Сільські вісті
18 грудня 2009 року
Володимир ЛИТВИН: «У суспільстві розпочався глибинний процес осмислення»
Олександр ЧЕРЕВКОВолодимира Литвина нині важко застати у столиці. Як і належить за законом, на час виборної кампанії Голова Верховної Ради взяв передвиборчу відпустку. Отож увесь час проводить у зустрічах із людьми у різних регіонах України. До того ж — їде не в обласні центри, а в невеликі містечка й селища, до яких в інших очільників держави не доходять руки. Словом, кандидат у Президенти Володимир Литвин прагне охопити якомога більшу аудиторію, щоб почути думки людей та донести до них власні бачення шляхів розвитку держави.
«Через екран телевізора не видно очей людей»
— Володимире Михайловичу, здавалось би, через радіоефір та з екранів телевізора куди комфортніше вести передвиборну агітацію. Ви ж більше часу проводите в українській глибинці. Чому?
— Бо через екран телевізора, через радіо не видно очей людей. У такий спосіб не відчуваєш сповна їх настрою, проблем. Не кажу вже про те, що під час цих зустрічей у людей є нагода звернутися з листами, заявами, скаргами, проханнями, які болять і потребують вирішення й допомоги. Для мене це є першорядним і визначальним.
Спілкуючись з людьми, повніше відчуваю, чим вони живуть, вирішення яких проблем очікують у першу чергу. До речі, під час таких поїздок (а я безпосередньо спілкуюся з людьми з 2006 року) я сформував свою передвиборну програму «Час народу». Це — не документ, написаний заїжджими технологами. Це — конкретно те, чим живуть наші громадяни і що належить вирішувати, що дасть результат і внесе спокій в наше життя.
Не менш важливо, коли під час таких зустрічей людина має можливість виказати свою позицію, поспілкуватися, посприяти вирішенню проблем своєї громади. Давайте уявимо, що це роблять усі кандидати бодай під час виборів. У нас зрушилося б багато проблем.
Насправді, ці поїздки дуже складні. Вони забирають багато сил і енергії. Хто стояв перед людьми на одній зустрічі протягом двох годин, відповідав на непрості запитання, на багато з яких втішної відповіді не існує, той знає життя. Це свого роду взаємна терапія, яка дуже непросто дається, але уникати її сьогодні неприпустимо. Люди лікують політика, а політик зміцнює віру людини в людину.
— Сьогодні в державі ситуація, коли жоден з політиків не може називатися загальнодержавним лідером. Тому, передусім, що політики самі ж роздрібнили народ розмовами про другорядні речі. Це дає дивіденди під час парламентських виборів, однак надзвичайно ускладнює ситуацію під час президентських перегонів, коли треба здобути прихильність понад половини виборців. Вам, чув недавно, закинули під час ефіру на радіо, що підтримали б вас, аби ви мали іншу позицію стосовно ЄЕП. Як переламати цю тенденцію?
— Правдою і думанням. На жаль, під час виборної кампанії ці категорії майже не діють. Це — погано, бо українське суспільство живе надіями, сподіваннями, навіть — не розрахунком. Воно живе ілюзіями. Інколи люди самі пропонують — пообіцяйте нам щось особливе, те, чого не обіцяють інші. Відтак, утопія залишається для багатьох ключовим моментом життя.
Проте в суспільстві, наскільки можу судити, вже розпочався глибинний процес осмислення причин, чому ми так живемо? Що відбувається? Що можемо і повинні мати і що для цього треба зробити? Люди починають усвідомлювати значення свого вибору. Донедавна домінувала та обставина, що не вони визначають і впливають на перебіг подій, вибори нічого не змінять, все залишиться, як і було.
У такому випадку я кажу: виходьте з того, що ваш голос — останній, ваш голос — вирішальний, бо влада буде такою, як ви поставитеся до її формування. Але для цього потрібна очевидна обставина — вибір людей не має бути сфальшованим, щоб їхні голоси не купили.
При тотально бідному суспільстві мораль і совість вступають у суперечку з ціною за один голос. Інколи — останнє перемагає. Особливо, коли людина ставить на шальки терезів мораль і совість проти нагальної потреби купити ліки. Особливо, коли йдеться про дітей, сім’ю. Я далекий від того, щоб засуджувати людей. Кажу про те, що аморально використовувати складне соціальне становище в Україні для того, щоб намагатися в такий спосіб закохати її в себе.
Як станеться це, у підсумку вкотре матимемо нелегітимного Главу держави. У свою чергу, це вже призведе до того, що жодного позитивного руху вперед не буде. Будуть чергові розбірки, намагання підігнати країну під настрої чергового вождя.
Щодо ЄЕП, то політика має перестати входити в суперечку з економікою. Головним ринком збуту української продукції продовжує залишатися простір колишнього Союзу. Це — достаток і робота наших громадян. Такі інтереси й має відстоювати Президент України, а не створювати штучну напругу, через яку цілі наші галузі залишаються без замовлень. Як це сталося, наприклад, з нашою молочною продукцією.
«Корупціонерів треба позбавляти права на державні пенсії»
— Президент і Прем’єр вже гарантували світові проведення в Україні чесних і прозорих виборів. Та бруду у кампанії від цього не поменшало.
— Вони гарантували «чесні» вибори для себе. Біда усіх ключових кандидатів у тому, що ставку вони зробили не на спілкування з людьми та боротьбу програм, а на технології. Усі зайняті пошуком членів комісій, які «забезпечать» результат, вже зараз шукають тих, кого можна банально купити.
— Усе це — на тлі розмов про боротьбу з корупцією.
— Корупція має суто людський вимір. Її ще ніде не змогли побороти, але змогли суттєво обмежити. В Україні ж бачимо намагання очолити корупцію під виглядом боротьби з нею. Знаю, що стан багатьох людей змушує їх «давати» і «брати». Треба хоча б відсотків на сорок скоротити чиновництво, і тоді поменшає кількість тих, кому треба «давати».
А тих держслужбовців, хто впіймався на корупційних діях, треба автоматично позбавляти права на державну пенсію.
Попри всі запевнення, у нас у владі майже суцільний бізнесовий «призов». То хіба дивно, що ці люди продовжують розглядати державну посаду як продовження власної справи?
«Ринку землі не буде!»
— Володимире Михайловичу, до кінця року спливає термін мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Чи є у плані роботи парламенту це питання до Нового року?
— Ринку землі не буде. Незалежно від того, буде прийнято закон про продовження мораторію чи ні. Оскільки існує застереження щодо цілого переліку законів, які мають бути схвалені Верховною Радою для запровадження земельного ринку. Хоча спритні люди справді добиваються, щоб негайно ввести ринок землі.
У цьому плані маю багато конфліктів, у тім числі — з державними діячами, з якими політична сила, яку я представляю, начебто вступила в конфлікт. Насправді конфлікту немає. Є відмінне бачення того, що потрібно країні. Я вважаю, що моє бачення є правильним. Бо я є категоричним противником того, щоб у нас було введено ринок землі у загальноприйнятому розумінні.
Вважаю, що сьогодні треба здійснити першу й головну дію: провести тотальну інвентаризацію, щоб в кожній сільраді висіла карта, де було б чітко зафіксовано: кількість землі, що є в межах сільської ради, скільки залишилося земель запасу, скільки й кому належить на паї, хто їх орендує, що люди отримують за оренду. Щоб бачити реальну картину того, де земля у незаконному володінні. Зрозуміло, все треба повернути на свої місця.
Головне ж — нам треба провести реальну оцінку землі, щоб кожна людина знала й розуміла вартість кожного її клаптика. Ми ціни землі не знаємо. Спритники ж стараються в черговий раз обдурити людей, скупивши в них через тіньові схеми землі за копійки. Цього не можна допустити. Землю, як і душу не продають. Розуміючи ту очевидну обставину, що сьогодні йде боротьба не за президентський пост, а за право розпоряджатися українською землею й те, кому вона буде належати.
— Як ставитеся до ідеї безкоштовної видачі державних актів на право приватної власності на землю.
— Бюджетом відповідні кошти передбачено. Переконаний, сьогоднішні дії мають не залишитися винятково передвиборним маніфестом. Така декларація має бути повністю матеріалізована. На превеликий жаль, сьогодні в Україні відбувається очевидне явище — йде змагання, хто більше наобіцяє. Тобто застовпить найбільше поле обіцянок, не думаючи, що влада мусить діяти за принципом: сказав — зробив. Зробив, пообіцяв наступне — і знову зробив.
Сьогодні, куди не поїдеш, уже все пообіцяно. Але нічого немає. Країна не може далі триматися на одних обіцянках.
«Святі й трагічні події перетворено на фарс»
— Складається враження, що в останні роки головні зусилля нашого зовнішньополітичного відомства зосереджувалися винятково на встановленні пам’ятника Кобзареві в кожній столиці та визнанні Голодомору. Успіхи в цій царині й справді є. Та мало чути з приводу того, щоб наші дипломатичні представництва всерйоз опікувалися просуванням нашої продукції на ринки інших держав. Оскільки МЗС підпорядковане безпосередньо Президентові, то чи вважаєте ви такі його акценти справді головними?
— На превеликий жаль, такі святі й трагічні для нас події й дати перетворено на політичний фарс. Це стало самоціллю, а їхнє нав’язування вже почало відштовхувати від нас наших партнерів.
Звісно, практично всі міністерства мають бути зосереджені на одному — займатися пошуком ринків збуту і захистом нашого внутрішнього ринку.
Остання проблема надзвичайно видима на прикладі сільського господарства. Парадоксально, злочинно, але факт: цього року у Крим завезли чимало картоплі з Нідерландів, перець, цибулю інші овочі й фрукти з багатьох країн. І це тоді, коли в Херсонській області влітку й восени по обидві сторони доріг лежать кагати вирощеного. Розумію, що Україна має виконувати правила СОТ, та це не означає, що ми маємо розкрити свою душу, бачачи, як наше на світові ринки не допускають.
Ще раніше віддали в приватну власність просто так цукрові заводи, чітко не зафіксувавши при цьому умову використовувати їх за призначенням. От новітні власники й вирізали метал, отримали чималі прибутки. А країна прийшла до того, що має менше 70 цукрових заводів, з яких на повну силу працює лише півтора десятка. Будучи в недалекому минулому одним із центрів виробництва цукру, Україна тепер вимушена говорити про його дефіцит.
У нас бракує мізків, у тих, хто має займатися державною політикою загалом і в цій сфері зокрема.