"Голос України"
2004.07.05
Вибори не дадуть відповіді на всі запитання
Перший заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк відповідає на запитання кореспондента “Голосу України”
— Адаме Івановичу, ви перший народний депутат, який обійняв утретє високу посаду Першого заступника Голови Верховної Ради. Знаю, що ваші земляки, волиняни, дуже задоволені, бо ви їм постійно допомагаєте.
— Це відповідає дійсності. Я намагаюся суттєво допомогти і в цілому Волинській області, і передусім своєму рідному Любешівському районові.
Якщо говорити про область, то ми зробили недавно хороший подарунок. З моєю допомогою вдалося передати частину військових казарм для Волинського державного університету, свого часу — педінституту, який у далекому 1972-ому я мав щастя закінчувати. Це буде значна допомога: передається велика кількість приміщень, є відповідні накази. Я розмовляв з ректором, вони вже приступили до передачі цього об’єкту.
У мене — попри те, що ми перебуваємо в різних політичних силах, сповідуємо різні погляди — хороші робочі контакти і з головою обласної державної адміністрації, і з головою обласної ради. Голова ОДА — представник “Нашої України”, а в обласній раді — БЮТу.
Ми єдині, хто в цьому скликанні створив об’єднання депутатів-волинян: тих, хто представляє уродженців краю, тих, хто там народився, тих, хто колись мав відношення до Волині. Нині нас нараховується 13.
Ми провели кілька зустрічей у Києві за участю керівників області. І чимало практично-господарських питань, потрібних для області, вдалося вирішити.
Що стосується району, то без зайвої скромності скажу, що зроблено багато. По-перше, газифіковано не тільки районний центр, а й значну частину району. Думаю, що до кінця вересня буде газифіковано і моє рідне село. Крім цього, здамо в експлуатацію хорошу школу на 400 учнів — село досить велике.
За допомогою спонсорів, до яких я звертався, вдалося побудувати кілька культурних закладів. В одному із сіл здали клуб, в іншому буде зданий на День незалежності. У цьому приміщенні планується розмістити також фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотеку, відділення зв’язку.
Більше десятка населених пунктів отримали спонсорську допомогу на зведення культових споруд.
Минулого року Волинь, особливо поліські райони, накрила повінь. На моє прохання Кабінет Міністрів надав певну допомогу, щоб мінімізувати втрати селян.
— Волинське братство задумувалося для лобіювання інтересів краю?
— Я днями розмовляв з академіком Жулинським. Він дуже зрадів, коли почув, що університету передали стільки приміщень. Бо він, як голова наглядової ради ВДУ, був присутній минулого 1 вересня, коли переді мною порушили це питання.
На жаль, деякі обставини не дали мені можливості бути на останньому засіданні Волинського братства. Але керівництво цієї громадської організації буває на зустрічах міжфракційного об’єднання волинян-депутатів. І я сподіваюся, що наша співпраця триватиме й надалі.
— Якщо можна, то мене просили пролобіювати два питання для Шацького району...
— Проблеми я знаю. На жаль, поки що їх вирішити не можна. Якщо я не помиляюся, хотіли зробити перехід через українсько-польський кордон у селі Адамчуки. Чергова відповідь поки що не втішила. Урядовці вважають більш перспективним розширювати існуючі переходи на кордоні й туди робити капіталовкладення.
Ми зустрічалися з головою районної ради і головою райдержадміністрації. Я розумію, що й це варто зробити, але проблему можна вирішити пізніше.
— Адаме Івановичу, майже вся територія Шацького району фактично є Шацьким національним парком, який треба зберегти будь-що.
Звідти за 40 кілометрів по Старовижівському району проходить нитка газопроводу в напрямку Білорусі. То навіщо людям рубати ліс, щоб спалити його, або топити вугіллям, завдаючи шкоди довкіллю?
— Я не виключаю, що це варто зробити, — щоб газифікувати цей куток. До речі, я сприяв будівництву лікарні в Любомлі. Минулого року направили серйозну суму. І в цьому, сподіваюсь, кошти також виділять.
— Ви, напевне, бували в Шацьку, зокрема на гряді?
— Давненько, але був.
— А далі є село Пульмо, мальовниче, красиве. Але ніхто ніяк не візьметься прокласти дев’ять кілометрів дороги з твердим покриттям.
— Я сподіваюсь, ми завершимо наші політичні баталії й тоді повернемося до проблем Шацького району і Пульма в тому числі.
— А Компартія піде на вибори самостійно?
— Якщо будуть вибори, звичайно. Стовідсоткових законних підстав для проведення виборів досі немає.
Хоча їх треба проводити, бо громадська думка вже готова до цього. Але я твердо переконаний: вибори — не кінець кризи, а початок чергової. Бо вибори, на жаль, не дадуть відповіді на ті запитання, на які потрібно відповісти. І це може поглибити нинішній розкол.
— Соціологи оприлюднюють дані, за якими Компартія отримає чотири відсотки.
— На мою думку, не варто звертати увагу на цифри соціологів, а треба серйозно працювати, щоб повернути той електорат, який у нас донедавна був, — до 20 відсотків.
Зрозуміло, що в основному наші виборці — це і електорат Партії регіонів.
— Політики та політологи часто критикують Комуністичну партію за те, що вона повільно європеїзується у своїх світоглядних переконаннях.
— Нас можна критикувати, але слід не забувати, яку категорію людей ми представляємо. З огляду на це, робити досить революційні кроки назустріч європеїзації не треба. Ми повинні виходити з того, що маємо. Все потрібно вирішувати не наскоком. Не затівати чергову перебудову, яка закінчилась катастрофою, а робити поступальні кроки.
Поза всяким сумнівом, змінюються певні напрямки, певні політичні програмні принципи, але зробити різких рухів ми не зможемо. Десь близько 40 відсотків людей зі 100-тисячної групи партійців живуть в іншому часі, іншими спогадами. У 70 років їхні погляди не переламаєш, і не варто ламати. Треба виходити з реалій. Хоча керівництво партії усвідомлює згубність інтелектуального та ідеологічного застою.
— Політична реклама Компартії під час минулих виборів, вважаю, була найрозумніша, найдобріша.
— На жаль, вона не була сприйнята нашими виборцями так, як ми сподівалися. Це ще раз підтверджує те, що я говорив: інертність мислення наших виборців і тих, хто нас підтримує. Це реклама на майбутнє, що й треба робити.
— Дякую.
Розмову провів Володимир КОРОЛЮК.
"Голос України" 2004.07.05