№13 (2007)
Олександр МОРОЗ: Опозиція має готуватися до парламентських виборів у 2011 році
Верховна Рада п'ятого скликання вписала в історію держави одну з
найдраматичніших сторінок. Півтора року діяльності вирізнялися важким політико-конституційним
протистоянням. Поступ неможливий без осягнення пройденого. Редакція «Віча»
звернулася до Голови парламенту з проханням охарактеризувати результати
діяльності законодавців і дати оцінку політичній ситуації в країні. Справжній
мислитель - майстер постановки запитань.
Олександр Мороз - мислячий політик.
– Події, які беруть початок із президентського указу від 2 квітня,
сприймаються по-різному, їх називають і «новим витком розвитку демократії»,
і «крахом парламентаризму». Але, безперечно, держава переживає кризу. Як
би Ви оцінили ці події та їхні наслідки для країни? Як Ви вважаєте, чи
вдалося політичній еліті знайти оптимальний вихід із кризової ситуації?
– Спочатку про причини, що викликали штучно створену кризу. Вони насамперед
полягають у нестримному бажанні деяких інституцій і політичних сил, які
програли парламентські вибори 2006 року, повернути собі абсолютну владу.
В Україні, на жаль, політична боротьба з боку Президента, якого ці
сили використовують для реваншу, перетворилася на боротьбу проти Конституції
та парламентаризму.
Політична авантюра з виданням антиконституційних указів Президента
про дострокове припинення повноважень парламенту, призначення тимчасово
виконуючого обов'язки Генерального прокурора, перепідпорядкування Внутрішніх
військ, використання правоохоронців для досягнення політичних цілей, підпорядкування
судової системи одній політичній силі, спрямована на зміну структури парламенту
й влади взагалі.
Після протиправних дій Управління державної охорони в приміщенні Генпрокуратури
та незаконних розпоряджень командувача Внутрішніх військ силового протистояння
вдалося уникнути лише завдяки позиції парламентської коаліції й уряду,
які діяли виключно в рамках Конституції та законодавства, а також завдяки
послідовним і відповідальним діям міністра внутрішніх справ.
Не можу погодитися з твердженнями деяких політиків, що з визначенням
дати дострокових виборів політична криза завершилася. Попри досягнуті домовленості
«трійки» глава держави не виконує деякі положення Спільної заяви, зокрема
щодо невтручання владних інституцій у діяльність судової системи та правоохоронних
органів. Усе це викликає тривогу.
Я не раз казав про те, що дострокові парламентські вибори можливі,
але лише на законній підставі. Усі три укази Президента сумнівні з правової
точки зору й викликали напруження в політичному житті, і не тільки. Зараз
ми створили можливість для реалізації норм Конституції щодо можливості
припинення повноважень парламенту й дострокових виборів за певних обставин.
Проте викликає сумніви легітимність і прозорість процедури складання
повноважень депутатами-опозиціонерами. Багато хто з них написали заяви
про складення депутатських повноважень під тиском і для іншої мети – посилення
позиції Президента під час дії першого указу про дострокове припинення
повноважень парламенту.
Нагадаю, що досі в судах оскаржується рішення БЮТ і «Нашої України»
про так зване «обнуління» списків. Зрозуміло, що «Наша Україна» та БЮТ
мають здійснити низку складних юридичних кроків. На це в них є час. Без
правової чистоти таке принципове рішення, як дострокове припинення діяльності
єдиного законодавчого органу, реалізованим бути не може.
Переконаний, що в будь-якому разі дострокові вибори не можуть бути
засобом зняття системних суперечностей між основними політичними гравцями,
склад парламенту в політичному сенсі не зміниться. Навпаки, їх проведення
несе певну загрозу єдності України, може навіть ущент її розколоти, тому
що дві останні виборчі кампанії – президентська та парламентська створили
зону напруженості за етнічним складом, мовною та територіальною ознаками.
– Напевно, Верховна Рада V скликання завершує свою роботу. Незалежно від того, коли відбудуться дострокові парламентські вибори, є підстави казати, що народні обранці не впоралися із завданням, яке на них покладало суспільство, бо не змогли стати виразниками єдиної державної волі (адже саме таку функцію мають виконувати представники різних політичних сил у парламенті). Які, на Вашу думку, суб'єктивні й об'єктивні причини кризи в діяльності парламенту?
– Завершення роботи нинішньої Верховної Ради – спірне питання. Доки
не буде вирішено всі юридичні нюанси, про які я вже казав, парламент працюватиме.
Ніякої кризи в діяльності парламенту немає. Про яку неефективність
законотворчої роботи можна говорити, якщо з початку нинішньої каденції
переважна більшість законопроектів проголосована конституційною більшістю?
Зрозуміло, що певні політичні сили й інститути не влаштовує ефективна робота
парламенту, бо якщо збережуться позитивні тенденції в економіці, у соціальній
сфері, про них просто забудуть. Тому інститут Президента й опозиція хочуть
за будь-яку ціну нав'язати свої правила гри, встановити диктатуру меншості.
Повторюся, це не криза, а боротьба за владу, небажання відділити владу
від бізнесу, намагання окремих політичних сил будь-що за допомогою владних
інструментів задовольнити меркантильні особисті або корпоративні бізнес-інтереси.
Вважаю, що опозиційні сили, котрі не впоралися із владою, яка була
в них у руках, і стали ініціаторами нікому не потрібного збурення в суспільстві,
повинні зрозуміти: вони мають переконувати виборців у правильності власної
позиції на чергових виборах до парламенту в 2011 році.
– У суспільстві утвердилася думка: що більше влада переймається власними клопотами, то ліпше для економіки, бо менше невиправданих втручань. Це не найкраще характеризує ставлення громадськості до держави. У чому першопричина суспільного песимізму? І як можна подолати прірву між людьми, які обирають владу, і людьми, котрі її здійснюють?
– Глибинна причина суспільного розчарування у владі полягає в показовому
нехтуванні посадовцями нагальних інтересів простих людей, нав'язуванні
абсолютно не потрібних, конфліктних ідей на кшталт необхідності вступу
до НАТО. Людям уже набридли політична нестабільність, нескінченна боротьба
у владних ешелонах, інтриги, їм потрібен порядок. Про це свідчать і результати
соціологічних опитувань.
Прірва між людьми, які обирають владу, і людьми, котрі її здійснюють,
скоротиться лише за умови продовження реорганізації державного управління
на основі втілення політичної реформи на місцях.
Тому найближчим часом слід розглянути в парламенті проект закону про
внесення змін до Конституції, які стосуються реформування органів місцевого
самоврядування. Такі зміни необхідно направити до Конституційного Суду
для отримання висновку, щоб уже на початку вересня мати змогу прийняти
нову редакцію Конституції в цілому.
Цей проект не лише удосконалює діяльність представницьких органів влади,
а й знімає ті суперечності, які виникли на сьогодні у взаєминах вищих ешелонів
влади.
– На думку політологів, кожні вибори поглиблюють розкол країни. Складається враження, що взаємне несприйняття регіонів, мовних і релігійних груп вигідне політичним партіям, які користуються ним у боротьбі за владу. Причини розколу (справжні й уявні) відомі. Які цінності можуть об'єднати різнолику Україну? І якими Ви бачите послідовні кроки їх утілення?
– Найголовніша цінність – верховенство права, забезпечення громадянських свобод, гідних умов життя. Для цього потрібно, щоб робота всіх органів влади здійснювалася відповідно до Конституції і законів, демократичні стандарти втілювалися не на словах, а насправді. Тоді зникнуть усі штучні суперечності, зникне підґрунтя для спекуляцій щодо так званого «розколу по лінії Схід – Захід», етнічного та мовного питань.