Промова князя Святослава

Традиції сучасного українського парламентаризму своїм корінням сягають в історію східного слов'янства. Приблизно у VI ст. народився звичай скликати сходки, на яких вирішувалися найважливіші питання життя племені. У них могли брати участь, крім князя з його військовою дружиною, всі вільні люди. Сходки мали й спеціальну назву - ВІЧЕ. За своїм призначенням віче було верховним органом племінного самоврядування й суду у слов'ян.
 

Князь Ярослав - законодавець

Подальший розвиток родоплемінної організації східного слов'янства зумовлював появу спочатку виборної, а пізніше спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління. Князівська влада здійснювала управління фінансами, а також судові й релігійні функції. З утворенням Давньоруської держави - Київської Русі, коли князівська влада охопила всі сфери суспільного життя, віче втрачає характер постійно діючої інституції і скликається лише в надзвичайних випадках.

Українські гетьмани.  Художник О, Штанка

Яскравою сторінкою в історії традиції українського парламентаризму була козацька доба XV-XVIII ст. Організаційні форми Запорозької Січі базувалися на міцному підґрунті республіканських традицій. Головним органом січового народоправства була рада. Військову, або так звану Генеральну чи "повну" раду було заведено на Запорозькій Січі скликати першого січня кожного нового року, першого жовтня, на храмове свято Покрови, та на другий чи третій день після Великодня. Рада, у якій з однаковими правами брали участь усі запорожці, була для них найвищим адміністративним, законодавчим і судовим органом. Вона визначала напрями внутрішньої і зовнішньої політики Війська Запорозького, укладала угоди з іншими країнами, обирала й скидала гетьмана і старшину, а також вирішувала питання господарського життя. 

Дебати проводилися гучно та емоційно, бо замість формального голосування козаки виявляли своє ставлення до обговорюваних питань голосними вигуками та підкиданням шапок. 
 

Остання рада на Січі.  Середина ХІХ ст. Художник В. Ковальов

Особливої ваги набували вибори старшини - кошового отамана, військового судді, писаря та осавула. Кожний курінь, а їх було на Запоріжжі 38, виставляв свого кандидата і наполягав на обранні саме його. Дискусії з цього приводу точилися по кілька годин і, траплялося, завершувалися сварками та бійками. Проте рішення ради, набуваючи чинності, ставало обов'язковим для всього козацького співтовариства. 

Крім загальної військової ради, у козаків ще були локальні ради, які називалися сходками. На них обговорювалися, як правило, справи, що вимагали нагального виконання. Були ще й сходки по адміністративних одиницях - паланках, на які поділялася Запорізька Січ. На них обговорювалися дрібніші, зазвичай господарчі, справи.

У процесі формування української козацької держави організаційні форми, що діяли успішно на Січі, виявилися мало придатними у масштабах всієї країни. Богдан Хмельницький збирав раду тільки у тих випадках, коли треба було санкціонувати якесь виняткове рішення. У період володарювання Хмельницького функції "повної" військової ради перебрала на себе старшинська рада.

Гетьман Пилип Орлик -  автор першої української конституції

Визначальною віхою розвитку політичної ідеології козацтва стала Конституція Пилипа Орлика. Проголошена в квітні 1710 р. під час обрання гетьманом України генерального писаря Пилипа Орлика, ця Конституція під назвою "Конституція прав і свобід Запорізького Війська" віддзеркалила сподівання широкого козацького загалу. Основний пункт її - проголошення незалежності України від Польщі та Москви. Другим пунктом було встановлення козацької Ради. До неї відтепер мали входити не тільки козацька старшина і полковники, а й по одному представникові від міст. Конституція визначала також статус міст, затверджувала їхні права і привілеї. 

Згідно з конституцією козацька Рада обмежувала владу гетьмана, а Україна перетворювалася на конституційну державу. Рада вирішувала справи державної ваги. Питання для обговорення у Раді формулював і вносив гетьман. Козацька Рада мала збиратися тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову). 

Всі її представники повинні були присягати на вірність державі. Вони мали право вимагати звіту від гетьмана у його діяльності, "докоряти" йому "за порушення законів і вольностей батьківщини" і притягати його до відповідальності.

Україна переходила до практики територіального представництва. Цей устрій відповідає головним постулатам західних конституцій, що відрізняє їх від середньовічних правничих актів і є загальновизнаним у світі в наш час.

Конституція Пилипа Орлика, що діяла на частині території Правобережної України до 1714 р. - перший конституційний акт, що народився в Україні і справив суттєвий вплив на демократичний розвиток державного устрою в Україні.