Перший Генеральний секретаріат ЦР Червень, 1917 р. Київ.

Багатовікові демократичні традиції найбільш виразно виявилися під час Української революції 1917-1921 років. Створений у Києві в березні 1917 року революційний передпарламент  Українська Центральна Рада перетворилася на об'єднувальний і координаційний центр українського національно-визвольного руху з гаслом автономії України. У листопаді 1917 року Центральна Рада ухвалила III Універсалу, що проголосив утворення Української Народної Республіки. Центральна Рада стала верховним законодавчим органом Української Народної Республіки. 

22 січня 1918 року IV Універсалом Центральна Рада проголосила повну державну незалежність Української Республіки.

Центральна Рада проводила сесії – всього дев’ять -- повним складом а між ними діяла Мала Рада. Структурно Рада поділялися на фракції, які формувалися на основі партійного представництва. Найбільші фракції складали представники Української соціал-демократичної робітничої партії та Української партії соціалістів революціонерів. В Раді мали своє представництво соціальні верстви – військові, робітники, селяни, а також національні меншини. Центральна Рада, яка сформувалася і діяла в період Української революції 1917-1921 років планувала і готувала вибори та скликання Установчих зборів з представників усіх партій, усіх територій, окремих верств і національних меншин України для визначення загальнодержавного напрямку розвитку держави. Ухвалена 29 квітня 1918 року Конституція УНР закріпила поділ гілок державної влади на законодавчу – Всенародні Збори, виконавчу – Рада Народних Міністрів і судову.

Незважаючи на короткий термін своєї діяльності (тринадцять місяців), Центральна Рада відіграла визначну роль у розвитку українського парламентаризму та національної державності.

В процесі силового встановлення влади Російської соціал-демократичної партії більшовиків на території України, формувалися органи державного управління. Найвищим органом Української соціалістичної радянської республіки згідно Конституцій 1919 і 1929 року проголошувався Всеукраїнський З'їзд Робочих, Селянських і Червоноармійських депутатів, який мав скликатися два рази на рік. Між сесіями діяв Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, що мав законодавчі і виконавчі функції. Вибори членів радянського парламенту УСРР не були демократичними і вільними. 
 

Засідання ІІ сесії Верховної Ради УРСР 1-го скликання 1939 р.

Згідно Конституції Української РСР 1937 року, найвищим органом державної влади в республіці було проголошено Верховну Раду УРСР. Перша сесія вперше обраної Верховної Ради УРСР відбулася 25-28 липня 1938 р. Відтоді у найвищий орган державної влади республіки протягом одинадцяти його скликань громадяни на основі загального, рівного і прямого права обирали спочатку (з 1938 р.) одного депутата на сто тисяч населення, а пізніше (з 1978 р.) - 650 народних депутатів від блоку комуністів і безпартійних. В системі тоталітарного ладу фактично виборів, як таких, не було, бо для голосування подавався лише один кандидат і на перед було визначено результати голосування. Незворотні суспільні зміни і наростання проблем примусили комуністичну владу вдатися до послаблення режиму, навесні 1989 рок відбулися вибори депутатів на яких вперше за комуністичної влади на одне місце претендувало кілька кандидатів. 

Проголошення Декларації  про державний суверенітет України.  
Нову сторінку в історії українського парламентаризму відкрила Верховна Рада Української РСР 12-го скликання, яка 16 липня 1990 р. проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Згідно з Декларацією було скасовано 6 статтю Конституції УРСР про "керівну роль" комуністичної партії і проголошено "розподіл влади" на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму та проголошено верховенство законів УРСР.

Українці - за незалежну державу. 1991 р. Київ.

Акт проголошення незалежності України. 
24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада Української РСР 12-го скликання одностайно проголосувала за "Акт проголошення незалежності України", почалося відродження парламенту в нових умовах молодої суверенної держави. Пізніше, у лютому 2000 р., Верховною Радою України було прийняте рішення про зміну обчислень її скликань. Відтепер 12-е скликання парламенту, що працювало на постійній основі з 1990 р. до 1994 р., стало іменуватися першим скликанням Верховної Ради України, розпочалися реальні процеси становлення нового парламентського інституту в Україні.
 

Сесійна зала Верховної Ради. 1994 р.

Прийняття конституції незалежної України.
Відчутною перешкодою на шляху суспільних перетворень у країні була Конституція Української РСР 1978 р. Під тиском політичних, економічних і соціальних змін, що відбувалися в Україні, ставала очевидною необхідність конституційних реформ. 

Головним надбанням України як незалежної держави і віхою в розвитку українського парламентаризму стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України, яка закріпила вибір народом свободи і незалежності, визначила фундаментальні засади розвитку демократичного суспільства, розмежувала повноваження між різними гілками влади.

За  роки незалежності  жодна подія загальнодержавного значення не відбувалась без участі парламенту, народних депутатів України. Водночас політичний розвиток в Україні дедалі більше стверджується на шляху парламентської демократії, а боротьба різноманітних політичних сил набуває парламентських форм.

Таким чином, можна стверджувати, що сучасний український парламентаризм стає політичною реалією, дієвим засобом держави, яка прагне стати демократичною та правовою, захищати конституційні права людини і громадянина.