"Голос України"
9 липня 2013 року
Парламентська політика та законодавча діяльність вимагають системного державницького мисленняІнтерв’ю Голови Верховної Ради України В. В. Рибака засобам масової інформації за підсумками другої сесії парламенту сьомого скликання
(5 липня 2013 року)
— Завершилася пленарна робота другої сесії парламенту сьомого скликання. Якщо коротко підбити підсумки її роботи, як би Ви охарактеризуєте минулі п’ять місяців діяльності парламенту?
В. Рибак: — Якщо порівняти цикл життя Верховної Ради з життям людини, то другу сесію нового скликання можу оцінити як період вередливого дитинства.
Перефразуючи класика, цей склад парламенту на другій сесії страждав на «дитячу хворобу правизни»: безкінечні блокування, ультиматуми, скандування, епізодичні зіткнення у залі, категоризм політичних заяв — усе це ознаки парламентської незрілості. Утім, якщо неупереджено проаналізувати конструктивну частину депутатської роботи та цілу низку прийнятих законів, можна дійти висновку, що Верховна Рада сьомого скликання далеко не безнадійна. Абсолютно впевнений, що у нас попереду — період політичного та законодавчого «дорослішання». Отже, не все так погано!— Чим Ви пояснили б таку особливість нового скликання парламенту?
В. Рибак: — Насамперед його новизною. Верховна Рада оновилася на дві третини. До парламенту були обрані не просто нові люди без досвіду парламентської роботи, без школи політичної культури, а навіть нові політичні сили, які ніколи не мали парламентської трибуни у минулому. По-друге, у Верховній Раді відбувається зміна генерації нових лідерів, особливо в опозиційному таборі. По-третє, парламентська політика та законодавча діяльність вимагають системного державницького мислення, я сказав би, стереоскопічного бачення всього комплексу проблем суспільства та вміння знайти такі ж комплексні підходи до розв’язання державних та суспільних проблем. Звісна річ, значна частина новообраних депутатів ще не має такого досвіду.— Саме цим, мабуть, і пояснюється досить невисока ефективність другої сесії Верховної Ради нового скликання?
В. Рибак: — Так, це, звичайно, головна причина. Але зверніть увагу на одну важливу особливість — рівень професіоналізму суб’єктів законодавчої ініціативи. Для наочності наведу досить промовисту парламентську статистику. За період другої сесії у Верховній Раді на перше липня цього року було зареєстровано 1604 законопроекти. З них 92 прийнято у цілому та першому—другому читанні, тобто лише п’ять відсотків. А тепер подивіться на ефективність законотворчої роботи окремих суб’єктів законодавчої ініціативи.
Президент України подав на розгляд парламенту під час другої сесії 13 принципово важливих законо-проектів, з яких прийнято у цілому та першому—другому читанні 12, тобто 92%! Непоганий рівень ефективності й у Кабінету Міністрів України — 60 відсотків прийнятих законопроектів. А от який вигляд має доробок народних депутатів: з 221 законопроекту прийнято в цілому та першому—другому читанні тільки 37 документів, а це — лише 16 відсотків від загального «валу». Решту знято з розгляду, або взагалі відхилено.— В одному із своїх недавніх інтерв’ю Ви звертали увагу на вкрай низький рівень підтримки парламенту виборцями. Що це — результат коефіцієнта корисної дії депутатів чи причини мають інше коріння?
В. Рибак: — Не думаю, що виборці серйозно та методично відстежують законодавчу ефективність парламенту. Для електорату важливіше знати та відчувати, що парламент та депутати, за яких виборці віддали свої голоси, працюють, так би мовити, на одній хвилі з населенням країни. А відбувається протилежне — країна, люди живуть своїм реальним життям, а парламент ніби живе в іншій країні. Подивіться, наприклад, на парламентську тактику опозиції — це безкінечне роздмухування настроїв катастрофізму, перебільшення реальних соціальних загроз, передрікання економічного колапсу країни, нічим не підкріплені звинувачення влади в усіх негараздах, перекручення економічних фактів... Або, навпаки, завищені обіцянки та популістські аванси виборцям, у які людина у тверезому розумі просто не може повірити.
Втім, Україна продовжує свій шлях вперед по висхідній, і це — доведений факт, який спирається на макроекономічну статистику, показники зростання економіки в цілому та більшості провідних галузей народного господарства зокрема, соціально-економічні параметри розвитку суспільства. Наведу як приклад такі дані.
Після важких перших місяців сільське господарство України демонструє випереджальні темпи зростання. У січні—травні 2013 року порівняно з аналогічним періодом 2012-го виробництво сільськогосподарської продукції зросло на 5,1% проти 1,5% у минулому році. Позитивна динаміка у сільгоспвиробництві дає змогу забезпечити цінову стабільність. У травні споживчі ціни зросли на 0,1%, а за п’ять місяців порівняно із кінцем минулого року — лише на 0,2%. І це є одним із найнижчих показників інфляції за весь час.
Або такий факт. На тлі низької інфляції у нас спостерігається динамічне збільшення обсягів обороту роздрібної торгівлі. А це, як відомо, показник щоденного життя пересічного громадянина. Так-от: за п’ять місяців він зріс майже на 12% порівняно з відповідним періодом минулого року. От вам і відповідь панікерам, які постійно лякають українців спадом ділової активності, дефляцією, депресією та іншими «страшилками».
Ще один вкрай важливий економічний показник, який характеризує поступ національної економіки, — наповнення державного бюджету. У січні—травні цього року до загального фонду Державного бюджету України зараховано 100,6% від планових надходжень. А це на 2,4% більше за відповідний показник 2012 року. При цьому в повному обсязі фінансуються всі соціальні видатки в країні.
Це те, що бачить та відчуває у своєму житті пересічний виборець. І цей досвід аж ніяк не збігається з тим, що він чує під час трансляцій виступів опозиції в сесійній залі Верховної Ради!
Таким чином, складається наочний розрив між реальним життям країни та публічною політикою — скажу навіть жорсткіше: політиканством окремих політичних сил у парламенті. В цьому й криється головний секрет втрати парламентом підтримки виборців, падіння його престижу в суспільстві.— Як виправити цю ситуацію, а отже, й поліпшити імідж Верховної Ради?
В. Рибак: — Я давно в українській політиці, маю багаторічний досвід державної, урядової, політичної роботи як на регіональному, так і на загальнонаціональному рівні. Мій досвід навчив мене дивитися на проблеми в широкому контексті та ніколи не вдаватися в паніку. Отже, я вважаю, що парламентську ситуацію можна виправити протягом однієї, наступної, третьої сесії, але не заради «поліпшення корпоративного іміджу». Домінуючим мотивом має стати виправлення ситуації заради інтересів країни та інтересів українського громадянина!
Як це зробити? Ось мої прості, але перевірені часом «рецепти»: по-перше, покласти край раз і назавжди політиканству; по-друге, відмовитися від передвиборчої практики безмежного популізму; по-третє, пристати, нарешті, на позиції політичного та економічного реалізму (та просто здорового глузду); по-четверте, повернутися обличчям до людей.
Нагадаю, що Україна вперше у своїй історії вступила на шлях докорінних реформ, тотальної модернізації країни та суспільства. Президент України Віктор Янукович ініціював понад 20 глибоких системних реформ, які охоплюють практично всі сфери державного та суспільного життя.
Жити та діяти в часи реформ непросто. Успішно подолати цей період суцільної перебудови країни можна лише всім миром, коли створена реформістська синергія народу та всієї системи влади згори донизу — центральної, регіональної, місцевої, виконавчої та законодавчої, тощо.
У цій системі влади Верховна Рада посідає особливу нішу — вона має законодавчо закріпити від імені представницької влади законодавчі ініціативи Президента та уряду України, доповнити ці ініціативи власною законотворчістю, тримаючи щоденний нерозривний зв’язок з виборцями. Якщо голос виборця буде почуто і втілено у законодавство в інтересах нації та громадянина, повірте, турбуватися про імідж та престиж парламенту в суспільстві підстав не буде. Роль Верховної Ради — не гальмувати суспільний прогрес безплідною балаканиною, а прискорювати його ґрунтовним та вкрай потрібним суспільству законодавством!
Я — невиправний оптиміст, і вірю, що саме так і буде. Змогла ж Верховна Рада сьомого скликання прийняти сім надзвичайно важливих законів України з питань соціальної політики, попри всі карколомні перипетії другої сесії. Серед них, нагадаю, такі вкрай потрібні людям закони, як законодавство про систему призначення та індексації пенсій, про пенсії багатодітним батькам, про забезпечення рівності прав одиноких матерів та батьків, про безоплатне першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням інвалідів війни, та інші соціально вагомі законодавчі документи.— В останні місяці українське суспільство живе в атмосфері передчуття можливого підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом в листопаді цього року. При цьому як у Брюсселі, так і всередині країни зростає стурбованість, що саме Верховна Рада боргує цим сподіванням українців на перспективи європейської інтеграції. Чи це так?
В. Рибак: — Ви знаєте, що Україна перебуває на завершальному етапі переговорів щодо укладання з Європейським Союзом Угоди про політичну Асоціацію включно із поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі.
Європейський цивілізаційний вибір — це не лише прагнення українських громадян. Нагадаю, що відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України» інтеграція нашої країни в європейський політичний, економічний, правовий простір є одним із пріоритетів її національних інтересів, а набуття членства в Європейському Союзі — одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України у зовнішньополітичній сфері.
Нарешті, підписання Угоди про асоціацію не лише відповідає національним інтересам України, а й може надати поштовх системній модернізації економіки, політичної та соціальної інфраструктури країни.
Водночас вихід на підписання Угоди про політичну асоціацію вимагає потужної політичної підтримки як з боку виконавчої влади, так і з боку політичних сил, що представлені в парламенті України. Можу вас запевнити, що, попри всі політичні розбіжності, більшість політичних сил у парламенті усвідомлює, що ми всі в «одному човні» та не маємо права втратити історичний шанс для України, навіть якщо це вимагатиме від нас піднятися над вузькопартійними інтересами.
Сьогодні епіцентр активності щодо Угоди про асоціацію зміщується вбік Кабінету Міністрів, Верховної Ради та регіональних органів влади.
Щодо парламенту, то він вже розглянув та прийняв основні законодавчі акти відповідно до взятих Україною зобов’язань перед Євросоюзом. Наша головна увага з перших днів роботи третьої сесії на початку вересня буде зосереджена на двох законодавчих сюжетах — законопроектах про реформування прокуратури та виборчого законодавства. Мушу визнати, що робота ця буде дуже складною, але я переконаний, що парламент ухвалить ці документи у вересні—жовтні цього року. Кажу це із впевненістю, оскільки спостерігаю спільність поглядів різних політичних сил щодо потреби успішного завершення цієї роботи.
Це, до речі, ще один промовистий приклад здорових тенденцій у Верховній Раді, її шляху до політичної зрілості та конструктивної роботи в інтересах української держави та українського народу.
Отже, не все так погано, як скаржаться песимісти та політичні стогнії!