Вісник Центральної Виборчої Комісії
2006. - № 4. - грудень
Система організації державного життя в Україні: на шляху до європейської демократіїІНТЕРВ’Ю ГОЛОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ О.О. МОРОЗА ЖУРНАЛУ «ВІСНИК ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ»
Редакція журналу звернулася до Олександра Олександровича з проханням коротко охарактеризувати сучасний стан українського виборчого законодавства, оцінити створення в Україні умов для забезпечення демократичного волевиявлення громадян на виборах та відповісти на низку запитань, що стосуються виборчого права та виборчого процесу. Переконані, що думка депутата п’яти скликань Верховної Ради України, мудрого політика та досвідченого законотворця буде цікавою нашим читачам.
— Олександре Олександ рови чу, конституційна
реформа у 2004 році змінила, по суті, політичне облич-
чя нашої держави. Однак її не можна назвати доско-
налою. Як Ви вважаєте, чи привели зміни, внесені до
Конституції, до очікуваних Вами результатів?
— Система організації державного життя ніколи не
буває ідеальною.
Зміни, внесені до Конституції, перетворили Україну
з президентсько-парламентської на парламентсько-пре-
зидентську республіку. Але сама реформа ще не завер-
шена. Її треба продовжувати, вносити зміни до статей
Основного Закону, які стосуються підвищення ролі і
статусу органів місцевого самоврядування.
Тільки тоді буде справжня гармонія правовідносин
між центральними і місцевими органами влади, а грома-
дяни відчують свою відповідальність за те, як формуєть-
ся влада і як вона працює.
Це потрібно зробити в Україні, це європейська мо-
дель управління, яка гарантує перспективу позитивних
змін у нашій державі.
— Нещодавно Ви виступили з ініціативою ство-
рення Тим часової спеціальної комісії Верховної Ради
України з опрацювання проектів законів України про
внесення змін до Конституції України. Що спонукало
Вас до цього?
— Вважаю, що Тимчасову спеціальну комісію
(ТСК) треба було б створити. Ця ідея поки що не от-
римала підтримки в коаліції, оскільки внесення змін
до Конституції – це предмет відання Комітету з питань
правової політики, який буде суттєво обмежений у своїй
діяльності після початку роботи ТСК.
Колізія може бути розв’язана так: або профільний
комітет бере на себе всю відповідальність за підготовку
низки законопроектів про внесення змін до Основного
Закону і органічних законів, які безпосередньо випли-
вають із Конституції, або цим займатиметься Тимчасова
комісія. Тим паче, що органічні закони стосуються ві-
дання й інших комітетів, зокрема з питань державного
будівництва, регіональної політики та місцевого само-
врядування.
Гадаю, найближчим часом ми вирішимо це питання.
Переконаний, що треба створити ТСК, виходячи з не-
обхідності розгляду законопроектів, які відносяться до
відання різних комітетів, а з іншого боку, потреби скон-
центрувати в комісії найкращих спеціалістів з конститу-
ційного права.
— Свого часу прийняття Кон сти туції було сприй-
нято суспільством як вагомий крок держави на шля-
ху до демократії, утвердження загальнолюдських
цінностей. Логічним продовженням цього процесу
мало б стати прийняття цілої низки законів, зокрема
про Кабінет Міністрів України, про опозицію тощо.
Однак цього не відбулося. Чому? І чи є зараз упев-
неність у тому, що, нарешті, парламент прийме такі
важливі для держави закони?
— Парламент, безперечно, ухвалить всі закони, пе-
редбачені Конституцією. У тому числі, зазначені в цьо-
му запитанні.
Закон про Кабінет Міністрів прийнято в першому
читанні. Найближчим часом, після опрацювання про-
позицій суб’єктів законодавчої ініціативи, він розгля-
датиметься в другому читанні. Можу з упевненістю
заявити: цей закон жодним чином не суперечитиме нор-
мам Конституції. Він дасть відповіді на всі питання, які
виникають при виконанні Кабінетом Міністрів, мініс-
терствами та відомствами своїх повноважень, здійснен-
ні співпраці між Кабінетом Міністрів і Президентом,
Кабінетом Міністрів і парламентом, Кабінетом Міністрів
і місцевими органами влади.
Навколо закону про опозицію більше політичних ін-
синуацій, ніж суті справи. Створена робоча група, яка
готова внести відповідний законопроект найближчими
днями. До речі, жодної активності в роботі над законом не
проявляють якраз ті, хто найбільше про нього говорить.
Сподіваюсь, закон буде прийнятий до Нового року.
— Як Ви оцінюєте нинішній стан виборчого зако-
нодавства України?
— Виборче законодавство Укра ї ни в цілому прогре-
сивне. Воно досконаліше, ніж попереднє, однак не дає
адекватної відповіді на питання, які виникають сьогод-
ні. Зокрема – щодо зміцнення зв’язку депутата з конк-
ретною територіальною громадою в умовах проведення
виборів на основі пропорційної, партійної системи.
Існують різні шляхи усунення цього недоліку. Один
із них, який зводиться до процедури формування спис-
ків з урахуванням позиції громади, пропонувався мною
ще у 2002 році. Проте він не був підтриманий представ-
никами політичних фракцій, бо передбачає ще й суттєву
ротацію партійного активу суб’єктів виборчого права.
Ми працюватимемо в цьому напрямі, і, сподіваюсь,
знайдемо оптимальний варіант, який найбільше підхо-
дить для нинішньої ситуації в Україні.
— З виборчим законодавством яких країн Ви мог-
ли б порівняти українське (щодо його позитивних і не-
гативних сторін)?
— Пропорційна система виборів властива багатьом
європейським країнам із різними особливостями і ню-
ансами. Тому навряд чи є потреба їх порівнювати.
До речі, вітчизняне виборче законодавство пройшло
експертизу Венеціанської Комісії і отримало позитивну
оцінку.— Тоді що позитивного з міжнародного досвіду
проведення виборчих кампаній Ви порадили б пере-
дусім запозичити Україні?
— Вважаю, що варто було б скористатися досвідом
Польщі в організації виборчих кампаній з точки зору тех-
нологій, поєднання інтересів громад і партій. Корисним
є також досвід Південної Кореї, інших держав.
— У чому Ви вбачаєте найпозитивніші зрушення у
розвитку виборчого права в Україні?
— Найбільші позитивні зрушення полягають у тому,
що виборче законодавство створює правові, юридичні
умови для блокування адмінресурсу, представлення ін-
тересів суб’єктів виборчого права, захисту прав вибор-
ців, забезпечення демократичних виборів.
— Які, на Вашу думку, найсуттєвіші недоліки но-
вих законів про вибори до Верховної Ради України та
про місцеві вибори?
— Головний недолік полягає у непропорційному
представництві територіальних громад у радах усіх рів-
нів, зокрема у Верховній Раді.
— Як Ви оцінюєте створення в Україні умов для за-
безпечення демократичного волевиявлення громадян
на виборах, сприяння в реалізації їх права на участь в
управлінні державними справами?
— Досвід виборчої кампанії 2006 року довів, що во-
левиявлення громадян відбувалося за демократичних
умов, але підрахунок голосів здійснювався не скрізь і не
в повному обсязі демократичним шляхом.
Переконаний, що реалізація права виборців на участь
в управлінні державними справами здійснюватиметься
на порядок краще після завершення політичної рефор-
ми, коли місцеві представницькі органи стануть справді
органами місцевого самоврядування, виразниками і за-
хисниками інтересів громадян.
— Тоді наскільки своєчасним Ви вважаєте пере-
хід від змішаної до пропорційної системи виборів в
Україні? Чи однаково доцільним є застосування її на
парламентських і місцевих виборах?
— Перехід до пропорційної системи виборів був
своєчасним. Більше того, винятково необхідним в умо-
вах, коли під час виборчих кампаній утверджувалася на-
півкримінальна традиція адмінресурсу.
Разом із тим, вибори на пропорційній основі, очевид-
но, недоцільні для сільських та селищних рад. Вони там
не застосовувалися. Щодо районів і областей, цей прин-
цип виправданий, і він удосконалюватиметься, зміцню-
ватимуться традиції пропорційних виборів, що даватиме
підстави для утвердження традицій демократії.
Ясна річ, що виборча система – від пропорційної до
мажоритарної – час від часу змінюється залежно від сту-
пеня розвитку суспільної свідомості та багатьох інших
обставин. Це практикується в різних країнах.
— Чи потребує вдосконалення законодавче визна-
чення ролі політичних партій у виборчому процесі?
— Очевидно, для України законодавче вдоскона-
лення ролі політичних партій має особливе значення у
зв’язку з тим, що існує багато фіктивних партій, а з ін-
шого боку, є погана традиція використання партій як
лобістів інтересів певних політико-фінансових груп, як
«технологічних» суб’єктів виборів для формування ви-
борчих комісій і т.п. На небезкорисливій основі, на жаль.
— Як, на Вашу думку, мала б розвиватися подаль-
ша співпраця між Верховною Радою України, зокрема
Комітетом з питань державного будівництва, регіональ-
ної політики та місцевого самоврядування, народними
депутатами України та Центральною виборчою ко-
місією щодо вдосконалення виборчого законодавства?
— Співпраця традиційна, властива для структур
Верховної Ради з іншими органами влади або з таким
спеціальним органом, як Центральна виборча комісія.
Треба, щоб профільний комітет, готуючи відповід-
ні питання до розгляду Верховною Радою, обов’язково
враховував незаперечний досвід Центрвиборчкому
щодо організації кількох виборчих кампаній, спирався
на досвід громадських організацій, таких як Асоціація
місцевих рад, Асоціація мерів міст тощо. Таким чином, у
пропозиціях комітету буде повною мірою відображений
найкращий досвід, нейтралізовані ті недоліки виборчого
законодавства або практики його застосування, які під-
твердилися під час проведення попередніх виборів.
— Олександре Олександровичу, як досвідчений
політик, скажіть, будь-ласка, чи існує абсолютна де-
мократія в чистому вигляді? Як ви ставитесь до відо-
мого твердження про те, що демократія не є найдос-
коналішою формою правління, але нічого кращого
людством ще не винайдено?
— Я б не хотів вести абстрактні розмови про чистоту
демократії, тим паче, про її абсолютну чистоту. Не буду
коментувати і вислови політиків з цього приводу.
Абсолютних категорій не існує в принципі. Але набли-
жатися до практики європейських країн, до цінностей, котрі
може гарантувати тільки демократія, нам необхідно. Треба
рухатися в цьому напрямку якомога скоріше, і виборче зако-
нодавство може бути в цьому сенсі надзвичайно корисним.
Розмову вів Валерій Король