"Голос України"
2007.08.02
Найперше — інтереси наших громадян, держави
Як уже повідомлялося, Перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк здійснив робочу поїздку в західні області.
27 липня газета “Голос України” надрукувала в узагальненому вигляді його думки про особливості політичного моменту, про дострокові парламентські вибори 30 вересня, про проект нової редакції Конституції, двопалатний парламент, скасування депутатської недоторканності та імперативний мандат.
Сьогодні Адам Іванович висловлюється з інших життєвих проблем.
Україна і міжнародні інституції
За 16 років незалежності значно виріс міжнародний авторитет України, що ще раз продемонструвала літня сесія Парламентської асамблеї Ради Європи у липні цього року на базі Верховної Ради України.
Правлячий “помаранчевий” режим намагається нас переконати, що вступ до НАТО сприятиме утвердженню в Україні європейських стандартів демократії, розвитку економіки, соціальної сфери і все це буде надійною парасолькою від якихось “зовнішніх ворогів”. А під цим “зовнішнім ворогом” мається на увазі Росія. До нашого найближчого сусіда і стратегічного партнера висуваються дедалі нові абсурдні вимоги, претензії і безапеляційні звинувачення. Під тиском своїх заокеанських господарів президенти України і Грузії разом з ГУАМом створюють новий геополітичний проект — “Балто-Чорноморсько-Каспійську Співдружність”. Мета його зрозуміла — сформувати санітарний кордон між Євросоюзом і Росією.
Західні “стратеги” стверджують, що українська армія збагатиться досвідом збройних сил НАТО. Напевне, вона справді стане постачальником дешевої живої сили для участі в так званих миротворчих операціях в Іраку, Афганістані та інших країнах. Або перевізником натовських контингентів та бойової техніки для доставки в райони воєнних конфліктів. Або стартовим майданчиком для розміщення американських систем ПРО, натовських військових баз. Доведеться припинити експорт озброєння та військової техніки, чим буде завдано тяжких ударів по вітчизняному ВПК, де зосереджені багатотисячні висококваліфіковані кадри. За висновками фахівців, витрати з натовським переозброєнням Збройних сил складуть для нашої країни за 10 років 30—35 мільярдів доларів США.
Отож членство в НАТО — це питання надзвичайної важливості, і вирішуватися воно має з урахуванням національних інтересів України, волі її народу. За даними недавніх опитувань громадської думки, схвально висловилися щодо вступу до НАТО лише 15—20% респондентів, тобто абсолютна більшість населення України виступає проти членства в альянсі. Віриться, що всеукраїнський референдум щодо вступу в НАТО ще раз переконливо підтвердить непорушну волю народу України проти втягування в НАТО, підтвердить наш позаблоковий, нейтральний статус.
Україну наполегливо втягують у Світову організацію торгівлі. Позиція нашої партії в цьому питанні досить чітка, прозора і логічна — ми проти такої поспішної, необгрунтованої інтеграції. На наш погляд, приєднання України до СОТ загострить цілу низку внутрішніх економічних проблем, призведе до різкого скорочення вітчизняного виробництва, передусім сільськогосподарського, авіабудівного, суднобудівного, машинобудівного, легкої промисловості, до знищення малого і середнього бізнесу, зростання безробіття, посилення соціальної напруги в суспільстві. На українському ринку пануватимуть транснаціональні компанії.
Конкурентоспроможність національної економіки є надто низькою, енергоємність ВВП у десять разів вища, ніж у Німеччині. Зношеність основних виробничих фондів досягла критичної межі, в деяких галузях цей рівень перевищує 80%. Наш експорт за своїм характером є сировинним, що притаманний колоніальним країнам. 60% українського експорту припадає на продукцію металургійної промисловості. Лібералізація торгового режиму завдасть великої шкоди: Україна стане ресурсом дешевої робочої сили, споживачем низькосортної продукції, місцем зберігання виробничих відходів.
Як бачимо, результати вступу України до СОТ спрогнозувати неважко: суцільне зубожіння власного народу, декваліфікація робочої сили та деіндустріалізація нашої економіки.
Президентський режим і “помаранчеві” телеканали переконують, що вступ України в НАТО, СОТ — це перший крок у Євросоюз, куди Захід готовий нас прийняти аж... у 2020 році. Якщо так, то навіщо говорити про цю ефемерну перспективу, адже ніхто не знає, як зміниться ЄС за цей час. Цілком імовірно, що це вже буде державне утворення зі своєю Конституцією і політичною системою, в якій не буде місця для України.
У той же час ми виступаємо за розвиток стратегічного партнерства з Росією і країнами СНД, формування нового Єдиного економічного простору у складі Росії, України, Білорусі, Казахстану за участі інших членів Співдружності незалежних держав.
Про голод 30-х років
У 1932—33 роках в Україні був голод. Загинуло багато людей. Серед них — українці, росіяни, поляки, євреї... Це була страшна біда. І пам’ять про жертв голоду і сьогодні хвилює кожного з нас.
На жаль, тодішнє керівництво республіки не знайшло можливості не допустити цієї трагедії. І Комуністична партія України ще в радянські часи дала належну оцінку цим подіям. Але це болюче питання порушується знову і знову, так звані націонал-демократи вбачають у голоді тридцятих років “караючу руку Москви”, що нібито хтось навмисно винищував саме український народ, що це був голодомор, це був “геноцид української нації”. Цікаво, що подібні спекуляції навколо голоду виникають щоразу, коли треба відвернути увагу людей від якихось внутрішніх проблем чи, навпаки, актуалізувати їхню увагу у зв’язку з наближенням виборів та інших соціально-політичних подій.
А хто ж відповість за нинішній голод і злидні, коли мати не знає, чим годуватиме своїх дітей сьогодні й завтра? Своїми природними ресурсами Україна може нагодувати 250 мільйонів людей, але її продовольчі запаси за 16 років незалежності зменшилися втричі. Хіба це можливо, щоб у мирний час населення України, яке до 1991 року тільки збільшувалося і становило тоді 52 мільйони людей, у 2007 році через бідність і злидні, відсутність безплатної медичної допомоги і високі ціни на ліки вже дійшло до 46 мільйонів, а тривалість життя зменшилася на 10 років. На жаль, ця тенденція до зменшення чисельності тільки наростає, через якихось 15—20 років нас уже буде 30—35 мільйонів. Дійшло до того, що ООН офіційно визнала Україну вимираючою державою.
І цього року через засуху практично загинув урожай зернових та інших сільськогосподарських культур у низці південних областей, що вже спричинило подорожчання хлібобулочних виробів. Недобір урожаю в свою чергу негативно вплине на тваринництво, зменшиться виробництво м’яса, молока, яєць.
Перед нами стоїть завдання розробити баланс продуктів харчування, знайти 13—15 млрд. гривень на закупівлю і створення державного резерву всіх видів продовольчих товарів. Необхідно закласти фундамент під урожай наступного року. Та замість того, щоб створити необхідні умови продовольчої безпеки і надати матеріальну допомогу населенню, правлячий президентський режим і так звані опозиціонери затіяли дострокові парламентські вибори.
Про вояк ОУН-УПА і “музей радянської окупації”
Звичайно, як і слід було чекати, у Західній Україні обов’язково постає тема вояк ОУН-УПА, або, як їх в народі називають, бандерівців.
Отут окремі істеричні люди звинувачують мене і комуністів у зраді національних інтересів, національної ідеї. Що ж, будемо говорити і про це. Насамперед, ні я, ні моя родина, ні Комуністична партія України ніколи не зраджували свою Батьківщину, не зраджували свій народ. У той же час українські націоналісти-колабораціоністи радісно зустрічали й активно співробітничали з фашистськими окупантами, про це зараз замовчується, натомість ідеться про “завзяту” боротьбу з гітлерівцями. Нині ж націонал-запроданці “лягли” під американських імперіалістів. А після другої світової війни бандерівці як тільки могли боролися з радянськими воїнами і з тими земляками-односельцями, які з перших днів підтримували Радянську владу.
По суті, це була братовбивча громадянська війна, яку свідомо розв’язали керівники ОУН-УПА проти власного народу. На їх руках кров і сльози сотень тисяч людей, на їх руках кров тих дівчат, яких зі східних областей України послали в західні, щоб навчати дітей української мови, щоб лікувати хворих, прилучати до культурних надбань.
У ті післявоєнні роки населення західних областей України фактично можна було поділити на дві частини. Небагатьох, хто був налаштований проти Радянської влади і зі зброєю в руках боровся проти неї. Та абсолютна більшість населення все-таки підтримувала нову владу і жорстоко постраждала за це від куль і зашморгів бандерівців. Я щораз із хвилюванням згадую свою бабусю і брата мами, яких замордували бандерівці. Ці криваві сліди і сльози є майже в кожній сім’ї.
Тож дії бандерівців уже наперед були злочинними, національно-безвідповідальними, бо вони даремно винищили цвіт і молодість української нації. Хіба можна було, вдень сидячи в “схронах”, вилазками вночі перемогти Радянську наддержаву-переможницю?
У радянські часи недобиті виродки доживали свій недолугий вік і в очікуванні Божого суду хіба що в страшних снах ще продовжували стріляти, різати, вішати, топити в криницях невинні жертви. Але в період незалежності вони знову підняли свої голови, мало того — вимагають реабілітації, хочуть мати права і пільги фронтовиків, воїнів Радянської Армії-визволительки.
Наша головна теза з приводу спроб реабілітації бандитів ОУН-УПА полягає в тому, що це був антинародний, антикомуністичний рух, який повністю суперечив інтересам значної більшості українців, які вважали своєю Батьківщиною СРСР, що вперше об’єднав в одній єдиній державі — Українській Радянській Соціалістичний Республіці всі українські землі, дав можливість вільно зажити населенню західних областей, яке віками потерпало від окупації Австро-Угорщини, Польщі, Румунії та інших західних країн.
Отже, радянський період історії України — це не тільки історичні пам’ятники, які, з точки зору націоналістів, треба негайно зняти. Радянський період — це той час, коли Україна у складі СРСР належала до першої десятки найрозвиненіших країн, була однією із засновниць Організації Об’єднаних Націй. І історія України не може переписуватися з якихось націоналістичних понять, не може розглядатись як щось зовнішнє і “нав’язане” Росією. Україна ніколи не була колонією, а була однією із фундаторів і засновників СРСР. І говорити тепер про якийсь “музей радянської окупації” в Україні — це все одно, що говорити про “музей марсіанської окупації”. Чого не було, того таки й не було. А якщо хтось хоче загнати себе в якусь національну резервацію, то це вже певна хвороба, яка ще чи вже не виліковується.
Держава, народ і релігія
Багато віків український народ жив вірою в Бога. Люди усмоктували її з молоком матері і керувалися нею у своїх вчинках. Отож політика у сфері віросповідання посідає важливе місце в життєдіяльності нашої держави. І хоча в нас релігія відокремлена від держави, але вона не відокремлена від суспільства, яке є спільним домом для сотні національних етносів і релігійних конфесій.
Звичайно, ми категорично виступаємо проти гонінь, проти атмосфери нетерпимості до віруючих, які належать до канонічної Української православної церкви. З приходом “помаранчевого” президентського режиму почалася широкомасштабна кампанія зі створення так званої помісної Української православної церкви. Вважаємо, що такі дії президентської влади несумісні із засадами демократичної, правової держави і можуть призвести до загострення міжконфесійної ситуації в країні.
Мене на кожній зустрічі з виборцями, на всіх прес-конференціях запитують про ставлення комуністів до релігії і віруючих. Комуністична партія України першою з усіх політичних партій на пострадянському просторі вибачилася перед віруючими за ті страждання, які випали на їх долю. Ми засудили репресії, які мали місце проти духовенства і віруючих.
І сьогодні вважаємо за необхідне забезпечити рівні права і можливості як для християн, так і для мусульман, іудеїв, послідовників інших віросповідань і світоглядів відповідно до їх статусу, яким вони наділені у рамках законодавства. Сподіваємося, що це буде з вдячністю сприйнято віруючими і сприятиме поліпшенню морально-психологічного клімату в українському суспільстві.
Наша партія, коаліція національної єдності рішуче виступають за повернення церковним громадам їх законної власності. Зокрема, на вимогу виборців пропонуємо негайно повернути Українській православній церкві як законному власнику давню святиню християнської духовності і культури, велику історичну пам’ятку України і всього світового Православ’я —Києво-Печерську лавру.
Якщо говорити про себе особисто, то з моєю безпосередньою допомогою побудована церква в моєму рідному селі Ветли Любешівського району на Волині, надається спонсорська допомога іншим релігійним громадам. (До речі, Предстоятель Української православної церкви, Митрополит Київський і всія України Блаженніший Володимир нагородив Адама Мартинюка за активні й багаторічні зусилля у зміцненні суспільної злагоди і громадянського миру та за заслуги перед Православ’ям вищим церковним орденом Рівноапостольного князя Володимира. — Ред.).
Компартія іде на вибори
Для політика чергові вибори починаються наступного дня після останніх виборів. Тому вся наша діяльність — це постійна виборча кампанія.
Останні вибори в парламент були 26 березня 2006 року. Перші три місяці після цього йшло формування “помаранчевої” коаліції “Нашої України”, БЮТ і Соцпартії, паралельно формувалася широка коаліція Партії регіонів і “Нашої України”.
Компартія України провела грамотну політичну операцію, в результаті чого сформувалась антикризова коаліція, яка потім стала коаліцією національної єдності у складі Партії регіонів, соціалістів і комуністів. Був створений коаліційний уряд на чолі з В. Януковичем. Звичайно, це викликало шалену критику “помаранчевих” націонал-демократів: мовляв, “комуністи продалися капіталу”, “комуністи поміняли “Капітал” Карла Маркса на капітал Ріната Ахметова”.
Насправді ми, комуністи, об’єдналися з дев’ятьма мільйонами виборців, які проголосували за Партію регіонів. Перебуваючи з ними в коаліції, ми впливали на національний капітал, заставляли його вирішувати, передусім, загальнодержавні, загальнонаціональні проблеми, а потім через посилення соціальної політики привели цей капітал до розуміння необхідності вирішення і соціально-економічних, і регіональних проблем конкретних міст і конкретних підприємств. Принципово важливо, що люди нам повірили. Важливо, що й керівництво Партії регіонів прислуховується до комуністів, що дало можливість позитивно змінити суспільний статус цієї партії, її політичну вагу.
Звичайно, це все викликало “помаранчевий саботаж” на місцях, особливо в тих регіонах, де вони в радах мають значну перевагу. Крім того, весь вертикальний рівень обласних і регіональних державних адміністрацій має чітке президентсько-помаранчеве забарвлення.
“Помаранчева” команда хоче повністю повернути владу Президенту. Перший етап на шляху узурпації влади — паралізування Верховної Ради, блокування рішень парламенту, масована атака в пресі, що депутати — це бандити, зрадники і т. д. Поставлена під сумнів і діяльність Конституційного Суду, Центральної виборчої комісії, активізувалися нападки на Генеральну прокуратуру, Міністерство внутрішніх справ, відбувається заміна голів держадміністрацій і адміністративних суддів.
Звичайно, політика є концентрованим вираженням економіки. Тому штучно спричинена Президентом політична криза завдає тяжкого удару по економіці. Руйнується інвестиційна програма, невпевнено почувається малий і середній бізнес, розкручуються інфляційні процеси, зростають ціни.
Ми готові до виборів у будь-який момент, жаль тільки, що втрачені сили не зможемо спрямувати на якісь результативні соціальні цілі. Соціологічні заміри показують, що ми можемо набрати 5—6% голосів. Але ми вважаємо, що навіть у цих реальностях за наявності нашого політичного потенціалу та електорального ресурсу, передвиборчої мобілізації нашого партійного активу і прибічників можемо розраховувати на щонайменше 10—12%.
У Компартії України, членом Президії ЦК якої я є, чітка і послідовна програма дій, хороша передвиборна програма, яка щоразу вдосконалюється і в якій конкретно визначено завдання по відновленню політичної влади трудового народу і соціалістичного розвитку країни.
Звичайно, за результатами виборів, які можуть відбутися 30 вересня, можливі різні політичні конфігурації. Але комуністи завжди відстоюватимуть інтереси трудового народу.
"Голос України" 2004.08.02