Перший Генеральний секретаріат ЦР Червень, 1917 р. Київ.

Багатовікові демократичні традиції найбільш виразно виявилися під час української революції 1917-1918 років. Народжена в березні 1917 року Центральна Рада перетворилася на об'єднувальний і координаційний центр українського національно-визвольного руху з гаслом автономії України. Після прийняття III Універсалу Центральна Рада стала верховним законодавчим органом Української Народної Республіки. Хоча в жодному із своїх законодавчих документів Центральна Рада і не називала себе парламентом, вона, по суті, виконувала функції парламенту.

В IV Універсалі (9 січня 1918 р.) проголошено незалежність Української Республіки, але знов зазначалося, що Українські установчі збори, які мають бути скликані якнайшвидше, повинні вирішити питання про федеральні відносини України з колишньою Російською імперію.

Центральна Рада складалася з Малої і Великої Рад, які поділялися на фракції, створені на основі партійного представництва. За час діяльності Центральної Ради в ній було представлено майже два десятки політичних партій. Найширші повноваження в структурі Центральної Ради мали загальні збори (їх відбувалося дев'ять). Статус Центральної Ради був певною мірою невизначеним, оскільки, залишаючись прихильницею демократичного розвитку Української держави, вона передбачала проведення Українських установчих зборів, перед якими мала скласти свої повноваження. Саме тому повноваження Центральної Ради й не були зафіксовані в Конституції Української Народної Республіки, проект якої було ухвалено на її останньому засіданні.

Незважаючи на короткий термін своєї діяльності (тринадцять місяців), Центральна Рада відіграла визначну роль у розвитку українського парламентаризму.

Засідання І сесії 2-го скликання Верховної Ради УРСР. 1947 р.

Згідно з прийнятою 30 січня 1937 р. Надзвичайним 14-м Всеукраїнським з'їздом Рад Конституції Української РСР, найвищим органом державної влади в республіці було проголошено Верховну Раду УРСР. Перша сесія вперше обраної Верховної Ради УРСР відбулася 25-28 липня 1938 р. Відтоді у найвищий орган державної влади республіки протягом одинадцяти його скликань громадяни на основі загального, рівного і прямого права обирали спочатку (з 1938 р.) одного депутата на сто тисяч населення, а пізніше (з 1978 р.) - 650 народних депутатів від блоку комуністів і безпартійних. Докорінні зміни в радянській виборчій системі сталися тільки навесні 1989 року, коли загальна кількість депутатів, що мали обиратися до парламенту, становила 450, і вперше за багато років на одне місце претендувало кілька кандидатів. 

Українці - за незалежну державу. 1991 р. Київ.

Проголошення Декларації 
про державний суверенітет України. 
Нову сторінку в історії українського парламентаризму відкрила Верховна Рада Української РСР 12-го скликання, яка 16 липня 1990 р. проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Згідно з Декларацією було скасовано 6 статтю Конституції УРСР про "керівну роль" комуністичної партії і проголошено "розподіл влади" на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму.

Акт проголошення незалежності України. 
24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада Української РСР 12-го скликання одностайно проголосувала за "Акт проголошення незалежності України", почалося відродження парламенту в нових умовах молодої суверенної держави. Пізніше, у лютому 2000 р., Верховною Радою України було прийняте рішення про зміну обчислень її скликань. Відтепер 12-е скликання парламенту, що працювало на постійній основі з 1990 р. до 1994 р., стало іменуватися першим скликанням Верховної Ради України, розпочалися реальні процеси становлення нового парламентського інституту в Україні.
 

Сесійна зала Верховної Ради. 1994 р.

Прийняття конституції незалежної України.
Відчутною перешкодою на шляху суспільних перетворень у країні була Конституція Української РСР 1978 р. Під тиском політичних, економічних і соціальних змін, що відбувалися в Україні, ставала очевидною необхідність конституційних реформ. 
 

Спадковість президентської влади (Л.Кравчук, Л.Кучма)

Головним надбанням України як незалежної держави і віхою в розвитку українського парламентаризму стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України, яка закріпила вибір народом свободи і незалежності, визначила фундаментальні засади розвитку демократичного суспільства, розмежувала повноваження між різними гілками влади.

За десять років незалежності, що їх святкувала Україна 24 серпня 2001 року, жодна подія загальнодержавного значення не відбувалась без участі парламенту, народних депутатів України. Водночас політичний розвиток в Україні дедалі більше стверджується на шляху парламентської демократії, а боротьба різноманітних політичних сил набуває парламентських форм.

Таким чином, можна стверджувати, що сучасний український парламентаризм стає політичною реалією, дієвим засобом держави, яка прагне стати демократичною та правовою, захищати конституційні права людини і громадянина.