Народна
№ 10, 12 березня 2011р.
ВОЛОДИМИР ЛИТВИН: «Необхідно повернутися до питання прийняття закону про частку заробітної плати у собівартості продукції»
Україна стоїть на шляху нових перетворень, про що свідчить побудова чіткої вертикалі влади в країні, визначена державна позиція у зовнішній політиці, прийняття Податкового та Бюджетного кодексів, впровадження адміністративної реформи. Власну оцінку першого року діяльності Глави Держави, а також рівня дисципліни народних депутатів та антикорупційного законопроекту дав Голова Верховної Ради України, Голова Народної Партії Володимир Литвин в інтерв’ю телеканалу «Рада» від 25 лютого 2011 року.
- Минула річниця президентства Віктора Януковича. У ці дні обговорюють усі обіцянки Глави Держави і кроки, які він зробив на посаді протягом року свого президентства. Традиційно опозиція критикує ці кроки, прибічники Президента навпаки схвалюють його головування. Як ви ставитеся до першого року президентства? Ви назвали одними з результатів першого року роботи Президента – визначеність і передбачуваність. Чи цього достатньо, чи, можливо, потрібно вже говорити про конкретні кроки?
- Стосовно цієї дати. Я щось не пригадую, щоб у нас така пильна увага була прикута до річниці президентства за 20 попередніх років. Зазвичай намагалися перекинути на українські терени західну практику говорити про 100 днів президентства. Думаю, опозиція, насамперед в особі Тимошенко, зробила все, щоб організувати «свято», маю на увазі підготовку і мобілізацію своїх прихильників, своїх союзників, для того щоб заманіфестувати протести і незгоду не стільки з політикою, скільки з Віктором Януковичем, як суперником на президентських виборах Юлії Тимошенко. Переконаний, цей факт є незаперечним, просто на нього не звертали уваги.
Вважаю, рік, що минув, це привнесення визначеності. Ви знаєте, краще визначеність, навіть якщо вона не завжди буде сприятливою, ніж її відсутність. Насамперед – це і побудова вертикалі влади. Інше питання – наскільки це ефективно спрацює. Гадаю, це покаже час. Але дисципліна, визначеність, хто за що відповідає, обов’язково має бути, інакше в далеко не простих умовах організувати державне життя буде практично неможливо.
Наступне. На рівні макроекономічних показників удалося зробити певні зусилля для того, щоб витягти країну з кризової ями, оскільки за попередній період ми втратили 15% національного багатства.
Є певна визначеність у зовнішній політиці. До цього часу тривали дискусії щодо НАТО, Європи, Росії, було багато ідеологічних навантажень на ці теми, а не було певної визначеності. Звичайно, є прихильники і опоненти такого підходу, але сьогодні ми з НАТО співпрацюємо на рівні країн-членів і водночас не стоїть на порядку денному питання про приєднання до Північноатлантичного альянсу. Це заспокоїло все суспільство. Той, хто імпонує НАТО, бачить, що Україна співпрацює, а той, хто розглядає НАТО як агресивний блок, той заспокоївся, бо Україна не вступає в НАТО. Але водночас НАТО – це глобальна реальність. Сьогодні світ став надто неспокійним. Тому, звичайно, потрібно думати над тим, як забезпечити колективну безпеку. Нормалізувалися відносини з Росією. Сам факт нормалізації стосунків з цією державою призвів до того, що ми з 15 млрд товарообігу піднялися до 40 млрд, що добре для країни. Окрім того, прийнято низку доволі непростих законів, які сприймаються неоднозначно: Податковий кодекс, Бюджетний кодекс, закони у сфері дерегулювання економіки. Водночас вважаю, що більш продуктивним є шлях спостереження, як ці закони працюють і що потрібно зробити, якщо низка норм і положень не спрацьовують або суперечать інтересам людей і шкодять їм. Заманіфестовано широкий фронт перетворень. Я свідомо не вживаю слово «реформи», оскільки воно значною мірою в нас знівельовано і викликає несприйняття у людей, бо низку адміністративних змін, які хочуть позначити як реформи, відштовхують людей від дій, які пропонує влада.
Стосовно проблем, то маю сказати, що в інформаційному плані влада абсолютно програла опозиції і сьогодні вона пояснює ті чи інші дії, наміри і що стоїть за тими чи іншими пропозиціями. А всі розуміють, коли починаються пояснення, це завжди сприймається як виправдання, а виправдання означає, що влада діяла неправильно. Проблемою є налагодження діалогу не стільки на політичному рівні, скільки на загальносуспільному. Вважаю, що до цієї теми треба повернутися, оскільки в іншому разі доволі складно відбуватимуться будь-які зміни.
Ми сьогодні маємо таку проблему – Україна переросла свої межі, свої рамки. Вона повинна перейти в нову якість, розвиватися як демократична правова держава на цивілізаційних засадах. Але недовіра до будь-яких пропозицій і дій викликає спротив, як мінімум, мовчазний. А без змін, без прийняття зокрема й радикальних рішень як на законодавчому, так і на практичному рівні, країна буде приречена на деградацію. Треба здійснити цей перелом, але не переламавши людей до коліна, а усвідомлено перейти на новий рівень роботи.
- У своєму діалозі з нацією Президент здебільшого говорив про проблеми українців, українських сімей і мало про співпрацю з парламентом. Яка частка Верховної Ради в успіхах чи, можливо, недоліках першої річниці Президента?
- Ви знаєте, у перемог є багато батьків, а поразка завжди є сиротою. Я не беруся у цьому питанні вимірювати тим чи іншим аршином успіхи і перемоги, оскільки радше ми повинні говорити про проведення елементарних змін, підготовку і створення бази для прийняття важливих рішень. Хотілося б, щоб ці рішення мали системний і продуманий характер та були направлені на людей. Думаю, щоб реалізувати все те, що заплановано на 2011 рік, завдання Верховної Ради становить 80%, оскільки, насамперед, ідеться про прийняття відповідних законів. Мені довелося бути присутнім на останньому засіданні Комітету з економічних реформ, де обговорювалося, що за кожним з напрямків пропонується робити, і я підрахував: десь до 80% – це першочергові дії Верховної Ради України. Але відповідні пропозиції, законодавчі документи переважно мають надійти від виконавчої влади, від Кабінету Міністрів України. Відповідальність Верховної Ради полягатиме у тому, який кінцевий продукт виходитиме.
- Чи можна в цьому контексті говорити, що за останній рік парламент став більш підконтрольний виконавчій владі, можливо Адміністрації Президента, як говорять деякі експерти?
- Оскільки я сам був главою Адміністрації Президента, тому я б ніколи не погодився, щоб Верховна Рада України була підконтрольна комусь. Але разом з тим, коли ми розуміємо спільну відповідальність, і приймаються подекуди надто чутливі рішення, є більшість, яка бере на себе відповідальність за ці рішення, то говорити про підпорядкованість не можна. Хоча ви розумієте, що сьогодні фракція Партії регіонів має найбільшу підтримку. Власне сама фракція складається зі 180 депутатів, плюс, на мою думку, як мінімум 30-40 депутатів тягнуться до найбільшої фракції. Тому, зрозуміло, вплив відчутний. Хочу нагадати, що за роки незалежності не було такого великого представництва однієї політичної сили. І з цим не можна не рахуватися, особливо мені, як Голові Верховної Ради України, треба знайти діалог. Раніше практично урівноважували один одного дві фракції Партія регіонів і політична сила Тимошенко, а на сьогодні вона зменшилася на 50 людей, зі 156 депутатів залишилося трохи більше 100, це також факт, якого не можна не помічати. А якщо згадати попередній період, коли велася постійна війна між Президентом і Прем’єр-міністром України, Верховна Рада у цій ситуації займала свою позицію посередині, намагаючись їх примирити. Сьогодні цього немає. Тому й виникають підстави говорити про якусь підпорядкованість. Я не схильний сьогодні педалювати тему концентрації влади. Радше говорю, що з концентрацією влади відбувається концентрація відповідальності. Звичайно, є величезні проблеми у Верховній Раді, на які звернули увагу українське суспільство і міжнародне співтовариство. Зокрема, це присутність депутатів у сесійній залі і їх голосування за відсутніх колег. Ця проблема сьогодні набула, по суті справи, загальнодержавного звучання, що відчувається в настроях, оцінках діяльності Верховної Ради, мене, як її Голови, і на підставі тих масових листів, які я отримую і на які змушений відповідати з приводу того, чому депутати ігнорують засідання Верховної Ради України.
- А як з цим боротися? Ви обіцяли боротися з тими депутатами, які не ходять на засідання.
- Ви ж знаєте, що ті депутати, які не реєструються біля письмових столів, де проводиться реєстрація, вони не заносяться до табеля і не отримують заробітної плати. А все інше лежить поза компетенцією Голови Верховної Ради України. Давайте думати над тим, як публікувати списки людей, які не прийшли і не зареєструвалися особисто. А потім люди нехай бачать і думають, чи підтримувати на наступних виборах ті політичні сили, представники яких не виконують покладені людьми на них зобов’язання. Але ми маємо на сьогодні алогічну ситуацію: чим менше ходять на роботу, тим більше люди підтримують представників цих політичних сил. Якщо вірити останнім рейтингам, так і виходить. Тому цю проблему без загальносуспільного тиску вирішити неможливо, або треба змінити Конституцію і змінити повноваження Голови Верховної Ради України, оскільки він не має функцій директора парламенту і не є роботодавцем, оскільки люди наймають депутатів на роботу. А ті дії, що доводиться мені чинити, входять у суперечність із законом, мається на увазі ненарахування заробітної плати. А те, що з цією ганьбою треба покінчити – це однозначно. Залишається єдина можливість з цим боротися – публічно говорити, хоча розумію, що підтримки в цьому не знайду.
- Ви згадали про внесення змін до Конституції. Нещодавно Президент підтримав ініціативу щодо створення Конституційної асамблеї для внесення змін до Основного Закону. І вже побутує думка, що асамблея є спробою ввійти у Верховну Раду, усунувши її від розробки змін до Конституції України. Чи це реально, коли депутати творять практично всі закони, а від основного законотворення їх можуть усунути?
- Складається стійке враження, що з цією ідеєю і розмовами довкола неї є намагання певною мірою відволікти увагу людей на другорядні проблеми. Не пече сьогодні людей проблема конституційного процесу в Україні. Нині стоїть завдання виконувати ті приписи, які вже є. А щодо прийнятого рішення, є люди, які виявили бажання опрацювати нове бачення та нові підходи змін до Основного Закону. Честь їм і шана. Особливо тоді, коли буде певний позитивний результат. А те, що різні політологи і політтехнологи почали обговорювати тему створення Конституційної асамблеї, говорить про одне – невже більше немає про що говорити.
Сьогодні світ занепокоєний зростанням цін на енергоносії. Навіть Росія, яка, здавалося б, мала бути зацікавлена в цьому, висловлює занепокоєння. Гостро постала проблема продовольства, товарів першої необхідності. Тому ми в Україні насамперед повинні говорити про те, як нам врахувати цей момент, використати це з вигодою для країни, що треба зробити, щоб навесні засіяти всі землі, щоб поля не пустували, враховуючи запити на види продовольства, як сконцентрувати кошти і людський потенціал, забезпечити технікою, добривами і отримати вигоду для України. Ні, починають обговорювати ті питання, які зовсім не є першочерговими для країни. Треба займатися всіма проблемами, але не в такий спосіб, коли та чи інша тема перекриває все життя країни, щоб ми тоді нічого не робили, а лише займалися політичними питаннями.
- Але українське суспільство завжди цікавила дата виборів, скільки років працюватиме Верховна Рада. Ці питання найбільше обговорюються.
- Дай Боже, щоб ця Верховна Рада допрацювала з результатами не у вигляді статистики, кількості розглянутих питань і проголосованих рішень, а з результатами, які позитивно матеріалізуються у практичному житті до 2012 року. Спонтанно підкинули тезу про продовження роботи парламенту до 2015 року і всі починають обговорювати цю проблему. Немає такої проблеми. Навіть якби комусь дуже захотілося це зробити, то нас Європа ізолює. А ви ж чудово розумієте, що всі українські політики хочуть товаришувати з Європою, зокрема бувати там і спілкуватися з європейськими парламентаріями, представниками Євросоюзу і країн, які входять до нього.
- А взагалі, чи є потреба не сьогодні-завтра внесення змін до Конституції України. Конституцію 2004 року визнали неконституційною. Ми повернулися до Конституції 1996 року, яка в Європі визнана ледь не найкращою. Для чого тепер створювати цю Конституційну асамблею?
- Стосовно внесення змін до Конституції сьогодні, такої проблеми не бачу. Що буде завтра, поживемо, побачимо. Якщо будуть кращі напрацювання, тоді це можна буде вітати. Але все мусить відбуватися в законний спосіб і у свій час. Сьогодні те, що ми маємо, думаю, це робота на перспективу. А на перспективу треба працювати.
- Володимире Михайловичу, країна в очікуванні ухвалення антикорупційного законодавства, два місяці живе без жодного антикорупційного документа. Здається, політики з цим документом не поспішають і в приватних розмовах деякі депутати визнають, що не готові декларувати доходи, видатки свої, а також членів своїх сімей. Чи можливо, що депутати, чиновники переступлять через себе і стануть демократами, як у Європі?
- Власне прийняття Закону «Про боротьбу з корупцією» не стане мірилом демократії. Стосовно того, що країна живе без антикорупційного законодавства, то це абсолютно неправильна постановка питання, оскільки будь-які корупційні діяння є адміністративно або кримінально карними злочинами. Відповідне законодавство у нас є. Проблема в тому, як воно застосовується. Це питання доволі актуальне, але не має стосунку до законодавства. Взагалі постійні посилання на те, що в нас не вистачає законодавства, є намаганням відволікти увагу людей від функціонування державних інститутів. Розумієте, Європейському суду вистачає двох десятків статей, щоб регулювати всі проблеми, пов’язані з правами і свободами людини та громадянина. А у нас в Україні 90 тисяч правових актів і ми постійно говоримо, що цього не вистачає. Мабуть, не вистачає політичної волі.
Стосовно цього закону. Я протягом тижня детально працював над цим законопроектом, вивчав і аналізував. Майже 450 поправок було подано народними депутатами до цього закону. Після вивчення пропозицій комітету до другого читання ознайомився із висновком Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, спілкувався зі співробітниками, які працювали над цим документом. Вважаю, що нам слід врахувати пропозиції і зауваження Головного юридичного управління, окремі поправки народних депутатів, які не отримали позитивної оцінки комітету і прийняти на пленарному тижні цей закон в остаточній редакції. Але потрібно не лише прийняти цей закон, а й після підписання опублікувати його, провести широку роз’яснювальну роботу, насамперед, для посадових i службових осіб, яких насамперед стосується цей закон, щоб вони розуміли свої обов’язки i права. Думаю, що треба якомога ширше ознайомити з ним громадськість, оскільки там передбачаються серйозні покарання не лише для тих, хто бере хабар, а й для тих, хто його дає. Зокрема, в документі передбачаються надзвичайно суворі норми: штрафи, ув’язнення і позбавлення права займати відповідні посади. У законі також визначено перелік тих, хто називається близькими та рідними державних службовців. Там також чітко зафіксовано декларування доходів, видатків. Водночас у законі є низка новацій, які насторожують, і є такі норми, які радують. Наприклад, усі кандидати, починаючи від кандидатів у президенти і завершуючи кандидатами у депутати сільських рад, мають проходити так звану спеціальну перевірку, підходи до якої визначатиме Центральна виборча комісія. Не хотілося б, щоб були підстави думати про те, що можуть використати цю норму для того, щоб відсіювати незручних, неугодних кандидатів таким чином. Необхідно чітко зафіксувати, що саме підлягає такій перевірці, як вона здійснюватиметься, за якими критеріями і наскільки це буде об’єктивно і неупереджено. У цьому законі не повинно бути норм, які відсилають до інших підзаконних актів, а мають міститися норми лише прямої дії. Хоча мені імпонує те, що тепер кандидати на виборні посади так само, як і на посади державних службовців, надаватимуть довідки про стан здоров’я. Це дуже важливо, особливо під час виборчих кампаній, щоб окремі особи, які мають сезонні загострення, не впливали на організацію роботи органів самоуправління чи певних інститутів влади. Тобто в цьому питанні має бути абсолютна публічність. Адже відомо, що для отримання водійських прав потрібні відповідні довідки, а для того, щоб управляти державою, областю, районом чи бути представником у Верховній Раді України така довідка не треба. Головне, щоб у цьому питанні не було формальності.
- Після опрацювання законопроекту комітетом чи повинні будуть високопосадовці, політики, чиновники декларувати свої видатки і доходи?
- Є низка моментів, які потрібно врахувати саме в цій частині, оскільки в запропонованому законопроекті передбачено лише видатки на утримання майна, тобто те, що вже було раніше.
Вважаю, що цей закон слід буде розглядати виважено, без гонитви, голосувати по кожній статті і кожному розділу, а потім у цілому закон, щоб кожен депутат приймав свідоме рішення, а суспільство знало, про які приписи і норми йдеться, щоб брати це до уваги. Гадаю, такий підхід буде правильним.
- Ви особисто вірите, що цей закон справді почне діяти, рівень корупції в країні зменшиться і не буде навіть корупційної спокуси?
- Ви знаєте, корупційна спокуса завжди є. Вона виникла тоді, коли Адам взяв у Єви яблуко. В жодній країні повністю не викорінили корупцію, але те, що її необхідно потужно придушити – це завдання номер один. Корупція – це іржа, яка роз’їдає державу і суспільну мораль. Очевидно, одного закону буде недостатньо. Зрозуміло, що потрібен новий рівень культури, відповідальності, а головне – це організація суспільного державного контролю, насамперед, за посадовими і службовими особами. Необхідно також змінювати світогляд і ментальність. Одним махом цього зробити не можна.
- Володимире Михайловичу, наступне питання стосується соціального забезпечення. Чи реально виконати завдання, щоб до кінця року розмір середньої пенсії становив 1380 гривень, зважаючи на дефіцит бюджету Пенсійного фонду, соціальне напруження і ще не відому долю пенсійної реформи?
- У нас іншого виходу немає. Ця реальність зумовлена економічними і соціальними процесами. Будемо сподіватися, що в нинішньому році вдасться без великих втрат виплатити ті зовнішні борги, що накопичилися за попередній період і водночас зміцнити економіку. В цьому плані украй важливо, щоб не сталися непередбачувані катаклізми у світі, особливо в країнах, з якими маємо широкий товарообіг, оскільки українська економіка переважно орієнтована на експорт. Саме тому головним завданням є розвиток внутрішнього ринку, підвищення купівельної спроможності людей. Гадаю, для цього у нас має відбутися відвертий діалог і прийнято принципові рішення у відносинах суспільства, держави і великого капіталу.
Слід також переглянути законодавчу базу з цього питання, ввести прогресивне оподаткування, оскільки у нас відбувся доволі небезпечний процес розшарування суспільства на бідних і багатих. По суті справи, ми сьогодні можемо говорити про два світосприйняття, про два підходи в оцінці потреб людини.
На початку ХХ століття таке розмежування завершилося відомими революційними подіями. Маю зауважити, що тоді більшість країн, які змогли утримати свої суспільства від революційних потрясінь, зробили висновки. Тоді вже капіталізм змінив певною мірою своє обличчя, переживши відповідні кризи. Сьогодні саме той момент. Насамперед, вважаю, необхідно повернутися до питання прийняття закону про частку заробітної плати у собівартості продукції. Свого часу цей закон ми разом з моїми колегами вносили, його не підтримали. На моє переконання, у нас надзвичайно занижена вартість робочої сили. У нас заробітна плата занижена приблизно втричі. Якщо брати загалом по країні, то частка заробітної плати у собівартості продукції становить у межах 8%. В інших країнах у середньому цей показник ствновить 25-30%. До цього також додається проблема погодинної оплати праці. Відповідні законопроекти ми свого часу також вносили, але вони не були підтримані.Підготувала ЛЕСЯ КІХНО