"Голос України" 2002.04.26
Іван ПЛЮЩ: "Чорнобиль - не вина України, а її біда"Чим більше часу віддаляє нас від Чорнобильської трагедії, тим болючіші
проблеми, їх гострота і наслідки. З цих гірких слів розпочалася розмова
Голови Верховної Ради України Івана ПЛЮЩА з журналістами напередодні сумної
події - шістнадцятої річниці аварії на Чорнобильській АЕС.- У доповіді "Людські наслідки ядерного інциденту в Чорнобилі", нещодавно
виголошеній в ООН, зокрема, йшлося, що вплив радіації на здоров'я людей
виявився меншим, ніж думали раніше, а переселення сотень тисяч осіб завдало
більше шкоди, ніж користі. Мовляв, це зруйнувало місцеві громади, сім'ї,
призвело до безробіття, депресії і хвороб, спричинених стресом. Західні вчені
навіть пропонують використати Чорнобильську зону для... екологічного туризму.
Як би Ви прокоментували ці висновки?- Пам'ятаю свій перший візит до Страсбурга на початку 90-х років, коли
українська делегація ще перебувала в статусі спостерігача. Там засідав
комітет, який слухав доповідь про наслідки аварії на ЧАЕС. Було підготовлено
товсті томи матеріалів, але їх зміст зводився до того, що наука ще не
зафіксувала тяжких наслідків Чорнобильської катастрофи для Києва і Київської
області загалом.Тоді я поставив запитання. На сьогодні наука ще не довела прямий зв'язок
аварії на ЧАЕС з різким збільшенням захворювань крові, мозку,
серцево-судинної системи, але й не заперечила цей зв'язок. Скільки потрібно
років, щоб встановити, чи існує такий зв'язок чи ні? Хто з присутніх у цьому
залі хотів би жити в Києві чи Київській області? Дехто засміявся, дехто гірко
усміхнувся, але ніхто не підняв руки...Вищезгадана доповідь ООН має право на існування в наукових академічних колах.
Але перед оприлюдненням її для широкого загалу треба було, як то кажуть, сім
раз відміряти і один раз відрізати. Адже за останні роки зафіксовано значне
збільшення захворювань і серед ліквідаторів, і серед мешканців забруднених
територій, особливо дітей. Тому особисто я ставлюся до цієї доповіді з
великим сумнівом. Це нагадує мені 1986 рік, коли до Києва і Чорнобиля
приїздили дуже високі вчені й казали: головне завдання - заспокоїти
радіофобію. Навіть тодішніх партійних функціонерів поділяли на "твердих" і
"тих, хто поплив".- Повернімося знову в той тривожний 1986 рік. Вам, як голові Київського
облвиконкому, тоді доводилося впритул займатися чорнобильськими проблемами.
Що за шістнадцять років після аварії залишилося невиліковним на серці, чого
не можете забути?- Насамперед - суб'єктивізм у роботі найвищої комісії, яка розслідувала
причини і наслідки Чорнобильської катастрофи. Її очолював Борис Щербина, на
той час керівник паливно-енергетичного комплексу СРСР. Але якщо трагедію
розслідують люди, причетні до неї, це розслідування буде суб'єктивне. Звідси
виникли і три версії аварії: вина персоналу ЧАЕС, погрішності в розробках
реакторів та їх експлуатації.На жаль, за 16 років ми досі не знаємо істинних причин Чорнобильської
катастрофи, бо її розслідували й давали експертні оцінки фахівці, які прямо
чи опосередковано були причетні до проектування та експлуатації енергоблоків
ЧАЕС.З перших днів після аварії діяли за принципом: мінімум інформації, мінімум
знань. Нагороджували тих, хто не заслужив на нагороду. Я, як тодішня посадова
особа в області, можу засвідчити безліч таких фактів.Не можна викинути з голови і почуття людей, котрих примусово вивозили зі
своїх домівок. Адже вони віками жили на цій території, любили свій край -
Полісся і не хотіли його проміняти ані на багатющі чорноземи, ані на міську
цивілізацію. А потім через рік-два стали говорити, що деякі села можна було і
не вивозити. Хіба це підхід? Це було моральним знущанням над людьми: щодня їм
підносили нову гіпотезу. У червні 1986-го йшлося про реевакуацію 13 населених
пунктів, а у два села в Поліському районі поверталися люди.Пам'ятається ще одне. Тільки наші люди могли виконати свій обов'язок з
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за таку дешеву ціну. Це вони своїм
життям, ризикуючи і віддаючи його, спочатку несвідомо, а потім уже і свідомо,
платили за те, щоб наслідки Чорнобильської катастрофи не набули більших
масштабів. Дали результат і пропагандистська машина, і форми та методи роботи
з людьми, які дозволили виховати такі патріотичні почуття.Однак директивні методи ефективні в одній системі, але малоефективні в іншій.
Скажу відверто: я важко уявляю, чи могли б організувати на такому рівні
ліквідацію наслідків аварії, якби вона, не дай, Боже, сталася сьогодні. З
другого боку, нинішня система не повинна допустити такої трагедії, яку так
легко було допустити за всіх тодішніх "гараздах".- Чи створено на сьогодні законодавчу базу для комплексного вирішення
чорнобильських і загалом екологічних проблем у країні? Чи є в Україні єдина
державна програма, державна політика у цій сфері?- Сьогодні діє безліч державних програм, заходів, розроблені документи. Інша
річ, який рівень їх виконання. Почнемо з себе. Верховна Рада прийняла, хай і
не ідеальний, закон про захист громадян, які постраждали від Чорнобильської
катастрофи. Але ми вже роками не виплачуємо чорнобильцям коштів на
харчування. Можливо, ця проблема не зачіпає всіх (наприклад, мене як
ліквідатора). Але для ліквідатора, який сьогодні отримує триста гривень
пенсії, ці 50-70 гривень - дуже важливі. Приймаючи закони та інші документи,
треба їх кореспондувати на рівень доходів населення. Тобто потрібен адресний,
диференційований підхід до ліквідаторів. Якщо не можемо дати всім, то треба
визначити, хто не може обійтися без допомоги, і обов'язково її надати. А
такий ліквідатор, як Плющ, нехай почекає. До речі, відколи я став Головою
Верховної Ради у 2000 році, я щомісяця віддаю свою чорнобильську пенсію на
лікарню для чорнобильців.У червні Верховна Рада розпочне готувати новий бюджет на 2003 рік. І ми
повинні все зробити для того, щоб покращити закон про Держбюджет у бік
захищеності ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Може, як я вже казав, за рахунок
тих, хто не потребує додаткової допомоги.- Яке ваше особисте ставлення до розвитку атомної енергетики в Україні, до
завершення будівництва нових енергоблоків на АЕС?- Неоднозначне. Україна забезпечує себе енергією від атомних електростанцій
на 40-60%. Наша держава бідна на енергоносії, але водночас має достатньо
атомних енергоносіїв. Повний замкнутий ядерний цикл однозначно не під силу
Україні, бо він коштує десятки мільярдів доларів. Але два енергоблоки - на
Хмельницькій і Рівненській атомних електростанціях, які за мірками СРСР були
готові на 90%, а за новими європейськими стандартами безпеки ядерних об'єктів
готовність яких становить близько 80%, Україна повинна використати. Ці блоки
треба добудувати з найвищим рівнем безпеки. На мій погляд, Україна
використовуватиме ядерну енергетику доти, доки людство не віднайде нових,
ефективніших, джерел. Доти ми приречені на використання ядерної енергетики.- Після Чорнобиля в багатьох країнах світу посилилась увага до безпечної
роботи АЕС, отже, наш гіркий досвід багатьох навчив. А як реагує міжнародне
співтовариство на наші прохання допомогти в розв'язанні наших технічних,
медичних і гуманітарних проблем?- Чужа рана менше болить. На жаль, факти свідчать, що міжнародна спільнота
використала майже безкоштовно інформацію про наслідки Чорнобильської
трагедії, цю дуже дорогу для нас інформацію. Після уроків Чорнобиля розвинені
країни світу або відмовляються від ядерної енергетики, або значно підвищують
рівень безпеки АЕС. Сьогодні у світі вже ніде не використовують реактори
такого типу, як на ЧАЕС, бо в них однорівневий ступінь захисту. Після
Чорнобиля вже будують реактори з 3-4-рівневим захистом.Але Чорнобиль - не вина України, а її біда. Якщо після розпаду СРСР і
виконання домовленостей із роззброєння Захід дістав величезну можливість
перерозподілу коштів і, зменшивши витрати на оборону, підняв рівень
виробництва й життя своїх народів, то Україна від цього не отримала нічого. А
тому в нас є повне право звертатися до Заходу, щоб вони, незважаючи на
віддалення від квітня 1986-го, розуміли: ніколи не пізно повернутися до
України обличчям і допомогти нашій державі в ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи.Записала Юліана ШЕВЧУК.
"Голос України" 2002.04.26