Володимира Гройсмана в Європейському коледжі в Натоліні (Варшава)
Шановні члени парламенту Польщі.
Шановні представники дипломатичного корпусу.
Шановні викладачі і студенти Європейського коледжу.
Друзі.
Для мене велика честь та приємність виступити перед
майбутніми лідерами європейської політики в Натоліні.
Упевнений, що саме зі студентства Натолінського
відділення Європейського коледжу з часом вийдуть майбутні Президенти Європейської
Ради, Європейської Комісії та депутати Європейського Парламенту.
Європейський коледж — це поважний осередок підготовки
спеціалістів високого рівня з європейських питань.
Для моєї країни безумовним пріоритетом стає народження
політичної еліти європейського рівня, створення цілого класу молодих лідерів
з глибоким розумінням політичних, правових та економічних основ європейських
цінностей.
Саме їм належить вести Україну до її європейського
майбутнього і до членства в ЄС.
Ви знаєте, що минулого року Україна остаточно оформила
свій європейський вибір.
Моральну точку неповернення ми пройшли на Майдані
під час Революції Гідності.
Формально цей вибір був закріплений підписанням
і ратифікацією Угоди про асоціацію, яка перетворила необхідність здійснення
системних європейських реформ на юридичні зобов’язання України.
Для успіху України критично важливим є фаховий внесок
молоді — тих, хто має європейське мислення, хто є беззастережним прихильником
європейської ідеї, європейських принципів та цінностей.
Я впевнений, що саме такими якостями наділені випускники
Європейського коледжу в Натоліні.
У цьому зв’язку хотів би висловити вдячність польській
стороні за можливість щорічного фінансування навчання українських студентів
у Натоліні.
Сподіваюся, що з кожним роком кількість стипендій
для українців зростатиме.
Цього тижня в Києві відбулися дві важливі події
— Саміт Україна — ЄС та Міжнародна конференція на підтримку України.
Хоча формально двосторонній Саміт був сімнадцятий,
він був перший в умовах чинної Угоди про асоціацію, перший після перезавантаження
влади в Україні і перший після зміни керівництва інституцій ЄС, яка відбулася
в 2014 році.
Можу відверто заявити, що для пересічного українця
сьогодні політична асоціація між Україною та ЄС — вже не просто політичний
передвиборний лозунг, а початок практичних кроків на шляху до Європи.
Європейський Союз вже зробив немало для України.
Проте я не розглядаю підтвердження солідарності
з Україною ключовим підсумком Саміту.
На мій погляд, Сімнадцятий саміт запам’ятається
тим, що ми спілкувалися на новому рівні відвертості і вимогливості щодо
один до одного.
Політична асоціація вимагає більшої взаємної відповідальності:
України — за проведення реформ, а Європейського Союзу — за всебічне гарантування
недоторканності та успіху нашого європейського вибору.
Така консолідована підтримка не була б можлива без
активних зусиль наших польських друзів, які на всіх рівнях і в усіх форматах
нагадують європейцям про те, що напад Російської Федерації на Україну —
це загроза спільним європейським цінностям.
Я хочу висловити глибоку вдячність Польщі за її
стійку солідарну позицію.
Підтримка Польщі набуває ще більшого значення, з
огляду на активізацію дій Москви, спрямованих на підрив єдності серед держав—членів
ЄС.
При цьому Росія використовує доволі прості засоби:
широку пропагандистську кампанію з дискредитації України, потужні важелі
економічного впливу та індивідуальний підхід до чутливих сфер двосторонніх
відносин з кожною окремою державою—членом ЄС.
Щира позиція України з виконання Мінських домовленостей
наражається на нові і нові маніпуляції з боку РФ і бойовиків, які на сьогодні
не виконали жодного пункту.
Вдумайтеся: з моменту оголошення режиму припинення
вогню 15 лютого ц. р.:
українські позиції було обстріляно понад 2,5 тисячі
разів;
унаслідок цього загинули понад 100 українських військових
(більш як 500 поранено);
бойовики не допускають Спеціальну моніторингову
місію ОБСЄ до повної верифікації відведення крупнокаліберної зброї і продовжують
періодично застосовувати її проти нас;
бойовики уникають обміну заручниками за принципом
«всіх на всіх», а Росія продовжує мордувати на власній території низку
українців, ув’язнених з політичних мотивів, серед яких народний депутат
і член ПАРЄ Надія Савченко.
З цього я роблю висновок: хоч би яка щира була позиція
України, Мінські домовленості і Комплекс заходів від 12 лютого використовуються
Росією виключно як чергова «димова завіса» для:
продовження диверсійної та дезінформаційної діяльності
в Україні та ЄС;
знищення української державності, свободи та демократії;
доведення нікчемності спільних цінностей та ідеалів
європейської інтеграції, а також сучасної системи міжнародного правопорядку.
Ситуація в Україні вже давно перестала бути україно-російським
конфліктом.
Ми в Україні вважаємо: дотепер ключові світові гравці
не повною мірою відчувають, наскільки загрозливою є ця ситуація для світового
порядку, що склався після Другої світової війни.
Гібридна війна, розв’язана проти України, повинна
навчити світ правильних шляхів реагування на виклики нового характеру.
Багато запитань залишаються без відповіді, наприклад:
як діяти, якщо один із членів Ради Безпеки ООН є
агресором?
як запобігти нехтуванню системою міжнародного права?
як пояснити, що гарантії територіальної цілісності
від стратегічних партнерів в обмін на відмову від ядерної зброї — це надійна
домовленість?
як протистояти тотальній пропагандистській атаці,
яка щохвилини називає біле чорним?
як забезпечити, щоб злочини проти людяності, вчинені
на території України, не залишилися непокараними?
Ці та багато інших запитань не мають простих відповідей.
І серед тих, кому належить їх віднайти, обов’язково будуть нинішні і майбутні
випускники Європейського коледжу.
Але щоб зупинити наступ і дати шанс мирному врегулюванню
Україні вкрай потрібна консолідована позиція ЄС і підтримка Польщі з таких
ключових питань:
продовження та посилення санкцій щодо РФ до моменту
відновлення Україною повного контролю над своєю територією, у тому числі
над Кримом;
підтримка нашої ініціативи щодо розгортання в Україні
операції з підтримання миру ООН або ЄС;
підвищення обороноздатності України як східного
кордону європейської цивілізації.
Шановні колеги.
Всупереч війні Україна вперше за майже 24 роки незалежності
стала на шлях реальних реформ.
Буквально вчора в Києві ми обговорювали наші перші
здобутки і плани на майбутнє в рамках Міжнародної конференції на підтримку
реформ в Україні.
Реформування України — набагато складніший процес,
ніж той, який постав перед Польщею 25 років тому.
По-перше, Україна — не просто постсоціалістична,
а пострадянська держава.
По-друге, за два десятиліття пасивної та неефективної
державної політики система зазнала мутацій, унаслідок яких її пострадянські
рудименти доповнилися тотальною корупцією і дедалі сильніше укорінилися
в українських реаліях.
Водночас я маю всі підстави стверджувати, що Верховна
Рада України, яка після Революції Гідності оновилася більш як на 50 відсотків,
відчуває відповідальність за гостру потребу змінити країну.
Так, нам ще належить сформувати європейську політичну
культуру, брак якої був визначальним у політичній системі минулого.
Так, ми надто квапимося і робимо помилки, які неминучі
за таких обставин.
Водночас, навіть в умовах турбулентної, молодої,
але нарешті справжньої демократії, український парламент уже довів свою
спроможність приймати важливі рішення.
На сьогодні жодне з цих рішень не провалене, і нам
вже є про що звітувати.
Наведу кілька прикладів:
першим кроком до системної реформи судочинства став
закон про право на справедливий суд, який передбачає, зокрема, прозоре
та публічне конкурсне призначення суддів; інформація про відповідність
судді критеріям антикорупційного законодавства; гарантування кожному права
бути присутніми на судовому засіданні, проводити фото- та відеозйомку;
відкриття інформації щодо суду, який розглядає справу;
Верховна Рада забезпечила умови, необхідні для започаткування
системної боротьби з корупцією на державному рівні, внаслідок чого було
створено Національне антикорупційне бюро, і внаслідок безпрецедентно прозорого
конкурсу вже призначено керівника Бюро;
з метою покращення умов ведення бізнесу прийнято
рішення в контексті дерегуляції, зокрема скорочено навпіл кількість ліцензій
та введено тимчасову заборону перевірок малого бізнесу з боку контролюючих
органів;
ми прийняли низку рішень з метою відновлення обороноздатності
України;
ми почали працювати над реформуванням правоохоронних
органів;
ми прийняли закон про суспільне мовлення, яке вже
запущено.
Верховна Рада України також почала процес деолігархізації
України. У цьому контексті я можу нагадати вам, про три закони, які ламають
колишні схеми:
державі повернуто контроль над державними компаніями;
здійснено законодавчі кроки до підвищення прозорості
ринку природного газу;
підвищено ренту на користування надрами.
Ми також почали крок за кроком рухатися в напрямі
децентралізації, оскільки надмірна централізованість є одним з основних
пережитків, який стримує рівномірний розвиток регіонів:
Парламент уже ухвалив рішення в контексті бюджетної
та податкової децентралізації, прийнято закони про добровільне об’єднання
громад, про засади регіональної політики, про децентралізацію повноваження
у сфері будівництва.
Децентралізація визначена як один із пріоритетів
конституційної реформи.
Конституційна комісія, яку я маю честь очолювати,
у стислі терміни напрацює зміни до Основного Закону у цій сфері з тим,
щоб остаточно ухвалити їх уже восени до місцевих виборів.
Склад Конституційної комісії покликаний забезпечити
максимально інклюзивний процес. Відповідно до Указу Президента до її роботи
залучаються 13 міжнародних експертів.
У цьому контексті не можу не згадати про тісну взаємодію
з польською стороною з питання реформи місцевого самоврядування і децентралізації
в Україні.
Сьогодні завдяки цій роботі створено Україно-польську
робочу групу, яка об’єднує українських та польських експертів з конституційного
права та місцевого самоврядування.
Шановні колеги.
Сучасна Україна не уявляє себе без братерської підтримки
з боку Польщі.
Я щойно говорив про обмін досвідом у проведенні
децентралізації.
До цього — відзначав роль Польщі як одного з провідних
адвокатів України в ЄС
Мені відомо про дискусії в Польщі з приводу ухвалення
9 квітня Верховною Радою України закону, спрямованого на законодавче забезпечення
правового статусу борців з нацизмом та борців за незалежність України у
ХХ столітті.
Хочу з усією відповідальністю заявити: це рішення
в жодному разі не спрямоване проти Польщі або будь-якої іншої держави.
Виступаючи у Верховній Раді, Президент Коморовський
згадував мету, яку переслідувала Польща у 1989 році, а саме — «вирватися
з комуністичного минулого».
Україна сьогодні звільняється від інерції комуністичної
та радянської спадщини.
Для абсолютної більшості українців цей закон означає
належне вшанування жертв комуністичного тоталітаризму і людей, які віддали
своє життя боротьбі за незалежність України.
Символічно, що і цей закон, і три інші закони про
декомунізацію отримали назву «законів Чистого четверга», бо саме цього
дня, коли православні і греко-католики в Україні відзначали чистий четвер,
Україна зробила рішучий крок для очищення від тоталітарного минулого:
ми відкрили доступ до архівів радянських спецслужб
1917—1991 років,
ми увічнили внесок українського народу в перемогу
над нацизмом у Другій світовій війні,
ми відзначили, що ця війна почалася в 1939 році,
а не в 1941-му, як пропагували комуністи, зневажаючи перш за все трагедію
польського народу.
І нарешті ми, беручи приклад з поляків та інших
європейських народів, засудили комуністичний та нацистський тоталітарні
режими і заборонили пропаганду їхньої символіки.
Саме в цьому суть історичних законів про декомунізацію,
і тлумачення їх як буцімто спрямованих проти будь-якого народу чи держави
є помилковим.
Більше того, часто таке тлумачення є нав’язаним
ззовні тими, хто і сьогодні бачить себе спадкоємцем Сталіна, посилаючи
в Україну загарбницькі війська, і мріючи поставити на коліна як Польщу,
так і всю Європу.
Історія повинна не розділяти, а єднати наші народи.
Переконаний, що українці і поляки достатньо натерпілися впродовж своєї
історії, щоб навчитися по-справжньому цінувати взаємні дружбу і братерство
та не дозволити жодній третій стороні нас роз’єднати.
«Те, що нас єднає, більше від того, що нас ділить»
— сказав великий поляк папа Іван Павло ІІ.
Взаємне прощення та взаємне примирення — єдино правильний
ключ до майбутнього, до спільної історії в наступні десятиліття.
Отже, ми повинні спільно гідно вшановувати пам’ять
про всіх невинних жертв та йти вперед шляхом поєднання і примирення до
спільного європейського майбутнього, як це відбулося між Польщею та Німеччиною,
між Німеччиною і Францією.
Але історичний діалог не має бути предметом політичних
маніпуляцій, він повинен бути спрямований не в минуле, а в майбутнє без
забуття та перепису історії.
І в Україні, і в Польщі пам’ять про кожне трагічно
обірване життя повинна остудити «гарячі» голови тих, хто тяжіє розвішувати
ярлики, розпалює ненависть та закликає до помсти.
Відповідь їм має бути чітка і однозначна: більше
ніколи українці і поляки не піднімуть руку один на одного.
Бо для нас це означатиме — підняти руку проти самих
себе.
Українці і поляки мають значний досвід міцного «братерства
зброї», який підтверджує, що ми можемо бути по-справжньому незалежними
і сильними, лише коли ми разом. І тому є багато прикладів.
Дорогі друзі.
Наша спільна мета — це європейське демократичне
майбутнє наших держав і народів в об’єднаній Європі.
Найкраща санкція, яку ЄС може застосувати щодо РФ,
— це щедра й дієва підтримка України на шляху реформ.
Не менш важливо, щоб Європейський Союз знайшов у
собі мужність надати потужні сигнали й українському суспільству.
Я маю на увазі перспективу членства в ЄС і безвізовий
режим для українців.
Для українців ці рішення стануть символом того,
що ЄС готовий боротися за Україну — так само як українці сьогодні борються
за Європу на східному фронті.
Для українців ці рішення стануть символом того,
що ЄС не збирається залишати їх наодинці з викликами сьогодення.
Ці рішення також стануть потужним ударом по одній
із ключових тез російської пропаганди, яка намагається переконати українців
у тому, що в Європі на них ніхто не чекає.
За вашої підтримки ми будемо вперто й успішно йти
шляхом складних реформ і зміцнимо незалежність України.
Адже, як казав Юзеф Пілсудський, «без незалежної
України не може бути незалежної Польщі».
Дякую за увагу!
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.