"Голос України"
2008.12.27
Фінансова та економічна кризи в Україні ризики, застереження та невідкладні заходи
27.12.08
Володимир ЛИТВИН, Голова Верховної Ради УкраїниКриза в Україну прийшла не випадково, бо країна йшла давно і послідовно до банкрутства. Правове свавілля, непрозорість економічних відносин, корупція, розбалансована і деградована система державного управління та технологічна відсталість гальмували ті темпи розвитку, на які справді здатна держава і суспільство. Із року в рік Україна опускається сходинками багатьох світових рейтингів (і насамперед конкурентоспроможності та ефективності державного управління), поступаючись як своїм найближчим сусідам, так і багатьом країнам, навіть так званого третього світу. Останні роки влада проводила помилковий курс соціально-економічного розвитку, орієнтуючи країну, а значить і населення, жити в борг, формуючи нереальні соціальні запити та утриманство. У підсумку суспільство не отримало чітких відповідей щодо перспектив розвитку держави, змісту і термінів реалізації назрілих реформ в усіх сферах суспільного життя.
Щоб «не заговорила вулиця»
Райдужні картини і щедрі соціальні обіцянки з боку влади плекають у населення сподівання на краще майбутнє без зусиль і при цьому влада на сьогодні повністю втратила довіру громадян. Українська громада на перший погляд поступово перетворилася на пасивних «споживачів» управлінських рішень і завмирає в очікуванні чергової «пільги» від влади, але водночас зростають протестні настрої населення. Вітчизняна бюрократична машина позбавила працелюбний український народ можливості самореалізації й посилила в ньому страх (18,9%), розчарування (52,6%), розгубленість (26,4%)1.
Проте більшість політичних сил просто не здатні оцінити масштаб загроз, з якими зіткнулася Україна. Вони й досі перебувають у полоні ілюзій щодо запасу міцності української економіки і перспектив вітчизняної сировинно-індустріальної бази, хоча на вулиці фінансова, економічна, політична, управлінська кризи одночасно. І незважаючи на це, продовжується довготривала політична війна, що остаточно розколола більшість суспільства.
Напрацьований національною економікою за попередні роки ресурс не був інвестований у майбутнє зростання, бо політика стала домінувати над економікою, а тому першочерговою виною всіх фінансових та економічних негараздів у державі є внутрішній системний занепад, який прискорився за рахунок зовнішніх факторів, але аж ніяк не навпаки.
Нас усіх чекає ще більш серйозна і соціальна криза з відтінками гуманітарних проблем, яка спонукатиме громадян не бути байдужими до процесів, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя, а тому вже сьогодні багато політиків готові підтримати і навіть очолити вуличні протести, не розуміючи і не усвідомлюючи можливі наслідки того, як може «говорити вулиця» і до чого це призведе. Криза вже сьогодні повинна або «струснути», або змінити українську владу, яка зобов’язана піднятися над сплетінням партійних, лобістських і особистих інтересів на державницький рівень і мобілізувати весь потенціал нації задля формування масштабної і довгоочікуваної моделі розвитку держави на основі нової економічної політики, а не допускати масових протестів та громадянської непокори.
Реалізація такої політики — це своєчасна і ефективна відповідь на виклики часу, що вимагає кардинальної зміни розуміння ролі держави в управлінні економічними процесами і реалізації бюджетної, податкової та грошово-кредитної політики, яка захистить нужденних і забезпечить інвестиції у людський розвиток.
Рік 2009-й стане черговим важким роком для України. Фінансова криза, яка протягом цього року охопила багато розвинених країн світу, дедалі глибше проникає у фінансову, економічну та соціальну системи України. Показники розвитку окремих галузей економіки та банківського сектору у 2008—2009 роках свідчать, що зараз немає підстав для очікування виходу української економіки з кризи наступного року, хоча існують можливості стабілізувати ситуацію і вкрай важливо докласти зусиль для руху вперед уже починаючи з 2010 року.
Зупинити «відплив» капіталу
Стабілізація 2009 року в Україні передусім має настати у фінансовій та, особливо, у банківській системі, оскільки фінансова криза не завдала і, як очікується, поки що не завдасть значних втрат європейським банкам, хоча намітилася тенденція до значного скорочення їх прибутковості. Це, зазвичай, приводить до скорочення можливостей рефінансування дочірніх банків, які є в Україні, а також покриття їх збитків через кризи в українській економіці. Вказане означає, що при поглибленні світової фінансової кризи банки перебуватимуть під подвійним тиском внутрішніх і зовнішніх проблем, передусім це стосується частини банків з імпортним капіталом, які разом з проблемними банками вже з українським капіталом зіткнуться з серйозними проблемами реструктуризації банківської системи України в цілому.
До цього вже сьогодні, тобто завчасно, необхідно підготуватися і бути напоготові в разі таких загострень (бо вже сьогодні є певні сигнали про наявність банків в Україні, які не здійснюють виконання своїх функцій в повному обсязі зобов’язань). Нині ці проблеми ще не мають системного характеру, але ми й не маємо права їх допустити, бо в разі зростання ризиків у банківській системі — зростуть обсяги «відпливу» капіталу з країни, що призведе до втрати фінансової стабільності в Україні в цілому. Ознаки таких процесів сьогодні вже є. З початку року, за даними Державної податкової адміністрації України, з країни вже вивезено капіталу на загальну суму 40 млрд. грн., у тому числі у формі «повернення портфельних інвестицій» на загальну суму 4 млрд. дол. США.
Вихід іноземних портфельних інвесторів з фінансового ринку України і зниження ступеня довіри до банківської системи стали чинниками знецінення національної валюти. До цього долучилася паніка населення, бо девальвація гривні спонукала вкладників банків до подальшого вилучення депозитів у національній валюті, що може спричинити катастрофічні наслідки для банківської системи України.
Дія зазначених і багатьох незазначених негативних ефектів на економіку України стала особливо відчутною в результаті надмірного рівня валового зовнішнього боргу, який в Україні є наслідком помилок у неконтрольованій лібералізації залучення іноземних капіталів і надмірного споживчого кредитування. На додачу існує й надмірна «соціалізація» видатків бюджетів України в 2004—2008 роках. Усе разом сформувало нездорове макроекономічне середовище та надмірний зовнішній борг, а слабка й низька конкурентоспроможність економіки під час перших же негараздів на світових фінансових і товарних ринках призвели до дестабілізації не тільки у фінансовій, а й в економічній системі України. Розпочався безпрецедентний спад у промисловості, який за останні півроку досяг понад 40% у річному вимірі.
Для нейтралізації негативних явищ у світовій фінансовій системі, що впливають на економіку України, необхідно:
— підвищити ліквідність банківської системи, цільову її рекапіталізацію та належний контроль за її використанням;
— реструктурувати потенційні банки-банкрути;
— організувати прозорі адресні держзамовлення для вітчизняних підприємств, збільшення закупівель у Державний резерв, реалізацію великих інфраструктурних, будівельних проектів із забезпеченням преференцій для вітчизняних компаній, у тому числі в ході підготовки до Євро-2012;
— всебічно розвивати державно-приватне партнерство;
— встановити тимчасові нормативні бар’єри проти відпливу капіталу за кордон.
Повернути довіру людей
Разом з тим певне запобігання процесам подальшої дестабілізації у світовій фінансовій кризі не може розв’язати внутрішні проблемні питання. В 2009 році внаслідок загострень в економіці України слід очікувати певного підвищення рівня безробіття, скорочення доходів населення (яким і так необхідно повертати кредити споживчого призначення) та зниження прибутків підприємств. Значні труднощі будуть також у пошуку кредитоспроможних позичальників — з одного боку, а з другого — значної потреби у пролонгації кредитів. Потрібно різко збільшувати резерви для покриття кредитних ризиків та підтримки стабільності у фінансовій системі України в цілому. Це мають робити банки, збільшуючи резерви, що, здається, вже робиться, але постало завдання щодо створення Стабілізаційного фонду, кошти якого і мають використовуватися для стабілізації фінансового сектору. Створення ж згаданого фонду за рахунок надходжень від приватизації, коли угода здешевлюється активами, — нелогічне. Це варто було робити за більш сприятливої ситуації, але тоді цього не допустили політично, а тепер уже запізно.
Саме тому, щоб безповоротно не втратити наявні активи держави, Стабілізаційний фонд слід збільшити в держбюджеті на 2009 рік. Тим більше що його використання має базу чинного законодавства, яку, в разі потреби, можна оперативно уточнити, а не розгортати нові дебати про закон, що регламентує новий характер Стабілізаційного фонду.
Тим паче це важливо, оскільки передусім ітиметься про поповнення статутних капіталів державних банків, як це, наприклад, планувалося на 2008 рік. Завдання підвищення капіталізації державних банків має особливе значення у світлі проблем, народжених активним припливом іноземного капіталу в банківський сектор, що монополізувало ринок банківських послуг, а оскільки це банки іноземного походження, то є і проблема підтримки економічної безпеки країни. Однак для державних банків також загострюється проблема платоспроможності позичальників.
Нинішні проблеми у вітчизняному банківському секторі (при слабкості менеджменту Національного банку України) призведуть до ще більшого їх загострення в 2009 році. Заходи щодо стабілізації банківської системи, передусім з боку НБУ, доцільно поєднати з антикризовою політикою уряду. Це має дозволити перейти від імпортозалежного характеру розвитку національної економіки до інвестиційно орієнтованого на інноваційній основі. В цьому першим кроком має стати, врешті-решт, банк розвитку, який так і не створено, хоча розмов на цю тему було багато. Може, хоч ця криза змусить лобістів відмовитися від гальмування процесу його створення, а Кабмін разом з Нацбанком України дійде згоди і матиме реальний, не на папері, банк розвитку.
Ми виходимо з того, що нині набирає шалених обертів проблема суттєвого падіння виробництва в бюджетоутворюючих галузях економіки. Як результат, слід очікувати скорочення податків у бюджети всіх рівнів, державні фонди, а також падіння валютних надходжень від експорту. Падають митні надходження. Фактично зупиняється металургія, будівельна галузь, сфера ремонтних послуг, скорочуються доходи рекламного і торговельного бізнесу.
Головним ризиком для країни стає не тільки інфляція, а й обвальне падіння виробництва. Десятки, сотні тисяч працівників (які залишаються без заробітних плат — єдиного джерела їх доходів) здатні вийти на масові соціальні протести з непередбачуваними наслідками. Крім того, можна очікувати масового повернення в Україну тих, хто виїхав на заробітки під час попередніх кризових явищ на батьківщині, бо там було затишніше і була робота.
Неминучою може стати криза розрахунків, бо зростає заборгованість між суб’єктами господарювання і по податкових платежах, та на порозі — загострення проблем із зовнішнім боргом країни. За оцінками незалежних експертів, Україна повинна буде виплатити в 2009 році по зовнішніх боргах до 50 млрд. дол. США, що значно більше від суми кредиту Міжнародного валютного фонду, який почав надходити.
На фоні проблем негативного сальдо торговельного балансу, а відповідно, і платіжного балансу, Національний банк України допустив при наявних резервах безпрецедентне знецінення гривні, сформувавши масову недовіру людей уже тепер як до банківської системи, так і до влади і до політиків.
Добре стане тоді, коли...
З огляду на можливе погіршення економічної ситуації, з метою запобігання та пом’якшення можливих негативних наслідків і недопущення фінансової дестабілізації необхідно здійснити низку невідкладних заходів:
1. Прийняти державний бюджет і привести його видатки у відповідність до ресурсів держави, суттєво обмеживши видатки:
— на державне управління, утримання Верховної Ради України, секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств;
— на виплату різних надбавок, доплат, соціальних та оздоровчих виплат і пільг державним чиновникам;
— на утримання і ремонти будівель службового автотранспорту, засобів зв’язку.
2. Переглянути і скоротити державні бюджетні програми і сконцентрувати державні кошти на реалізації життєво необхідних комплексних загальнодержавних програм. Пріоритетом має бути розв’язання проблем охорони здоров’я людей, житлово-комунального господарства, продовольчого забезпечення, соціального захисту населення, розвитку фундаментальних наукових досліджень.
3. Використати Стабілізаційний фонд держави в рамках бюджету-2009 як інструмент урегулювання найгостріших проблем у фінансовій, банківській та соціальній сферах.
4. Створити принципово нову систему фінансового контролю за державними коштами і майном, їх ефективним використанням із урахуванням повноважень Рахункової палати та підвищення її відповідальності за стан і якість контролю. Оцінка діяльності контролюючих і правоохоронних органів, їх чисельність та видатки на утримання повинні визначатися не за кількістю контрольних заходів, а за реальним поверненням коштів державі, усуненням правопорушень.
5. Здійснити наведення елементарного порядку в податковій системі, зокрема:
— негайно змінити гнітючу та корумповану систему адміністрування податку на додану вартість і особливо його відшкодування;
— законодавчо ліквідувати можливості підприємств використовувати фіктивні операції для збільшення валових витрат, у тому числі за рахунок передоплати за товари та ухилення від оплати податку на прибуток;
— ліквідувати ганебну практику виконувати плани доходів за рахунок переплат і збирання наперед податків та несвоєчасного повернення податку на додану вартість;
— відновити на якісно новому рівні прогресивну шкалу оподаткування доходів фізичних осіб.
6. Розпочати масштабну податкову реформу на основі запровадження таких заходів і пріоритетів:
— поступового скорочення кількості податків, зборів та обов’язкових платежів, зниження ставок податків і удосконалення предмета оподаткування;
— розширення бази оподаткування за рахунок суттєвого зменшення масштабів ухилення від системи податків та уникнення оподаткування, ліквідації неефективних податкових пільг;
— оподаткування надприбутків, які отримують фінансово-промислові групи і монополісти від експлуатації корисних копалин та природних ресурсів, державної власності, недосконалих бюджетних пільг і дотацій;
— приведення правил визначення доходів і видатків суб’єктів господарювання у відповідність із загальновизначеними принципами єдиного бухгалтерського обліку, на якому ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності;
— гарантії стабільності податкової системи, створення умов для прямої дії податкового законодавства.
7. Запровадити ефективну систему регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, зокрема:
— лімітування чисельності управлінського апарату, видатків на його утримання, встановлення системи оплати праці;
— унормування діяльності з метою недопущення сумнівних фінансових операцій, навмисного доведення до банкрутства, надання різних допомог, позик у разі збиткової діяльності тощо.
8. Внести зміни в бюджетне законодавство, передбачивши можливість встановлення в критичних ситуаціях обмеженості щодо збільшення державних витрат або замороження певних груп видатків.
9. Розробити державну комплексну програму довгострокового розвитку внутрішнього ринку України і його захисту. Приєднання до СОТ уже обернулося для країни безпрецедентно високим темпом зростання імпорту, спрямованого на приватне споживання. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі й дефіцит поточного платіжного балансу вже досягають критично великих розмірів для можливостей підтримання зовнішньої рівноваги економіки. Ключовими векторами дій повинні стати:
— реструктуризація імпорту за рахунок його концентрації на товарах і послугах, які втілюють передові світові технології, — із відповідним зменшенням імпорту товарів і послуг, які Україна здатна виробляти самостійно або в кооперації з провідними світовими виробниками на належному рівні ефективності;
— застосування відповідно до норм СОТ антидемпінгових і компенсаційних мит, підвищення ставок мита по найбільш чутливих товарних позиціях, а також тимчасове запровадження обмеження на імпорт згідно з дозволеними заходами стосовно регулювання платіжного балансу (стаття 12 ГАТТ, 1994 рік);
— активне використання засобів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, які не суперечать нормам СОТ, у тому числі щодо контролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортних товарів технічним, фітосанітарним і ветеринарним нормам;
— встановлення правил торгівлі імпортними товарами на внутрішньому ринку, в тому числі за наявності вантажної митної декларації;
— запровадження жорсткого контролю за повнотою оподаткування зовнішньоекономічних операцій, недопущення ввезення та продажу товарів із порушенням законодавства;
— слід переглянути нав’язані ліберальні догми на кшталт: «лише приватний бізнес здатен створити ефективну економіку; все потрібно віддати на «відкуп» приватній ініціативі та підприємництву». В складних умовах перехідного періоду держава повинна стати повноцінним суб’єктом господарювання в економіці поряд з приватними суб’єктами, а також створити сприятливе середовище для започаткування ведення бізнесу усіма суб’єктами господарювання.
10. Внести суттєві корективи в регуляторну політику держави, починаючи з перегляду і спрощення дозвільних, реєстраційних і наглядових функцій, встановлення обґрунтованих, прогресивних розмірів тарифів за надані послуги.
11. Запровадити державну програму адресної продовольчої допомоги. Цей напрям соціальної політики одночасно є важелем підтримки агропродовольчих виробників, нівелюватиме високі темпи інфляції на продовольчому ринку. Підставою для отримання допомоги можуть бути низький рівень доходу, непрацездатний вік, стан здоров’я, підтримка материнства, дітей, підлітків. Харчування, отримане за програмою продовольчої допомоги, може бути безкоштовним або здешевленим.
12. Невідкладні заходи щодо стабілізації валютного та грошово-кредитного ринку:
— Національний банк України (далі — НБУ) має відмовитися від формування пропозиції грошей залежно від припливу валюти, а перейти до загальновизнаних інструментів, які пов’язані з кредитуванням реального сектору економіки за відносно помірних відсотків;
— заборонити видачу кредитів в іноземній валюті готівкою і безготівково юридичним і фізичним особам на цілі, не пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю та виконанням зобов’язань по контрактах перед нерезидентами;
— запровадити механізм погашення зобов’язань по кредитах в іноземній валюті національною грошовою одиницею (гривнею) на договірних засадах;
— організувати проведення торгів НБУ з продажу готівкової іноземної валюти комерційним банкам з обов’язковим продажем її населенню через обмінні пункти і каси банків. НБУ чітко визначити правомірність та розміри отримання комерційними банками комісійних винагород при здійсненні цих операцій;
— визначити порядок щодо формування курсової політики на готівковому валютному ринку шляхом встановлення відхилення у розмірі 5% маржі від офіційного курсу НБУ при купівлі та продажу готівкової іноземної валюти з наступним його переглядом;
— обмежити розміри вивозу валюти з України фізичними особами як готівкою, так і через платіжні карткові системи в розмірах, необхідних для стабілізації валютного ринку;
— тимчасово ввести мораторій на здійснення юридичними і фізичними особами інвестицій за кордон;
— приступити до випуску НБУ ощадних сертифікатів для населення на різні терміни з привабливою дохідністю, гарантованою НБУ. Отримані кошти спрямувати на рефінансування комерційних банків для кредитування реального сектору економіки, інфраструктурних проектів та житлового будівництва зі встановленням НБУ обмеженого розміру маржі;
— створити неформально прозору і контрольовану систему рефінансування комерційних банків та продажу їм валюти НБУ;
— НБУ розпочати дійові заходи з мінімізації надмірного обсягу готівкового обігу і, насамперед, тієї частини, яка виходить за межі впливу банківської системи і використовується для здійснення тіньових операцій;
— провести податкову амністію на перерахування коштів із-за кордону та внесення готівки від резидентів на відкриті спеціальні анонімні рахунки з правом отримання власниками відсотків як по депозитних рахунках.
Настав час дати відповідь на болюче питання: що насправді відбувається в Національному банку України і в банківській системі?
Для цього необхідно в максимально стислі терміни провести жорсткий аудит Національного банку України фахівцями контролюючих і правоохоронних органів, розібратися з курсом національної валюти, станом золотовалютних резервів України та діями посадових осіб. Доцільно переглянути статус Національного банку України та внести певні корективи з метою обмеження його самостійності та підвищення відповідальності перед суспільством за стан в економіці й соціальній сфері, запровадження контролю за його діяльністю. Всі прибутки Національного банку України повинні належати державі, а утримання його слід фінансувати з державного бюджету. На даному етапі це буде справедливо.
13. Заходи, спрямовані на пом’якшення кризових явищ на фондовому ринку України:
— розробити Програму розвитку ринку середньо- та довгострокових державних боргових цінних паперів на 2009—2018 роки з метою випуску в обіг ОВДП з економічно обґрунтованими ставками доходу як необхідну передумову запровадження другого рівня пенсійної системи — потужного джерела інвестиційних ресурсів в економіку;
— здійснити переорієнтацію зовнішніх державних запозичень на внутрішній фондовий ринок шляхом випуску та розміщення ОВДП з ринковими ставками доходу, що враховують поточний індекс інфляції;
— обмежити обсяги зовнішніх корпоративних запозичень та стимулювати їх залучення через випуск і розміщення корпоративних цінних паперів (акцій та облігацій підприємств) з внутрішніх ринків капіталу;
— змінити орієнтацію фінансової політики в процесі приватизації з фіскальної (спрямування надходжень від продажу об’єктів приватизації до бюджету) на інвестиційну (спрямування надходжень у розвиток економіки).
14. У 2009 році виникатиме ряд специфічних проблем, пов’язаних з управлінням зовнішнім державним боргом. У довгостроковому періоді платоспроможність уряду за прямими безумовними зобов’язаннями не викликає сумнівів. Однак у зв’язку з піковими платежами за зовнішнім державним боргом у 2009 році уряд на деякий час може зіткнутися з проблемами ліквідності.
Для зменшення гостроти фінансової кризи уряд України за підтримки урядів основних міжнародних кредиторів України має ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників шляхом їх пролонгації на 3—4 роки за ставками, під які було надано первісні позики; підписання відповідних угод з кредиторами відверне загрозу масових дефолтів підприємств і банків України та сприятиме стабілізації платіжного балансу.
Не можна жодним чином допустити, щоб банківські і корпоративні борги стали боргами держави.
***
І останнє. Як ніколи необхідна державницька співпраця уряду і Національного банку України, що знайшла б відображення у меморандумі про взаємодію з метою досягнення цінової стабілізації і яка передбачала б погоджений рівень показників інфляції, політики валютного курсу, грошової емісії, рефінансування комерційних банків тощо.