"Голос України"
2012.09.25
Виступ Голови Верховної Ради України Володимира Литвина на урочистостях з нагоди 75-річчя Житомирської області22 вересня 2012 року
Шановні земляки!
За традицією ювілейна дата — це передовсім звернення до пройденого, прожитого та пережитого. І не тільки на відстань таких конкретних часових відрізків, як нинішні 75 років нашої області. Важливо знати, розуміти і пам’ятати все, з чого виростала, на чому утверджувалася, ким і як заявляла про себе в Україні та світі земля, яку ми шанобливо іменуємо своєю малою батьківщиною.
Доля її складна, звитяжна та повчальна. А до того ж — і неординарна. Вона заслуговує на серйозні і зважені підходи, тверезий аналіз і спокійний погляд, вільний від будь-яких домислів та нашарувань. А їх, коли йдеться про певні періоди вітчизняної історії, які декому здаються непередбачуваним і, більше того, втраченим минулим, не бракує.
Нав’язується навіть думка про штучність самої України, а відтак і її територіального устрою, про довільність або й свавілля при нарізанні областей та районів. Аргументи, як правило, політичні. А якщо точніше, то продиктовані геополітичними інтересами та міркуваннями.
Немає потреби підтверджувати історію, вона промовляє сама за себе. Україна — це реальна даність, і назавжди. Хоча, безумовно, її шлях не був рівним та второваним. Мали місце й випадки жорсткого адміністрування, і ламання через коліно. Давайте не забувати, що рік народження нашої області — 1937-й. З усіма наслідками, які з цього випливають.
Водночас, і це ясно бачиться зараз, було розуміння об’єктивної й дедалі настійнішої необхідності законодавчого виокремлення регіону. Вона диктувалася цілим пластом обставин, тугим клубком чинників та реалій, що сформувалися ще до прийняття державного акта, за яким Житомирщина стала областю.
Мова не лише про юридичні формальності чи просто зміни на географічних картах. Не безлика аморфна територія, а самобутній край зі своїм власним економічним та культурним обличчям, своїми особливостями й тенденціями розвитку — в закріпленні такого статусу інтегральний результат тогочасних процесів. І, підкреслимо ще раз, природний та логічний.
За цілим рядом ознак не буде перебільшенням вважати Житомирщину унікальною. Тут поєднали свій природно-кліматичний та етнографічний колорит Полісся і Поділля. В образній назві «Урал в мініатюрі» відображені багатство та розмаїття корисних покладів у земних надрах.
На роки й десятиліття визначило життя і долю краю його стратегічне значення як геополітичного порубіжжя, форпосту перед чужинськими впливами та навалами. Особливо показовими були в цьому плані передвоєнний період і сама Велика Вітчизняна війна. На цій землі розміщувалися лінії укріплень, на неї впали перші ворожі бомби, на ній відчутно сповільнився наступ фашистського агресора.
У цьому теж унікальність та вагома історична заслуга Житомирщини. Віддавна стрічаючи грудьми натиск жорстоких епох, перебуваючи на крайній межі зовнішніх викликів та внутрішніх збурень, вона встояла, не була знесена бурхливим потоком історії. І, більше того, зуміла багато зробити для гасіння та нейтралізації тих руйнівних хвиль. Виконуючи, за великим рахунком, роль сторожового дозорця країни.
Обов’язок сучасників і наступних поколінь — віддавати належне славним попередникам, чиїми стараннями, волею і жертовністю це досягалося. А також їхнім нащадкам, продовжувачам їхньої справи.
Люди — не просто найкоштовніший скарб нашого краю. Це — скарб особливий. Упродовж віків виховано, викувано і збережено такий тип людей, з яких можна справді, як сказав поет, робити цвяхи. Вони часом гнуться, але ніколи не ламаються. Їхній патріотизм зовні непомітний, але справжній, активний і, що не менш важливо, масовий.
Не применшую заслуг видатних особистостей, якими відома і знаменита наша земля. Та основний тягар усіх випробувань винесли на своїх плечах саме такі, скромні й здебільшого безіменні, але могутні силою свого духу рядові творці історії — оборонці й визволителі цієї землі, учасники її відбудови.
Вони — головні дійові особи нашої давньої і недавньої минувшини.
Вони — вічні хранителі, уособлення ідеалів та цінностей, які нести далі нам і нашим нащадкам.
Наші серця мають чутливо резонувати, відгукуватися на позивні етапних періодів, коли закладалися підвалини репутації Житомирщини як вагомої складової поступу всієї України.
Головний їхній імператив, ключова вимога — думати спочатку про державу і працювати насамперед на неї. Без цього не буде тієї України, про яку мріялося нашим дідам та прадідам і якою вона бачиться нам.
Нехай завжди буде з нами, попри всі поправки на специфіку сьогодення, цей приклад славних предтеч.
Історична заслуга Житомирщини, її людей і в тому, що під неласкавими вітрами та суворими випробуваннями тут вироблено безцінний і — знову доведеться звернутися до цього слова — унікальний досвід розумної, цивілізованої, гуманістичної організації свого власного життя. За винятково складних, неординарних обставин: поліетнічності, найширшої гами у релігійному середовищі, культурного розмаїття. Усе те, що присутнє в усіх регіонах, тут зводиться, можна сказати, у квадрат. Але не стає системним підґрунтям для наростання й загострення конфліктного потенціалу. Наше життя, наші люди — приклад того, як мирно жити, приймати мудрі, зважені, відповідальні рішення і не переступати через них.
Це наслідок вродженої і виробленої, вихованої в собі толерантності, генетично закладеної у поколіннях порядності, вміння слухати, чути та розуміти ближнього, постійної готовності до діалогу та компромісу. І ще багато дечого, що існує і діє вже на ментальному рівні, синтезуючись у самому способі життя.
У всьому цьому, стверджую з повною переконаністю, Житомирщина може генерувати конструктивні імпульси для всієї держави. Зараз, коли неспокійно в усьому світі, чимало вразливих місць у нашому внутрішньому житті, дуже важливо не зірватися на крайнощі. З цим Україну не збережемо і не збудуємо: роз’єднане, розколоте суспільство не спроможне на ефективну злагоджену працю.
Потрібна, підкреслю, продуктивна позиція всіх і кожного.
Ще один принциповий, на мій погляд, висновок з набутого досвіду: не замикаючись у своїх рамках, робити головну ставку на власні кадри. Тобто на тих, хто ріс і формувався у цьому середовищі, знає впритул, зсередини не тільки економічні, соціальні та інші проблеми, а й сам дух, морально-психологічну атмосферу регіону, спосіб думок та дій його населення. І здатний бути виразником цієї колективної волі на практиці.
Консолідація суспільства — та ключова ланка, на якій має триматися вся велетенська, багатогранна конструкція нашого державотворення. А відповідно й долучення до європейських та світових інтеграційних систем і процесів.
Ми будемо європейцями настільки, наскільки станемо українцями. Тобто якщо збудуємо свою, заможну й демократичну, спрямовану в майбутнє державу.
Нині, як і на всіх переломних, вирішальних етапах, потрібні позитивна енергія, обґрунтований оптимізм, упевненість в успіху. Що втілювалося б у справи — великі чи малі, але однаково реальні й результативні.
Кожен, хто має стосунок до цієї землі, кого вона виплекала і кому дала путівку в життя, повинен постійно — а в такий день, як сьогодні, особливо — питати себе: що я зробив для неї?
Я, як і ви, не мислю себе без рідного краю, без прагнення постійно й віддано працювати для його людей. Уже зроблене дозволяє мені піднятися на новий щабель цієї праці — реалізації договорів з конкретними населеними пунктами. А кількість їх до 400.
Це системний підхід і максимальна предметність: підприємства з новими робочими місцями й газифікація, дороги і водогони, заклади освіти та культури.
Вбачаю в цьому не лише свій службовий і громадянський, а й, не побоюся цього високого слова, патріотичний обов’язок.
Наша велика землячка Леся Українка геніально порівняла добрі справи в ім’я Вітчизни з досвітніми вогнями. Підкресливши, що світять, запалюють їх «люди робочі».
Давайте завжди і в усьому будемо такими робочими людьми. Кожен на своєму місці, а всі разом — на риштуваннях, будівельному майданчику нової доби нашої області й нашої держави.
Нехай ювілейна історична віха додасть нам наснаги, невтомності й цілеспрямованості в цій доленосній роботі.