Сільські вісті
15 січня 2010 року



Володимир ЛИТВИН: «Земля – це наша душа»
 
— Володимире Михайловичу, Ви – чи не єдиний політик, хто непорушно стоїть на захисті інтересів села. Одна з Ваших принципових позицій – це повна заборона продажу землі. Чому земля не повинна бути товаром?

— Земля для українця – поняття сакральне. Земля – це і спосіб життя, і божество, і доля. Останнє – у прямому сенсі. Земельне питання – це проблема національної безпеки України, а земельні відносини є нині основоположними у суспільстві. Це, можна сказати, головне історичне, політичне, економічне, соціальне і навіть психологічне багатство країни і наших громадян. Коли ми говоримо про землю, хочу, щоб усі пам’ятали: ми говоримо не просто про ресурси, гроші тощо – ми говоримо про душу народу.
У мене на цю тему системний конфлікт з іншими представниками влади. Бо я категорично проти ринку землі у тому сенсі, як він нав’язується. Не можна вводити ринок землі, бо у нас, по-перше, немає механізму оцінки земель, а по-друге, у людей, які працюють на землі, немає можливості заплатити за неї ринкову ціну — селяни знаходяться на межі бідності.
Водночас вважаю: якщо людина володіє земельним паєм і хоче його продати, вона повинна мати право це зробити, але продати державі за ринковою ціною. А держава, у свою чергу, повинна дивитися, кому вона даватиме цю землю в користування.

— До речі, Президент Ющенко наклав вето на закон про подовження до 2012 року мораторію на продаж землі… Це означає, що з 1 січня будь-хто може купити нашу землю за безцінь!

— У перший же сесійний день, вже 19 січня, я особисто пропонуватиму Верховній Раді подолати це вето. Вважаю, що Глава держави повинен стояти на сторожі інтересів людей, а не захищати спритних ділків та пройдисвітів, які набрали землі в тіньовий спосіб і чекають, коли зможуть легалізувати свої незаконні оборудки. Можу сказати одне: пройдисвіти не отримають права купляти землю за безцінь.
Переконаний, Верховна Рада подолає вето. Якщо цього не буде зроблено, я вимагатиму, щоб результати поіменного голосування були опубліковані.
Вільного продажу земель сільськогосподарського призначення не буде. Адже продавати землю все одно, що продавати пам’ять своїх батьків та спадок дітей. Земля повинна і буде належати тим, хто на ній живе, хто на ній працює.

— Чи вважаєте Ви мораторій справді дієвим засобом у боротьбі з торгівлею землею?

— Безумовно, мораторій не є стовідсотковою перепоною для всіляких шахрайських дій із землею. Куди б я не приїхав, у будь-який регіон, всюди люди криком кричать, що в них землю крадуть. Вони масово скаржаться, що місцеві князьки самоправно відбирають у них земельні наділи. А це – останнє, що залишилося у людей. Це ж їхні городи, вони живуть з них! Селянську сім’ю важко прогодувати з жалюгідної пенсії чи з мізерної зарплати, а з городу то капустина, то картоплина – вже й стіл накритий…
Щоб зберегти землю України, наші діди поливали її своєю кров’ю, а сьогодні ми втрачаємо її без жодного пострілу. І це все відбувається, незважаючи на те, що теоретично у нас до цього часу був мораторій на продаж землі. Тобто — за законом продавати сільськогосподарські угіддя було заборонено. Та бандитизм навколо землі продовжувався. Як наслідок — сьогодні в Україні сотні тисяч гектарів землі потрапили до рук ділків.
Тому однозначно знайдуться люди, які зроблять усе, щоб продовжити розкрадати землю, знайдуть для цього нові схеми. У нас у країні, у тому числі — у владі, багато «талановитих» людей у таких питаннях. І жоден мораторій їх не зупинить.
Але, як відомо, на безриб’ї і рак – риба. Бодай якась перепона для торгівлі землею у нас є і буде.

— Якщо мораторій фактично не діє, то яким же чином можна припинити земельні спекуляції?

— Насамперед, щоб цього уникнути, треба провести повну інвентаризацію земель, сільськогосподарських угідь, проаналізувати всі документи відносно дозволів на землю. Якщо виявиться, що ці угоди незаконні, тоді такі документи мають бути визнані недійсними. Має бути чітко зафіксовано, скільки землі й кому належить, на яких підставах, що знаходиться в оренді, що у державній і що у приватній власності.
Я доб’юся того, щоб кожна людина знала, що на території, де вона проживає, відбувається з землею.
Для людей, які споконвіку працювали на полі, земельні акти будуть оформлені безплатно, а незаконно захоплені наділи будуть повернуті народу. Українська земля має бути збережена для тих, хто на ній живе та працює. Земля не повинна бути товаром. Землю і душу – не продають.

— Як можуть вплинути на ситуацію із землею президентські вибори?

— Переконаний, що президентські вибори – це насамперед боротьба за землю. Ви ж прекрасно розумієте, що все, що було на землі, вже приватизоване. Нині ж іде боротьба за землю і те, що під землею — за ресурси.
Земля – це останній бастіон. Зрозуміло чому спритники хочуть увести ринок землі саме зараз: щоб ухопити землю задарма, за копійки.
Був я у Великій Британії, спілкувався з депутатами Нижньої палати тамтешнього парламенту. Один із них каже: я вже у вас в Україні маю 100 тисяч гектарів в оренді, володію землею в Криму і на Львівщині. Питаю: скільки землі обробляєте? Каже: 30 тисяч гектарів, вирощує ріпак. Питаю: а чого ж решту 70 тисяч не обробляє? Каже, ще не готовий. А я розумію чому – він платить людям копійки на паї, землю не обробляє і очікує впровадження в Україні ринку землі, щоб цю землю за безцінь викупити, а потім перепродати. Щоправда, вже за астрономічними цінами. Я попросив його розслабитись – ринку землі в Україні не буде.

— Але ж можуть покращити ситуацію прості люди, виборці – саме вони вирішують, хто буде Президентом країни, гарантом їхніх прав, у тому числі і земельних…

— Безперечно, все залежить від вибору людей. Люди розуміють – треба щось робити, щоб жити краще. Але, на превеликий жаль, роблять інакше. Простий приклад наведу. Під Борисполем Київської області у селах Щасливе і Гора люди захищали свою землю. Селяни вирішили з’ясувати, хто господарює на землях, переданих їм під час розпаювання місцевих сільгосппідприємств, хто будує огорожі, хто і на яких підставах починає будівництво якихось об’єктів... Та їх зустріли стрункі ряди охоронників із кийками, найняті фірмами, які претендують на ті самі земельні ділянки. Стінка пішла на стінку, місцевим правоохоронцям, щоб уникнути кровопролиття, довелося розбороняти людей... Далі були походи по владних інстанціях, наметові страйки зневірених селян. В 2007 році ці люди просили мене про допомогу, знайти юристів, які б розбиралися у земельних питаннях. Допоміг. Знайшов спеціалістів. Поїхав і сам туди. Стояв поряд з ними, спілкувався. Потім була низка судових позовів та судових процесів… Думав, що ця історія чомусь навчила мешканців цих сіл, і вже на виборах вони підтримають тих кандидатів, хто дійсно боротиметься за їхні права, відстоюватиме їхню землю. Та настали дострокові вибори 2007 року. І 73% людей у цих селах проголосували за тих, хто їх обікрав! Про що ще можна говорити, про які зміни на краще, якщо люди самі дають владу в руки тим, хто їх ошукує. До речі, жителі цих населених пунктів і досі намагаються привернути увагу влади до своїх проблем, і дехто ще досі страйкує у наметовому містечку вздовж Бориспільської траси…
Люди часто забувають образи та зради. Але земля все пам’ятає, і робити на ній таємні операції неможливо – все одно залишаються сліди...

Розмову вів Андрій СТАРУН.