"Голос України"
2005.10.01
Наша держава переживає етап трансформаційІз виступу Голови Верховної Ради України Володимира ЛИТВИНА на відкритті зустрічі голів парламентів країн Північної Європи та країн Балтії з Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином за участю керівників фракцій та голів комітетів Верховної Ради України 30 вересня 2005 року
Шановні керівники національних парламентів країн Північної Європи і Балтії, шановні представники дипломатичного корпусу, шановні колеги і друзі!
Насамперед хочу щиро привітати вас у Києві й подякувати за ваше бажання активно залучати Україну до діалогу щодо широкого спектра питань європейського життя.
Ми високо оцінюємо цей дружній жест доброї волі в час, коли Україна переживає відповідальний етап трансформацій.
Вважаю за необхідне наголосити на декількох важливих моментах, які роблять ваш візит особливо значущим.
Перше: ви уособлюєте парламенти ваших країн —центральні демократичні інституції, що виражають народну волю і є виразниками суспільних сподівань, і в цьому контексті нам, українським парламентаріям, є дуже важливим той месидж, що ви принесли в Україну.
Друге: ви представляєте групу країн, які мають в українському суспільстві велику повагу, — завдяки давнім демократичним традиціям, сильній соціальній політиці, успіхам в адаптації до умов глобалізації, конструктивній зовнішній політиці.
Третє: зустрічі, подібні до сьогоднішньої, важливі тим, що ми створюємо регіональну парламентську мережу обміну досвідом, що допомагатиме нам спільно долати виклики сучасності.
Є ще одна причина нашої взаємної симпатії — історична.
Україна-Русь здавна була активним учасником діалогу між країнами Балто-Скандинавського регіону (басейну Mare-Baltіcum) і землями навколо Середземного моря.
(Закінчення на 2-й стор.).
СУБОТА, 1 ЖОВТНЯ 2005 № 185 (3685)
ПОЛІТИКА
Із виступу Голови Верховної Ради України Володимира ЛИТВИНА на відкритті зустрічі голів парламентів країн Північної Європи та країн Балтії з Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином за участю керівників фракцій та голів комітетів Верховної Ради України 30 вересня 2005 року
(Початок на 1-й стор.).
Староскандинавські саги і давньоруські літописи зафіксували знакові події військового, економічного і культурного життя наших далеких предків. Династичні та військові союзи києворуських князів з королівськими дворами Норвегії, Данії та Швеції упродовж століть визначали розуміння ролі один одного на політичній карті світу, підтримували прихильність до національних і релігійних святинь, зміцнювали сердечну взаємоповагу і довіру між народами.
Показово, що один з перших правових кодексів на східнослов’янських теренах — “Руська правда” (зокрема, перша редакція 1017 р.) — складався із залученням норм звичаєвого права балтійських народів.
Для нас і досі не втрачає історичного значення мудра позиція шведського короля Карла Густава ІV, який першим у всій Європі розпочав титулувати гетьмана Богдана Хмельницького “дідичним князем”. Цим самим у тогочасних офіційних зверненнях і дипломатичних документах визнавалася легітимність гетьманської влади та її династичні зв’язки з князівською добою Київської Русі.
Інший шведський король, Карл ХІІ, підтримав рух гетьмана Івана Мазепи до відродження Великого князівства Руського з центром у Києві.
Сторінки історії багаті й іншими здобутками єднання, свідченням чого стало, наприклад, перебування значної частини українських земель у складі Великого князівства Литовського, Фінляндії та України у складі Російської імперії. З балтійськими країнами ми були і в складі СРСР.
Різниця полягала лише в тому, що Фінляндія з 1809 по 1917 роки була автономною державою у складі Росії, створивши інститути влади і зміцнивши національну єдність, а Україна в цей час втратила військову велич Гетьманщини, а відтак і залишки незалежності, тому й була перетворена на безправну провінцію царської імперії.
У переломні моменти національної історії (доба української революції 1917—1920 років) українсько-фінляндські взаємини набули реального стратегічного значення. Зокрема, перший Посол Фінляндії в Українській державі Герман Гуммерус, згадуючи про свою дипломатичну місію в 1918 році, щиро зазначав: “Лише тоді я усвідомив етнографічні та історичні підстави прагнення українців до незалежності і зрозумів, яке це має значення для Фінляндії. Українські прибічники незалежності були нашими очевидними та природними союзниками. Якби ця велика та багата країна стала незалежною, це сприяло б визволенню Фінляндії та збереженню її свободи”.
Тоді політику здобуття державної незалежності Фінляндією та Україною судилося проводити колишнім однополчанам, регенту Фінляндії Карлу Густаву Маннергейму та гетьману Української держави Павлу Скоропадському. Династичні зв’язки останнього, до речі, тягнулися від княжої доби києворуської історії.
Отже, далеко не “обмін пораненою пам’яттю” визначає сьогодення і стратегічну перспективу України у внутрішньополітичному житті та міжнародних взаєминах.
Для нас, представників вищого законодавчого органу України, головним пріоритетом діяльності є досягнення загальнонаціональної консолідації, реальне утвердження норм і цінностей демократичного суспільства, гідних життєвих стандартів кожного українця, добросусідської та передбачуваної зовнішньої політики.
Парламент України, як і представлені тут парламенти країн Балто-Скандинавського регіону, пройшов складні етапи еволюції та випробувань на політичну зрілість.
Не вдаючись до прямих історичних аналогій, коротко зазначу: ми робимо усе для того, щоб з української парламентської практики неухильно відходили до архівів історії спроби ведення окремими політичними партіями “лінгвістичних воєн”, підтримки протистояння за національною, конфесійною чи територіальною ознаками.
За півроку в Україні відбудуться парламентські вибори за новим виборчим законодавством. На цей час припаде і набуття чинності конституційної реформи, згідно з якою Україна стане парламентсько-президентською республікою. Звичайно, політичні спокуси напередодні таких подій зростають, а подекуди навіть набувають гіперболізованих форм і проявів.
Тож не можу втриматися від того, щоб не навести ще один блискучий, до того ж хронологічно близький нам, приклад президентських виборів 1994 року у Фінляндії, коли і фінське суспільство, і новообраний президент республіки Мартті Ахтісаарі були одностайні в думці, що “Фінляндія виграла, програли політичні партії”.
Віриться, що Україна також неодмінно виграє, що не програють і політичні партії, а отже, виграє кожен громадянин, виграє і вся міжнародна спільнота, віддана ідеалам демократії і баченню нової Європи без жодних ліній розподілу.
Дорогі друзі!
Маємо спільно будувати об’єднану Європу — без ліній поділу та паперових завіс. Ми готові до діалогу, до відвертої розмови про те, чим живе сьогодні Україна, до обміну досвідом подолання викликів, що стоять перед нами. Ми готові до налагодження разом і з кожним парламентом взаємовигідного обміну ідеями у сфері законотворчості, парламентського контролю і парламентської дипломатії.
Є широке коло конкретних питань, які можуть бути предметом нашої співпраці:
— передусім, ідеться про вивчення досвіду інтеграції Балтійських країн до Європейського союзу та адаптацію національного законодавства до європейських стандартів;
— нас цікавить досвід гостей щодо розробки і забезпечення виконання законодавства по боротьбі з корупцією;
— ми хочемо вдосконалювати процес парламентського нагляду і контролю за діями уряду та за виконанням законів органами виконавчої влади;
— для нас важливо унормувати та цивілізувати діяльність опозиції і, звичайно, ми бажали б ознайомитися з вашим досвідом у цій сфері;
— ми готові до налагодження тісних зв’язків між парламентськими апаратами.
Є багато інших напрямів нашої співпраці, таких, скажімо, як розробка спільних ініціатив у зміцненні безпеки і міжнародного миру, вивчення процесів глобалізації і викликів, що чекають Європу в майбутньому.
Предметом наших спільних консультацій можуть бути питання відносин із сусідніми країнами на конструктивному рівні. Насамперед маю на увазі таку важливу і впливову для нас країну, як Росія.
Ваші Високоповажності!
На початку свого виступу я не випадково звернувся до староскандинавських саг і давньоруських літописів, які, можливо, найкраще ілюструють історію взаємин морської стихії і суходолу, їх притягальну силу, взаємодоповнення і взаємопроникнення.
З цих писемних джерел і сьогодні бачимо, що ми споконвіку дотримувалися ідеї як особистої, так і політичної свободи.
Наші предки усвідомлювали необхідність панування права і закону (“Раніш закон, а потім благодать” — митрополит Іларіон) і справою життя утверджували це панування.
Я хотів би, щоб ми враховували цю ментальну даність наших народів як свідчення високої правової культури під час обговорення першочергових напрямів співпраці та вироблення спільних міжпарламентських ініціатив для утвердження демократичних форм життя та зміцнення колективної безпеки і стабільності у Балто-Чорноморському регіоні та в усьому світі.
Ще раз вітаю вас на гостинній українській землі, бажаю вам плідної роботи і приємних вам вражень від перебування в Києві.
"Голос України" 2005.10.01