|
|
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
СИТУАЦІЯ В КРИМУ
ДЕПУТАТА ЗАКОНИ ХВАЛЯТЬ
Володимир Кучер, «Львівська газета», 24.07.2008
Цікаво, якою народною приказкою можна було б оцінити роботу наших народних депутатів?ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ
Володимир Литвин, Керівник парламентської фракції, «Галичина», 22.07.2008, Івано-Франківська обл.
Під час останньої сесії ВР України фракція БЛ внесла пропозиції з розблокування роботи парламенту та входження його в практичну діяльність.ШЕРШУН НЕ ДОКРИЧАВСЯ
Ангеліна Дикун, «Рівне вечірнє», 22.07.2008
Вибори міського голови — під ялинку?ЛИТВИН МОЖЕТ СПАСТИ КОАЛИЦИЮ?
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 22.07.2008
Самовнушение творит чудеса в медицине.
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
КРЫМ ХОТЯТ СДЕЛАТЬ ОБЛАСТЬЮ, А СЕВАСТОПОЛЬ — ХОРУЖЕВКОЙ
Александр Мащенко, «Крымское время», 22.07.2008
Автономная Республика Крым торчит костью в глотке у украинских национал-патриотов на протяжении всех 17 лет украинской независимости.
КРИТИКА ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА
ОСЬ ВАМ - ЗІРОЧКА З НЕБА!
Олексій Ігнатьєв, «Буковинське віче», 18.07.2008, Чернівецька обл.
Тільки з'явившись на світ, "Єдиний Центр" встиг задекларувати велику кількість основоположних позицій.
ЕКОНОМІКА
ПИТАННЯ МОВИ ТРЕБА ВРЕГУЛЬОВУВАТИ ЗАКОНАМИ
Володимир Кучер, «Львівська газета», 22.07.2008
Розмова з Михайлом Косівим, народним депутатом, членом комітету Верховної Ради з питань культури і духовності.
ТОЧКА ЗОРУ
ВЕЛИКИЙ ХЛІБ, ЩЕ БІЛЬШІ – ПРОБЛЕМИ
Людмила Даценко, “Зоря Полтавщини”, 23.07.2008
Перефразовуючи прислів’я, не той хліб, що в полі, а той, від реалізації якого отримано високий прибуток.ЗА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ СОНЦЕ ГРОШЕЙ НЕ БЕРЕ
Світлана Борисова, «Високий Замок», 23.07.2008, Львівська обл.
Як громадяни можуть зменшити витрати енергії та що їм пропонує вітчизняний ринок енергоощадних технологій.ЧОМУ ЗРОСЛИ ТАРИФИ НА ПОШТОВІ ПОСЛУГИ?
Віктор Мамонтов, «Одеські вісті», 22.07.2008
Серед послуг, які надаються населенню державою, особливе місце займають послуги поштової служби.МИКОЛА СУХОЛИТКИЙ: ЛИШЕ ВЕЛИКІ ГОСПОДАРСТВА МОЖУТЬ КОНКУРУВАТИ З АКУЛАМИ СВІТОВИХ РИНКІВ
Василь Мороз, «Галичина», 22.07.2008, Івано-Франківська обл.
Про найактуальніші проблеми й тенденції розвитку сільського господарства Прикарпаття.
ПЕРСОНАЛІЇ В ПОЛІТИЦІ
ВАСИЛЬ БАЗІВ: «ВІКТОРА АНДРІЙОВИЧА ПЕРЕКОНАЛИ, ЩО ЮЛІЮ ВОЛОДИМИРІВНУ ВИГІДНО ТРИМАТИ В УРЯДІ ВИКЛЮЧНО ЯК МІШЕНЬ»
Георгій Пушкаш, «Західний кур’єр», 24.07.2008, Івано-Франківська обл.
Розмова з відомим українським політиком та аналітиком, професором Міжнародного університету «Україна» Василем Базівим.ВЕДАЮТ, ЧТО ТВОРЯТ!
Владимир Зубарев, председатель Крымской коллегии адвокатов, «Крымские известия», 23.07.2008
В нашей действительности что-то почти не встречается чисто правовая оценка специалистами действий правоохранительных органов.ПОЛІТСИНОПТИКИ
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок», 23.07.2008, Львівська обл.
Прогноз політичної погоди.ВІДКРИТІ СПИСКИ НЕ ВИГІДНІ НАРДЕПАМ
Ірина Гамрищак, «Львівська газета», 22.07.2008
Розмова з Романом Кошовим, головою ЛОГО Комітету виборців України.
ПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
СТАВКА НА ПРЕЗИДЕНТСТВО
Ірина Гамрищак, «Львівська газета», 24.07.2008
Посада прем’єра для Юлії Тимошенко є не надто зручним плацдармом для перемоги в президентських виборах.А ГДЕ ВЫ БЫЛИ, КОГДА ЮЩЕНКО ТРАВИЛИ?
Андрей Кривцун, «Донбасс», 23.07.2008
Дело об отравлении кандидата в президенты в 2004-м превращается в фарс в 2008-м.
РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
СПЕКУЛЯТИВНІ ТОРГИ ЗЕМЛЕЮ БІЛЯ ШАЦЬКИХ ОЗЕР
Олександр Нагорний, «Волинь», 24.07.2008
Сотка землі в цих місцях коштує щонайменше 10 000 доларів.ХТО «ПОКЛАВ ОКО» НА АВТОДРОМ У ЧЕРВОНИХ ГОРАХ?
Мирослава Шершень, «Рівне вечірнє», 24.07.2008
Привабливість цього місця під забудову відіграла вирішальну роль у його подальшій долі.ПАРОХОДСТВО ИЗБАВЯТ ОТ ЛИШНЕГО ИМУЩЕСТВА
Антон Семиженко, «Юг», 23.07.2008, Одесская обл.
На заседании коллегии Госдепартамента морского и речного транспорта «Укрморречфлот» Министерства транспорта и связи решалась судьба Черноморского морского пароходства.ДОНЕЦК ОТКАЗАЛСЯ ОТ "ДОНБАССАЭРО"
Даниил Кузьменко, «Салон Дона и Баса», 22.07.2008, Донецкая обл.
Горсовет решил продать свою последнюю долю коммунального авиапредприятия.
ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРУШЕННЯ
КУРИНАЯ ИНТЕРВЕНЦИЯ
«Индустриальное Запорожье», 24.07.2008
Первые 500 тонн куриных окорочков из запасов Госрезерва в течение месяца получат запорожцы. По цене не более 14 гривен за килограмм.ПРОГРАМА «ПИТНА ВОДА» БУДЕ ВИКОНУВАТИСЯ
Максим Максимов, «Одеські вісті», 24.07.2008
Основна мета - розробка методів доведення якості питної води в нашій країні до стандартів Європейського Союзу.ХЛІБ – ГОЛОВА, А ШИЯ – ЦІНА!
Михайло Калінін, «Вечірні Черкаси», 22.07.2008
Ситуація на Черкащині спокійна і прогнозована – дефіцит хліба області не загрожує.
СКАНДАЛИ
ГЕННАДИЙ КЕРНЕС: «ЭТО ЛИЧНОЕ СВЕДЕНИЕ СЧЕТОВ МИНИСТРА МВД»
Игорь Марчак, Ярослав Чепурной, «Вечерний Харьков», 23.07.2008
После допроса в Киеве секретарь горсовета Геннадий Кернес собрал в Харькове пресс-конференцию и обвинил правоохранителей в давлении на него.
ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
ВАСИЛЬ ПАВЛЮК: «УСЕ, ЩО НАМ КАЗАЛИ ПРО ГОТОВНІСТЬ ДО ЄВРО-2012, – МИЛЬНА БУЛЬБАШКА!»
Юлія Ліщенко, «Високий замок», 23.07.2008, Львівська обл.
Президент ФК “Карпати” Петро Димінський поки що не є інвестором будівництва нового стадіону до чемпіонату Євро-2012 у Львові.
СТИХІЙНІ ЛИХА, АВАРІЇ, НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
«ВЕРНЕМ САСЫК МОРЮ»
Дора Дукова, «Вечерняя Одесса», 24.07.2008
Такое название дала инициативная группа долгосрочной акции, которая начинается в августе.
ДЕМОГРАФІЯ
ХТО В ДОЛІ З «СОЛДАТАМИ СОМАЛІ»?
Олег Базак, «Одеські Вісті», 24.07.2008
Після 45-добового «сомалійського полону» повернулися п'ятеро членів багатостраждального екіпажу суховантажного судна «Леманн Тімбер».
ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА
«ЗОЛОТОЙ МИЛЛИАРД»: ПОПАСТЬ ИЛИ УМЕРЕТЬ?
Наталья Астахова, «Крымская правда», 24.07.2008
По прогнозам демографов, к середине столетия на Украине будет проживать не более двадцати шести миллионов человек. Не лучше дела и в Крыму.
ПЕРЕКУЕМ ВОЖДЕЙ НА КОЛОКОЛА
Григорий Мельничук, «Газета по-харьковски», 24.07.2008
К 75-й годовщине Голодомора в Украине сносят памятники тоталитарного режима и переименовывают улицы. В Западной Украине – с удовольствием, а в Восточной – со скрипом.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ДЕПУТАТА ЗАКОНИ ХВАЛЯТЬ
Володимир Кучер, «Львівська газета», 24.07.2008
Цікаво, якою народною приказкою можна було б оцінити роботу наших народних депутатів?“На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить” – каже народна мудрість, або ще: “чоботаря діло хвалить”. Не вдаючись до загальних тверджень про їх бездіяльність, звернімо погляд на те, як народні обранці виконують свої прямі обов’язки – законотворчі.
Загалом обираючи народного депутата, здавалося б, із-поміж найкращих, ми очікуємо, що він писатиме для нас якісні та потрібні закони, які сприятимуть нормальному життю суспільства.
Що вражає найбільше, то це налаштованість наших обранців до голосувань. Нагадаємо, парламент цього скликання почав працювати 23 листопада 2007 року. Отож, відтоді й до канікул на обох сесіях у парламент було подано 1974 законопроекти, однак ухвалено – мізер. Наприклад, на останній сесії затвердили лише 142 закони (11% поданих), причому останній документ депутати ухвалили за півтора місяця до завершення своєї роботи.
Та найцікавіше – це законодавчі ініціативи окремих депутатів. Передусім впадає у вічі надзвичайна законодавча активність українських олігархів, без присутності яких не обходяться виборчі списки жодної з політичних сил. З огляду на статистику офіційної інтернет-сторінки Верховної Ради, панове Рінат Ахметов, Костянтин Жеваго, Василь Хмельницький, Юрій Бойко, Давид Жванія, Таріель Васадзе на цьому скликанні парламенту не “розродились” жодним законопроектом. У братів Клюєвих на двох аж три законопроекти, стільки ж у галичанина Петра Писарчука. Не тішать ініціативністю і друзі Президента: ні його брат Петро, ні “любий друг” Олександр Третьяков, ні пан Плющ не написали жодного законопроекту. Подібна ситуація і з нашими “зірками”, яких запрошують до списків, мабуть, “для краси”. Так, Ольга Герасим’юк спромоглася на один законопроект, а Святослав Вакарчук не зумів навіть цього. Що цікаво, абсолютно не вирізняються активністю і львівські депутати. Жодного законопроекту не підготували за дві сесії Олекса Гудима, Іван Денькович й Андрій Парубій. У Степана Курпіля на рахунку один законопроект. А ось найактивнішими нашими депутатами є Андрій Шкіль і Тарас Стецьків, у яких, відповідно, 12 і 8 поданих законопроектів.
Кажуть, усе пізнається в порівнянні, а отже, щоб було краще зрозуміло, наскільки вражаючою є ця бездіяльність народних обранців, відзначимо народних депутатів, які, попри всю складність роботи парламенту, не перестають дивувати. Отож, абсолютним рекордсменом щодо цього є колишній мер Києва Олександр Омельченко, на рахунку якого 288 законопроектів!!! Також у списку найактивніших – депутат Сергій Подгорний, який підготував 152 законопроекти, і Юрій Ключковський (136). При цьому варто зазначити, що всі троє депутатів є членами одного й того самого Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Не дивно, що саме цей комітет є абсолютним рекордсменом у законотворчому плані. Що ж до комітетів із найнижчим рівнем законотворчої активності, то серед них варто виокремити Комітет із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітет із питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики та Комітет із питань транспорту і зв’язку.
Щоб з’ясувати причини законотворчої бездіяльності, “Газета” звернулася за коментарем до народного депутата Олекси Гудими, який пояснив: він “розривається” між офіційною роботою в парламенті та роботою радника прем’єр-міністра з енергетичних питань. При цьому депутат зауважив, що “в нормальних державах депутати, як правило, не подають законопроектів – їх подає уряд”. “Якщо ж ви мені покажете депутата, який за півроку подав більше тридцяти законопроектів, я посміхнуся і скажу: дуже ймовірно, що жодного з цих законопроектів навіть не внесуть до порядку денного сесії”, – каже пан Гудима й додає: часто депутати вносять законопроекти, змінивши три слова в чинних законах. “Слава Богу, я вже це пережив”.
Як вважає політолог і народний депутат Олесь Доній, ця проблема є наслідком купівлі місць у списку чи особистої відданості кандидатів у депутати керівнику партії, а єдиним правильним рішенням експерт вважає зміну виборчого законодавства. А ось політолог і народний депутат Ігор Коліушко вбачає у бездіяльності депутатів і мінуси, і плюси. “Негатив у тому, що депутати не працюють, проте в деяких випадках це може бути позитивом, бо означає, що нардеп працює як командний гравець і не вносить будь-що задля кількості. Бо є, на жаль, і такі народні обранці, котрі просто “наганяють” кількість законодавчих ініціатив, не узгоджуючи це ні з політикою фракції, ні з логікою законодавчого процесу і тільки засмічують базу даних”.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/24/32918/ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ
Володимир Литвин, Керівник парламентської фракції, «Галичина», 22.07.2008, Івано-Франківська обл.
Під час останньої сесії ВР України фракція БЛ внесла пропозиції з розблокування роботи парламенту та входження його в практичну діяльність.Ними, зокрема, передбачалось визнати неприпустимою практику бездіяльності Верховної Ради України та невідкладно завершити формування її керівного складу, істотно збільшити кількість пленарних засідань і затвердити порядок денний сесії на основі політичного консенсусу, терміново розглянути питання щодо антиінфляційних заходів, рівня заробітних плат, пенсій, стипендій, цінової політики уряду.
На 11 липня 2008 року члени фракції «Блок Литвина» розробили і зареєстрували у парламенті 71 законопроект та проект постанов Верховної Ради України, з них 47 законопроектів було внесено під час другої сесії. Крім того, представники фракції є співавторами 67 законопроектів, розроблених за участю членів інших фракцій.
Особливу увагу фракція «Блок Литвина» приділяла питанням підготовки законопроектів соціального спрямування, зокрема, про: запровадження погодинної оплати праці; встановлення мінімальної частки заробітної плати у структурі собівартості продукції; встановлення виплат при народженні та на виховання дитини; захист інтересів дітей з числа сиріт, позбавлених батьківського піклування та напівсиріт; запровадження мораторію на відчуження гуртожитків та визначення порядку приватизації кімнат у гуртожитках; надання статусу державного службовця медичним, педагогічним і науково-педагогічним працівникам; збільшення стипендій до розміру мінімальної заробітної плати та ін.
Реагуючи на злободенні події і проблеми соціально-економічного та суспільно-політичного життя депутатська фракція «Блок Литвина» за час другої сесії виголосила 15 офіційних заяв.
Розуміючи всю вагу відповідальності за долю країни, депутатська фракція «Блок Литвина» в умовах політичної кризи, що загострюється останнім часом, запропонувала 8 липня 2008 року План невідкладних дій для подолання політичної кризи, забезпечення відповідальних дій влади та консолідації суспільства. Цей програмний документ містить низку конкретних комплексних заходів політичного, економічного та соціального характеру, спрямованих на подолання протистояння в суспільстві та забезпечення ефективних дій влади.
* * *
Позиція депутатської фракції «Блок Литвина» при розгляді 11 липня ц. р. законопроектів про внесення змін до Державного бюджету України на 2008 рік була сформована на підставі таких аргументів.
1. Влада не спромоглася вийти до парламенту з єдиним погодженим варіантом змін до Державного бюджету на 2008 рік. Одночасне внесення урядом і Президентом України двох варіантів змін до бюджету, а також заява глави держави про його намір накласти вето на урядовий законопроект засвідчили неузгодженість позицій влади щодо формату змін до Державного бюджету.
2. Запропонованими проектами змін до Держбюджету в черговий раз передбачається внести зміни до інших чинних законів, насамперед тих, що забезпечують соціальні гарантії громадянам. Це є грубим порушенням Конституції України, про що вже двічі висловився Конституційний Суд України. Фракція категорично наполягає на вилученні статей законопроекту про внесення змін до бюджету, якими припиняється або урізається дія інших законів, що призводить до погіршення стандартів життя громадян.
3. З передбачених у проекті про внесення змін до Державного бюджету 25,2 млрд. грн. як нібито додаткових коштів 20 млрд. грн. фактично вилучаються з реальної економіки (12 млрд. грн. — це зібрані наперед кошти у формі податків, а 8 млрд. грн. — неповернутий підприємствам податок на додану вартість).
4. У змінах до Держбюджету пропонується вилучити 1 млрд. грн. на забезпечення житлом працівників бюджетної сфери, що працюють на селі. При цьому також повністю ліквідовуються видатки в розмірі 690 млн. грн. субвенції на будівництво житла тим бюджетникам, які підписали контракт на 20 років.
5. Передбаченими змінами до бюджету повністю ліквідуються видатки на підтримку судової реформи. І це робиться за умов, коли міжнародні організації гостро критикують Україну за відсутність реформування судової галузі.
6. Внесені законопроекти про зміни до Держбюджету не передбачають перегляд розміру мінімальної заробітної плати. З урахуванням економічних процесів в Україні фракція «Блок Литвина» при внесенні змін до бюджету наполягає на обов’язковому підвищенні розміру мінімальної заробітної плати з метою недопущення погіршення умов життя людей.
http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=1284&tx_ttnews[backPid]=24ШЕРШУН НЕ ДОКРИЧАВСЯ
Ангеліна Дикун, «Рівне вечірнє», 22.07.2008
Вибори міського голови — під ялинку?Декілька разів намагався переконати депутатів Верховної Ради призначити вибори міського голови Рівного народний депутат від блоку Литвина Микола Шершун. Та, оскільки нещодавно друга сесія ВР завершилася, а «рівненське» питання залишили без розгляду, вирішити його депутати зможуть не раніше другого вересня, коли повернуться з відпусток. Зокрема, Микола Шершун питання про вибори міського голови Рівного обіцяє внести на розгляд нардепів у перші дні їхньої роботи.
— Я особисто неодноразово ставив питання про вибори міського голови Рівного на засіданнях Верховної Ради, проте згоди на голосування так і не отримав, — каже пан Шершун. — Я вважаю, що місто не може бути без керівника. Коли Яценюк (голова Верховної Ради — Ред.) закривав сесію, я намагався докричатися зі свого місця, що необхідно розглянути ще й це питання, але мене ніхто не почув. Зараз усі у відпустці. Тому плануємо винести його на порядок денний на першому засіданні, яке має відбутися вже на початку вересня.
У випадку, якщо ж восени депутати таки дозволять Рівному провести вибори голови, відбудуться вони не раніше листопада — за законом, повинно минути 70 днів від дня призначення. Хоча не виключено, що рівняни керівника міста обиратимуть і аж у грудні.
На запитання, чи подібне затягування питання про рівненські вибори вигідне нинішнім керівникам міста, Шершун відповів дипломатично: «Побачимо у вересні».
http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=018700ЛИТВИН МОЖЕТ СПАСТИ КОАЛИЦИЮ?
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 22.07.2008
Самовнушение творит чудеса в медицине.Некоторые оптимисты даже советуют тратить десять - пятнадцать минут в день, повторяя мысленно «я здоров». И хорошее самочувствие в течение долгих лет обеспечено процентов на девяносто. А уж в политике эта формула работает гораздо лучше. Или кто-то думает, что Юлия Тимошенко зря несколько раз в неделю заявляет о понижении цен на продукты? Наверняка такую рекомендацию дали очень серьезные политтехнологи. Рано или поздно должно сработать. Но есть и исключения из правил. Например, принцип «не замечать болезни и игнорировать симптомы» может хорошо себя показать при легкой простуде или похмельном синдроме, а вот при переломе совершенно неэффективен. И в политике игнорирование реальных проблем не всегда заставляет их отступить.
Парламентская хворь сама не пройдет
Разблокировав парламент перед самым отпуском и проведя несколько «холостых» голосований, депутаты предпочли разбежаться по округам и отпускам. И как-то не хотелось уже на пороге констатировать, что даже с разблокированной трибуной ВР так и осталась недееспособной. По причине отсутствия большинства, способного реально голосовать за правительственные законопроекты. Впрочем, у оппонентов коалиции большинства тоже нет (мы в этом убедились во время голосования за отставку Кабмина), так что оппозиционным законопроектам тоже «не светит». Допустим, депутаты смогли сделать вид, что проблемы нет, и со спокойной душой разъехались. Но кризис остался. И сам по себе он «не рассосется». Так что решение просто отложили на осень. Но по-хорошему его нужно искать уже сейчас, иначе сентябрьскую сессию парламента не отличишь от июньской.
Крупные не сошлись
Судя по всему, долгие переговоры между НУНС, БЮТ и ПР не дали приемлемого для всех варианта коалиции в новом формате. Так что единственный способ вернуть себе рычаги управления законотворческим процессом у коалиции - привлечь в свои ряды для усиления оных кого-либо из маленьких соседей по залу парламента. А их всего двое. Притом, что коммунисты категорически не будут вступать ни в какие союзы с силами националистического направления (в основном они сосредоточены в НУНС). Да и сами националисты не спешат нанести удар по своему имиджу, вступив в сговор с КПУ. Остается Блок Литвина. И тут впору аплодировать. Уже не в первый раз все как будто само складывается так, что судьба больших игроков зависит от одного Литвина. И именно на него с надеждой смотрят сегодня те, кому неуверенность в завтрашнем дне мешает спокойно отдыхать.
Время дать знак
Владимир Михайлович прекрасно «слышит» невысказанные вопросы. И не собирается держать коллег в тревожном состоянии неведения. Он дает знать, что готов сотрудничать. Но на своих условиях. Которых, надо полагать, поставит немало. Как официально заявили в понедельник корреспонденту «Донбасса» в пресс-службе БЛ, фракция вполне допускает свое участие в переформатировании коалиции совместно с НУНС и БЮТ. Почему бы и нет? «В связи с тем, что нынешняя коалиция в парламенте фактически распалась, мы готовы принять участие в ее переформатировании. И если говорить о реальных вариантах, то новая коалиция возможна при участии БЮТ, НУНС, Блока Литвина», - заявили в пресс-службе.
Вполне справедливым звучит после этого заявление представителей БЛ, что в случае соответствующего переформатирования парламентского большинства они будут настаивать на учете предложений блока по использованию земли, внедрению почасовой оплаты труда и дальнейшему развитию медицины и образования. Как говорил незадолго до этого сам Владимир Литвин, не менее важным условием будет достойное представительство его соратников в системе власти. Он не конкретизировал этот вопрос, но можно быть уверенным - заштатными и второстепенными должностями попавшая в безвыходную ситуацию коалиция не откупится. Еще Литвин подчеркивал, что не будет присоединяться к коалиции, а согласен принимать участие в формировании новой. Но это уже игра с терминологией. Важен сам процесс, во время которого будет заново разделен пирог власти.
Не присоединяться, а формировать
Сегодня пресс-служба Блока Литвина выступила с заявлением, в котором со ссылкой на депутата Олега Зарубинского категорически отрицала намерение блока присоединиться к коалиции на центральном либо местном уровне. Да и сам лидер блока недавно заявлял, что «наша политическая сила серьезная и самодостаточная, поэтому ни к кому присоединяться мы не будем». Так что единственный вариант сотрудничества БЮТ и НУНС с БЛ - это формирование новой коалиции. Казалось бы, процедурный вопрос, но для Владимира Литвина такой порядок принципиален. А он сейчас может настаивать на исполнении своих условий.
http://www.donbass.ua/news.php?ch=id&id=3002&to_ch=allСИТУАЦІЯ В КРИМУ
КРЫМ ХОТЯТ СДЕЛАТЬ ОБЛАСТЬЮ, А СЕВАСТОПОЛЬ — ХОРУЖЕВКОЙ
Александр Мащенко, «Крымское время», 22.07.2008
Автономная Республика Крым торчит костью в глотке у украинских национал-патриотов на протяжении всех 17 лет украинской независимости.Вот время от времени, обыкновенно — в периоды обострения политической ситуации в стране или к знаменательным датам вроде Дня независимости Украины, эти патриоты принимаются требовать упразднения автономии.
Последним с требованием отменить автономию Крыма и превратить республику в обыкновенную область выступил некий «Блок национальных сил Буковины». А немногим раньше буковинцев с аналогичным требованием выступил одиозный лидер всеукраинской «Свободы» Олег Тягнибок. «На сегодня крымская автономия является атавизмом советской империи, миной замедленного действия под государственную независимость Украины, — заявил Тягнибок. — Автономный статус Крыма также противоречит статье 2 Конституции Украины, согласно которой Украина является унитарным государством». И вообще, благодаря автономному статусу Крым, по мнению Тягнибока, за годы независимости Украины превратился в заповедник истерической украинофобии, где время от времени безнаказанно унижают и травят все украинское, а также в испытательную площадку для создания сепаратистских движений в других регионах Украины, в первую очередь на Донбассе и в Закарпатье.
Россия рассматривает Севастополь и Крым как потенциальные территории для создания российского анклава на территории Украины, заявил лидер «Свободы». И потребовал от президента и Верховной Рады изменить статус крымской автономии с республиканского на областной, а также отменить специальный статус города Севастополя. А в случае, если президент и парламент откажутся осуществить эти изменения, «Свобода» инициирует сбор подписей с требованием провести всеукраинский референдум относительно отмены крымской автономии и специального статуса города Севастополя. Наконец, решил не отставать от «Свободы» и Рух, который также призвал «решительно и бескомпромиссно аннулировать придуманную для удовлетворения Москвы автономию украинского Крыма».
Кстати говоря, как утверждают ученые из Киевского международного института социологии, сегодня не так уж и мало украинцев — около 25% — выступают за ликвидацию АРК и превращение Крыма в обычную область. Превращение Крыма в татарскую национальную автономию поддерживает 1% опрошенных жителей Украины, статус русской автономии готовы предоставить Крыму 3% респондентов. Еще 4% жителей Украины признают, что Крым надо отделить и передать России, а 13% затруднились ответить на вопрос о будущем полуострова. 58% украинцев, по данным социологов, довольны тем, что Хрущев подарил Крым Украине, и лишь 10% оценивают присоединение Крыма к Украине отрицательно.
Если точная дата ликвидации крымской автономии национал-патриотам не известна, то Черноморский флот России они намерены терпеть не дольше чем до 2017 года — и то исключительно на территории воинских частей и гарнизонов. А высовывать российский нос на улицы и площади Феодосии и Севастополя — ни-ни! Как заявил давеча легендарный борец за украинский Крым Степан Хмара (это ему принадлежит фраза: «Крым будет или украинским, или безлюдным»), власти Украины должны запретить проведение в Севастополе 27 июля парада кораблей Черноморского флота Российской Федерации, посвященного Дню Военно-Морского Флота.
А еще, как считают в Украинской народной партии, базирование в Севастополе Черноморского флота Российской Федерации блокирует экономическое развитие города. По мнению заместителя председателя этой партии Ярослава Джоджика, из-за чрезмерной милитаризованности Севастополь стал регионом с депрессивной социально-экономической сферой. «Севастополь должен стать рекреационной зоной и центром транспортных коммуникаций и туризма», — уверен Джоджик.
Ну что ж, ответить Джоджику можно словами нардепа-регионала Дмитрия Табачника: «В экономическом плане Севастополь не может существовать без Черноморского флота, его экономику в принципе невозможно переориентировать на курортно-туристическую сферу, о чем бездарно лгут оранжевые. Со дня основания Севастополь строился как база флота, и переориентировать его на туризм так же экономически целесообразно, как глушить рыбу стратегическими ракетами. Без флота он обречен на гибель, тотальная безработица и вынужденный массовый исход населения в кратчайшие сроки превратит город флотской славы в Хоружевку на Черном море. Это настолько очевидно, что заставляет предполагать: мы имеем дело не с очередной глупостью майданных вождей, а с тщательно реализуемым ими чужим прагматичным планом уничтожения Севастополя как переднего края обороны против НАТО».
А впрочем, как вы знаете, пока севастопольцам приходится обороняться даже не столько против НАТО, сколько против ВМС Украины. Чтобы разобраться на месте с тем, как идет расследование инцидента, произошедшего 5 июля на Графской пристани, в Севастополь выехала рабочая группа уполномоченного Верховной Рады по правам человека. Кроме того, не исключено, тот же вопрос будет рассматриваться сегодня и на заседании внеочередной сессии Севастопольского горсовета.
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=3079&Itemid=31ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
ОСЬ ВАМ - ЗІРОЧКА З НЕБА!
Олексій Ігнатьєв, «Буковинське віче», 18.07.2008, Чернівецька обл.
Тільки з'явившись на світ, "Єдиний Центр" встиг задекларувати велику кількість основоположних позицій.Зокрема, в своїй політичній платформі оголосив про своє прагнення до зміни виборчої системи України, оскільки пропорційна модель виборів усіх рівнів влади, за словами єдиноцентристів, довела свою неадекватність. Виходить, що найефективніша і найдемократичніша пропорційна система представництва переконливо довела Єдиному Центру "свою неефективність". Єдине, що зумів довести суспільству «Єдиний Центр», то це те, що партії, які не мають партклубів, не здатні сформувати партійний виборчий список із гідних людей.
Наші політики виховувались в умовах гегемонії мажоритарної виборчої системи, тому в них сформувалось відповідне мислення. На цій підставі вони вважають, "Що сіре, те і вовк". З 1998 року депутати у нас обираються за пропорційною виборчою системою, але й досі їм не відомо те, що вони повинні працювати з виборцями за напрямками, а не по округах, як мажоритарники. Дебютуючі на політичній сцені повинні остерігатися робити такі заяви. Заявивши всьому світу те, що пропорційна система представництва "довела свою неефективність", «Єдиний Центр» зобов'язаний довести свою правоту.
Далі політична платформа пропонує проводити вибори до Верховної Ради за відкритими партійними списками. "Це дозволить: посилити відповідальність політиків перед людьми; подолати політичну корупцію; зробити владу ефективнішою," - йдеться у платформі ЄЦ. Оце так логіка, оце так докази! Кіт Базиліо і Лисиця більш логічно висловлювались, пропонуючи Буратіно посіяти гроші на Полі чудес в Країні дурнів. Сутність відкритих списків полягає в тому, що виборець, прийшовши на виборчу дільницю, отримає бюлетень до якого ЦВК внесла 50 партій (блоків). Кожна політична сила представила в бюлетені свій партійний список, що складається із 450 політиків. За дільницею закріплено три тисячі виборців.
Вибори ж в країні... проводяться одночасно до всіх органів влади. Тобто, на руки виборцям видається 15 тис. бюлетенів, вони вкладаються до однієї скриньки і одночасно висипаються на стіл. Тепер зосередимось на одному бюлетені розміром понад 10 квадратних метри. Заступник голови дільничної комісії розкладає в залі бюлетень і починає бігати по ньому, знаходить партію за яку проголосував виборець, і зачитує прізвища тих депутатів, перевагу яким віддав виборець.
Виникає питання, скільки прізвищ повинен відзначити виборець - 450, 300, 225, 100, 50, 25, 1? Список відкритий, яка ж кількість, котру повинен підтримати виборець? І чи можливо за такої виборчої системи встановити результати виборів? Не вдаючись в детальний аналіз принципів обох - мажоритарної і пропорційної систем, - зазначу одне: пропорційну виборчу систему винайшли з метою створення партії щонайкращих умов для виконання її виборчої програми. В українській практиці такого з роду не траплялось, щоб депутат, або ж партія пітніли над проблемою виконання передвиборчої програми. Наше діло проголосити перед виборами програму зразка:
"Хвастать милая не стану,
Знаю сам, что говорю.
С неба звездочку достану,
И на память подарю."
Проспівав і на наступний день забув, з твердою переконаністю, що хтось тобі буде кожен день нагадувати про твої обов'язки. В демократичному суспільстві прийнято постійно інформувати виборців про те, як ведуть себе конкуренти в справі виконання своїх виборчих програм. У країнах розвинутої демократії виборчі програми укладають вкрай конкретизовано. Наші ж політики відбуваються порожніми за змістом реченнями, які їх ні до чого не зобов'язують.
http://bukviche.hut2.ru/Zirka.phpКРИТИКА ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА
ПИТАННЯ МОВИ ТРЕБА ВРЕГУЛЬОВУВАТИ ЗАКОНАМИ
Володимир Кучер, «Львівська газета», 22.07.2008
Розмова з Михайлом Косівим, народним депутатом, членом комітету Верховної Ради з питань культури і духовності.Чотири місяці тому уряд Юлії Тимошенко прийняв за основу Концепцію державної мовної політики. При цьому конкретних шляхів реалізації цієї концепції досі не відомо.
Але у “свіжому” номері газети “Дзеркало тижня” міністр культури і туризму Василь Вовкун подав своє бачення реалізації цієї концепції. Зауважимо, саме на Міністерство культури покладено завдання з громадського обговорення положень концепції. Зокрема, пан міністр зазначив, що з метою реалізації Концепції варто подумати про організацію в південно-східній частині України мовних курсів при закладах культури (бібліотеках, внз, театрах тощо). “У справі втілення державної мовної політики нам не потрібно перед кимсь виправдовуватися. Наші дії мають бути принциповими, послідовними й наступальними, бо вони базуються на Конституції України і національних інтересах”, – пише пан Вовкун у своїй статті “Національна культура – це і є національна ідея”.
Однак, схоже, організованих курсів замало, щоб цілком реалізувати національні інтереси держави в мовному питанні на Сході. При цьому сама Концепція може нічого й не вирішити, адже 2006 року подібний документ уже ухвалювали, а результат? Тому “Газета” звернулася до народного депутата України, філолога за фахом, члена комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Михайла Косіва з проханням розтлумачити значення Концепції мовної політики, а також обговорити шляхи реального утвердження української мови на Сході України та загрози, які можуть супроводжувати цей процес.
– Пане Михайле, чи може Концепція мовної політики реально забезпечити виконання завдань з утвердження української мови, чи потрібно все-таки її законодавчо підсилити?
– Я ознайомлений із проблемою, до того ж, нещодавно розмовляв із міністром культури В. Вовкуном, можливо, навіть дискутував. Знаю всі ці концепції, бо, звісно, їх обговорюють на засіданні Комітету з питань культури, до якого належу. З одного боку, пан Вовкун дуже активно працює над цією проблемою, і це добре. Проте я кажу: а як ви собі уявляєте – запровадити це? Ну, звичайно, Міністерство культури може мати якість програми, але проблема в тому, що вони будуть не обов’язковими, тобто на факультативному рівні. Ну, наприклад, вони можуть провести фестиваль – навіть у Донецьку, але, по суті, це ж нічого не змінить. Тому що цю Концепцію треба узаконити. А він каже: “Так, я розумію, тому ми підготували для Президента проект, Президент видасть указ і, згідно з ним, це набуде чинності”. Але ж тут є проблема, адже в Конституції України навіть є окремий пункт (92 стаття), відповідно до якого винятково законами України вирішується політика, серед іншого, в галузі суспільного функціонування мови (четвертий пункт). Отже, застосування чи утвердження мови регулює тільки закон, а не указ Президента.
Є такий нюанс: коли ми будемо врегульовувати питання мови не законами, а якимись іншими актами, скажімо, постановою Кабміну, то хто заборонить наново розпочати хвилю проголошення регіональних мов, яка прокотилася Донецьком, Луганськом, Харковом й іншими регіонами? Вони скажуть: “Чекайте, якщо ці службовці дозволяють собі приймати постанови щодо функціонування мови, то чому ми не можемо цього зробити, опираючись на закон про місцеве самоврядування та ще й посилаючись на Хартію регіональних і міноритарних мов”?”. Тож, з одного боку, добре, що щось у цьому напрямі роблять, а з іншого – потрібен закон, як цього вимагає Конституція.
– А які саме закони треба ухвалити? Міністр культури говорить про те, що необхідно затвердити закон про державну мову. Але потрібно прописати стільки питань – наприклад, неухильне дотримання Конституції і законів держслужбовцями, які мусять володіти державною мовою. Та й узагалі, чи змінить ситуацію ухвалення нового закону, коли в Україні нині повально не дотримуються Конституції в частині про мову?
– Наразі у нас чинний закон про мову в Українській РСР, який затвердили ще 1989 року. Тому, звичайно ж, мусить бути новий закон, який би це все впорядковував. Однак це не так просто. Такий законопроект ми, звісно, розробили. Але навіть якщо в цьому документі передбачити відповідальність, то він “видовий”, тобто реальна відповідальність має бути закріплена в Адміністративному кодексі України. Цим законом треба передбачити введення певних норм в Адміністративний кодекс. Це також складно. На другій сесії ми неодноразово поверталися до цього питання під час внутрішніх погоджувальних нарад. І щоразу бачили, що цей документ, в якому передбачено все зазначене, не набере 226 голосів. Тому це питання довелося відкласти до третьої сесії. Такий закон, якби був справжній порядок у коаліції, можна було б ухвалити, адже до більшості долучилися б іще депутати від фракції Литвина. Не всі, звичайно, але якби хоч кілька приєдналось, то ми провели б закон. Це не так просто, бо якщо припустити, що найближчої неділі відбудуться вибори, то вони ж розуміють, що втратять тих російськомовних, які підтримали їх. Але, повертаючись до концепції, хочу наголосити: її позитивний момент у тому, що вона дасть поштовх до прийняття закону, актуалізує саме питання, тобто можна буде апелювати до А. Яценюка, мовляв, бачиш – питання нагальне і треба ухвалювати саме закон. Адже, повторюсь, порядок застосування мов в Україні визначається винятково законами, а не, так би мовити, добрими побажаннями, концепціями чи указами Президента.
– А чому такий закон про мову не затвердили до шостого скликання парламенту?
– Питання порушували неодноразово. До прикладу, фракція комуністів чи партії (по-різному вони називалися), які пройшли у блоці “За ЄдУ”, подавали закони про визнання російської мови як другої державної, а ми у відповідь давали про політику застосування мов в Україні чи просто про мови в Україні. І одні, й інші були впевнені, що не пройде їхній варіант. І тільки двічі у Верховній Раді порушували питання про становище і застосування мов в Українській державі на парламентських слуханнях. Але до порядку денного будь-якого з цих питань не вносили. За всю історію парламенту! Бо тоді була б справжня бійка.
– Можна сказати, що без відповідного закону невирішене питання з українською мовою загрожує національній безпеці?
– Абсолютно правильно. Зросійщена Україна навіть не за століття, а значно швидше інтегруватиметься не на Захід, а на Схід, а сили, які цього домагаються, мають усе – і фінанси, і засоби масової інформації. В їхніх руках уся електронна система засобів масової інформації, друковані органи ЗМІ, вони вміють і знають, як обробляти настрої, “прополіскувати мізки” людям. Це є небезпека, особливо з огляду на території і кількість населення, на яку поширюється така політика. І хоча зараз, думаю, ця небезпека позаду, але клопотів вони завдали б багато. Тому так гостро і стоїть питання мови. Адже мова – це головний атрибут існування нації, народу. Втратити мову – означає втратити державу.
– У цьому контексті, як уникнути спекуляцій довкола теми української мови на Сході, адже, коли ухвалять відповідний закон, там знайдуться сили, які кричатимуть про примусову українізацію і, знову ж таки, на противагу цьому почнуть проголошення російської регіональною мовою?
– Не думаю, що будуть якісь провокації, оскільки для цього немає міцного підґрунтя. Я аналізував це явище, і, без сумніву, таке питання має стояти перед кожним, хто цікавиться, займається цією проблемою, тим паче перед політиком. Але зверніть увагу, в нас від 1994 року були різні політичні сили, які йшли в політику, зокрема в парламент, із гаслами державності російської мови й орієнтації на Росію. Були такі – СЛОН, якість там Рускіе союзи, Словянскоє Єдінство, Зубри, та й у нашої Наташі (Вітренко, – “Газета”) це також була основна теза. Скажіть – вони мали підтримку населення? Не мали. Тобто ті побоювання, які є абсолютно природними, насправді не мають основи, вони перебільшені деякими політиками, глашатаями. Тож, думаю, в цьому випадку протистояння в суспільстві не буде. Мені дуже часто доводилося зустрічатися з російськомовними людьми, які кажуть своїм дітям, “что украинский язык надо выучить, надо же знать государственный язык!”. Тобто у свідомість громадян укорінюється ідея, що є держава і є державна мова. В цивілізованому світі кілька державних мов є тільки там, де співіснує кілька етносів. Наприклад, у Швейцарії, де є чотири мови. Але навіть там закладено глибоке переконання, що кожен швейцарець мусить знати всі чотири державні мови. А національним меншинам, якою, до прикладу, на території України є росіяни, треба забезпечити їх права. До речі, ніде у світі, навіть у країнах хвалених демократій, влада не відкриває державні школи для приїжджих. Хочете мати свої школи – відкривайте самі. В тій самій Швейцарії для греків, яких там значно більше, ніж корінних рето-романців, грецьких шкіл не відкривають за державні кошти – цим займається Греція. Ось так вирішують питання. Думаю, що світ насправді тісний, люди їздять, дивляться, де воно і як відбувається, і в нас не виникатиме конфліктів стосовно цього. Наприклад, у Луганському національному університеті викладають українською мовою, і ніхто революцій не робить. Просто треба мати бажання і трохи заохотити.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/22/32871/ЕКОНОМІКА
ВЕЛИКИЙ ХЛІБ, ЩЕ БІЛЬШІ – ПРОБЛЕМИ
Людмила Даценко, “Зоря Полтавщини”, 23.07.2008
Перефразовуючи прислів’я, не той хліб, що в полі, а той, від реалізації якого отримано високий прибуток.Липень – маківка літа. Час буяння природи, період збирання ранніх зернових культур – великого хліба Полтавщини.
Вдивляючись у неозору золотаву даль, радіє хлібороб. Урожай видався добрий.
Цьогоріч на Полтавщині у господарствах усіх категорій підлягає до збирання майже 680 тис. га ранніх зернових і зернобобових культур та 333 тис. га кукурудзи. Це приблизно такі ж площі, як і торік, коли в області було зібрано 2,9 млн тонн збіжжя. Щоправда, нині урожайність зернових становить близько 38 ц/га, тоді як торік – 26,9 ц/га. Водночас минулого року станом на 21 липня було зібрано збіжжя на площі 446 тис. га, тоді як зараз – тільки 75,5 тис. га. Відставання, як бачимо, суттєве. І справа тут не лише в погодних умовах. Значна кількість сільгосппідприємств не має достатніх обігових коштів, що позначається як на запізненні з ремонтом власної зернозбиральної техніки, так і на можливості залучення механізованих загонів зі збирання врожаю, ціни на послуги яких, м’яко кажучи, дещо кусаються (280–320 гривень за гектар на пальному замовника).
Доволі складна ситуація і з пально-мастильними матеріалами.
– На проведення робіт по догляду за посівами сільськогосподарських культур та збиранню урожаю ранніх зернових і заготівлі кормів необхідно 33 тисячі тонн дизпального і 12 тисяч тонн бензину. Нині ж більшість господарств не забезпечена пально-мастильними матеріалами навіть на половину від необхідного. Така ситуація склалася через стрибок цін на пальне, адже ціна однієї тонни дизпального за рік зросла майже в два рази. При лімітах 2580 тонн, які мали надійти в область зі стабілізаційного фонду, отримано лише 752 тонни, – зазначив голова ради сільгосптоваровиробників області Іван Кочерга. – Поки що не отримали аграрії й компенсацію за посіви ярих культур.
Якою буде ціна на зерно цьогорічного врожаю? Це питання не може не турбувати сільгосптоваровиробників. Як відомо, Кабміном встановлені мінімальні ціни на закупівлю продовольчої пшениці – 1251 грн/т, ячменю – 1000 грн/т. Саме за встановленими мінімальними цінами хоч сьогодні готовий купувати зерно нового врожаю для формування державного продовольчого резерву Аграрний фонд, про що запевнив директор Полтавського регіонального відділення АФ Сергій Хоменко. Але кількість зерна, закупленого АФ на Полтавщині, обмежується 50 тис. т (40 тис. т продовольчої пшениці і 10 тис. т жита групи “А”). До того ж ще не забули сільгоспвиробники не завжди своєчасні розрахунки за здане до Аграрного фонду зерно в попередні роки. Проводитимуться й держзакупівлі збіжжя для формування матеріального резерву, але й там ціни навряд чи значно перевищать мінімальні.
А, приміром, у ТОВ “Кернер-Трейд” станом на 18 липня закупівельні ціни були такі: на фуражну пшеницю – 920 грн/т, пшеницю ІV класу – 1030 грн/т, ІІІ класу – 1180 грн/т, ячмінь – 940 грн/т, ріпак продовольчий – 2950 грн/т, технічний – 2850 грн/т. Очевидно, що ціни на зерно врожаю 2008 року мають тенденцію до зниження. Отож не безпідставною є тривога аграріїв, що збіжжя знову скуповуватимуть зернотрейдери по 800 грн/т. А світові ціни, наприклад, на продовольчу пшеницю хоча дещо й знизилися, однак коливаються в межах 400 доларів за тонну. На жаль, Україна, через нестабільну політику щодо експорту зерна, поступово втрачає свої ринки збуту в країнах Північної Африки та Близького Сходу.
Минулого року собівартість однієї тонни пшениці у ПСГП “Броварки” Глобинського району становила 670 грн/т. Цьогоріч же вона значно зросла. Адже тільки дизпальне подорожчало на 92 відсотки, та й міндобрива значно зросли в ціні, розповідає керівник сільгосппідприємства Олександр Колотієвський. Приміром, аміачну селітру торік купували за ціною близько однієї тисячі гривень за тонну, а нині – за 2200 гривень. Приблизно на 20 відсотків зросла ціна на техніку, насіння, підвищилася заробітна плата. Отож як не крути, а собівартість цьогорічної тонни зерна становитиме приблизно 1000 гривень за тонну.
До щоденних клопотів додалися ще й часті дощі, які знизили клас зерна.
Стосовно якості цьогорічного зерна, то вона, за словами фахівців інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції облдержадміністрації, як і в попередні роки, на жаль, невисока. Адже значна кількість опадів негативно вплинула на дозріле зерно. Тож приблизно 60% збіжжя має нині понижений рівень клейковини. А це, відповідно, зниження його класу й ціни.
Куди подіти хліб? Це запитання вже незабаром постане перед аграріями області. Адже, за різними джерелами інформації, в нашій державі з минулого року залишилося від 5 до 7 мільйонів тонн зерна, в області – приблизно 800 тисяч тонн.
Тож і виходить, що великий хліб є, та ще більше нагромаджується проблем, пов’язаних із його збиранням, а особливо – з реалізацією.
http://www.zorya.poltava.ua/index.php?rozd=&nomst=770ЗА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ СОНЦЕ ГРОШЕЙ НЕ БЕРЕ...
Світлана Борисова, «Високий замок», 23.07.2008, Львівська обл.
Як громадяни можуть зменшити витрати енергії та що їм пропонує вітчизняний ринок енергоощадних технологій.Рік тому у Львові відкрився “Центр з енергозбереження”. На його території розгорнулася постійно діюча виставка, метою якої стало формування інноваційної структури у галузі енергозбереження та нових технологій у будівництві на засадах партнерської взаємовигідної співпраці з провідними науково-технічними групами та підприємствами. Керівник центру Уляна Коваль розповіла кореспонденту “ВЗ”, як громадяни зможуть зменшити витрати енергії та що їм пропонує вітчизняний ринок енергоощадних технологій.
Обійдемося без газу
Нині центр розробляє цікавий бізнес-проект – дерев’яне будівництво, в якому використання енергоощадних технологій забезпечує зменшення споживання традиційних енергоносіїв. “У нас виникла ідея побудувати будинок “нуль енергії”, в якому би використовувалися джерела нетрадиційної енергетики. Приміром, сонячні батареї, теплові помпи. Cпоживання традиційної електрики зводилося би до мінімуму, а газ взагалі би не застосовувався. Усі елементи будинку – екологічно чисті, а теплоізоляційне покриття стійке до атмосферних опадів. Оскільки держава не виділяє коштів на такі експерименти, такий будинок на одну родину буде споруджено за кошти приватної особи”, - каже Уляна Коваль.
Вартість будівництва енергоощадного будинку лише на 20 відсотків вища за традиційні будівлі. Одночасно із цим, варто врахувати вартість експлуатації. Сучасні ритми подорожчання енергоносіїв пришвидшують термін окупності вкладень. Завдяки сучасним технологіям, газ у такому будинку взагалі не споживається. Від електромереж працюватимуть лише побутові прилади: пральна машина, холодильник, порохотяг тощо. Освітлення та підігрів води забезпечуються за допомогою альтернативної енергетики: сонячних батарей, теплових помп. Підлогове опалення, в якому вода підігрівається до 45 градусів, працюватиме від теплової помпи з сонячним колектором забезпечення. Навіть у похмурі дні сонячний колектор забезпечує на 80 відсотків енергією. Теплова помпа не залежить від сонця та працює рівномірно впродовж року. При нинішніх цінах на енергоносії сонячний колектор та теплова помпа окуповуються до десяти років. Якщо газ різко дорожчатиме, то термін окупності знизиться до 3-4 років.
Кожному будинку - енергетичний паспорт
Встановлення лічильників може також істотно посприяти підвищенню енергоефективності, оскільки це дасть змогу користувачам отримувати фінансовий зиск від збереження енергії. Без встановлення лічильників відсутній стимул зберігати енергію. Лічильники мають бути в кожному будинку та приміщенні, де споживається енергія. Сьогодні менше, ніж у 10% житлових будинків, які підключено до централізованої системи теплопостачання, встановлено лічильники.
Діапазон потенціалу енергозбереження в сучасних будівлях - від 10% до 50%, залежно від вжитих заходів. За підрахунками Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, існує можливість зберегти найближчим часом до 20% загального обсягу споживання енергії в будинках. За умови ретельного впровадження можна досягти в середньому 20-30% щорічної економії в будівлях. Ці підрахунки підкріплюються результатами проектів установки індивідуальних теплових пунктів у Росії (15-30%), реконструкції будівель у Литві (20-40%) та впровадження заходів довгострокової економії енергії в Гельсінкі (34% за період 1973-2005 рр.). Нові будинки можуть бути ефективнішими, ніж старі, оскільки побудувати енергоефективний будинок зазвичай дешевше, ніж провести реконструкцію старого.
За словами Уляни Орестівни, за кордоном новобудова, яка не відповідає сучасним умовам із теплозбереження, не буде здана в експлуатацію. За кордоном кожна будівля має власний енергетичний паспорт, в якому зазначають усі енергетичні параметри (теплопровідність стін, площа вікон тощо). Без такого паспорта неможливо продати будинок.
Уроки енергозбереження
Уляна Орестівна дала кілька порад громадянам щодо заощадження енергії у власних помешканнях.
Для будь-якого житла найважливішими залишаються комунікації. Саме від енергопостачання, водопостачання, каналізації та опалення залежатиме не лише комфортність проживання, а й кількість грошей, яку мешканці витрачатимуть на їх утримання. Для нормального забезпечення 100-150 квадратних метрів помешкання потрібно витратити близько 10 тисяч євро на придбання сонячних батарей. Із можливих та доступних засобів порадила б поміняти старі вікна на сучасні енергоощадні склопакети. Вони захищатимуть помешкання від зимових морозів та спекотних променів сонця. Енергозберігаючі пакети надійно ізолюють повітряний простір квартири від руйнівної дії зовнішніх кліматичних чинників. Варто було б подумати про утеплення зовнішніх стін. Після додаткового утеплення теплоізоляційні властивості стіни покращуються у три-чотири рази. У будинках також проводиться утеплення перекриття і покрівлі. Взимку особливо актуальним стає опалення житлових приміщень, тому раджу заздалегідь про це подбати та, за можливості, перейти на автономну систему опалення. Для прикладу може слугувати сусідня Польща. У Варшаві жителі платять втричі менше за опалення, ніж українці, при тому, що країна купує втричі дорожчий газ.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=66480ЧОМУ ЗРОСЛИ ТАРИФИ НА ПОШТОВІ ПОСЛУГИ?
Віктор Мамонтов, «Одеські вісті», 22.07.2008
Серед послуг, які надаються населенню державою, особливе місце займають послуги поштової служби.Про це свідчать і відгуки на її роботу наших читачів, а також прохання розповісти про діяльність Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку. Їй, як невід’ємній частині «Укрпошти», довелося пройти важкий шлях становлення, освоєння ринкових методів господарювання. Оскільки «Укрпошта» є національним оператором поштового зв’язку, то і відповідальність перед країною та її громадянами у неї велика, адже національний оператор має забезпечувати надання на всій території держави послуг універсальної поштової служби визначеного рівня якості за соціально-доступними тарифами, які регулюються державою. Про сьогоднішній день пошти ми розмовляємо з директором Одеської дирекції Державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Геннадієм Володимировичем Гурковим.
– Геннадію Володимировичу, як відомо, з кінця червня цього року в Україні збільшено тарифи на послуги з пересилання письмової кореспонденції у межах України та посилок без оголошеної цінності масою до 10 кг до країн СНД. Наших читачів цікавить, які чинники обумовили підвищення тарифів?
– Я нагадаю, що востаннє підвищення тарифів на універсальні послуги відбулося в 2005 році. За цей період, зважаючи на складну економічну ситуацію в країні, значно зросли витрати «Укрпошти» на їх надання. Як повідомила на одній з останніх нарад в.о. генерального директора Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” Таїсія Федорівна Замкова, витрати на оплату праці поштовикам з нарахуваннями становлять 75 відсотків у загальних витратах підприємства. Не випадково за таких умов критичним у підприємстві є рівень оплати праці. Середня заробітна плата штатного працівника у І кварталі поточного року становила 932,2 грн, що майже у 2 рази нижче, ніж у народному господарству України (1619,0 грн), а листоноші – всього лише 678,2 грн. Тому плинність кадрів в «Укрпошті» становить понад 20%, що негативно впливає на конкурентоспроможність підприємства.
Значно зросли ціни на паливно-мастильні матеріали, всім це відомо. А «Укрпошта» утримує на балансі 4400 автомобілів, задіяних в технологічному процесі перевезення пошти, річний пробіг яких становить понад 100 млн км. Також зросли тарифи на електроенергію, оренду приміщень тощо.
Усі ці чинники призвели до значного зростання витрат підприємства і збитковості універсальних послуг. Сталось так, що відповідні тарифи не покривали фактичної собівартості надання послуг.
– Будемо сподіватися, що пересічні громадяни зрозуміло поставляться до проблем «Укрпошти».
– Так. Особливо зазначу, що подорожчання пересилання письмової кореспонденції більше стосуватиметься організацій, оскільки близько 80 відсотків у загальних обсягах пересилання письмової кореспонденції в межах України становлять відправлення ділових (комерційних) кореспонденцій підприємців та приватного бізнесу. До того ж споживання універсальних послуг поштового зв’язку на одного жителя становить 2,25 грн на рік, або 0,04% від прожиткового мінімуму.
– Ви акцентували увагу на тому, що одним з чинників підвищення тарифів є необхідність збільшення зарплати поштарів. Яка вона у працівників пошти Одеської області?
– Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника за 2007 рік становить 711,7 грн, що на 18% перевищує показник 2006 року (603,2 грн). Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника за 1 квартал цього року становить 1109,9 грн. Продуктивність праці перевищує показник попереднього року на 17,4%, а продуктивність праці за І квартал зросла на 42,4%. Тобто планові показники заробітної плати та продуктивності праці забезпечені. Але проблеми залишаються.
Особливе занепокоєння в Одеській дирекції викликає плинність кадрів, яка продовжує залишатися великою. Так, за І квартал поточного року вона становить 6,9%. Найбільша плинність кадрів серед листонош, операторів поштового зв’язку.
Зазначу, що заробітна плата штатного працівника за 2007 рік по Одеській дирекції складає 59,4% від середньомісячної по Одеській області, згідно з даними облстатуправління.
– А що ще, крім низької заробітної плати, впливає на плинність кадрів?
– Чинників немало. Та ж специфіка роботи – треба забезпечувати схоронність грошових коштів при доставці. У нас ще незадовільний стан абонгосподарства. Не всюди є освітлення на вулицях в зимовий період. Додає труднощів поганий стан шляхів, відсутність транспорту. Все це та інше пояснює високий відсоток плинності кадрів на наявність вакантних посад у дирекції взагалі.
– Чи вирішить ці проблеми підвищення тарифів?
– Частково. І не тільки для Одеської області. Адже утримання поштової мережі, що є базою для надання універсальних поштових послуг, є досить складним і проблемним завданням. Поштарі мають забезпечувати безперебійну діяльність розгалуженої поштової мережі, а це понад 15 тисяч об’єктів. З них понад 12 тисяч – у сільській місцевості.
Мережа Одеської дирекції складається з 7 центрів поштового зв’язку, які об’єднують в собі 26 районів Одещини.
Всього у складі цих центрів нараховується 717 об’єктів поштового зв’язку. З них: 704 стаціонарних відділення (сільських – 532, міських – 172), пересувних – 2, сезонних – 4 та пунктів поштового зв’язку – 7.
Наявна кількість відділень поштового зв’язку в області перевищує розрахункову у відповідності до наказу Міністерства транспорту за зв`язку України на 20%. Але, враховуючи територіальні особливості (відстань між населеними пунктами), для зручності і задоволення потреб споживачів скорочення кількості ОПЗ Одеською дирекцією не провадилося.
Поряд із цим існує ряд проблем, які потребують спільного вирішення. Утримання такої розгалуженої мережі сільських відділень, з яких 70% нерентабельні, дуже затратне для нашого підприємства. Є будівлі, в яких розташовані відділення поштового зв’язку, що знаходяться в аварійному стані. Існують проблеми з підключенням енергопостачання та опалення. Вирішити ці питання самотужки, без підтримки місцевої влади підприємству дедалі буде важче. Це змушує шукати шляхи менш затратної системи надання послуг поштового зв’язку – наприклад, створення пересувних відділень. Як позитивний досвід плідної співпраці «Укрпошти» з місцевою владою відзначу Комінтернівський, Овідіопольський, Арцизький та Роздільнянський райони.
Незважаючи на труднощі, хочу підкреслити: ми потрібні державі, адже саме пошта символізує присутність державної влади в кожному куточку нашої великої країни, тому й існування пошти, зокрема і в селі, є державним інтересом. Загалом, буде багатою держава, будуть заможними громадяни, тоді й поштові тарифи не підвищуватимуться.
– Як стверджують експерти, навіть провідні фінансово потужні поштові корпорації світу мають державну підтримку і досить відчутну. А як «Укрпошта» підтримується державою?
– Дійсно, це так. Попри те, що пошта Великої Британії – Royal Mail – уже давно діє як прибуткова компанія, вона щорічно здійснює фінансові вливання в поштову службу. Royal Mail щорічно отримує державні субсидії в розмірі 150 млн фунтів стерлінгів на підтримку поштових відділень у віддалених районах країни.
Уряд Швеції щороку виділяє пошті 400 млн крон на утримання сільської мережі.
Навіть одна із зразкових поштових служб світу – Пошта Франції – не може обійтися без щорічних державних дотацій у 280 мільйонів євро.
Пошта Японії, яка є державною корпорацією, звільнена від сплати податків і є найбагатшою галуззю країни.
Поштова служба США звільнена від сплати державних і федеральних податків, має інші пільги, я не буду їх перераховувати.
– А як тарифи нашої «Укрпошти» виглядають порівняно з тими, що введені, скажімо, в країнах СНД?
– Тарифи в Україні на пересилання внутрішньої письмової кореспонденції та посилок в порівнянні до країн СНД є одними з найнижчих. Так, вартість пересилання так званого простого внутрішнього листа масою до 20 г становить в Україні 1 грн, а в інших країнах у гривневому еквіваленті: в Литві – 3,37; Грузії – 2,40; Росії – 1,39. Що до Німеччини то це – 4,41; Польщі – 4,81; Угорщини – 2,89. А вартість пересилання рекомендованого внутрішнього листа масою до 20 г для населення становить в Україні 1,80 грн, а в Литві у гривневому еквіваленті – 8,19; Грузії – 3,42; Росії – 2,12; Німеччині – 5,93; Польщі – 10,00; Румунії – 6,55.
Як бачите, порівняльний аналіз тарифів дає перевагу «Укрпошті». Також необхідно відмітити, що діючі тарифи національного оператора є меншими від тарифів конкурентів, що діють на внутрішньому ринку послуг поштового зв’язку. Зрештою, вирішувати споживачу, до кого звертатися за послугами – до «Укрпошти», як державного підприємства, чи до приватного оператора. Але «Укрпошта» має більше переваг – у цьому ми переконані.
– Ви підкреслили, що навіть при підвищенні тарифів, коштів на розвиток пошти не вистачатиме. Який же вихід?
– Зазначу, що єдиним джерелом фінансування розвитку поштової галузі країни є власні кошти підприємства. Тому ми постійно шукаємо шляхи розв’язання цих проблем. Розроблено перспективні плани реформування. Значна увага приділяється Одеською дирекцією технічному переоснащенню підприємства та впровадженню нових технологій.
У першому кварталі 2008 року впроваджено контрольно-касові апарати на суму 400 тисяч гривень. Введено в дію 162 комплекти обладнання автоматизованих комп’ютерних систем «Відділення зв’язку» по системі «Софтлайн». У 17 об’єктах поштового зв’язку встановлено обладнання для передачі міжнародних грошових переказів. Уже введено в промислову експлуатацію автоматизовані робочі місця в Б.-Дністровському та Сараті.
– Назвіть, будь ласка, деякі, найбільшого попиту послуги, що надає «Укрпошта».
– Сьогодні Одеська дирекція надає понад 50 видів послуг. Найбільшу питому вагу серед них займають: універсальні (пересилання поштових відправлень); виплата пенсії і соціальних допомог; пересилання переказів; передплата періодичних друкованих видань.
Що до останньої, то організація передплати в регіоні знаходиться під постійним контролем керівництва дирекції. Проведений аналіз показує, що за останні роки разові тиражі періодичних друкованих видань збільшились майже вдвічі.
Для забезпечення одержання передплатниками загальнодержавних видань в день виходу з друку Одеською дирекцією надані пропозиції про організацію децентралізованого друкування на базі Одеських друкарень, які мають відповідні потужності.
На даний час ці видання друкуються в Києві, доставляються в Одесу магістральним маршрутом.
Поряд із універсальними послугами розвиваються і такі послуги, як «Кур’єрська доставка», реалізація електронних ваучерів, прийом оплати за комунальні платежі та електроенергію, реалізацію товарів народного споживання за каталогами, технічно-складними товарами з доставкою додому. Підкреслю той факт, що з березня 2008 року Одеська дирекція здійснює виплати населенню по знеціненим вкладам Ощадбанку СРСР. Сума виплат склала уже близько 2 мільйонів гривень.
– Чи можете Ви, шановний Геннадію Володимировичу, сказати читачам «Одеських вістей», що «Укрпошта» та її Одеська дирекція зокрема мають надійні підстави для підвищення свого іміджу?
– Безперечно. На підтвердження назву лише деякі підсумки роботи Одеської дирекції за 2007 рік. Отримано 98134,2 тисяч гривень чистого доходу. Виконання плану склало 104,9%. А темп зростання порівняно з 2006 роком склав 110,3%.
Ще один важливий факт, на який би я хотів звернути увагу: на «Укрпошті» розроблена Програма підвищення якості поштового зв’язку на 2005 – 2009 рр., виконання якої постійно контролюється. Намагаючись задовольнити поточні та майбутні потреби споживачів, підприємство розпочало роботу з розробки та впровадження в практику систем управління якістю відповідно до вимог міжнародних стандартів ISO серії 9000:2000. Хочу підкреслити й те, що в нашому "портфелі" є ще кілька комерційних проектів, які будуть вигідні як пошті, так і споживачам.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=11085МИКОЛА СУХОЛИТКИЙ: ЛИШЕ ВЕЛИКІ ГОСПОДАРСТВА МОЖУТЬ КОНКУРУВАТИ З АКУЛАМИ СВІТОВИХ РИНКІВ
Василь Мороз, «Галичина», 22.07.2008, Івано-Франківська обл.
Про найактуальніші проблеми й тенденції розвитку сільського господарства Прикарпаття.Про розгортання роботи в АПК краю згідно з визначеними урядом Юлії Тимошенко пріоритетами розвитку вітчизняного агросектору розповідає в бесіді з нашим кореспондентом начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Микола Сухолиткий:
– Миколо Васильовичу, насамперед чи справдилися цьогорічні прогнози на обсяги засіяних тими чи іншими культурами площ?
– Щодо ярих зернових, то їх навіть збільшилося на 10 тисяч гектарів. А всього під час цьогорічної весняної кампанії зароблено насіння в грунт на 188,7 тис. га, що на 12 тисяч більше, ніж ми передбачали, і на 10,2 тис. га перевищує показники торішнього веснування. Основний приріст цих площ відбувся за рахунок сільгосппідприємств.
– Та все ж враження таке, що маємо нині занепад буряківництва в Україні. Це підтверджують і останні заяви міністра аграрної політики Юрія Мельника, котрий зокрема твердить, що з наступного року держава візьметься за відродження галузі. Що скажете на це?
– Останнім часом бурякоцукрова галузь дійсно втратила свої позиції й опинилась у кризовому стані. Порівняно з 2004 роком, коли солодкі корені на Івано-Франківщині вирощували майже на дев’яти тисячах гектарів, їхні плантації скоротилися нині до 2,1 тис. га. Якщо ж зіставити теперішню ситуацію з 1990-м, коли з 20,2 тис. га зібрали 665,4 тис. т цукрових буряків, то контрасти, як бачите, ще разючіші. Чільними ж чинниками скорочення посівних площ солодких коренів та зменшення валового виробництва цукросировини стало значне зростання цін на паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіння тощо.
Внаслідок цих тенденцій витрати на гектар посіву солодких коренів зросли до семи тисяч гривень проти торішніх 5,2 тисячі. В результаті вирощування цукрової сировини в області – справа збиткова. і щоби змінити ситуацію, потрібно справді на державному рівні збільшити мінімальні закупівельні ціни на цукрові буряки. Адже нині ціна тонни солодких коренів (за умови, що цукристість продукції – базисна) – 170 грн., тоді як собівартість вирощування такого обсягу сировини (при розрахунковій врожайності 350 ц/га) становитиме цього року орієнтовно 184,3 грн./т.
– Уряд визначив низку пріоритетів у діяльності агропромислового комплексу на 2008-й. Серед них – створення сприятливих умов для інвесторів, аби до АПК жвавіше надходив приватний капітал і активізував розвиток сіл, забезпечення доступними кредитами всіх охочих займатися хліборобством. Що робиться для цього?
– На Прикарпатті працює наразі 26 основних інвесторів, які взяли в оренду 51 тисячу гектарів орних земель – переважно недавніх перелогів. У більшості районів створено всі умови для підприємців, охочих вкладати свої кошти в обробіток землі, у хліборобство. Триває інтенсивний пошук таких людей. Тож поступово їхнє число, тобто кількість ефективних сільгосппідприємств, успішних господарів надалі лише зростатиме.
Гірша річ – з пільговими кредитами. Скажімо, торік 86 підприємств АПК залучили пільгових кредитів на 139,6 млн. грн., що дозволило їм поряд з іншими заходами завершити 2007-й із загальною рентабельністю 5,3 відсотка з 29-відсотковим приростом до попереднього року валу продукції. Завдяки державній фінансовій підтримці через механізм здешевлення позик, вони отримали з Держбюджету 16,8 млн. грн. компенсації. Але проблема в тому, що не всі охочі можуть отримати пільгові кредити. Багатьом господарствам бракує ліквідних активів для застави. іншим перешкоджає отримати їх зростання банківських відсотків за користування кредитами та обмеженість компенсаційних коштів, виділених на їхнє здешевлення.
Проте, з другого боку, діють й інші, крім механізму здешевлення позик, державні програми підтримки сільгосппідприємств. Наприклад, торік в області використано 72,1 млн. грн. з Держбюджету на фінансування цих програм, що на 13,3 мільйона більше, ніж 2006-го. З них понад 40 млн. спрямовано на дотацію виробникам тваринницької продукції та населенню за вирощену та продану на забій худобу і птицю, 3,3 млн. – на часткову компенсацію вартості складної сільгосптехніки вітчизняного виробництва, 2,9 млн. – на розвиток селекції у тваринництві і птахівництві, 2,8 млн. – на дотацію за посіви озимих та ярих культур, а решту – понад 6 млн. – направлено на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів, закладання молодих садів та догляд за ними, селекцію в рослинництві, на фінансування інших напрямів сприяння АПК.
– Одним із напрямів розвитку галузі визнано і збереження якості земель, точніше запровадження ефективної системи охорони й раціонального використання сільськогосподарських угідь. Які саме заходи передбачено для цього?
– Збереження земель, підвищення родючості ґрунтів – це питання всенародне й державної ваги. Однак останніми роками припинили фінансувати з Держбюджету програми вапнування кислих грунтів, площа яких лише в нашій області займає 148,7 тис. га. Тому розпочато цю справу коштом обласного бюджету. Приміром, цього року на ту мету виділено більше 1,3 млн. грн., і нині сільгосппідприємства краю вже одержали майже 870 тисяч з них. До закінчення сільгоспробіт, сподіваюся, надійде й решта.
Але все одно цих коштів явно замало, щоби задовольнити потребу у вапнуванні. Тож ми постійно виступали перед Мінагрополітики з пропозицією про відновлення цільового фінансування цієї вкрай потрібної справи з державної скарбниці. Та й, мабуть, не лише ми. Бо 25 червня з’явилася постанова Кабміну № 579 про відродження, попросту кажучи, державної опіки над процесами захисту, відтворення і підтримки родючості ґрунтів. Тепер на вапнування централізовано виділятимуть кошти з розрахунку 300 грн. на гектар. А також цей документ передбачає й виділення по 400 гривень на кожен гектар призначених на зелене добриво посівів сидеральних культур. У сільгосппідприємствах області, до речі, планують посіяти цього року сидерати на площі 14,6 тис. га.
Заразом інтенсифікуємо процес переходу до системи біологізації рільництва через використання регуляторів росту й розвитку рослин, мікродобрив та шляхом заорювання в грунт післяжнивних решток і соломи зернових культур, які теж слугуватимуть натуральною поживою для наступних посівів.
– У Кабміні й Мінагрополітики думають і над підвищенням ефективності переробки аграрної сировини та розширенням ринків збуту продукції з неї. Як в області розгортають роботу за цим напрямом?
– Це дійсно важлива площина докладання наших зусиль Адже від наповнення ринку високоякісними продуктами широкого асортименту й за доступними цінами залежить добробут наших краян. і торік темпи виробництва харчової та переробної галузей, у яких працює близько півтори тисячі суб’єктів підприємницької діяльності, зросли на 29,4 відсотка. Скажімо, компанія «Агрохолдинг «Авангард» – лідер з виробництва та реалізації курячих яєць – ввела в експлуатацію завод з переробки яєць «імперово Фудз» потужністю два мільйони штук на добу. Це, до речі, одне з найбільших підприємств такого профілю не лише в Україні, а й в Європі.
Зростання цін на енергоресурси, посилення конкуренції на ринку харчових продуктів стимулюють переробні підприємства до оновлення матеріально-технічної бази. Приміром, на ВАТ «Городенківський сирзавод» ввели в дію лінію з виробництва сухих молочних продуктів, на ВП «Калуський хлібокомбінат» концерну «Хлібпром» встановили обладнання, яке забезпечить виробництво 12 тонн хлібобулочних виробів на добу, у ВАТ «івано-Франківський молокозавод» відкрили цех з виробництва твердих сирів типу чеддер продуктивністю 13 тонн на добу, на ВАТ «івано-Франківський хлібокомбінат» змонтували дві сучасні лінії з випікання батонів та булок потужністю відповідно 10,5 та 2,5 тонни на добу, а нове устаткування на ТзОВ «ЗПК «ЮМАС» на Коломийщині здатне виробляти щодоби 200 тонн борошна... Загалом обсяг іноземних інвестицій, вкладених у підприємства харчової промисловості торік, сягнув понад 3,7 млн. доларів.
Що ж до освоєння нових ринків збуту, над чим ми теж постійно працюємо, то наведу лиш один такий штрих: торік з нашого регіону було експортовано продукції рослинництва і тваринництва на майже 24 млн. доларів, що у 2,8 рази більше, ніж у 2006-му. Причому більше двох третин цього обсягу припадає на молоко і м’ясо та продукти їхньої переробки.
– До речі, в урядових пріоритетах розвитку АПК, на жаль, нічого не сказано про вітчизняне тваринництво. Тим часом поголів’я ВРХ, надто ж молочного стада як в Україні взагалі, так і в нашому регіоні зокрема невпинно скорочується. Чи буде зупинено цю тенденцію?
– То болюче питання, оскільки за станом тваринництва оцінюють розвиток сільського господарства взагалі будь-якої країни. і саме поліпшення ситуації в цій підгалузі означає й піднесення аграрного виробництва та й усієї економіки. Втім, мушу сказати, що найбільші наші проблеми – саме з молочним скотарством, позаяк кількість корів як у сільгосппідприємствах, так і в господарствах населення й далі скорочується. Тоді як загальна чисельність ВРХ в області порівняно з початком січня 2008-го навіть зросла на майже три тисячі голів.
Звичайно, відновлення молочного скотарства вимагає великих вкладень на формування стада, на реконструкцію тваринницьких приміщень чи спорудження нових комплексів. І в уряді вже розробили відповідну програму. Зокрема, недавно у цьому ключі ввели й нульову ставку ввізного мита на племінні ресурси. Але для області залишається неабиякою проблемою те, що основні обсяги (97 відсотків) виробництва молока в регіоні зосереджено в особистих селянських господарствах (ОСГ). Адже через низьку якість цієї сировини переробні підприємства приймають її лише другим ґатунком. Тож продукція з неї не є конкурентоспроможною.
Взагалі мушу сказати, що курс на забезпечення продовольчої стабілізації в країні за рахунок ОСГ виявився неефективним. Принаймні тут дуже обмежені можливості для інтенсифікації виробництва та підвищення якості продукції. Тому зі вступом України до СОТ, де існують доволі жорсткі вимоги до добротності харчів, виникає нагальна необхідність концентрації поголів’я корів в індивідуальному секторі шляхом створення як великих молочних товарних комплексів, так і своєрідних міні-ферм (не менш, ніж на 20 голів) відповідно до зональних особливостей та умов.
Але тут справа радше за приватною ініціативою, ніж за втручанням державних органів. Потрібні підприємливі господарі, котрі могли б організувати таку бізнес-справу якщо не в кожному селі, то хоча б у тій чи іншій місцевості. Зрештою, тут непочатий край діяльності і для адміністрацій переробних підприємств, де мали б, думаючи про перспективи свого виробництва, формувати під нього відповідну й сучасну сировинну базу.
– Принагідно скажіть, а що, на Ваш погляд, чекає прикарпатських аграріїв, особливо так званих малоземельних і дрібнотоварних виробників зі вступом України до СОТ?
– На Прикарпатті 85 відсотків сільгосппродукції вирощують в ОСГ. Тож можна сказати, що наш агросектор дрібнотоварний. А саме таке виробництво й найбільш вразливе щодо конкуренції. За нашими прогнозами, найдужче в умовах СОТ можуть постраждати, крім молочної й цукрової галузей, також овочівництво і картоплярство, оскільки ними займаються переважно в малих господарствах, і плоди тієї праці далеко не завше відповідають показникам якості й іншим світовим стандартам як вимогам до продуктів харчування. Тому й тут, як і в молочному скотарстві, є потреба в організації великотоварного виробництва. Лише потужні кооперативи чи структури інших форм господарювання спроможні гідно конкурувати з акулами світових продовольчих ринків.
Довідка «Галичини»
Уродженець с. Стецеви Снятинського району 53-річний Микола Васильович Сухолиткий очолив головне управління агропромислового розвитку ОДА в лютому цього року. Свого часу він закінчив Чернівецький державний університет і Національну академію державного управління при Президентові України. За його плечима – 35-літній трудовий шлях від різноробочого (1972 – 1973 рр.) АТ «Будівельник» у покутянському селі Тулукові до голови агрофірми «Галичина» у рідній Стецеві (1992 – 1998). З червня 1998-го по квітень 2000 р. М. Сухолиткий – перший заступник начальника головного управління агропромислового комплексу ОДА. Відтак він – голова Тлумацької РДА (до травня 2003 р.), заступник голови облдержадміністрації (до лютого 2005 р.). Потім працював в обласній раді. А з листопада 2006-го керував дочірнім підприємством «Птахофабрика» ЗАТ «Авангард» у Городенці.
http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=1294&tx_ttnews[backPid]=24ТОЧКА ЗОРУ
ВАСИЛЬ БАЗІВ: «ВІКТОРА АНДРІЙОВИЧА ПЕРЕКОНАЛИ, ЩО ЮЛІЮ ВОЛОДИМИРІВНУ ВИГІДНО ТРИМАТИ В УРЯДІ ВИКЛЮЧНО ЯК МІШЕНЬ»
Георгій Пушкаш, «Західний кур’єр», 24.07.2008, Івано-Франківська обл.
Розмова з відомим українським політиком та аналітиком, професором Міжнародного університету «Україна» Василем Базівим.У політиків, як і у футболістів, літо – міжсезоння. Пора підбивати підсумки й будувати плани на майбутнє. Про результати політичного сезону, що завершився драматичною спробою відправити уряд Тимошенко у відставку, зривом бюджету на поточний рік та іншими гострими колізіями, ведемо розмову з відомим українським політиком та аналітиком, професором Міжнародного університету «Україна» Василем Базівим.
„Намір у Віктора Ющенка один – вдруге стати президентом”
– Напередодні розгляду питання про відставку ви зробили прогноз про те, що Президент вніс свій проект поправок до державного бюджету, щоб зірвати бюджетний процес, а відтак відправити Тимошенко у відставку. Ваш прогноз практично збувся, його підтвердила навіть сама Тимошенко. На чому ви ґрунтували свої припущення?
– Це не припущення, а елементарний переклад на доступну мову справжніх намірів політиків, що приховуються під облудною риторикою.
Можу вам розкрити секрет, як вгадувати чи прогнозувати все, що робитиме Ющенко. Намір у Віктора Ющенка один – вдруге стати президентом. На шляху до цього, на його, до речі, хибну думку, є єдина перепона, – Тимошенко. Задля подолання цієї перепони спрямовано кожен його крок, кожна дія. От і вся футурологія по-українськи.
А що стосується бюджету, то, по-перше, Ющенко не має права вносити свій проект основного економічного закону країни. Це виключно є прерогативою єдиної державної інституції – уряду. Так записано в Конституції, хоча її гарант ставиться до неї на основі народної мудрості – закон як дишло…
Не тільки в українській, але й у світовій політичній практиці ви знайдете дуже мало політиків, які так запросто здатні переступити через конституцію, як Ющенко. За психологічним архетипом, Віктор Андрійович – такий собі поміщик-самодур часів Тараса Шевченка, якому можна робити зі своїми кріпаками все, що заманеться.
По-друге, Ющенко запустив свій так званий проект бюджету у той момент, коли коаліція і опозиція були вже готові приймати урядовий проект із відповідними компромісними поправками.
Ющенко злякався виходу бюджетного процесу на конструктивний рівень. Тому й запустив, як каже Тимошенко, технологію зриву бюджету.
„Не існує ціни, яку Ющенко був би не готовий заплатити за те, щоб усунути зі свого шляху Тимошенко”
– Але ж країна залишилася без оптимального бюджету. І від цього страждають, перш за все, люди, особливо малозабезпечені?
– Справа в тому, що не існує ціни, яку Ющенко був би не готовий заплатити за те, щоб усунути зі свого шляху Тимошенко. Щоб вона не стала президентом, він готовий внести хоча б проект про відміну Акту про державну незалежність України. Не буде України, не можна буде стати її президентом.
Але повернемося до бюджету. За його прийняття за вказівкою Ющенка не голосували депутати із «Нашої України», що призвело до зриву, бо не вистачило якраз цих 10 голосів.
Що означає цей зрив імені Віктора Андрійовича? А те, що вразливі суспільні верстви не отримають 30 мільярдів гривень, які є в розпорядженні уряду і, які б пішли до адресатів ще з липня. Це також зрив виплат 1,5 мільярда заощаджень Ощадбанку, які уряд мав намір продовжувати. Тому ім’я людини, що відмінила, зірвавши прийняття бюджету, виплату заощаджень, є відомим. Її звати Ющенко Віктор Андрійович.
– Напередодні розгляду питання про відповідальність уряду ви прогнозували, що відставки не буде. Поділіться секретом, яким чином ви змогли це передбачити.
– Із Партією регіонів усе зрозуміло. Проте дивною могла видатися позиція комуністів і блоку Литвина, які не голосували за відставку.
Насправді, все дуже просто. Оскільки історію з відставкою затіяв Віктор Андрійович, компартія, яка відзначається принциповістю й послідовністю у своїй опозиційності до нього, не могла брати участі в реалізації його планів. Якби це задумав хтось інший, комуністи проголосували б залюбки.
Що стосується Литвина, то він все ж таки є професійним, далекоглядним політиком, а тому не пішов на загострення взаємовідносин із Тимошенко за рік до президентських виборів, оскільки Юлія Володимирівна має найбільші шанси їх виграти.
Ренат Ахметов – новий „любий друзь”. Ющенко робить ставку на олігархат
– Чому ж тоді не повела себе так само й Партія регіонів?
– А тут уже діє зовсім інша логіка. Ми говоримо про завершення сезону, а давайте повернемося до його початку. Що сталося рівно рік тому? А сталася переломна подія у всій пост-майданній історії. Крутий поворот-розворот. Візуально це виглядало так: виходить Ющенко у дворі ДУСі на асфальтовану галявину і врочисто перед журналістами оголошує ім’я свого нового «найлюбішого» друга – Рената Ахметова.
Узагальнимо. Це означає, що Ющенко остаточно розходиться з народом, серед якого він має підтримку 5-7 відсотків, і робить ставку виключно на олігархат. Україна – це дві складові: 99 процентів бідних і дуже бідних і один процент дуже багатих. Віктор Андрійович вирішив пов’язати свою долю із цим одним відсотком, який володіє майже 90 відсотками національного багатства України, чого немає в жодній країні не тільки європейській, а й навіть банановій, до якої скотилася Україна.
А далі – діло техніки. Ручна партія Ахметова раптом погоджується на дострокові парламентські вибори. Новий альянс надіється виграти на них і утворити ту саму “ширку”.
– Але ж результати цих виборів були іншими.
– Плани Ющенка зірвав його повний провал на заході – у помаранчевому форпості. Знаковим виявилося те, що йому не вдалося знаряддям своїх планів зробити Галичину, яка, головним чином, привела його до влади.
Президент розв’язав безпрецедентну війну проти уряду
– Але Ющенко вніс все ж таки кандидатуру Тимошенко на посаду прем’єр-міністра?
– Виходячи з результатів виборів, у нього не було інших варіантів. Хіба хочеш – мусиш! Але згадайте, яка йшла шалена атака на ці результати з метою їхньої денонсації. Від вересня по грудень Віктор Андрійович пручався.
А денонсація означала, що на основі «ширки» з Ахметовим посади розподіляться таким чином: Плющ – спікер, Колесников – прем’єр, Балога – перший віце-прем’єр.
Я теж писав про ці плани задовго до того, коли їх врешті-решт було обнародувано, і проти них уже ніхто не заперечував.
– Плани ці не здійснилися, і був сформований помаранчевий уряд. Як би ви оцінили співпрацю Президента зі своїм, по суті, урядом?
– Яким він може бути своїм для Віктора Андрійовича, коли його очолює Юлія Володимирівна?! Такий уряд може бути тільки ворожим. І Ющенко розв’язав проти нього безпрецедентну війну. У Секретаріаті Президента з’явилася нова і практично єдина функція – топити уряд. Різними шляхами. Чого тільки варті листи-фейлетони Балоги на адресу Тимошенко. Або відчайдушне роздмухування інфляції, що йшло з Банкової. Або ж газова атака, коли Банкова практично стала на бік Газпрому, а не уряду України.
– Чому ж тоді не ставилося питання про відставку?
– Віктора Андрійовича переконали, що Юлію Володимирівну вигідно тримати в уряді виключно як мішень. Поза урядом вона не буде такою вразливою.
А потім улюблена пісня нашого неповторного часу – інфляція. Якщо вона зростає, то Тимошенко падає. Відставка тут невигідна. Давайте цю саму інфляцію роздувати зі всієї сили, що й робилося несамовито.
„Була в чоловіка чи не єдина радість у житті – інфляція...”
– Але ж справді є інфляція, а з нею й зростання цін. І це факт.
– Ніхто не заперечує цей факт. Але цей факт – не тільки український, а загальносвітовий, глобальний. У Росії цифри зростання цін на продукти вищі, ніж в Україні, але ж президент Медведєв не ставить питання у зв’язку з цим про зняття з роботи прем’єр-міністра Путіна. А у нас? Чи ви чули з уст фінансиста Ющенка будь-яку, бодай одну невеличку ідею – як зупинити інфляцію? Вся розмова на цю тему зводилася до єдиного – винуватим є тільки уряд і все, що він робить, – все не так, а як – ми не знаємо, але уряд – «долой».
– Останнім часом інфляція пішла на спад, і такий підхід уже не актуальний. Чому ж тоді стосунки загострилися?
– Ваша логіка цілком правильна. З погляду інтересів державних. Проте ми знаємо, що наш головний герой керується іншим інтересом. А з цього й випливає: якщо інфляція вже не топить Тимошенко, то настав час її знімати, бо вона вже перестає бути вразливою, перестає бути мішенню.
Була в чоловіка чи не єдина радість у житті – інфляція, а тут уряд позбавив його такої радості. Нам такий уряд не потрібен! Такий, який може мати результати. Уряд, зокрема його голова, потрібен для того, щоб вішати на нього всіх собак. От вам і вся мотивація – чому зі всією категоричністю на порядку денному постало питання про відставку Тимошенко.
– Чому в останні дні сесії треба було конче це робити? Можна було перенести на осінь?
– Ми дуже невиправдано недооцінюємо психологічні фактори у всьому, особливо в політиці.
Є два варіанти. Перший. Лежать собі державні мужі десь на морях, ніжаться на сонці у стані повної «розслабухи» та із почуттям виконаного обов’язку. У Києві на троні урядовому вже немає Тимошенко – можна із полегшенням зітхнути й зануритися в теплі літні води Криму чи ще далі. Варіант другий. Мужі поїхали відпочивати, прилаштувались на пляжі, а з голови не вилазить ота думка – там, у Києві, сама на господарстві, протягом двох місяців залишилася ота… Ну який тут відпочинок, сама мука невимовна.
Планували, звичайно ж, перший варіант – вчинити це «грязне» діло до відпустки. А вийшов, як бачимо, варіант другий.
Відтак, наскільки мені відомо, колеги-аналітики, що обслуговують тандем Ющенка-Ахметова, зробили такий висновок: якщо не усунути Тимошенко влітку, то восени зупинити її прорив до президентства буде вже неможливо.
Тим не менше, шанси у Тимошенко – найвищі
– Ви теж дотримуєтесь такої думки?
– Я би з такими категоричними висновками не поспішав, хоча не можна не визнати, що шанси у Тимошенко є найвищими. Проте відстань між шансами й реаліями – завжди є дуже далекою. Ми порівнювали політику з футболом. Так от, у міжсезонні прийнято кардинально зміцнювати команду, тим паче, вирушаючи у свій найважливіший у житті політичний сезон. Відтак – хвалена й куплена з потрухами свобода слова. Все залежить від того, наскільки дадуть українці маніпулювати собою зі всесильного «ящика» – телеканали та інші розподілені за кланами ЗМІ будуть реалізовувати не міфічну свободу слова, а ставки своїх господарів-олігархів.
– І якими будуть ці ставки?
– Ставки більші, ніж життя! На терезах – десятки мільярдів, що належать олігархам, і долі десятків мільйонів громадян, які мають право на гідне життя.
З осені в Україні запускається тоталізатор, у якому ставки робляться не на гру, не на сезон, а на 10 років. Треба мати на увазі, що для найпродуктивнішого покоління 40-50-річних громадян – це практично остання ставка.
Може, комусь це видається згущенням фарб, але суспільство ще не зовсім уявляє, що його чекає найближчого року з гаком. Потрясіння із Майданом – це так собі, витівки на галявині, порівняно з майбутніми боями за владу над Україною.
http://www.wk.if.ua/?set=news&mc=readfull&do=2133ВЕДАЮТ, ЧТО ТВОРЯТ!
Владимир Зубарев, председатель Крымской коллегии адвокатов, «Крымские известия», 23.07.2008
В нашей действительности что-то почти не встречается чисто правовая оценка специалистами действий правоохранительных органов.Проблема в системе, прогнившей, погрязшей в жадности, погоне за переделом собственности, разрушающей моральные устои людей и подчиняющей правоохранительные органы государства низменным инстинктам власть имущих.
Сейчас, когда несколько поулегся шум, поднятый правоохранителями по поводу задержания южнобережных должностных лиц, а Верховная Рада АРК заявила о бюджетной поддержке Крымского главка МВД только после предоставления ей планов реализации правоохранительных программ, когда президент приостановил распоряжение правительства о назначении Н. Ильичева на должность, а сам генерал, говорят, затаился и чего-то ждет, — настало время рассмотреть случившееся, увы, нетрадиционно для нашего времени, то есть без излишних эмоций.
Лет пятьдесят тому назад молодым следователем прокуратуры я слушал суждения своего коллеги-следователя, который безапелляционно говорил о том, что все человечество, мол, делится на две категории — свидетелей и обвиняемых. С этой философией он и ушел в отставку, будучи уже почтенным полковником. Сейчас вспомнил эту историю, когда начитался, наслушался и насмотрелся гневных откровений некоторых генералов милиции, в том числе и материалы обширного интервью Н. Ильичева в газете «С места происшествия».
Во всех этих театрально гневных интервью и комментариях министра внутренних дел Луценко, генерала милиции Ильичева, народного депутата Москаля явно сквозит не столько профессиональная составляющая, сколько неприличное политиканство, тем более что отсутствие таковой усиленно подчеркивают все выступающие на тему о «смотрящих», «крышующих» и прочих злодеях крымского политического истеблишмента. И эта их корыстная политическая заинтересованность проглядывает сквозь узор сенсационных рассуждений, как то самое «шило» или «уши» из известных поговорок. В отличие от упомянутого мною молодого коллеги, который все-таки не призывал нарушать закон, наши генералы о законе, похоже, совсем не думают, хотя тоже делят всех украинцев на свидетелей и обвиняемых, даже тех, кто никогда не будет осужден.
Сесть за клавиатуру компьютера меня заставило одно обстоятельство, которое можно рассматривать и как претензию к журналистскому сообществу. Когда речь идет о зоне действия Уголовного кодекса, о раскрытии преступлений, привлечении виновных, пресечении деятельности преступных группировок, всегда необходимо давать общественности точку зрения юристов, не ангажированных в рассматриваемых событиях, а просто профессионалов. В нашей же действительности что-то почти не встречается абстрактная, чисто правовая оценка специалистами действий правоохранительных органов, в том числе милиции и лично генерала Н. Ильичева.
Все построено больше на эмоциях. А ведь все мы вправе давать надлежащую профессиональную оценку и критику этих публичных лиц, поскольку над ними и над нами в цивилизованном государстве должен царить закон. И лишь ему должны соответствовать и задержание, например, мэров Алушты и Партенита, и выступления по этому поводу должностных лиц, включая министра. А не игнорированию презумпции невиновности, намекам на политические пристрастия Щербины, на межпартийные склоки и т. п. Страсти человеческие, пристрастия политические и личные должны оставаться в стороне, они никогда не украшают хорошего профессионала, чувства при такой работе надо скрывать.
Если бы наши генералы милиции, про министра уже не говорю, так вот, если бы они иногда смотрели американские полицейские теледетективы, то запомнили бы, как, надувая щеки, шерифы и офицеры полиции, находясь на месте происшествия, под проклятья репортеров ограничиваются словами «no comment» и лишь потом скупо и строго дозированно дают интервью. Увы, таковы общемировые правила. Следствие требует определенной секретности. Доказательства еще сырые, их мало, они требуют скрупулезной работы по их закреплению и процессуальному оформлению для суда. Лишняя огласка всегда идет во вред, она может разрушить то, что имеется, — и подозреваемый уйдет от ответственности или ложно будет обвинен невиновный.
В Уголовном кодексе Украины есть статья 387-я, часть 2-я которой устанавливает уголовную ответственность для судей, прокуроров, следователей, работников дознания или оперативно-розыскного органа, независимо от того, принимали ли эти лица непосредственное участие в досудебном следствии или дознании, если разглашенные ими данные позорят человека, унижают его честь и достоинство. Все это применимо и к задержанным с таким шумом и словесной трескотней алуштинскому голове и другим лицам.
Любая, тем более чрезмерная, информация о задержанном лице, с указанием разных деталей и обстоятельств, и зачастую основанная на предположениях, всегда ставит под сомнение честь и достоинство такого лица. Если это бомж, то еще полбеды, а если это, например, предприниматель, то от практикуемой УБОПом при задержаниях сенсационности, театральности и навевающей жуть жестокости он, не будучи еще осужденным, уже зачеркнут во мнении своих контрагентов и конкурентов. Как ему потом жить? Законодатель, сознавая это обстоятельство, ввел в процессуальный закон норму (ст. 236-7 УПК Украины), разрешающую обжаловать постановление о возбуждении уголовного дела. Она очень не нравится правоохранительным органам, они всячески пытаются ее видоизменить. Но она работает и будет работать, Европа, знаете ли, требует. Вот поэтому в Конституции и сказано, что только суд может объявить человека виновным в преступлении, а не генералы и министры.
Но есть еще и третье. Пойдя по неверным стопам Геннадия Геннадьевича, Н. Ильичев, как и ранее Г. Москаль, обрушился на бывших адвокатов Крымской коллегии. Он возмущен: как же они могут занимать теперь значительные государственные должности в Крыму, хотя сами неоднократно ранее защищали в судах преступников? Враги народа? Трудно понять, чего здесь больше — собственного недомыслия или желания угодить Луценко и Москалю. Если первого, то дело совсем плохо, если второго — то это чистейшее политиканство. Ведь и неплохие у Ильичева за годы его службы в Крыму были начальники, в Симферопольском районе о нем осталось хорошее мнение, а что же теперь случилось?
Мы хорошо помним тот правовой беспредел в борьбе с правонарушениями, который существовал в Крыму под руководством тогдашнего начальника главка милиции Г. Москаля. Очевидцы и участники тех событий многое могут рассказать о подбрасывании подозреваемым лицам патронов и наркотиков, недозволенных методах допроса, нарушениях требований закона при задержании и аресте под благородным предлогом борьбы с «Сейлемом», «Башмаками», «Греками» и др. Больше всерьез, чем в шутку, распространялась среди предпринимателей и адвокатов рекомендация «зашивать карманы», чтобы при внезапном задержании было бы нельзя незаметно подбросить наркотики или патроны. Милиция под руководством своих генералов даже разработала и применяла своеобразную программу «Адвокат», направленную на компрометацию и принудительное отстранение адвокатов от защиты «криминальных элементов» и замену их менее принципиальными, но более послушными. Эта борьба с преступностью практически всегда превращалась в борьбу против адвокатов. На практике все свои недоработки работники правоохранительных органов списывают на активную работу адвокатов. Почти не реагировала на эти вещи прокуратура, а общественное мнение было дезориентировано шумом и гамом. Еще в 1998 году мы публично сообщали об этом, однако Москаль на просьбу прокомментировать это заявление с присущим ему правовым нигилизмом сказал, что «адвокат — это человек, который за деньги черное называет белым» («Зеркало недели», № 13, март 1998 г.). По существу он возразить не мог ничего.
Потом вроде бы прошли такие времена. Явных, наглых нарушений закона со стороны правоохранительных органов стало немного меньше, и сложилось впечатление какого-то выравнивания ситуации, появилась надежда. И вот теперь опять.
Как можно, например, оправдать такое беззаконие? По тому же алуштинскому делу в тот же день был задержан В. Прибега, якобы советник В. Щербины. Устно и письменно Н. Ильичев и пресс-служба Крымского главка МВД долго и убедительно доказывали, что Прибега является очень нехорошим человеком, никто его при задержании не бил, повреждения у него пустяковые — «две царапины», и непонятно, почему он оказался в больнице, как об этом говорил Ильичев в телепередаче по ЧТРК.
Но будучи все-таки юристом, я хотел бы услышать ответы на вопросы, которые упорно обходят в своих заявлениях генерал и его подчиненные.
Первый. Почему при задержании, в нарушение требований ст. 106 УПК Украины, не были извещены родственники задержанного, изъятого из дома «в шортах и тапочках»? Если милиция не считает это задержанием, то как оправдать принудительное доставление?
Второй. Почему в нарушение требований ст. 29 Конституции Украины и той же статьи Уголовно-процессуального кодекса вместо освобождения задержанного по истечении семидесяти двух часов его вначале без оформления задержания держат то в помещении УБОПа, то в Киевском РОВД, а затем в приемнике-распределителе?
Третий. Почему в нарушение требований ст. 107 УПК Украины к задержанному не был немедленно допущен адвокат? Был ли письменный отказ задержанного от адвоката? Почему адвокату пришлось разыскивать своего клиента с помощью органов власти?
Четвертый. На каком основании Прибега был помещен и содержался в приемнике-распределителе — учреждении, которое в соответствии с самим названием предназначено для бродяг и бомжей, а не для таких, как Прибега, личность и местожительство которого были заранее известны, а документы изъяты при задержании?
Пятый. Где же все-таки Прибега получил телесные повреждения, будучи «доставлен с улицы» в реанимацию, куда поступил с диагнозом «закрытая черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, ушиб почек, перелом конечного отростка, кровоподтеки в области плеч и ушиб мягких тканей затылочной области»? Документ подписали главврач 6-й горбольницы и министр здравоохранения Крыма. Это о тех «двух царапинах», о которых говорил Ильичев по телевидению.
И нам не надо говорить о том, какой Прибега плохой человек, что «ему давно пора сидеть в тюрьме». Сначала докажите это в суде. Закон суров, и с точки зрения закона он — прежде всего человек, личность, гражданин. По отношению к нему тоже надо соблюдать закон, независимо от того — советник он или не советник, «смотрящий» (докажите!) или нет. Лишь такое отношение к людям отличает нас от животных.
Да, это трудно, это требует от следствия высокой квалификации, умения, дисциплины, инициативы, даже творческого подхода, иначе нельзя, можно докатиться до «эскадронов смерти», как в Латинской Америке в прошлом веке, где правоохранители просто отстреливали криминалитет.
Невольно возникает и такой вопрос: а где была прокуратура? Почему милиция то и дело ссылается на нее в оправдание своих «алуштинских» действий?
Отвечу — там же и была. При надлежащем прокурорском надзоре, строгом и беспристрастном, такие нарушения прав человека были бы невозможны или строго пресекались. Но когда отношение к адвокатам в самой прокуратуре крайне пренебрежительное, когда она не реагирует на ущемление прав адвокатов, когда следователь прокуратуры позволяет насильно за шиворот вытолкать женщину-адвоката за дверь кабинета (Евпатория), когда милиция при попустительстве прокуратуры безнаказанно избивает адвоката (Алушта) — о каких правах человека еще можно говорить?
Проблема даже не только в пренебрежении к закону. Проблема не в том, заинтересован ли кто-то из депутатов в исходе событий или какая-то партия берет в Алуште реванш. Проблема в системе, прогнившей, погрязшей в жадности, жлобстве, животной погоне за переделом собственности, разрушающей моральные устои людей и подчиняющей правоохранительные органы государства низменным инстинктам власть имущих. Идя таким путем, вместо Европы мы получим Апокалипсис.
И хотя и сказано в Библии: «…прости им, Господи, ибо не ведают, что творят...», таких вещей прощать нельзя, ибо все они отлично ведают. Гнев общества должен быть услышан, ибо если не остановить таких «борцов» за укрепление законности в обществе, использующих методы и понятия, достойные Лаврентия Павловича и отвергаемые законом и цивилизацией, нашему государству, и так неустойчивому, придет бесславный конец.
http://www-ki.rada.crimea.ua/nomera/2008/132/what.htmlПОЛІТСИНОПТИКИ
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок», 23.07.2008, Львівська обл.
Прогноз політичної погоди.З початком літніх парламентських канікул настало політичне затишшя.
Півтора місяця політики ділитимуть місце під сонцем не у політичних коридорах і кулуарах, а на курортах. Чи пройдуть депутатські вакації без перерви на позачергову сесію, і як розгортатимуться події у новому політичному сезоні? Про це – у прогнозах експертів (для «ВЗ»).
Володимир Полохало, політолог, народний депутат: «Нова сесія Верховної Ради почнеться з нових торгів» - Вотум довіри, який отримав уряд в останній день роботи другої сесії, засвідчив провал «чорних» і «сірих» технологій, котрі використовували проти Кабміну - як у Секретаріаті Президента, так і стараннями Партії регіонів та інших політичних сил, зацікавлених у переформатуванні парламентської більшості і формуванні нового уряду на базі широкої коаліції. Усі ці політичні гравці втратили. Якщо ця поразка їх нічого не навчить, то вони ризикують повторити своє фіаско ще раз - восени. Розвиток подій залежатиме від того, чим далі керуватимуться ці гравці: логікою здорового глузду чи діями, які інакше, як «політичним самоспаленням», не назвеш.
- Які шанси на те, що вдасться провести позачергову сесію для ухвалення змін до бюджету?
- Упевнений, що Партія регіонів не збереться у сесійній залі. Є сумніви, що Президент щирий у своїх заявах про необхідність проведення позачергової сесії. Не певен, що «Наша Україна» зайде у сесійну залу до 2 вересня. Фракція Блоку Литвина, схоже, теж не збирається робити цього… Нова сесія Верховної Ради почнеться з нових політичних торгів.
- Довкола чого?
- Восени вже почнеться підготовка до президентських виборів. Почнуть формуватися табори навколо ключових осіб.
Олексій Гарань, професор політології НУКМА, науковий директор Школи політичної аналітики: «Не певен, що й у вересні Литвин і комуністи готові будуть підтримати відставку Кабміну».
- Продовжуватиметься тактика взаємних «уколів», критики, але різких політичних рухів з чийогось боку навряд чи можна чекати. Малоймовірно, що вдасться провести позачергову сесію Верховної Ради. До осені збережеться статус-кво. У вересні знову постануть питання, які залишилися невирішеними: зміни до бюджету, тема Фонду держмайна, Антимонопольного комітету… Партія регіонів сподівалася, що до літніх канікул вдасться провести відставку уряду, але цього не сталося. «Регіони» і далі намагатимуться працювати у цьому руслі. Але я не певен, що й у вересні депутати Блоку Литвина і комуністи готові будуть підтримати відставку Кабміну.
- Кажуть, з настанням парламентських канікул кабінетні переговори плавно переходять у «пляжні»… Тема створення нової коаліції фігуруватиме у цьому переговорному процесі?
- Переговори, взаємне «прощупування» позицій, безумовно, триватимуть. Партія регіонів прагнутиме переформатування коаліції. Але багато що тут залежатиме від позиції Президента. Похід Богатирьової на Говерлу, фотосесія з цього сходження свідчать про те, що Богатирьова і через неї частина Партії регіонів досить тісно зав’язані на контакті з президентським Секретаріатом. Це напрям, який «регіонали» відпрацьовують дуже ретельно.
Тарас Березовець, політолог, директор PR-компанії «Політтех»: «З вересня буде швидке загострення політичної ситуації».
- До вересня в Україні не буде значущих перемін, не буде великої кризи. Можливі певні загострення, як зараз, з російським «Газпромом», який вкотре звинуватив Україну у несанкціонованому відборі російського газу. На внутрішньополітичному фронті не буде суттєвого прориву чи загострення, оскільки усі виснажені: політики воліють полежати на пляжах, а не збиратися у Києві. Позачергової сесії, як цього хотіла б коаліція, не буде. Депутати повернуться у столицю традиційно – до Дня незалежності. Так само традиційно розпочнеться і новий політичний сезон – з початком чергової сесії Верховної Ради. З вересня почнеться швидке загострення ситуації, оскільки питання нинішньої коаліції залишається у підвішеному стані. Вихід Бута і Рибакова поставить хрест на коаліції, якщо до неї не долучиться Блок Литвина. Переговори про такий союз, очевидно, вестимуть до кінця серпня.
З великою вірогідністю можна говорити про подальше загострення конфлікту між Президентом і урядом. Особливо на тлі проблем, які не були вирішені через блокування Верховною Радою і Президентом змін до бюджету. Це і підготовка до Євро-2012, і своєчасні інвестиції в економіку, і відновлення компенсаційних виплат колишнім вкладникам Ощадбанку СРСР. Загострення конфлікту може привести до двох речей. Або буде переформатування коаліції: один варіант – розширення її за рахунок Блоку Литвина, другий – створення широкої коаліції на базі Партії регіонів, Блоку Литвина і більшої частини «Нашої України». Або, якщо цього не станеться, Президент, швидше за все, спробує зусиллями своїх союзників у ВР заблокувати роботу парламенту, - щоб розпустити його і призначити позачергові парламентські вибори на кінець нинішнього або на початок наступного року.
- До чергового мусування у Верховній Раді питання про відставку уряду може не дійти?
- Відставки, швидше за все, не буде, бо для цього досі немає достатньої кількості голосів і технічно зробити це дуже складно. Якщо не вдасться переформатувати коаліцію і дійде до розпуску парламенту, то уряд тимчасово виконуватиме обов’язки, доки не почне роботу нова Верховна Рада і не буде створено нову коаліцію.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=66476ВІДКРИТІ СПИСКИ НЕ ВИГІДНІ НАРДЕПАМ
Ірина Гамрищак, «Львівська газета», 22.07.2008
Розмова з Романом Кошовим, головою ЛОГО Комітету виборців України.Попри те, що наші політики готові проводити вибори ледь не щороку, вони зовсім не готові вдосконалювати виборче законодавство. Дуже часто питання забезпечення якомога більшої прозорості та демократичності виборів обмежуються лише популістськими заявами, які ніхто й ніколи не втілить у життя.
Один із таких моментів – створення реєстру виборців. Щоразу напередодні виборів якась із політичних сил починає порушувати це питання, адже відсутність відповідного реєстру дає широкий простір для маніпуляцій із підсумками народного волевиявлення через неточності у списках. Однак вибори минають, їх, попри численні зауваження та порушення, оголошують легітимними та демократичними, і про реєстр забувають. До наступних півроку перед новими виборами.
Про те, на якій стадії нині перебуває створення реєстру виборців, чому це питання досі не вирішили й кому вигідно “підвісити” його в повітрі – у розмові з головою ЛОГО Комітету виборців України Романом Кошовим.
– Чи ведуть в Україні роботу зі створення реєстру виборців і на якій стадії вона?
– Так, його створюють. При оргвідділах в органах місцевого самоврядування утворено групи з реєстру виборців. Але цю роботу виконують доволі повільно. Наскільки я розумію, причина в тому, що вибори ще не “на носі”. Відповідно, всі ставляться до цього дуже вальяжно.
– Чи впливає відсутність реєстру виборців на фіксування точності їх підсумків?
– На сьогодні – не впливає ніяк, тому що за весь час існування України вибори не відбувалися за реєстром виборців, але результати були, і їх визнавали легітимними. Річ у тім, що реєстр виборців не є основою для проведення чесного та незалежного волевиявлення. Однак це є своєрідною панацеєю, ліками від того, щоб хтось не спробував робити махінацій із підсумками голосування, базуючись на неточностях у списках виборців. Тому що фактично за останні п’ять років постійні нарікання на якість списків виборців лунають з усіх боків – і від учасників виборів, і від міжнародних експертів.
Саме для того, щоб якось зменшити кількість помилок у списках виборців, і створювали відділи реєстру виборців. Проте нині в Україні, особливо впродовж останнього року, патова ситуація, зокрема і в ЦВК. Та й, зрештою, поки що немає виборів, тому значної уваги цій темі не приділяють. Упевнений, що реєстр виборців сформують, але сформують за планом на наступні чергові вибори, тобто 2010 року. На це вже закладено кошти в бюджеті, створено відділи в усіх органах місцевого самоврядування, отже, якусь роботу здійснюють. Але реально роботу вестимуть – знаю це з особистого досвіду – за півроку, можливо, за дев’ять місяців до виборів.
– Як ви слушно зауважили, напередодні кожних виборів активно загострюють увагу на необхідності створення реєстру виборців, але коли вони минають, інтерес до цього поступово згасає. Можливо, причина в тому, що комусь вигідно тримати ситуацію в такому “підвішеному” стані, щоб під час самого голосування чи підрахунку голосів мати змогу для, скажімо, певного маневрування?
– Звичайно, це цікавить багатьох. Також чимало зацікавлені в тому, щоб мати доступ до цього реєстру. Це трохи дивна ситуація: з одного боку, в законодавстві вказано, що доступ до реєстру виборців є обмеженим, а з іншого – згідно з виборчим законодавством, довірена особа будь-якого кандидата чи будь-якої політичної сили може ознайомитися з ним, щоб мати змогу перевірити, чи правильні в ньому відомості. Тобто це ніби й таємна інформація, але водночас будь-хто, зареєструвавшись депутатом і призначивши собі кількох довірених осіб, має право перевірити реєстр. Але, думаю, найважливіше, що в Україні люди, які відповідальні за ухвалення виборчого законодавства, не готові затверджувати таке виборче законодавство, яке унеможливлювало б фальсифікації.
Тобто нині, коли вони говорять про реформу виборчого законодавства чи про те, щоб якось його поліпшити, законодавець думає насамперед про те, щоб залишитися у Верховній Раді, а не про те, як провести чесні вибори. Ще 1998 року наша організація подала концепцію виборчого кодексу. Але оскільки там не було передбачено можливостей маніпулювати волевиявленням, то найбільші парламентські фракції були категоричними противниками цього кодексу й тоді його заблокували. Тепер вони знову повертаються до цієї ідеї, але можуть настільки викривити саму ідею й суть навіть того самого реєстру виборців, що ми знову побачимо дуже смішну та навіть колаптичну ситуацію.
– Тобто ви вважаєте, що популярні нині розмови про необхідність змінити виборче законодавство, ввівши відкриті списки тощо, є лише популізмом?
– Цілком! Жодному депутатові у Верховній Раді є невигідними відкриті списки. Жоден депутат на місцевому рівні не зацікавлений у виборах на мажоритарній основі. Все, що вони говорять, – це винятково популізм. Тому що, правду кажучи, лише одиниці навіть теперішніх депутатів міської чи обласної ради готові йти через мажоритарні округи. Але оскільки виборець чекає цього, то вони готові обговорювати цю тему. Знову ж таки, відкриті списки – це не панацея, тому що є різні типи тих відкритих списків, і тут повторюється та сама ситуація, що й з імперативним мандатом чи скасуванням депутатської недоторканності: всі говорять, що треба, але депутати цього не хочуть і рішення не ухвалюють. Просто виходить так, що нікому це не вигідно – ні більшості, ні опозиції. Для них зручна така ситуація, яка є зараз.
– І наостанок, мабуть, риторичне запитання: а вихід де? Чи є шанси, що найближчим часом щось у цьому напрямі зміниться, чи все-таки ця патова ситуація триватиме довго?
– Думаю, ця патова ситуація поступово призводить до кризи політичної, інституційно-правової, і ми це бачимо. Впродовж року держава живе в такій ситуації, врешті-решт вона дійде до колапсу, й тоді треба буде щось змінювати. І зміни відбудуться, але, думаю, не в парламенті.
– Тобто це можуть бути якісь громадські заворушення?
– Ні, не обов’язково. Це може бути референдум, може бути введення президентського правління й указ президента, можуть бути, знову ж таки, якісь зміни до Конституції чи новий Основний закон, який, скажімо, просто відсуне вбік тих людей, які нині заштопорили ситуацію в парламенті.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/22/32872/ПЕРСОНАЛІЇ В ПОЛІТИЦІ
СТАВКА НА ПРЕЗИДЕНТСТВО
Ірина Гамрищак, «Львівська газета», 24.07.2008
Посада прем’єра для Юлії Тимошенко є не надто зручним плацдармом для перемоги в президентських виборах.Адже економічні втрати уряду, програна війна за губернаторів, перспектива дорогого газу взимку тощо зовсім не додають рейтингу чинній прем’єрці. Тож, щоб у перспективі переконливо перемогти у президентській кампанії, вона повинна восени… піти у відставку. Таку думку нещодавно висловив віце-президент Європейського парламенту Марек Сівец.
“Леді Ю” “відправляють у відставку” ще з березня. І всі експерти одностайно стверджують, що відставка Кабміну вигідна насамперед Юлії Тимошенко. І зовсім не вигідна Вікторові Ющенку, який залишиться з розваленою економікою, званням “душителя ініціатив Юлечки” та ще нижчим рейтингом, рештки якого можуть остаточно перекочувати в активи “ображеної та гнаної, але не скореної” прем’єрки.
Липневе голосування за висловлення недовіри уряду, здавалося б, мало остаточно покласти край усім розмовам про те, що Кабмін “відставлять”. Тим паче, чимало депутатів не голосувало за неї саме через те, що, мовляв, Кабінет Міністрів мусить відповісти за те, що натворив за півроку. А от коли всі його кроки йому ж і “аукнуться” (себто позначаться на рейтингу), тоді й про ще одну недовіру можна буде поговорити. Але, як з’ясувалося, такі розмови лише почнуть. І думка з Європи тут показова – навіть там уже зрозуміли, що відставка уряду зіграє Ю. Тимошенко на руку, тож прем’єрка добиватиметься її з усіх сил.
Восени Юлії Володимирівні варто вирішити, коли для неї буде найкращий момент почати свою кампанію. Тоді вона піде з уряду і, як один з основних кандидатів на посаду президента, розгорне активну підготовку до виборів”, – зазначив Марек Сівец в інтерв’ю “Українському тижню” та наголосив: якщо Тимошенко залишиться головою Кабміну, то шансів очолити державу в неї мало, а тому вона працюватиме як опозиційний кандидат.
Таку думку європарламентарія поділяє і голова Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. “Об’єктивно їй треба тікати з посади прем’єр-міністра, тому що економічні наслідки її діяльності просто жалюгідні. Я навіть сказав би, що фактично вона довела Україну до фази стагнації. Це винятково наслідок дій Юлії Тимошенко, Пинзеника та загалом цього дуже нефахового уряду. Такого непрофесійного Кабміну ми ще не мали”, – запевнив він.
На думку Олега Соскіна, те, що Кабмін своєю постановою збільшив мінімальні пенсії, вже свідчить про плани Юлії Володимирівни щодо власної відставки. Експерт вважає, що це – економічно неправильний крок, оскільки він призведе до зростання інфляції, тому його можна розцінювати винятково як “соціальну демагогію для того, щоб підтримати рейтинг Ю. Тимошенко як кандидата в Президенти”.
Як зауважив Олег Соскін, відставки прем’єрки треба очікувати десь у жовтні, коли виникне дуже складна ситуація в економіці. “Тепер Юлії Тимошенко треба тільки вибрати момент, коли варто зістрибнути з потяга, який мчить у стінку”, – стверджує політолог. Причому зістрибнути треба так, щоб усім здавалося, буцім її скинули – тобто бажаною є власне примусова відставка прем’єр-міністра, яка позначиться на рейтингах значно позитивніше, ніж самовідставка уряду.
На думку пана Соскіна, Ю. Тимошенко якось спровокує В. Ющенка, маніпулюючи неухваленим бюджетом і незатвердженою програмою дій уряду. Водночас розказуючи всьому світу про те, як їй не дають працювати, вона доведе ситуацію до якогось вибуху, наслідком чого стане її звільнення.
Натомість політолог Кость Бондаренко каже: йому нічого не відомо про те, що Юлія Тимошенко має намір піти у відставку. Однак погоджується, що залишатися головою уряду для неї недоцільно. “А що їй дає перебування при владі? Кожен такий день – це мінус для її рейтингу. Він у неї почав поступово знижуватися, а в опозиції легше набирати бали. Думаю, якщо вона піде у відставку, то нічого від цього не втратить. У неї справді мало шансів стати президентом із крісла прем’єра, оскільки в нас перебування при владі віднімає, а не додає”, – вважає експерт.
Бондаренко стверджує: якщо Ю. Тимошенко наважиться на відставку, то її ніщо не зможе зупинити. Адже, скажімо, вихід БЮТ із коаліції – це автоматична відставка Кабміну. Також, як зазначає політолог, шанси стати президентом у опозиційної Юлії Володимирівни становлять 50%, тоді як шанси прем’єр-міністра можна окреслити в межах 33%, іще по 33 матимуть Віктор Янукович і Віктор Ющенко, який має адміністративний ресурс – Президент контролює губернаторів, а отже, ситуацію на місцях. Юлія Тимошенко війну за губернаторів програла, тож у неї цього ресурсу немає.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/24/32917/А ГДЕ ВЫ БЫЛИ, КОГДА ЮЩЕНКО ТРАВИЛИ?
Андрей Кривцун, «Донбасс», 23.07.2008
Дело об отравлении кандидата в президенты в 2004-м превращается в фарс в 2008-м.Одно время модным был вопрос: «А где вы были 19 августа?». Именно в этот день в 1991 году несколько высокопоставленных лиц во главе с вице-президентом СССР Геннадием Янаевым создали Государственный комитет по чрезвычайному положению (ГКЧП), объявили о смещении с поста президента Михаила Горбачева и о переходе всей полноты власти к ним. Путч провалился, а фраза осталась. Теперь ее, несколько переиначив, следователи задают депутатам, журналистам, а то и самому главе государства. А вас еще не спрашивали, где вы были пятого сентября 2004-го?
Поиски без азарта
Напомним, что именно в этот день Виктор Ющенко, будучи кандидатом в президенты, встречался с руководством СБУ за ужином на даче бывшего заместителя главы этой Службы Владимира Сацюка. Вскоре после этого лидер «Нашей Украины» почувствовал недомогание и 10 сентября был госпитализирован в венскую клинику «Рудольфинерхаус». Врачи заявили, что Ющенко отравлен диоксином, причем яд попал в организм пациента примерно за пять дней до госпитализации. Потом были долгие месяцы лечения и поиска виновных. И если победить болезнь президенту удалось, то поймать тех, кто пытался отправить его на тот свет (если все было так, как говорит окружение Виктора Андреевича), не получилось. Генпрокуроры и правительства менялись, а продвижения не было. Когда же отравителей «назначили» - сам Сацюк и два близких ему человека: Тарас Залесский (он подносил еду) и Алексей Полетуха (якобы привез диоксин из России) - следы их затерялись (теперь-то мы знаем, что они осели в РФ), как разгладились со временем страшные шрамы, избороздившие лицо Ющенко предвыборной осенью 2004-го.
Кум дело подтолкнул
Новый толчок старому делу дали откровения народного депутата Давида Жвании. Входящий в фракцию блока «Наша Украина» - «Народная самооборона» кум президента не снес обидного копания в достоверности своего гражданства и выстрелил сенсацией: диоксин-де ни при чем, Ющенко просто скушал что-то не то, а версию о врагах, возомнивших себя Борджиа, придумал штаб кандидата в президенты. Сначала бунтующего то ли грузина, то ли украинца, увещевали, потом опровергали и, наконец, взяли в оборот. Суды по делу о его гражданстве (а дело-то - еще прошлого века!) идут, в Генпрокуратуру Давида Важаевича поговорить об отравлении Виктора Андреевича периодически вызывают. Был он там и вчера, но лишь для того, чтобы громко хлопнуть дверью. Благо статус депутата позволяет!
По словам Жвании, он покинул «шизофренический» допрос, потому что у него начали спрашивать анкетные данные, да еще и не предоставили возможность встретиться с руководителем следственной группы по делу отравления Ющенко Галиной Климович. «Она меня через медиа приглашает (пресс-служба Генпрокуратуры вызвала его на допрос через СМИ - дурацкая новомодная традиция), а потом со мной общаются какие-то ее помощники», - возмущался депутат, считая, что следователи по указке президента сейчас «копают под всех, а затем выведут (в виновные) того, кто им симпатичен».
Вдогонку парламентарию понеслись слова следователя Главного следственного управления ГПУ Алексея Донского, что Жвания, который на допросе якобы нервничал, либо «чего-то или кого-то боится в связи с расследованием этого дела, либо сам причастен к преступлению».
Допросили сотни. И все мало?
В отличие от Давида Жвании, которого прикрывает мандат, журналист «Украинской правды» Сергей Лещенко сделать следователям ручкой не мог. Нашего коллегу, виновного, судя по всему, лишь в том, что взял скандальное интервью у кума президента, на прошлой неделе допрашивали два дня подряд - в общей сложности 13 часов. Причем в первый раз на допрос доставили принудительно. Как поведал журналист после «беседы», ему фактически запретили писать об отравлении Ющенко (можно только с разрешения следователя). «Мне кажется, что намерение сделать журналиста участником процесса в качестве свидетеля является, в некоторой степени, попыткой накинуть замок на роток, оградить журналиста от этой темы», - заявил Лещенко, на защиту которого стали не только коллеги, но и многие депутаты и даже... президент со своим Секретариатом. Смешно, учитывая, что зависимость Генпрокуратуры от главы государства - секрет Полишинеля.
И, наверно, не только Жванию шокировали слова Ющенко, что «диоксиновое дело» расследуется «активно и профессионально», чему подтверждение - допрос сотен человек. Нардеп вчера посетовал, что Генпрокуратура превратила следствие в шоу, и высказал сожаление, что во время визита в ГПУ президент не забрал свое заявление об отравлении. Ну, а глава государства пообещал, что мы скоро получим «очень много новых, странных для граждан Украины» новостей касательно этого дела, которое якобы «подходит к логическому концу».
http://www.donbass.ua/news.php?ch=id&id=3061&to_ch=allПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
СПЕКУЛЯТИВНІ ТОРГИ ЗЕМЛЕЮ БІЛЯ ШАЦЬКИХ ОЗЕР
Олександр Нагорний, «Волинь», 24.07.2008
Сотка землі в цих місцях коштує щонайменше 10 000 доларів.Голова Шацької райдержадміністрації Леонід Кислюк нещодавно запевняв селян з Мельників, невдоволених схемою розпаювання колишніх колгоспних земель, що вони повинні бути вдячні владі, бо нарешті наводиться порядок з сільгоспугіддями, прибережними ділянками. Леонід Петрович далеко не новачок у районному керівництві, щоб звалювати розбазарювання землі на попередників. І, незважаючи на гладенькі аргументи шановного голови («я маю три вищі освіти»), все ж до утвердження законності в земельних питаннях в районі ще дуже далеко, і про це свідчить насамперед бездарна і комусь вигідна політика в розпаюванні сільгоспугідь, що веде до безконтрольного захоплення ділянок, несплати податку, облогування тощо. Біля озер, незважаючи на нібито прозорі аукціони, продовжується спекуляція землею, сотка якої коштує принаймні десять тисяч доларів, а також перепродаж ділянок, одержаних для будівництва житла, умисна зміна цільового призначення сільгоспугідь і т.д. Виростають хаотично особняки біля озер, що негативно впливає на екологію чудового природного заповідника.
Хто замовив урочище Пісоцький ліс?
Фактично з 2004 року намертво застопорилося розпаювання земель колишнього КСП «Україна», членами якого були селяни Мельників та селища Шацька. Спочатку було виявлено прокуратурою, що список першочергового поділу на земельні частки по Шацькій селищній раді в розрізі бригад і їхніх угідь підписано не головою селищної ради Віктором Сорокою, тобто документ підроблено. Таке термінове розпаювання урочища Запісочне 19 особами було кимось організовано з огляду на привабливість майбутньої забудови на березі озера Пісочне. Досі тривають суди і, кажуть, що Вищий адміністративний суд став на захист двох «ображених» цих першочергових пайовиків. Якщо ця інформація підтвердиться, то це стане холодним душем для сотень інших колишніх колгоспників, що віддали сили виробництву, і призведе до нового конфлікту.
З 2004 року проходять баталії навколо іншого урочища — Пісоцький ліс, що теж розташований біля озера Пісочне. При бажанні районної влади — колишнього голови райдержадміністрації Володимира Найди, нинішнього — Леоніда Кислюка — цей конфлікт можна було давно вирішити за єдиної умови: піти назустріч прагненням людей, якими б міркуваннями вони не керувалися. Аби все було законно.
Річ у тім, що ще за радянської влади, в середині 80-х років керівництво колгоспу добилося переведення земель трьох урочищ — Запісочне, Пісоцький ліс, Ляпова в... піски і таким чином було різко підвищено врожайність сільськогосподарських культур на решті угідь. Такі маленькі хитрощі, хоча справді грунт тут піщаний — але хіба тільки тут? А в 1996 році згідно з рішенням загальних зборів КСП «Україна», за погодженням з комісією райдержадміністрації було передано в колективну власність для розпаювання 1917,6 гектара земель, зрозуміло, без тих урочищ. Хоча, наприклад, як розповідають селяни, в Пісоцькому лісі колись давали землі під городи лише тваринникам та механізаторам, бо там добре родило жито і картопля. Тепер тут бур'яни.
Хто ж знав, що так швидко буде розікрадено державне майно, з'являться багаті люди, які захочуть мати престижні вілли біля Шацьких озер? Незабаром урочище Ляпова постало таким собі дачним селищем, де окремі забудовники-нувориші навіть стовпчики, які розмежовували прибережну смугу Національного природного парку, самочинно перенесли, щоб особняк був ближче до озера Пісочного. І тут місцеві люди схаменулися та стали боротися, щоб «піски» були включені в проект по роздержавленню земель. Думається, що вони мають рацію — рано чи пізно ці надзвичайно привабливі землі біля багатого на гриби та ягоди лісу, піщаного озера опиняться в руках багатіїв (були вже спроби київських можновладців вилучити кілька десятків гектарів з Національного природного парку), бо можуть бути запропоновані кошти, перед якими не встоїть ні влада, ні люди, ні... закони.
Що ж давно пропонує громада, зокрема і депутати селищної ради? Вони хочуть в проекті поміняти урочище Хороми (за 15 кілометрів від Мельників, повністю заліснене) на Пісоцький ліс. Таким чином, приєднати його до земель урочищ Запісочне, Біля Клима і розділити порівну їх як землі третьої категорії.
У 2005 році голова Шацької райдержадміністрації Леонід Кислюк дав розважливу відповідь на скарги селян: урочище Пісоцький ліс слід заліснити і передати паркові, враховуючи, «що рекреаційне навантаження на оз. Пісочне значно зросло і заліснення цієї території унеможливлює її використання у майбутньому як земельної ділянки під будівництво». Однак згодом у Леоніда Петровича змінилася думка про величезне рекреаційне навантаження на озеро (хоча забруднення уже очевидне і проявляються його наслідки) і виникли інші ідеї, уже пов'язані з продажем на аукціоні 4,7 гектара Пісоцького лісу. Невже надійшли пропозиції, від яких неможливо відмовитися?.. Ми ж розуміємо і складне становище голови райдержадміністрації, до якого тягнуться зажерливі руки і сановитих чиновників, і знайомих, і багатіїв. Здавалося б, вирішальними повинні були стати останні збори власників земельних часток, колишніх членів КСП, котрі відбулися торік 29 травня в Шацьку, на яких нібито всі формальності були збережені. Леонід Кислюк на це зібрання навідався навіть з нарядом міліціонерів, які... рахували голоси. Очевидно, його сподівання не справдилися, люди проголосували за обмін урочищами, і він згодом дійшов висновку, що збори нелегітимні, бо не селищний голова повинен був завіряти доручення уповноважених, а нотаріус. Хоча нелегітимність зборів може визначити лише суд. А збори майже одноголосно вирішили: замість Хоромів — Пісоцький ліс. Мовляв, не переживайте, Леоніде Петровичу, за наслідки, ми зуміємо поділити ті урочища шляхом жеребкування.
Недавно депутати селищної ради запросили кореспондента «Волині» на збори пайовиків, які нібито мали відбутися в Мельниках з участю Леоніда Кислюка. Зібрання не відбулося, але були з'ясовані позиції голови райдержадміністрації, голови районної ради Ольги Сахарук, групи трудівників колгоспу. Заліснити, передати Пісоцький ліс під городи вчителям та лікарям, а найкраще б продати з аукціону і побудувати в селі дитячий садочок — така думка представника виконавчої влади. Мовляв, якщо піти назустріч людям, то внесення змін до проекту роздержавлення надовго затягнеться (хоча це можна було організувати давно), може бути втрачено урочище Запісочне. Колишні бригадири, тваринники колгоспу наполягали на своєму: на тій землі втратили здоров'я, вона їхня. Інтереси селян відстоювала і Ольга Сахарук:
— На мою думку, треба виконати волю людей, які там живуть. Не можна там будувати ще одну базу чи нові вілли. Хай люди садять там, що хочуть. Щось не так — хай нарікають на себе. Земля буде переведена в сільгоспугіддя і змінити її цільове призначення буде нелегко. Не треба сварити інтелігенцію з іншими людьми. Коли створювали схему роздержавлення землі, то 15 відсотків їх переходило в резерв, 10 — до запасу селищної ради. Куди поділася ця земля, яку можна б надати вчителям? До того ж батьки педагогів мають паї, на які отримають державні акти.
Селищній раді — копійки, перекупникам — мільйони
Можливо, і має рацію голова Шацького Національного природного парку Володимир Найда, який сказав, що «ніхто не буде там вирощувати сільськогосподарські культури, а є лише думка людей заробити на продажу землі». Хоча, коли це стане приватною власністю, то ситуація може змінитися. А, може, люди просто випасатимуть там худобу?.. А ось сперечатися з думкою Кислюка стосовно будівництва бази в урочищі Пісоцький ліс директор парку не наважився. Хоча, на відміну від Кислюка, який навіть твердить, що і поверхневі води течуть з того урочища не в Пісочне, а в іншу сторону, науковці категорично проти збільшення баз та відпочиваючих на цьому озері, яке вже потерпає насамперед від дачного селища на Ляповій. Чому б в цьому випадку не проявити твердість районній владі, аби ці багаті чиновники та бізнесмени провели каналізацію та побудували очисні споруди? Місцеві люди впевнені, що в певні періоди року вміст вигрібних ям потрапляє в озеро. Директор санаторію «Лісова пісня» Віктор Карпук каже, що до нього не звертався за асенізаторською машиною ніхто з власників дач. Він не проти, щоб з ними вирішити на дольовій участі біологічну очистку води (поля фільтрації санаторію теж треба реконструйовувати).
У розмові з селянами Леонід Кислюк мимоволі обмовився, що селищна рада гроші має. «То чому ж не будує дитсадок в такому перспективному селі, де багато молоді, як Мельники?» — запитала депутат селищної ради Галина Мазурик. І взагалі, складається враження, що гроші в цьому благодатному краї валяються під ногами, але вони потрапляють у чиюсь кишеню, а не в державну казну чи місцевий бюджет. З величезним здивуванням місцеві жителі дізналися, що їхня земля, яка була на аукціонах куплена за кількасот тисяч гривень чи безкоштовно передана, перепродується за мільйони доларів. Ось через агентство нерухомості нині продаються земельні ділянки в урочищі Гряда площею 2,5 і 1,8 гектара відповідно за мільйон і 650 тисяч доларів, ще одна земельна ділянка біля Світязя — за 350 тисяч доларів. Селищна рада отримала копійки порівняно з цими сумами. Ось де треба було виявити принциповість керівникам району! Знаючі люди кажуть, що після оголошень, вміщених лише в районній газеті, вміло і вигідно проводять аукціони деякі фірми. Чи це так — не беремося стверджувати.
Голова районної ради Ольга Сахарук, депутат обласної ради Віктор Карпук кажуть, що будуть просити обласну раду проводити земельні аукціони не на місцевому рівні, під «когось», бо оголошення треба вміщувати у всеукраїнській пресі, тоді й ціна буде реальною — ринковою. До того ж згідно з договором купівлі-продажу переможець повинен би мати бізнес-план, брати на себе певні зобов'язання щодо надання робочих місць місцевому населенню.
Розповідають, що через безконтрольність і халатність (?!) посадовців творяться різного роду махінації із землею. Наприклад, біля озера Світязь земля одним продається, а окремим особам (рівнішим?) чомусь передається в довгострокову оренду за мізерну ціну. Біля наметового містечка на Гряді за розпорядженням голови райдержадміністрації передано якимсь особам дві ділянки по 0, 25 гектара для ведення підсобного господарства. Зрозуміло, що там ніхто нічого не збирається вирощувати, з часом буде змінено їх цільове призначення і продано.
На території при виїзді з Шацька в напрямку «Лісової пісні» було виділено чоловікові 0,80 гектара для ведення сільськогосподарських робіт. Насправді, там було викопано сажавку, грунт продано. А через якийсь час ця «непридатна земля» уже продається за 130 тисяч доларів. Таких оборудок немало, нерідко оформляються вони на підставних осіб. Зрозуміло, що цьому сприяє і недосконале законодавство.
Пригадується, в Світязі кілька років тому сільський голова Віктор Плейтух (тепер заступник голови райдержадміністрації) разом з депутатами прийняли рішення про передачу в оренду земельних ділянок під житлове будівництво. Збудував хату — отримуй у власність землю. Однак торік судом це рішення було скасоване, оскільки суперечить законодавству. Голова районної ради Ольга Сахарук вважає, що, можливо, таке рішення слід провести через місцевий референдум, ввести положення як регуляторний акт, оскільки зараз ділянки перепродуються три-чотири рази і в майбутньому молоді сім'ї, приїжджі спеціалісти не матимуть місця для будівництва.
— Для того, щоб і посадовці, і депутати діяли прозоро, необхідно розробити схеми планування території, розмежувати землі державної і комунальної власності, якнайшвидше завершити розпаювання земель в районі, — вважає Ольга Петрівна. — На жаль, при формуванні районного бюджету на 2008 рік на сесії районної ради питання стосовно виділення коштів на схеми планування сільських рад не підтримав і сам голова райдержадміністрації.
Депутат обласної ради Віктор Карпук також вважає, що на сесії районної ради необхідно повернутися до проекту розпаювання земель в Шацькому районі:
— Наприклад, фактично як такого проекту по роздержавленню земель КСП «Україна» не має, бо його не підписав колишній голова кооперативу Федір Федорович Копитко, — мовив Віктор Карпук. — Із землекористування «випало» до 20 гектарів інвестиційно привабливих земель. Треба прислухатися до думки трудівників, а не гнути свою лінію. Тоді й на владу не буде нарікань.
http://www.volyn.com.ua/?rub=32&article=0&arch=ХТО «ПОКЛАВ ОКО» НА АВТОДРОМ У ЧЕРВОНИХ ГОРАХ?
Мирослава Шершень, «Рівне вечірнє», 24.07.2008
Привабливість цього місця під забудову відіграла вирішальну роль у його подальшій долі.Занедбаний автодром Рівненської автошколи Товариства сприяння обороні України розташований на чотирьох гектарах у мікрорайоні «Червоні Гори». На цю землю зараз претендує львівська фірма, яка торік стала власником розташованої на цьому пагорбі нерухомості автошколи.
Автодром має стосунок до історії
Львівське ТОВ «Сервус-житло» ще в червні торік викупило нерухомість на автодромі. Щоправда, з нерухомості тут — лише запущена будівля прохідної та естакади для заїзду автомобілів. Ще посеред автодрому височіє вишка мобільного зв’язку, однак до викупленої нерухомості вона не належить. Під вишку в автошколи, як розповів виконуючий обов’язки директора цього навчального закладу Сергій Левчук, за 300 гривень у місяць орендував невеличкий шматок ділянки мобільний оператор UMC. Тож практично ці майже 4 гектари землі автодрому — вільні від забудови.
Оскільки ТОВ «Сервус-житло» стало власником нерухомості на автодромі, воно претендувало і на його землю, яка досі була у постійному користуванні автошколи. Тому звернулося до міськради за наданням ділянки автодрому в оренду на десять років.
Однією з причин, чому автодром не погодилися надати львів’янам і відклали питання на до вивчення, стало повідомлення «бютівця» Анатолія Чугуєвця про те, що на цій території розташовувалося давнє поселення, так зване городище. Тому він запропонував доручити міському управлінню архітектури перевірити цю інформацію, і його депутати підтримали.
Головний архітектор області Олександр Карачанський запевнив, що офіційно територію автодрому пам’яткою історії не визнано. Втім, на історичних картах ця територія позначається як місце розташування одного з семи фортів навколо Рівного — земляного укріплення, на якому розташовувалися гарматні батареї. Такі укріплення будували ще до першої світової війни.
Те, що територія автодрому є фортифікаційним укріпленням часів першої світової війни, підтвердила і заввідділу охорони культурної спадщини обласного краєзнавчого музею Ірина Васильєва. Нині, за її словами, із цілої системи фортів біля Рівного залишилися незруйнованими лише два чи три. Тож хоч один з них, як зразок, вважає фахівець, потрібно зберегти. Якщо буде прийнято рішення про забудову території автодрому, то, говорить п. Васильєва, її обов’язково потрібно спочатку дослідити. А ось даних про те, що на місці автодрому, можливо, було давнє поселення слов’ян, у музейних працівників немає.
«Автошкола — не монополіст, щоб утримувати зайві 4 гектари»
Чому автошколі, яка готує за гроші водіїв, раптом став непотрібним чималий автодром, пояснив кореспонденту «РВ» виконуючий обов’язки директора автошколи Сергій Левчук:
— Раніше ми використовували автодром для підготовки водіїв з числа допризовників. Таких у нас було близько 500 осіб на рік. Нині їх число скоротилося до 60, тож і потреба в автодромі зникла. Зараз нам вистачає майданчика площею 300 кв. метрів, розташованого між мототреком і нашим адмінприміщенням. Та й утримувати автодром для нас накладно. Адже плата за цих майже 4 гектари землі нині становить 12 тисяч гривень у місяць. Ми ж, готуючи платно водіїв, заробляємо стільки, що нам вистачає лише на зарплатню, запчастини та відновлення матеріальної бази. Так, за рік у нас проходять курси близько 1000 людей. А плата за навчання — усього 900 гривень. Встановити її більшу, як, скажімо, у Луцьку — 2,5 тисячі, ми не можемо. Адже ми не монополісти на ринку підготовки водіїв: у місті є 11 автошкіл. Раніше нас звільняли від сплати земельного податку як громадську організацію, тепер — ні. А в нас, окрім автодрому, є ще близько 3 гектарів землі під газонами, садом, тренувальним майданчиком, картодромом, центром собаківництва тощо. Тож ми опинилися у скрутному становищі і на зборах трудового колективу вирішили автодрому позбутися. Багатьом фірмам його пропонували. Врешті вирішили продати нерухомість на автодромі львів’янам — фірмі «УККАН», оскільки ті погодилися безкоштовно самостійно оформити усі документи на майно. Нині ми з ними судимося, оскільки досі змушені були платити за землю автодрому, бо вони її за своєю фірмою не оформили.
Автодром потрібен львів’янам… не для автомобілів
Чому за отриманням в оренду землі зверталася одна фірма, а в автошколі розповіли про продаж майна іншій, пояснив директор ТОВ «УККАН» Олексій Сігєєв:
— ТОВ «УККАН» займається деревообробкою, а дочірнє підприємство «Сервус-житло» — будівництвом житла. Щодо ділянки автодрому в Рівному, то я не маю права говорити про неї. Адже я — найманий працівник. А купував нерухомість і хоче отримати ділянку автодрому власник нашої фірми — Остап Чайківський.
Щоправда, п. Сігєєв зізнався, що отримати землю власник очолюваної ним фірми хоче не для обслуговування автодрому, як зазначено було у проекті рішення сесії міськради, а для будівництва котеджного містечка. Поспілкуватися на цю тему безпосередньо з п. Чайківським кореспонденту «РВ» не вдалося. Його телефон був постійно «поза зоною досяжності». Втім, з Інтернету вдалося дізнатися, що п. Чайківський — відомий дрогобицький бізнесмен і меценат. З Рівненщиною його ім’я теж пов’язане. Так, ще одна дочірня фірма ТОВ «УККАН» — ТОВ «Сервус-тепло» — торік стала власником Костопільського заводу базальтових та теплоізоляційних матеріалів (БІТІМ), придбавши його з аукціону.
http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=018730ПАРОХОДСТВО ИЗБАВЯТ ОТ ЛИШНЕГО ИМУЩЕСТВА
Антон Семиженко, «Юг», 23.07.2008, Одесская обл.
На заседании коллегии Госдепартамента морского и речного транспорта «Укрморречфлот» Министерства транспорта и связи решалась судьба Черноморского морского пароходства.Госкомпанию, которая еще в 1991 году состояла из трехсот судов основного флота и 1,1 тысячи вспомогательного и имела годовой доход в миллиард долларов, признали лишенной всяческих перспектив развития, пишет «KоммерсантЪ-Украина». «Пароходство как судоходная компания утрачено, брэнд ЧМП в мире сейчас имеет, скорее, негативный оттенок», — заявил замминистра транспорта, директор «Укрморречфлота» Владимир Работнев.
Состояние дел в ЧМП начало ухудшаться с развалом СССР: налаженные схемы грузоперевозок изменились, подстроиться под новые условия менеджменту предприятия не удалось. Уже в 1993 году долги компании превысили двести миллионов долларов. Тогда же был создан акционерный судоходный концерн «Бласко-ЧМП», на баланс которого государство перевело принадлежавшие пароходству суда. Вскоре началась их продажа, нередко сопровождавшаяся скандалами и судебными процессами. Сейчас флот ЧМП состоит из шести судов (одно из них в аресте), на предприятии работают триста пятьдесят человек. Менеджмент ЧМП уверяет, что компания прибыльная, но финансовые показатели за 2007 год не раскрывает. Текущая кредиторская задолженность — тридцать три миллиона гривень.
В феврале 2006 года по предложению совета кредиторов началась процедура санации предприятия. В мае того же года определением Апелляционного суда Одесской области исполняющим обязанности санатора был назначен президент ЧМП Евгений Kожевин. Но в феврале этого года Kожевин был арестован по делу, возбужденному в отношении должностных лиц «Укрзалiзницi» (до 2005 года он являлся замначальника Одесской железной дороги), и процесс санации был приостановлен.
Согласно решению «Укрморречфлота», принятому в пятницу, после завершения санации ЧМП не связанные с осуществлением его основной деятельности активы будут проданы с открытых торгов. Среди них — здания в центре Одессы. По словам руководителя юридической службы ЧМП Оксаны Шпилевой, стоимость недвижимости пароходства превышает полтора миллиарда гривень. Вырученные от продажи имущества ЧМП средства планируется направить на развитие отрасли.
Само пароходство продолжит свое существование. Но скорее всего, лишь как юридическое лицо. «Любое судно компании, как только оно выходит из пролива Босфор, попадает под угрозу ареста, — сказал Владимир Работнев. — K ЧМП могут быть предъявлены сотни судебных исков, о которых мы можем даже не догадываться».
В тему
Губернатор Николай Сердюк считает, что Черноморское морское пароходство должно остаться в государственной собственности. Такое мнение Н.Сердюк выразил, комментируя решение Госдепартамента морского и речного транспорта «Укрморречфлот» Министерства транспорта и связи продать наиболее ликвидные активы ЧМП после завершения санации компании.
«Наше правительство очень хорошо любит все продавать. Ну давайте все продадим, в том числе и Одесский припортовый, продадим ту часть ЧМП, которая осталась. Сегодня продадим, а что будем продавать завтра? Нужно думать о том, что есть стратегически важные предприятия, которые должны всегда оставаться в государственной собственности», — сказал губернатор.
По его словам, такие объекты, как железная дорога, связь, нефтепроводы, газопроводы и тому подобное, продавать ни в коем случае нельзя.
http://www.yug.odessa.ua/new/view.php?tid=10652&tr=aДОНЕЦК ОТКАЗАЛСЯ ОТ "ДОНБАССАЭРО"
Даниил Кузьменко, «Салон Дона и Баса», 22.07.2008, Донецкая обл.
Горсовет решил продать свою последнюю долю коммунального авиапредприятия.Все выше и выше, и выше...
Инвестиционный проект "Аэросвита" предусматривает увеличение капитализации "Донбассаэро", при одновременном поэтапном обновлении воздушного флота. То есть, фактически в течение ближайших двух лет лет предполагается обеспечить почти двукратный рост пассажиропотока через аэропорт Донецк. В рамках выполнения этой программы обе авиакомпании в прошлом году объединили свои маршруты и парки, создав альянс "Украинская авиационная группа". После такого слияния общий авиапарк компаний составил 28 самолетов, маршрутная сеть - 89 направлений, а пассажиропоток "Аэросвита" по итогам 2007 года увеличился на 31,5%, а уже в июле того же года "Аэросвит" сообщил о покупке 74,99% "Донбассаэро".
Руководство обеих авиапредприятий также намерено постепенно увеличивать количество маршрутов в базовых аэропортах. Авиаперевозчики договорились и о согласованных действиях в сфере технической поддержки флота с использованием производственных баз "Аэросвита" в Борисполе и "Донбассаэро" в Донецке. Первый этап сотрудничества компаний рассчитан на 10 лет - до конца января 2017-го.
В инвестициях сила!
Поначалу слияние вызвало протесты трудового коллектива, однако Антимонопольный комитет Украины (АМКУ) подтвердил законность операций с активами авиапредприятий и в октябре 2007 года разрешил ЗАО "Аэросвит-Украинские авиалинии" приобрести долю в уставном фонде "Донбассаэро", которая обеспечила покупателю более 50% голосов в высшем органе управления компании.
Недавнее же решение о включении в процесс приватизации оставшейся доли горсовета в "Донбассаэро" снова мотивируется необходимостью привлечения инвестиций для дальнейшего развития донецкого авиапредприятия. По словам Донецкого городского головы Александра Лукьянченко, компании "Донбассаэро" сегодня необходимо пополнить авиапарк самолетами и модернизировать его. Однако для этого требуются соответствующие финансовые ресурсы, которых на сегодняшний день у города нет.
Вообще же, слияние авиаперевозчиков, похоже становится тенденцией для Украины. Недавно об объединении части маршрутов объявили второй по величине перевозчик "Международные авиалинии Украины" (МАУ) и региональная "Днеправиа". По оценкам экспертов, только за счет синергетического эффекта от объединения пассажиропоток компаний увеличится на 25%. Но, в отличие от альянса "Аэросвита" и "Донбассаэро", при котором произошло объединение компаний, МАУ и "Днеправиа" скорее всего, ограничатся совместными маршрутами, поскольку вопрос о приватизации госпакетов перевозчиков до сих пор не решен.
Справка.
ЗАО "АэроСвит - Украинские авиалинии" создано в 1994 году. По данным предприятия, в настоящее время 62% его акций принадлежат украинским собственникам: Фонду госимущества Украины (22,4%), ООО "Генавиаинвест" (24,999%), ООО "Укринфоконсалт" (9,8%) и ООО "Бюро" (4,8%). Еще 38% акций находятся в собственности нидерландской компании Gilward Investments B.V. КП "Авиакомпания "Донбассаэро" было основано в 1933 году как подразделение "Аэрофлота".
В минувшую пятницу депутаты Донецкого городского совета приняли решение включить в программу приватизации объектов коммунальной собственности долю горсовета в уставном капитале ООО "Донбассаэро".
Напомним, что в декабре 2006 года по решению сессии горсовета "Авиакомпания "Донбассаэро", прежде находившаяся в областной собственности, была принята в коммунальную собственность Донецка. Решение мотивировалось тем, что передача авиакомпании в собственность территориальной громады города позволит привлечь серьезных инвесторов. На данный момент 74,99% акций "Донбассаэро" принадлежит компании "АэроСвит", доля Донецкого горсовета в ООО "Авиакомпания "Донбассаэро" составляет 25,01%. Летом 2007 года ЗАО "Авиакомпания "Аэросвит" - Украинские авиалинии" выиграла конкурс на лучший инвестиционный проект по развитию транспортной инфраструктуры коммунального предприятия (КП) "Авиакомпания "Донбассаэро", объявленный Донецким городским советом.
http://www.salon.donetsk.ua/actual/5476.phpРІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
КУРИНАЯ ИНТЕРВЕНЦИЯ
«Индустриальное Запорожье», 24.07.2008
Первые 500 тонн куриных окорочков из запасов Госрезерва в течение месяца получат запорожцы. По цене не более 14 гривен за килограмм.Фабрика «Сладко»: 15+20 тонн – это только начало
Как известно, 18 июня для стабилизации продовольственного рынка правительство Украины приняло распоряжение, разрешающее реализовывать мясо из государственного резерва через розничную торговлю.
Запорожская область, в соответствии с заявками, ежемесячно будет получать из Госрезерва по 500 тонн (пока, а потом и больше) куриного мяса. Усилия облгосадминистрации в деле «куриной интервенции» первой поддержала запорожская фабрика мясных деликатесов ООО «Сладко». Она будет хранить, перерабатывать мясо и продавать его другим мясопереработчикам и реализаторам. И сама уже продает вкуснейшие мясопродукты.
За прошедшую неделю на «Сладко» переработали более 15 тонн куриных окорочков. В течение следующей поступит еще 20 тонн.
А есть их можно?
На всю куриную продукцию, хранившуюся в морозильниках Госрезерва, есть сертификаты качества. Для подстраховки к проверке качества оперативно приступила областная ветеринарная служба. А на фабрике «Сладко» из полученного (и уже проверенного) куриного мяса приготовили для потребителей дюжину наименований готовой продукции - всевозможные куриные колбасы, рулеты, отбивные, котлеты, которые идут на улет. Во-первых, они намного дешевле «не резервных». Во-вторых, приготовлены руками запорожских кулинаров, которые в мастерстве своем преуспели.
Это не разовая акция
По словам стажера на должность заместителя главы облгосадминистрации Александра Сина, государство не может командовать рынком и устанавливать ему свои цены. Если такое все же происходит, то потом рынок и рыночники все равно берут свое – цены взлетают еще выше, чтобы наверстать упущенную выгоду.
Но у государства, имеющего Госрезерв, есть экономические рычаги влияния на цены. В результате интервенции продовольствия на рынок, в данном случае - тех же «ножек Буша», возможно и общее снижение цен.
- Облгосадминистрация приглашает к сотрудничеству любое предприятие, которое хочет работать по этой схеме, - сказал Александр Син. - Цель, которую мы видим перед собой, - наполнить рынок, создать на нем реальную конкуренцию.
- Я вас уверяю, что это продукция высокого качества, - заявил журналистам, посетившим фабрику «Сладко», ее руководитель Юрий Бендерский. – И за счет цены конкурировать можем очень сильно. У Госрезерва мы покупаем окорочка по 11 гривен за килограмм, нашим оптовым покупателям продаем по 12,70 гривни. Так что в магазинах эти окорочка могут продаваться не дороже, чем по 14 гривен за килограмм. Для сравнения: сегодня в торговой сети окорочка стоят 17,40 – 17,50, а на рынках – и все 18 гривен за килограмм.
http://iz.com.ua/2008/07/24/kurinaja-interventsija/ПРОГРАМА «ПИТНА ВОДА» БУДЕ ВИКОНУВАТИСЯ
Максим Максимов, «Одеські вісті», 24.07.2008
Основна мета - розробка методів доведення якості питної води в нашій країні до стандартів Європейського Союзу.Середня тривалість життя в нашій країні становить 62 роки для чоловіків і 68 років для жінок. Крім постійних стресових навантажень, не найкращого медичного обслуговування і найчастіше не особливо здорового способу життя, на його тривалість великою мірою впливає і екологія. Зокрема, якість питної води. Однак, за статистикою, Україна посідає одне із останніх місць у світі за цим важливим показником. У зв'язку з необхідністю нормалізації ситуації, у 2005 році Міністерством ЖКГ було схвалено загальнонаціональну Програму «Питна вода України», розраховану на 2006 – 2020 роки. Основною її метою стала розробка методів доведення якості питної води в нашій країні до стандартів Європейського Союзу. Однак, незважаючи на те, що Програма набула чинності лише нещодавно, вже на даному етапі виникли певні труднощі з її реалізацією. Про це йшла мова на виїзному засіданні Міжвідомчої комісії за участю міністра охорони здоров'я України Василя Князевича і міністра з питань житлово-комунального господарства України Олексія Кучеренка.
З 9 тисяч кілометрів загальної довжини водогінних мереж області, лише 10% потребують капітального ремонту. І незважаючи на те, що показник цей вигідно відрізняється від загальноукраїнського, все ж таки втрати води в Одесі становлять понад 56%. Крім того, 126 населених пунктів Одещини мають лише привізну питну воду. Саме тому наша область є одним із найактивніших учасників Програми «Питна вода» 2006 – 2020 рр. Саме ця активність і обумовила особливу увагу Міністерства житлово-комунального господарства до нашого регіону.
Олексій Кучеренко, міністр із питань житлово-комунального господарства України, відзначив:
– Я дуже радий, що Одеса перебуває сьогодні серед тих регіонів, які активно співпрацюють із Міністерством у рамках Програми. Саме тому в наших зусиллях щодо лобіювання фінансування з державного бюджету цієї Програми безумовно першим реципієнтом буде Одеська область. Ніякого рівномірного розподілу, альтруїзму не буде.
Однак, на думку міністра, на сьогоднішній день розподіл державних коштів на реалізацію Програми «Питна вода» йде несправедливо. Адже з 200 мільйонів гривень, виділених з державного бюджету, Одеська область одержала всього 4,5 мільйона, що в 13 разів менше, ніж Донецька, і в 7 разів – ніж Луганська області.
А що, хіба одесити не вносять гроші до держбюджету, так само як і інші? Усе розподіляється ось так не логічно. Це вам для міркувань.
Що стосується якості води, то, за інформацією науково-дослідного інституту комунального водопостачання, вона регулярно і планомірно знижується. Найбільш напружена ситуація спостерігається в Донецькій, Запорізькій, Луганській і Одеській областях.
Василь Князевич, міністр охорони здоров'я України, заявив:
– За тривалістю життя ми відстаємо від середньоєвропейських показників приблизно на три роки. Тобто, ми живемо на 10 років менше. Входження до Євросоюзу... Це надзавдання, яке повинна ставити перед собою держава.
У Міністерстві переконані, що кардинально змінити ситуацію можна вже в найближчі роки. Однак, без активної підтримки з боку місцевої влади реформа навряд чи відбудеться.
На завершення Олексій Кучеренко, міністр із питань житлово-комунального господарства України, сказав:
– Давайте ми звернемося привселюдно до всіх депутатів, незалежно від їхньої партійної приналежності, щоб вони, коли ми узгодимо в Міністерстві пакет законів, голосували за нього не за політичними переконаннями, а за регіональним патріотизмом. І тоді не буде цих перекосів, про які я вам говорив.
Як чинитимуть депутати, покаже час.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=11091ХЛІБ – ГОЛОВА, А ШИЯ – ЦІНА!
Михайло Калінін, «Вечірні Черкаси», 22.07.2008
Ситуація на Черкащині спокійна і прогнозована – дефіцит хліба області не загрожує.У Черкасах усе спокійно?
На думку експертів, ситуація з хлібом на Київщині значно перебільшена. Вони в один голос заявляють, що ситуація на Черкащині спокійна і прогнозована – дефіцит хліба області не загрожує. У нас достатньо зерна на елеваторах, зерносховищах і господарствах. У кризовій ситуації одне державне підприємство "Златодар" могло б цілий рік забезпечувати борошном усю Черкаську область.
– Ситуація в Києві не така складна, як її змальовують, – стверджує генеральний директор державного підприємства "Златодар" Володимир Лук’янець. – Якби ситуація із запасом борошна була дійсно критичною, то мені як керівнику підприємства держрезерву вже була б дана команда, і я б по 200-250 тонн борошна щодня поставляв у Київ, навіть без оплати.
Нагодуємо Київ за рахунок Черкас?
Хлібною кризою у Києві скористались черкаські виробники хліба. Коли київські хлібопекарські підприємства обмежили відпуск хліба за межі міста, то наші підприємства, насамперед ВАТ "Черкасихліб", посилили свої позиції на ринку хлібобулочних виробів Черкащини: значно збільшили обсяги продажу хліба у Канівському, Драбівському, Катеринопільському, Звенигородському та інших районах, де купували раніше дешевий київський хліб. Навіть на Київщину відвантажують черкаський хліб.
– Подейкують, що ми захоплюємо київський ринок, але це не зовсім так. У нас є підприємці з Київщини, які купують наш хліб, але ми з ними вже давно працюємо. Ми боремося насамперед за ринок Черкащини, а не за київський ринок. Уявіть: білий батон, який привозили кияни, у роздрібній торгівлі коштував 1 грн. 40 коп. Така ціна пов'язана насамперед із дотаціями, які отримували київські підприємства. Як із ними за таких умов можна було конкурувати? Потрібно, щоб ціни по всій Україні були однакові. Тоді будуть і чесні умови конкуренції, бо якість хліба в нас не гірша, а подекуди краща, і асортимент набагато ширший, – зазначає голова правління ВАТ "Черкасихліб" Олена Татаринова. Незважаючи на те, що на Київщину поставки хліба трохи збільшилися, директор хлібопекарського підприємства стверджує, що жителі Черкащини дефіциту хліба не відчують, бо обсяги його виробництва у липні трохи зросли. Проте вони зросли і в червні (на 10% порівняно з травнем), а тоді ситуація на ринку хліба в Києві була спокійною. Водночас, як повідомили нам у мережі магазинів "Гранд Маркет", ВАТ "Черкасихліб" уже попередило їх про обмеження поставок хліба.
Хліб буде дорожчати?
Подорожчання хліба у столиці пов'язують насамперед із тим, що ціни на хліб у Києві не піднімались два роки, між тим його собівартість значно зросла, внаслідок чого підприємства стали збитковими, ще й накопичили борги. Щодо черкаських підприємств, то влада обмежила їх рентабельність до 5%. Але собівартість продукції з кожним днем зростає, а ціна залишається сталою.
За словами Володимира Лук'янця, є чотири основні фактори, які впливають на зростання собівартості хліба: це інфляційні процеси; ціни на газ, які порівняно з минулим роком зросли практично вдвічі; електроенергія, яка дорожчає кожен місяць; і пальне, яке, за прогнозами експертів, коштуватиме 10 грн. А ще потрібно врахувати зарплату працівникам, яку також потрібно підвищувати.
– Пекарні працюють практично собі у збиток або при нульовому варіанті, а за таких умов вони не можуть розвиватися. Помилкою влади є те, що вона штучно стримує ціну. На мою думку, ціну на хліб обов'язково треба підвищувати, але робити це поступово – на 3-4% кожен місяць. Тоді це не вдарить по населенню. Соціальні сорти хліба не варто продавати всім підряд, але вони обов'язково повинні потрапити до того, хто його потребує. Можна навіть запровадити талони. Або зробити дотації з місцевих бюджетів соціально незахищеним, щоб вони могли його купити, – радить Володимир Лук'янець На ВАТ "Черкасихліб" зауважують, що проблеми з рентабельністю підприємства є, проте ціна на хліб поки що залишається сталою.
– Усі думають, що основна складова собівартості хліба – це борошно. Насправді це не зовсім так: зросли ціни на газ, воду, електроенергію, а ціну на хліб підприємство не підвищувало, бо є тристороння угода між Аграрним фондом, Черкаською облдержадміністрацією і нами, виробниками, де виписані зобов'язання кожного учасника, – говорить голова правління ВАТ "Черкасихліб" Олена Татаринова. – Як буде далі, важко сказати. У нас шалений відтік кадрів як на виробництві, так і в торгівлі. Наші працівники йдуть працювати в мережі київських магазинів "Велика кишеня", "Караван", "Епіцентр", "Сільпо", де зарплата значно вища, а умови праці легші. Щоб утримати працівників, нам необхідно підняти їм зарплату, а тому обов'язково потрібно збільшити складову зарплати у собівартості хліба.
Усе під контролем
Водночас заступник голови Черкаської ОДА з питань АПК Василь Корнієнко вважає, що об'єктивних мотивів для подорожчання хліба немає. Якщо зростання ціни і буде, то незначне, тому що основною складовою в структурі собівартості хліба є борошно, яке складає 65%. А його достатньо, і врожай буде не менший, ніж минулого року. У Головному управлінні економіки ЧОДА зазначають, що ціни на хліб у нашій області нижчі, ніж середні по Україні. Показники цін по харчових продуктах, у тому числі і по хлібу, серед трійки кращих по Україні.
– Ціни ми поки що тримаємо, але це не може бути безкінечно. Як буде далі, складно спрогнозувати. Ми не можемо впливати на ціни на енергоресурси, пальне, які є частиною собівартості продукції. Це загальноукраїнська проблема, і вона не в нашій компетенції, – вважає перший заступник начальника Головного управління економіки ЧОДА Віктор Лавріненко.
Дешева рибка – погана юшка?
Проте є і зворотний бік медалі: за низької ціни на масові сорти хліба (їх ще називають соціальними) якість також невисока...
– Коли ВАТ "Черкасихліб" обмежили в рентабельності, то це відразу відбилось на якості соціальних сортів хліба – на смак він став не такий, як був раніше (швидко черствіє, через 2-3 дні "цвіте"). У підприємства немає коштів на розвиток. Не збільшується й асортимент продукції. Іноді є перебої з поставками хліба. Тому ми активно шукаємо інших постачальників, які можуть задовольнити всі смаки покупця. Якщо раніше продукція ВАТ "Черкасихліб" займала 80% від усього обсягу хлібобулочних виробів, то зараз 60%, – зауважує комерційний директор ВАТ "Гранд Маркет" Алла Колодич.
От і виходить замкнуте коло: з одного боку, покупець отримує дешевий хліб, з іншого, підприємство не може нормально розвиватися, що відбивається на якості та асортименті продукції, і в кінцевому результаті страждає від цього все той же покупець. Крім того, при торгівлі соціальними групами товарів у магазинів з'являються збитки, і вони вимушені перекидати свої втрати на інші групи товарів. На думку комерційного директора, регулювання ринку завжди коштує покупцю дорожче, ніж відсутність регулювання.
На думку державної інспекції з контролю за цінами, у Черкаській області регулювання цінових процесів, зокрема на ринку хліба, можливе за умови поєднання ринкових, фінансових і адміністративних методів. Інакше вважає засновник ПП "Бізнес Гранд" Андрій Бородай. – Соціальними групами продуктів не можуть займатися всі магазини, бо торговельна надбавка настільки обмежена, що магазини працюють практично собі у збиток і будуть вимушені відмовлятися від цих продуктів, перелік яких збільшився до 30. Повинні бути створені спеціальні магазини, а ціну повинен регулювати виключно ринок, а не ручне управління, як це робиться у нас.
Чи залишиться хліб дешевим на тлі загального подорожчання, побачимо восени, коли будуть новий врожай і нова ціна на газ...
ФАКТ
За даними моніторингу Державної інспекції з контролю за цінами, по Черкаській області ціни залишаються стабільними і становлять на:
хліб із борошна І сорту – 2,49 грн. за 1 кг при середньому рівні цін по Україні 2,89 грн. за 1 кг;
хліб житньо-пшеничний – 2,33 грн. за 1 кг при середньому рівні цін по Україні 2,81 грн. за 1 кг;
хліб із борошна вищого сорту (в т. ч. батон) – 3,00 грн. за 1 кг при середньому рівні цін по Україні 3,49 грн. за 1 кг.
http://vechirka.ck.ua/2008/07/22/khlb__golova_a_shija__cna.htmlЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРУШЕННЯ
ГЕННАДИЙ КЕРНЕС: «ЭТО ЛИЧНОЕ СВЕДЕНИЕ СЧЕТОВ МИНИСТРА МВД»
Игорь Марчак, Ярослав Чепурной, «Вечерний Харьков», 23.07.2008
После допроса в Киеве секретарь горсовета Геннадий Кернес собрал в Харькове пресс-конференцию и обвинил правоохранителей в давлении на него.Все происходящее является личным сведением счетов министра МВД Юрия Луценко, сразу заявил он.
— Это длится с 2006 года, когда Луценко впервые объявил, что я якобы брал крупную взятку. Это продолжается до сих пор. Не получилось привлечь тогда, пытаются сейчас. Меня сейчас постоянно в чем-то обвиняют. То — в наркотрафике, то в убийствах. Я законопослушный гражданин Украины. И все что происходит сейчас со стороны МВД, направлено на дискредитацию меня и городской власти в целом».
МВД завело четыре дела
У милиционеров есть вопросы к Геннадию Кернесу по четырем уголовным делам — сообщает официальный сайт МВД Украины. Он «подозревается в причастности к организации совершения нападения, незаконного распространения наркотических веществ, нападения на депутата и причастности к обвинению гражданина М. в совершении преступления».
На вопрос, почему его доставили на допрос именно таким способом, секретарь горсовета ответил, что это — хорошо спланированная акция, цель которой оказать на него психологическое и моральное давление.
— Я был без документов. Пока меня везли в следственное управление, неоднократно пересаживали из машины в машину — так сменили шесть экипажей. Причем сначала вывезли в чистое поле и там продержали около 20 минут. Пытались таким образом оказать на меня психологическое давление. В Киеве меня сначала отвезли не в главное следственное управление МВД Украины, а в следственный изолятор. Там я пробыл около 20 минут и только после этого меня отвезли на допрос к следователю.
Еще одним аргументом в пользу того, что сотрудники МВД настроены его дискредитировать, Геннадий Кернес приводит тот факт, что в деле о покушении на него он не проходит потерпевшим.
— На сегодняшний день в этом деле вообще нет потерпевших. А тот взрыв, что произошел возле гостиницы «Националь» — разве просто хлопушка? Я требую, чтобы в этом деле я проходил не в качестве свидетеля, а потерпевшего.
Повестку снова не вручили
По окончании пресс-конференции правоохранители попытались вручить чиновнику повестку на допрос прямо в его рабочем кабинете. Но у них снова ничего не вышло: Геннадий Кернес отказался получить повестку, заявив, что она неправильно оформлена.
Напомним, что после задержания и допроса секретаря городского совета в следственном управлении МВД в Киеве его отпустили. Но с условием, что в среду в 9 часов утра он явится на допрос.
Тем временем пока Геннадий Кернес рассказывал журналистам, почему и как его отвозили на допрос в Киев, под зданием дежурили несколько машин с представителями МВД, которые разъехались, как только секретарь горсовета вышел на улицу.
http://vecherniy.kharkov.ua/news/23217/СКАНДАЛИ
ВАСИЛЬ ПАВЛЮК: «УСЕ, ЩО НАМ КАЗАЛИ ПРО ГОТОВНІСТЬ ДО ЄВРО-2012, – МИЛЬНА БУЛЬБАШКА!»
Юлія Ліщенко, «Високий замок», 23.07.2008, Львівська обл.
Президент ФК “Карпати” Петро Димінський поки що не є інвестором будівництва нового стадіону до чемпіонату Євро-2012 у Львові.Цю сенсацію оприлюднив учора керівник фракції ВО “Свобода” у Львівській міській раді Василь Павлюк. “Нещодавно пролунала інформація, що Петро Димінський хоче будувати новий стадіон. Це неправда, - каже депутат. - Ми маємо таку інформацію, але наразі вона ще неофіційна. У вівторок, 22 липня, керівники фракцій міськради матимуть зустріч із Петром Димінським, і ми почуємо від нього конкретну відповідь”.
За словами керівника фракції, лист, в якому Петро Димінський буцімто погоджувався бути інвестором стадіону і який фігурував під час приїзду до Києва президента УЄФА Мішеля Платіні, є тільки декларацією про співпрацю. “Думаю, Димінський не збирається інвестувати, - каже Василь Павлюк. - Але дивує позиція Андрія Садового, що також твердить: все нормально, Петро Петрович буде щось робити. Справді, були якісь кулуарні розмови, але невідомо, щоби хтось про щось конкретно домовився”.
Міські “свободівці” налаштовані дуже критично стосовно дій міської влади. “Все, що нам, депутатам, і вам, журналістам, казали про готовність до Євро-2012, - це мильна бульбашка! - стверджує Василь Павлюк. - На сьогодні нічого немає. Ясно, що хтось щось напрацьовує, департамент “Євро-2012” проводить зустрічі, якісь переговори. Але ми не маємо конкретної картини, плану заходів, все відбувається хаотично. Є моменти, де ми залежимо від держбюджету, але є і маса речей, які ми можемо на місці вирішити. А цього не робиться”.
Депутати стверджують, що при підготовці до Євро-2012 їхніх порад не слухають, їх усувають від роботи. Уже в червні на місці майбутнього стадіону мали працювати трактори, але цього не сталося. Тому якщо Андрій Садовий і міський департамент “Євро-2012” до вересня не визначаться конкретно з програмою дій, “свободівці” закликатимуть львів’ян до радикальних дій щодо міського голови і міської влади. Депутати фракції негативно налаштовані щодо позики на будівництво стадіону (нагадаємо, у квітні цього року міський голова Андрій Садовий і т.в.о. голови ЛОДА Микола Кміть підписали угоду з “Укрексимбанком” про надання кредиту Львівській міській раді на 1 мільярд гривень, який може використовуватися для будівництва стадіону - у разі потреби).
“Свободівці”, як, зрештою, інші їхні колеги по міськраді, наголошують, що при будівництві стадіону за кредитні кошти після чемпіонату місто отримає величезний комплекс, який треба буде утримувати, - а на це ніяких грошей не вистачить. Якщо був би інвестор, він би вирішував ці всі проблеми. “Звичайно, я не виключаю, що нас “доведуть” до того, що ми будемо змушені проголосувати за кредит. Але хтось за це буде змушений відповісти. Наша позиція щодо кредиту негативна”, - каже Василь Павлюк. За його словами, фракція вимагатиме відставки конкретних посадових осіб, якщо будівництво стадіону до Євро-2012 у Львові фінансуватимуть за рахунок позики.
Коментар для «ВЗ»
Остап Процик, начальник управління інформаційної політики та зовнішніх відносин ЛМР
Львівська міська рада не отримувала тва (так на сайті «ВЗ» - Ред. огляду РП) ФК “Карпати” щодо небажання клубу інвестувати будівництво нового стадіону на вулиці Стрийській. Ми отримали лист від Петра Димінського щодо зацікавленості даним проектом у випадку виконання Львівською міською радою умов попередньої угоди щодо оренди стадіону “Україна”. Після прийняття цієї ухвали ми передали клубу проект інвестиційної угоди щодо будівництва стадіону на вулиці Стрийській і очікуємо на коментарі юристів клубу. Для міста, звичайно, є бажаною участь “Карпат” у даному проекті, і ми поставилися до листа власника “Карпат” з відповідним рівнем довіри та серйозності. Однак, якщо цього не станеться, місто будуватиме стадіон за власні кошти, не відкидаючи при цьому участі інших інвесторів. Від “Карпат” не надходило жодної офіційної чи неофіційної інформації на цю тему. Окрім того, під час переговорів з міським головою президент “Карпат” не попереджав міську владу про те, що його позицію озвучуватимуть ті чи інші політики.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=66473ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
«ВЕРНЕМ САСЫК МОРЮ»
Дора Дукова, «Вечерняя Одесса», 24.07.2008
Такое название дала инициативная группа долгосрочной акции, которая начинается в августе.
Эта проблема уже 30 (!) лет остается без решения, а корнями уходит в эпоху абсурдных планов поворота сибирских рек и строительства канала Дунай—Днестр—Днепр, проектов создания накопителей пресной воды для орошения. На первом этапе морской лиман Сасык превратили в озеро, соорудив дамбу. Результат — загубленный лиман, уничтоженные черноземы, болеющие жители присасыкских сел...
Сегодня Сасык — зона экологического бедствия. Понадобились годы и титанические усилия здравомыслящих людей, чтобы наконец власти приняли эту горькую истину. Но не более того. В 1999 году власти уже было согласились с тем, что Сасык нужно незамедлительно соединить с морем, разрушить дамбу. Но и эта маленькая победа осталась на бумаге.
Новый виток борьбы за спасение Сасыка предпринимает инициативная группа в Татарбунарском районе. По инициативе общественной экологической организации «Возрождение» состоялся «круглый стол», для участников которого главным был не вопрос «кто виноват?», а «что делать?». Решили создать оргкомитет и готовиться к проведению долгосрочной акции. Сформулировали требования: возвратить Сасык в природное состояние морского лимана; подать воду в села и на курорты Татарбунарского и Килийского районов, построив водовод в нижней части Сасыка; создать региональный реабилитационно-оздоровительный центр.
Все уровни власти планируется поставить в известность о депрессивном состоянии региона. Соответствующая пояснительная записка будет направлена в Кабинет Министров. Как сказали в инициативной группе по проведению акции, власти будет дана возможность исправить ситуацию, принять решение, ликвидирующее проблему. Иначе «проблему решит местное население собственными усилиями».
1 августа начинается информационно-демонстрационная часть акции.
http://vo.od.ua/article/8751СТИХІЙНІ ЛИХА, АВАРІЇ, НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
ХТО В ДОЛІ З «СОЛДАТАМИ СОМАЛІ»?
Олег Базак, «Одеські вісті», 24.07.2008
Після 45-добового «сомалійського полону» повернулися п'ятеро членів багатостраждального екіпажу суховантажного судна «Леманн Тімбер».У міжнародному аеропорті «Бориспіль» їх, серед інших, зустрічав кореспондент «Одеських вістей».
Авіалайнер ІЛ-62 авіапідприємства Міноборони України вилетів із Салали (Султанат Оман) о 8-й ранку. Розпорядження про виділення коштів на повернення росіянина Валентина Барташова (капітан «Леманн Тімбер»), українців Віталія Рудниченка (старший механік), Станіслава Ілюшкіна (другий механік), Сергія Атакузієва (четвертий механік) і Сергія Алимова (електромеханік) було підписано прем'єр-міністром Юлією Тимошенко.
Про халепи суховантажу, що належить німецьким судновласникам (їх, як з'ясувалося, троє; ймовірно, так легше «розпорошити» відповідальність), вітчизняні ЗМІ розповідали регулярно, починаючи з 28 травня. У цей день судно піддалося атаці морських піратів, що промишляють в Аденській затоці. Один з лиходіїв при спробі перескочити на корабель зі свого катера зірвався у воду, перед цим одержавши забій. Як виявилося, несумісний з життям. «Солдати» (так звичайно йменують себе сомалійські корсари) вирішили, що їхньому одноплемінникові «допомогли» члени команди «Леманн Тімбер». І спочатку були категорично налаштовані розстріляти мнимих кривдників. Неймовірними зусиллями англомовних моряків-європейців (у команді були, крім них, ще й бірманці) удалося довести старійшинам тейпа свою непричетність до смерті грабіжника. Мов, усі в момент падіння бандита перебували на капітанському містку.
Цей епізод, як згодом виявилося, був найсерйознішою загрозою життям моряків за всіх наступних 45 днів і ночей.
Піратським бізнесом поблизу берегів Сомалі відають кілька родин (або тейпів). Конкуренція між ними явно не тягне на визначення «здорова».
– Під час телефонних перемовин бандитів з так званим антикризовим штабом (його з доручення судновласника організували в німецькому Гамбурзі) обстановка в «піратському колективі» розжарювалася до межі, – згадує капітан Валентин Барташов. – Особливо, коли в якості переговорщика виступав якийсь Курані, що говорить арабською. Схоже, він свідомо провокував загарбників судна на конфлікт із нами, екіпажем. І «арабомовний», і «англомовний» Джеймс Вілк, інший «антикризовик», – явні непрофесіонали в переговірних питаннях. Пірати це «просікли» чи ледве не в перший же день. Тому не приховували: мов, так, як до вас ставляться ваші «хазяї», так і ми будемо вас «тиснути». Знущання «солдатів Сомалі» були моральними. До фізичних справа не дійшла. Хоча палили з автоматів іноді майже «по-справжньому»; одна лише очманіла куля могла вмить скоротити чисельність моїх підлеглих…
Гра з вогнепальною зброєю, на думку моряків, – ніщо в порівнянні з набагато більшою «грою», у яку залучені багато структур, причетних до визволення полонених моряків.
– Первісною умовою піратів була виплата 3 мільйонів доларів, – продовжує В. Барташов. – Компанія-судновласник у відповідь запропонувала $200 тис. і ні доларом більше. Коли я доповідав штабу в Гамбурзі ситуацію на судні, розповідав про проблеми, у відповідь чув або пустопорожні питання, або... знущальні смішки.
Суму через пару днів «збили» до 1 млн; судновласник «відповів» $550 тис.
Торги тривали. На «запропоновані» піратами $750 тис. судновласник «відповів» 597 тисячами, мовляв, більше при всім бажанні дати не можемо.
– Коли «штаб» одержав нарешті $750 тис., гроші надовго «застрягли» в одному з банків, – говорить Ніна Карпачова, омбудсмен України. – Щонайменше місяць переговорники з німецької сторони знімали з них відсотки. Пірати терпіли-терпіли, – і одного разу вивезли майже всіх моряків на берег, залишивши на судні двох членів екіпажу.
– Ми подумали: от так і продадуть нас оптом на невільничому ринку…– згадує стармех Віталій Рудниченко.
Після передачі грошового викупу й «евакуації» із суховантажу членів піратських тейпів халепи наших моряків аж ніяк не закінчилися.
Коли «Леманн Тімбер» взяв курс на Оман, розігралася морська буря. Судно дало сигнал SOS.
– До суховантажу підійшов есмінець під прапором США, – розповідає Михайло Порфирійович Алимов, батько 24-річного електромеханіка Сергія Алимова. – Американці… прийнялися спостерігати збоку, як «Леманн Тімбер» шпурляє хвилями в різні сторони. На запитання капітана Барташова: «Чому ви до нас не підходите, щоб надати допомогу?» надійшла холоднокровна відповідь: «Ми не маємо на це дозволу замовника».
Хочу нагадати відомий випадок, що мав місце в 1960 році поблизу островів Курильської гряди. Тоді радянську баржу із чотирма моряками – Асхатом Зіганшиним, Пилипом Поплавським, Анатолієм Крючковським і Іваном Федотовим – віднесло під час урагану в Тихий океан. Через 49 діб дрейфу баржу побачили моряки американського авіаносця «Кирсардж». Донезмоги виснажених радянських солдатів підняли на борт, обстежили, надали першу допомогу. І зі здивуванням слухали, як наші, через відсутність запасів продовольства, нарізали тонкими смужками шкіряні ремені й підметки від черевиків, варили їх і їли...
Теперішні американські військові моряки вже не сприймають сигнали SOS так само беззаперечно, як їхні попередники 48 років тому. Не одержавши «добро» від судновласника, американці стояли в 10 милях від «Леманна Тімбера», не намагаючись йому хоч якось допомогти. Правда, щоб познущатися над «чужими» цивільними моряками, вони все-таки кинули убік суховантажу мішок із продовольством; природно, його відразу віднесло в океан...
Як пообіцяла «ОВ» український омбудсмен, адвокати-міжнародники при сприянні Федерації Морських профспілок України мають намір стягнути із судновласника на користь постраждалих моряків щонайменше $100 тисяч.
– А своїм колегам по морській службі я насамперед пораджу: ніколи не майте справу з компанією «Леманн»! – говорить Віталій Рудниченко. – Якби на судні працював німецький екіпаж, – його визволили б від піратів протягом 2-3 діб. І гроші б відразу знайшлися. А нас вважали й продовжують вважати «рабами».
– На жаль, рекомендувати своїм співвітчизникам-морякам не найматися «підпрапорниками» я не маю права, – сказала «ОВ» Ніна Карпачова. – Український флот практично не існує, головне «валютоносне» підприємство УРСР – Чорноморське морське пароплавство – давно розпродане. А крюїнгові компанії, розподіляючи безробітних українців по кораблях під прапорами інших держав, заробляють на цьому величезні гроші.
– Ви жодного разу не згадали назву крюїнгової компанії, що надала у свій час «послугу» чотирьом урятованим вами українцям...
– Це компанія «Юнітім». Вважаю, що й вона зобов'язана компенсувати нашим морякам, поряд із судновласником, величезні фізичні й моральні збитки.
…За 45 діб хазяйнування на суховантажі сомалійські пірати обібрали членів екіпажа до нитки. Зберегти частину особистого майна пощастило лише нашому земляку Станіславу Ілюшкіну (він з Вилкового), – надійно заховану велику чорну валізу із принтером, замовленим дружиною, «солдати Сомалі» так і не знайшли. Команді українського омбудсмена перед вильотом в Оман довелося побігати по київських магазинах у пошуках одягу-взуття для бідолах. Штурман Ардо Калле, одержавши від Карпачової новісінькі мешти – замість розбитих черевиків, у яких ходив протягом усього полону – повіз усе це взуття до себе в Естонію. Пообіцяв зберігати її у своєму власному будинку до кінця життя.
Як розповів «ОВ» кандидат психологічних наук Віталій Христенко (провідний науковий співробітник університету цивільного захисту МНС України), усі без винятку моряки «Леманн Тімбер» за 45 доби полону одержали психологічні травми. Українські медичні фахівці, що прилетіли разом з Н. Карпачовою до портової Салали чартерним рейсом з Києва, прийнялися за роботу зі співвітчизниками відразу ж після передачі суховантажу змінному екіпажу. Можливо, у деяких моряків на Батьківщині виявлять інфекційні захворювання в прихованій формі. Що ж до порушень психіки, – вони можуть «спливти» і через 5, і через 10 років після звільнення з полону...
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=11089ДЕМОГРАФІЯ
«ЗОЛОТОЙ МИЛЛИАРД»: ПОПАСТЬ ИЛИ УМЕРЕТЬ?
Наталья Астахова, «Крымская правда», 24.07.2008
По прогнозам демографов, к середине столетия на Украине будет проживать не более двадцати шести миллионов человек. Не лучше дела и в Крыму.Сейчас население страны составляет сорок шесть миллионов. К началу 2008 года в АРК проживало 1,971 миллиона человек (для сравнения: в 1993 году нас было 2,235 миллиона). За пятнадцать лет Крым потерял двести шестьдесят четыре тысячи человек. Потеря равносильна исчезновению с карты Крыма таких городов, как Керчь и Евпатория.
По мнению Александры Швец, доцента кафедры экономической и социальной географии Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, кандидата географических наук, сложность демографической ситуации на полуострове связана с сокращением численности населения, уменьшением продолжительности жизни людей и низким уровнем рождаемости.
Крымчан не только становится меньше, ситуация осложняется неблагоприятной возрастной структурой жителей, которая сложилась из-за демографических кризисов ХХ века, а также невысокого уровня благосостояния основной массы населения. Наличие этих признаков в демографических процессах, имеющих место на протяжении последних шестнадцати лет, позволяет специалистам квалифицировать их как признаки демографического кризиса.
Почему для сравнения взят 1993 год? Потому, что именно с этого года в Крыму появляется устойчивая тенденция превышения смертности населения над рождаемостью. Не преодолена эта тенденция до сего дня. В прошлом году, по данным Главного управления статистики в АРК, умерла тридцать одна тысяча крымчан, а родилась только двадцать одна тысяча.
Не добавляет оптимизма и такое явление, как смертность детей в возрасте до одного года. По данным Главного управления статистики, этот показатель в январе - апреле 2008 года увеличился на 2,7%. Это означает, что семьдесят шесть малышей не дожили до первого года своей жизни против семидесяти четырёх в аналогичный период 2007 года. Среди главных причин роста детской смертности специалисты называют низкий уровень материально-технической базы лечебно-профилактических учреждений, особенно в сельской местности, дефицит опытных кадров в педиатрии, увеличение количества новорождённых с критически низкой массой тела, требующих тщательного ухода при помощи специальной аппаратуры, которой большинство медучреждений не оснащено.
Быстрее вымирает население в сельской местности. Рост численности жителей отмечен в прошлом году лишь в Симферопольском районе. А в городах увеличили население Евпатория, Судак, Феодосия и Армянск.
В связи с этим отметим, что Симферопольский район, а также территории горсоветов Судака и Феодосии - это регионы, где в течение последних пяти лет фиксируются наиболее значительные внутрикрымские перемещения и концентрация крымскотатарского населения. По этим характеристикам к ним близки Белогорский, Бахчисарайский и Кировский районы. По результатам переписи 2001 года, эти территории имеют в своём этническом составе свыше двадцати процентов крымских татар. Перепись 1989 года фиксировала в степных и предгорных районах Крыма от одного до пяти процентов представителей этого этноса в составе населения сельских районов. Четырёхкратное увеличение численности крымских татар в предгорных районах полуострова позволяет говорить о реставрации их устойчивого этнического присутствия в пределах означенных территорий. Территория Армянского горсовета стала привлекательным регионом для мигрантов с Херсонщины и других регионов Украины ещё в период существования здесь свободной экономической зоны «Сиваш».
Миграционные перемещения крымчан и жителей иных регионов в определённой степени поддерживают увеличение численности жителей полуострова, но негативная тенденция сокращения населения за счёт его вымирания сохраняется. В прошедшем году прирост населения за счёт миграций составил в Крыму 3,6 тысячи человек, а естественная убыль населения, т. е. превышение смертности над рождаемостью, за этот же период - 9,5 тысячи человек.
На первый взгляд, наблюдается некоторое увеличение рождаемости. Если в 2001 году количество новорождённых в АРК составляло 15,1 тысячи, то в 2007 - уже 21,6 тысячи. Но радоваться рано и не стоит связывать увеличение рождаемости в последние два года с мнимым улучшением качества жизни крымчан. Рост обусловлен исключительно тем, что в детородный возраст вступили женщины 1984-1986 годов рождения. Именно в середине 1980-х был последний рост рождаемости славянского населения в Советском Союзе. Затем начались перестроечные эксперименты, и сейчас «маємо те, що маємо».
В демографической ситуации продолжает сказываться так называемое «эхо войны». Тогда, в середине сороковых годов прошлого столетия, на свет появлялось очень мало детей. В 1965-1969 годах нарожденные дети войны должны были стать родителями, но не стали ими. В демографической структуре населения бывшего Советского Союза образовался второй провал. В 1989-1993 годах происходит снижение рождаемости, совпавшее с развалом Советского Союза и последствиями второй волны демографического спада, обусловленного Великой Отечественной войной.
В 2012-2013 годах может произойти демографический обвал, связанный с третьей, уже постсоветской волной снижения рождаемости. В репродуктивный период войдут лица, родившиеся в первой половине 90-х. И эта демографическая яма может растянуться минимум лет на десять, если её вообще возможно будет преодолеть.
…
Может быть, если нас будет меньше, нам жить станет лучше и веселее? Чем меньше ртов, тем больше кусок - оставшимся? Так ведь сокращается как раз трудоспособное население, то есть не рождается оно вовсе. Кто будет обеспечивать льготы и пенсии старикам, если молодых рук всё меньше? Даже при условии, что продолжительность жизни сокращается, уменьшение населения - отнюдь не гарантия того, что оставшимся станет легче. Скорее, наоборот.
Впрочем, обществу потребления, пришедшему на смену производительной экономике, лишние рты действительно не нужны. Некоторые недобросовестные политики явно или неявно симпатизируют концепции «золотого миллиарда», являющейся определённым объяснением непрекращающегося вымирания населения на пространстве бывшего СССР. В последнее время на Западе термин «золотой миллиард» приобрел широкое хождение и стал означать население стран, входящих в Организацию экономического сотрудничества и развития (ОЭСР). Сейчас в ней двадцать четыре страны Европы и мира.
Влиятельный деятель мировой политики, президент Европейского банка pеконстpукции и развития Жак Аттали в 1990 году написал книгу «Тысячелетие. Победители и побеждённые в грядущем мировом порядке. Линия горизонта». Её считают теоретическим обоснованием концепции «золотого миллиарда». В ней Аттали утверждает: «Если все надежды на строительство нового общества связывать только с рынком, то завтра это приведёт к появлению принципиально настроенных pеволюционеpов, которые, возмущаясь богатством жителей пpивилегиpованных мировых центров, непременно поднимут восстание». Под привилегированными мировыми центрами Аттали понимал прежде всего страны ОЭСР. Численность населения этих государств чуть больше миллиарда человек. По данным ООН, сырья и энергии на Земле хватит (при оптимальном использовании) только для миллиарда человек. Ясно, что этот миллиард проживает в США. Японии, странах ЕС, Израиле. Все, кто не входит в «золотой миллиард», должны либо сократить численность населения, либо оказаться «за бортом», среди тех пяти с половиной миллиарда «голодающих» и «бунтующих».
Можно по-разному относиться к концепции «золотого миллиарда», но в ней, несомненно, выражена одна из основных линий мировой стратегии управления постсоветским пространством.
http://www.kp.crimea.ua/newspaper_details.php?newspaper_id=2668ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА
ПЕРЕКУЕМ ВОЖДЕЙ НА КОЛОКОЛА
Григорий Мельничук, «Газета по-харьковски», 24.07.2008
К 75-й годовщине Голодомора в Украине сносят памятники тоталитарного режима и переименовывают улицы. В Западной Украине – с удовольствием, а в Восточной – со скрипом.В нашей стране опять принялись активно уничтожать символы тоталитарной эпохи. В Белой Церкви и Лубнах переименовывают улицы, в городах Западной Украины – идут под нож памятники Ленину. Житомирщина уже облегчила города и веси на 21 увесистый постсоветский монумент. А вот на Волыни местные власти вообще решили перековать Ильича на... церковные колокола для нововолынских храмов.
Оживил борьбу с «призраком коммунизма» президентский указ в связи с 75-й годовщиной Голодомора. Однако не во всех регионах Украины он выполняется с одинаковым энтузиазмом: Винничине и Донеччине, похоже, не до переименования улиц и сноса памятников. Аутсайдеры кампании объясняют это тем, что в казне денег на это нет. «Газета...» поинтересовалась, в чем же заключается обещанный «ребрендинг» улиц по городам и весям Украины и кто за это заплатит.
– Можно выделить четыре категории городов, в зависимости от количества переименованных улиц и отношения к этому вопросу, – рассказал «Газете...» Александр Михайлик, исследователь топонимики городов Украины. - Полное или почти полное переименование характерно для городов Западной Украины (Львовская, Ивано-Франковская, Тернопольская, Ривненская, Волынская области), причем и для малых городов и даже сел.
В основном это происходило в 1991–1993 годах, и нынешние несколько провокационные переименования во Львове призваны скорее привлечь внимание – в том числе и туристов. При всем неоднозначном отношении, ну кому не интересно побывать на улице Вашингтона, Дудаева или Линкольна?
Доминирующее, но неполное переименование – это Закарпатье, Черновцы, Житомир, Хмельницкий, Винница, Чернигов, Киев. И, как ни странно, Одесса – здесь весь исторический центр в дореволюционных названиях: Екатерининская, Гимназистская... Для туристов тоже очень привлекательно – так Южная Пальмира формирует свою ауру.
Однако советские названия в этих городах все же сохраняются: переименовывается в основном центр. Переименований немного, но это знаковые улицы, создающие общее лицо города. В Мариуполе, Николаеве и Херсоне картина очень схожа – там переименованные центральные улицы города обязательно пересекает неизменный проспект Ленина.
Единичные переименования характерны для Юго-Востока, а также малых городов центральных и северных областей. А вот в Харькове сохранилось много исторических названий – при «советах» так и не переименовали Елизаветинскую, Борисовскую, Кузнечный переулок, центральную Сумскую улицу. В Днепропетровске переименовано примерно 30 улиц, но «ленинцы» особо не пострадали. В Донецке есть улица Анны Ахматовой, в Евпатории всего паре улиц вернули исторические названия. В общем, все зависит от желания городских властей вернуть городу прежний исторический облик и наличия денег в казне. Ведь перебивка вывесок – тоже чего-то да стоит...
Знающий человек
В названиях – поменьше политики
Лидия Пономаренко, историк-топонимик, член комиссии по переименованиям улиц:
– Вопросом переименований заниматься нужно, причем далеко не всегда вопрос в самом названии. Ведь до сих пор сохранилось множество одинаковых названий улиц в пределах одного города. Сейчас этот вопрос слишком заполитизирован, между тем путаницы с названиями улиц иногда обходятся и ценой человеческих жизней – скорая помощь, пожарники приезжают «не туда». Путаница возникает в результате переоформления документов: это и коммуникации, и вопросы наследства. Пока даже в Киеве нет полного реестра названий улиц – а ведь некоторые переименовывали не один раз.
Вообще изначально улицы именовались просто – по местностям, например, Нагорная, Приречная. Затем стали давать названия объектов, куда ведет улица, часто это были церкви. Улицы, переходящие в междугородние дороги, именовались по названию населенного пункта, куда они ведут – например, в Житомире улица Киевская переходит в трассу на столицу. Называли улицы и по фамилиям первопоселенцев.
А в 1860 году по всей Российской империи начали называть улицы в честь царей – так в эту изначально бытовую сферу вторглась политика. Хотя существовало правило – если называть улицу именем человека, то в первую очередь выдающегося для этой местности. Если это все же деятель общегосударственного масштаба, то его заслуги должны быть общепризнаны.
Цена вопроса
За улицу – больше 20 тыс. грн
Установка новых табличек на доме в Киеве обходится чуть больше 600 гривен – переименование проспекта Радянской Украины в проспект Гонгадзе стоит почти 24 тыс. грн, улицы Январского Восстания в улицу Мазепы – 57 тыс. грн. Перерегистрироваться можно не сразу – при замене паспорта или вклейке новой фотографии. Внесение изменений в уставные документы юридических лиц – 51 грн, физлиц-предпринимателей – 11,2 грн. Справки о переименовании улицы выдаются бесплатно.
А как у них
Переименуем за счет рекламистов?
Депутат Законодательного собрания Перми Никита Белых недавно заявил, что переименование улиц возможно без несения расходов бюджета и собственников зданий – за счет рекламных компаний. Сейчас пермские власти стремятся очистить центр города от больших конструкций, и рекламные агентства стремятся к увеличению количества наружной рекламы «малых форм». «Закон не исключает совмещение уличных информационных табличек и наружной рекламы», – пояснил Никита Белых.
Бывает и такое
А СБУ в Одессе – против
Во время возвращения исторических названий в центре Одессы Управление СБУ в Одесской области оказалось на улице Еврейской. Название «эсбеушники» сочли неблагозвучным и... закрыли парадный вход с улицы Еврейской, сделали новый «парадный» с бокового переулка и сменили официальный адрес. Говорят, тогдашний мэр Эдуард Гурвиц рассмеялся и предложил: «Если им так стыдно заходить с Еврейской, давайте присвоим переулку имя Степана Бандеры. Это заставит их открыть еще один парадный вход на крыше по адресу: «Воздушный коридор им. Карлсона».
http://gazeta.kh.ua/country/2008/07/24/092525.html
* * * Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали, які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет України по 24 липня 2008 року включно.
Заявки на отримання друкованих версій, а також зауваження та пропозиції можна надсилати за адресою:
demchenko_o@rada.gov.ua
або телефоном: 255-25-43,
Демченко Олені Анатоліївні