"Голос України"
2004.05.29
УКРАЇНСЬКО-УГОРСЬКІ ВІДНОСИНИ: ІСТОРИЧНІ ТРАДИЦІЇ ТА НОВІ ОБРІЇ СПІВРОБІТНИЦТВА
Голова Верховної Ради, академік Національної академії наук Володимир Литвин
Початок у попередньому номері “ГУ”.
Не слід забувати, що з самого початку новітніх відносин між Україною та Угорщиною вищі державні органи, зокрема парламенти наших країн, тісно співпрацювали у вирішенні найчутливіших питань розвитку двосторонніх стосунків. Зокрема, щодо захисту прав і свобод національних меншин та створення законодавчої бази для їх реалізації на практиці. Одним із перших документів, укладених між Україною та УР, була Декларація про принципи співробітництва між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Угорською Республікою із забезпечення прав національних меншин, підписана в Будапешті 31 травня 1991 р.
Упродовж 1990-х років парламентами двох країн були схвалені спеціальні закони про національні меншини та низка інших законодавчих і нормативних актів із захисту прав меншин. Інтенсивна законотворча робота в цьому напрямі ведеться і на сучасному етапі. Нині на розгляді у Верховній Раді України перебувають нові законопроекти щодо культурно-національної автономії та змін і доповнень до Закону про національні меншини в Україні. Угорський парламент наприкінці березня 2004 р. також ухвалив ряд законодавчо-нормативних актів про національні меншини. Для української сторони має значний інтерес угорський досвід організації і правового забезпечення етнонаціонального самоврядування меншин та формування їх представницьких органів. Обмін цим та іншим досвідом законотворчої роботи варто інтенсивно здійснювати в рамках діяльності українсько-угорської міжпарламентської комісії та її підкомісії із забезпечення прав національних меншин. У міжпарламентській співпраці на цьому напрямі необхідно також враховувати позитивні надбання довготривалої роботи змішаної міжурядової українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин.
Українська держава і, зокрема, Верховна Рада України вже чимало зробили у справі забезпечення збереження етнокультурної самобутності й подальшого розвитку національних меншин, зокрема угорської. За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в Україні нараховувалося 156,6 тисячі осіб угорської національності (0,3 відсотка всього населення). З них 151,5 тисячі осіб в основному компактно мешкає в прикордонній з УР Закарпатській області. Угорці становлять 12,3 відсотка населення Закарпаття і є тут найбільшою національною меншиною. Для збереження культурно-національної самобутності угорської меншини українською владою забезпечено розвиток мережі освітніх, у тому числі вищих навчальних закладів, вихід газет, теле-, радіопередач мовою меншини.
Активним і масовим є культурно-національне та громадсько-політичне життя угорської меншини Закарпаття. Провідними організаціями угорської національної меншини в Закарпатській області є: Демократична спілка угорців України, Товариство угорської культури Закарпаття, Товариство угорської інтелігенції Закарпаття, Форум угорських організацій Закарпаття, Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство, Закарпатське угорськомовне наукове товариство, Закарпатське угорськомовне товариство студентів та молодих дослідників, Спілка угорських журналістів Закарпаття, Спілка угорських бібліотекарів Закарпаття, Закарпатське угорське товариство працівників охорони здоров’я та інші. У 2003—2004 рр. вагому роль в інтеграції конструктивних організацій угорської меншини Закарпаття і всієї країни відіграє Демократична спілка угорців України, очолювана депутатом Верховної Ради України, головою Ради представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України І. Гайдошом.
Як уже наголошувалося, європейська інтеграція для Угорщини, як і для України, є головним і стратегічним напрямом зовнішньої політики. В справі євроатлантичної інтеграції, безумовно, угорські досягнення поки що значніші, ніж українські. З 1999 р. УР — член НАТО, а з 1 травня 2004 р. Угорщина разом з деякими іншими сусідніми з Україною країнами стала повноправним членом Європейського союзу. Завдяки цьому європейський простір соціально-економічного процвітання, стабільності і безпеки безпосередньо наблизився до України. Українсько-угорський державний кордон перетворився у важливу частину нових східних кордонів ЄС. І слід сподіватися, що дальше поглиблення українсько-угорської співпраці, як і традиційно тісне співробітництво України з іншими центральноєвропейськими державами — її західними сусідами, не дозволить цим жорстким шенгенським кордонам еволюціонувати до нових розмежувальних ліній в Європі. Навпаки, саме Україна і Угорщина цілком здатні на основі добросусідства, стратегічного партнерства і спільності національно-державних євроінтеграційних інтересів створити таку модель двостороннього співробітництва, яка продемонструє розширеній до 25 країн Європі можливість ефективного формування навколо неї смуги довгостроково приязного до ЄС партнерства. Це буде предметним вкладом УР і України у впровадження принципів нової східної і добросусідської політики Євросоюзу та доповнення її практичним досвідом українсько-угорського інтеграційного співробітництва.
Угорська Республіка постійно декларує серйозну політичну підтримку євроінтеграційних планів України. Об’єктивно із вступом УР до ЄС відкриваються додаткові можливості для лобіювання угорською стороною успішної реалізації цього стратегічного зовнішньополітичного інтересу України. Таку партнерську допомогу варто оцінювати лише позитивно. З другого боку, приєднання Угорщини до Європейського союзу висуває перед нашими державами завдання з посилення позитивних та мінімізації негативних наслідків розширення ЄС на Схід.
Важливу роль у гармонізації євроінтеграційних інтересів і політики України та Угорщини відіграють вищі законодавчі органи наших держав. У цьому контексті варто констатувати, що більш як десятилітні продуктивні українсько-угорські міжпарламентські зв’язки останнім часом набули надзвичайно конструктивного характеру. У травні 2003 р. в Україні з офіційним візитом перебувала Голова Державних Зборів Угорської Республіки Каталін Сілі. В процесі переговорів з угорською делегацією у Верховній Раді України були досягнуті домовленості зі створення змішаної українсько-угорської міжпарламентської комісії, в рамках якої діятимуть міжпарламентські галузеві підкомісії. Зокрема, у сфері торговельно-економічних відносин, енергетики, європейської інтеграції, а також у сфері забезпечення прав національних меншин. Справа тепер за переведенням цих міжпарламентських домовленостей у практичну площину та наповненням роботи комісії і підкомісій розглядом конкретних проблем, які представляють взаємний інтерес, особливо з погляду європейської інтеграції.
Можемо стверджувати, нині формується фактично новий, більш дієвий механізм співробітництва парламентів України і Угорщини. Верховна Рада України зі всією відповідальністю підходить до створення його структурних елементів. Водночас, вважаємо, що чітку систему двосторонньої співпраці вищих законодавчих органів України і УР варто доповнити і значно тіснішою взаємодією українських та угорських законодавців під час роботи їх делегацій в міжпарламентських асамблеях Ради Європи, ОБСЄ, Центральноєвропейської ініціативи та інших структур загальноєвропейського, регіонального чи субрегіонального масштабів.
Хочеться акцентувати увагу і на такому — в Україні високо оцінили факт прийняття 24 листопада 2003 р. Державними Зборами Угорщини постанови щодо голодомору в Україні 1932—1933 рр., в якій засуджується винищення українського народу. Угорщина, отож, стала єдиною державою в регіоні Центральної та Східної Європи, парламент якої одноголосно підтримав Україну в її намаганні відновити історичну справедливість.
У сучасних умовах досить важливим напрямом українсько-угорської міждержавної, зокрема міжпарламентської, взаємодії стала робота з гармонізації договірно-правової бази двосторонніх відносин та приведення її у відповідність до вимог ЄС, оскільки Угорщина вступила до європейської спільноти.
На кінець 2003 р. між незалежною Україною та Угорщиною загалом було підписано 66 договорів, угод, протоколів та інших документів. Оскільки значна частина з них укладалася в попередні роки в дещо відмінних від сучасності геополітичних умовах, деякі положення або й окремі цілі двосторонніх українсько-угорських документів раціонально переглянути з огляду на зобов’язання, які бере на себе УР як новий член ЄС та в контексті договірно-правової практики стосунків ЄС з державами, які не входять до його складу, тобто і з Україною. Прагматичною метою такого ретельного перегляду існуючої договірно-правової бази українсько-угорських стосунків є запобігання загрозі виникнення хоча б тимчасового правового вакууму у відносинах між Україною і УР після вступу Угорщини до ЄС.
Завдяки скоординованій і послідовній роботі відповідних відомств України і УР уже впродовж 2003 р. було переглянуто цілу низку двосторонніх документів. Зокрема, підписано нові протоколи з демаркації спільного кордону, денонсовано Угоду від 12 липня 1995 р. “Про спрощений порядок перетинання державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних областях”, прийнято Додаток про зміну статусу пунктів пропуску через українсько-угорський державний кордон до Угоди між урядом України і урядом Угорської Республіки від 26 лютого 1993 р. “Про пункти пропуску через державний кордон”, укладено нову Угоду про умови взаємних поїздок громадян України і Угорщини та узгоджено проект нової Угоди про економічне співробітництво.
Частина з вищезазначених змін у договірно-правовій базі українсько-угорських стосунків була викликана необхідністю її вдосконалення з причини майбутнього неминучого входження Угорщини до Шенгенської угоди після вступу країни до ЄС. Тобто, простіше кажучи, зумовлена вимушеним введенням Угорщиною як майбутнім членом ЄС візового режиму в’їзду громадян України на угорську територію. Не слід, правда, забувати, що УР ввела візи для українських громадян 1 листопада 2003 р. — одна з останніх серед країн-кандидатів на вступ до ЄС із регіону Центральної та Східної Європи.
Для України у стосунках з ЄС загалом та з кожною із країн-членів ЄС зокрема взагалі оптимальним було б поетапне просування до безвізового режиму. Спочатку — в близькій перспективі — отримати право на безвізовий в’їзд до ЄС українських громадян — власників дипломатичних і службових паспортів. Потім — у більш віддаленій перспективі — і для всіх громадян України. Але сьогодні варто виходити з таких реалій, що Україна ще не виключена загальноєвропейськими інституціями із переліку країн, громадяни яких в обов’язковому порядку потребують візи для в’їзду до ЄС. І, зрозуміло, наші західні постсоціалістичні сусіди, вступивши до ЄС, вимушені прийняти візові правила гри цього закритого “шенгенського клубу”.
Можна, правда, дискутувати, що такі візові бар’єри-обмеження торкаються прав і свобод громадян, зокрема, на вільне пересування та вільне обрання країни і місця проживання. Тим більше, що це життєво торкається прав десятків мільйонів громадян України — великої європейської держави. Але поки що така дискусія навряд чи буде продуктивною, оскільки й сама європейська спільнота до неї ще не готова. Здебільшого штучно роздмуханий на Заході стереотип загрози можливої “навали” дешевої робочої сили зі Сходу, як бачимо, заважає навіть країнам Центральної та Східної Європи, зокрема Угорщині, відразу після вступу до ЄС добитися для своїх громадян права на вільне переміщення єдиним європейським ринком праці. Така можливість відкриється для них не раніше 2007—2011 рр.
Виходячи з таких реальних умов, а також прагнення розширеної європейської спільноти вберегтися від нових глобальних загроз, зокрема, міжнародного тероризму, нелегальної міграції тощо, Україні важко сподіватися на швидку повну лібералізацію “шенгенської блокади” на нових східних кордонах ЄС. Але в практиці візових стосунків із західними українськими сусідами, котрі вступають до ЄС, Україні вже зараз вдалося досягти позитивних зрушень, що дають певну надію на покращання ситуації в майбутньому. Зокрема, деякі з держав Центральної та Східної Європи, в т. ч. Угорщина, відгукнулися на українську пропозицію щодо впровадження так званого асиметричного візового режиму. Тобто, коли вони видають безкоштовні візи для в’їзду українських громадян на свою територію, а до України їх громадяни можуть їхати без віз. Попри зрозумілі для всіх недоліки такої “асиметричності”, гадаємо, однак, що це — розумний і, можливо, єдиний для практичного досягнення компроміс у сучасних складних умовах розширення ЄС.
Позитивно те, що ще на початку 2003 р. УР принципово погодилася на пропонований українською стороною безвізовий режим в’їзду до України для громадян Угорської Республіки за умови видачі безкоштовних угорських віз для громадян України. Угорщина пішла назустріч Україні й у тому, щоб візовий режим між Україною і УР було запроваджено з 1 листопада 2003 р., а не з 1 липня, як раніше планувалося угорською стороною.
Разом з тим на двосторонньому рівні довелося здійснити низку відповідних заходів — від денонсації міжурядової Угоди про спрощений порядок перетину спільного державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних областях, від 1993 року до запровадження візового режиму для громадян України. У 2003 р. було проведено декілька раундів українсько-угорських переговорів, під час яких вдалося досягти важливих політичних домовленостей. Було прийнято рішення про спільну денонсацію з 1 серпня 2003 року міжурядової Угоди про спрощений порядок перетину спільного державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних областях (1993 р.) та опрацьовано і 8 жовтня 2003 року укладено Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про умови поїздок громадян, якою запроваджено асиметричний візовий режим поїздок громадян обох держав з 1 листопада 2003 року. Було досягнуто також домовленості щодо перекваліфікації пунктів спрощеного пропуску на українсько-угорському державному кордоні у міжнародні з 1 листопада 2003 р. Угорські консульські установи в Україні ще задовго до введення візового режиму почали обслуговувати українських громадян. Така погоджена попередня робота обох сторін дозволила в основному уникнути ажіотажу та напруги після введення УР візового режиму для громадян України. Угорська сторона з дня введення візового режиму до кінця першого кварталу 2004 р. загалом видала понад 100 тис. віз громадянам України для в’їзду на територію УР.
Важливим чинником, який позитивно впливає на процес подальшої інтеграції України до європейського та світового економічного простору, стало підписання 25 лютого 2003 року, під час засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ, Протоколу з доступу до ринків товарів і послуг між Україною та Угорщиною.
Робота з удосконалення договірно-правової бази українсько-угорських відносин триває. На сьогодні актуальним залишається підписання угод між Міністерством транспорту України і Міністерством економіки і транспорту Угорської Республіки про визначення місця з’єднання проектованих у межах П’ятого європейського транспортного коридору автомагістралі на українському боці та автомагістралі на угорському боці на українсько-угорському державному кордоні та їх проходження у прикордонних областях, а також щодо здійснення комбінованих вантажоперевезень; Програми співробітництва між Міністерством освіти і науки України і Міністерством освіти Угорської Республіки та Плану співробітництва між Міністерством культури і мистецтв України та Міністерством національної культурної спадщини Угорської Республіки.
Характер двосторонніх відносин України з Угорщиною слід оцінити як стабільно позитивний і позбавлений критичних або проблемних компонентів. Відносини між Україною та УР загалом — традиційно тісні і конструктивні. Активно здійснюється українсько-угорський політичний діалог, зокрема на вищому державному рівні. З 1990-го по 2003 роки в рамках двосторонніх українсько-угорських відносин відбулося 17 офіційних і робочих візитів представників вищого державного керівництва. У ході саміту ЄС в Афінах у квітні 2003 р. відбулася зустріч Президента України Л. Кучми з Прем’єр-міністром УР П. Меддєші, на якій було обговорено актуальні питання двостороннього співробітництва та перспективи співпраці в євроінтеграційній сфері.
У лютому 2003 р. відбувся робочий візит до Угорщини Міністра закордонних справ України А. Зленка, під час якого він зустрівся з Міністром закордонних справ Угорщини Ласло Ковачем, відкрив Генеральне консульство України у Ніредьгазі та новий будинок Посольства України в Угорщині. Під час цього візиту угорська сторона внесла ініціативу щодо створення Консультативної ради з питань європейської інтеграції за участю України і “вишеградської четвірки”. Завдяки підтримці УР та інших держав—членів Вишеграду — РП, СР і ЧР Україна у 2003—2004 рр. активно розпочала формування нового механізму співробітництва з цим міжнародним регіональним об’єднанням у форматі В 4 + Україна.
Нові імпульси отримав розвиток українсько-угорського транскордонного співробітництва, чому сприяло схвалення в січні 2003 року Закарпатською обласною радою та Загальними зборами області Саболч-Сатмар-Берег спільної Стратегії розвитку прикордонних територій. Планується створення українсько-угорської міжурядової Комісії з питань прикордонного співробітництва.
Активізації транскордонного співробітництва на нових кордонах ЄС сприятиме “Ніредьгазька ініціатива”. Вона передбачає конкретні механізми з метою встановлення тісніших зв’язків між безпосередніми учасниками транскордонного співробітництва: органами виконавчої влади, самоврядування, підприємцями. У рамках цієї ініціативи, серед іншого, у 2004 році планується провести під патронатом ЄС до 10 тематичних міжнародних конференцій, науково-практичних семінарів із залученням до їх роботи провідних фахівців, керівників підрозділів державних установ та регіональних і місцевих органів влади Угорщини, України та інших сусідніх країн, а також експертів ЄС. Мета цих заходів — створення можливості для безпосереднього обміну думками та опрацювання перспективних шляхів вирішення проблемних питань, що виникатимуть у різних сферах міждержавних та регіональних відносин (передусім економічних) у зв’язку з розширенням ЄС.
18 травня 2004 р. у рамках транскордонної співпраці Закарпатської області та області Саболч-Сатмар-Берег в Ужгороді, за підтримки фондів ЄС, відкрито українсько-угорський офіс регіонального розвитку. Згідно з погодженою позицією керівництва цих прикордонних областей, спільний Центр українсько-угорського розвитку готуватиме і координуватиме програми розвитку українсько-угорського транскордонного, міжрегіонального співробітництва, допомагатиме його учасникам у пошуку нових партнерів та джерел фінансування проектів, у тому числі з фондів загальноєвропейських інституцій. Інтенсифікація українсько-угорського транскордонного співробітництва, перехід його у прагматичну, насамперед економічну фазу будуть додатковим ефективним “містком” інтеграції України до розширеної Європи.
Економічна складова українсько-угорського співробітництва стає нині однією з найважливіших у системі двосторонньої співпраці на всіх рівнях. Після вступу УР до ЄС та узгодження Плану дій України і ЄС у зовнішньоекономічних зв’язках двох країн потрібно цілеспрямовано перейти до вищих форм господарської взаємодії, які відповідали б інтеграційному етапу українсько-угорських взаємин. Тобто наразі важливою є інтеграційна парадигма економічного співробітництва між Україною та УР.
Основу для переходу до вищих форм співробітництва України та Угорщини в економічній сфері уже закладено. Зовнішньоторговельний обіг між Україною та Угорщиною характеризується динамічним зростанням і сьогодні становить понад 20% загального обсягу зовнішньої торгівлі України з країнами, кандидатами на вступ до ЄС у 2004 році. При цьому зберігається тенденція збільшення експорту випереджувальними порівняно з імпортом темпами. Уже за 11 місяців 2003 року обсяг товарообігу перевищив 1 млрд. доларів.
Тенденція щодо динамічного зростання зовнішньоторговельного обігу між Україною та Угорщиною особливо яскраво проявилася у 2003 році. Важливою характеристикою двостороннього товарообігу є те, що обсяг експорту збільшується випереджувальними порівняно з імпортом темпами. На Угорщину припадає 3,8 відсотка всього українського експорту. Товарообіг України та Угорщини у 2003 р. разом з послугами досяг 1,3 млрд. дол. проти 770 млн. дол. у 2002 р. Сальдо зовнішньої торгівлі протягом останніх років залишається позитивним для України.
У системі товарообігу України з іноземними державами у 2003 році Угорщина за обсягом українських експортних поставок посідає 5-те місце серед усіх країн світу і 18-те за імпортними надходженнями. Україна, у свою чергу, посідає 6-те місце в переліку ринків угорського експорту.
Безумовно, є ще істотні резерви для нарощення взаємного товарообігу. Згідно з даними угорської сторони, питома вага України в експорті—імпорті УР поки що ледь перевищує 1%. Важливо, однак, інше. Зовнішня торгівля Угорщини з Україною має досить високу питому вагу в загальному обсязі торгівлі УР з країнами СНД і становить понад третину угорського експорту в СНД та 1/6 угорського імпорту з СНД, досягши в 2003 р., відповідно, 36,1% та 15,6%. З-поміж пострадянських країн Україна є другим за вагою (після Росії) зовнішньоторговельним партнером Угорщини. Але темпи приросту українсько-угорської торгівлі в 2001—2003 рр. були стабільніші, ніж навіть в російсько-угорській торгівлі. Загальний обсяг взаємної торгівлі між УР і Україною в 2001—2003 рр. зріс удвічі, збільшившись з 504,5 млн. дол. у 2001 р. до 1 млрд. 27,3 млн. дол. у 2003 р., згідно з даними угорської статистики. Середньорічний приріст обсягу українсько-угорського товарообігу впродовж останніх років досяг 40%. При цьому найдинамічніше — у 2003 р.: угорський експорт до України зріс на 59,2%, а імпорт УР з України — на 28,6%.
Збільшення обсягів українського експорту в 2003 році відбулося і за рахунок нарощування поставок товарів, традиційних у структурі експорту до Угорщини (енергоносії — на 40 млн. дол., чорні метали — на 25 млн. дол., лісоматеріали — на 15 млн. дол., хімічні продукти — на 30 млн. дол., продукти харчової промисловості — на 20 млн. дол.), і значного зростання поставок інших груп товарів (прилади і апарати — на 100 млн. дол., машини та устаткування — на 62 млн. дол., текстильна продукція — на 30 млн. дол.).
Зростання імпорту пов’язане зі збільшенням поставок з Угорщини традиційної продукції (живі тварини, м’ясо-молочна продукція — на 7 млн. дол., зернові — на 7 млн. дол., фармацевтична продукція — на 8 млн. дол.), а також з нарощуванням обсягів поставок хімічної продукції (на 15 млн. дол.), пластмаси та виробів з них (на 15 млн. дол.), текстилю і текстильних виробів (на 10 млн. дол.), машин та устаткування (на 30 млн. дол.).
За даними статистичних органів України, двосторонній товарообіг у січні-лютому 2004 року становив 148 млн. дол. (в аналогічний період 2003 року — 145 млн. дол.). Ці показники свідчать про збереження стабільної динаміки українсько-угорського торговельного співробітництва.
У контексті розвитку двосторонніх торговельних відносин зі вступом Угорщини до ЄС фахівці прогнозують покращання умов для українського експорту, адже практично для всіх товарних груп очікується істотне зменшення митних ставок (з 6% до 1,4%). Окреме посилення стосуватиметься тільки експорту сільськогосподарської продукції, однак воно не матиме відчутного впливу на динаміку українсько-угорської торгівлі, бо ця категорія товарів становить близько 1% у структурі зовнішньоторговельного обігу.
Слід відзначити деякі нові тенденції в українсько-угорському торговому співробітництві останніх років. Зокрема, випереджальний приріст угорського експорту до України над імпортом УР з України, що веде до зменшення від’ємного для УР сальдо у взаємній торгівлі та більшій її збалансованості; істотне зростання угорського експорту до України, що може бути свідченням серйозності планів Угорщини зі стратегічного повернення на український ринок.
У січні-вересні 2003 року в економіку України залучено 12,9 млн. дол. угорських інвестицій (в аналогічний період минулого року — 3,41 млн. дол.). Отже, їх обсяг станом на 01.09.2003 року становив 78,6 млн. доларів США. Це зростання пов’язане з реалізацією угорською стороною інвестиційного проекту з будівництва ТРК “Либідь—Плаза” в Києві та реалізацією угорської інвестиційної програми виробництва вантажних автомобілів, автобусів, комплектувальних та запчастин для автобусів АТ “Львівський автобусний завод” (ініціатори цієї програми — угорські компанії “Данкар КФТ” і “Фарма Маркет КФТ”. Програма передбачає доведення у 2007 р. виробництва і реалізації вантажних автомобілів до 1300 од., автобусів — до 3520 од., автокранів — до 71 од., тролейбусів — до 80 од.).
Успішно працюють на українському ринку угорський фармацевтичний завод Гедеон Ріхтер, хімічне підприємство Паннонпласт, нафтогазова компанія МОЛ, сільськогосподарське підприємство Баболна, таропакувальне підприємство “Дунапак—Україна”, фірма “Флекстронікс” — мультинаціональна компанія, яка трансформувала свої виробничі потужності з Угорщини в Україну.
Спільне українсько-угорське підприємництво останніми роками доповнюється якісно новою і вищою формою інвестиційного співробітництва. Вперше українські підприємницькі структури перейшли на двосторонньому рівні до вивезення капіталу та інвестування в угорську економіку. Важливим чинником, що сприятиме поглибленню українсько-угорської економічної співпраці у 2004 році, є зміна балансу двостороннього інвестиційного співробітництва, пов’язана з перемогою української компанії “Індустріальний Союз Донбасу” в тендері на приватизацію угорського металургійного комбінату “Дунаферр”.
23 грудня 2003 року керівництво Державного акціонерного товариства з питань приватизації та обслуговування державного майна (Allamі Prіvatіzacіos es Vagyonkezelo (APV) Rt.) оголосило переможцем тендера на приватизацію угорського металургійного комбінату “Дунаферр” українсько-швейцарський консорціум “Донбас—Дюферко”. Приватизація угорського стратегічного промислового об’єкта оцінюється фахівцями як одна з найвагоміших інвестицій в економіку Угорщини. Вона відкриває можливість розширення поставок сировини, напівфабрикатів та іншої української продукції, що може не тільки істотно збільшити частку українських товарів на ринку Угорщини, а й інтенсифікувати взаємний рух капіталу між двома країнами та сприятиме нарощуванню обсягів перевезень для українських транспортників, зокрема, “Укрзалізниці” та ВАТ “Українське Дунайське пароплавство”.
Безперечно, участь українських інвесторів у стратегічних приватизаційних та інших інвестиційних проектах в Угорщині, як і в інших державах Центральної та Східної Європи, — непроста справа, особливо після вступу цих країн з 1 травня 2004 р. до ЄС. У розширеній Європейській спільноті діють досить жорсткі правила вступу інвестора із-за її меж на єдиний внутрішній ринок ЄС. Зокрема, на рівні Європейської комісії держава-член ЄС, куди спрямовується інвестиція, наприклад, з України, змушена погоджувати процедуру та механізм конкретного інвестування, особливо пільги для іноземного інвестора. Є також певні технічні перепони, як і у випадку вступу українського інвестора до “Дунаферру”, який повинен був провести низку переговорів із консорціумом банків, котрі є кредиторами угорського металургійного комбінату.
А загалом перемога української компанії у тендері на приватизацію “Дунаферру” має не тільки економічне, а й важливе політичне значення для України, бо це — свідчення визнання українського бізнесу в європейському регіоні і зростання довіри до України з боку відповідних міжнародних організацій, національних урядів та ділових кіл.
11 березня 2004 року в Будапешті відбулася українсько-угорська конференція “Наслідки приєднання Угорщини до ЄС у контексті вимог Євросоюзу до своїх членів. Нові можливості в українсько-угорських торговельно-економічних відносинах”, організована МЗС УР, Угорським товариством з питань інвестицій та розвитку торгівлі (ІTD—Hungary) — з угорської сторони, Українським національним Комітетом Міжнародної торгової палати (УНК МТП), Посольством України в Угорщині — з української сторони. На ній найперспективнішими напрямами угорсько-української торговельної співпраці було визначено такі: спільна участь у трансконтинентальному транспортному (транзитному) співробітництві, що включає співпрацю у сфері створення нових та модернізації вже діючих транспортних, логістичних структур, участь у європейських програмах спорудження та експлуатації МТК; кооперація в основних сферах економіки —промисловості, сільському господарстві, транспорті; транскордонне співробітництво.
Черговий українсько-угорський бізнес-форум відбувся в середині травня 2004 р. в Запоріжжі. На ньому було представлено провідні угорські фірми, які планують розширити свої контакти з українськими партнерами.
Це також засвідчує, що у своїй економічній стратегії “повернення” до України угорська сторона та угорські ділові кола починають дедалі більше орієнтуватися на розширення ділового співробітництва з потужними, високорозвиненими українськими регіонами. Тобто система зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та Угорщиною доповнюється і набуває справді багаторівневого і якісно нового характеру.
Нові можливості відкриваються і в інших сферах українсько-угорських відносин, зокрема у військовій, в галузі культури, освіти і науки, у сфері правоохоронної діяльності, охорони державного кордону, взаємодії в галузі надання правової допомоги та боротьби з організованою злочинністю, захисту навколишнього середовища тощо.
Отже, збереження досягнутого високого рівня торговельно-економічних відносин та інтенсификація співробітництва в політичній і гуманітарній сферах, поглиблення обмінів мають стати першочерговими завданнями нашої взаємодії на майбутнє.
При цьому в Україні добре усвідомлюють, що перспективи українсько-угорського співробітництва значною мірою залежатимуть від розвитку зв’язків України з Європейським союзом, набуття повноправного членства в якому є нашим незмінним прагненням і в досягненні якого ми сподіваємося, враховуючи історичний досвід відносин, на дружню й дійову підтримку Угорської Республіки.
"Голос України" 2004.05.29