Віче
2009. - № 5. - С. 2-4
Я боюся тих людей, які щоразу прагнуть переписувати Конституцію України"
У Технічному університеті імені Івана Пулюя Володимир Литвин зустрівся зі студентами й викладачами. В актовому залі не було вільних місць, так усіх цікавили шляхи виходу з кризи, про які говорив шановний гість.— Я прийшов сьогодні до вас як колега, бо, окрім посади Голови Верховної Ради, не полишаю своєї роботи в Київському університеті і завідую кафедрою. Хочу наголосити на тих викликах, які постали перед світом. Бо саме вам, молодим, творити майбутнє. Світ переживає кризу, аналогів якій не було. Відповідно складно змоделювати і сценарій виходу. Це підтверджують і зустрічі з найвищими посадовими особами в Данії, Брюсселі, Росії. Нині спостерігаються такі явища, як прагнення до ізоляціонізму та протекціонізму, а це свідчить, що кожний намагається замикатися у своїх національних межах і вирішувати питання самостійно, що є контрпродуктивним. А тим часом світ глобалізується. Одним із методів виходу з кризи буде нав’язування силової політики: чітко визначені центри впливу намагатимуться диктувати світові свої умови. За цих обставин украй відповідально, щоб Україна не виявилася на роздоріжжі і щоб не потерпіла від зіткнення глобальних гравців. Світ стає багатополюсним. Зрозуміло, що Україна не зможе відігравати роль глобального лідера. Тож постане питання про підтримання Україною одного з глобальних гравців, що немаловажно. Ми повинні осмислити цю кризу.
Двадцять років світ був однополюсним. А сьогодні, на думку Володимира Литвина, доведеться домовлятися з багатьма глобальними гравцями. Це унеможливить динамічний розвиток світу.
— Щодо цього я підтримую позицію Кондолізи Райс, з якою зустрічався двічі у Києві й Вашингтоні. Вона вважає, що ми матимемо поганий мир, однак ми не матимемо динамічного прогресу, бо у світі відбуваються три революції. Перша з них — революція в Європі, коли значна частина держав, які «надірвалися» у державному будівництві, намагається передати свої повноваження в єдиний наднаціональний корпус. Друга — радикалізація войовничого ісламізму. І третя — зміщення центру сили від Атлантичного до Тихого та Індійського океанів.
Такі явища на світовій арені відбуваються вперше. Розкручування усього цього спектра залежить від того, в якому напрямі розвиватиметься Китай. За цих обставин Україна не має втратити свого обличчя. Тут постає проблема лідерства. Провал лідерства спостерігається в усьому світі. Нині немає таких яскравих постатей, особистостей, які мали б не національний, не регіональний, а світовий масштаб. Причини очевидні: світ досі спочивав на тих лаврах, які отримали раніше. Не сталося таких політичних збурень, які виштовхнули б на поверхню лідерів. І світова криза засвідчила, що епоха індустріалізації завершилася, що світ не може розвиватися на базі виключно тих підходів і технологій, які були, бо вони вже вичерпали свій ресурс.
Цілком очевидно, і є всі підстави стверджувати, що людство у своєму розвитку дійшло до рубежу, за яким не бачить розвитку. Сьогодні людина стоїть перед необхідністю того, що за своє життя має отримати, засвоїти, переробити, реалізувати й передати наступному поколінню інформацію в такому обсязі, в такій кількості, що раніше могли зробити кілька поколінь. А це призводить до якісно нового навантаження на людину, на колектив, на суспільство. Адже, як правило, людина заповнює свої мозкові можливості до 22 років. Далі вона тільки комбінує знання, які отримує. Отже, мають бути знання, які дозволять адаптувати себе до умов, що змінюватимуться. Учені кажуть, що незабаром з’явиться метамова, людина спілкуватиметься з комп’ютером в іншому режимі. Це призведе до перевороту у світосприйнятті й до іншого підходу в організації життя. Важливо, щоб, отримуючи знання, саме людина не стала частиною інноваційного, технологічного процесу.
Про це мають пам’ятати і студенти, і викладачі Технічного університету, який носить ім’я великого вченого Івана Пулюя. Адже не втратити своєї духовності, своєї ідентичності і забезпечити попит на інтелект — це найперше завдання українських політиків.
Студентів та журналістів і в Технічному університеті, і на прес-конференції цікавили рецепти виходу з кризи в Україні. Відтак упродовж двох годин Володимир Литвин жваво дискутував з усіма бажаючими.
— Який шлях України: в Європу чи Азію?
— Якщо будемо, як донині, відтворювати етап індустріального розвитку України і намагатися досягти рівня 1990 року, порівнювати нашу діяльність із тогочасною, як раніше, в радянські часи, порівнювали економічні показники з 1913 роком, то нам треба триматися Євроазійського простору. Я переконаний: наш шлях пролягає в Європу. У попередній, радянський, період Україна забезпечувала продовольством 250 мільйонів — це весь пострадянський простір, а також підтримувала прогресивні й непрогресивні режими у світі. Тому-то для своїх людей багато продуктів було в дефіциті. Сьогодні за сучасними технологіями Україна може годувати 1 мільярд населення, а до 2050 року у світі очікується 9 мільярдів людей, і переважно молодих за віком.
— Кажуть, риба гниє з голови. Так і наші владні структури, які витрачають на свої потреби чимало державних коштів. Та й ви теж їздите з охороною, на дорогих машинах, маєте чимало привілеїв. Чи змогли б ви відмовитися від цих витрат?
– Ви, молодий чоловіче, заражені бацилою абсолютної зневіри. Але ми тут, в університеті, зібралися не для того, щоб одне одному «гвіздки» забивати, хто якнайглибше. Я народився на селі. І вмію і корів доїти, і в полі на комбайні працювати. До речі, й цього літа сідав на комбайн. Я сільської роботи не боюся, навіть люблю. Сьогодні я Голова Верховної Ради, і за статусом мені належить охорона, машина та інші привілеї. Але це все тимчасове. І я усвідомлюю, яку маю відповідальність перед державою. А щоб ви в цьому переконалися, запрошую вас на тиждень попрацювати зі мною пліч-о-пліч. Я попрошу ректора, щоб за ці дні вам не ставили прогулів. Тільки пам’ятайте, що в політиці такого щохвилинного результату, як за кермом комбайна, не одержують.
– Володимире Михайловичу, а на якому комбайні ви цього року працювали, коли наш Тернопільський комбайновий завод, який славився своїми машинами, розвалився?
— Наскільки мені відомо, Тернопільський завод спеціалізувався на комбайнах зі збирання цукрових буряків. А я збирав зерно у Вінницькій області на комбайні «Колос». Нам потрібні сучасні українські комбайни, а не такі, які складають самотужки в кожній майстерні. Для цього треба підвищити мита на товари, що виготовляють в інших країнах, а використовують як вітчизняні. Мені сподобалося ваше запитання, і я дарую вам свій годинник. Правда, він мені теж був подарований, – зауважив, ніби сам собі, Володимир Михайлович.
При цьому зняв годинник і через ряди присутніх у залі студентові передали цей подарунок. Хлопця оточили однокурсники і прочитали на годиннику марку...
– Сьогодні участь у владі – це сидіння на електричному стільці, і все-таки всі туди біжать. Чому?
– Усе відбувається, як у тому анекдоті. Запитують: «Ви вмієте грати на роялі?». Лунає відповідь: «Я не знаю. Але давайте спробую». Так і в нас не знають, а пробують керувати. Отже, в багатьох відсутній домінуючий чинник – послужити в першу чергу своїй країні.
– Чи потрібний нам, Володимире Михайловичу, новий закон про державну мову?
– Ми маємо кризу національної ідентичності. Сьогодні нам доводиться вирішувати проблеми, котрі не розв’язали в минулих століттях – 16-му, 17-му, 18-му і далі. І приймати ще один закон про державну мову — це рівнозначно створенню гуртка хорового співу в оперному театрі. Все має бути так, як у всіх цивілізованих державах: знання державної мови дає можливість здобути державну освіту й одержати роботу.
– Що треба найближчим часом зробити, щоб не допустити остаточного краху в Україні?
– Потрібно започаткувати «круглий стіл». Він має бути проведений за участю Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради й лідера опозиції. Цей «круглий стіл» має відбутися на нейтральній території, в Софії Київській. Має бути чітко визначено порядок денний. Необхідно обговорити, що країна має зробити, щоб прогнозовано існувати. Треба провести серію засідань і всі заклики спрямувати у цивілізаційне русло. Це треба зробити якнайшвидше, інакше ми будемо приречені на залучення міжнародних посередників. Такий діалог має відбутися деполітизовано.
– Як повернути довіру до банків?
– Треба створити прозорі правила гри щодо банків. Банки з іноземним капіталом хай підтримують інші країни. Надати підтримку тим банкам, які працюють на реальний сектор економіки. Запровадити кримінальну відповідальність за таку практику, коли спочатку банкам виділили фінанси, потім виділили долари, а ті купили їх по 5,5, дочекалися, поки долар виріс до дев'яти гривень, обміняли і три мільярди поклали у кишеню.
– Як ви розцінюєте те, що наша молодь аполітична?
– Розраховую на те, що аполітичність перейде в активність. Молодь має брати участь у виборах. Бажаю, щоб вибори, які відбудуться найближчим часом у Тернопільській області, відбивали настрої й устремління різних вікових груп виборців.
– Яка ваша позиція щодо дострокових виборів Президента?
– Я за те, щоб виконувати записане в Конституції. Там чітко вказано строки проведення нових виборів Президента — 17 січня 2010 року, рівно через п’ять років після того, як 23 січня 2004 року він став Президентом.
Щодо ставлення депутатів до Конституції, то спостерігається одна тенденція: замість того, щоб її виконувати, її постійно намагаються переписувати. Я вже боюся тих людей, які щоразу прагнуть переписувати Конституцію. Це ж колосальна робота, і вона спирається на величезне переосмислення минулого, сьогодення і майбутнього.
Copyright ©Журнал Верховної Ради України "Віче"
При передруку посилання (прямий текстовий лінк) на «Віче» обов'язкове.