Віче
2003. - № 3. - С. 23 - 24
Володимир ЛИТВИН,
Голова Верховної Ради УкраїниМИНУЛЕ НЕ ЗМІНИШ, важливо винести з нього необхідні уроки на майбутнє
Гірка, пекуча правда буквально обрушилась на нас після десятиліть відвертого мовчання. Потрібно визнати, що своєрідним і потужним каталізатором посилення уваги до теми великого голоду як в Україні, так і за кордоном послужила діяльність відповідної комісії Конгресу Сполучених Штатів Америки. Сьогодні її керівник, професор Джеймс Мейс, бере участь у парламентських слуханнях.
Згодом Володимир Щербицький зважився на порушення заборони на згадку про голод і визнав, що він дійсно мав місце. Це було зроблено під час святкування 70-річчя встановлення радянської влади в Україні. Відтак і у нас стала можливою науково-дослідна робота з заповнення моторошної білої плями у вітчизняній історії: вже в січні 1990 року було вирішено питання присвяченого їй збірника партійних документів. На такий крок пішов новий лідер республіканської Компартії Володимир Івашко. Але остаточно греблю мовчання було прорвано лише з набуттям Україною незалежності.
Голодомор, його перебіг і наслідки, постаті дійових осіб та виконавців стали чи не наймасштабнішим пластом історії, вихопленим з мороку забуття. Люди не спроможні щось змінити у минулому – це правда. Але вони здатні дати йому всебічну, чесну і об'єктивну оцінку, а також, і це ще важливіше, винести з цього необхідні уроки і запобігти повторенню гірких і драматичних його сторінок. Саме під таким кутом зору я розглядаю нинішні парламентські слухання. Ми маємо, по-перше, і до цього зобов’язує вже сам порядок денний слухань, надати нового імпульсу встановленню поіменно всіх жертв голодомору і увічненню їхньої пам'яті, відтворенню досі не відомих подій та обставин всенародної трагедії.
Сьогодні відбулося покладання квітів до пам'ятного знаку жертвам голодомору від учасників парламентських слухань. Слід сподіватися, що незабаром у Києві та інших містах постануть монументи і меморіали, які зіставні із цією трагедією. По-друге, Верховна Рада повинна дати політико-правову оцінку голодомору. Водночас слухання не повинні бути звернені тільки в минуле. Нам треба, і це по-третє, тверезо і виважено, без надмірних емоцій співвіднести свої думки, судження та висновки з сучасними завданнями і перспективами розвитку.
До всього сказаного є, на мій погляд, необхідні передумови. На зміну скупим і розрізненим даним, які здебільшого просочувалися з-за кордону, надходив і величезний масив матеріалів, присвячених голодомору. Можна назвати, наприклад, бібліографічний покажчик, я його тримаю в руках, у якому налічується близько 6,5 тисяч праць на дану тему.
Але ця тема, без перебільшення, невичерпна, з архівних глибин продовжують з'являтися все нові документи, від яких здригаються наші душі і наші серця. Я тримаю в руках оригінал щоденника Олександри Радченко, жительки міста Городок Кам’янець-Подільської, нині Хмельницької області. На 60 сторінках, які зберігаються в архіві Служби безпеки України, зафіксовано те, що ця людина чула, знала і переживала у 1932–33 рр. Тут є записи, від яких, і це не просто звичний вираз, стигне кров у жилах. Один з них про випадки канібалізму серед доведених до краю голодуючих обведено червоним олівцем, очевидно, як такий, що поглиблює вину автора цього щоденника, адже його звинуватили в антирадянській пропаганді. Я дозволю собі зачитати один запис з цього щоденника, датований 9 січнем 1933 року:
"В Харькове творится ужас голода, воруют детей и продают колбасу из человеческого мяса. Воруют и берут выкуп. Писали факты в газетах, что принимают меры, но дети все гибнут. Факты потом запишу, устала..."
Такі факти, ясна річ, важко сприймати спокійно, ними волають до нас давно змовклі голоси, згаслі очі, завмерлі серця і знівечені долі. Ми, нащадки, багато за що відповідальні перед ними. І за те, зокрема, щоб не взяли гору емоції, і щоб замість глибокого, виваженого і далекоглядного аналізу трагічного відрізку вітчизняної історії вкотре не вийшов взаємний обмін політичними випадами. І тим більше не банальне зведення політичних рахунків, не використання чергового приводу для конфлікту чи протистояння.
Це не просто абстрактне припущення. Багато хто сходиться на думці, що саме надмірна політизація відчутно вплинула на атмосферу та ефективність роботи міжнародної наукової конференції, присвяченої 60-й річниці голодомору.
Безкомпромісне ідеологічне протистояння явно пішло на шкоду дослідженню нової і ще не зовсім звичної на той час для нас тематики. За це 10-річчя ми стали дорослішими і мудрішими, отямилися від шокуючої, приголомшливої правди про голодомор. Є підстави для висновку, що у поглядах на страшне всенародне лихо, на його причини та наслідки в оцінках мотивації та діяльності інспіраторів і виконавців голодомору почали, хоча ще й надто повільно, зближуватися навіть полярні і протилежні непримиренні політики та політичні сили.
Я не хочу сказати, що і в цьому, і в інших дуже непростих питаннях ми вже на порозі одностайності. Ще не зроблено вибір між можливими варіантами: чи зациклюватися, як уже бувало, на взаємних звинуваченнях, що не призведе і не може призвести до чогось доброго, чи обережно, виважено і відповідально, з увагою і повагою до опонентів шукати точки дотику узгодження думок та висновків. Роблячи цей вибір, кожен з нас повинен враховувати принаймні два істотних моменти. Перший. Ситуація в парламенті дедалі більше впливає на морально-психологічну атмосферу в суспільстві, сприяє його згуртуванню чи, навпаки, роз’єднаності. Не забуваймо також, що згоди чи незгоди навколо подій давно минулих днів дуже легко і швидко трансформуються в сьогоденні позиції та колізії, а, відтак, у практичні вчинки і дії.
Другий. У сучасному світі держави і народи піддаються дуже серйозним випробуванням, ставляться перед вирішальними, справді доленосними альтернативами. Історичні перспективи будуть за тими з них, котрі не ятрять старі рани, без кінця оплакуючи втрати і шукаючи для себе співчуття, а звертаються до минулого, передусім для того, щоб з урахуванням його уроків упевнено діяти сьогодні і краще проектувати та вибудовувати своє майбутнє. У наших силах добитися, щоб серед них були і Україна, і український народ. І щоб нинішні слухання, віддаючи данину пам'яті жертв голодомору, стали ще одним кроком до нього.