"Голос України"
2004.12.16
Судовій владі, яка здатна захистити і гарантувати конституційні цінності демократичного устрою,
суспільство довіряє і підтримує їїІз виступу Голови Верховної Ради України Володимира ЛИТВИНА на зустрічі з представниками органів правосуддя з нагоди
Дня працівників суду
Зустрічаючись з вами тут з нагоди вашого свята, хотів би відзначити, що без судової влади і професійних суддів сьогодні не можна уявити існування реальної демократії, надійний захист прав і свобод людини, забезпечення верховенства права.
Наша судова система, що функціонує вже багато років, дедалі більше набуває рис повноцінної і авторитетної судової влади, яка здатна контролювати конституційність і законність у інших владних сферах, незалежно від рівня державних органів чи посадових осіб.
Судовій владі, яка здатна захистити і гарантувати конституційні цінності демократичного устрою, суспільство довіряє і підтримує її.
За нинішніх умов, коли Україна по суті тримає іспит на життєздатність, наша судова система привертає найпильнішу увагу громадян, усього політикуму не тільки в нашій країні, а й за кордоном.
Сьогодні слова “конституція” і “закон” увійшли у повсякденний ужиток мільйонів людей як переконлива ознака того, що саме їх громадяни вважають підвалинами нашого державного і суспільного життя, гарантією здійснення народом своєї влади. Це наше найважливіше досягнення, і воно було б неможливим без органів правосуддя і вашої безпосередньої участі, шановні судді.
Останні події в країні, у парламенті, у судовій гілці влади підтвердили тенденцію до зміцнення демократичних засад, прискорили процес формування в Україні громадянського суспільства.
Фальсифікації на виборчих дільницях під час нинішніх президентських виборів і некомпетентний підрахунок результатів голосування Центральною виборчою комісією вразили людей, викликали масові акції на захист своїх виборчих прав.
Суди гарантували тисячам громадян доступ до виборчих урн. Розглянувши понад 40 тисяч скарг, судді компенсували бездіяльність і зневажливе ставлення до виборців з боку чиновників місцевих органів виконавчої влади.
Верховний Суд України подав суспільству еталон пошуку правової істини. Він не ухилився від свого покликання розв’язувати всі спори і конфлікти в державі, а головне — бути за своєю юридичною природою найвищим органом судової влади. До честі Верховного Суду України, він розв’язав політичний і правовий конфлікт, справдивши надії людей, які, за висловом Бомарше, крім правосуддя “завжди сподіваються ще й на справедливість”.
Важко переоцінити те, що процес у судовій палаті з цивільних справ Верховного Суду України транслювався по телебаченню на всю країну. Люди побачили зразок судочинства, благородства і професійності суддів.
Голос високого Суду був почутий нашим суспільством. Не випадково до будинку Верховного Суду України люди приносять квіти, демонструючи цим визнання високого правосуддя.
Саме констатація порушення невід’ємного права людини на вільне волевиявлення, що серед інших загальновизнаних у цивілізованому світі фундаментальних прав людини становить основу принципу верховенства права, знайшла своє відтворення у постанові Верховного Суду України 3 грудня цього року. Відлуння її можна було почути не тільки у найвіддаленішому куточку України, але й поза її межами.
Той, хто вважає себе сучасним політиком і державним діячем, вже не наважиться говорити про народне волевиявлення, про конституційне право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевих рад, як про якісь абстрактні категорії. Гадаю, багато хто отримав урок, який змусить на все життя запам’ятати, що народ є народ, а не просто електорат, а тим більше не “натовп”, “збіговисько”, “вулиця”.
Рішучі кроки, як ви, шановні судді, мали помітити, зробила і Верховна Рада України. Прийнявши Постанову від 27 листопада 2004 року “Про політичну кризу у державі, що виникла у зв’язку з виборами Президента України”, наш парламент довів, що він є найголовнішим чинником стабільності та єдності в усіх сферах життя держави і суспільства.
Тотожність підходів в оцінці подій, що мають доленосне значення для держави, і прийняття на цій основі відповідних рішень, хоча й різних за своїм характером та наслідками, свідчать про залежність законодавчої і судової гілок влади. Але не від чиєїсь політичної волі, а від високих принципів права і справедливості. Така залежність з подальшою демократизацією суспільства ставатиме неминучою.
Прийнятий Верховною Радою України пакет законів “Про внесення змін до Конституції України”, “Про зміни до Конституції щодо удосконалення системи самоврядування” відкрили реальну перспективу побудови нового механізму управління державою, реального місцевого самоврядування.
Український парламент засвідчив, що він діє за європейськими принципами і традиціями, за якими найважливішою ознакою конституційного ладу є незалежність і самостійність судів, неупередженість і високий професіоналізм суддів.
Верховна Рада України завжди підтримувала і сприяла утвердженню незалежності й недоторканності суддів усіх рівнів.
Для нас надійним політико-правовим орієнтиром, концентрованою правовою доктриною стало Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу).
Взаємодоповнення і взаємоконтроль — ось у чому суть демократичного поєднання законодавчої та судової гілок влади. В цьому ж і сенс повноважень, що надані Конституцією Верховній Раді України, Конституційному Суду України та судам загальної юрисдикції в частині, що встановлює фактично їх взаємозалежність.
Хотів би особливо підкреслити, що глибоко помиляється той, хто бачить у такій взаємозалежності конкуренцію чи навіть суперництво. На відміну від ринкових правил гри, тут діють інші закони, які передбачають насамперед існування рівноправних партнерських відносин, що спираються на спільні цінності та мету, які, в свою чергу, випливають із самого змісту і духу Основного Закону.
Слід визнати, що прикрим явищем залишається недофінансування судів із Державного бюджету. Будемо сподіватися, що воно має тимчасовий характер. Звісно, це покладає сьогодні на Верховну Раду України додаткові зобов’язання.
Важливим завданням є наближення судової системи до європейського рівня та стандартів, у яких головне — права і свободи людини. Але ж суди перевантажені та змушені здійснювати правосуддя, часто керуючись розбалансованим матеріальним та процесуальним законодавством, яке мало б створюватися не в рамках “малої” судово-правової реформи, а на підставі чіткої наукової концепції.
Тож маємо прискорити розгляд у профільному комітеті та у Верховній Раді України законопроектів з питань реформування судової системи, зокрема внесення до законодавства змін, які забезпечували б статус суддів, дотримання етики їх професійної діяльності, умов здійснення правосуддя, порядку прийняття присяги.
Адже навряд чи можна вважати нормальним, коли вперше призначені судді складають присягу перед головами обласних держадміністрацій.
Це принижує гідність не тільки суддів, але й Президента України, який за Конституцією і законами має особисто засвідчувати юридичний статус нових суддів.
Одним з нагальних завдань парламенту бачиться і невідкладне завершення прийняття таких важливих кодексів, як кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та господарсько-процесуальний, внесення змін до законів “Про судоустрій України”, “Про Вищу раду юстиції” та багатьох інших.
Подекуди розгляд важливих законопроектів затримується через повільну роботу фахівців міністерств і відомств. Йдеться, насамперед, про внесення урядом для розгляду парламентом проекту закону “Про правову допомогу”, оскільки конституційне право громадян на отримання безоплатної юридичної допомоги у випадках, встановлених законом, не врегульовано.
Чи можна терпіти далі становище, за якого велика кількість громадян, що перебувають за межею бідності, і майже половина підсудних з числа малозабезпечених громадян захищають себе у кримінальних справах самостійно, без участі захисників, що є порушенням умов реалізації конституційного права на судовий захист.
Життєві реалії зобов’язують суддів разом з ученими-юристами серйозно і відповідально підійти до перегляду інституту покарання у вигляді позбавлення волі.
Критично маємо поставитися і до існуючої практики направлення суддями справ на додаткове досудове слідство, оскарження дій суддів і практики відводів, які самі ж судді розглядають і відхиляють. Треба також пам’ятати, що навіть поодинокі випадки порушення суддями закону кидають тінь на всю судову систему.
Кількість скарг, звернень громадян на судові органи і суддів у пошті Верховної Ради України, на жаль, не зменшується. Особливо багато нарікань адресується суддям господарських судів з питань штучного банкрутства, яке стає майже нормальним явищем. У таких випадках не зарадять справі ані кваліфікаційні комісії, ані Вища рада юстиції.
Верховна Рада України запланувала на березень наступного року парламентські слухання щодо стану здійснення судово-правової реформи в Україні.
Розуміємо, що сьогодні поліпшити правосуддя, зробити його ефективним інструментом контролю суспільства за владою можна, в першу чергу, через законодавче забезпечення правосуддя, розробку повноцінних механізмів правового регулювання суспільних відносин в інтересах прав і свобод громадян.
Дозвольте, шановні судді, від імені Верховної Ради України ще раз поздоровити вас з професійним святом, побажати міцного здоров’я, щастя і добра, успіхів у справі забезпечення панування закону і справедливості.
"Голос України" 2004.12.16