|
|
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
ДЕПУТАТЫ ВЫЙДУТ ИЗ ОТПУСКА РАДИ БЮДЖЕТА?
Максим Литвинов, «Салон Дона и Баса», 18.07.2008, Донецкая обл.
БЮТ собирается инициировать внеочередную сессию Верховной Рады, но сделает это только тогда, когда президент отзовет из парламента свой законопроект с изменениями в бюджет.ДЕПУТАТІВ БУДУТЬ КОНТРОЛЮВАТИ, ЯК ЗЛОЧИНЦІВ
Ірина Гамрищак, «Львівська газета», 18.07.2008
Введення нової системи голосування у Верховній Раді може призвести до… відокремлення бізнесу від влади.НАРОДНЫЕ ПРОГУЛЬЩИКИ
Саша Базилик, «Донецький кряж», 18.07.2008
За 180 дней своего существования нынешний созыв парламента Украины проработал полноценно только 22 рабочих дня, приняв 52 закона. Коэффициент полезного действия – примерно 0,23.ДОРОГА В НИКУДА?
«Верже», 17.07.2008, Запорожская обл.
Украинский парламентаризм деградирует — так охарактеризовал итоги второй сессии ВР шестого созыва спикер Арсений Яценюк.
РЕГІОНАЛЬНА ВЛАДА
ГОВЕРЛА ЯК СИМВОЛ ЄДНАННЯ
Володимир Гринів, «Львівська газета», 21.07.2008
Президент Віктор Ющенко продемонстрував відмінну форму, здійснивши чергове сходження на Говерлу.МИНИСТР МЧС УКРАИНЫ ВЛАДИМИР ШАНДРА ДАЛ ИНТЕРВЬЮ «МИГУ»
Владимир Шак, «Миг», 17.07.2008, Запорожская обл.
Конечно же, в первую очередь миговцев интересовала ситуация под многострадальной Новобогдановкой.
СИТУАЦІЯ В КРИМУ
ХОТІЛИ ЯК КРАЩЕ, А ВИЙШЛО…
Олена Ігнатенко, “Зоря Полтавщини”, 22.07.2008
Диканські посадовці хочуть, щоб місцеві люди позбавилися згубної дії непридатних отрутохімікатів, натомість селяни не бажають такої “уваги” від влади.10 РОКІВ ЄВРОРЕГІОНУ «НИЖНІЙ ДУНАЙ»: ЮВІЛЕЙ ТА НОВИЙ ВИТОК РОЗВИТКУ
Н.Бондаренко, «Одеські вісті», 19.07.2008
Учасники організації підписали угоду щодо надання єврорегіону статусу юридичної особи.У СТАРЕЙШИН ПОЯВИЛИСЬ СЕКРЕТЫ?
Желнова Наталья, «Индустриальное Запорожье», 19.07.2008
Возобновить работу совета старейшин при главе облгосадминистрации решил нынешний ее руководитель Александр Старух.МИ ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ЛЮДЕЙ
Віра Ульянченко, «Київська правда», 18.07.2008
Звернення голови Київської обласної державної адміністрації.
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
АНАТОЛИЙ ГРИЦЕНКО: «ПРИЗЫВЫ О ЛИКВИДАЦИИ КРЫМСКОЙ АВТОНОМИИ НЕСУТ УГРОЗУ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СТРАНЫ»
Алла Горева, пресс-секретарь Председателя ВР АРК, «Крымские известия», 18.07.2008
Председатель Верховной Рады Крыма, комментируя заявления о необходимости «решительной и бескомпромиссной» ликвидации Крымской автономии, заявил:ВИКТИМ НЕ ПРЕДЛАГАТЬ, ИЛИ ПРЕСТУПНАЯ ПОЛИТИКА МЕДЖЛИСА
Наталья Киселёва, «Крымская правда», 18.07.2008
Есть в науке такой термин «виктимизация», под которым подразумевается процесс превращения людей в жертву преступления, что само по себе также является преступлением.
ЕКОНОМІКА
ЕСТЬ ЛИ ПЕРСПЕКТИВЫ, КОЛЬ КОШЕЛЕК ПУСТ?
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 18.07.2008, Донецкая обл.
Лидер Европейской партии Николай Катеринчук тихо, без помпы приехал в Донецк.ГРЯДЕ ВЕЛИКЕ ВІЧЕ
«Час», 17.07.2008, Чернівецька обл.
Рада Блоку національних сил Буковини скликає Велике Буковинське Віче на 14 вересня 2008 року.У БЮТІ Б'ЮТЬ СВОЇХ. ЩОБ ЧУЖІ БОЯЛИСЯ?
Тетяна Єщенко, «Вечірні Черкаси», 17.07.2008
У кількох місцевих радах Черкащини замайоріла перспектива переформатування більшості та зміни керівництва рад.
ТОЧКА ЗОРУ
ДО КІНЦЯ ЛИПНЯ ДИЗПАЛЬНЕ МОЖЕ КОШТУВАТИ 7,3 ГРИВЕНЬ ЗА ЛІТР
Марина Карасьова, «Молодий буковинець», 22.07.2008, Чернівецька обл.
Ціни на пальне випереджають найпесимістичніші прогнози експертів.180 КІЛОМЕТРІВ ЯКІСНОЇ ДОРОГИ
Юлія Ліщенко, «Високий замок», 21.07.2008, Львівська обл.
Урочисто перерізати стрічку на Львівщину приїхав міністр транспорту і зв’язку України Йосип Вінський.ВЛАДИМИР БОЙКО: «ДУТЫЕ ДЕНЬГИ СТРАНЕ НЕ ПОМОГУТ»
Игорь Сычев, «Донецький кряж», 18.07.2008
Черная металлургия - базис и опора отечественной экономики.ЩО МИ ВТРАЧАЄМО ВІД НЕПРИЙНЯТТЯ БЮДЖЕТУ?
Володимир Лис, «Волинь», 17.07.2008
«Хто і чому зірвав ухвалення змін до бюджету-2008? Кому і для чого була потрібна відставка уряду?»
ПЕРСОНАЛІЇ В ПОЛІТИЦІ
УКРАЇНА – НЕ ХОХЛОСТАН?
Ігор Буркут, політолог, «Час», 17.07.2008, Чернівецька обл.
А що ж тоді справжня Україна?
ПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
БОРЬБА ЗА КРЕСЛО ПРЕЗИДЕНТА: НЕКОТОРЫМ НЕ ДО ОТДЫХА
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 21.07.2008, Донецкая обл.
Депутаты спокойно отправились на каникулы, но политическим штилем в стране не пахнет.
РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
ЗЕМЕЛЬНІ АПЕТИТИ РОСТУТЬ
Ірина Жук, «Місто», 18.07.2008, Вінницька обл.
Те, що раніше відбувалось у великих містах із загарбанням землі та комунального майна, нині впевнено переповзає на периферію, кажуть правоохоронці.
СКАНДАЛИ
«ЗА МАМИНІ ГІРКІ ЗАРОБІТКИ НІКОЛИ НЕ ПРОБАЧУ УКРАЇНСЬКИХ ЧИНОВНИКІВ»
Роман Дідула, письменник, «Час», 10.07.-17.07.2008, Чернівецька обл.
В Україні 3,5 млн. соціальних сиріт – їхні батьки на заробітках. Сповіді дітей про це – звинувачення економічній політиці держави.
ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
КОНФЛИКТ МЕЖДУ ГОРСОВЕТОМ И ГОСАДМИНИСТРАЦИЕЙ
«Слава Севастополя», 22.07.2008, АР Крым
Председатель Севастопольского горсовета обвинил главу администрации в допущении конфликтной ситуации во время установления памятной доски к 90-летию подъёма украинских флагов на кораблях ЧФ.
СТИХІЙНІ ЛИХА, АВАРІЇ, НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
ЧТО БУДЕТ С ЭКОЛОГИЕЙ ДОНБАССА
«Донецкий кряж», 22.07.2008, Донецька обл.
За первое полугодие Донецк на защиту окружающей среды не дополучил около 5 миллионов гривен.
ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
ВІД ШАХТАРІВ ПРИХОВУВАЛИ ПРАВДУ
Олена Софронова, «Львівська газета», 21.07.2008
15-17 липня Червоноградська державна гірничотехнічна інспекція провела позапланову перевірку стану охорони праці та промислової безпеки на ВП “Шахта “Степова” ДП “Львіввугілля”.СТРАХ ВІДСТУПИВ, ТРИВОГИ ЗАЛИШИЛИСЬ
Петро Боярчук, «Волинь», 17.07.2008
Через рік після ожидівської фосфорної аварії.
НАСЕЛЕННЯ ЛЬВІВЩИНИ: «ЛІДЕРИ НАС ОБДУРИЛИ!»
Сашко Вовкотруб, «Високий замок», 21.07.2008, Львівська обл.
Як розповів керівник Центру “Соціонформ” Олексій Антипович, опитування населення Львівської області свідчить, що переважають негативні оцінки ситуації.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ДЕПУТАТЫ ВЫЙДУТ ИЗ ОТПУСКА РАДИ БЮДЖЕТА?
Максим Литвинов, «Салон Дона и Баса», 18.07.2008, Донецкая обл.
БЮТ собирается инициировать внеочередную сессию Верховной Рады, но сделает это только тогда, когда президент отзовет из парламента свой законопроект с изменениями в бюджет.Останется только один
По словам народных депутатов от этой политической силы, 150 подписей, необходимых для созыва внеочередного собрания у них есть. Кроме того, как сообщил нам источник из фракции БЮТ, в последний день пленарной сессии руководство партии обратилось к депутатам с просьбой не выезжать за пределы Киева, и уж категорически не покидать территорию Украины.
"Когда останется только один законопроект, тогда можно быть уверенными, что есть 226 голосов в его поддержку", - заявил "Салону" Андрей Шкиль. По его словам, это может быть даже не чисто правительственный законопроект, а своеобразный симбиоз, учитывающий и президентские поправки. Главное, чтобы проект бюджета был один.
Кроме "бютовцев", за внеочередную сессию выступил и секретариат президента. Заместитель главы СП Андрей Гончарук даже заявил о возможности рассмотрения бюджета уже в понедельник, 21 июля. При этом он отметил, что на этой неделе необходимо в Бюджетном комитете ВР на базе двух проектов (правительственного и президентского) создать один законопроект изменений и вынести его на рассмотрение депутатов.
В случае, если будет 150 голосов за внеочередную пленарную неделю, и о ней будет объявлено, депутаты НУНС придут в сессионный зал. "Если состоится внеочередная сессия, то мы придем. Это касается как "Народной самообороны", так и всего НУНС. Есть заявление Зварыча, что фракция готова собраться в сессионном зале если будет 150 голосов за внеочередное заседание", - заверил нас "нунсовец", представитель "Самообороны" Юрий Гримчак. По его словам, фракция готова поддержать правительственный законопроект об изменениях в Госбюджет.
Представители Компартии Украины также готовы прийти в зал, если будет объявлено о внеочередной сессии. "Бюджет это или какие-то другие вопросы - не важно. Это будет решаться путем голосования уже в парламенте", - заявил лидер коммунистов Петр Симоненко. Конкретно бюджет эта политическая сила тоже готова рассматривать, но только в том случае, если туда будет внесен ряд их поправок.
"Регионалам" в Раде нечего делать
В Партии регионов на вопрос, посетят ли они сессионный зал в случае, если будет объявлен внеочередной сбор, нам ответили, что они не против, но "нет ради чего ходить". "Прежде чем идти на внеочередную сессию нужно согласовать повестку дня, потом определить есть ли вообще поддержка тех законопроектов, которые выносятся на внеочередную сессию - должно быть 226 и больше голосов. Если же этого нет, то смысла собираться тоже нет", - заявил "регионал" Юрий Мирошниченко.
Он напомнил, что Партия регионов готова была работать и даже вносила проект постановления, чтобы продолжить последнюю пленарную неделю. Но, по словам депутата, тогда никто не хотел работать. "Блокировали трибуну и так далее, а теперь просто занимаются пиаром. Все заявления, которые делает Тимошенко иначе и рассматривать нельзя", - считает Мирошниченко.
"Мы сейчас не видим предмета для возвращения в сессионный зал - какой бюджет будет выноситься, кто его согласовывал, кто работал над ним? Тимошенко провела пиар-акцию в Украинском доме перед внесением в Верховную раду бюджета, а текста никто не видел. А потом ультимативно сказала, что этот документ должен быть проголосован в двух чтениях за один день. Это не работа над бюджетом, а попытка пропиариться, с полным пониманием, что он принят не будет. Мало того, многие эксперты считают, что Тимошенко категорически не заинтересована в принятии изменений к бюджету. Потому что она настроена в ручном режиме распоряжаться деньгами", - уверен он.
Еще более категорично высказался представитель Блока Литвина Олег Зарубинский. По его словам, фракция даже не обсуждала возможность прерывать отпуск на внеочередную сессию. "Мы даже не реагируем на эти пиаровские ходы. Понятно, что в этом нет никакого смысла, поскольку у правительства в Раде нет 226 голосов, которые должны голосовать за правительственный законопроект. Вся эта метушня затеяна для того, чтобы отвлечь внимание от того, что большинства нет, а следовательно, нет легитимной основы для существования нынешней власти", - считают "литвиновцы".
http://www.salon.donetsk.ua/actual/5440.phpДЕПУТАТІВ БУДУТЬ КОНТРОЛЮВАТИ, ЯК ЗЛОЧИНЦІВ
Ірина Гамрищак, «Львівська газета», 18.07.2008
Введення нової системи голосування у Верховній Раді може призвести до… відокремлення бізнесу від влади.“У вересні все буде по-іншому”, – сказав Арсеній Яценюк, відправляючи депутатів на канікули. Наразі непросто сказати, чи буде “іншим” усе, особливо з огляду на прогнози політологів, які не бачать виходу з патової політичної ситуації, але одне таки має змінитися.
Принаймні пан Яценюк свято вірить, що від вересня депутати старанніше ходитимуть на роботу, оскільки в парламенті заплановано модернізувати систему для голосування “Рада”, яка передбачатиме особисту присутність обранців під час натискання клавіші.
Про модернізацію “Ради” заговорили відразу після невдалого голосування за призначення Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра. 225 голосів “за” тоді пояснили збоями в системі “Рада”, мовляв, картки двох народних депутатів не спрацювали, тож можна говорити про зовнішнє втручання в систему. Після численних перевірок системи доказів будь-якого втручання не отримали, почали навіть говорити про невміння “новобранців” голосувати, Юлію Тимошенко обрали “руками” – і проблема затихла сама собою. Щоправда, ще кілька разів нардепи пояснювали провали в голосуванні недосконалістю “Ради”, Арсеній Яценюк навіть погрожував звільнити всю технічну службу, але резонансу це не спричинило. Можливо, причина в тому, що суспільство готове списати нерезультативність влади радше на її неспроможність забезпечити нормальну роботу, ніж на поламаний комп’ютер.
Попри це, питання модернізації “Ради” активно просували. З кількох причин. По-перше, щоб унеможливити спекуляції довкола цієї теми, адже ймовірністю “збою” можна пояснити будь-яке голосування, що ставить під сумнів легітимність усієї роботи Верховної Ради. А по-друге, щоб нарешті забезпечити особисту присутність народного депутата під час голосування. Адже випадки голосування карток тих обранців, якими в залі навіть не пахне, є надто частими. Арсеній Яценюк робив, щоправда, спроби оголошувати відсутніх, а потім пильнувати, чи їхні картки не спрацювали, але проконтролювати всіх 450 нардепів виявилося надто складно. Тож залишився єдиний спосіб – змінити “Раду”, ввівши особливий режим, який дасть змогу ідентифікувати, хто саме тисне на клавішу.
Як повідомив нещодавно голова Верховної Ради, розпорядження щодо оновлення електронної системи голосування “Рада” введено в дію, і вже з початку нової сесії ця система матиме спеціальний режим функціонування, який передбачатиме особисту присутність народного депутата на пленарному засіданні. “Я обіцяв і реалізував пряму конституційну норму – особисте голосування народного депутата. Хто не хоче працювати в парламенті – можна написати заяву”, – наголосив він.
А. Яценюк зауважив: якщо народні обранці не змінять підходів до процедури голосування, це негативно вплине на рейтинги політичних сил, представлених у парламенті. “Я публікуватиму списки тих людей, які ходять на роботу, і тих, які не роблять цього. Країна має знати своїх героїв”, – зазначив спікер.
“Героїв” від вересня планують визначати за допомогою сенсорної клавіші. До речі, наразі не йдеться про введення в роботу системи “Рада-4”, а лише про модернізацію “Ради-3”.
Але, попри шляхетні наміри, мрія голови ВР має всі шанси не отримати втілення: народні обранці вже встигли висловити своє невдоволення нововведенням.
Зокрема, нардеп від БЮТ Сергій Сас повідомив в інтерв’ю газеті “Сегодня”, що нова система голосування… може зашкодити здоров’ю депутатів. “Депутат як біологічний об’єкт стає провідником електроенергії. Натискаючи на клавішу, він замикає електричний ланцюг, і це запускає кнопку голосування. Якщо замикання ланцюга не відбувається, кнопка голосування не спрацює. Отже, в цій системі депутат повинен бути постійно діючим електродом. Наскільки це впливає на здоров’я, чи безпечно це – відповіді на ці запитання ми не одержали”, – сказав він.
Також пан Сас переконаний, що “Рада-3” зовсім не забезпечує голосування народного обранця лише за себе: сенсорна клавіша реагує не на відбиток пальця закріпленого за нею депутата, а на дотик пальця будь-якої людини.
“За цієї системи депутат, у принципі, не зможе голосувати за інших. Але є один нюанс: на голосування виділяють 10 секунд звукового сигналу, а фіксація голосування на кнопці триває три секунди. Тобто треба три секунди втримувати клавішу, щоб результат було зафіксовано. Тому в депутата залишається теоретична можливість голосувати тричі. Як у новій системі зможуть вирішити це питання, поки що теж не зрозуміло”, – сказав він.
Окрім нерозуміння певних технічних моментів функціонування нової системи, нардепи мають суто бюрократичні причини сумніватись у введенні в дію модернізованої “Ради”. Річ у тім, що, перш ніж запроваджувати “Раду-3”, потрібно внести зміни до регламенту Верховної Ради, оскільки введення нової системи – це питання порядку роботи парламенту. А регламент може змінювати лише сама ВР, яка, найімовірніше, збереться тільки у вересні.
До того ж, на нову систему голосування потрібно близько 537 тисяч гривень. Цієї проблеми теж не вирішили – комітет із питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України, який мав розглянути питання нової системи голосування, через різні чинники, як-от голосування щодо довіри уряду та бюджету, зібратися не зумів. Відповідно, жодних змін до бюджету не внесли.
Є також підозра, що не всі народні обранці захочуть надати свої відбитки пальців. Зокрема, таку думку висловив народний депутат із Партії регіонів Василь Кисельов. “Вважаю, що вимога надати відбиток пальця є посяганням на мої конституційні та громадянські права. Я особисто надам його, але є депутати, які кажуть, що це неконституційно – давати свій відбиток пальця”, – зауважив він.
Натомість його колега по партії Ганна Герман висловила захоплення запропонованою модернізацією та запевнила, що фракція “Регіонів” підтримає її, оскільки вона “дасть змогу об’єктивніше підходити до системи ухвалення рішень”. “Думаю, якби коаліція голосувала зараз згідно з цим нововведенням, були б дещо інші результати. Тому що таке нововведення давало б чітку картину складу коаліції чи опозиції в парламенті. Це поклало б край спекуляціям і маніпуляціям”, – вважає вона.
Однак варто зауважити, що принциповість пані Герман має вибірковий характер: з одного боку, вона переконана, що депутати мусять ходити на сесії, а з іншого – схильна декому “пробачити” його відсутність. Зокрема, це стосується Ріната Ахметова, який, як відомо, не надто часто удостоює парламент своєю присутністю. “Щодо Ріната Ахметова, то він дуже багато зробив для України, йому можна пробачити відсутність на тій чи іншій сесії”, – сказала Г. Герман.
І ще один момент, на якому акцентують наші обранці: введення нової системи може таки призвести до відокремлення бізнесу від влади, оскільки через вимогу особистої присутності під час голосування олігархи не підуть у парламент самі, а делегують туди своїх довірених осіб.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/18/32785/НАРОДНЫЕ ПРОГУЛЬЩИКИ
Саша Базилик, «Донецький кряж», 18.07.2008
За 180 дней своего существования нынешний созыв парламента Украины проработал полноценно только 22 рабочих дня, приняв 52 закона. Коэффициент полезного действия – примерно 0,23.Все остальное ушло в пар: блокирование парламентской трибуны и рукопашные бои вокруг нее, публичную стирку «грязных подштанников» друг друга в опереточных «телесвободах» и на прочие акции протеста.
Теперь представьте, что вы – слесарь-пекарь-шахтер-шофер или даже (упаси боже!) работник умственного труда, несли честную трудовую вахту только 22 дня из 180, а остальное рабочее время доказывали хозяину предприятия и его «приспешникам», какой он негодяй и бездарь. На который день вы оказались бы безработным, да еще с «волчьим билетом» и дурной славой о себе - несговорчивом? А вот «слуги народа» (они же – в большинстве своем – хозяева этих самых предприятий) после подобной трудовой вахты спокойно отправились в отпуск с неплохими, между прочим, отпускными, которые вы – слесарь-пекарь-шахтер-шофер, в общем, народ - платите им из собственного кармана в виде налогов, поступающих в госбюджет.
Между прочим, зарплата за митинговые прогулы выдавалась без задержек и в полном объеме. При этом детальная смета парламента на сегодняшний день остаётся закрытым документом. За все время украинского парламентаризма на интернет-сайте Рады был размещён только отчёт за 2004 год. В 2007-м даже он исчез. А ведь как красиво и как громко народные избранники кричат о «прозрачности» власти, как увлеченно обвиняют друг друга в темных делишках, как страстно клянутся в собственной честности! Иногда даже проговариваются в пылу борьбы. Как, например, стойкий боец за народное счастье Нестор Шуфрич, который признался в одном из интервью, что ставка народного депутата Украины составляет 14 тысяч гривен плюс доплаты, в среднем получается около 23-24 тысяч гривен. Если сравнить эту сумму со средней зарплатой украинцев, проживающих в регионах – на уровне 800-1000 гривен, комментарии излишни.
Тяжкие депутатские труды венчает ежегодный оплачиваемый отпуск в 45 календарных дней с выплатой материальной помощи на оздоровление в размере двойной месячной заработной платы, плюс различные надбавки. За знание иностранных языков, например, или за ученую степень. То-то у нас в парламенте заседают сплошные кандидаты-доктора-академики всяческих наук. Только с самой наукой – беда, отстает Украина от окрестного мира уже лет на 20-30, потому и покупаем заграничные технологии, опять же за народные деньги. Но это так, к слову.
Мы об отдыхе говорили. Так вот, летнее оздоровление "отработавших смену" парламентариев обойдется госбюджету (куда, напомним, стекаются народные денежки) минимум в 15 миллионов гривен. В распоряжении Верховной Рады есть три санаторно-курортных комплекса - "Нижняя Ореанда" (130-160 долларов в сутки), "Дюльбер" и "Затока" (оба - 50-100 долларов). На их содержание государство (все из того же бюджета) выделяет 60 миллионов. И весь этот праздник жизни – за 22 полноценных рабочих дня из 180! А сколько вы, уважаемый токарь-пекарь-шахтер-шофер (или даже работник умственного труда) можете позволить себе платить за койко-место в деревянном сарайчике на Крымском побережье, после полноценной работы в минувшие полгода?
Впрочем, хватит о грустном, поговорим о веселом. На десерт закрытия сессии украинского парламента его главный распорядитель Арсений Яценюк таки попытался испортить настроение народным избранникам пригрозив, что к началу следующей сессии будет внедрена система индивидуального голосования. Чтобы народным прогульщикам неповадно было отлынивать от своих прямых обязанностей. Между прочим, высокотехнологичная, сенсорная система куплена за полмиллиона все тех же народных денег. Однако запугать «слуг народа» оказалось не так-то просто, не зря ведь они кандидаты-доктора-академики. А потому очень научно объяснили устами замглавы регламентного комитета Сергея Саса (фракция БЮТ), что при введении сенсорной системы голосования «…депутат как биологический объект используется в качестве проводника электроэнергии. Нажимая на клавишу, он замыкает электрическую цепь, и это приводит в действие кнопку голосования. Если замыкания цепи не происходит, кнопка голосования не сработает. Получается, в этой системе депутат должен быть постоянно действующим электродом. Насколько это влияет на здоровье, безопасно ли это – на этот вопрос мы ответа не получили».
Чтобы получить ответ на этот вопрос, достаточно заглянуть в магазин, торгующий мобильными телефонами, бытовой техникой, ноутбуками и прочими компьютерными причандалами с той самой, жутко опасной «сенсорной клавишей». Впрочем, зачем в магазин-то идти? Всем этим под завязку оснащены парламентские рабочие кабинеты «слуг народа», да и дома подобной техникой они не брезгуют пользоваться. Так что рекомендуем срочно избавиться от подобных приборов в быту и на работе, дабы их драгоценное здоровье не пострадало, ведь лечение ляжет нелегким грузом на плечи хозяина-народа. Ведь для народных прогульщиков лечение действительно бесплатное! Это прописано в замечательном документе “О статусе народного депутата Украины”. Замечателен этот документ хотя бы тем, что из 38 статей закона об обязанностях народного депутата говорится только в двух. Если обобщить, то обязывает закон народного депутата только добросовестно выполнять свою депутатскую миссию (ст. 25) и декларировать свои доходы, а также доходы членов своей семьи (ст. 26). Остальные 36 статей посвящены изложению прав и привилегий “представителей украинского народа”. А потому диверсия спикера против прогульщиков обречена на провал. И остается только приветствовать открытие мини-памятника в городе Черновцы: увеличенное детское фото восьмилетнего Арсения Яценюка в окружении его старшей сестры и ее подруг с прикованной к фотопамятнику цепью железной кружкой. Надпись на кружке сообщает: «Для пожертвований на развитие украинского парламентаризма». Собранные средства обещано ежемесячно отсылать в Верховную Раду. Народным прогульщикам, на бедность.
http://www.dkr.com.ua/index.php?new=9765ДОРОГА В НИКУДА?
«Верже», 17.07.2008, Запорожская обл.
Украинский парламентаризм деградирует — так охарактеризовал итоги второй сессии ВР шестого созыва спикер Арсений Яценюк.Учитывая занимаемый им пост, более крепких слов в адрес народных депутатов он просто не мог себе позволить, хотя они их и заслужили. Без весел и парусов в законодательном пространстве вот уже который год плавают народные избранники. Об их безответственности, причем всех без исключения, говорит уже тот факт, что на протяжении двух сессий они не удосужились даже избрать заместителей главы парламента, сделав его по сути заложником, не имеющим права даже заболеть, не говоря уже о поездке в служебную командировку.
Итоги закончившейся парламентской сессии убедительно свидетельствуют о практически нулевом коэффициенте полезного действия высшего законодательного органа страны. Что значит уйти на каникулы, не приняв поправки к госбюджету?! Это не что иное как наплевательское отношение на всех и все происходящее в Украине. Под угрозой срыва оказались многие социальные программы, а значит и благополучие людей. Евро-2012, запорожские мосты, реконструкция взлетно-посадочной полосы в нашем аэропорту и еще масса остро необходимых и нужных вопросов оказались в подвешенном состоянии. При этом совсем не факт, что в сентябре изменения к бюджету будут приняты.
Главный финансовый документ страны оказался настолько политизирован, что трудно предположить какой-либо компромисс между непримиримыми противниками, каковыми сегодня являются основные политические игроки — Блок Юлии Тимошенко и Партия регионов. Уступая Президенту в его требованиях и рассчитывая на взаимность, правительство выделило на ремонт Мариинского дворца как будущей резиденции Президента (кстати, двадцать третьей по счету) 500 миллионов гривен. На памятник жертвам Голодомора в 1931-1932 годах не пожалели 160 млн грн, а на монумент в ознаменование победы украинского войска в Конотопском сражении выделили 40 млн грн. Памятник гетману Мазепе и шведскому королю Карлу XII обойдется казне в 20 миллионов, а проведение военного парада в Киеве в честь Дня независимости — в 70 млн грн. Такие примеры совсем не первоочередного расходования денег можно приводить и приводить, и на фоне мизерного финансирования образования и здравоохранения это выглядит просто кощунством. Но власть об этом умалчивает. Более того, если послушать доклад премьер-министра Ю.Тимошенко об успехах возглавляемого ею правительства, то если и есть рай на земле, то это Украина.
Тот факт, что затеянная фракцией Партии регионов попытка отправить правительство в отставку не принесла желанного результата, лишь подтверждает гибкость и умение вести конструктивные переговоры руководителей БЮТ. В сегодняшнем украинском парламенте о народе уже давно никто не думает, а преследуют лишь личные и корпоративные интересы. И то, что при голосовании за отставку правительства регионалы оказались в одиночестве, — лишь подтверждение того, что аргументы бютовцев оказались более убедительными, вне зависимости от того, какую форму или вид они имели. Из любого поражения необходимо делать правильные выводы, а не искать виноватых, как это сейчас кое-кто пытается делать. В политике нет друзей, есть лишь интересы, и правильно их спрогнозировать и применить с пользой — и есть то искусство, которого не хватило Партии регионов.
На этом фоне совершенно неожиданно в роли «терминатора» по отношению к собственной политической силе выступил Президент В.Ющенко со своим проектом изменений в бюджет. Столь неординарный шаг со стороны главы государства публично свидетельствует о неспособности и нежелании правительства и Секретариата Президента вести конструктивный диалог и неумении договариваться со своими сторонниками, не вынося разногласия на суд общественности. Итоги голосования, отрицательные по обоим вариантам бюджета, лишь официально подтвердили слабость позиций В.Ющенко в Верховной Раде, где он реально может опереться лишь на половину фракции «Наша Украина»- «Народная самооборона».
За все годы независимости авторитет власти никогда так низко не падал и не достигал столь антагонистических противоречий на всех уровнях, особенно между местным самоуправлением и Киевом. Города и районы практически брошены и полностью зависят от произвола столичных чиновников. Реформа местного самоуправления, о которой говорят с 2000 года, погрязла в дрязгах междоусобиц и клановых финансовых интересов.
Вся энергия законодательной и исполнительной власти трансформируется в свист кипящего чайника — шума много, а толку мало. Страна стоит на пороге законодательного коллапса, который можно предотвратить лишь решительными мерами, да вот только неясно пока, какой политической силе это по плечу, и есть ли таковая.
http://verge.zp.ua/N29/text52.htmПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
ГОВЕРЛА ЯК СИМВОЛ ЄДНАННЯ
Володимир Гринів, «Львівська газета», 21.07.2008
Президент Віктор Ющенко продемонстрував відмінну форму, здійснивши чергове сходження на Говерлу.Цього разу похід вирізнявся тим, що разом із Президентом на найвищу вершину України піднялися губернатори всіх областей. У такий спосіб символічно було продемонстровано єдність України, зважаючи, що сходження співпало в часі з 18-ю річницею проголошення Акта про державний суверенітет України.
Символом єднання держави стало відкриття на Говерлі скульптурної триметрової композиції “Тризуб” і мармурової стели вагою 700 кг, в яку було закладено капсули із землею з усіх регіонів України.
Цікаво, що сходження разом із Президентом і губернаторами відбулося за участю 1000 делегатів з усіх куточків країни, серед яких були депутати, лідери політичних партій, міністри. Серед останніх було помічено міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрія Павленка. Також участь у заході взяли голова секретаріату Президента Віктор Балога та керівник РНБО Раїса Богатирьова. Загалом, за повідомленням “Української правди” з посиланням на ICTV, у підкоренні вершини взяли участь близько 10 тисяч людей.
Під час сходження на гору, Президент підняв державний прапор України розміром 6х4 метри, який виготовили в Луганську з водостійкої тканини. Після цього, як пише “УП”, священнослужителі освятили державні символи (сподіваємося, це вбереже монумент від вандалів), які відтепер матимуть статус пам’яток державного значення.
До речі, попереднє масове сходження на Говерлу за участю Президента Віктора Ющенка відбулось у 2005 році. Щоправда, тоді підкорення найвищої вершини Карпат для декого завершилося трагічно: під час сильної грози блискавка влучила у двох осіб, які загинули на місці.
Не зайвим буде нагадати й те, що ще 2003 року влада Івано-Франківської області заборонила масові сходження на Говерлу, які завдають великої шкоди екосистемі заповідника.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/21/32829/МИНИСТР МЧС УКРАИНЫ ВЛАДИМИР ШАНДРА ДАЛ ИНТЕРВЬЮ «МИГУ»
Владимир Шак, «Миг», 17.07.2008, Запорожская обл.
Конечно же, в первую очередь миговцев интересовала ситуация под многострадальной Новобогдановкой.Более часа общались журналисты нашей газеты с Владимиром Николаевичем в его рабочем кабинете, удивившем запорожцев и скромными размерами, и скромным интерьером. “В общем-то, – заметил министр Шандра, – я в кабинете почти ничего не менял. Только три иконы повесил на стену, карту мира и несколько фотографий, на которых запечатлена история развития пожарной службы”. И еще, узнав, что «МИГ» – русскоязычная газета, Владимир Николаевич предложил вести беседу на русском языке.
Конечно же, в первую очередь миговцев интересовала ситуация под многострадальной Новобогдановкой. С нее и начался разговор с министром.
– Скажите, Владимир Николаевич, когда окончательно будут завершены работы на новобогдановской артбазе и есть ли надежда, что со временем земли технической территории базы можно будет использовать сугубо для мирных целей?
– Работы на артбазе №275 идут по плану. В апреле мы завершили поверхностную очистку – убрали с технической территории все снаряды и ракеты, которые там находились. Сейчас идет углубленная очистка – до одного метра. На сегодняшний день мы уже очистили 53 гектара из 145-ти гектаров, составляющих площадь базы. При этом мы не только зачищаем, но и выравниваем площадку, чтобы она нормально выглядела. Полностью работы под Новобогдановкой завершатся в этом году. После чего очищенную территорию мы передадим для использования в хозяйственных целях. Что в дальнейшем делать с этой землей – решать местной общине. Я убежден, что рано или поздно территория артбазы будет использоваться, как вы говорите, в мирных целях.
– Вы гарантируете, что там больше никогда ничего не взорвется?
– Мы разработали специальную систему приемки территории: буквально на каждый квадратный метр очищенной площади составляется соответствующий акт – документируется, иными словами, каждый этап работы. Мы четко знаем, кто и за какой участок базы отвечает: какой офицер и какое подразделение, и кто конкретно гарантирует, что на очищенной и принятой по акту территории больше нет боеприпасов – ни на поверхности, ни в глубине. А ситуация на артбазе действительно непростая: земля ведь перевернута взрывами. Поэтому сложно говорить о наличии на очищаемой территории плодородного слоя, но могу гарантировать: территория артбазы будет без мин и снарядов. Она абсолютно безопасна и для людей, проживающих в соседних селах, и для использования под сельскохозяйственные угодья.
– Местная власть получит акты, о которых вы говорили?
– Конечно! И об этом помнит каждый работающий на артбазе сержант, каждый офицер.
– На ваш взгляд, взрывы под Новобогдановкой повлияли на экологию? Столько ведь взорвано всего! Состояние воды, например, кто-то оценивал? Ее качество?
– Под Новобогдановкой взорвано очень большое количество боеприпасов, включая как неконтролируемые взрывы, так и контролируемые. Что сделано для контроля за состоянием водных горизонтов? На территории артбазы и вокруг нее пробурено 12 скважин, из которых ведется постоянный забор воды для оценки ее состояния.
– Пробы воды ваше министерство берет?
– Совместно с Минэкологии. В частности, с экологической службой Запорожской области.
– Можно, следовательно, предположить, что собранные данные по воде – объективные?
– Совершенно объективные!
– Ухудшение качества воды фиксировалось?
– Если бы экологи хоть однажды зафиксировали ухудшение, мы бы сразу прекратили работы. И стали бы решать, как исправить положение.
– Жить, значит, по соседству с бывшими артскладами можно?
– Объективные показатели свидетельствуют о нормальной экологической ситуации в том регионе. А в получении именно объективной информации в первую очередь заинтересованы мы сами. Во время моих поездок на 275-ю артбазу под Новобогдановкой, а только в 2008 году это было дважды, я обязательно встречаюсь с экологическими инспекторами, представителями местной и областной власти. Обсуждаем возникающие проблемы, в том числе и связанные с экологией.
– После завершения работ планируете снова побывать на артбазе?
– Обязательно!
– Не думали создать на технической территории артбазы, допустим, испытательный центр МЧС?
– Он не нужен. Я считаю: очищенная территория бывшей артбазы должна быть передана местной власти.
– Кроме как под Новобогдановкой, где еще задействованы пиротехники МЧС?
– Поверьте: им работы хватает! И без Новобогдановки наши пиротехники обезвреживают каждые сутки от 50-ти до 150-ти мин, бомб и снарядов. Даже боеприпасы Первой мировой войны попадаются. Не говоря уже о наследии Великой Отечественной и артскладах позднейших времен. Мы, кстати, подготовили общенациональную программу разминирования Украины. Она согласована со всеми министерствами и ведомствами и передана на утверждение в Кабинет Министров.
– Ситуация настолько серьезна, что понадобилась общенациональная программа?
– Серьезна. По нашим данным, на территории Украины находится 34 военных полигона, которые нужно очистить от взрывоопасных предметов. Очень опасны и заброшенные склады боеприпасов.
– Как это – заброшенные?
– Возьмем для примера Белоцерковский район Киевской области. Возле села Фурсы когда-то имелась военная база со складами боеприпасов для дальней авиации. В начале 60-х годов на базе прогремели взрывы. В середине 60-х военные с базы ушли, и ее территория – 200 гектаров – просто охранялась. А когда в середине 90-х базу передали местному сельсовету, на ее территории стали находить бомбы, периодическим там подрывались люди. По договоренности с Киевской обладминистрацией, в нынешнем году мы начали выполнять зачистку базы. И в этом году уже нашли 317 взрывоопасных предметов, из них 291 – это авиабомбы. В целом в Украине военные полигоны, которые в свое время были переданы местным властям и нуждаются в очистке от снарядов и бомб, составляют более 150-ти тысяч гектаров.
– Выходит, мы по бомбам и снарядам ходим? Я имею в виду некоторые регионы.
– В некоторых местах, к сожалению, да. В связи с этим у пиротехников МЧС еще надолго дел хватит.
– Их работа достойно оценивается? О той же Новобогдановке если снова вспомнить…
– Сводный пиротехнический отряд МЧС, задействованный под Новобогдановкой, очень хорошо работает. Это мужественные люди, которые ежедневно рискуют своими жизнями. Не случайно их служба приравнена к боевым действиям. Мы делаем все, чтобы поднять престиж труда пиротехника. Недавно, к слову, ввели награду «За разминирование». Скоро ее получат работающие под Новобогдановкой пиротехники.
– Склады, подобные новобогдановским, еще есть где-то?
– В Украине очень много боеприпасов, оставшихся со времен Союза, вывезенных из групп войск.
– Их тоже нужно утилизировать?
– Нужно. Правда, понадобится иной способ утилизации: снаряды же на тех складах не взрывались, и находятся они не на боевом взводе.
– Международный опыт утилизации боеприпасов пригодится?
– Я вот что вам скажу: когда остро стал вопрос об утилизации новобогдановских боеприпасов, иностранные фирмы предлагали все работы выполнить не менее чем за пять, а то и двадцать лет. И стоимость их оценили в 500 миллионов гривен. А мы утилизацию своими силами осуществляем за короткое время – за три года. Причем определенные программой деньги – 49 миллионов гривен, израсходуем не полностью.
– В Запорожской области есть еще объекты, привлекающие повышенное внимание МЧС? Скажем, не вызывает ли у вас сомнений надежность Днепрогэса или Запорожской атомной станции?
– В Запорожской области насчитывается 23580 субъектов хозяйственной деятельности. Из них 999 – потенциально опасные и особо опасные. По всем из них имеются планы ликвидации возможных ЧС, отработаны мероприятия по эвакуации людей в случае необходимости. Если взять непосредственно Днепрогэс, по нему мы ведем постоянный контроль! Сейчас на ремонт трехкамерного шлюза выделены средства – один миллион 325 тысяч гривен. И надежность Запорожской атомной не вызывает сомнений. Как атомщик, скажу: я работал на такой же станции – Хмельницкой, с такими же типами реакторов – ВВР. Они намного надежнее реактора РБМК, который был на Чернобыльской АЭС. Но все равно АЭС – это объект повышенной опасности, и к нему надо относиться с должным вниманием.
– Люди, живущие в селах вокруг атомной станции, должны что-то дополнительно получать от государства – какие-то преимущества?
– Имеется программа 30-километровых зон… Преимущества, конечно, необходимы. Полагаю, часть денег, заработанных станцией, следует направлять на развитие инфраструктуры, на социальные нужды сел и городов, расположенных вокруг атомной станции.
– На ваш взгляд, нужно ли расширять Запорожскую АЭС? Разговоры такие ходят…
– Запорожская и так самая большая АЭС в Европе и по количеству блоков, и по объему производимой электроэнергии. А если оценивать ситуацию в целом, потребление электроэнергии в стране серьезно растет. При дефиците нефти и газа нам вольно или невольно придется развивать атомную энергетику. Возьмем, к примеру, соседнюю Россию. Несмотря на значительные запасы нефти и газа, россияне до 2030 года планируют построить 25 атомных станций! Самое главное – иметь свою науку, понимать, как строить и эксплуатировать атомные станции. А у нас и понимание, и опыт имеются.
– Со вступлением Украины в Евросоюз требования к соблюдению атомной безопасности ужесточатся?
– Европейские требования по безопасности на украинских атомных станциях выполняются и сейчас. У нас они и так достаточно высокие.
– О народной службе спасения «01» давайте вспомним. Что нужно сделать для качественного улучшения ее работы?
– Новая техника нужна! Нужно серьезное техническое переоснащение службы.
– Министерство в этом плане что-то делает?
– Разумеется. Уже в июле мы представим противопожарный авиаотряд МЧС из четырех самолетов Ан-32П. Это пожарные самолеты, каждый из которых может брать на борт восемь тонн воды и сбрасывать ее с 50-60-метровой высоты. На горы, где возник пожар, на лес, на большие производственные объекты.
– Где базируется авиаотряд?
– В Нежине. Но по мере необходимости будет перебрасываться по территории всей Украины. Отряд планируем пополнить и вертолетами.
– Вертолет Ми-2, недавно переброшенный в Бердянск, не заберете у запорожских спасателей?
– До конца летнего сезона он останется в обязательном порядке. До передислокации Ми-2 из Харькова в Бердянск ближайший к акватории Азовского моря вертолет находился в Донецке. Сейчас радиус поисково-спасательных работ Бердянского спасательного вертолета – 150 километров. Его экипаж дежурит круглосуточно и может оперативно реагировать на чрезвычайные ситуации и оказывать помощь людям как в акватории Азова, так и в целом в Запорожской области.
– А еще, вроде бы, в Кирилловке должен появиться морской региональный координационный аварийно-спасательный центр…
– Если у местной власти будет понимание и поддержка – к следующему сезону создадим такой центр. Каждая область, полагаю, должна иметь несколько вертолетов – и для поиска людей, и для быстрого реагирования на ЧП. Запорожская область не исключение.
– В общем как вы оцениваете работу ГУ МЧС Украины в Запорожской области?
– Тут в первую очередь нужно принять во внимание несколько составляющих: и Новобогдановку, и количество опасных объектов, и то, что Запорожская область – морская. Я считаю, что главное управление МЧС справляется со своими задачами. Но очень нелишним было бы поддержать управление средствами как из госбюджета, так и из бюджетов областного, городского.
– В Запорожье, как, впрочем, и в других городах Украины, заметно оживилась стройиндустрия. Причем нередко возводятся здания повышенной этажности. Тут могут возникнуть проблемы – с точки зрения противопожарной безопасности если исходить?
– Проблем не должно быть. В Киеве уже появилась машина, которая может поднимать спасателей на 92 метра. Это приблизительно 30 этажей. В больших городах работают спасатели на 50-метровых вышках, практически в каждом городе есть 30-метровые вышки. Кроме этого, мы добиваемся, чтобы в домах повышенной этажности функционировали системы пожаротушения. Рассматривается вопрос и в внесении изменений в строительные нормы для создания в высотных домах систем для эвакуации людей. Да, это ведет к удорожанию проектов, но жизнь и безопасность людей – дороже любых проектов.
– Насколько можно догадаться, каждый день министра начинается с негативной информации – с происшествий. Но ведь, накапливаясь в сознании, эта негативная информация может в конечном счете и на здоровье повлиять. Как защищаетесь вы, Владимир Николаевич, от негативного воздействия? Как отдыхаете?
– Я отдыхаю в семье. И это для меня – главное! Стараюсь также спортом заниматься. Хотя бы два-три раза в неделю и обязательно – в выходные.
– К каким видам спорта душа лежит?
– К боевому самбо [Владимир Шандра – заслуженный мастер по боевому самбо, почетный президент Федерации боевого самбо Украины, – авт.]. Чтобы поддерживать форму, регулярно занимаюсь в спортзале. Еще бегаю, очень люблю игровые виды спорта. У меня, к слову, первый разряд по баскетболу и по ручному мячу. Люблю горные лыжи. Начиная с 1989 года, стараюсь кататься на них каждую зиму.
– Компании нравятся?
– Ценю общение с единомышленниками. Люблю поиграть в футбол, сходить в горы [кстати, на Говерлу уже четыре раза поднимался] – вот это для меня прекрасный отдых.
– И в заключение вопрос, навеянный присутствием в вашем кабинете икон: как вы полагаете, Матерь Божия за нас заступается?
– Особо спасателями МЧС почитается образ пресвятой Богородицы «Неопалимая купина», который можно увидеть в большинстве кабинетов сотрудников МЧС. Я надеюсь, Матерь Божия за нас заступается – и оберегает, и помогает. Если с надеждой к ней обращаешься. Правда, кроме надежды, должна быть и вера.
http://www.mig.com.ua/events.php?eventID=22935РЕГІОНАЛЬНА ВЛАДА
ХОТІЛИ ЯК КРАЩЕ, А ВИЙШЛО…
Олена Ігнатенко, “Зоря Полтавщини”, 22.07.2008
Диканські посадовці хочуть, щоб місцеві люди позбавилися згубної дії непридатних отрутохімікатів, натомість селяни не бажають такої “уваги” від влади.Першу в Україні установку для знешкодження непридатних до використання отрутохімікатів, що віднедавна має наша область, сміливо можна назвати багатостраждальною. Півтора мільйона гривень на її виготовлення вишукували чотири роки! Коли нарешті установку доставили в область, – це було ще в лютому, провели усі тендерні процедури, фахівці СВАРЧ, котрі працюватимуть на ній, пройшли відповідні навчання, знову перед посадовцями постало питання, де її випробувати. Адже обладнання в Українському державному науково-технічному центрі “Енергосталь” (м. Харків) пройшло усі лабораторні випробування, але не має ліцензії на використання.
Випробувати нову техніку вирішили на території Балясненської сільської ради Диканського району. Але коли про це дізналися самі мешканці Балясного та сусідньої Попівки, вони сказали категоричне “ні!” Чому? Щоб поблизу їхніх сіл не випробовували досі невідоме і, на їхню думку, небезпечне обладнання.
“У нас отрутохімікатів немає, тож і не треба їх сюди завозити з усього району”
Установку на територію Балясненської сільської ради привезли ще кілька місяців тому. Розмістили її на колишньому міжколгоспному аеродромі, де раніше знаходився склад мінеральних добрив. Тепер від складу залишилися лише напівзруйновані стіни, а ось заасфальтований майданчик зі зручним під’їздом, як з’ясувалося, став у нагоді.
Те, що мешканці Балясного проти того, щоб поруч із селом проводили випробувальні роботи, у кінцевому результаті з’ясувалося під час сесії сільської ради, що проходила наприкінці червня. Напередодні селом кілька днів ходили чутки, що нібито на аеродром привезли якусь невідому установку. Тож під час роботи самої сесії депутати на вимогу громадськості виїхали на аеродром, – це більш як за кілометр від села, сюди ж хто прийшов, хто приїхав із ближніх сіл. Зібралося кілька десятків небайдужих ініціативних селян. Якраз приїхала і комісія з району, у числі якої – представники районної ради та адміністрації, а також начальник управління з питань НС облдержадміністрації Михайло Андрусенко.
Балясненці були категоричними: переробляйте непридатні отрутохімікати де завгодно, але тільки не на нашій землі. Їхніми аргументами було те, що із території сільради отруту вже давно вивезли, то навіщо її завозити сюди знову.
Хата Людмили Сулими знаходиться із самого краю Балясного: “Я коли дізналася, що на аеродромі проходять збори, як була у робочому одязі, бо саме поралася по господарству, так чимдуж і помчалася до гурту. Моя позиція – категоричне “ні”. Я інвалід другої групи, у мене діти в цьому селі живуть, троє внуків. Навіщо вони дихатимуть отим отруєним повітрям? У нас он природа яка гарна. А як почне працювати ота установка, чи можна буде тоді відпочивати у цих краях?”
Фельдшер Балясненської амбулаторії, депутат сільської ради Тамара Яроха пояснює, що за 200 метрів від майданчика для випробувань уже починається заповідна територія – ландшафтний парк “Пустовітка”. Там навіть не дозволяють випасати корів. Навіщо ж забруднювати довколишню територію отруйними викидами? “І нехай їх буде навіть 2%, як нам обіцяють, та як ми почуватимемося від них?”
А Олександр Криворучко, теж депутат сільської ради, розповідає, що міжколгоспний хімсклад та аеродром були побудовані у 70-х роках минулого століття. У 80-х поряд, буквально через дорогу, створили заповідну територію. За кількасот метрів від хімскладу уже село Попівка. Ця територія якраз на пагорбі. Роза вітрів складається так, що увесь дим тягнутиме у Попівку. Тим паче, що якраз поруч з аеродромом проходить туристичний маршрут “Гоголівськими місцями”. Чи не надто неприємний перед туристами відкриється краєвид?
Ще селяни обурювалися, що установка не має ліцензії. Тож навіщо село ставити хоч під імовірну, але все-таки загрозу? Чи не безпечніше було б обладнання випробувати, скажімо, у чорнобильській зоні відчуження?
За результатами відкритої сесії депутати сільської ради прийняли рішення з проханням заборонити розміщення установки з утилізації непридатних до використання отрутохімікатів на території сільської ради. Його депутати передали на реагування до райдержадміністрації та районної ради.
А в районі сказали – установці “так”
Депутати районної ради відреагували на рішення балясненських сільських депутатів по-своєму. Вони не підтримали своїх колег, і на засіданні комісії райради з питань АПК, земельних відносин, екології та природокористування прийняли рішення продовжувати пусконалагоджувальні роботи, а райдержадміністрації через районну газету доручили проводити серед населення роз’яснювальну роботу. Більше того, депутати запропонували на чергову сесію районної ради підготувати та внести пропозиції щодо виділення коштів для утилізації непридатних до використання отрутохімікатів, а водночас – і рекультивацію земель, де протягом цих років зберігалися отрутохімікати.
Позицію районної влади пояснила голова Диканської райдержадміністрації Любов Лелюк. Ще на початку 2006 року Диканська районна рада найпершою в області прийняла “Регіональну галузеву програму поводження з непридатними хімічними засобами захисту рослин на період 2006–2010 рр.”. Відтоді щороку в районний бюджет закладали кошти, щоб при можливості якнайшвидше взятися за її виконання. Мета одна – зупинити отруєння навколишнього середовища, адже з кожним роком непридатні до використання отрутохімікати впливають на довкілля все агресивніше. Депутати районної ради дали доручення райдержадміністрації уточнити строки виготовлення установки із ліквідації непридатних отрутохімікатів.
Коли роботи із її виготовлення добігали завершення, райдержадміністрація прозвітувала перед районною радою, що установка майже готова. Таким чином, говорить Любов Лелюк, як тільки установку привезли в область, ми оперативно спрацювали, щоб Диканський район був першим, де вона працюватиме. До того ж на території Диканського району у п’яти господарствах зберігається лише 5 тонн отрутохімікатів, що підлягають знищенню. Це найменше з усіх районів. “Для порівняння зазначу, – говорить Любов Лелюк, – що лише ТОВ “Балясненське”, яке орендує землі на території Балясненської сільради, з початку сільськогосподарського сезону уже внесло на поля три тонни мінеральних добрив та засобів захисту рослин. У районі щороку більше сотні тонн вноситься гербіцидів, пестицидів, різних мінеральних добрив. До речі, коли у селі проходила відкрита сесія, поряд поле обробляли отрутохімікатами. Тому спалення 5 тонн отрути, на мою думку, – не надто великий обсяг, щоб зашкодити тамтешньому навколишньому середовищу”.
Чому ж адміністрація як ініціатор проекту не поцікавилася думкою людей про розміщення установки на території сільради? По-перше, пояснює Любов Лелюк, тому, що програма затверджена депутатами, власне народними обранцями, і, по-друге, розташування установки не передбачає будівництво капітальної споруди та постійного виробництва. Це тимчасове рухоме обладнання, і погодження територіальної громади для відведення земельної ділянки згідно з законодавством непотрібне.
“Місце для розміщення установки ми довго шукали. Працювала спеціальна комісія. Було переглянуто шість ділянок, і ця, як на наш погляд, є найоптимальнішою. Там знаходився міжгосподарський хімічний склад, тобто вже тоді були підстави, щоб вибрати саме цю ділянку. Він розміщений найдалі від усіх населених пунктів і водночас практично в центрі району, роза вітрів сприятлива – вітер не дме в бік населених пунктів. Це підтвердила районна санітарно-епідеміологічна служба, – говорить Любов Лелюк. – Ми вислухали позицію людей, зрозуміли її і тепер планомірно будемо роз’яснювати, що ця робота насправді вкрай необхідна. Якщо ця отрута не буде знешкоджена зараз, то Диканський район у черзі буде останнім. До нас дійде установка не раніше, ніж через 15 років. І люди повинні зрозуміти: якщо роботи будуть відтерміновані, ми завдамо ще більшої шкоди і навколишньому середовищу, і здоров’ю людей. Бо хімікати знаходяться у мішках і бочках, вони закриті і закладені цеглою. Ми навіть не уявляємо, що відбувається за цегляними стінами, у якому стані вони знаходяться зараз. Можливо, вони вже роз’їдають бочки та мішки, і усе йде в землю. Я сама за освітою хімік і розумію важливість таких речей, – говорить Любов Лелюк. – Водночас від запуску цієї установки сільська рада має певний зиск. Адже прибрали територію самого аеродрому, який перетворився у стихійний смітник. Зараз проводять наладку обладнання, і після цього районна комісія буде надавати дозвіл. Жодного документа ще не підписано.
Для того, щоб знешкодити 5 тонн “диканських” отрутохімікатів, знадобиться місяць. Після цього диканчани можуть забути про проблему зараження землі і води непридатними до використання отрутохімікатами. Жаль тільки, що для такої благородної справи ми витрачаємо так багато зайвого часу”, – підсумувала Любов Лелюк.
Якщо місцевій владі не вдасться переконати громаду...
Який вихід із ситуації бачить обласна влада, ми запитали начальника управління з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації Михайла Андрусенка. Він, власне, зазначив, що перед тим, як привезти установку в район, облдержадміністрація провела громадські слухання, де були присутні керівники сільгосппідприємств, представники виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, працівники компетентних структур району. Тому питання розташування на території району установки в принципі було узгоджене.
Чи становить хоча б мінімальну загрозу для населення і навколишнього середовища запуск установки? Михайло Андрусенко з цього приводу відповів, що невеликий відсоток ризику є. Тому, щоб виключити будь-який ризик, спершу роботу установки випробують на відомому неагресивному засобі захисту рослин, до того ж невеликій його кількості. Наприклад, на ДДТ. Перший запуск проходитиме за участю усіх контролюючих служб району, області. Усі показники переробки отрутохімікатів і викидів фіксуватимуть спеціалісти, і при найменшому відхиленні від норми роботи негайно будуть припинені. Таким чином, наголосив Михайло Андрусенко, ми повністю убезпечуємо населення від непередбачуваних наслідків першого запуску установки.
Те, що балясненці не підтримують розміщення установки на території сільської ради, це їхнє право. Якщо місцевій владі не вдасться переконати громаду, говорить Михайло Андрусенко, установку негайно перевезуть в інший район, можливо, у Полтавський. Звідки також надійшли пропозиції. Загалом пропозиції про направлення установки для знищення отрутохімікатів управління з питань НС облдержадміністрації отримало з усіх районів області.
http://www.zorya.poltava.ua/index.php?rozd=&nomst=76910 РОКІВ ЄВРОРЕГІОНУ «НИЖНІЙ ДУНАЙ»: ЮВІЛЕЙ ТА НОВИЙ ВИТОК РОЗВИТКУ
Н.Бондаренко, «Одеські вісті», 19.07.2008
Учасники організації підписали угоду щодо надання єврорегіону статусу юридичної особи.Погодьтеся: десятиріччя єврорегіону «Нижній Дунай» саме по собі є подією значимою. Але, окрім усього іншого, цей ювілейний рік було ознаменовано і виходом на новий якісний рівень. Учасники організації підписали угоду щодо надання єврорегіону статусу юридичної особи, що дозволить залучати кошти європейських фондів для реалізації низки конкретних програм та значно активізувати практичну діяльність асоціації. Підписання документа пройшло на одеській землі (під час засідання Ради єврорегіону «Нижній Дунай»), після чого учасники заходу встали і оплесками відзначили цю подію.
Ще до підписання угоди голова Одеської облради Микола Скорик у своїй вступній промові привітав румунських колег із обранням на високі пости голів повітових рад (адже зовсім нещодавно в Румунії пройшли вибори до місцевих органів влади). У зв'язку із цим було внесено певні зміни до складу Ради та комісій єврорегіону "Нижній Дунай". Далі було затверджено нову редакцію Статуту та Угоду щодо створення Асоціації транскордонної співпраці "Єврорегіон "Нижній Дунай".
При цьому, говорячи про "нові форми", Микола Скорик подякував усім "отцям-засновникам" єврорегіону (зокрема екс-губернаторові Одещини Сергію Гриневецькому).
– Як головуюча сторона, ми запланували належним чином відзначити 10-річчя створення єврорегіону "Нижній Дунай" в Одеській області та провести цього року низку святкових заходів, – відзначив Микола Леонідович. – Першим з них вже стала Міжнародна конференція "10 років єврорегіону "Нижній Дунай": підсумки та перспективи розвитку". Окрім того, у вересні планується провести культурно-національний фестиваль за участю колективів із регіонів-членів єврорегіону (Ізмаїл), а в жовтні – футбольні змагання за участю команд із Румунії та Молдови (Одеса).
Разом із тим, ми будемо раді взяти участь у святкових заходах з нагоди 10-річчя єврорегіону в Румунії та Молдові, таких як Міжнародний фестиваль краси "Краса Дунаю" (вересень, Кагул, Молдова), конференція "Єврорегіон "Нижній Дунай" – 10 років транскордонній співпраці" (вересень-жовтень, Галац, Румунія), Міжнародна конференція "Довгостроковий туризм у прибережних зонах" (жовтень, Тулча, Румунія) та інших.
Переходячи від святкової миті засідання до порядку денного, Микола Скорик підкреслив, що результати діяльності єврорегіону "Нижній Дунай" як форми транскордонної співпраці протягом цих 10 років високо оцінено керівництвом України.
– Про це свідчать підсумки проведення засідання консультативно-дорадчої ради при Голові Верховної Ради України в Одесі у травні поточного року, на якому було схвалено роботу єврорегіону "Нижній Дунай", відзначено позитивний вплив транскордонної співпраці на соціально-економічний розвиток Одеської області і рекомендовано надалі активізувати діяльність єврорегіону щодо різних напрямів, – заявив тоді голова обласної ради.
Що стосується надання єврорегіону "Нижній Дунай" статусу юридичної особи, то доцільність цього кроку в жодного з присутніх сумнівів не викликала.
– Для реформування єврорегіону "Нижній Дунай" нами було проведено масштабну підготовчу роботу, розроблено нові проекти засновницьких документів, – повідомив Микола Скорик. – Безумовно, багато ще треба зробити. Найближчим часом буде здійснено увесь комплекс процедур, згідно із нормами законодавств України, Румунії та Республіки Молдови, для створення, реєстрації і початку роботи Асоціації. Однак, на мій погляд, сьогоднішнє підписання Угоди – це справжнє досягнення для нас, що істотно вплине на активізацію транскордонної співпраці між нашими регіонами.
Активізація співпраці передбачається у багатьох напрямах: екологія, інформаційно-комунікаційна політика, розвиток транспортної інфраструктури, торгівля, туризм тощо. Один із найзначиміших проектів має бути пов'язаний із забезпеченням мешканців регіонів-учасників якісною питною водою.
– Ми розташовані у низов'ях Дунаю, куди скидають відходи 11 європейських країн, – відзначив голова Одеської облдержадміністрації Микола Сердюк. – Тому потрібно використати кошти ЄС для розв’язання виникаючих проблем (екологія, питна вода). Дуже важливо, що ми переходимо до такого формату співпраці.
Під час завершальної прес-конференції українські, румунські та молдовські учасники підкреслювали важливість надання єврорегіону статусу юридичної особи. Віктор Тархону, голова повітової ради Тулчі навіть озвучив суму – 137 млн. євро ("ці кошти чекають, щоб ми їх освоїли заради громад, які ми репрезентуємо, і нам не залишається нічого іншого, як перейти до справ та реалізувати проекти"). Еуджен Кебак, голова повітової ради Галаца побажав присутнім "багато сил для подальшої співпраці". Пані Джяна Петрашку, віце-голова Ради повіту Бреїли, а також Георге Василакі та Андрій Малашевськи (керівники молдовських районів Кагул та Кантемир) запевнили, що докладуть усіх зусиль для роботи над проектами та динамічним розвитком єврорегіону "Нижній Дунай". Прозвучало також чимало вдячних слів на адресу гостинних господарів. На завершення хотілося б додати лише те, що транскордонну співпрацю визначено як пріоритетний напрям регіональної політики ЄС до 2013 року. І використати цей шанс потрібно із максимальною ефективністю.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=11041У СТАРЕЙШИН ПОЯВИЛИСЬ СЕКРЕТЫ?
Желнова Наталья, «Индустриальное Запорожье», 19.07.2008
Возобновить работу совета старейшин при главе облгосадминистрации решил нынешний ее руководитель Александр Старух.Хотя совет был создан давно, он долгое время не функционировал. Теперь уважаемых в области людей (большинство из них – жители Запорожья) снова пригласили активно участвовать в жизни региона.
На первом своем собрании старейшины обсудили проект положения о работе совета. Высказались и о проблемах, которые видят в отраслях, где проработали много лет. Например, проректор Запорожской медицинской академии последипломного образования Герман Балашов посетовал на то, что у нынешнего начальника областного управления здравоохранения нет никаких рычагов влияния на главврачей областных лечебных учреждений, решения о назначениях, поощрениях или увольнениях принимает облсовет.
А вот после этого журналистов попросили удалиться. Это вызвало удивление – неужели даже у старейшин появились секреты?
- Мы обсуждали вопросы, которые облгосадминистрация должна ставить перед правительством: расширение полномочий местной власти, смену формулы выборов – они не должны проходить по партийным спискам, - поделился темами разговора за закрытыми дверями один из старейшин, председатель благотворительного фонда „Собор” Леонид Хаджинов. – Еще говорили о том, что налоги должны оставаться там, где люди работают, то есть на местах.
Теперь в течение 10-15 дней мы должны внести свои предложения в проект положения о работе совета, потом снова соберемся и решим, как будем работать дальше. Надеюсь, что совет создается не для галочки, Александр Старух вроде настроен серьезно, но это мы через пару месяцев увидим. Со своей стороны обещаю доносить до главы облгосадминистрации всю информацию по машиностроению – области, в которой я компетентен.
http://iz.com.ua/2008/07/19/u-starejshin-pojavilis-sekrety/МИ ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ЛЮДЕЙ
Віра Ульянченко, «Київська правда», 18.07.2008
Звернення голови Київської обласної державної адміністрації.Шановні жителі Київщини!
Звертаюся до вас — багатотисячної громади столичної області — з надією і сподіваннями бути почутою, дійти словом до кожного ума, достукатися до кожного серця, доповісти стратегію і тактику дій, поділитися роздумами і баченням перспектив розвитку. Жоден найвелелюдніший майдан не зміг би вмістити усіх, з ким хотілося поспілкуватися, замало для цього буде і тисяч тих прийомів, зустрічей, прес-конференцій, які я проводжу щодня два останні роки. Таку унікальну можливість дають засоби масової інформації. Не чекаю ні одностайного, бездумного схвалення — це було б, принаймні нещиро, ні осуду — було б несправедливо, зате розраховую на ваші розуміння і підтримку, без яких неможливий рух уперед.
Два роки тому Президент України Віктор Андрійович Ющенко доручив мені очолити виконавчу владу столичної області. Хочу зауважити: Київщина в мене завжди асоціювалася з краєм, щедро наділеним Богом мальовничими краєвидами, багатими ресурсами, працьовитими, щирими і гостинними людьми. Краєм, до якого не можна бути байдужим, у який якщо закохуєшся, то назавжди.
Не в моїх правилах оцінювати роботу попередників, бо переконана: оцінку своїм керівникам має виставити народ. Скажу лише, що перше моє враження від знайомства з соціально-економічним розвитком Київщини, яке згодом переросло у тверде переконання, було таким: область має усі можливості розвиватися динамічніше і ефективніше, а її мешканці заслуговують на значно вищий і кращий рівень життя, ніж той, що вони мають. Але досягти цього можна лише засукавши рукави та дружно узявшись за працю.
Минуло два роки — настав час звітувати: що зроблено, що ще треба зробити. Можу запевнити, часу ми не марнували. Виконано насправді великий обсяг роботи, намітилися чіткі позитивні зрушення на основних, стратегічних напрямках, і що немаловажне — у влади "дійшли" нарешті руки до питань не менш важливих, які чекали свого вирішення десятиліттями. При цьому, мені приємно констатувати: у нашій команді відсутнє будь-яке "запаморочення від успіхів", самозаспокоєння і самовдоволеність. Натомість — присутнє чітке усвідомлення: часу обмаль, люди стомилися чекати вирішення багатьох нагальних питань, зробити треба набагато більше. Адже, як повчає народна мудрість: хто в роботі, той у турботі.
Звичайно, усе зроблене піддається чіткому математичному обрахунку. Та я намагатимусь не зловживати статистичною інформацією, бо розумію: простій людині буває складно розібратися у заплутаному лабіринті цифр, а головне — збагнути, як зростання виробництва, ВВП, надходжень до бюджету впливає на їхнє життя. Особливо тим із співгромадян, кому довелося жити в радянську добу тотального дефіциту, коли збільшення випуску товарів народного споживання в офіційних зведеннях було пропорційним зменшенню їх кількості в крамницях, і купити елементарні речі — посуд чи дитячий одяг — ставало справжньою проблемою.
І все ж без цифр не обійтись. Вони потрібні для того, щоб люди могли уявити, звідки береться достаток на столі, розуміли ціну витрачених зусиль. У цьому сенсі важливим показником є обсяг випущеної продукції — зростання виробництва, його розширення на ділі означає нові технології і сучасні нові робочі місця, забезпечені відповідним рівнем заробітної плати.
Дуже важливий показник — середня заробітна плата. Її сьогоднішній рівень — результат спільних зусиль влади, роботодавців та профспілок. Ми багато попрацювали над тим, щоб люди отримували гідну винагороду за свою працю, щоб вони могли забезпечити належні стандарти життя собі і своїм дітям. Мені приємно говорити, що за темпами зростання середньої номінальної заробітної плати та за її розміром — 2200 гривень — Київщина займає другий рядок у регіональному рейтингу. Зрозуміло, рейтинг — не масло, його на бутерброд не намажеш. Треба багато попрацювати, щоб зробити життя наших людей заможнішим, особливо у віддалених від столиці районах, де рівень зарплат все ще залишається низьким. Повірте: влада не сидить склавши руки. Допомагаємо підприємствам, які через відсутність серйозної технологічної бази не мають можливості розвиватися, працюють на старому обладнанні, технічно переозброюватися, рухатися вперед, щоб і вони, зрештою, могли виплачувати людям вищу заробітну плату.
Розвиток виробництва не можна розглядати окремо від питань охорони праці. Підхід у нас такий: підприємства, де робочі місця не відповідають нормам охорони праці, де працівникам платять мінімум зарплати, де немає перспективи розвитку, не мають і права на життя. Разом з тим, підприємства, де серйозно думають про майбутнє, вкладають кошти у свій технологічний розвиток, дбають про працівників, завжди можуть розраховувати на підтримку.
Швидкими темпами в області йде ліквідація заборгованості із заробітної плати на економічно активних підприємствах, накопиченої в попередні роки. До кінця 2008 року всерйоз розраховуємо покінчити з цим ганебним явищем. Над вирішенням цієї проблеми тісно співпрацюємо з радою підприємців. Ми не створюємо нові робочі місця "для кількості", на перший план завжди виходить питання забезпечення роботодавцем виплати гідної заробітної плати своїм працівникам.
Значних успіхів в останні два роки Київщина досягла на ниві інвестиційної діяльності. Загальна сума вкладених в економіку області прямих іноземних інвестицій перевищила мільярд доларів. Значну їх частину було спрямовано у виробничий сектор. Хоча, враховуючи ситуацію, яка склалася сьогодні у сфері земельних відносин, неврегульованість багатьох питань на законодавчому рівні, працювати з інвестором стає дедалі складніше. Та все ж, попри очевидні труднощі, ми сподіваємося, що вже найближчим часом у багатьох інвестиційних проектів в області з'явиться серйозна перспектива. Передусім це стосується всесвітньо відомих брендів: "Урса", "Роквел" та ін. Багато часу і зусиль пішло на те, щоб компанія "Єврофінанси" розпочала нарешті будівництво сталепрокатного заводу у Білій Церкві. Щоб не було ніяких пересудів, запросили громаду взяти цей проект під свій контроль, щоб замовники не вийшли за вимоги проекту, щоб саме те обладнання, на яке дала гарантійного листа компанія "Сіменс", було встановлене на цьому підприємстві і т. д. Сьогодні всюди, де планується виробництво, на перший план виходять питання екологічної безпеки.
Коли ми говоримо, що Київська область вийшла на перше місце в Україні за обсягами сільськогосподарського виробництва, то маємо на увазі не маленькі фермерські господарства, а серйозні агропромислові високотехнологічні індустріальні підприємства, які не лише господарюють на своїй території, а й беруть на себе соціальну відповідальність, впроваджують в аграрне виробництво новітні технології, засновані на автоматизації і механізації виробництва, скороченні до мінімуму частки ручної праці. Що особливо важливо в умовах, коли в сільському господарстві кожні робочі руки — на вагу золота. А це відповідно і якість продукції, і врожайність.
Тож, коли я розповідаю про те, що вже впродовж двох років ми виконуємо і державний, і місцеві бюджети не менше ніж на 140-160 відсотків, я хочу, щоб люди знали, що ці успіхи далися нам нелегко. За ними стоїть велика організаційна робота з наведення порядку і у сплаті податків, і в реєстрації бізнесу на території Київщини, і в організації збору цих податків. А головне — щоб люди розуміли, які це кошти і куди вони йдуть. Робота нашої команди якраз і була спрямована на розвиток соціальних програм для того, щоб кожен житель Київської області знав, що всі зароблені кошти спрямовуються безпосередньо на задоволення інтересів людей. Є програми обласної державної адміністрації, підтримані і затверджені обласною радою, і програми, затверджені в кожному районі. Адже кожен район має свої, притаманні лише йому особливості. В одного — краще з освітою, трохи гірше — з медициною, у іншого — випереджаючими темпами рухається газифікація, а от будівництво та ремонт доріг — пробуксовують. Ми намагаємося зорієнтувати районні адміністрації при визначенні та затвердженні пріоритетних програм на вирішення своїх локальних проблем, допомагаємо їм.
Хотіла б доповісти вам, шановні краяни, про програми, над якими працює обласна державна адміністрація. Перш за все, економічна складова. Ми працюємо над налагодженням взаємовигідних, рівноправних, партнерських зв'язків з бізнесом, створенням дозвільних центрів, де бізнесові структури могли б одержати максимальне сприяння при реєстрації будь-якого підприємства. Наша мета — щоб усі підприємства, які працюють на території області, були зареєстровані на Київщині і сплачували податки саме до бюджету Київської області. Ми хочемо, щоб підприємства, які працюють на нашій території, платили гідну заробітну плату своїм працівникам і були соціально відповідальними. Для нас важливе значення має створення робочих місць, які дають можливість розвиватися підприємству.
Наступний важливий пункт — розвиток інфраструктури. Насамперед, будівництво Великої кільцевої дороги. Часто згадую, як два роки тому, коли я тільки починала про це говорити, дехто вважав мене за людину непрофесійну. Прийшла, мовляв, жінка-мрійниця, говорить про якісь недосяжні речі. А сьогодні, мені здається, тільки лінивий не говорить про Велику кільцеву. І, знаєте, мене це тішить. Я готова поділитися лаврами слави: кому першому в голову прийшла ця ідея, чиїх зусиль докладено більше — не так вже і важливо. Важливо, що це питання рухається. Нині вже маємо затверджений урядовою постановою генеральний напрям кільцевої дороги. З державного бюджету фінансується розробка техніко-економічного обґрунтування кожного сегменту цієї магістралі. Сьогодні ми вже маємо і декілька законопроектів, готових до внесення на розгляд парламенту — спільна робота з Міністерством транспорту, Кабінетом Міністрів, депутатським корпусом, — які дадуть можливість займатися будівництвом кільцевої дороги: про державно-приватне партнерство, про вилучення земель на суспільні потреби, власне про Велику кільцеву дорогу, про концесію у дорожньому будівництві. Тобто, виконано велику підготовчу роботу. Проводимо роз'яснювальні заходи з громадами. Ми не боїмося йти до вас, розповідати, де пройде ця дорога, яку користь від неї матиме та чи інша громада. Не виключаю невеликих коригувань напрямку проходження траси навіть на етапі реалізації проекту — в інтересах тієї чи іншої громади. Ми робимо все можливе, щоб жителі Київщини отримали максимум комфорту від будівництва кільцевої дороги. І мені приємно, що сьогодні мешканці області у численних соціологічних опитуваннях схвально висловлюються про цей проект. Вони розуміють, що цей проект змінить статус і обличчя всієї Київщини і серйозно вплине на розбудову області, на добробут населення.
Звичайно, у планах обласної державної адміністрації — не лише Велика кільцева, а й розбудова доріг місцевого значення. Це питання тримаємо на постійному контролі. Нам вдалося відстояти свою позицію щодо відрахувань за транспортний збір у державному бюджеті на користь Київської області. Завдяки цьому в багатьох районах розгорнувся справжній бум дорожнього будівництва. Нам не соромно дивитися в очі жителям Миронівського, Богуславського, Кагарлицького, Іванківського, Поліського, Макарівського і багатьох районів. Великі обсяги дорожніх робіт виконані і в Тетіївському районі, і в місті Біла Церква. Загалом, в облаштування, ремонт і утримання місцевих доріг в області вкладено більше 200 мільйонів гривень! Ця сума включає не лише свіжий асфальт на дорогах, а й нанесення дорожньої розмітки та установку дорожніх знаків, облаштування зупинок та придорожньої смуги.
Мене тішить, як займаються соціальними програмами міста Київщини. У Броварах, наприклад, розгорнулася велика реконструкція вулиці Київської — а вона, між іншим, потребує значних капіталовкладень. У центрі Борисполя зроблені нові дороги, поліпшено асфальтове покриття. Дуже серйозно наші міста займаються мережами тепло-, енерго- та водопостачання. Десятиліттями за ці проблеми взагалі ніхто не брався. Скажімо, якби ми в цьому році терміново не розпочали ремонт водних та каналізаційних мереж у Бородянці, уже в найближчому майбутньому отримали б там серйозну екологічну проблему. Прокладені кілька десятків років тому, вони перебували майже в критичному стані. Ми вкладаємо в реконструкцію комунального господарства великі кошти, допомагає нам у цьому й бізнес.
Однією з програм, якою серйозно опікується обласна влада, є реформування системи охорони здоров'я. Це питання перебуває на особистому контролі у голови обласної державної адміністрації. Робота організована у два етапи. Перший — сільська медицина: від створення амбулаторій чи фельдшерських пунктів з набором необхідного обладнання та ліків до відповідного забезпечення кадрами. А далі — і забезпечення житлом цих кадрів. Ми чудово розуміємо, що лікар на селі — це необхідність, але і громада, і влада мають потурбуватися про його житлово-побутові умови.
Декілька варіантів забезпечення сільської медицини кадрами ми відпрацьовуємо. Надаємо квартиру або земельну ділянку — скориставшись нашою програмою "Власний дім", людина може взяти практично безпроцентний кредит на 25-30 років для будівництва, реконструкції чи придбання житла. У нас є сьогодні приклади соціальних гуртожитків для працівників бюджетної сфери в Обухівському, Сквирському, Бородянському районі. Ми готові до прийняття інтернів з медичних інститутів з наступним укладанням контрактів, у яких би обумовлювалось, що після проходження інтернатури вони повернуться працювати до нас. Сьогодні 10 інтернів проходять стажування у Сквирській районній лікарні, на території медичного закладу спеціально для них зроблено гуртожиток. Вивчаємо можливість платити стипендію для особливо обдарованих дітей — вихідців з області, з умовою, що після закінчення навчання вони повертаються працювати на Київщину . Сподіваємося, що наші зусилля не минуть марно — регіон буде забезпечена кваліфікованими кадрами. І не тільки медичними. Подібні проблеми є і в галузі освіти, і культури.
Сьогодні на Київщині працюють 674 ФАПи, 193 амбулаторії сімейного типу та 51 дільнична лікарня. За рейтингом Міністерства охорони здоров'я за розвитком сімейної медицини наша область є лідером в країні. Але на досягнутому не зупиняємося. Бо розуміємо: здоров'я нації — найбільше багатство держави. На часі — другий етап нашої роботи. Де треба — фельдшерсько-акушерські пункти переобладнуємо на амбулаторії сімейного типу. Приглядаємося до дільничних лікарень, вирішуємо, наскільки доцільно використовувати їх саме, як лікарні. У селі Кодаки Васильківського району в порядку експерименту частину дільничної лікарні переобладнали під соціальний проект. Це один з можливих варіантів, адже соціальні ліжка нам теж конче потрібні. Такі об'єкти соціального захисту візьмуть на себе і надання медичної допомоги, і забезпечення належного догляду та належних умов проживання одиноких громадян похилого віку. Люди, які не можуть себе обслуговувати, яким немає звідки чекати підтримки, теж не повинні почувати себе полишеними напризволяще. Звичайно, не всі дільничні лікарні чекає подібне перепрофілювання, але перші кроки впровадження експерименту підтверджують, що такі заклади необхідні — у них є потреба.
Наступне, на що буде спрямована наша робота у медицині, — районні лікарні. Якщо ФАПи і амбулаторії сімейного типу сконцентровані більше на профілактичній роботі та наданні невідкладної медичної допомоги, то в районній лікарні хворий має отримати спеціалізовані, високопрофесійні медичні послуги. Це повинна бути не просто лікарня, а сучасний центр, який спрямовує, коригує, контролює діяльність медичних закладів на своїй території. Чому ми це робимо? Дороговартісне діагностичне обладнання має використовуватись ефективно, спеціаліст, особливо вузькопрофільний, повинен набувати досвіду у своїй професії (а це можливо лише тоді, коли є постійна практика).
Ви обов'язково запитаєте мене: а як же дістатися до цих медичних центрів? Звідси наступна тема — забезпечення ФАПів та амбулаторій автомобілями, що дозволяло б лікарю своєчасно дістатися до хворого, а районних лікарень — спеціальним транспортом, оснащеним обладнанням інтенсивної терапії, який давав би можливість оперативно зреагувати на виклик, вчасно доставити людину до лікарні, за необхідності — ще по дорозі надати їй кваліфіковану медичну допомогу. Звичайно, позитивний ефект з'явиться лише там, де буде чітка взаємодія між низовими (ФАПи, амбулаторії) і районними ланками. Це не просто слова — маємо чудовий приклад організації цієї роботи у Переяслав-Хмельницькому, Яготинському, Сквирському районах.
Наступна програма, яку веде обласна держадміністрація, — реформування системи освіти. Природне бажання батьків — дати своїм дітям найкращу освіту і виховання. Кажу це як жінка, як мати 13-річної доньки. Шлях до неї лежить у площині оптимізації мережі системи освіти і культури. Питання це непросте, йому було присвячене окреме засідання колегії облдержадміністрації. Ми звикли: немає школи — нема села. З іншого боку, навчання дітей у малокомплектних школах серйозно впливає на якість навчання. Обов'язок влади — забезпечити доступ дитини до якісної освіти. Перш за все — довезення дітей до закладів освіти. Ні педагогічні колективи, ні діти не повинні відчувати дискомфорту. Торік коштом обласного бюджету та бізнесу ми придбали 25 шкільних автобусів. Цього року ми вже передали школам 20 автобусів, ще 20 плануємо передати їм напередодні нового навчального року. Тобто питання транспортного забезпечення практично зняте з порядку денного.
Далі — приміщення малокомплектних шкіл будуть перетворені на заклади позашкільної освіти. Я хотіла б, щоб мене почула громада Київщини: жоден з об'єктів, віднесених до системи управління освіти, не буде проданий з аукціону, зданий під офіс чи під якісь інші цілі — вони залишаться дітям. На цій базі ми хочемо створити станції юних техніків, різнопрофільні дитячі центри, станції юних туристів, авіаконструкторів і т. д. Так ми забезпечимо роботою і педагогічні кадри — нікому не треба боятися, що він залишиться без роботи. Ніхто не буде звільнений або скорочений. Те ж саме стосується і закладів культури, охорони здоров'я. Кошти від оптимізації мережі залишаться у цій сфері і будуть витрачатися на одержання більш якісних послуг.
Торік ми започаткували програму підтримки культури. І, мабуть, уперше за багато років розпочали робити ремонти у закладах культури. Перекриття дахів, встановлення автономного опалення, зміцнення матеріальної бази. Нині вже понад 68 відсотків закладів культури опалюються, а ще рік тому їх було лише 23 відсотки. І якщо у 2006 році утримання галузі обійшлося нам у 78 мільйонів гривень, то торік на ці цілі пішло у півтора раза більше. Ми хочемо бачити в майбутньому наші заклади культури не клубами у традиційному розумінні, а сучасними культурно-інформаційними центрами.
Тривалий час залишеною на самовиживання на Київщині була музейна галузь. І це незважаючи на багатющу історичну та культурну спадщину! Сьогодні ми знову повернулися до цієї теми. Слід сказати, музеї дуже активно допомагають нам у справі відродження духовності, патріотичного виховання молодого покоління, повернення до витоків, вивченні історії рідного краю, відзначенні роковин Голодомору. Уперше ми започаткували торік і програму "Шкільна бібліотека".
Ще одна програма, яку веде обласна адміністрація, — освітлення населених пунктів. Під час зустрічей з людьми довелося вислухати багато нарікань: після заходу сонця не можна пройтись населеним пунктом. Тут вам і питання безпеки, і здоров'я людей, і нездорова криміногенна ситуація. Ми розробили відповідну програму, її веде наше управління житлово-комунального господарства.
Особливістю перших моїх зустрічей з жителями області на посаді губернатора були численні нарікання на зачинені дитсадки. У 2007 році у нас відкрив двері 21 дитсадок, цього року до них додадуться ще 20. Наприклад, зовсім нещодавно у Великій Бугаївці Васильківського району з'явився чудовий сучасний дитсадок. Причому на його будівництво не витрачено жодної бюджетної копійки. Це ще один приклад відповідального відношення бізнесу до соціального розвитку районів і міст. Слід сказати, бізнес активно включився у цей процес: починаючи від спортивних майданчиків і закінчуючи цілими школами. У Микуличах Бородянського району будівельна компанія "Т. М. М." зводить шкільний навчальний заклад без залучення бюджетних коштів. У Гавронщині Макарівського району бізнесмени, які відкрили гольф-клуб, допомогли громаді села в освітленні населеного пункту, ремонті доріг, школи, клубу, упорядкуванні кладовища. Такий бізнес ми будемо тільки вітати на теренах Київщини, всебічно сприяти йому.
За два роки ми скоординували з місцевими органами влади свої програми — кожен знає, що робить. Це у поганої господині все кипить — і все сире, а в нас кожен має конкретну справу і конкретну відповідальність. Наприклад, проблема доступного житла — це проблема обласної адміністрації, яку можна вирішити лише у співпраці. Через те житловий будинок для працівників бюджетної сфери у Білій Церкві — це спільний вклад міста і області. Сьогодні ми розглядаємо можливість допомоги добудові 43-квартирного будинку у Володарці.
Я по-справжньому пишаюся тим, що ми сформували дієздатну відповідальну команду, здатну адекватно реагувати на будь-які виклики дня. Щотижня я і мої заступники ведемо особисті прийоми громадян — у приміщенні обласної державної адміністрації, і безпосередньо в районах та містах області. Ми не цураємося громади, нам є що сказати людям.
Шановне товариство! Можливо, у декого з вас після ознайомлення із здобутками з'явиться питання: а наскільки легко даються такі успіхи? Мушу вас розчарувати: дуже і дуже нелегко. У нас є багато невирішених проблем, але ми їх не замовчуємо, не приховуємо, говоримо про них відкрито. Нас хвилює, що сьогодні в обласному бюджеті в нас набагато менше коштів на ремонти доріг — отже, під загрозою опинилися темпи дорожнього будівництва. Звичайно, ми будемо шукати ці кошти. Актуальними для області є проблеми старіння кадрів, заробітної плати, значна диференціація у рівні матеріального забезпечення жителів приміських і віддалених від столиці районів. Наше завдання — підвищити якість життя, залучити до участі в розвитку Київщини молоді професійні кадри, закріпити їх на цій території.
Не можуть не викликати стурбованості і земельні питання. Багато нечистих на руку ділків намагаються глибше запустити руку в кишеню сільських трудівників, і часто їм вдається досягти своєї мети. Як кажуть: сильні та багаті рідко винуваті.
Звичайно, ми не стоїмо осторонь пасивними спостерігачами. Багато рейдерських атак селянам вдалося відбити лише завдяки нашій активній підтримці, зокрема юридичній. Це стосується і с. Пашківки Макарівського району, і КСП "Гоголівське" Броварського, і с. Щасливе Бориспільського. Натомість то в одному, то в іншому місцях з'являються нові тривожні сигнали. Багато земельних проблем породжує саме недосконале законодавство. Більш того, і селянин, який здає свій земельний пай колективному господарству, нічим не захищений. Тому сьогодні, через наше управління агропромислового розвитку, ми впровадили в практику укладання договорів власниками земельних паїв з орендаторами, щоб селянин мав гідну оплату за свою землю.
Дуже серйозно нас хвилює екологічна проблема. Частково викликана вона тим, що поруч велике місто. Сьогодні ми спільно з київською владою працюємо над розробкою єдиної екологічної програми. У нас є багато "больових" екологічних точок довкола Києва: ті ж Підгірці, де знаходиться полігон твердих відходів, Бортничі. Екологічна ситуація потребує оперативного створення сміттєпереробного заводу, де б застосування найсучасніших технологій виключало будь-яку, навіть теоретичну можливість екологічної загрози. Добрим прикладом тут може бути досвід Відня, де сміттєспалювальний завод, розташований у самісінькому центрі міста, естетично оформлений, перетворився на об'єкт туристичного паломництва.
Звичайно, столична область повинна мати суперсучасну лікарню, можливо, із санітарною авіацією. Над цим питанням ми працюємо з бориспільською районною владою, потрібні великі кошти, і я сподіваюсь, що вже наступного року про проект ми будемо вести мову більш реально.
Важливий проект — створення вантажно-пасажирського аеропорту в Узині. Роботи над ним тривають. І звичайно ж — Євро-2012. Ми сподіваємося, що з області резервної перейдемо у приймаючу сторону. Маємо декілька стадіонів, які можуть бути використані як тренувальні бази. А найголовніше — ми будемо приймати численних туристів. Упустити такий шанс презентувати Київщину перед європейським співтовариством було б справжньою помилкою. Розробляємо сьогодні туристичні маршрути, які восени апробуємо на наших школярах. Існує й багато інших проектів у різноманітних галузях, які здатні змінити Київщину, наблизити її до європейських і світових стандартів життя. Звичайно, для цього треба працювати і працювати. Зроблене — це лише початок великої серйозної роботи.
http://www.kiev-pravda.kiev.ua/index.php?article=748СИТУАЦІЯ В КРИМУ
АНАТОЛИЙ ГРИЦЕНКО: «ПРИЗЫВЫ О ЛИКВИДАЦИИ КРЫМСКОЙ АВТОНОМИИ НЕСУТ УГРОЗУ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СТРАНЫ»
Алла Горева, пресс-секретарь Председателя ВР АРК, «Крымские известия», 18.07.2008
Председатель Верховной Рады Крыма, комментируя заявления о необходимости «решительной и бескомпромиссной» ликвидации Крымской автономии, заявил:«Территория Крыма является неотъемлемой составной частью государства Украина. И сегодня абсолютно нет никаких предпосылок к изменению статуса Автономной Республики Крым. А появившиеся в последнее время в прессе популистские заявления некоторых радикально настроенных политических партий и общественных организаций только накаляют ситуацию и порождают очаги сепаратизма на полуострове. Поэтому я призвал бы всех к корректности в высказываниях по поводу любых событий, которые происходят в Автономной Республике Крым».
Глава крымского парламента обратил внимание журналистов на тот факт, что нагнетание страстей вокруг вопроса о принадлежности Крыма исходит не от самих крымчан. Ситуацию провоцируют именно те политики и лидеры общественных организаций, которые находятся за пределами Крыма и не знают специфики общественно-политической и социально-экономической жизни Крымской автономии.
«Всякие призывы к президенту страны и другим государственным институтам о ликвидации единственного автономного образования в Украине как раз и несут угрозу национальной безопасности», — убежден Анатолий Гриценко.
При этом он отметил, что существование в автономии ряда радикальных и, к слову сказать, малочисленных маргинальных организаций, которые не отражают мнения большинства крымчан и занимают деструктивную позицию по отношению к центральным органам власти страны, говорит о признаке демократии в украинском обществе. «Когда каждый может высказать свою точку зрения по поводу тех или иных происходящих общественно-политических событий, — это и есть та форма демократии, к которой так стремилась Украина, — сказал А.Гриценко. — Но я хочу подчеркнуть, что сегодня наступил именно такой момент, когда всем политическим силам ради общего государственного блага необходимо прекратить любую полемику, наложить мораторий на всякого рода провокационные заявления и выступления, меньше заниматься политиканством, а больше — решением конкретных социально-экономических проблем украинского сообщества».
Глава крымского парламента в очередной раз заметил, что органы власти автономии сделают все от них зависящее, чтобы предотвратить и не допустить в Крыму негативные проявления сепаратизма, национализма и разжигания межрелигиозной вражды.
«Крым был и останется, как бы кому ни хотелось, одной большой семьей людей разных национальностей и вероисповеданий. И в этой многонациональной семье, ради всеобщего благополучия, будут царить мир и согласие», — сказал А. Гриценко.
http://www-ki.rada.crimea.ua/nomera/2008/129/gricenko.htmlВИКТИМ НЕ ПРЕДЛАГАТЬ, ИЛИ ПРЕСТУПНАЯ ПОЛИТИКА МЕДЖЛИСА
Наталья Киселёва, «Крымская правда», 18.07.2008
Есть в науке такой термин «виктимизация», под которым подразумевается процесс превращения людей в жертву преступления, что само по себе также является преступлением.Именно виктимизацией занимается все годы своего существования так называемый «меджлис крымскотатарского народа», лидеры которого и их ближайшие пособники изображают из себя борцов за права крымских татар, а на деле сколачивают себе политический (и не только политический) капитал.
Криминальный талант
Везде и всюду меджлис внушает крымским татарам, что они являются жертвами преступления, культивируя в народе девиантное поведение. Не вдаваясь в научные дебри, поясним этот термин на простом примере. К девиантному, то есть отклоняющемуся от нормы поведению прибегают избалованные дети, пытаясь получить что-нибудь от своих родителей. Вместо того, чтобы объяснить и попросить, они ведут себя агрессивно, закатывают истерики и т. д. Если девиация остаётся безнаказанной и помогает добиться желаемого, она становится характерной нормой поведения. Так закрепляется в человеке психология тирана.
Готовность людей применять девиацию в качестве инструмента для удовлетворения любых своих потребностей, по мнению экспертов, приводит к завышенной самооценке личности и стремлению к агрессивному лидерству. В нашем случае меджлис поощряет девиацию, толкая крымских татар на криминальное поведение. Отсюда «самозахваты», перекрытие дорог и прочие преступления, остающиеся по большей части безнаказанными.
Без вины виноватые
Виктимизация определённых социальных или этнических групп, как правило, сопровождается формированием «образа врага», чем успешно пользуются политики меджлиса. Причём в роли врага у них выступает не Иосиф Сталин и его окружение, виновные в насильственном выселении татар из Крыма, а Россия и русские. Хотя Сталин, Берия, Каганович такие же русские, как я француженка. На своих курултаях лидеры нелегитимной организации разглагольствуют о «разгуле дикого русского шовинизма», «русском фашизме, которым пронизаны снизу доверху власти в автономии», и угрожают «кровопролитными столкновениями».
Лепить образ врага из русских меджлису помогает этническая пресса. Приведём лишь несколько примеров явной русофобии, на которую из соображений политической нецелесообразности не реагирует ни прокуратура, ни СБУ. «Руками одураченных русских чинились беспрецедентные зверства, перед которыми даже немецко-фашистская мизантропия принимает бледный вид». «Когда заходит речь о выселении народов, они, эти русские люди, начинают вдруг нести такую чушь, что сразу появляются сомнения в их способностях к вообще элементарному мышлению». «Русский народ во времена Петра Великого называли холопами, во времена великого Ильича - пролетарием, во времена Сталина - врагами, а теперь называют быдлом». «Геноцид против крымских татар совершают руками русских» и т. п.
Русофобия в татарской прессе соседствует с ксенофобией, распространяющей среди читателей газет чувство нетерпимости и ненависти ко всем крымчанам. Здесь авторы тоже не стесняются в выражениях, называя всех нетатар, проживающих в Крыму, «дебилами», «дегенератами», «потомками воров, тунеядцев, проституток и убийц». На страницах этих изданий открыто пропагандируются фашистские идеалы «расовой чистоты», на которые, опять же подчеркнём, не реагируют ни прокуратура, ни СБУ.
«Для крымскотатарского народа смешение с крымчанами будет означать неминуемую биологическую деградацию этноса». «Выходить замуж за представителей других национальностей для крымской татарки это всё равно, что идти на добровольное изнасилование». «Надо менять идиотские (да ладно бы просто идиотские, а то прямо навязанные нам нашими врагами) стереотипы». «Крымские татары за сотни лет варки в этой чуждой и отвратительной нам культуре напитались ею настолько, что, не раздумывая, становятся частью этой грязи». Таким рассуждениям позавидовал бы даже приверженец «расовой гигиены» Гиммлер.
Преступление без наказания
Успешно справляясь с созданием «образа врага», меджлис не менее удачно навязывает обществу «образ жертвы», спекулируя на любом поводе. Возьмём, к примеру, акты вандализма на крымских кладбищах. Стоит только очередным уродам разрушить памятники на мусульманском кладбище, как тут же звучат громогласные заявления о межнациональной вражде и меджлис требует «обратить внимание на проблемы крымскотатарского народа и усиливающиеся ксенофобские настроения». Скандал раздувается на весь мир. К нему подключают даже американское посольство, которое с готовностью выражает беспокойство «осквернением могил и надгробий на мусульманском кладбище» и сохраняет полнейшую невозмутимость в случаях с осквернением могил и надгробий на православных погостах. А православные кладбища громят в Крыму гораздо чаще.
Так, по официальным данным, представленным заместителем начальника крымской милиции Рефатом Кенжалиевым председателю парламентской комиссии по вопросам межнациональных отношений и проблемам депортированных граждан Ремзи Ильясову, за последние годы на территории автономии зарегистрирован четыреста один факт вандализма на мусульманских, христианских и других кладбищах. В 2006 году милиция зарегистрировала шестьдесят девять погромов на кладбищах, из них лишь один - на мусульманском. В 2007 году случаи вандализма участились: их было двести тридцать пять, в том числе на мусульманских кладбищах - три. С начала 2008 года органами милиции зафиксировано девяносто семь преступлений такого рода, из них четыре - на мусульманских кладбищах.
Диспропорция наблюдается не только в количестве этих варварских преступлений, но и в их раскрываемости. Из четырёх фактов вандализма на мусульманских кладбищах, совершённых в 2006-2007 годах, нераскрытым остался всего один. На христианских же кладбищах до сих пор не раскрыты сорок пять преступлений.
В то же время Ремзи Ильясов рапортует, что на восстановление надгробий на мусульманских кладбищах в селе Чистеньком и посёлке Нижнегорском из бюджета выделено двести девяносто девять тысяч гривен. А когда и сколько, спрашивается, выделят средств для трёхсот семидесяти трёх христианских кладбищ, пострадавших от рук вандалов?
Ох, уж эти сказочки!
Одним из самых распространённых видов лжи, на которой постоянно спекулирует меджлис, является легенда о дискриминации крымских татар в земельном вопросе. Руководители меджлиса откровенно поддерживают «инициативное занятие земельных участков», объясняя свою преступную политику мифическим «ущемлением прав». На днях Мустафа Джемилёв убеждал в этом читателей сайта «Корреспондент». «Полностью восстановить справедливость в Крыму в земельном вопросе уже вряд ли возможно, - заявил он, - поскольку основная часть земельного фонда уже роздана, продана, передана за взятки и расхапана приближёнными к власти. Но можно было хотя бы несколько снизить напряжённость, если распорядиться по справедливости небольшими остатками ещё не разбазаренных земель. К сожалению, не делается и это».
Но справедливость по-меджлисовски не совпадает с общепринятым значением этого слова, а похожа на принцип Попандопуло из «Свадьбы в Малиновке»: «Это мине, а это ещё раз мине». Этот принцип изложен и в Декларации о национальном суверенитете крымских татар, где заявлено, что земля и другие природные ресурсы Крыма «являются основой национального богатства крымскотатарского народа» и «не могут использоваться помимо воли и согласия крымскотатарского народа». Волю же татарам Крыма диктует меджлис, занимаясь параллельно мифотворчеством в земельном вопросе, в котором на самом деле дискриминации подвергаются крымчане нетатарского происхождения.
Эту дискриминацию можно доказать с цифрами в руках, оперируя не меджлисовскими голословными утверждениями, а статистикой Республиканского комитета по земельным ресурсам АРК. Согласно этим данным, обеспеченность крымскотатарских семей участками, выделенными под строительство жилья, составляет 147,7 %, в то время как аналогичный показатель для семей просто крымчан недотягивает даже до пятидесяти процентов.
Таким образом, на каждую семью из числа крымских татар приходится почти полтора участка земли, выделенного под индивидуальную жилищную застройку. Показатель их землеобеспеченности в большинстве районов и городов автономии превышает сто процентов, а в некоторых регионах зашкаливает за двести (Судак - 244,3%, Алушта - 264,5%). Исключением из этого правила являются Керчь (70,6%), Красноперекопск (72,5%), Раздольненский район (89,7%), Ялта (96,1%), Джанкой (96,8 %) и Саки (98,5%).
Конечно, не каждая татарская семья получила участок. У одних, как говорится, густо, а у других - пусто. Отсюда и возникают безземельные, о которых говорил Анатолий Гриценко, комментируя майский указ Виктора Ющенко «О дополнительных мерах по обеспечению соблюдения права граждан, которые проживают на территории Автономной Республики Крым, на землю». Спикер крымского парламента привёл следующие цифры: «Семьдесят шесть тысяч крымскотатарских семей уже имеют жильё и землю. По данным Рескомнаца, в Крыму проживает восемьдесят тысяч семей крымских татар. Остаётся четыре тысячи семей, нуждающихся в выделении земли».
А меджлис - против
Анатолий Гриценко считает, что «именно отсутствие сводного реестра по учёту репатриантов, получивших и претендующих на получение земли и жилья в Крыму, даёт предпосылки для той вакханалии, которая сегодня имеет место в земельной сфере полуострова и является поводом для периодически проводимых акций протеста». Создание же такого реестра будет способствовать «наведению порядка в земельном вопросе, снимет очень многие проблемы и ряд спекуляций».
Но наведению порядка вдруг воспротивился первый зампред меджлиса Рефат Чубаров, призвавший бойкотировать создание реестра и усмотревший в нём нарушение 32-й статьи Конституции Украины, где говорится о недопущении сбора конфиденциальной информации о лицах без их согласия, кроме случаев, предусмотренных законом.
Странно, конечно, слышать от бывшего депутата такую вольную трактовку законодательных норм. Создаётся впечатление, что Рефат Чубаров не знаком с украинским законодательством, например, с Законом «Об информации», где расписаны все виды информации (в том числе конфиденциальной) и режимы доступа к ней. И уж совсем странно слышать от одного из лидеров незаконной организации призывы к соблюдению закона.
Не укладывается в эту логику и недавнее интервью Чубарова одному из украинских изданий, где он заверял журналиста, что «земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби «земельного свавілля» на півострові, що у свою чергу дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі. Запевняю вас, там переважатимуть аж ніяк не кримськотатарські прізвища. Що стосується відкритості всіх даних щодо кримської землі, в тому числі і її власників, - я лише «за».
Что же так резко изменило мнение первого заместителя председателя меджлиса? Предложим два варианта ответа на этот риторический вопрос. Во-первых, меджлис не желает, чтобы все увидели «справжніх самозахопників кримської землі», среди которых «переважатимуть кримськотатарські прізвища» членов этой нелегитимной организации и их родственников. Во-вторых, меджлис осведомлён о реальной ситуации и не хочет, чтобы киевская власть удостоверилась в том, что в среднем на каждого крымского татарина приходится 0,809 гектара выделенной на разные цели земли, а на обычного крымчанина - всего лишь 0,672 гектара.
P.S. Автор выступает за соблюдение 24-й статьи Конституции Украины, гарантирующей гражданам равные права и равенство всех перед законом независимо от этнической принадлежности.
http://www.kp.crimea.ua/newspaper_det ails.php?site_menu_id=1&newspaper_id=2664ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
ЕСТЬ ЛИ ПЕРСПЕКТИВЫ, КОЛЬ КОШЕЛЕК ПУСТ?
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 18.07.2008, Донецкая обл.
Лидер Европейской партии Николай Катеринчук тихо, без помпы приехал в Донецк.Встретился с партийным активом. Причину активизации партийной работы сам Катеринчук не скрывает: с коллегами обсуждали перспективы возможных внеочередных парламентских выборов.
Стратегию возможной кампании Катеринчук раскрывать не стал, но по комментариям можно сделать вывод, что сейчас он готовится работать на критике власти, не присоединяясь к вчерашним партнерам (на прошлых выборах Европейская партия шла в составе блока НУНС). «Я считаю, что Юлии Тимошенко и президенту Виктору Ющенко не удастся собрать внеочередное заседание Верховной Рады для принятия бюджета. Я так думаю, что эти заявления сейчас находят определенный отклик у людей, и каждый занимается политическим пиаром», - не упустил случая покритиковать власть лидер ЕП.
Кроме этого, Николай Катеринчук сделал ряд обязательных заявлений, которые не вызывают особого ажиотажа: он сделал комплимент Донецку по подготовке к Евро-2012, высказал уверенность, что проблема Черноморского флота будет успешно решена. «ЧФ России обязательно покинет Севастополь до 2017 года, поскольку Украина получила гарантии безопасности от восьми стран мира» и другие.
На фоне глобальных вопросов по Евро и ЧФ как-то затерялись, так сказать, партийные «мелочи». Например, то, что у партийной организации в Донецке нет средств даже на офис. «У партии денег нет», - посетовал лидер Донецкой городской организации ЕПУ Олег Семиохин. Да, с таким ресурсом «штурмовать» регион на выборах Катеринчуку будет трудно. Впрочем, делать прогнозы пока рано.
http://www.donbass.ua/news.php?ch=id&id=2868&to_ch=allГРЯДЕ ВЕЛИКЕ ВІЧЕ
«Час», 17.07.2008, Чернівецька обл.
Рада Блоку національних сил Буковини скликає Велике Буковинське Віче на 14 вересня 2008 року.Метою віча буде єднання всіх патріотів України, всіх небайдужих людей, аби вберегти Державу як від зовнішніх недругів, так і від внутрішніх ворогів. Ті, хто підрядився до демократів у коаліції, зовсім такими не є. Вони шкодять один одному. Вони шкодять президентові і прем’єру. Вони шкодять нашому земляку спікеру Арсенію Яценюку. Вони шкодять Україні. Велике Буковинське Віче гостро ставитиме проблеми і чітко їх буде вирішувати.
Наразі БНСБ проводить дієву роботу з захисту простих людей від владного свавілля, а також береже непорушність кордонів України.
Зараз у центрі Чернівців членами Блоку національних сил Буковини збираються підписи з вимогою до президента, уряду і Верховної Ради скасувати Автономію Криму. Замість “Автономної республіки Крим” повинна бути “Кримська область”. Бо автономію Криму використовують сепаратисти рідні та нерідні для ескалації напруженості, для розпалювання міжнаціональної ворожнечі та небезпеки розколу України.
У ці дні члени Блоку національних сил Буковини з ВО “Свобода” виставили намет з інформаційно-пропагандистською акцією до Дня проголошення суверенітету України. Гасло: “Владо! Досить декларацій! Україна у небезпеці”. Цю акцію підтримує БНСБ.
http://www.chas.cv.ua/29_08/2.htmlУ БЮТІ Б'ЮТЬ СВОЇХ. ЩОБ ЧУЖІ БОЯЛИСЯ?
Тетяна Єщенко, «Вечірні Черкаси», 17.07.2008
У кількох місцевих радах Черкащини замайоріла перспектива переформатування більшості та зміни керівництва рад.Найсуттєвіших втрат зазнала Смілянська районна рада, де рішенням з'їзду позбавили повноважень аж 16-ох депутатів. Але голова Смілянської районної ради Мар'яна Герасименко вважає, що згадані події не призведуть до переформатування більшості, яка забезпечила її обрання рік тому на керівну посаду.
– Мене обрали 47 депутатів із 69-ти; навіть якщо підтягнеться 5 нових депутатів, ця більшість усе одно залишиться, хоч і не буде такою великою, – переконана пані Герасименко.
Імперативний конфлікт
Практика доводить, що не така це проста справа – виганяти бунтівних депутатів. Ще 5 липня торік Соснівський районний суд Черкас розглянув позов Черкаської обласної організації партії "Батьківщина" і зобов'язав Черкаську міську територіальну виборчу комісію припинити повноваження 8 депутатів міськради, які у серпні 2006 року залишили БЮТ і створили фракцію "Справедливість", та зареєструвати замість них наступних за списком БЮТ у міськраду.
Б’ютівські ж вигнанці вважають себе депутатами, їхні ж колишні керівники це заперечують. Єдино можливим механізмом з'ясування легітимності свого депутатства "вигнанці" вважають звернення до суду.
– Ігор Єресько так нам і сказав: "Якщо ви не погоджуєтеся, подавайте до суду", – говорить лідер фракції "Справедливість" у Черкаській міській раді Ольга Швець, щодо якої з'їзд БЮТу ще рік тому прийняв рішення про позбавлення депутатських повноважень, – хоча ми вважаємо, нам не потрібно доводити, що ми були і залишаємося депутатами. Проте без відповідної судової ухвали мер Черкас Сергій Одарич відмовляється реєструвати нас на сесіях.
Аби остаточно розставити всі крапки над "і", міський голова Черкас звернувся до Соснівського районного суду з вимогою скасувати припис прокуратури Черкас, який заборонив вісьмом відкликаним бютом депутатам брати участь у сесіях міськради. В своєму позові Одарич посилався на рішення Конституційного суду, який визнав неконституційними всі підстави відкликання й дострокового припинення повноважень депутата Верховної Ради Криму чи місцевої ради за рішенням керівного органа партії, крім підстав, що передбачають невходження, вихід або перехід депутатів у складі фракцій партій чи блоків.
Прагматики проти харизматиків
Минули ті часи, коли політичні сили оголошували розшук більш-менш знайомих місцевому люду облич для формування списків. Нині ж ці люди вже непотрібні. Таке ставлення на собі відчула відома громадська діячка Любов Майборода. За систематичні "порушення політичної дисципліни" її виключили з лав партії "Батьківщина". Одночасно під "чистки" потрапили її колеги-депутати Ігор Доманський та Олександр Вєтров.
– Я не скажу, що ми очищуємося, але це – нормальний процес. Замість них приходить багато молодих та ініціативних партійців. Зокрема, від часу дострокових виборів кількість активних членів партії поповнилася на 750 осіб, – переконаний лідер обласної організації "Батьківщина", народний депутат Ігор Єресько.
У БЮТі натякають на те, що рішення Конституційного суду відкриває прямий шлях до позбавлення надміру балакучої трійці депутатських повноважень.
Любов Майборода вважає, що ці заяви не мають нічого спільного з реальністю:
– Той, хто знайомий із текстом рішення КС, скаже, що є чіткий перелік підстав, за якими може бути застосовано імперативний мандат, а саме: відмова вступити до фракції, перехід до іншої фракції та вихід із фракції, – заявила політик "Вечірнім Черкасам".
Уперед, у світле минуле?
Постійні партійні чистки, "розправа зі зрадниками", вигнання непокірних – це характерні ознаки вождистського типу партій, до якого належать БЮТ та Партія регіонів, а раніше – і "Наша Україна". Тому, беручи людей до списку, функціонери БЮТу явно розраховували на те, що, як у відомому анекдоті про узбека та українку, згадані особи хоча б придивлятимуться до того, з якого боку заплітатиме свою косу Юлія Тимошенко. Однак ті, хто профінансував місце у партійному списку (у лікарнях це називають благодійним внеском...), цілком справедливо розсудили, що мають повне право вільно розпоряджатися своєю партійністю, голосувати чи не голосувати за рішення партії, а то й продати своє місце за більш високою ціною. Волелюбні ж політики-черкащани позвикали тримати руки в боки, демонструючи, що їм начхати на те, на якому вусі чи шахтарська каска в Януковича, чи сітка бджоляра в Ющенка, чи заплетена коса в Юлії Тимошенко. Тож постійних конфліктів між харизматиками та прагматиками б’ютівцям не уникнути, як і наступних "чисток" партійних рядів.
http://vechirka.ck.ua/2008/07/17/u_bjut_bjut_svokh._shhob_chuzh_bojalisja.htmlЕКОНОМІКА
ДО КІНЦЯ ЛИПНЯ ДИЗПАЛЬНЕ МОЖЕ КОШТУВАТИ 7,3 ГРИВЕНЬ ЗА ЛІТР
Марина Карасьова, «Молодий буковинець», 22.07.2008, Чернівецька обл.
Ціни на пальне випереджають найпесимістичніші прогнози експертів.На початку минулого тижня дизельне пальне на автозаправках області перетнуло позначку сім гривень за літр і до кінця липня ймовірно сягне вартості 7,3 гривень за літр.
І хоча минулої п’ятниці-суботи гуртові ціни на нафтопродукти дещо знизилися, все одно тенденція до подорожчання в області зберігатиметься, зауважують у Державній інспекції з контролю за цінами в області.
Підприємства, які працюють самостійно (ТОВ «Вема», ПП «Корфос», ПП «Алміг», ТОВ «Хоніка петроль») нині формують роздрібні ціни на пальне з торговельними надбавками 2,6-10,9%. На автозаправках інших операторів, які держінспекція щоденно моніторить, рівень торговельних надбавок визначити неможливо, оскільки роздрібні ціни формують нафтотрейдери, які перебувають за межами області.
Пояснити, чому ціни на бензин і дизельне пальне саме такі, а тим більше давати прогнози фахівці ринку вже навіть і не беруться – усе надто непередбачувано.
– Мені би теж хотілося, щоби ціни почали знижуватися, але за нинішньої ситуації на ринку нафтопродуктів взагалі не знаю, чи можна щось прогнозувати, – каже Ілля ХОЧЬ, голова Чернівецької асоціації працівників нафтопродуктозабезпечення. – Щодня відстежую ціни і щодня наші заводи піднімають вартість пального на 50-100 гривень за тонну.
Нині в Україні працюють шість нафтопереробних підприємств. За півроку вони значно знизили обсяги виробництва. Тому, відповідно, збільшується кількість імпортного пального, яке так само б’є цінові рекорди щотижня. Нафта дорога, а попит великий.
Крім того, на буковинський ринок нафтопродуктів впливає сусідство з Румунією, громадяни якої після вступу до Євросоюзу заправляються на чернівецьких АЗС активно.
– Нині будь-який негатив у світі чи в Україні в економіці або політиці одразу відбивається на вартості нафтопродуктів, – зауважує Володимир Вілігорський, начальник організаційно-аналітичного та господарського відділу державної інспекції контролю за цінами в області.
В інспекції відзначають і принаймні один позитив – на гуртовому ринку, як і на АЗС, дефіциту пального немає. А ось значного подорожчання дизпалива пояснити не можуть – жодних об’єктивних причин для цього немає. Просто попит диктує пропозиції.
Нині український ринок нафтопродуктів іде слідом за європейським, де вартість солярки вже перевищує ціну якісного бензину. В Україні навіть не відбулося звичної ротації цін. Раніше влітку бензин завжди був дорожчим за дизельне пальне, а в осінньо-зимовий період – навпаки. Наприкінці травня цього року вперше середня в Україні роздрібна ціна на дизельне пальне перевищила середню ціну на бензин А-95.
Європейські далекобійники з приводу дорогої солярки вже страйкують, наші водії – наразі мовчать. І незважаючи, що ціна пального систематично повзе догори, заправлятися на буковинських автозаправках менше не стали.
– Водії дуже обурюються теперішньою вартістю пального, але авто в гараж ще не ставлять. Якщо ціна на бензин сягне десяти гривень за літр, я, наприклад, пересяду на громадський транспорт, – каже чернівецький водій Роман. – У мене багато знайомих таксистів і вони вже змушені чи не вдвічі піднімати ціни на проїзд. Дорожчає бензин – дорожчає все.
Щодо альтернативного біопального, автозаправка з яким навесні з’явилася в Чернівіцях, то, за словами Романа, на початках, коли було дешевше, водії там заправлялися. А тепер – немає різниці. По-перше, так само дорого (Біо-100 – 6,3 гривень за літр, ДП – 7,15), по-друге, нині у місті діє лише одна заправка.
– Тепер багато водіїв, які свого часу переходили в цілях економії на дизельне пальне ламають голови, як знову перейти на бензин, – каже Ілля Хочь. – Але ще більше мене дивує вартість альтернативного біопального. Такі ціни не виправдали сподівань водіїв, тим паче, що воно вивчене ще дуже погано.
До теми
Як повідомили в Головному управлінні агропромислового розвитку ОДА, за розпорядженням Кабміну від 16 липня, аграріям виділили дизельне пальне та бензин із стабілізаційного фонду за пільговими цінами. Буковині перепало 829 тонн дизпального та 960 тонн низькооктанового бензину. Щоправда, коли і за якими цінами пільгові нафтопродукти конкретно потраплять до буковинських аграріїв, наразі не відомо. Вже два тижні питання залишається в підвішеному стані, а в ОДА сподіваються отримати чітку картину найближчими днями.
Наразі відомий оператор, на базу якого в Лужани завезуть пільгові бензин та дизпаливо. А також те, що, заводська ціна в Харкові за тонну, наприклад, дизельного пального нині становить 6675 гривень. А ціни на дизельне пальне та бензин, що постачатимуться сільгоспвиробникам, визначатимуть з урахуванням собівартості виробництва, зберігання, транспортування й рівня загальної рентабельності для виробників і операторів не вище 10%.
Ціни на нафтопродукти на автозаправках області 18 липня
(за даними моніторингу держінспекції з контролю за цінами)
Назва Мінімальна ціна Максимальна ціна
ДП 7,05 7,10
А-80 5,95 6,10
А-92 6,35 6,50
А-95 6,55 6,70
За тиждень вартість дизпального зросла на 0,06 гривні, А-80 – на 0,13, А-92 – на 0,12, А-95 – на 0,1 гривні.
http://www.molbuk.com/vnomer/ekonimc/15695-do-kncja-lipnja-dizpalne-mozhe.html180 КІЛОМЕТРІВ ЯКІСНОЇ ДОРОГИ
Юлія Ліщенко, «Високий замок», 21.07.2008, Львівська обл.
Урочисто перерізати стрічку на Львівщину приїхав міністр транспорту і зв’язку України Йосип Вінський.Довгоочікуваний рух щойно відремонтованою трасою Київ-Чоп на ділянці Стрий – Львів та міжнародним транспортним коридором №3 (Берлін-Вроцлав-Львів-Київ) на ділянці Львів – Броди відкрито. Чекали на цю урочисту подію Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, однак голова уряду прибути не змогла.
Допомагали Вінському в перерізанні стрічки голова Укравтодору Петро Кравчук, т. в. о. голови Львівської ОДА Микола Кміть, голова Львівської облради Мирослав Сеник. Протяжність автомобільної траси Стрий – Львів становить 91,5 кілометра, ділянки Львів – Броди - 89 кілометрів. Ремонт проводили турецька фірма “Онур” та македонська “Граніт”, які виграли міжнародні тендери. Роботи розпочалися у жовтні 2005 року. Працювали 300 одиниць будівельної техніки, іноземні фірми створили 720 робочих місць для місцевого населення. Загальна вартість проекту – 138 мільйонів євро, з яких 100 мільйонів - кредит Європейського банку реконструкції і розвитку.
Виступаючи, Йосип Вінський зазначив, що це найбільша ділянка дороги (загалом 180 км), яка зараз відремонтована і здається в експлуатацію з часів незалежності України. Міністр не цурався й обіцянок – сказав, що Мінтранс на найближчі три роки залучить додатково 24 мільярди гривень на будівництво й реконструкцію доріг в Україні. Губернатор Львівщини Микола Кміть нагадав, що цього року на Львівщині розпочнеться ще один проект – будівництво автобану Львів-Краковець з продовженням на Київ.
На цьому “святі життя” несолодко було лише жителям села Деревача Пустомитівського району, яке розташоване на 564-му кілометрі автомобільної дороги Київ-Чоп. Траса пішла в об’їзд їхнього села. Селяни ще раніше декілька разів перекривали дорогу, протестуючи проти того, що їх майже відрізали від світу – маршрутки перестали заїжджати в Деревач, людям, аби потрапити на зупинку, треба йти пішки три кілометри.
Слухати виступ Йосипа Вінського в суботу селяни прийшли, озброївшись транспарантами з написами: “Зупинка “Деревач” – ДЕ?”, “Асфальт – Деревачу”. Жителі Деревача вимагають облаштувати пішохідний перехід, зробити зупинку та доїзд до села. Йосип Вінський назвав такі вимоги “елементом невдячності”. Для Деревача, мовляв, зробили все необхідне, однак якщо є потреба зробити ще щось, то це буде зроблено. Губернатор Микола Кміть, своєю чергою, заспокоїв: прохання жителів села, каже, не є складними, їх вдасться вирішити в якнайкоротший термін.
Керівник ЛОДА запросив на зустріч ініціативну групу селян. Пікетувальників “пробило” на чорний гумор: “Тепер будемо нову трасу перекривати…”.
Також міністр транспорту Йосип Вінський пообіцяв за державні кошти зробити “нормальну” злітну смугу Львівського аеропорту та збудувати вісім переходів на українсько-польському кордоні до чемпіонату Євро-2012. Цього ж дня той самий “десант” високопосадовців відкрив рух по автошляху на під’їзді до міжнародного автомобільного пункту пропуску “Рава-Руська”. Тут також із 2007 року реконструювали автомобільну дорогу державного значення - М09 Львів-Рава-Руська (генпроектувальник інститут “Західдіпрошлях”, генеральний субпідрядчик – турецька фірма “Онур”). В експлуатацію введено 1,1 кілометра дороги, реконструкцію виконано за рахунок коштів спецфонду держбюджету.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=66439ВЛАДИМИР БОЙКО: «ДУТЫЕ ДЕНЬГИ СТРАНЕ НЕ ПОМОГУТ»
Игорь Сычев, «Донецький кряж», 18.07.2008
Черная металлургия - базис и опора отечественной экономики.В самый жаркий месяц лета люди «огненной» профессии встречают свой праздник - День работников металлургической и горнодобывающей промышленности.
О радостях и проблемах сегодняшнего дня «стальной» отрасли на традиционной предпраздничной встрече с представителями средств массовой информации рассказал председатель правления - генеральный директор открытого акционерного общества «Мариупольский металлургический комбинат имени Ильича» Владимир БОЙКО.
- Владимир Семенович, что вас, руководителя крупнейшего металлургического предприятия страны, радует в преддверии профессионального праздника, а что особой радости не приносит?
- Радуют производственные показатели нашего комбината. По сравнению с первым полугодием прошлого года мы увеличили объем выпуска всех видов продукции. Агломерата произведено больше на 117 тысяч тонн, стали - на 52,9 тысячи тонн, чугуна - на 56,1 тысячи тонн, на 15,5 тысячи тонн выросло производство горячего проката и на 55,7 тысячи - тонн товарного проката.
Социальные программы также выполняются в запланированном объеме. В городе Мариуполь комбинат продолжает заниматься газификацией отдаленных поселков, как и обещали, чистим речку Кальчик. До 1 сентября в нашем базовом профессионально-техническом училище № 99 откроем новый стадион с искусственным покрытием. Три таких стадиона мы уже построили в детских центрах отдыха. Детвора в восторге от них. Прорабатываем вопрос о создании в Мариуполе зоны отдыха, в этом мы получили поддержку от городского головы Юрия Хотлубея. Но проблема непростая. Земля сейчас - самый дорогой товар. Разные ловкачи хотят прикупить любой свободный участок земли для извлечения доходов.
Численность коллектива комбината в первом полугодии мы сократили на 3713 человек. В основном это пенсионеры. Но вскоре количество работающих у нас снова увеличится примерно на такое же число, так как комбинат осуществляет молодежную программу «Выпускник - 2008». Главная цель программы - предоставление на нашем предприятии рабочих мест молодым рабочим и специалистам.
Выполняем огромную работу по реконструкции комбината. Реконструкция касается, прежде всего, доменного производства, листопрокатного цеха «1700» и прокатного стана «3000». Накануне Дня работников металлургической и горнодобывающей промышленности главный инженер комбината Сергей Матвиенков и группа специалистов побывали на металлургических предприятиях Польши и Австрии. Мы изучаем опыт работы зарубежных металлургов, все, что может быть полезным, стремимся применить у нас.
Но во что нам обходится теперь производство и каких денег стоит продукция, нас никак не радует. За шесть месяцев этого года комбинат произвел товарной продукции на 4,31 миллиарда гривен. Продукция, произведенная в течение двух первых недель июля, стоит уже 1,27 миллиарда гривен. Куда же мы катимся? Это все дутые деньги. Они стране не помогут. Вместо экономического роста мы имеем колоссальную инфляцию. Правительство нас, правда, успокаивает, утверждая, что пропорционально стоимости продукции растут и поступления в бюджет. Такие рассуждения - чепуха. За шесть месяцев 2007 года заплатили налога на прибыль 61 миллион гривен, а за первое полугодие этого года 350 миллионов. А всего за это время государство получило от нас 900 миллионов гривен целевых налогов, не считая выплат подоходного налога. Но это означает, что и государственный бюджет накачивается инфляционными деньгами. Только кто считал реальную стоимость таких поступлений? Да ее, наверное, уже и не сосчитаешь. Деньги обесцениваются с каждым днем. Вот что по-настоящему тревожно.
- Как тогда следует оценивать заявление премьер-министра Юлии Тимошенко, что экономических оснований для роста цен в стране будто бы нет?
- Мне интересно: люди, которые выступают с такими заявлениями, сами верят в то, что говорят? Ведь мы видим, что с 1 июля транспортные тарифы опять увеличились на 4%, а стоимость электроэнергии выросла на 2%. На кокс вообще уже не сложат цены. После 1 августа тонна кокса будет стоить 550-600 долларов. С ценами на газ происходит что-то невообразимое. Раньше говорили, что во всем виновата компания «Росукргазэнерго». Она, мол, газом спекулирует, и от нее все беды. Ладно, убрали с рынка эту компанию. Но прежде мы платили за тысячу кубических метров газа 240-250 долларов, а сейчас - 300 долларов. Откуда такие цены? Ведь на границе газ как стоил, так и стоит 179,5 доллара за тысячу кубических метров. Кто на этом наживается? Кого ловить? Никто ответить не может. Глядя на это, думаешь, что завтра будет еще хуже. Ничего другого в голову не приходит. Раз этот денежный пузырь надувают, значит, есть люди, которым это выгодно.
Мне не однажды задавали вопрос, почему в свое время я отказался занять пост вице-премьера правительства Украины. Получал я такое предложение. Теперь думаю, что, может быть, надо было попробовать. Наверное, можно было повлиять на некоторые процессы в экономике и в стране. Но сейчас, если бы мне последовало такое предложение, я в правительство вряд ли бы пошел. Сегодня уже не поймешь, кто на что влияет. Можно, конечно, встречаться с президентом, с премьер-министром, что-то им доказывать, писать докладные записки. Но вряд ли из этого был бы толк.
- Каким образом процессы, происходящие в экономике, влияют на ситуацию в сельском хозяйстве? Урожай зерновых в этом году обещает быть высоким. Будет ли от этого в выигрыше агрокомплекс комбината имени Ильича?
- Процессы, о которых идет речь, на положение сельского хозяйства влияют, но довольно-таки своеобразно: мы чувствуем на себе последствия беззакония, творящегося в государстве. На оптовом рынке зерна орудуют настоящие рэкетиры. Цены, которые они устанавливают на продукцию сельского хозяйства, выгодны только им. Вчера они за тонну фуражного зерна давали 1000 гривен, сегодня только 900 а что будет завтра? Я уже дал нашим агроцехам указание прекратить до лучших времен продажу зерна. Если понадобится - пусть даже зерно спрячут. Лучше, наверное, раздать хлеб людям даром, чем кормить всю эту мафию.
Но даже при всем этом безобразии сельское хозяйство Украины могло быть, если не принимать в расчет животноводство, вполне рентабельным. А люди, которые работают на селе, имели бы возможность пользоваться результатами своего труда. Зерно сейчас, если цену на него назначать объективно, стоит дорого. Государство обязано принять закон об ответственности за насилие над землей. А то ведь у нас на одной и той же площади пять лет подряд могут сеять подсолнечник. Земля после него полностью истощается, ее бросают, и она зарастает бурьяном. Разве это не преступление? Заботясь о земле, сможем поднять и животноводство. В нашем агрокомплексе мы так и поступаем. Был я недавно в нашем агроцехе под Уманью, в том самом хозяйстве, где когда-то осталось только два десятка отощавших свинок. Зашел в новый комплекс, спрашиваю у свинарок: «Как вам работается?» « Трудновато, но хорошо», - отвечают они. «А как это?» – спрашиваю их снова. «Нас здесь, - говорят они, - всего трое девчат, а свиней две тысячи. Но ничего, управляемся. Зато и зарплата 5000 гривен». Все правильно. Я за то, чтобы люди получали и пять, и намного больше тысяч гривен. Лишь бы эти деньги были по-настоящему заработаны. А добились мы этого очень просто: все наши люди работают на совокупный капитал акционерного общества. Важно правильно распределить полученную прибыль и вовремя рассчитать возможные риски. Тогда у каждого производства появляются возможности развиваться и работать на перспективу. Никакого секрета мы из нашего опыта не делаем, желающими можем поделиться.
- К чему ведет так называемое ручное регулирование курса иностранных валют? Промышленные предприятия от такой финансовой политики выигрывают или, наоборот, несут потери?
- В этой стране никто не способен объяснить, почему курс доллара падает, хотя сальдо торгового баланса отрицательное. Точно так же могут падать евро и российский рубль. В чем причина? В других странах, если одна валюта падает, то другие набирают в весе. А у нас совсем уж странная картина получается. Я дважды встречался с председателем Национального банка Украины Владимиром Стельмахом и понял, что у Национального банка нет взаимопонимания с правительством в вопросах государственного бюджета и общей финансовой политики. Никто не знает размера внешнего долга Украины. Неизвестно, из чего этот долг состоит. Кто больше задолжал – государство или частные структуры? Невооруженным глазом видно только одно: в стране продолжается наплыв, как говорят, «дурных денег». Берут потребительские кредиты. И берут кредиты совсем не те люди, которые способны думать о реальном производстве или о реконструкции инфраструктуры страны. Денег много, но все они проедаются. Потому у нас и доллар, и евро, и рубль катятся вниз. В убытке остаются предприятие-экспортеры, в том числе и мы, металлурги. Рудный концентрат, без которого мы не можем работать, нам продают по завышенному долларовому курсу, а когда мы хотим продать вырученную валюту, чтобы получить живые деньги, у нас ее покупают только по заведомо низкому курсу. К примеру, наш комбинат продал 13 миллионов долларов, но при продаже мы потеряли 2,6 миллиона гривен. Это месячная заработная плата цеха средней руки или прокладка 10 километров хорошей асфальтированной дороги. Вот вам и итог ручного регулирования. В результате мы имеем инфляционную экономику, выгодную только финансовым спекулянтам.
- В свете всех этих проблем остается ли шанс, что осенью парламент и правительство поймут необходимость заняться вопросами реальной экономики, или война внутри государственной власти возобновится с новой силой?
- Не будет порядка в стране, пока не изменится политическая система. У нас сейчас неизвестно, кто вообще несет ответственность за страну. Борьба за власть дележ полномочий начались не вчера. Вся эта неразбериха продолжается уже лет пятнадцать. Где это видано, чтобы существовало правительство со всем своим аппаратом, а параллельно ему - раздутая в кадрах администрация или секретариат президента с дублирующими правительство структурами? Трудно поверить, что политические разборки закончились с закрытием политического сезона. У нас неясно главное: кто перед кем отвечает. Правительство ответственно перед президентом или парламентом? Как строятся отношения парламента с президентом? Неразбериха кругом. Тут уж не до экономики.
- Владимир Семенович, перед праздником хочется спросить и о приятном. Что из достигнутого коллективом комбината вы считаете самым значительным?
- Трудно что-то выделить. Каждое достижение имеет свой вес и значение. Важное достижение - пуск после капитального ремонта и реконструкции доменной печи № 2. Коллектив по праву может гордиться достигнутым в реконструкции прокатного производства, особенно тем, что сделано на стане «1700» и на стане «3000». А я, например, испытываю большое счастье, когда смотрю, с каким веселым настроением наши дети отправляются в наши летние центры отдыха, как они, отдохнувшие и окрепшие, возвращаются домой. Подрастающая смена, наверное, и есть наше самое большое достижение.
Правление комбината понимает, что предстоит немало сделать для облегчения труда металлургов. Лучшие условия труда – это здоровье и долголетие наших людей. А здоровье тех, кто работает сегодня, вместе с опытом и мудростью ветеранов производства – это самый бесценный капитал нашего комбината. Счастья и здоровья нашему коллективу, всем металлургам!
http://www.dkr.com.ua/index.php?new=9763ЩО МИ ВТРАЧАЄМО ВІД НЕПРИЙНЯТТЯ БЮДЖЕТУ?
Володимир Лис, «Волинь», 17.07.2008
«Хто і чому зірвав ухвалення змін до бюджету-2008? Кому і для чого була потрібна відставка уряду?»Такою була тема прес-конференції голови обласної організації ВО «Батьківщина», голови обласної ради Анатолія Грицюка, першого заступника голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету, народного депутата України Євгена Кирильчука і лідера фракції БЮТ у Луцькій міській раді Юрія Корольчука
Не без гумору, характеризуючи те, що склалося в Україні і на Волині після відомої спроби відправити у відставку уряд Юлії Тимошенко, Євген Кирильчук зауважив: «Безвихідних ситуацій не буває». Як сказав Євген Іванович, змінений бюджет, над яким добре попрацював його комітет, два тижні гуляв по кабінетах Секретаріату Президента. Його сам Євген Кирильчук підписав о пів на дванадцяту вечора у четвер, а наступного дня лише в залі депутатам роздали президентський варіант змін до бюджету. За його словами, 85 відсотків пропозицій Президента врахували. А решта — нереальні.
А проте, неприйнятий поки що бюджет передбачав збільшити ресурс Держбюджету на 25,2 мільярда гривень. До звіту уряду Тимошенко йому вдалося досягти зростання економіки на рекордному для Європи рівні у 6,4 відсотка, зупинити інфляцію, заробити для країни додаткових 32 мільярди гривень. А якщо доплюсувати 30 мільярдів кредитів під гарантію уряду, то вклад в економіку справді вражаючий. Як наголосив Євген Іванович, уся справа в особі прем'єр-міністра, бо Ющенко, за його словами, погоджується тільки на Єханурова.
Євген Кирильчук і Анатолій Грицюк розповіли, що втрачають Україна і Волинь зокрема в результаті неприйняття змін до бюджету. А передбачалося прожитковий мінімум і всі пов'язані з ним виплати збільшити протягом року на 31,4 відсотка. Це півтора мільярда гривень, ще півтора мільярда мало б піти на підвищення зарплат працівникам бюджетної сфери. Пенсійному фонду сума видатків збільшилася б на 4,4 мільярда гривень. Великі суми мали піти на утримання доріг загального користування, на будівництво та реконструкцію об'їзних доріг навколо міст. На Волині, як наголосив Анатолій Петрович, постраждають найбільше освіта, охорона здоров'я. Адже на медичне обладнання мали виділити 4,7 мільйона гривень, великі суми на оздоровлення постраждалих від чорнобильської катастрофи, на лікування СНІДу й онкологічних захворювань. Не будуть поки що газифікуватися Маневичі, ділянка Покащів-Олика у Ківерцівському районі, відкладається спорудження поліклініки у Ковелі й школи у селі Грем'яче Ківерцівського району та інше. Ось чого коштують, як вони обоє наголосили, президентські амбіції. Добре, що вже почали працювати 27 мільйонів гривень урядової субвенції. А на соціальну сферу виділено 5,2 мільйона гривень з обласного бюджету, що, звичайно, мало порівняно з тим, що давали б очікувані зміни до Держбюджету України.
Про те, як працює фракція БЮТ у Луцькій міськраді, вів мову Юрій Корольчук. Бюджет міста по видачах уже перейшов за півмільярда гривень. У місті з'явилися кошти, які можна витрачати на важливі, у тому числі соціальні програми. Зокрема, фракція БЮТ наполягає, щоб виділити мільйон додатково на будівництво спортивних споруд, два мільйони гривень на розвиток дитячих спортивних клубів, які, як сказав депутат, «всередині більше нагадують приміщення ХІХ століття». Два мільйони гривень буде виділено на ремонт плоских дахів у місті.
Під час прес-конференції журналісти задавали питання і щодо ситуації, яка склалася в обласній раді, після того, як Борис Загрева, а за ним і депутати з фракції УНП пішли у партію «Єдиний центр». Анатолій Грицюк запевнив, що голосів для прийняття важливих для області рішень на черговій сесії вистачить. Євген Кирильчук інформував, що він уже пропонував створити асоціацію індивідуальних господарств Волині, щоб розвивати саме ці господарства, бо ж у поліських районах є села, де до 80 відсотків мешканців живуть на різноманітні соціальні допомоги, а поля і навіть городи заростають бур'янами.
http://www.volyn.com.ua/?rub=4&article=1&arch=ТОЧКА ЗОРУ
УКРАЇНА – НЕ ХОХЛОСТАН?
Ігор Буркут, політолог, «Час», 17.07.2008, Чернівецька обл.
А що ж тоді справжня Україна?Леонід Кучма, ще будучи президентом, видав книгу „Україна – не Росія”. Лідер кримських комуністів Леонід Грач нині пише книгу „Україна – не Европа”. Таке „не” можна продовжувати до нескінченності – „не Африка”, „не Америка”, „не Папуа-Нова Гвінея”... А що ж тоді – справжня Україна?
Відповісти на це питання вкрай складно. Адже існує як мінімум дві різні України. Одна – це країна, яка поряд з Албанією та Молдовою за рівнем життя переважної більшості свого населення належить до числа найбідніших у Европі. До того ж кількість її мешканців невпинно скорочується. Проте громадяни тут мають високий освітній ценз, і за цим показником наближаються до мешканців високорозвинутих країн. Мільйонами вони виїжджають в ті країни, щоб заробити на гідне життя, де працюють не гірше за щасливих европейців, котрі належать до „золотого мільярду”. Але мешканці цієї України, за матеріалами недавніх соціологічних опитувань, вважають себе однією з найнещаслівіших націй на Старому континенті.
Є ще інша Україна, заселена олігархами, політиками і бандюками. Вона висмоктує всі соки з першої України, і вибивається у число европейських лідерів за кількістю мільярдерів, найдорожчих автомобілів, щойно куплених предметів розкоші. Між двома Українами виникла прірва, яка постійно поглиблюється. Мабуть, різниця між поміщиками та кріпаками була меншою, ніж та, що нині утворилася між правлячою верхівкою та народом. На сучасну Европу це й справді не подібно. Скоріше можна знайти спільні риси з середньовічними азійськими ханствами та еміратами. Такий собі Хохлостан між Европою та Евразією. Правителі зайняті лише власним збагаченням і чхати хотіли на якісь національні інтереси. А піддані терплять, подумки проклинаючи владу та її конкретних представників.
„Помаранчевий” Майдан вже відійшов у історію, лишивши по собі лише гіркоту втрачених надій. І бабу Параску, яка час від часу виринає із забуття, щоб розвеселити публіку. Недавно вона завітала на урочистості, присвячені 70-літтю знаменитого кутюр’є Михайла Вороніна, у якого обшиваються представники „другої України”. Мабуть, у ролі надзвичайного і повноважного посла тієї першої, народної України. Проте бабину промову ніхто не слухав, а звернули лише увагу на палкий цілунок, яким „помаранчева” баба нагородила „біло-блакитного” Н.Шуфрича. Репортерам була нагода щось нашкрябати для своїх видань. Курйоз, та й годі.
Втім, навіть такі контакти двох Україн – велика рідкість. Хохлостан живе за іншими законами: хани та еміри спілкуються лише у власному середовищі, а „чорний люд” на ці „сходняки” не допускається. І важливі рішення приймаються таємно від простолюдинів. Останнім же дають можливість привітати мудрих правителів з їхньою черговою мудрою справою – десь на проплаченому мітингу під різнокольоровими прапорами. Правда, поки що можна навіть протестувати проти тієї „мудрості”, бо мітинги проводяться зовсім різні, та і в газетах пишуть, Богу дякувати, ще не одне і те ж. України наразі дві, Хохлостан лише формується і він ще не поглинув народну Україну.
В Азії існували не лише жорстокі східні деспотії, в її історії час від часу з’являлися і держави із слабкою владою. Як у нашому несформованому до кінця Хохлостані. Їхня доля, як правило, була сумною. Більш сильні сусіди підкуповували продажних правителів, залякували непокірний народ і ділили територію держав-невдах. Чим корумпованішою виявлялася влада, тим швидше наставав кінець черговому „Бакшишестану”. Однак гинули не лише слабкі держави, з історичної арени сходили і могутні імперії, де існував величезний розрив між соціальними низами та правлячою верхівкою. У критичні моменти народ не піднімався на захист влади, яку вважав ще більш чужою, ніж іноземних загарбників.
Недавно виповнилося 555 років з того моменту, коли з політичної карти світу зникла Візантійська імперія. Коли турецьке військо підійшло під стіни Царе-граду, з’ясувалося: захищати місто взялися на повну силу лише італійські та німецькі найманці. А візантійські чиновники перебігли до османів, зрадивши всіх і вся. Збайдужілий народ не мав ні сил, ні бажання захищатися. На зміну Візантійській прийшла Османська імперія, яка перейняла чимало пороків своєї попередниці. З часом і вона остаточно зогнила зсередини, і також зникла з політичної карти.
Сучасні історики вважають, що головними причинами загибелі цих держав були корумпованість і роздутість державного апарату, а також занадто сильне розшарування суспільства на бідняків та багатіїв. Прискорили крах також неможливість для простих громадян добитися справедливості у продажному суді, а ще – розорення провінції столичною знаттю. З різних регіонів у центр постійно тягли не лише офіційні податки й данину, а все більші хабарі за вирішення елементарних справ. Непосильний тягар призвів до зубожіння. У кінцевому рахунку держава луснула, як мильна бульбашка.
Процвітають лише ті держави, де при владі люди, що піклуються, насамперед, про національні інтереси, і вміють їх відстоювати професійно. Коли ж нагору пролізли зажерливі невігласи, нічого доброго від них сподіватися не варто. Вони намагаються перетворити Україну на жалюгідний Хохлостан – посміховисько всієї Европи. Зупинити цей вкрай небезпечний процес може громадянська активність тих, хто готовий віддати свої сили і талант на благо народу. Справжня Україна складається з людей чесних, працьовитих, освічених. Їй не вистачає лише організаторів, здатних створити і очолити могутній рух за швидкий розвиток сучасної держави, яка захищатиме своїх громадян від беззаконня та зовнішніх загроз і не заважатиме людям розвивати свої здібності, таланти й уміння. Коли такий громадський рух підніме нагору нову еліту, тоді й можна буде писати таку довгоочікувану книгу „Україна – не Хохлостан”.
http://www.chas.cv.ua/29_08/4.htmlПЕРСОНАЛІЇ В ПОЛІТИЦІ
БОРЬБА ЗА КРЕСЛО ПРЕЗИДЕНТА: НЕКОТОРЫМ НЕ ДО ОТДЫХА
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 21.07.2008, Донецкая обл.
Депутаты спокойно отправились на каникулы, но политическим штилем в стране не пахнет.Три ведущие политические силы: БЮТ, Партия регионов и НУНС вынуждены сохранять "мускулы" в состоянии напряжения. Причины две - возможность досрочных парламентских выборов никуда не исчезла, да и президентская кампания не за горами. Если исходить из того, что первые системные шаги в борьбе на выборах серьезные игроки начинают делать за год до "времени Ч", то осенью пора начинать трудиться по программе. А до этого необходимо выработать окончательную стратегию кампании, закончить переговоры с союзниками и вообще определиться - кто союзник, а кто совсем наоборот. Поскольку именно лидеры этих трех политических монстров являются основными кандидатами на президентское кресло (Ющенко, Тимошенко и Янукович), то покой им противопоказан. Самое время работать. Какую же стратегию выбирают основные игроки? Уже сегодня можно сделать предварительные выводы.
Тимошенко. Инерция определяет траекторию
Для премьера Юлии Тимошенко обстоятельства на старте сложились таким образом, что особого выбора у нее нет. Она премьер-министр, а это идеальная позиция для старта. Логика подсказывает единственную стратегию - активная работа Кабмина с постоянным информированием общества о результатах, которых удалось добиться, и главное - о том, что еще предстоит.
Поскольку шансы Тимошенко остаться в кресле главы правительства до самых выборов ничтожны, основной упор она будет делать на обещания и декларирование планов. Параллельно с сиюминутным повышением социальных выплат и сдерживанием цен любым способом. Это напоминает разбег перед прыжком - развить максимальную скорость, продемонстрировав обществу свои реальные и вымышленные возможности, а потом отставка (Ющенко с большим трудом терпит потенциального конкурента во власти и рано или поздно сорвется) и прыжок - сама кампания уже из оппозиции.
Основная тема агитационного процесса лидера БЮТа будет построена на традиционной борьбе с врагами. По-другому Юлия Тимошенко просто не сможет. Врагов выбрала сама судьба. Это действующий президент, который "не давал работать для людей", и Янукович. Последний будет обвинен в том, что оставил тяжелое наследие и победив на выборах, сделает всем плохо. Главным козырем кампании будет заявление о том, что Ющенко и Янукович уже договорились и работают вместе против Тимошенко.
Такое обвинение должно здорово проредить ряды сторонников обоих кандидатов. Главная опора кандидата - центральные и западные регионы Украины. Залог победы - набрать очки на востоке, отобрав голоса у Януковича. Популярности Тимошенко в Донбассе добавили бы обещания, которые традиционно дает ПР, то есть русский язык и другие важные здесь вещи. Но это игра с огнем - западные регионы могут не простить таких торгов.
При всех прорехах в этой схеме шансы Юлии Тимошенко на выборах президента очень неплохие. Если брать сегодняшние рейтинги, то главная задача премьера - полностью отобрать электорат Ющенко для борьбы с Януковичем. Но это произойдет само собой, если лидер БЮТ и лидер ПР вдвоем пройдут во второй тур, а скорее всего так и будет. Так что следуя прежним курсом и сохраняя темп, Тимошенко может чувствовать себя достаточно уверенно.
Ющенко. Для победы нужно чудо
Нынешний глава государства Виктор Ющенко находится в гораздо более трудной ситуации. Да, он не упускает случая принять участие в любых мероприятиях, проехать по регионам и часто встречаться с прессой. Благо статус это не только позволяет, но и подразумевает. Главным преимуществом президента сегодня является то, что он сумел дистанцироваться в глазах избирателей от основной борьбы, которую ведут Кабмин и парламент, Кабмин и секретариат, фракции и отдельные депутаты.
На фоне большой суеты без видимого результата во всех ветвях власти, постоянных обвинений, саботажа и предательства глава государства выглядит уверенно. Но пока это единственное, что он может записать в свой актив.
Рейтинг Виктора Ющенко сегодня рекордно низкий за всю историю украинских президентов. Те, кто готов голосовать за него, не обеспечивают место в двойке главных конкурентов. И если бы выборы состоялись в ближайшие выходные, Виктор Андреевич выбыл бы в первом туре, оставив Януковича с Тимошенко бороться за главное кресло. И восхождения на Говерлу, а также срочное создание и усиление Единого центра, а также все комбинации безусловного мастера интриг Виктора Балоги положения не спасут. Кто бы из бизнесменов ни поддержал его, в проценты голосов автоматически это не конвертируется. Вернуть доверие избирателей очень трудно и, по оценкам специалистов, у Ющенко нет шансов это сделать.
Неплохим, а по большому счету единственным вариантом пойти на второй срок для нынешнего главы государства является изменение Конституции. Если народ не хочет голосовать за кандидата, лучше обойтись без народа. Вариант, который позволит украинской власти сохранить демократическое лицо и убрать мешающий народ со сцены в следующем году - законодательное закрепление выборов президента в парламенте. Разговоры об этом велись давно, обоснованием может служить желание прекратить противостояние главы государства и ВР, так что все будет выглядеть со стороны красиво. Главное - заручиться поддержкой БЮТ или ПР, внести изменения в Основной Закон и проголосовать за кандидата Ющенко.
Главная проблема при реализации такого плана - убедить Тимошенко или Януковича снять свою кандидатуру в пользу Ющенко. Задача более чем непростая. Особенно с учетом того, что у политиков нет оснований доверять слову друг друга. Но все равно договориться с кем-то из оппонентов легче, чем переубедить половину избирателей, разочаровавшихся в нынешнем президенте. Так что, скорее всего, штаб кандидата Ющенко сосредоточится именно на этом сценарии. Союзнику будет обещана, а возможно, сразу предоставлена, должность премьера с широкими полномочиями. И именно по этому признаку можно будет судить о ходе переговоров.
Янукович. Делает вид, что ничего не происходит
Кандидат Виктор Янукович, который находится в оппозиции, имеет самый широкий выбор средств проведения избирательной кампании. Имея на старте неплохой рейтинг, он должен просто активно работать с людьми и повысить планку своей популярности до той высоты, которую не сможет перепрыгнуть Тимошенко во втором туре. Все просто. Залогом успеха для оппозиционного политика является публичность, частые поездки по стране и встречи с избирателями. Однако ничего этого не происходит. У стороннего наблюдателя складывается впечатление, что Виктор Янукович вообще не готовится к президентской кампании. Возможно, "регионалы" поступят в своей традиционной манере. Будут долго собираться и думать, а за три месяца до голосования начнут работать в авральном режиме. И элементарно не успеют сделать все необходимое.
С другой стороны, такой выжидательной позицией они могут намекать остальным участникам (в первую очередь Ющенко), что готовы не кидаться сломя голову в водоворот схватки, а спокойно договориться на старте о разделе приза. Для бизнеса - самое логичное поведение. Но в этом случае ожидание может сыграть с ними злую шутку, как уже бывало.
http://www.donbass.ua/news.php?ch=id&id=2914&to_ch=allПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
ЗЕМЕЛЬНІ АПЕТИТИ РОСТУТЬ
Ірина Жук, «Місто», 18.07.2008, Вінницька обл.
Те, що раніше відбувалось у великих містах із загарбанням землі та комунального майна, нині впевнено переповзає на периферію, кажуть правоохоронці.Нашумілою стала історія з “приватизацією” оздоровчого табору у Літинському районі. Керівництво тамтешньої райради віддало його у власність київській фірмі. Наразі відносно посадових осіб Літинської райради порушена кримінальна справа.
— Цей шматок землі — дуже ласий, у привабливій зоні. Тому на нього й накинули оком у свій час підприємці, — розповідає Юрій Черкес, начальник ВДСБЕЗ УМВС області. — У результаті цього заподіяно шкоду державі і бюджету на суму 10,7 млн. грн. Табір відпочинку має 2,3 га землі. Тож порушення законодавства можна віднести як до земельних, так і до бюджетних.
У Гайсинському районі одна сільська рада видала підприємцю документи на право власності на землю площею 15,7 га. Там було ухвалено незаконне рішення, каже Юрій Черкес, землю передали підприємцю в користування безоплатно. В результаті місцевий бюджет недорахувався більше мільйона гривень. За словами Юрія Черкеса, відносно посадових осіб сільради також порушена кримінальна справа.
Ще один випадок “прихватизації” — у Немирівському районі. Там всупереч чинному законодавству майже 4 гектари землі сільрада передала чотирьом фізичним особам.
— Виготовили незаконне рішення без розгляду на сесії, — пояснює Юрій Черкес.
І це далеко не всі випадки. Схеми давно відпрацьовані і використовуються по усій Україні: фіктивні документи, сфальсифіковані рішення, судові ухвали. “Допомагають” і третейські суди.
— Інколи самі ж власники землі не знають, що відносно їхнього майна вирішується питання в тому чи іншому суді, — пояснює правоохоронець. — А потім ті ж колективне підприємство чи підприємство іншої форми власності дізнаються, що їхня земля — вже не їхня...
Водночас Юрій Черкес констатує, що апетити зловмисників збільшуються з кожним днем.
— Інколи діють через підставних осіб, щоб не фігурувати особисто, — зауважує правоохоронець. — Тобто ті, хто ці схеми впроваджує, деколи залишаються поза дією закону. Оскільки у випадках, коли є порушення, фігурують зовсім інші особи — виконавці.
http://www.misto.vn.ua/index.php?action=1&k=4478&page=1РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
«ЗА МАМИНІ ГІРКІ ЗАРОБІТКИ НІКОЛИ НЕ ПРОБАЧУ УКРАЇНСЬКИХ ЧИНОВНИКІВ»
Роман Дідула, письменник, «Час», 10.07.-17.07.2008, Чернівецька обл.
В Україні 3,5 млн. соціальних сиріт – їхні батьки на заробітках. Сповіді дітей про це - звинувачення економічній політиці держави.Давня, як світ, біблійна істина: устами дитини говорить істина. Правда в кожного різна, все залежить від того, з якого боку оцінювати істину, істина ж одна, і її справедливо віддають дітям. Чому? Бо дитина не знає, що таке недомовленість, замовчування, лукавство, свята простота — спосіб її мислення. І зовсім не відповідає дійсності, що вона завжди переказує те, що чує від дорослих. Її життя підпорядковане справедливим і щирим законам. Якби світ був збудований за законами дитинного світу, він не мав би того вигляду, що в нинішні часи.
Мені здається, мало в кого це викличе спротив: наш теперішній світ перекинутий, його цінності наче помінялися місцями – чому наче? – так воно і є. І від цієї підміни найбільше страждають діти. Розруха, безробіття, нестабільність, затуманення мозків через телебачення, пресу, книжки, що роз’їдають, як іржа, нашу душу і державу, лягли на плечі дитини непомірним тягарем, часом і матеріально добре влаштованим, але обікраденим, обікраденим в найголовнішому – любові найближчих: батька чи матері. Таким дітям уже й дали назву – соціальні сироти. Понад шістдесят листів цих обікрадених переді мною, і ось вже який день випалюють душу. Як я настраждався над дитячими сповідями, один Господь знає. Давно не брав на себе такого важкого завдання. Написав «понад шістдесят», а думаю про мільйони. Звернімося до статистики. Як свідчать неофіційні дані, за кордон остання хвиля еміграції викинула понад 7 мільйонів українців, у переважній більшості сімейних, і подалися на заробітки мама або тато, або ж обоє. Дитина чи діти залишилися на бабусь і дідусів чи на сусідів, знайомих. Якщо у сім’ї лише одна дитина, то со-ціальними сиротами стало 3,5 мільйони, але ж у більшості сімей по двоє, троє дітей. Звичайно, врахуємо і те, що серед емігрантів немало холостяків. Тоді все одно виходимо приблизно на 3,5 мільйона. Страшна цифра!
Розлука
Що переживає дитина, коли прощається з рідними, про це написано багато, я ж візьму лише ті уривки, що найповніше, найвиразніше передають стан великої малої душі.
«Автобус похитнувся і поїхав. Полетів білим лебедем — і враз став чорним злим круком: він повіз від мене маму…» — пише 14-річна Ірина Цибах із м. Рівного. Катерина Лазарук, 17 років, із с. Рахнівка на Хмельниччині почала свій лист словами Марселя Пруста: «Як ви уявляєте собі нещастя?». - Розлучитися з мамою». А далі: «Ой мамо, пташко моя нещасна, коб почув нас той, хто розлучив нас так жорстоко! Голосок твій, мамо, я чула в трубці довгих-предовгих вісім років. Я його обіймала, той голосок, цілувала - обціловувала й спати з ним лягала. А коли прокидалася вранці, він озивався до мене голосом світанкової пташки. Мамо моя, чи ж тобі так важко було?».
«Діти звикли до звичного середовища, і раптом шокуюча новина: сім’я переїжджає. Здивування. Страх… Біль. Сльози… Душа зітхає, а життя продовжується». (Ганна Онищук, 15 р., м. Рівне).
«Я знаю, що і мама сумує за мною, дзвонить щотижня. Та це телефонні розмови. А я вже за-скучав за її ласкавими карими очима, усміхненим обличчям, турботливими руками, які гладили мене по голові, коли я збирався до школи. Та це тільки мрії, які не швидко збудуться. Он і бабуся стогне, побивається. Підупало здоров’я, скаче тиск, паморочиться в голові. Сьогодні ж буду дзвонити мамі, нехай скоріше приїздить, а то може не застати бабусю живою. А наступного ранку машина швидкої допомоги стояла біля нашої хати. Не витримало бабусине серце, змучилось щоденними переживаннями. Нарешті я побачу своїх батьків!!!» - так пише 15- літній Юрко Кешкетній і з с. Чорноголова на Закарпатті. Горе в сім’ї перетворилося у малого Юрка на щастя бачити маму і тата, бо ж на похорон вони мусять приїхати. Дивовижно, що дитина знаходить штрихи, гідні Стефаникового пера.
«Яке страшне це слово – розлука! Особливо розлука між батьками і дітьми. Це слово плаче, кричить, сумує! Кожен з нас це слово знає, але не кожен розуміє його зміст. Це не просто кілька букв, це те, чого найбільше слід боятися у нашому житті… Дуже важко, коли хворієш. Дитині справді нелегко і фізично, і морально, якщо поруч немає батьків, особливо матері, бо, як сказав Некрасов: «Ми любимо сестру, і дружину, і батька, та в муках ми маму згадуємо». (Ольга Космина, 14 р., с. Селища на Вінниччині).» Життя без батька, матері, тепла, /Це - як дитя, загублене в пустелі, /Як пісня, що без музики жила,/ Як білий лебідь, що зостався сам у небі».(Олександр Грицюк, 17 р. м. Рівне). «Не люблю зиму, хоч колись любив. Саме в цю пору поїхала наша мама в далеку Італію. І ми помирали від жалю: як вона, бідна, доїде? Така худенька, самотня, відірвана від нас, як осінній листок від дерева. Пізніше мама згадувала, що сама не знає, як живою доїхала. А на чужині ніхто українок не чекає. Вірно у тій пісні співається: «А чужина – не родина, плаче серце, як дитина»...(Андрій Коцмира, 14 р. с. Винятниці на Тернопільщині). «Як ти там, мамо, на чужині? Як тобі живеться далеко від рідної домівки, рідного слова, рідної пісні? Ти, мамо, сиза голубко, якій зав’язали очі, і вона не знає, як повернутись додому. Навіщо? Навіщо страждати тільки через якісь нещасні гроші? Чому вони зараз стають основою усього існуючого? Скільки ще людей змушені будуть покидати своїх рідних, близьких заради них?! Відповіді не існує. Є тільки жорстока реальність, яка вказує на те, що тебе нема тут, мамо…» (Ірина Грицюк, 15 р., м. Івано-Франківськ). «Що мені забрала розлука? По-перше, украла дитинство, позбавила можливості радіти кожному дню, кожній миті. По-друге, забрала спокій та впевненість у завтрашньому дні, бо все більше і більше я чула про покинутих дітей, про розлучення батьків, про трагічні випадки, які траплялися із заробітчанами. Я не бачила веселкових снів, а найкращим ранком був той, коли уві сні зустрічалась з батьками. І головне - я була напівсиротою аж шість років!» - пише 14-річна Ірина Романюк із м. Рівного, що на Волині. А коли мама приїхала ненадовго, дочка просила: «Не їдьте більше туди! – Треба, донечко. Через два роки школу закінчиш – з чим у світ підеш? Учитися тобі треба. Куди ж без грошей? – «А як ваше життя, мамо?» – застогнала я. – Що моє життя? Воно ж тобі належить й …чужині».
«За один погляд, один дотик, одне слово…»
Та чи може одне життя належати дитині… й чужині? Дитина розібралася і без відповіді дала відповідь: не може. Мама ставить матеріальні цінності вище від духовних - і помиляється. 14-літня донечка керується серцем, серце ж підказує, що має справжню вагу, а що нав’язане теперішнім перевернутим світом. Її однолітка Ірина Цибах, від якої білий лебідь-автобус чорним круком забрав матір, роздумує: «Яким би не був привабливим далекий край, він не замінить теплоти рідного дому. Як би ми не цінували гроші, за них не купиш любові, ніжності, підтримки. Чи варто ставити оті цінності на терези? Життя стверджує, що ні. А вам нехай підкаже серце». «Коли ти ростеш без присутності близької людини, тим паче, якщо це батько або матір, не можна сказати, що ти живеш неповноцінним життям: у тебе є все. Хтось там за сотні, а то й за тисячі кілометрів звідси піклується про тебе, надаючи матеріальну допомогу. Але чи потрібна вона завжди? Хоч раз, а може й тисячі разів тобі хотілося б замінити це « все» всього лиш на один погляд, один дотик, одне слово… – пише Людмила Стукало з м. Зборова на Тернопільщині. – Відсутність того, кого хочеться бачити поряд, не може тривати вічно, тому потрібно мати хоча б найменшу надію і знати, що вона помре останньою. На що надіятися? На все. На те, що вже завтра ти прокинешся не під променем сонця, як всі інші, а під променем чаруючої усмішки. Під сяйвом надто знайомих і вже навіть вивчених очей рідної душі, присутність якої тобі так сильно хотілося відчути раніше…. Не важливо те, в яких умовах ти живеш, як тебе виховують, важливо, кого виховуєш у собі ти сам, бо цей «хтось» буде при тобі все життя і керуватиме твоїми почуттями та вчинками. Саме це важливо, це вирішувати тільки тобі і тільки зараз». Як глибоко думає дитина, а думає і пише, хоч за її плечима лише 14 років. Нашому письменству не слід переживати, що буде з літературою, коли вони відійдуть, достойна зміна уже йде, заявляє про себе на весь голос.
«Дуже прикро, що люди залишають свої домівки, свою державу. Коли б кожен, хто їде, задумався на хвилину над тим, що він може втратити тут, вдома. Якби він міг збагнути, що не варті багатство чи кар’єра втраченої родини, сліз дітей. Задумайтесь, чи варті гроші скаліченого життя?!», пише 14-літня Наталія Притула з м. Могилів- Подільська на Вінниччині, яка в 11 років втратила батька - далеко, на еміграції - він покинув і її, і матір. «Коли ти поїхав, я ще був зовсім дитиною, а зараз я достатньо дорослий, щоб зрозуміти, що з тобою діється. Пам’ятаю тебе веселим, життєрадісним. Ти грав на кларнеті і любив співати українські пісні. А тепер, коли приїжджаєш на коротку відпустку, я бачу сум в твоїх очах, ти дуже рідко буваєш веселим. Чужина не гріє серце. Тому останнім часом я почув твою думку про можливе повернення додому (нарешті!!!), хоча раніше ти твердо заявляв: ніколи не повернуся! Повертайся. Я не хочу, щоб ти поповнив ряди емігрантів в Іспанії, чи в Португалії, чи деінде… Я не хочу бути сином емігранта і розмовляти лише з твоєю фотографією», – це з листа 13-літнього Святослава Степанчука з Луцька.
Не лише батьки, які тягнуться за матеріальними статками, заради своїх же дітей виїжджають у далекі краї, діти теж «випихають» своїх рідних за кордон. Мабуть, про свою знайому чи подругу пише Ірина Гринішина, 16 р., із Кам’янця-Подільського. Сім’ю покинув батько, а дівчина вимагала від мами всього, що в багатших подруг, зчиняла постійні істерики. Мама ж «дивилася на пустий гаманець, мовчала, бо не могла нічого зробити». Врешті зламалася і виїхала на заробітки. Дівчина зрозуміла усю нікчемність своєї поведінки і щоночі писала листи до матері, які не могла нікуди відправити: вона ж «нелегалка». «Найболючіше, що я впевнена: ти навіть не тримаєш образи за мої вчинки, бо твоя материнська любов надто велика і надто…сліпа…Пробач мені!» – писала в одному з листів. Аж через чотири місяці прийшла вістка від мами. Ледве дочекавшись ранку, донька побігла на пошту і відправила мамі коло ста листів. Мати, коли отримала їх, не роздумуючи і не чекаючи розрахунку, купила квиток до Києва на літак. Літак розбивається, в ньому багато заробітчан, серед них і мама, що поспішала до дочки. Самотня дівчина «знаходить» порятунок в наркотиках…
«Мабуть, щось недобре коїться в державі, коли українська матір, доведена до відчаю, вперше за всі хвилі еміграції залишає дітей і поневіряється на чужині. Хочеться надіятись і вірити у краще майбутнє для наших людей. Для цього треба молитись. І Господь Бог дасть нам світла, любові в серця, тверезого розуму, справедливих думок, задоволення від праці на рідній, не чужій землі», – так оптимістично закінчує свого листа 17-літня Оксана Пихней з м. Івано-Франківська, яка пише, що «за десять років тільки два рази бачила маму, і більше ніколи її не побачу. Доля забрала її у мене і сестрички, і тата».
Що думають діти про владу
А саме її вони називають винною у всіх своїх бідах і переживаннях. Їм важко розібратися в тому, хто демократ, а хто реакціонер, хто націоналіст, а хто з «п’ятої колони», хто не краде, а хто краде мало, хто багато – всі вони мають одну назву – влада. Якщо є в цьому несправедливість, радше – неточність, то це можна простити, бо вони ж – діти. Але про грабунок, може, й нечуваний за всю людську історію, вони знають, і хто грабує – також. Матері і батьки покинули їх, заробляючи по чужих країнах, через цей грабунок, який у нас називається казнокрадство, хабарництво, а з ним непомірні побори, правда, тепер його іменують – корупція, «кришування», кілерство, неуцтво, що оплачується з гаманців, одним словом – стан, де всі органи влади працюють на себе, а ми живемо в окупованій ними державі. Хто не здригнеться від цього слова, але воно точне: це окупація. Чесні люди при владі, яких так небагато для великої країни, нічого не вирішують. Виходить, є зовнішня окупація, але є і внутрішня.
«... Я не хочу сказати, що тамтешня влада не краде, але вона трішки думає про своїх громадян, про загальний рівень життя в країні… В народі кажуть: «Чого бідні - бо дурні; чого дурні - бо бідні». Це точно про нас, українців» (Мар’яна Козак, 18 р., м. Хмельницький). А ось що пише 12-літній Сергій Чепара з Міжгір’я, що на Закарпатті. Він втратив на еміграції тата, який не повернувся з Росії. Тепер за кордоном мати, а дитина з бабусею. «І я запитую себе знову і знову: Чому? Чому наші батьки повинні працювати у чужій державі? Чому наша Батьківщина, така велика і багата, і невже їй не потрібні працьовиті руки? Чому вона викидає своїх громадян, як жорстокий хазяїн - непотрібних цуценят? Де ви, ті великі мужі, керманичі нашої держави? Ви ж обіцяли на виборах привести Україну до щасливого майбутнього. То де воно? Чиє воно?.. Наша доля в Божих руках. «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни». Мати Божа, стань заступницею всіх дітей України! Дай кожній дитині маму і тата!».
«Хочу вирости, здобути освіту і працювати у рідній країні, щоб змінити наше життя, починаючи від доріг до забезпечення старості людям. Мені здається, що в нас про дітей так не дбають, як в Італії доглядають за престарілими. А тому звертаюсь до тих, хто керує країною: пане президенте В. Ющенко! Пані Ю. Тимошенко! Уряде України! Дбайте про нашу державу! Поверніть нам наших матусь, щоб наше дитинство було щасливим!.. Італія гарна, але чужа, Україна бідна, але рідна. Так каже моя мама». (Євгеній Кобля, 12 років, Кам’янець-Подільський, на Хмельниччині). «У нашому класі більше, як половина учнів – напівсироти, через ті заробітки. А в підручниках читаємо, що наша країна багата на родючі землі, на яких цвітуть сади, хліба колосяться…Якщо ми такі багаті, то чому ми такі бідні? Чому люди їдуть в чужі країни, коли й у нас роботи вистачає? Ніяк не можу зрозуміти цього». (Леся Максимишин, 16 р., м. Тернопіль). «Я ще зовсім не розбираюся в політиці, але дуже обурююсь, коли деякі народні депутати починають розмову про те, що треба обкласти податком трудові доходи тих, хто працює за кордоном…. А що зробили вони, «слуги народні», щоб захистити емігрантів на чужині, щоб зробити трудову еміграцію українців легальною? Нічого не зробили і не зроблять, бо найперше дбають про себе. Їм нічого боятися мізерної пенсії, бо в них мільйонні статки в іноземних банках, їхнім дітям не варто лякатися незалежного зовнішнього оцінювання, тому що навчатимуться вони в закордонних вузах. Хочу запитати: а чи знаєте ви, панове депутати, рахуючи чужі гроші, скільки за ними зруйнованих родин, понівечених доль, покалічених дитячих душ?» – роздумує Олена Максимович, 16 р., із сел. Дунаївці на Хмельниччині. – Біда в тому, що України в Україні ще замало. Замало в наших думах і почуваннях. Здобувши свободу, ми сподівались, що самі собою прийдуть і добробут, і знання історії, і мова. Але добробут треба заробити преважкою працею, історію – вивчити, мову – відроджувати. І не завтра, а сьогодні….». Ірина Лаврів, 17 р. з м. Городенки на Івано-Франківщині.
«Чому наші батьки, такі умілі, такі працьовиті, не потрібні власній країні? Чому там, на чужині, без підтримки, без хабарів, без протекцій наші люди добиваються матеріального благополуччя за досить короткий час, а в рідній країні не можуть звести кінці з кінцями? А чи потрібні нашій державі ми, діти, які позбавлені батьківської опіки? Закінчивши школу, вступити до вузу можуть лише за «результатами співбесіди з потрібними людьми»?.. Ми, діти, звикаємо до думки, що батьки – це ті, хто заробляє гроші. Так поступово батьки перетворюються в спонсорів. Чи довго традиційні в нашому народі синівську шану і батьківську любов будемо вимірювати в злощасних умовних одиницях? Чому Симоненкові «лебеді материнства» відлітають в теплі краї і не повертаються? Невже цього не розуміють дорослі державні мужі, від яких залежить доля держави в цілому і доля кожного маленького українця зокрема? Розуміють! І деякі, потираючи руки, підраховують, скільки мільярдів доларів і євро надходить в Україну від нових емігрантів. Повторюється біблійна історія: ми молимось до золотого теляти, забувши Божі заповіді. Тільки де наш Мойсей, який нагадає українцям про них?!»
На міжнародному форумі діаспори, що відбувся у Львові на початку літа, було відзначено найкращі листи дітей емігрантів. Крім листів, діти прислали свої плакати, малюнки, акварелі, і серед них є справжні мистецькі відкриття. Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою, що й був організатором уже другого за чергою форуму, планує до кінця року видати окремою книгою усе, прислане на конкурс «Діти емігрантів про себе».
http://www.chas.cv.ua/29_08/5.htmlСКАНДАЛИ
КОНФЛИКТ МЕЖДУ ГОРСОВЕТОМ И ГОСАДМИНИСТРАЦИЕЙ
«Слава Севастополя», 22.07.2008, АР Крым
Председатель Севастопольского горсовета обвинил главу администрации в допущении конфликтной ситуации во время установления памятной доски к 90-летию подъёма украинских флагов на кораблях ЧФ.Председатель Севастопольского горсовета Валерий Саратов считает, что в конфликтной ситуации, которая возникла 5 июля между сторонниками и противниками установки на Графской пристани мемориальной доски к 90-й годовщине подъёма украинских флагов на кораблях Черноморского флота, "есть вина лично председателя администрации Сергея Куницына".
Об этом руководитель представительной власти города заявил в прямом эфире телекомпании "Севастополь".
По его утверждению, "городской совет рекомендовал администрации воздержаться от принятия решения об установке памятной доски именно на Графской пристани и найти другое место — достаточно хорошее, чтобы никого не обидеть, но этого руководство администрации и лично Сергей Куницын не сделали, поэтому теперь не надо на стороне искать виновных в происшедшем столкновении".
"Я никого не хочу винить или оправдывать одну из сторон, участвовавших в столкновении, потому что в данной ситуации виноваты обе. Однако, когда в городе назревает какая-то конфликтная ситуация, надо садиться за стол переговоров, искать решение, и инициатором должен быть глава администрации, который и поставлен Киевом для того, чтобы в городе была стабильная ситуация. Но этого не было сделано, хотя депутатами и предлагалось", — сказал Валерий Саратов.
По словам председателя горсовета, "люди, которые руководят администрацией, до конца не знают и не понимают настроений севастопольцев. Вместо того чтобы сделать всё возможное и невозможное для поиска выхода из конфликтной ситуации, они подливают масла в огонь для того, чтобы отвлечь внимание горожан от поднимаемых горсоветом вопросов, связанных с нарушением администрацией земельного законодательства и использованием бюджетных денег".
Валерий Саратов также считает, что "господин Куницын — конфликтная фигура, и где бы он ни работал, в частности в Совмине Крыма, всё было основано на конфликтах с руководством Верховного Совета полуострова. То же самое происходит и в Севастополе. И хотя городские депутаты не устраивают главу администрации, но они избирались горожанами и выражают те настроения, которые есть в Севастополе, и с этим надо считаться". Кроме того, как сказал глава горсовета, Сергей Куницын "является одним из лидеров партии "Единый центр", которая, как известно, ставит задачи объединительного характера, но он с этой задачей не справляется".
Ранее, по словам Валерия Саратова, "таких серьёзных конфликтов в городе не было и не будет, когда эта команда покинет Севастополь".
"Я считаю, что, если ты сегодня, как руководитель города, не можешь найти общий язык с городским советом, не с Саратовым, а именно с депутатами, которые из-за этого более чем двумя третями голосов и выразили недоверие главе администрации, то, если ты настоящий мужик, должен уйти сам", — заключил председатель горсовета.
Пресс — служба Севастопольского горсовета.
http://www.slava.sebastopol.ua/?cnt=staty_show&yr=2008&mnt=7&day=22&id=16662ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
ЧТО БУДЕТ С ЭКОЛОГИЕЙ ДОНБАССА
«Донецкий кряж», 22.07.2008, Донецька обл.
За первое полугодие Донецк на защиту окружающей среды не дополучил около 5 миллионов гривен.Об этом заявил Донецкий городской голова Александр Лукьяненко. По его словам, несмотря на это, воздух в шахтерской столице станет чище. В этом году планируется начать глобальную реконструкцию Донецкого металлургического завода.
По данным экспертов, большинство жителей Донецка состояние воздуха называют неудовлетворительным. Больше всего не нравится горожанам то, что производственные гиганты находятся в центре города.
Уже в 2011 году дымящих над городом труб станет в несколько раз меньше, утверждает главный инженер Донецкого металлургического завода. Первый этап экологической программы был сделан еще несколько лет назад, вспоминают заводчане, когда реконструировали доменный цех. Теперь очередь мартеновского производства.
Борис Крикунов - главный инженер филиала "Меткомплекс" ЗАО " Донецксталь" - "Металлургический завод": "Мы уберем 6 старых мартеновских печей и заменим новой современной установкой, которая будет намного экологичнее".
Печь оснастят современной газоочистной установкой. Выбросы в окружающую среду не будут превышать европейские показатели. И тогда завод, даже находясь в центральной части города, вреда дончанам не принесет, считает руководство ДМЗ.
Реализация задуманных планов позволит существенно улучшить экологическую ситуацию в городе, считает мэр Донецка Александр Лукьянченко.
Александр Лукьянченко - Донецкий городской голова: "Если по показателям коксохимического завода сократили выбросы на 27%, то после модернизации ДМЗ в донецкий воздух будет попадать на половину меньше вредных веществ"
Реконструкцию производства собираются закончить до 2011 года. Все расходы завод берет на себя. О цене проекта руководство пока не говорит, по расчетам это будет не один миллион долларов.
ТРК Юнион
http://www.dkr.com.ua/index.php?new=9781СТИХІЙНІ ЛИХА, АВАРІЇ, НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
ВІД ШАХТАРІВ ПРИХОВУВАЛИ ПРАВДУ
Олена Софронова, «Львівська газета», 21.07.2008
15-17 липня Червоноградська державна гірничотехнічна інспекція провела позапланову перевірку стану охорони праці та промислової безпеки на ВП “Шахта “Степова” ДП “Львіввугілля”.Як повідомили “Газету” в територіальному управлінні Держгірпромнагляду у Львівській області, під час перевірки виявлено 121 порушення правил безпеки й інших нормативно-правових актів охорони праці та промислової безпеки на шахті.
Основними порушеннями були, зокрема, перевищення допустимої концентрації газу метану та порушення паспорта кріплення і вибухобезпеки обладнання на 118-му бортовому та 119-му конвеєрному штреках.
Окрім цього, під час огляду 119-го конвеєрного штреку виявили навмисне втручання у заводську конструкцію приладів ШІ-11 із боку працівників шахти з метою фальсифікації показників цих приладів під час замірів концентрації газу метану в шахтній атмосфері. Отвори трубок телескопічної антени приладів було перекрито сторонніми предметами, через що унеможливлювався відбір проб повітря під покрівлею гірничої виробки, де завдяки своїм фізичним властивостям у вибухонебезпечних концентраціях зосереджується газ метан. Так, наприклад, фальсифікований показник вмісту метану становив 0,8% (тобто в межах норми – до 2,0%), а показник контрольного аналогічного приладу дорівнював більш ніж 5,0%, що є в кілька разів вище допустимої норми і є реальною загрозою життю всіх працюючих у шахті людей.
Як розповів “Газеті” прес-секретар територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області Микола Гуцуляк, у зв’язку з аварією, що сталася на шахті “Степовій” 2 квітня, територіальне управління Держгірпромнагляду у Львівській області заборонило людям спускатися у шахту. Проте всупереч забороні в ніч проти 15 квітня 2008 року п’ять осіб зі складу керівництва шахти і рятувальників на чолі з командиром Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального загону не санкціоновано спустилися в шахту “Степова” і пройшли за безпечні перегородки, відтак поставили свої життя під загрозу смерті. Їх піднімали на поверхню в непритомному стані, лише випадок зберіг життя цим людям, котрі за своїми посадами не повинні були б порушувати вимоги безпеки, а зразково їх дотримуватися.
“Цей випадок був настільки кричущим, унікальним у своєму нехтуванні вимогами безпеки, що 16 квітня цього року на шахту “Степова” особисто приїхав голова Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Сергій Сторчак. Він вивчив стан справ, проаналізував ситуацію і наказав вжити заходів щодо врегулювання ситуації із проблемами безпечної праці й охорони здоров’я працівників на шахті. Наприкінці червня комісія, до складу якої увійшли науковці, представники Держгірпромнагляду та Мінвуглепрому, розглянула можливості відновлення життєдіяльності шахти “Степової”. 23 червня начальник територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області Віктор Шайтан підписав дозвіл на відновлення робіт на шахті “Степова” ДП “Львіввугілля”. Здавалося б, завдяки співпраці територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області та керівництва ДП “Львіввугілля” загалом і шахти “Степова” зокрема вдається відновити умови безпечної праці гірників. Проте внаслідок згаданої перевірки у період від 15 до 17 липня було викрито не лише недоліки, а й, на жаль, факти фальсифікації з боку керівництва шахти “Степова” в дотриманні безпеки”, – зазначив Микола Гуцуляк.
За його словами, до справи щодо наведення порядку на згаданій шахті долучилися прокуратура й інші правоохоронні органи.
“Матеріали щодо п’яти осіб із числа керівництва шахти “Степова” і командування Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального загону, котрі незаконно спускалися в шахту “Степова” в ніч проти 15 квітня, теруправління Держгірпромнагляду у Львівській області передало до прокуратури. За порушення вимог законодавства з охорони праці та безпеки на виробництві кожен повинен відповідати за законом”, – додав пан Гуцуляк.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/07/21/32840/СТРАХ ВІДСТУПИВ, ТРИВОГИ ЗАЛИШИЛИСЬ
Петро Боярчук, «Волинь», 17.07.2008
Через рік після ожидівської фосфорної аварії.16 липня минулого року о 16 годині 55 хвилин на залізничному перегоні поблизу станції Ожидів, що у Львівській області, з рейок зійшло 15 п'ятдесятитонних залізничних цистерн із жовтим фосфором, 6 із яких загорілись. А близько 19-ої — 20-ої години хмара фосфорного ангідриду, що утворився внаслідок горіння, подолала тридцятикілометрову відстань і вкрила Берестечко та групу поближніх сіл Горохівського району на Волині
Місцеві мешканці сприйняли її за туман, хоч зауважували, що виглядав він досить дивно. Ні про що не здогадуючись, чи то продовжували працювати під відкритим небом, чи, прагнучи відпочити від денної спеки у вечірній прохолоді, залишались на вулиці, або при відчинених вікнах кімнат. Перші тривожні повідомлення надійшли сюди неофіційно від родичів та знайомих із поближніх сіл Львівщини. Офіційне застереження про небезпеку берестецький, наприклад, міський голова Микола Шотік одержав від районного керівництва між 23-ьою та 24-ою годинами. Тобто, через 4 — 5 годин після того, як «туман» прийшов на Волинь. І тільки вранці 17-ого липня, коли сама зателефонувала в райцентр, дізналася про небезпеку сільська «головиха» у Скриговому Наталія Шанковська.
Чи не того ж числа тодішній віце-прем'єр-міністр України і керівник оперативного штабу з ліквідації наслідків аварії Олександр Кузьмук заявив перед телекамерами, що катастрофа в Ожидові могла бути «другим Чорнобилем», але через день-другий відрікся від цих слів, назвавши їх вигадкою журналістів, і перед телекамерами ж узявся доводити, що ніякої небезпеки життю та здоров'ю людей навіть у самому Ожидові вона не спричинила. Така поведінка високого посадовця і підштовхнула багатьох до думки, що правди про можливі наслідки цієї аварії або ніхто в Україні не знає, або ж, володіючи певною інформацією, хоче, за старою глупою традицією, залишити її в таємниці. Ще перегодом на прес-конференції в Луцьку журналістів, які писали про нарікання мешканців згаданих сіл на раптові недуги і підвищену хворобливість, звинуватили в «намаганнях використати тему фосфорної аварії як можливість здобуття чергової порції популярності».Тут же прозвучало: «ситуацію з фосфором намагаються політизувати», «кожен хоче мати зиск із біди».
Крапку в цьому поставила так звана міністерська перевірка, що, як на прес-конференції було обіцяно, в питання про наслідки аварії для мешканців району і мала внести всю ясність. У Горохові вона побувала 21 серпня, а «працювала» в основному в кабінеті голови райдержадміністрації Леоніда Андрійчука, за 30 — 35 кілометрів від населених пунктів, які постраждали.
Зайшовши під час роботи приїжджих перевірників у згаданий кабінет, горохівська журналістка Леся Влашинець почула: «Вас сюди не запрошували». А із висновків приїжджих чиновників випливало, що жодної фосфорно-ангідридної хмари, навіть і утвореного з продуктів горіння жовтого фосфору «туману», над селами берестечківської зони начебто не було, а був той звичайнісінький туман, який нерідко полюбляють оспівувати у своїх творах поети. Про те, що і лабораторні аналізи проб, узятих тут 17-ого липня у другій половині дня, показували підвищений рівень фосфору, мова вже не велась. Голові районної ради Ярославу Довгополову було запропоновано зібрати на місцях сходи селян і провести з ними відповідну роз'яснювальну роботу, оскільки усі хворощі, які раптово відчули на собі люди, з аварією в Ожидові жодним чином не пов'язані. Однак, маючи на те свої погляди, займатися подібним Довгополов відмовився.
Той факт, що після аварії в Ожидові і згаданого «туману» немало мешканців берестечківської зони відчули на собі по суті одні і ті ж ознаки хвороби, попри все залишився фактом. Школярі Олександр Коліса та його приятель Олександр Сухотюк із Скригового, Таня Хамула з Іванівки та дорослі її односельчани Лілія і Петро Земляні (діти побули під «туманом» довше від інших в час літнього дозвілля, дорослі — працюючи на своєму обійсті) з особливо гострими ознаками раптової хвороби потрапили до реанімаційного відділення Горохівської центральної районної лікарні, звідки невдовзі були переведені на лікування до обласного центру. В Горохові усіх було госпіталізовано з підозрою на отруєння продуктами горіння жовтого фосфору. Але школярам обласна лікарня цього діагнозу не підтвердила.
Виписані вони були звідти з таким «букетом» хронічних хвороб у діагнозах, що, як висловилася мама одного із названих підлітків, «інша людина і за все життя стільки не назбирає». Тим часом лікарський висновок щодо Петра та Лілії Земляних був один: «Гостре інгаляційне отруєння парами горіння жовтого фосфору». На цій підставі і одержали вони різного ступеня групи інвалідності. Усе вирішила Петрова рішучість і принциповість. Вимога матері Олександра Коліси відкрити правду про причини захворювання сина, яку висловила в одній із письмових заяв, залишилась, по суті, без відповіді. Але і названі школярі, і кілька сотень інших дітей із берестечківської зони району безплатно пройшли курси оздоровлення в різних таборах відпочинку.
Про те, як почуваються їхні діти тепер, я поцікавився насамперед у матерів Олександра Коліси і Тані Хамули — Людмили та Галини. А також — у жительки Скригового Надії Заєць, двоє синів якої (12-літній Володимир та 15-річний Олег) мали торік такі ж, хоч і в легшій формі, ознаки захворювання, як і Сашко з Танею. Розмовляв у цьому зв'язку і з Олександром Сухотюком, мами якого на ту пору не було дома, а також з директором Скригівської загальноосвітньої школи Володимиром Сусьом, сільськими головами з Горішнього, до якого належить Іванівка, Леонідом Богоносом та Наталією Шанковською. І Людмила Коліса, і Надія Заєць сказали, що тепер сини їхні «почуваються нормально», що зазначені в минулорічних діагнозах лікарів начебто хронічні оті хвороби «кудись, Богу дякувати, поділись».
Але тут же зазначали: у спеку їм болять голови, і загалом вони стають млявими, чого до ожидівської аварії начебто не було. Вже добрим здоров'ям похвалився мені Сашко Сухотюк. Найгірше, що випливає з почутого від її мами, серед згаданих підлітків ведеться Тані Хамулі. В гарячу пору дівчинці не вистачає повітря, вона не може через це спати ночами, останнім часом кілька разів втрачала свідомість, їй часто болить під грудьми. Але після того, як минулого року хтось сказав їй в обласній лікарні, що вона цілком здорова, а її мама, мовляв, хоче купити дочці діагноз, до лікарів Таня йти відмовляється. «І я, — почув від Таніної мами, — їм вже не вірю».
Про ліпше, порівняно з минулорічним, здоров'я своїх вихованців говорив мені і Володимир Сусь. Страх у селі, як сказав, минає. Але тривоги зостаються. Викликані вони надто частими (раніше, мовляв, такого не було) і безпричинними, здавалось би, хворобами худоби, через що «мусив і свою корову дорізати». А головне — значно більшою, ніж раніше, кількістю випадків, коли в тутешніх селянських господарствах мертвими народжуються телята і лошата. Хочеш чи ні, а все це навіває думки та прогнози аж ніяк не веселі. Проте у владних верхах про аварію в Ожидові ніхто вже, здається, навіть не згадує.
http://www.volyn.com.ua/?rub=32&article=0&arch=ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
НАСЕЛЕННЯ ЛЬВІВЩИНИ: «ЛІДЕРИ НАС ОБДУРИЛИ!»
Сашко Вовкотруб, «Високий замок», 21.07.2008, Львівська обл.
Як розповів керівник Центру “Соціонформ” Олексій Антипович, опитування населення Львівської області свідчить, що переважають негативні оцінки ситуації.Загалом за кілька останніх років це вже стало традиційним. Більш як половина мешканців області вважають, що ситуація в Україні та Львівській області розвивається в неправильному напрямі (відповідно 59% та 51,4%). Реакцію в суспільстві на нинішню ситуацію в державі кожен п’ятий респондент описав би як “Лідери нас обдурили” (21,9%). Серед інших оцінок також були названі “Набратися терпіння і дочекатися кращих часів” (14,3%), “Сумно, плакати хочеться” (10,3%) та “Байдуже, у них своє життя, а в нас – своє” (10,3%). Добре, що на останньому місці пункт опитування “Хочеться подумати про еміграцію” (4,8%), але вже й ті відсотки, які він набрав, наводять на тривожну думку.
На думку опитаних, Україна найближча до Росії і Польщі, натомість зовсім далека від Норвегії та Казахстану. Серед соціально-економічних проблем найбільше жителів області хвилюють зростання цін на продукти харчування (52%) та зростання тарифів на комунальні послуги (34,6%). Серед інших важливих соціально-економічних проблем були названі корумпованість місцевої влади (23,8%), забруднення середовища (19,5%), незадовільне медичне обслуговування (17,7%) та відсутність перспектив (17,7%).
На запитання “Вирішення яких суспільних проблем ви вважаєте найважливішим для України?” майже половина респондентів (45,6%) відповідають, що це боротьба з корупцією. Другу позицію серед найважливіших українських проблем займають забезпечення чесної влади в державі (29,9%) та підвищення життєвого рівня населення (27,7%). Кожен п’ятий респондент вказав на важливість вступу України до НАТО (21,2%) та зниження безробіття (20,6%).
Понад половина (55,7%) опитаних відносить себе до Греко-католицької церкви. Ще кожен п’ятий (20,9%) - до Української православної церкви Київського патріархату, до Православної церкви без зазначення патріархату – 11,9%, до Православної церкви Московського патріархату – 2,2%.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=66453
* * * Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали, які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет України по 22 липня 2008 року включно.
Заявки на отримання друкованих версій, а також зауваження та пропозиції можна надсилати за адресою:
demchenko_o@rada.gov.ua
або телефоном: 255-25-43,
Демченко Олені Анатоліївні