"Голос України"
2012.10.19

 
Вітальне слово Голови Верховної Ради України В. М. ЛИТВИНА на молитовному сніданку

Шановні учасники молитовного сніданку — всечесні святі отці, політики, дипломати, шановні гості, пані і панове!
Палко підтримую ідею проведення щорічних молитовних сніданків в українському парламенті, як Голова Верховної Ради, як вірний християнин і як віруюча людина.
Українському парламенту не завадила б і щоденна молитва, можливо, без сніданків, оскільки, як Голова Верховної Ради, мушу контролювати використання витрат парламенту «згідно затвердженого кошторису».
Утім, молитва, як момент істини, як одкровення з Господом і цілковита відвертість із самим собою, стала б у пригоді багатьом народним депутатам, особливо перед тим, як поринути у вир політики. Процитую американського політика, який на молитовному сніданку у Вашингтоні цього року сказав: «Миттєвості, проведені в молитві, допомагають нам уникнути поспішних рішень в житті та політиці. Вони вчать нас смирення і нагадують про те, яка відповідальність лежить на наших плечах і наскільки ми недосконалі, незважаючи на наші гучні титули і великі повноваження».
Ім’я цього політика і державного діяча — Барак Обама. Певен, що українські політики з властивою їм скромністю визнають не меншу власну недосконалість, незважаючи на «гучні титули і великі повноваження».
Думаю, нам варто було б слідувати посланню Апостола Павла, який сказав: «Що ж робити? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом». Молитися серцем, розумом і духом від українських політиків вимагають час, держава і народ. Три наріжні слова, які винесено в заголовок молитовного сніданку — «Обов’язок, Служіння, Любов», — хіба це не найкращий дороговказ для людини, християнина, політика у вірі, в житті, в родині, в державній та громадській діяльності? Тим паче у дні, коли передвиборчі спілкування з людьми вимагають особливої правди, відвертості, небайдужості, зречення від лицемірства і припинення того, що нині відбувається в Україні, — ярмарки політичного лицемірства. Молитва в ім’я спасіння — спасіння самих себе, як християн і народу, — стає насущністю часу, якщо критичним оком подивитися на проблеми духовності нації.
Реальністю є той факт, і в тому немає провини наших людей, що українське суспільство «грубішає» духовно і морально. Одвічні цінності українського народу, що виростали з християнських постулатів, вже не є святинями для цілих поколінь. Причини: майже століття нав’язаного атеїзму, а за ним — повільне, уявне та «модне» повернення до віри, фетишизація викликів вірі та суспільній моралі. Хто залишається справжнім носієм суспільної моралі — телебачення, мистецтво, література, політики і політика? Релігія і віра, які створювали фундамент та були хранителями моралі цивілізацій і народів, приростають в Україні скоріш «фізично» — шляхом бурхливого будівництва ненамолених храмів та каплиць, що зводяться часто для відпущення гріхів нуворишів, ніж для щирого бажання спілкування з Господом.
Уявна релігійність — форма лицемірства перед Богом і собою — перетворилася на стихію в українському суспільстві. Церкви переповнені начебто віруючими, чия віра — хитка, недосвідчена, які справді не завжди мають віру, знання учення Христа, історії та канонів церкви. «Там, де немає віри, лицемірство сприймається за гарний смак», — говорив Бернард Шоу.
Сьогодні я згадую своє дитинство, як мати ставила нас, дітей, на молитву. І ми боялись Бога, дивлячись на суворі лики святих, але ми вірили в Бога.
Я не закликаю до того, щоб ми боялися. Я стою на тому, що ми повинні вірити, і наша віра повинна матеріалізуватись у практичних, розумних, відповідальних діях. Це сьогодні особливо потрібно з огляду на серйозну суспільну кризу в розумінні природи та сутності власної країни, потреб суспільства, справжніх, а не уявних прагнень та надій народу. Це реальність, про яку повинні говорити.
Ми, очевидно, повинні говорити й про те, що втрата суспільних орієнтирів пастирями та паствою, млявість у пошуку суспільного стрижня породжують атмосферу непримиренності та протистояння в країні, створюють клімат ворожнечі в політиці, загрожують руйнацією державності країни.
Про це належить говорити сьогодні, зважаючи на ту обставину, що виборча кампанія в Україні вибудовується в основному і переважно на ненависті. У ненависті не може бути віри — це аксіома. У ненависті не народжуються діти. І я дуже хотів би, щоб сьогодні наш голос був почутий усіма, хто причетний до політичної кампанії.
«Обов’язок, Служіння та Любов», які є наріжними каменями християнської віри, мають бути свідомо «імпортовані» в суспільну, політичну, громадську свідомість, аби цементувати країну спільною метою, християнськими постулатами, демократичними цінностями.
Бажаю усім учасникам молитовного сніданку, всім нам миру і добра, а українським політикам — плідного служіння на благо майбутнього Української держави.