Промова князя Святослава

Традиції сучасного українського парламентаризму своїм корінням сягають в історію нашого народу. Приблизно у VI ст. народився звичай скликати зібрання, на яких вирішувалися найважливіші питання життя співтовариства. У них могли брати участь, крім князя з його військовою дружиною, всі вільні люди. Зібрання мали й спеціальну назву - ВІЧЕ. За своїм призначенням віче у  давніх українців було верховним органом племінного самоврядування з окремими судовими функціями. 
 

Князь Ярослав - законодавець

Подальший розвиток родоплемінної організації суспільства зумовлював появу спочатку виборної, а пізніше спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління. Князівська влада здійснювала захист території, управління фінансами, а також судові та розпорядчі функції. З утворенням першої української держави - Київської Русі, коли князівська влада набрала виразно монархічних рис і охопила всі сфери суспільного життя, віче втрачає характер постійно діючої інституції і скликається лише в надзвичайних випадках.

Українські гетьмани.  Художник О, Штанка

 Яскравою сторінкою в історії традиції українського парламентаризму була козацька доба XV-XVIII ст. Організаційні форми Запорозької Січі базувалися на міцному підґрунті республіканських традицій. Головним органом січового народоправства була рада. Військову, або так звану Генеральну чи "повну" раду було заведено на Запорозькій Січі скликати першого січня кожного нового року, першого жовтня, на храмове свято Покрови, та на другий чи третій день після Великодня. Рада, у якій з однаковими правами брали участь усі запорожці, була для них найвищим адміністративним, законодавчим і судовим органом. Вона визначала напрями внутрішньої і зовнішньої політики Війська Запорозького, укладала угоди з іншими країнами, обирала й скидала гетьмана і старшину, а також вирішувала питання господарського життя. 

 Дебати проводилися гучно та емоційно, рішення ухвалювалися способом акламації, тобто без голосування, виявляючи своє ставлення до обговорюваних питань голосними вигуками та підкиданням шапок.  
 

Остання рада на Січі.  Середина ХІХ ст. Художник В. Ковальов

Особливої ваги набували вибори старшини - кошового отамана, військового судді, писаря та осавула. Кожний курінь, виставляв свого кандидата і наполягав на обранні саме його. Рішення ради, набуваючи чинності, були обов'язковим для всього козацького співтовариства. 

Крім загальної військової ради, у козаків ще були курінні ради на яких обговорювалися, переважно, справи, що вимагали нагального виконання. Були ще й сходки у адміністративно-територіальних одиницях Запорізької Січ - паланках. На них обговорювалися дрібніші, зазвичай господарчі, справи.

У процесі формування української козацької держави на основі полкового адміністративного поділу, організаційні форми, Січі виявилися не зовсім придатними у масштабах всієї країни. Загальна козацьку раду вже не можна було скликати, тому гетьмани скликали раду тільки у тих випадках, коли треба було санкціонувати якесь виняткове рішення. Функції "повної" козацької ради перебрала на себе старшинська рада.
 

Гетьман Пилип Орлик -  автор першої української конституції

Визначальною віхою розвитку політичної ідеології козацтва стала Конституція Пилипа Орлика. Проголошена в квітні 1710 р. під час обрання гетьманом України генерального писаря Пилипа Орлика, ця Конституція під назвою "Конституція прав і свобід Запорізького Війська" визначала державні форми козацької української держави. Основний пункт її - проголошення незалежності України від Польщі та Москви. Другим пунктом було заснування представницької козацької Ради. До неї мали входити генеральна старшина, полковники та по представники міст. Фактично Генеральна військова рада визнавалася, як тогочасна форма суспільного представництва з досить широкими функціями. 

Згідно з Конституцією козацька Рада обмежувала владу гетьмана, а Україна перетворювалася на конституційну державу. Рада вирішувала справи державної ваги. Питання для обговорення у Раді формулював і вносив гетьман. Козацька Рада мала збиратися тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову). 

Всі її представники повинні були присягати на вірність державі. Вони мали право вимагати звіту від гетьмана у його діяльності, "докоряти" йому "за порушення законів і вольностей батьківщини" і притягати його до відповідальності.

Україна переходила до практики територіального представництва. Цей устрій відповідає головним постулатам західних конституцій, що відрізняє їх від середньовічних правничих актів і є загальновизнаним у світі в наш час.

Конституція Пилипа Орлика, що діяла на частині території Правобережної України до 1714 р. - перший конституційний акт, що народився в Україні і справив суттєвий вплив на демократичний розвиток державного устрою в Україні.