|
|
ЗГОДИ У БІЛЬШОСТІ НЕМАПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
Володимир Золотарьов, «Подільські Вісті», 16.05.2008, Хмельницька обл.
«Давайте будемо казати правду: парламент, обраний на дострокових виборах, ефективно не запрацював.»ПРЕЗИДЕНТ ЗДИВУВАВСЯ, ПРЕМ’ЄР ПОЯСНИЛА, А СПIКЕР ЗА ВСIХ ВИБАЧИВСЯ
Анатолiй Подоляк, «Київська правда», 15.05.2008, Київська обл.
Очiкуваний уже кiлька мiсяцiв виступ Президента у парламентi зi щорiчним посланням вкотре не вiдбувся.
СИР У МИШОЛОВЦІРЕГІОНАЛЬНА ВЛАДА
Андрій Ганусич, «Старий Замок «Паланок», 15.05.2008, Закарпатська обл.
Уряд обманює українців обіцянками дешевих харчів. На Закарпатті інтервенційні ціни на борошно були вищими, аніж середньообласна вартість на ринку!ПРАВОСУДДЯ ЯК ДЗЕРКАЛО СУСПІЛЬСТВА
Світлана Маршина, «Одеські Вісті», 15.05.2008, Одеська обл.
Правосуддя в його справжньому розумінні у нас ще немає. Немає як системи об’єктивних, стійких закономірностей, яка б раз і назавжди забезпечувала реалізацію принципів верховенства права.ЧИМ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ ПРОТИСТОЯННЯ
Олексій Слободян, «Подільські Вісті», 15.05.2008, Хмельницька обл.
Всі чвари та протистояння в нашій історії закінчувалися втратою державності, незалежності.УРЯД ПОВЕРТАЄ НАРОДОВІ ВКРАДЕНУ ДЕРЖАВНУ ВЛАСНІСТЬ
Юрій Полупанов, «Час», 15.05.2008, Чернівецька обл..
Уряд Юлії Тимошенко, попри існуючі перешкоди, таки продовжує боротьбу з корупцією та розкраданням народного майна.ИДЁТ НЕ ПРОСТО ПРОПАГАНДА, А ПРОМЫВКА МОЗГОВ
Юлия Вербицкая, «Крымская правда», 14.05.2008, АРК
Конференция в Доме Москвы в Севастополе «Предпосылки стабильного развития Крыма», состоявшаяся в дни празднования 225-летия Черноморского флота, собрала представительный состав участников.
МИКОЛА СЕРДЮК: «УСПІХ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ ІННОВАЦІЇ»ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
Михайло Аксанюк, «Одеські вісті», 15.05.2008, Одеська обл.
Інтерв’ю Голови облдержадміністрації Миколи Сердюка розкриває актуальні питань життя регіон за результатами І кварталу 2008 року.НАТАЛІЯ РОМАНОВА: «МАЛИЙ БІЗНЕС І ТУРИЗМ ПОВИННІ ПРАЦЮВАТИ НА БЮДЖЕТ І ДЛЯ ЛЮДЕЙ»
Віктор Кирієнко, Сергій Павленко, «Деснянська правда», 13.05.2008, Чернігівська обл.
Про наповнення місцевих бюджетів, внесок у це малого бізнесу та про інші проблеми розвитку місцевого самоврядування – розмова з головою Чернігівської обласної ради Н. Романовою.
СОКИРЯНИ ВІТАЮТЬ ЄДНАННЯ НАЦІЇЕКОНОМІКА
Петро Калита, «Час», 15.05.2008, Чернівецька обл.
Відбулася презентація Блоку національних сил Буковини на Сокирянщині.ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МАЄ ВШАНУВАТИ СИМОНА ПЕТЛЮРУ
«Проскурів», 15.05.2008, м. Хмельницький
Хмельницька обласна організація КУН наполягає на перейменуванні однієї з вулиць на честь борця за українську державність С.В. Петлюри.
ДЕНЕГ НЕТ. ДО ОСЕНИ?ПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
Олег Суслов, «Вечерняя Одесса», 13.05.2008, Одесская обл.
Все больше складывается ощущение, что статистическая наука избрала в своей работе жанр соцреализма.
ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ. НОВИЙ ЕТАП?РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
Петро Громовий, «Деснянська правда», 3.05.2008, Чернігівська обл.
Вибір інвестора переростає в протистояння частин селищної громади, людей, котрі живуть по-сусідству, на одній вулиці. Щось у нашому реформуванні земельних відносин таки й справді недодумано.
ЦЕНЫ РАСТУТ, А ЖИЗНЬ... УЛУЧШАЕТСЯ?ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРУШЕННЯ
А. Ковальский, "Эхо", 15.05.2008, г. Житомир
Цены на базарах Житомира, увы, продолжают стремительно расти. Напрашивается парадоксальный вывод: украинским гражданам нужно спасать свои кошельки от собственного правительства.НЕ ТАКЕ СТРАШНЕ ОСББ, ЯК КОМУСЬ ЗДАЄТЬСЯ
Зінаїда Матяшова, «Полтавський вісник», 15.05.2008, Полтавська обл.
Чи реально поліпшити якість житлових послуг і зберегти житловий фонд шляхом створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків – ОСББ?
МІЛЬЙОН ЗА… ГЕКТАР!СКАНДАЛИ
Володимир Лисенко, «Деснянська правда», 13.05.2008, Чернігівська обл.
Рекордний для нашого регіону хабар викрили нещодавно співробітники Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС в Чернігівській області спільно з колегами з ГУБОЗ МВС України.
ГІРКА СЕНСАЦІЯ, АБО ЧОМУ НОВОСАНЖАРСЬКА РАЙОННА РАДА ВІДКЛИКАЛА ДЕЛЕГОВАНІ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ПОВНОВАЖЕННЯЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
Олександр Зінченко, «Зоря Полтавщини», 14.05.2008, Полтавська обл.
На переконання голови райради Юрія Лебедина це слід було зробити ще 8 жовтня минулого року, коли депутати висловили недовіру голові райдержадміністрації Миколі Долині.ПРАВИТЕЛЬСТВО ПОЗАРИЛОСЬ НА ПРИЧАЛЫ?
Алексей Широбоков, «Газета по-харьковски», 14.05.2008, Харьковская обл.
Директор порта «Южный» утверждает, что его предприятие захватили.
ВІЙСЬКОВІ ЩОСЬ ЗАКОПАЛИ, А ВОНО «ФОНИТЬ»?ВІДРОДЖЕННЯ ДУХОВНОСТІ
Олександр Брусенський, «Полтавський вісник», 15.05.2008, Полтавська обл.
У Полтаві продовжують обговорювати можливість завезення радіоактивних відходів в передмістя обласного центру.
РАЗ, ДВА, ТРИ – І БАСТА!ПАМ'ЯТЬ
Михайло Фединишинець, «Старий Замок «Паланок», 15.05.2008, Закарпатська обл.
В Ужгороді не те що сутужно з мистецькими пам’ятниками, а місто спохаблене примітивними, абсурдними й потворними.
ПОТРІБНА ДОБРА ВОЛЯ СУСІДІВ
Лесь Гомін, «Деснянська правда», 13.05.2008, Чернігівська обл.
Міністерство закордонних справ Російської Федерації повідомило, що надана українською стороною інформація не може вважатися достатньою для визначення волі О.П.Довженка бути перепохованим в Україні.УРОК ПАМ’ЯТІ У КОПИЩІ
Володимир Соболь, «Житомирщина», 13.05.2008, Житомирська обл.
У селі Копище Олевського району в липні 1943 року фашистськими загарбниками було розстріляно й спалено живцем близько трьох тисяч сільських жителів, із яких 1347 — діти.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ЗГОДИ У БІЛЬШОСТІ НЕМА
Володимир Золотарьов, «Подільські Вісті», 16.05.2008, Хмельницька обл.
«Давайте будемо казати правду: парламент, обраний на дострокових виборах, ефективно не запрацював.»У понеділок на погоджувальній раді все ще було більш-менш спокійно. З певним тертям, старими протиріччями, але керівники парламентських фракцій затвердили порядок денний на вівторок. Першим у ньому значився виступ Президента країни із щорічним зверненням. На тому й розійшлися, готуючись до дня прийдешнього.
А у вівторок зранку трибуну несподівано заблокували бютівці. Їхня вимога — негайно і першочергово розглянути пакет антиінфляційних заходів. Розпочати засідання Голові Верховної Ради А.Яценюку не дали. Відтак і Президент змушений був виступати не перед депутатським загалом, а представниками ЗМІ. Він був категоричним: зруйнувати парламентську більшість він не дозволить, чергових дочасних виборів не буде.
За ним на ту ж трибуну в імпровізованому радівському прес-центрі зійшла Юлія Володимирівна. Уряду заважають працювати, ефективно здійснювати антиінфляційні заходи. Головні негативні посили йдуть з Секретаріату Президента. В. Балога не забарився з відповіддю і звинуватив Ю. В. Тимошенко у популізмі, бажанні перекласти урядові негаразди на чужі плечі.
І наступного дня всі ще додали куті меду. Супротивні сторони знову запросив до себе Віктор Андрійович. І закликав парламентарів самим навести порядок у парламенті. А урядовцям чітко виконувати покладені на них обов’язки.
Річ у тім, що саме на цей день Юлія Володимирівна викликала до себе губернаторів і мала дуже серйозно поговорити з тими, в областях яких найдужче лютує інфляція. Аж до звільнення їх. Що казав Президент Прем’єру — достеменно невідомо. Але опісля зустрічі в Секретаріаті Юлія Володимирівна трішки змінила ставлення до голів облдерж¬адміністрацій, усім дано місяць строку для виправлення становища. Троє найгірших губернаторів будуть подані на звільнення.
А що ж довкіл парламенту, у власне уряді? Конкретно в Президента знову домовитися не вдалося. Всі залишилися на своїх позиціях, у всіх — ті ж претензії до опонентів. Але... Вже й в уряді, на жаль, немає колишньої єдності. Міністри, які пройшли до нього за квотою НУНС, зокрема, Ю. Павленко, висловили Юлії Володимирівні свої претензії — мовляв, обстановка нею нагнітається штучно, солідного пакета антиінфляційних заходів, про що вона скрізь казала, до парламенту уряд не подавав, є лише кілька проектів законів, і ті підготовлені недавно. Юлія Володимирівна критику сприйняла із сарказмом.
Тепер — бліц-висновки. Давайте будемо казати правду: парламент, обраний на дострокових виборах, ефективно не запрацював. Експерти і політологи сходяться на висновку, що більшість таки не має 226 голосів, своїх рішень і планів провести через голосування не може. А де вихід? Можливий варіант переформатування більшості, і варіанти називаються найнесподіваніші. Після останніх подій, безпрецедентного неприйняття в Раді Президента, почали лунати все упевненіші голоси про чергові дочасні вибори. Називають і дату їх проведення: кінець жовтня — початок листопада цього року.
На фоні парламентських баталій дещо на другий план відійшли вибори у столиці. Найпотужніше взявся за кування власної перемоги на них діючий мер. Прихильники Черновецького активно працюють з киянами, роблячи головну ставку на людей похилого віку, мер і сам постійно на виду. І всі почали знову погоджуватися, що його шанси перемогти зростають.
Вибори, вибори, вибори... Українці постійно когось кудись обирають. Але життя їхнє від цього ліпшим не стає.ПРЕЗИДЕНТ ЗДИВУВАВСЯ, ПРЕМ’ЄР ПОЯСНИЛА, А СПIКЕР ЗА ВСIХ ВИБАЧИВСЯ
Анатолiй Подоляк, «Київська правда», 15.05.2008, Київська обл.
Очiкуваний уже кiлька мiсяцiв виступ Президента у парламентi зi щорiчним посланням вкотре не вiдбувся.Проте, якщо ранiше вiн неодноразово переносився через блокування роботи вищого законодавчого органу країни опозицiєю спочатку через євроатлантичний курс керiвництва держави (вiдомий усiм лист трьох до Генсека НАТО. — А.П.), а згодом, через iнцидент мiж мером Києва та мiнiстром МВС на засiданнi РНБО i харкiвськими подiями, то тепер дорогу главi держави до парламентської трибуни "перейшли" "бiльшовики", а точнiше — фракцiя БЮТ. Бютiвцi спочатку збирались блокувати трибуну Верховної Ради, вимагаючи вiдсторонити на час розслiдування чинного керiвника Фонду державного майна Валентину Семенюк-Самсоненко, але у вiвторок вони змiнили тактику i головною вимогою розблокування роботи парламенту висунули першочергове голосування розроблених урядом антиiнфляцiйних законопроектiв.
Та все це, так би мовити, деталi. Головне ж, Президент знову залишився без мiкрофона. Однак свою точку зору на подiї у Верховнiй Радi i довкола неї Вiктор Ющенко цього дня таки виголосив. Але не перед депутатами, а перед журналiстами, акредитованими у парламентi.
Висловивши здивування тим, що роботу парламенту блокують тi, хто мав би її активно здiйснювати, глава держави перейшов до конкретики. Найбiльше уваги Вiктор Ющенко придiлив змiнам до Конституцiї, зазначивши, що Нацiональна конституцiйна рада є єдиним органом, який може розробляти цi змiни.
"Циркулює багато чуток, що хтось десь в кущах написав змiни до Конституцiї України i намагається таким же авантюрним шляхом, як це робилось в 2004 роцi, з авторами, яких ви добре знаєте, просунути через парламент, через порушення закону, через надумане створення ТСК змiни до Конституцiї", — сказав глава держави.
Вiн зауважив, що в даному випадку йдеться про зміни до Конституцiї, що були написанi "пiд конкретне замовлення". "Я вас всiх попереджаю — це є чергова загроза країнi", — наголосив В.Ющенко.
Глава держави пiдтвердив, що не має намiру легiтимiзувати конституцiйнi змiни без участi парламенту, але, на його переконання, проект змiн має розробляти конституцiйна рада, потiм вiн має бути внесений до парламенту, отримати висновок Конституцiйного суду i пiсля того схвалений на референдумi.
Президент закликав журналiстiв вiдповiдально поставитись до висвiтлення конституцiйного процесу.
Говорячи про офiцiйний привiд блокування парламенту фракцiєю БЮТ, Вiктор Ющенко зауважив, що нiхто не заважає депутатам розглянути антиiнфляцiйнi законопроекти у середу.
З'явившись на тiй самiй трибунi буквально через кiлька хвилин пiсля Президента, Прем'єр-мiнiстр України Юлiя Тимошенко виклала своє бачення причин блокування трибуни ВР депутатами фракцiї її iменi.
За словами прем'єра, "4 мiсяцi йде повне блокування роботи уряду, йде повне нехтування антиінфляцiйними законопроектами, якi внесенi до Верховної Ради нашою полiтичною командою, йде повний саботаж з боку губернаторiв (декого з них прем'єр тут же пригрозила заслухати на найближчому засiданнi Кабмiну. — А.П.).
Тимошенко заявила, що не буде бiльше спостерiгати за тим, "як розчиняються в повiтрi тi лiченi гривнi i копiйки людей, що з'їдаються iнфляцiєю внаслiдок того, що борються з урядом, зi мною особисто, готуючись до наступних виборiв президента".
"Я до наступних виборiв не готуюся, я кожен день хочу служити країнi i давати результат", — наголосила прем'єр.
"Ми не вiдiйдемо вiд трибуни, поки не будуть прийнятi три антиiнфляцiйнi закони", — заявила прем'єр. (Йдеться про законопроекти про iмпортнi мита, про встановлення обмежень на торговельнi надбавки на основнi продукти харчування в супермаркетах i про поповнення iмпортними основними харчовими продуктами українського ринку на безмитнiй основi. — А.П.). Також прем'єр наголосила на тому, що уряд внiс ще 30 ключових для економiки законопроектiв, розгляд яких, за її словами, сьогоднi блокується.
При цьому прем'єр заявила, що порядок денний формується не коалiцiєю, а Секретарiатом Президента, "де ми четвертий мiсяць поспiль бачимо у питаннях порядку денного закон про Кабiнет Мiнiстрiв з вимогами Президента, якi перерозподiляють повноваження в бiк Президента".
Тi, хто думав, що список ньюсмейкерiв на цьому у вiвторок вичерпався, i вiдiйшов вiд екранiв своїх телевiзорiв, помилився. Пiсля Президента i прем'єра за той же мiкрофон став Голова Верховної Ради Арсенiй Яценюк.
Почавши з реплiки:"Не треба нами керувати нi з Банкової, нi з Грушевського. Ми самостiйно в стiнах парламенту розберемося".
При цьому вiн наголосив, що зробить "максимум усього, щоб парламентськi сили виконували тi основнi функцiї, якi на них покладенi українським народом".
А ще спiкер вiд iменi парламенту вибачився перед українським народом "за те, що твориться в стiнах українського парламенту".
На його думку, коалiцiя, "яка взяла на себе всю повноту вiдповiдальності за те, що відбувається в державi", повинна її реалiзувати i "довести те, що вона вмiє виконувати задеклароване i наобiцяне перед виборами".
Проте в середу налагодити роботу парламенту спiкеру так i не вдалося.
Залишається надiя, що край нинiшньому протистоянню у будинку пiд скляним куполом на Печерських пагорбах i у прилеглих до нього кварталах, а отже й у суспiльствi, покладе зустрiч мiж Президентом, прем'єром, спiкером i лiдерами парламентських фракцiй. Тож, як мовиться у такому випадку, будемо стежити за новинами.
http://www.kiev-pravda.kiev.ua/index.php?article=469
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
СИР У МИШОЛОВЦІ
Андрій Ганусич, «Старий Замок «Паланок», 15.05.2008, Закарпатська обл.
Уряд обманює українців обіцянками дешевих харчів. На Закарпатті інтервенційні ціни на борошно були вищими, аніж середньообласна вартість на ринку!Саботажниками обізвали минулого тижня урядовці губернаторів окремих областей (читай – всіх), які нібито відмовляються закуповувати товари першої необхідності в Держрезерві, аби таким чином знизити їхню ціну на ринку. Деякі політики, з яких найбільше галасував керівник того ж Держрезерву, бютівець Михайло Поживанов, одразу ж заговорили про саботування рішень уряду, мовляв, голови облдержадміністрацій нині діють за принципом: чим гірше – тим краще. На перший погляд рядового споживача, який зголоднів за дешевим м’ясом, цукром чи хлібом, згадані губернатори справді виглядають ворогами простого люду. Однак якщо відкинути вже звичний урядовий популізм і заглибитися в елементарні цифри вартості тих чи інших товарів, стає чітко зрозуміло, що «манни небесної» в «закромах» нашої Батьківщини просто немає. Аби з’ясувати, що ж це за «дешеві» продукти, які так настирливо пропонує нам Кабінет Міністрів, «Старий Замок «Паланок» звернувся до начальника Головного управління агропромислового розвитку Закарпатської ОДА Івана Паука.
За його словами, впродовж останнього періоду відчувається доволі значне підвищення цін на основну групу продовольчих товарів. В окремих випадках маємо справу із сезонним подорожчанням, десь вплинуло на вартість підвищення цін на пальне, добрива, комбікорми тощо. І справді, постачання на ринок дешевих продуктів із Державного резерву є загальноприйнятою практикою, що дозволяє принаймні стабілізувати ціни на ринку. Однак що ми маємо на сьогодні?
Приміром, щодо хліба, то є відповідне рішення Кабміну, Держкомрезерв направив в область листа, згідно з яким підтвердив, що в Закарпаття буде переміщено 1800 тонн продовольчої пшениці. Однак, як виявилося, інтервенційні ціни на час прийняття постанови були вищими, аніж середньообласна вартість борошна на ринку! Для порівняння: ціна на борошно вищого ґатунку на Закарпатті у січні-березні становила 1,87 грн. за кілограм (інтервенційна – 1,91 грн./кг); борошно І ґатунку – 1,71 грн./кг (1,78 грн./кг), ІІ ґатунку – 1,57 грн./кг (1,53 грн./кг). Зрозуміло, що підприємства не дуже й поспішали купувати борошно, нехай воно буде тричі державним, за ціною, вищою за ринкову. Відповідно станом на 7 травня було реалізовано лише 253,5 тонн борошна. «Окрім цього, Держкомрезерв донині не перемістив в область зерно, не підписав із нами тристоронню угоду, не надав рахунки на попередню оплату. То про який бойкот говорить пан Поживанов? – обурюється Іван Федорович. – Закарпатська область зі свого боку зробила все, провела необхідні процедури на виконання постанови Кабінету Міністрів України. Обласне керівництво зацікавлене, щоб у краї було борошно дешевше, ніж на ринку. І, повірте, нам це більше болить, аніж Михайлові Поживанову, відомство якого не зробило нічого, аби справді забезпечити людей дешевшими продуктами харчування».
Загалом, наш край, не дивлячись на те, що виробляє лише 30% із необхідного зерна, знаходиться у десятці перших за найнижчою вартістю хліба. Виняток – лише житній хліб, оскільки відповідне борошно в нас не виробляється. «Зумовлює таку ситуацію той фактор, що на території області діють невеликі хлібопекарські підприємства, за якими не спостерігається монопольної змови, а рентабельність їхнього виробництва становить лише 1-3 %. Тому навіть за наявності дешевого борошна із Держрезерву ми би навряд чи могли говорити про зниження ціни на хліб», – каже Іван Паук.
Подібна з борошном спостерігається ситуація і з інтервенцією цукру та м’яса. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року передбачено здійснити інтервенцію цукру в область у кількості 369 тонн для реалізації населенню через роздрібну мережу. «Підприємствам було запропоновано придбати цей цукор, однак охочих не виявилося, – каже начальник управління. – За інформацією, що надходить до нас від керівників підприємств, цукор цей просто неможливо придбати, значні фінансові затрати: вартість – 3,02 гривень за кілограм, обсяг мінімальної партії – 60 тонн, 100-відсоткова передоплата, додаткові транспортні затрати, видатки на фасування для подальшої реалізації. Можете собі уявити, скільки коштуватиме цей продукт із Держрезерву. Натомість мінімальна ціна цукру в роздрібній торгівельній мережі становить 3,39 гривень за кілограм».
Те ж саме і з м’ясом. На відповідальному зберіганні підприємства Держкомрезерву – ДП «Укрпродконтракт» є яловичина І категорії глибокої заморозки. Обласною владою запропоновано підприємствам області здійснювати закупівлю цього м’яса для промислової переробки за ціною 20,5 гривень за кілограм. У той же час середня ціна реалізації яловичини І категорії переробними підприємствами області становить 21 гривню за кілограм. Тобто різниця у цілих 50 копійок! Невже це і є той дешевий товар, який майже задарма пропонує уряд областям, а ті так не хочуть його приймати!?
За словами Івана Паука, незалежно від дій нинішнього уряду ціна на згадані товари незабаром стабілізується. Очікується доволі непоганий урожай зернових, восени з’явиться більша пропозиція на ринку м’яса. Звісно ж, Кабмін Юлії Тимошенко заявить, що це все його заслуга. Так само, як Юлія Володимирівна спрогнозувала, що ближче до червня завдяки титанічній роботі уряду подешевшають овочі. Насправді ж вони просто дозріють і у великій кількості з’являться на ринку. А от чи дозріє нинішній Кабмін до того, аби відкинути популізм і самопіар й нарешті розпочати нормальну роботу – далеко не факт.
ПРАВОСУДДЯ ЯК ДЗЕРКАЛО СУСПІЛЬСТВА
Світлана Маршина, «Одеські вісті», 15.05.2008, Одеська обл.
Правосуддя в його справжньому розумінні у нас ще немає. Немає як системи об’єктивних, стійких закономірностей, яка б раз і назавжди забезпечувала реалізацію принципів верховенства права.22 березня наша газета передрукувала з «Голосу України» статтю Оксани Михайленко «Менеджер для Феміди», у якій розглядалися різні аспекти сучасної історії Верховного суду України, який відзначив у березні цього року своє 85-річчя. Сьогодні ми пропонуємо вам розмову з головою Апеляційного суду Одеської області А.В. Луняченком.
– Анатолію Васильовичу, сьогодні лише ледачий не критикує систему правосуддя. У ній як у дзеркалі відображаються процеси, що відбуваються в суспільстві, у взаєминах між людьми. Зміниться суспільство, зміниться й система правосуддя...
– Тема правосуддя завжди була дуже гострою, тому що суд покликаний розв’язати будь-який конфлікт у суспільстві – від громадсько-правового до кримінально-правового. І це відбувається на очах у всіх громадян. Жодна гілка влади там не відкрита. І, розв’язуючи будь-який конфлікт, суд завжди дає привід для міркувань про правомірність ухваленого ним рішення і привід для незадоволення цим рішенням. Як мінімум, одна сторона завжди буде незадоволеною. А людська психологія створена так, що незадоволений кричить голосніше.
Сьогодні запитання треба ставити чітко: чи є в нас правосуддя взагалі? За великим рахунком, правосуддя в його справжньому розумінні ще немає. Немає як системи об’єктивних, стійких закономірностей, яка б раз і назавжди забезпечувала реалізацію принципів верховенства права.
– А що ж у нас є?
– Є робота судів. Але вона багато в чому залежить від того, хто суддя, хто голова суду, як організована робота. Тобто система базується не на об’єктивних закономірностях, а на вольовому відношенні працюючих у ній людей.
Виходячи з реалій, можна говорити про хаос, що панує в нашому суспільстві. Як логічно відзначив політолог Ігор Коваль, країна переживає глибоку системну кризу, виходити з якої необхідно системно. Поки що говорити про системний підхід у розв’язанні проблем, що нагромадилися, не доводиться. А сподіватися, що система правосуддя самостійно допоможе суспільству цю кризу подолати в умовах, коли порушують всі і все, попросту наївно, та й шкідливо. Але в одному хочу доповнити Ігоря Коваля з висоти свого становища і того, що бачиться. Це не просто криза, це щось більше.
– Але починати, проте, з чогось треба. З чого?
– Потрібні розум, воля, сміливість і особистості, які мають ці риси. Безперечно те, що судді не є найбільш корумпованою структурою, як це підноситься суспільству. Насамперед тому, що існує право на оскарження рішень судів, ревізія з боку вищих судів, колегіальність ухвалення рішень, відкритість і гласність. Спробуйте піти до правоохоронного органу і в інтересах громадськості проконтролювати роботу слідчого! Гадаю, що, почувши відповідь на своє прохання, вам довго не захочеться туди звертатися. А як сприймати те, що практично одна третина населення нашої країни звертається до суду або бере участь у судових розглядах і лише близько 5% рішень ними оскаржуються. Що це – довіра чи недовіра?
У нас же дійшло до обструкції судів. А як можна погодитися із ствердженнями про те, що суди загрожують національній безпеці, заважають боротися зі злочинністю, як і з закликами не виконувати рішення судів? Ні до чого, крім до ще більшого хаосу, це не призведе.
Адже у нас часто забувають читати Конституцію України, зокрема, статтю тридцять четверту, яка є в Конституціях багатьох країн. Там говориться, що держава іноді, у певних випадках, має право навіть обмежувати свободу слова, поглядів і переконань в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, підтримки громадського порядку або в інтересах забезпечення авторитету і неупередженості правосуддя. У нас же, по суті, відбувається протилежне тому, що записано у Конституції.
– Анатолію Васильовичу, у нинішніх умовах чи така велика роль Голови Верховного суду України?
– Не можна забувати: наука управління – одна з найважливіших і найскладніших. Вона передбачає, як побудувати процес правосуддя, щоб він відповідав принципам верховенства права і законності.
Зовсім нещодавно в «Голосі України» публікувалися матеріали, де стверджувалося, що у Голови Верховного суду занадто багато повноважень. Мовляв, настав час урізати їх. Справжнє знущання це над істиною. Та цих повноважень насправді немає ані в Голови Верховного суду, ані у голів Апеляційних судів! Через це й виникає чимало проблем у вітчизняній системі правосуддя. Якби не здоровий консерватизм у роботі керівників, не їхній ентузіазм, система правосуддя б уже давно розвалилася. А суди, проте, далі працюють і виконують свою місію краще, ніж інші чиновники.
Наведу приклад безправ’я суддів, які обіймають адміністративні посади. Голова Апеляційного суду, якщо він не є членом Ради суддів України, не має права навіть порушити питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Хіба це нормально? І доти, поки ситуація не зміниться, сподіватися на одужання системи правосуддя не доводиться. Працездатність судів багато в чому тримається на авторитеті перших керівників і інерції системи правосуддя в доброму розумінні цього слова.
Згадайте події початку минулого року. Тоді, у травні, Конституційний суд ухвалив рішення щодо неконституційності частини п’ятої статті двадцятої Закону України «Про судоустрій» (Президент не має права призначати на адміністративні посади). Політики мали намір негайно цим скористатися. Існувала реальна загроза призначення на посади голів судів слухняних людей. Були складені списки неугодних і бажаних, готових служити тій чи іншій політичній силі. Лише надзвичайна згуртованість суддів не дозволила цьому відбутися. Рада суддів, яка зібралася за лічені години, зуміла запобігти спробі узурпації судової гілки влади в Україні. Велика в цьому роль і Голови Верховного суду Василя Онопенка. Будь на його місці хтось інший, міг би й спасувати. А ця людина вистояла до кінця. Її, на мій погляд, даремно звинувачують у приналежності до певної політичної сили. Я пам’ятаю, як більшістю голосів суддів Верховного суду України його обрали Головою Верховного суду. Пам’ятаю, як його вітали представники різних політичних сил і намагалися швиденько проштовхнути свої справи. У них нічого не вийшло. Погодьтеся, за нинішніх обставин треба мати сміливість, щоб із самого початку позиціювати себе як незалежну людину. Час показав, що і Василь Онопенко, і судді мали рацію. І, до речі, про особистості у суддівській сфері.
Нещодавно виповнилося 80 років моєму попередникові і вчителеві Івану Кириловичу Соколенку. Багато суддів знають, як мудро він вникав у тонкості справи, як докопувався до істини і як передавав ці свої якості суддям. Ось на таких людей потрібно рівнятися.
– Багато суперечок іде з приводу спроби внести зміни до Господарського процесуального кодексу України і передбачити неможливість перегляду Верховним судом України рішень Вищого господарського суду. Ваша думка із цього приводу?
– Важко повірити в те, що в ХХІ столітті в країні готувався справжній переворот у правовій системі. Так, йшлося про зміни до Господарського процесуального кодексу. Вони передбачали позбавлення Верховного суду права ревізувати, відповідно до касаційних скарг, рішення Вищого господарського суду. А за статистикою, понад половину рішень Вищого господарського суду, які оскаржуються Верховним судом України, скасовуються. Не вистачило всього трьох голосів, щоб ідею внесення змін було ухвалено. І ніхто не забив тривогу із приводу того, що могло відбутися! Ось ще одне підтвердження дуже глибокої кризи, у якій ми перебуваємо.
– Чи потрібно сьогодні ухвалювати зміни до Конституції?
– Для стислості наведу висловлення ще одного свого вчителя Марка Орзіха. Він сказав, що Конституція, яку ми збираємося переглядати, жодного дня не була чинною. Спочатку потрібно навчитися її сумлінно виконувати, а потім вже щось змінювати.
Так, у Конституції є недоліки. Але ж у новій її редакції до дев’яноста відсотків положень залишаться незмінними. Необхідно зрозуміти одне: стабільність Конституції, обов’язковість виконання її вимог – це порядок і стабільність життя суспільства і конкретної людини.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=10470ЧИМ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ ПРОТИСТОЯННЯ
Олексій Слободян, «Подільські Вісті», 15.05.2008, Хмельницька обл.
Всі чвари та протистояння в нашій історії закінчувалися втратою державності, незалежності.Усі, сподіваюся, пам’ятають, чим закінчилося колишнє протистояння між Президентом і тодішнім Прем’єром Ю. Тимошенко. Внаслідок усіх тих розбратів фактично розвалилася помаранчева команда, а її лідери втратили великий процент довіри населення. І ось знову лунають, можна вважати, ті ж самі голоси, що, мовляв, не те робить Ю. Ти¬мошенко та її уряд. Звісно, можливо, і не все виходить так гладко у новоствореному уряді. Але чи варто одразу ж кричати на увесь світ про це, викликаючи нервозність у посадовців, спонукаючи їх до невірних кроків тощо. Адже існують для цього закриті засідання уряду, інших владних структур, де вказується кожному на його помилки, спільно вишукуються шляхи виходу з даного становища. Але цього дехто не хоче розуміти. А, може, й розуміє, але робить все по-своєму, виконуючи якісь потаємні плани.
Згадаймо минувшину. До чого призвели протистояння між київськими князями? До чого призвели протистояння між українськими гетьманами? До чого, вже в двадцятому столітті, призвели чвари між керівниками УНР? Як правило, всі вони закінчувалися не тільки втратою влади, а й втратою державності, незалежності. А бувало, що й заводили наш народ в кабалу чужинцям. То невже ми нічого не навчилися у історії?
Схоже, що не навчилися. А результат тільки мінусовий для України. А ще навчилися ефективно підключати ЗМІ. Я б декому порадив придивитися, як діють сьогоднішні опозиціонери, ті, котрі ще недавно були при владі. Вони ніколи відкрито не сваряться, не виносять, як кажуть, своє сміття зі своєї хати. Хоча, скажімо, у регіоналів і тих же комуністів дуже багато розбіжностей у власних політичних поглядах.
Тому я порадив би усім і навіть Президенту — гасіть всі малі, а, тим паче, великі конфлікти, серйозні розбіжності між гілками влади. Пам’ятайте: попереду — чергові вибори. А наш народ стає мудрішим навіть не з кожним роком, а вже з кожним днем. І він розбереться в подальшому, хто хоче йому добра, а хто тільки обіцяє золоті гори і лишень, висловлюючись по-сьогоднішньому, піариться.УРЯД ПОВЕРТАЄ НАРОДОВІ ВКРАДЕНУ ДЕРЖАВНУ ВЛАСНІСТЬ
Юрій Полупанов, «Час», 15.05.2008, Чернівецька обл..
Уряд Юлії Тимошенко, попри існуючі перешкоди, таки продовжує боротьбу з корупцією та розкраданням народного майна.Оскільки силові та правоохоронні відомства перебувають в руках Президента Віктора Ющенка, голова уряду діє економічними методами. На останньому засіданні Кабінету міністрів підбито перші підсумки чергового етапу перевірки законності поводження із землею й лісами за минулі роки та під час роботи попередніх урядів. Юля, як кажуть, взялася за наведення порядку зі своєрідної ревізії.
За короткий строк вона отримала результати, з якими може звітувати. “На сьогоднішній день ми провели 25 тисяч перевірок видачі землі й лісу в приватне володіння або в приватну оренду. Із 25 тисяч таких перевірок встановлено 17 тисяч суттєвих порушень закону, де було присутнє нехтування законами, і, безумовно, в наявності корупційні схеми. Як наслідок, ми отримали такий результат. У Ґенеральну прокуратуру передані матеріали за 1602 справами (це вже на сьогоднішній день), де є ознаки злочину, де мають бути порушені кримінальні справи”, – заявила журналістам Юлія Тимошенко.
Вона повідомила, що 924 тисячі гектарів лісу й землі видано незаконно. Тому за таких умов марно питати: де бюджетні гроші? “Документи практично за всіма цими 17 тисячами випадків передані до суду. І якщо ми зможемо повернути 924 тисячі незаконно виданих гектарів лісу й землі, в тому числі для місцевих бюджетів, це дасть нам десятки мільярдів гривень додатково в бюджет. Тобто масштаби крадіжок лісу та землі були просто унікальними. Україна в цьому сенсі є унікальною країною для всього світу”, – обурювалася прем’єр-міністр України.
Судячи з усього, такими рішеннями Тимошенко зі своєю командою серйозно взялася за повернення розкраденого державного та комунального майна. При цьому Тимошенко так захопилася гаслом „Бережіть ліс – це наше багатство”, що не звертає уваги на політичний колір тих, хто пригрібає собі наші з вами природні цінності. Нагадаємо, що одним із перших рішень Кабінету міністрів на чолі з Юлію Тимошенко було повернення 350 гектарів заповідного карпатського лісу, незаконно переданого комерційній структурі, котра, за повідомленням преси, підконтрольна главі президентської канцелярії Віктору Балозі. Зрозуміло, що останньому така активність прем’єрки навряд чи могла припасти до серця.
Тимошенко не зупиняється на лісах. Днями Кабінет міністрів на чолі з нею скасував розпорядження уряду Віктора Януковича, яке дозволяло збільшення статутного фонду енерґогенеруючої компанії «Дніпренерґо”. Тепер компанія, котра потрапила з волі Януковича до рук донецького мільярдера та члена партії регіонів Рината Ахметова, знову повернулася до державної власності.
Варто віддати належне Юлії Тимошенко – у цьому вона послідовна: в часи минулого прем’єрства вона відібрала у того ж Ахметова вкрадену в народу „Криворіжсталь”.(Головним власником цього підприємства був тоді не Р.Ахметов – ред. огляду РП.) Зрозуміло, що це далеко не повний перелік майна, яке за останні роки незаконно перекочувало з державних до приватних рук. Як відзначають політологи, з кожним таким рішенням у Юлії Тимошенко стає все більше впливових ворогів. Вони навряд чи прощатимуть їй таку принциповість.
http://www.chas.cv.ua/20_08/13.htmlИДЁТ НЕ ПРОСТО ПРОПАГАНДА, А ПРОМЫВКА МОЗГОВ
Юлия Вербицкая, «Крымская правда», 14.05.2008, АРК
Конференция в Доме Москвы в Севастополе «Предпосылки стабильного развития Крыма», состоявшаяся в дни празднования 225-летия Черноморского флота, собрала представительный состав участников.Цирк шапито, или Среда обитания
На это мероприятие, организованное Институтом стран СНГ, съехались гости из Москвы, Киева и Симферополя - эксперты, политологи, депутаты Госдумы РФ и Верховного Совета Украины, представители севастопольской и крымской властей. Черноморский флот представляли заместитель командующего ЧФ, вице-адмирал Василий Кондаков и экс-командующие - адмиралы Игорь Касатонов и Владимир Комоедов.
Понятно, что тональность выступлений была задана заранее, причём не организаторами, а украинскими властями, постаравшимися максимально испоганить торжества черноморцам и севастопольцам. Это и запрет на высадку десанта и бронетехники, драка, затеянная украинскими националистами, попытки (правда, безуспешные) чиновников городской администрации установить на Графской пристани табличку, посвящённую поднятию украинских флагов над кораблями ЧФ, наконец, объявление мэра Москвы Юрия Лужкова персоной нон грата.
Заместитель командующего ЧФ Василий Кондаков не стал особо комментировать недружественные действия украинских властей и агрессивную информационную кампанию, развернувшуюся в украинских СМИ по поводу празднования: «Документы по празднованию 225-летия были подготовлены и подписаны за три месяца до проведения. Причём в текстуальном плане, подписанном представителями Севастопольской госадминистрации, была строка «военно-спортивный праздник». Высказывания о том, что ЧФ заказал драку, звучат не совсем умно, наверное, можно было предпринять меры, чтобы остановить представителей ОУН-УПА? И что это за организация такая в городе русской славы? Сколько можно устраивать цирк шапито?».
Советник-посланник посольства РФ на Украине Всеволод Лоскутов добавил: «Наша позиция такова - праздник должен быть совместным: в конце концов и ВМС Украины вышли из Черноморского флота».
Драку объяснил депутат Севастопольского горсовета и её (в смысле драки) непосредственный участник - витренковец Евгений Дубовик: «Черноморский флот к этой драке не имеет никакого отношения: я сам в ней участвовал. Мы перешли к жёстким мерам по защите Севастополя. Наши депутаты грудью закрыли Графскую пристань».
Увы, этот цирк клоуны-застрельщики устраивают не только в городе русской славы и не только по праздничным дням - представление идёт по всей стране. Это, кстати, одна из причин, по которой российско-украинские отношения зашли в глухой тупик. Любые конструктивные попытки России наладить нормальные отношения с Украиной воспринимаются как уступки, а попытки защиты своих интересов (экономических, культурных) - как давление. Эксперты видят в этом системность. Как выразился киевский социолог Евгений Копатько о нынешнем руководстве Украины: «Эти ребята заточены против. Нельзя играть в шахматы, когда уже идёт игра в Чапаева».
Так же думает и нардеп-регионал Юрий Болдырев: «За десять лет межпарламентские отношения России и Украины остались на уровне экскурсионных поездок».
Крым и тем более Севастополь устали и от пикировок Москвы и Киева, и от внутреннего давления «оранжевых», и от отсутствия эффективной политики Кремля на украинском направлении. Это постарался аргументировать председатель Севастопольского горсовета Валерий Саратов: «В Госдуме всё рассматривается с позиций, которые сегодня нереализуемы, - нужны конкретные и понятные меры, касающиеся внутренней жизни Севастополя. К примеру, нам никто не помогает сохранить качество русского языка».
Председатель союза «Свободная Россия», в прошлом работавший в кремлёвской администрации и отвечавший за политику на постсоветском пространстве, Модест Колеров оправдывался, причём радикально: «Позиции диктуются ситуацией, в которой находится Крым: весь черноморский регион (Балканы, Кавказ, Каспий) имеет огромный, быстро растущий конфликтогенный потенциал. Ему угрожает серия острых вооружённых конфликтов, и НАТО к этому готовится. Крым - это неотъемлемая часть пороховой бочки, которая с очень высокой вероятностью взорвётся завтра. И Украина работает на вывод Черноморского флота из Крыма».
Модест Алексеевич заявил, что Черноморский флот - это один из значимых факторов стабильности, поэтому борьба против флота и русского выбора Севастополя - это сознательная борьба против стабильности: «Задача Крыма - переход к законной альтернативе этому нестабильному курсу».
С тех же позиций выступала и лидер ПСПУ Наталья Витренко: «Это не цирк шапито - так плюнуть в лицо России никто бы не осмелился: это была команда «фас». Россия не будет за нас решать наши проблемы: одна провокация - и натовский флот будет в Севастополе. На Украине должна идти борьба против НАТО: надо срывать натовские учения, земля под натовцами должна гореть, нужны реальные массовые действия, развёрнутые антинатовские лагеря, мобилизация людей».
Витренко озвучила своего рода дедлайн, о котором все знают, но предпочитают забыть: «Для возможности победы нам с вами осталось не более полугода», - подразумевая натовский саммит в декабре, на котором опять будет рассматриваться украинский вопрос.
Тему продолжил заместитель главного редактора московской газеты «Завтра» Владислав Шурыгин: «Сейчас преследуется цель - выставить Россию на Кавказе в роли агрессора. И одна из задач, которую отрабатывает НАТО, парализация Черноморского флота в случае конфликта. Для этого украинское руководство и проводит мероприятия».
Украина ведёт лобовую политику не только внешнюю, но и внутреннюю, модифицируя культурные коды. Это чувствуют социологи, проводя свои замеры. Руководитель социологической компании R&B Евгений Копатько говорил неприятные для России и нерадостные для русских Украины вещи: «Украина уже неоднородна, в общественном сознании наступил перелом. Точка невозврата в российско-украинских отношениях пройдена в 2004 году. Впервые за все эти годы мы получаем данные соцопроса: за предоставление русскому языку статуса государственного уже не высказывается большинство населения. Поэтому за русский язык придётся бороться не на общегосударственном уровне, а в определённых анклавах. То же самое может быть и с проблемой НАТО. Время работает против нас, количество людей, которые отстаивают русский язык, будет уменьшаться».
Информационную войну против собственных граждан ведут украинские средства массовой информации: «Тональность освещения российско-украинских отношений в украинских СМИ или нейтральная, или негативная. СМИ, особенно телевидение, формируют клиповое мышление», - заявил Копатько. То есть он хотел сказать, что выросло абсолютно новое поколение, которое не способно сопоставлять факты, во-первых, потому, что не с чем сопоставлять, во-вторых, потому, что оно не способно к анализу и не имеет к этому достаточной мотивации, посему все сообщения украинских СМИ, какими бы абсурдными и тенденциозными они ни были, воспринимаются на веру.
Справедливости ради Копатько добавил, что и российские СМИ тоже хороши: «Журналисты в России, пишущие на украинскую тематику, демонстрируют полное незнание темы. А у российского сообщества нет к Украине живого интереса - её рассматривают как территорию для трубы и всё».
Оптимизм привнёс политолог Владимир Корнилов: «Надо артикулировать мнение, что Черноморский флот должен остаться в Севастополе и после 2017 года. К сожалению, многие к этому в России относятся странно, дескать, поживём - увидим. Это вызывает у севастопольцев вопросы: россияне колеблются?».
Что касается общественного мнения граждан Украины, точнее, его формирования, то Корнилов считает, что над этим надо работать: «Заявления, встречающиеся в украинских СМИ, примитивны: к примеру, «Черноморский флот тормозит развитие экономики Севастополя». Но они работают! Мы проводили опрос, как граждане Украины относятся к идее вывода флота, вопросы были сформулированы по-особому: за безусловное продление базирования высказались восемнадцать процентов, за продление на условиях, экономически выгодных Украине, - тридцать семь процентов, за вывод Черноморского флота - двадцать четыре процента».
Что необходимо делать России с Украиной, попытался сформулировать заведующий отделом Украины Института стран СНГ Кирилл Фролов: «Во-первых, нам в России хватит агитировать самих себя, во-вторых, время действительно работает против нас, в-третьих, на Украине идёт не просто пропаганда, а промывка мозгов, поэтому если это клиповое мышление уже есть, нам надо делать свои клипы».
«Дважды рецидивист» и СБУ
Директор Института стран СНГ Константин Затулин, председательствовавший на конференции, в этот день был взвинчен, но корректен в высказываниях. Он шутливо назвал себя «дважды рецидивистом»: депутата Госдумы невъездным объявляли дважды, а очередная беседа российского деятеля с СБУ состоялась на глазах у всех участников конференции и телевизионщиков.
Если мэр Москвы Юрий Лужков проигнорировал предупреждение о «недопустимости совершения действий, которые наносят вред национальным интересам Украины и её территориальной целостности», после чего ему был запрещён въезд на Украину, то Константину Фёдоровичу не удалось стать «трижды рецидивистом». Всё ограничилось тем, что ему вручили предупреждение «о недопустимости недоброжелательных публичных заявлений, которые наносят вред украинскому законодательству». О том, что с ним хотят побеседовать представители Службы безопасности Украины, Затулину сообщили во время пресс-конференции, на которой он назвал празднование 225-летия «смотром российско-украинской дружбы - действительной, а не мнимой».
Константин Затулин объяснил, что хотел сказать Лужков и что так не понравилось украинским властям: «Слова Лужкова надо воспринимать, как одно из последних предупреждений. Юрий Михайлович заявил, что Севастополь - это не до конца решённая проблема, и Россия должна поднять этот вопрос в отношениях с Украиной. По договору 1999 года, Россия признаёт принадлежность Севастополя Украине, но это признание при определённых условиях - мы подписывали договор с нейтральной, внеблоковой Украиной. Мы согласились считать Севастополь украинским городом, где Украина находится в дружбе, сотрудничестве и партнёрстве с Россией. Но если Украина унижает Севастополь, считая севастопольцев людьми второго сорта, получается, что Украина сама в одностороннем порядке выходит из договора».
«Севастополь живёт по украинским законам, но если Украина станет членом НАТО, всё возможно. Не зря Украина опасается разрыва договора с Россией - на нём основано признание границ. Дорогие друзья, нельзя сидеть на двух стульях: и в НАТО вступать, и с Россией дружить. Выбирайте», - заявил депутат Госдумы.
По мнению Затулина, Договор о дружбе - документ декларативный: «Допустим, Россия не продлевает договор, нет, война не начнётся, но мы можем считать этот вопрос предметом новых переговоров. Если нет дружбы и сотрудничества, надо пересмотреть и всё остальное».
Общее мнение и о конференции, и о российско-украинских отношениях невольно выразил заместитель главного редактора газеты «Флаг Родины» Сергей Горбачёв, терпеливо досидевший от начала конференции до конца: «Семнадцать лет я слышу фактически одно и то же, а время идёт. Где прагматика? Каковы предпосылки стабильного развития Крыма? Я, к примеру, так и не определился».
http://www.kp.crimea.ua/news_details.php?news_type_id=1&news_id=3901
РЕГІОНАЛЬНА ВЛАДА
МИКОЛА СЕРДЮК: «УСПІХ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ ІННОВАЦІЇ»
Михайло Аксанюк, «Одеські вісті», 15.05.2008, Одеська обл.
Інтерв’ю Голови облдержадміністрації Миколи Сердюка розкриває актуальні питань життя регіон за результатами І кварталу 2008 року.Народногосподарський комплекс Одеської області у першому кварталі та квітні поточного року працював стабільно. У більшості галузей досягнуті результати, які істотно перевищують показники аналогічного періоду минулого року. Така оцінка випливає з підготовлених облуправлінням статистики даних про соціально-економічний стан області.
– Гадаю, що результати роботи народногосподарського комплексу області в перші місяці року можна оцінити як цілком задовільні. Зросли обсяги промислового виробництва, зі значним плюсом спрацювало більшість підприємств морегосподарського комплексу й транспорту в цілому. Успішно провівши весняні польові роботи, наші аграрії заклали тим самим добрий фундамент майбутнього врожаю. Зросли доходи населення, про що свідчить і збільшення обороту роздрібної торгівлі більш ніж на 20 відсотків у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
Приємно відзначити, що лідером за темпами зростання обсягів виробництва в січні-березні залишалося машинобудування. Як відомо, саме ця галузь, що значною мірою визначає потенціал будь-якої розвинутої країни, відчутно постраждала від економічної кризи 90-х років. І якщо промислове виробництво в області в цілому зросло у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 26,2 відсотка, то в машинобудуванні цей показник склав 61,6 відсотка. Збільшили випуск продукції провідні підприємства верстатобудування – "Мікрон", "Прес-маш", "Зонт". Зростає виробництво промислового холодильного і вентиляційного обладнання ("Кисеньмаш", "Кріопром", "Холодмаш"). Наприклад, в 1,7 раза зросли обсяги виробництва на заводі "Одескабель", чия продукція відповідає найсучаснішим європейським стандартам і користується високим попитом як в Україні, так і за кордоном. Найближчим часом на підприємстві почнеться серійне виробництво нових алюмінієвих кабелів силової групи, що дозволить йому розширити свою присутність на вітчизняному й закордонному ринках.
Збільшує обсяги виробництва і розширює асортименти завод поршневих кілець, продукція якого постачається в 14 країн. Добре попрацювали в першому кварталі виробники обладнання для харчової промисловості – заводи "Одмез" і "Продмаш". Значно зросли обсяги виробництва в суднобудуванні й судноремонті (приріст 44,8 відсотка). Серед постійних партнерів Кілійського суднобудівно-судноремонтного заводу – не тільки вітчизняні компанії, але й судновласники Бельгії, Голландії, Німеччини. Стабільно працювали підприємства хімічного комплексу – Одеський припортовий завод, ВАТ "Олімп-круг", ВАТ "Інтерхім", ВАТ "Елакс" та інші. Збільшили обсяги виробництва також підприємства з випуску будматеріалів, легкої промисловості, більшості інших галузей.
Результати роботи промисловості в першому кварталі дозволяють дивитися в майбутнє з оптимізмом. Тим більше, що після реконструкції став до ладу Одеський нафтопереробний завод – одне з найбільших підприємств регіону, питома вага якого в загальному обсязі промислового виробництва області завжди була значна. Про значимість цієї події свідчить участь в урочистій церемонії Президента України Віктора Ющенка. Робота заводу забезпечить додаткові надходження до обласного бюджету в обсязі 12 млн грн, які можна буде використати для розв’язання невідкладних соціальних питань. Дуже важливо й те, що аграрії Одещини будуть безперервно забезпечуватися високоякісним паливом.
Проте хотів би звернути увагу промисловців і підприємців на одну прикру обставину: обсяг реалізованої інноваційної продукції, що є новою для підприємств і для ринку, склав усього 13,3 відсотка, інноваційні проекти в першому кварталі виконували лише 46 підприємств. Це, звичайно ж, недостатньо з врахуванням того, що ми практично вже вступили у СОТ, а конкуренція на ринках промислової продукції безупинно зростає. У цих умовах ігнорувати інновації, як мінімум, недалекоглядно.
– Миколо Дмитровичу! Всі ми добре пам'ятаємо торішнюжорстоку посуху, тож Ваші слова про успішну весняну польову кампанію не можуть не тішити. Які ж види на врожай?
– Після такого важкого року, яким видався 2007-й, багато хліборобів намагалися, де це було можливо, розширити зерновий клин. У результаті посіви озимих зернових у нинішньому сезоні зросли на 180 тисяч гектарів. Усього ж разом з яровими зерновий клин 2008 року становить у нас 1,18 млн гектарів. А відповідно до регіональної програми "Зерно Одещини 2005 – 2010", у нинішньому році нам необхідно зібрати 2 млн 310 тисяч тонн зерна. Це той показник, що дає нам можливість повністю забезпечити потреби області в продовольчому зерні, насінні та фуражі. Неважко підрахувати, що навіть середня врожайність в 20 центнерів з гектара – а це для нас досить низький показник – дозволить одержати врожай, запланований програмою.
Звичайно, навесні, особливо гарної весни, хлібороби живуть надіями. У цьому зв'язку виникає запитання: а чому б нам не "прицілитися" на три мільйони тонн, адже таке вже бувало? Запитання, звичайно, цікаве, але не можна забувати, що ми живемо в зоні ризикованого землеробства, де навіть своєчасне і якісне виконання всіх технологічних вимог не гарантує високого врожаю. Чинник, що лімітує врожай на Одещині, – волога. Якщо "небесна канцелярія" нас не підведе, як торік, буде достатня кількість опадів, то зможемо вийти і на більш високий показник, ніж той, що намічений програмою "Зерно Одещини". Тим більше, що стан посівів на переважній більшості площ оцінюється як добрий і задовільний. Певний оптимізм вселяє й закономірність, вже досить давно виявлена одеськими аграріями: у нас в області на наступний сезон після посухи відпочила земля ніби намагається винагородити хлібороба і дає зазвичай вищий врожай. Будемо сподіватися, що в нинішньому сезоні природа не відступить від своїх правил. Ну а наше завдання – зробити все залежне від нас.
– Транспортний комплекс завжди був одним з "китів", на яких трималася економіка області. Від успішної діяльності портовиків, залізничників та автомобілістів залежать добробут десятків тисяч сімей наших земляків, наповнюваність місцевих бюджетів, вирішення багатьох соціальних завдань. Наскільки ефективною була робота транспортного комплексу області?
– Зазвичай на старті року у транспортників виникають певні труднощі, але цього року зима не перешкодила їм збільшити обсяги перевезень. Наприклад, Одеська залізниця відправила 7,5 млн тонн вантажів, що на 21,1% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Значно поліпшили показники своєї роботи автомобілісти. Але головне – стабільно нарощують обсяги вантажопереробки наші порти, насамперед Іллічівськ та Одеса. Успішно розвивається такий перспективний напрям, як транспортування контейнерів. Що стосується Усть-Дунайська, побудованого в радянські часи для існуючої тоді ліхтеровозної системи, то ліхтерні перевезення з розпадом Союзу виявилися незатребуваними, і цей порт став занепадати. Всі спроби його керівництва самостійно підшукати іншу роботу успіху поки що не мають. У той же час порт розташовано надзвичайно вигідно. Світовий досвід свідчить, що саме на стику моря й великих рік виникло чимало ефективно працюючих портів. Але для того, щоб перетворити Усть-Дунайськ на успішний порт, потрібні інвестиції, причому чималі. Держава в найближчі роки навряд чи на це зможе піти – отже, треба залучати приватних інвесторів. Ми виконали відповідні розрахунки, розробили комплекс пропозицій, розіслали листи зацікавленим організаціям. Але питання це – державного значення, і рішення щодо нього повинно бути прийнято на урядовому рівні. А інвестори, які бажають взяти участь у проекті, вже є.
– Миколо Дмитровичу! Вступ України до Світової організації торгівлі викликає різні, часом досить суперечливі, коментарі. У той час, як прихильники цього кроку оптимістично говорять про сподіване зростання валового внутрішнього продукту і приплив іноземних інвестицій, супротивники стверджують, що багато вітчизняних виробників і навіть цілі галузі нашої економіки просто загинуть у нерівній конкурентній боротьбі. Зокрема багато говориться про суворі випробування, які чекають на наш агросектор. Як, на Ваш погляд, вплине вступ до СОТ на економіку нашої області?
– Питання про наслідки вступу України до СОТ виявилося, на жаль, занадто політизованим, у зв'язку з чим ділове обговорення перетворилося у політичне ристалище, на якому деякі політики показують народу страшилки. Тим часом сьогодні членами СОТ вже стали понад 150 держав, при цьому деякі країни, зокрема Росія, стоять у черзі на вступ. У той же час не було випадку, щоб хтось вийшов з організації. Вже один цей факт досить переконливо свідчить про те, що бути членом СОТ вигідно.
Як показує досвід інших країн і оцінки наших експертів, економіка країни, яка вступила до СОТ, одержує додаткові стимули для експорту своєї продукції й стає привабливішою для іноземних інвесторів. Є всі підстави вважати, що саме так буде і у нашому випадку. За прогнозами Національного інституту стратегічних досліджень, валовий внутрішній продукт нашої країни завдяки вступу до СОТ зросте приблизно на півтора відсотка, а щорічний приріст іноземних інвестицій складе близько 5 млрд доларів.
Тепер звернемося до реалій Одеської області. Насамперед треба відзначити, що низка наших підприємств давно і успішно працює не тільки на українському, але і на закордонних ринках. Продукція припортового заводу, "Одескабелю", заводу шампанських вин і низки інших підприємств цілком конкурентоспроможна, тож їм боятися нема чого. Навпаки, вступ до СОТ розширить можливості їхнього експорту. За міжнародними стандартами давно працюють багато підприємств морегосподарського комплексу і транспорту в цілому. Навряд чи вступ країни до СОТ поставить перед ними якісь особливі завдання, які не доводилося вирішувати раніше.
Винятково складні процеси відбуваються останнім часом на світових аграрних ринках. Зростання споживання продуктів харчування в Індії та Китаї, а також успішна реалізація проектів з виробництва біопалива на тлі декількох не дуже врожайних сезонів призвели до небувалого зростання цін на зернові й олійні культури. Багато авторитетних фахівців вважає, що ця тенденція протриває досить довго. Отже, найбільші аграрні держави світу, зокрема, звичайно, і Україна, одержали потужний стимул для розвитку свого сільськогосподарського виробництва і нарощування експорту. Наші головні експортні продукти – зерно і насіння соняшнику, а останнім часом і ріпак користуються великим попитом на світовому ринку, їхня якість цілком відповідає вимогам СОТ.
Якщо вже в когось можуть виникнути проблеми, так це у тваринників і виноробів. Однак я впевнений, що наші аграрії їх переборють. Подібну ситуацію, якщо пам’ятаєте, аграрії вже пережили кілька років тому, коли Росія відмовилася від нашої молочної продукції. Головні причини цього рішення, безумовно, були в сфері політики, але певні претензії росіян мали під собою ґрунт: не всі наші підприємства-експортери суворо стежили за якістю продукції, що відвантажувалася на експорт. У підсумку деякі підприємства згорнули виробництво, а інші всерйоз зайнялися питаннями якості, модернізували виробництво, посилили контроль і сьогодні випускають продукцію, яка відповідає євростандартам.
Гадаю, щось подібне відбудеться і у нашому тваринництві. Сьогодні вже очевидно, що дрібний виробник не може забезпечити країну м'ясом. До того ж висока собівартість його продукції не дозволить конкурувати з європейськими виробниками. Розв’язати проблему можуть тільки великі господарства, здатні забезпечити високий рівень механізації, обґрунтований раціон кормів, зниження інших витрат – у підсумку одержати потрібну кількість продукції за конкурентними цінами. І цей процес в Україні вже пішов. Можу привести красномовний факт: у Болградському районі завершується будівництво свинокомплексу на 24 тисячі голів. У проект закладено суперсучасні європейські технології, які дозволять одержувати продукцію високої якості за цілком прийнятними цінами. Будує комплекс велике сільськогосподарське підприємство, яке обробляє на півдні області близько 20 тисяч гектарів землі. Працюють люди по-сучасному, із застосуванням новітніх технологій. Гадаю, за такими великими агрокомплексами – майбутнє нашого сільського господарства, і тваринництва зокрема.
Що стосується виноробства, то перед працівниками цих агропідприємств справді можуть виникнути реальні труднощі. Якість наших виноматеріалів не поступається якості виноматеріалів інших країн Європи. Але останнім часом у європейських країнах помічається надвиробництво виноматеріалів, і винороби, звісно, готові їх збувати за досить низькими цінами. У той же час вітчизняне виноробство тільки-тільки починає виходити із кризи, що виникла ще в середині 80-х років внаслідок антиалкогольної кампанії, – і собівартість продукції в нас поки що досить висока. Якщо в цих умовах зменшити мита на ввезення в Україну вина і виноматеріалів в 5-10 разів, як це передбачено тарифними зобов'язаннями, прийнятими нашою країною, то деяким нашим виноробам може загрожувати занепад.
Проте становище зовсім не безнадійне, як може здатися на перший погляд. Фахівці знайшли вихід: пропонується знижувати мита не відразу, а поетапно – протягом трьох-п'яти років. Такий перехідний період дозволить нашим виробникам адаптуватися до нових умов і надалі конкурувати із закордонними виноробами на рівні. З подібними пропозиціями вже виступили деякі вітчизняні виробники й об'єднання виноробів. Одеська облдержадміністрація їх підтримала і звернулася з відповідним листом до уряду. Хотів би відзначити, що в цьому питанні, як, втім, і при вирішенні інших актуальних проблем регіону, ми чітко координуємо зусилля з обласною радою і її головою Миколою Скориком. Звичайно, у процесі нашої адаптації до правил і стандартів СОТ ми ще не раз будемо стикатися з непростими завданнями, але їх не треба ні політизувати, ні драматизувати. А вирішувати – у процесі надходження.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=10465НАТАЛІЯ РОМАНОВА: «МАЛИЙ БІЗНЕС І ТУРИЗМ ПОВИННІ ПРАЦЮВАТИ НА БЮДЖЕТ І ДЛЯ ЛЮДЕЙ»
Віктор Кирієнко, Сергій Павленко, «Деснянська правда», 13.05.2008, Чернігівська обл.
Про наповнення місцевих бюджетів, внесок у це малого бізнесу та про інші проблеми розвитку місцевого самоврядування – розмова з головою Чернігівської обласної ради Н. Романовою.Без достатньої фінансової бази територіальна громада вперед – ні на крок. При тих скупих податкових надходженнях до місцевих бюджетів цей рух досить скромний. Така, поки що, законодавчо неузгоджена бюджетна політика в державі, адже формуються місцеві скарбниці не за принципом субсидіарності, як у країнах Європейського Союзу, а навпаки. А це аж ніяк не сприяє самодостатності місцевих рад у вирішенні повсякденних соціальних проблем. Ось тут і виникає питання: де шукати вихід із подібної ситуації, аби позитивно впливати на розвиток територіальних громад, на покращання життя людей? Про ситуацію з наповненням місцевих бюджетів, вплив на цей процес малого бізнесу, а також про інші проблемні питання розвитку місцевого самоврядування – наша розмова з головою обласної ради Наталією Романовою.
– Наталіє Андріївно, як відомо, основа нормального соціального розвитку будь-якої територіальної громади залежить, насамперед, від рівня наповнення її місцевого бюджету. В країнах із розвинутою ринковою економікою одним із головних джерел цього є малий бізнес. А яку роль відіграє на сьогодні ця сфера економічної діяльності на Чернігівщині?
– Якщо взяти до уваги, що мале підприємництво дає до місцевих бюджетів області близько п’ятої частини бюджетних надходжень, то його роль для розвитку нашого краю основоположна. На Чернігівщині немає мегапідприємств. Наша область ще за радянських часів була більше сільськогосподарською, а також регіоном, який працював на військово-промисловий комплекс. Згадаймо хоч би Чернігівський радіозавод чи той же Ніжинський «Прогрес», інші великі промислові комплекси, які працювали на «оборонку»…
Шлях на конверсію військового виробництва, а заразом і на впровадження «новітніх» агрореформ на селі, не зробив позитивного перевороту у системі зайнятості населення. І через це питання розвитку і підтримки малого бізнесу – це питання формування економічного і соціального обличчя як на рівні області, так і на рівні держави.
Справа в тому, що безпосередній учасник економічної діяльності – це, насамперед, підприємець і те ж приватне підприємство, які виконують кілька важливих місій. Для держави – це зростання ВВП, кількості робочих місць у реальному секторі економіки, зменшення соціальної напруги. Для місцевої влади – це, перш за все, податки, а для господарюючих суб’єктів – гнучкі та динамічні партнери з низькими накладними видатками.
Завдяки своїй мобільності та динамічності, підприємництво з кожним роком охоплює все більший сектор економічної діяльності. Займає свою нішу на ринку. І тому для Чернігівщини це, справді, серйозний економічний сегмент, де вже зареєстровано і працює, з урахуванням фермерських господарств, 5685 малих підприємств.
Якщо проаналізуємо ситуацію з формуванням ринку малого бізнесу в області, то побачимо, що перевага тут, насамперед, віддається такій формі господарювання як суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа, яких тільки протягом минулого року зареєструвалося 7243 одиниць. Всього ж в області станом на 1 січня 2008 року налічується 40673 діючих суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб. А загалом у сфері малого бізнесу Придесення (з урахуванням найманих працівників) зайнято понад сто тисяч людей. І скажу, що це не просто суб’єкти підприємницької діяльності. Це активні люди, які взяли на себе не тільки відповідальність за фінансування і життєве забезпечення своїх родин, за наповнення місцевих бюджетів, але й за тих людей, яким вони надали роботу. Щодо останнього, то саме на малий бізнес припадає близько 80 відсотків від загальної кількості створених торік у виробничому секторі області робочих місць. І тому державі і місцевій владі треба приділяти якомога більше уваги саме розвитку малого підприємництва.
– Який же внесок до місцевих бюджетів роблять підприємці області і яку підтримку мають для свого розвитку?
– Торік, зокрема, реальні надходження коштів до бюджету від діяльності суб’єктів малого підприємництва зросли порівняно з попереднім роком на 28% і становили майже п’яту частину від загальних бюджетних надходжень.
З обласного бюджету на реалізацію заходів Програми розвитку малого підприємництва на нинішній рік виділено 360 тис. грн., але, сподіваюся, що при найближчій корекції обласного бюджету ми зможемо цю суму значно збільшити. У 2007 році через регіональний Фонд підтримки підприємництва по Чернігівській області було профінансовано 6 підприємницьких проектів на загальну суму 329 тис. грн., а Чернігівським відділенням Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надано фінансову підтримку на поворотній та безоплатній основі фермерським господарствам на загальну суму 535 тис.грн.
Звичайно ж, ці суми не такі й значні. Розумію, що в першу чергу кошти треба виділяти тим підприємцям, які показали свою здатність бути підприємливими. Адже, як свідчить статистика, далеко не всі бізнесмени мають підприємницький талант. І це теж треба враховувати. Адже у деяких країнах, між іншим, навіть визначають відсоток населення, яке має такий талант. Саме такі люди і беруть на себе відповідальність за створення приватних підприємств та нових робочих місць. І якщо є такий талант, то його треба обов’язково підтримати. Особливо потрібно сприяти організаціям, які опікуються цими талантами. В їх числі і регіональний Фонд підтримки малого бізнесу по Чернігівській області, який надає мікрокредити для відкриття власної справи.
Безумовно, що нині банківська система, розвиваючись, пропонує початкуючим підприємцям також різні кредити. Але, на жаль, відсотки по них настільки великі, а ще ж і плюс застава, що дуже часто підприємці бояться того, що не зможуть вчасно за них розрахуватися, а то й просто залишитися в боржниках. Хоч, коли ми поглянемо на Господарський кодекс, то там зазначено, що підприємництво – це діяльність на свій страх і ризик. Ось таке визначення. Але я думаю, що зі вступом України в СОТ, можливо, до нас прийдуть банки на умовах головного офісу і в плані кредитів відсотки будуть меншими. І тоді, врешті-решт, банківська система почне надавати дієву допомогу малому бізнесу.
Питання розвитку малого бізнесу в області постійно розглядаються на зборах обласної Асоціації «Ради Чернігівщини». Зокрема, в кінці лютого ми провели виїзне засідання асоціації на базі Чернігівського району, яке повністю було присвячене вирішенню проблем малого підприємництва в регіоні. Під час його роботи ми особливо переконались, яку велику підтримку малому бізнесу може давати втілення в життя інвестиційних проектів. В області вже впроваджуються 75 таких проектів і, насамперед, у галузі переробки сільгосппродукції та місцевої природної сировини.
Із вдалим упровадженням одного із них члени асоціації змогли ознайомитися у селищі Седнів, де з 2002 року приватне підприємство ДП «Левона-С», яким керує Василь Левицький, реалізує інвестиційний проект «Виробництво крохмалю і крохмалопродуктів із картоплі та пшениці». Обсяги інвестицій для реалізації проекту складають 960 тис. дол. США, термін реалізації – 6 років. Проектом передбачається довести щорічні обсяги виробництва до 2,2 тис. тонн крохмалю і крохмалопродуктів, створити і зберегти загалом 120 робочих місць. Вже введена перша черга будівництва, у тому числі лінія з виробництва крохмалю картопляного. З початку реалізації вказаного проекту підприємством вже освоєно інвестицій на суму 5,4 млн. грн. Ось це і є одним із прикладів підприємницького таланту, про який я вже згадувала попередньо.
Я розумію, що тут дуже багато залежить від держави. Прийнято Закон України «Про підтримку малого підприємництва», а на рівні області відповідну галузеву програму. Держава і нині відпрацьовує те законодавче поле, яке б полегшило існування малого бізнесу
З іншого ж боку самі бізнесмени добре розуміють, що їм треба все активніше відстоювати свої права. Я впевнена, що цей ланцюжок буде вибудовуватись на рівні держави, профільних міністерств, на рівні певних, у хорошому розумінні, лобістських структур, які повинні в законодавчому полі проводити ті ініціативи, які створюють законодавче середовище для нормального розвитку підприємництва.
– А які проблеми найчастіше виникають перед підприємцями області?
– Насамперед – це брак коштів, відсутність земельних ділянок для розміщення власного майна та обладнання, або ж це досить громіздкі дозвільні процедури, які гальмують початок діяльності малих підприємств виробничої сфери після їх державної реєстрації. І саме тут ефективним є застосування так званого «єдиного вікна», як спрощеної процедури на шляху до відкриття власного бізнесу.
Та головне, що і самі підприємці не дрімають у цій ситуації. Вони об’єднуються і спільно захищають свої права. Зокрема, в нашій області підприємницьких спілок і профспілкових організацій більше двох десятків. У їх числі найактивніші – в Чернігові, Ніжині, Прилуках, в Борзнянському районі. Зокрема, як приклад, в останніх двох регіонах відповідно створено 5 і 3 громадські осередки захисту прав малого бізнесу. І ці об’єднання справді послідовно і дієво відстоюють свої законні права не тільки на ведення власного бізнесу, забезпечення родин всім необхідним для життя, але ще й право на поповнення місцевих бюджетів податками від підприємницької діяльності. Як приклад, активні дії пасажироперевізників, зорганізовані асоціацією «Чернігівавто», обласною організацією роботодавців автотранспорту та обласною організацією профспілки працівників автотранспорту, які вимагають повного і своєчасного перерахунку субвенції на перевезення пільгових категорій населення, усунення з маршрутів нерегулярних перевізників, скаржаться на тиск з боку контролюючих органів. Вони вже провели кілька протестних акцій, наслідками яких були заміна куратора галузі, обов’язки якого виконував один із заступників голови ОДА, призначення нового начальника територіального відділення Держтрансінспекції України, зрушено з місця питання щодо розрахунків за перевезення пільгових категорій громадян…
– Як кажуть, тут є проблема. І вона, як засвідчують засоби масової інформації, характерна не тільки для Чернігівщини. А, отже, вимагає вирішення не лише на обласному, але й на державному рівні. І не тільки щодо виплати заборгованої субвенції, але й щодо примирення обох таборів пасажироперевізників. Будь-ласка, прокоментуйте цю ситуацію.
– Діяльність автоперевізників в державі сьогодні регулюють два закони. Один з них стосується підприємницької діяльності нерегулярних перевізників або, як їх часто називають «нелегалів», інший – регулярних, які, власне, постійно працюють на виділених за конкурсом маршрутах. І одна і інша сторони вже побували на особистому прийомі не тільки в мене, але й у депутатів обласної ради. Отож ця проблема нам знайома, і ми розуміємо всю її складність. Опікується нею постійна комісія обласної ради з питань будівництва, зв’язку, транспорту та енергетики, яку очолює депутат облради Сергій Вітренко.
Проте для більш конкретного вивчення ситуації, що склалася на ринку пасажироперевезень та вжиття щодо цього відповідних заходів, дев’ятою сесією п’ятого скликання обласної ради було створено тимчасову контрольну комісію з перевірки пасажирських автоперевізників, до складу якої увійшло 10 депутатів. Її завдання – здійснення контролю за станом організації перевезення пасажирів та проведення перевірок дотримання безпеки на регулярних маршрутах загального користування. Перед контрольною комісією поставлені конкретні і серйозні завдання, і вже на наступній сесії ми будемо заслуховувати звіт про здійснену нею роботу.
В чому ж суть проблеми, яка заважає розвитку як малого, так і середнього перевізного бізнесу? Насамперед, у недосконалості законодавчого поля. Саме вона і призвела до вже згаданого конфлікту між двома таборами автопідприємців, не кажучи вже про субсидійні борги та безмірну «опіку» з боку контролюючих органів. І цей конфлікт, як кажуть, треба регулювати так, щоб було зрозуміло перспективу, в якому напрямку рухатися.
Добре, що на сьогодні у Кабінеті Міністрів України таку перспективу розуміють. Тут вже створено спеціальну робочу групу, до якої увійшли представники багатьох асоціацій перевізників від областей. Головна її мета – напрацювати масив законодавчих ініціатив, які повинні врегулювати порушену проблему. А поки що ситуація така, що «нелегали» обирають те, що не заборонено законом. І якщо підприємницьку діяльність обох ланок перевізників регулюють два закони, то кожна з них вибирає те, що є на цей час для неї більш раціональним і доцільним. На маршрутах і з’являються такі собі «пірати», які часто чіпляють на лобове скло маршруток таблички на кшталт «автобус на замовлення» чи інші, аби лишень уникнути чи зменшити суми передбачених законодавством платежів.
У числі важливих маршрутів – напрямок «Чернігів-Київ». І коли говорити про його перевізників, то слід, насамперед, взяти до уваги, що свого часу вони фактично напрацювали цей, нині досить прибутковий, напрямок, створили нові робочі місця і стали надавати послуги, які мають величезний попит. Адже зараз тисячі чернігівців, проживаючи в рідному місті на Десні, щоденно їздять на роботу до столиці, а потім і в зворотному напрямі. Виникає питання: чи змогли б упоратися з таким пасажиропотоком тільки одні крупні АТП, у розпорядженні яких лише третина транспортних засобів (32,9%)? Воно просто риторичне. А, отже, тут потрібен компроміс, вигідний для обох спірних сторін і, звичайно ж, для самих пасажирів. Адже ці рейси фактично вже стали регулярними.
Однак, я впевнена, що абсолютно правильно ставиться питання щодо безпеки вже названих нерегулярних перевезень. Адже, якщо місця посадки пасажирів, згідно з нормативними правилами, повинні бути відповідно обладнаними і сприяти їх безпеці, то цієї вимоги треба обов’язково дотримуватись. Слід виконувати і всі умови щодо страхування пасажирів від непередбачених нещасних випадків. Врешті-решт, це один з кроків до того, аби нерегулярні перевізники ввійшли до когорти регулярних і стали, як кажуть, абсолютно легальними. І якщо уряд правильно до цього підійде, то він поступово поставить ці дві категорії перевізників у рівні законодавчі умови, не заперечуючи те, що вже пробило дорогу в життя самостійно.
– Звичайно ж, згаданий конфлікт не на користь головним фінансистам їхньої діяльності – пасажирам. Який же попередній підсумок цього, особливо небажаного для простих громадян місцевих бюджетів, протистояння?
– Щодо перебігу подій, то 12 березня були припинені внутрішньообласні маршрути, на яких працюють учасники протестної акції, а 19 березня був влаштований пікет біля обласної адміністрації. Цього ж дня відбулася зустріч за участю представників пікетників та керівництва адміністрації, а ввечері – підсумкова нарада, на якій, окрім перевізників, були присутні і депутати обласної ради. На ній були враховані певні вимоги протестуючих. Повноваження куратора автоперевізників, якими був наділений один із заступників голови облдержадміністрації, були передані депутату обласної ради Володимиру Приходьку – керівнику контрольної депутатської комісії з питань пасажироперевезень. Одночасно було призначено начальника територіального відділення Державної транспортної інспекції України. Постало також питання щодо відповідності займаній посаді і начальника ДАІ в області. Було також зрушено з місця і питання щодо розрахунків за перевезення пільгових категорій громадян.
Хотіла б зазначити, що в бюджеті області на нинішній рік на покриття витрат автоперевізникам передбачено 16,5 млн.грн. субвенції з Держбюджету. Проте, як не прикро, ще не розроблено чіткого механізму її розподілу. З цього приводу теж була дискусія в обласній раді. З аналогічного питання я консультувалася у Кабінеті Міністрів України і хочу сказати, що на сьогодні на рівні держави положення про розподіл згаданої субвенції, як не прикро, ще не затверджено.
Обласною держадміністрацією було напрацьовано свій підхід до вирішення питання розподілу субвенції на регіональному рівні. Вона виділяється відповідно до чисельності пільгових категорій громадян у районі. Однак буває так, що кількість маршрутів та перевізників в окремо взятому районі не завжди відповідає пропорційній чисельності пільговиків. І це хвилює. Адже, приміром, в одному районі більше пільгових категорій населення, але ринок пасажироперевезень не розвинутий, а в іншому, навпаки, – пільговиків менше, а кількість перевізників і маршрутів перевищує сусідський рівень. Проте першому району дають більше субвенцій, а останньому – менше. При цьому суб’єкт одержання субвенції законодавчо неконкретизований. Ось тут і виникає проблема. І тому завдання місцевої влади – знайти оптимальний і справедливий варіант розподілу субвенцій, аби не згубити ті внутрішньобласні та районні пасажиромаршрути, які служать людям.
Як не прикро, про що інформує і преса, держава з перевізниками Чернігівщини ще не розрахувалася. Адже на початок нинішнього року борг із субсидій становив 1 млн. 620 тис. грн. Коли врахувати, що перевізники є суб’єктами підприємницької діяльності, то влада просто позбавляє їх головного заради чого і ведеться ця діяльність – прибутку. Думаю, що у цих питаннях багато в чому нам би допоміг досвід інших областей, який треба запозичувати, а заразом і шукати розумний вихід з цієї ситуації.
І нарешті, щодо конкурсного виділення маршрутів. Коли обласна рада приймала Програму соціально-економічного розвитку, ми ставили питання, щоб до складу кожної конкурсної комісії обов’язково входили представники районів. Тому що при розподілі маршрутів не завжди враховується такий фактор, як якість надання послуг. Нерідко по факту конкурс виграє той, у кого гірші умови перевезення пасажирів. І тому я завжди наголошую, що подібні конкурси повинні проводитися абсолютно прозоро і відкрито з обов’язковою участю представників влади та громадськості району, маршрутну мережу якого виставлено на тендер.
– Наталіє Андріївно, ви торкнулися досить важливих і наболілих питань, які хвилюють не тільки самих перевізників, але й, насамперед, усіх громадян, що користуються їх послугами. А якими ви бачите перспективні шляхи додаткового наповнення бюджетів територіальних громад за рахунок комунальних податків і зборів?
– Це питання стосується ще серйознішої теми. Адже бюджет – основа основ соціального розвитку територіальних громад і регіонів. Я думаю, що існує нагальна і невідкладна потреба у реформуванні місцевих податків. Треба, щоб вони стали вагомим джерелом наповнення місцевих бюджетів: приносили не 3-7 відсотків власних доходів, як у нас в Україні, а 50 і більше відсотків, як це вже мають у країнах Європейського Союзу.
Як голова обласної ради і віце-президент Асоціації місцевих та регіональних влад України, я разом з іншими керівниками обласних рад брала участь у відпрацюванні змін до Бюджетного кодексу України. Наші пропозиції полягали у внесенні до цього бюджетного акта основоположних факторів реального самоврядування, характерного для всіх держав Євросоюзу – принципів субсидіарності і самодостатності. Концепція така була нормально відпрацьована. Але ж поки що, як в кажуть народі, віз і нині там. За умов органи місцевого самоврядування просто не мають змоги нормально вирішувати місцеві галузеві програми соціально-економічного розвитку. А якщо додати до цього ще й те, що делеговані повноваження державою фінансуються іноді тільки на 50 чи 70 відсотків, то ми маємо вкрай обмежені бюджетні можливості місцевих рад для вирішення самоврядних проблем.
Обласною радою неодноразово вносилися пропозиції з цих питань до профільного Бюджетного комітету Верховної Ради України, Міністерства фінансів, Спілки лідерів місцевих та регіональних влад.
Ці важливі питання обговорювалися нами і на розширеному засіданні правління секції малих міст Асоціації міст України та громад, що відбулося у Новгороді-Сіверському 21 березня нинішнього року. Разом з його учасниками ми відпрацювали цілу низку пропозицій до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України щодо покращення бюджетної політики в державі. Жвава дискусія на цю тему засвідчила, що бюджетні питання для територіальних громад малих міст у числі найболючіших.
Дуже прикро, що місцевому самоврядуванню в Україні не вистачає головного – самоврядності і самодостатності. Адже саме дефіцит бюджетного фінансування – головна перепона на шляху їх соціального розвитку. Те ж саме можна сказати і про сільські та селищні громади, які також потерпають від тотального безгрошів’я. Прикрий факт: торік з 594 бюджетів, які складають зведений бюджет Чернігівщини, лише 26 були самодостатніми. І це говорить про те, що цю невтішну ситуацію треба кардинально змінювати на найвищому державному рівні на користь саме територіальних громад, які є основою і надійною підвалиною української державності.
– А яка ситуація з наповненням місцевих бюджетів у розвинутих країнах Європи, адже вам, як члену постійної делегації України в Палаті регіонів Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи, доводилося не тільки знайомитися, але й вивчати передовий зарубіжний досвід?
– В європейських країнах місцеві податки і збори є основним дохідним джерелом місцевих бюджетів, дієвим інструментом міжтериторіального перерозподілу. Їх кількість не порівняти з вітчизняними. Там до складу місцевих належать такі податки, які в Україні вважаються загальнодержавними. Ми, коли вивчали досвід Польщі, дуже здивувалися, що податок на доходи громадян відраховується на рівні гміни – територіальної громади на зразок нашої сільської ради – на рівні 50 відсотків. У місцевий бюджет спрямовується частина податку з юридичних осіб, чого у нас немає й близько.
Окрім того, там діє великий перелік місцевих податків і зборів, до якого відносяться не тільки дріб’язкові і другорядні, а й великі за обсягами надходжень прямі, непрямі і майнові податки. Це зумовлює їх високу фіскальну роль, перетворює в одне з основних джерел прибутків місцевих бюджетів, які дають можливість не тільки прекрасно розвивати соціальну сферу, але забезпечувати солідні зарплати її працівників і всіх бюджетників. У доходах державних бюджетів країн Європи податки на власність не відіграють значної фіскальної ролі, однак вони є вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів.
І добре, що нині органами місцевого самоврядування нашої держави ставиться питання про те, щоб проаналізувати досвід європейських держав щодо урізноманітнення місцевих податків та зборів і впровадити кращі їх зразки в Україні.
Для удосконалення системи місцевого оподаткування в Україні треба насамперед оновити правове регламентування справляння місцевих податків і зборів через прийняття відповідного закону, врахувавши при цьому суттєві зміни, що мали місце у відносинах власності, реальних доходах населення та соціальній структурі. Беручи до уваги досвід Європи, до місцевих можна було б віднести деякі загальнодержавні податки. І зокрема, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, плату за землю, податок із власників транспортних засобів, на промисел, плата за торговий патент на певні види підприємницької діяльності, надходження від збору за забруднення навколишнього природного середовища тощо.
Надходження від цих податків дадуть змогу встановити залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, кількістю створених робочих місць, рівнем оплати праці тощо. Таке становище змусить органи місцевого самоврядування активніше розв’язувати проблеми зайнятості, створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва і соціальної інфраструктури.
Ми вважаємо, що розширення переліку місцевих податків і зборів має відбуватися за рахунок запровадження податків з цільовим використанням одержаних коштів. Наприклад, збори на прибирання чи освітлення вулиць…
За умов загрозливої екологічної ситуації в Україні, на нашу думку, корисними могли б стати місцеві екологічні податки, які доцільно стягувати як штрафи за забруднення повітря, водоймищ, лісів, інших природних ресурсів, за утилізацію шкідливих відходів. Такі податки були б дієвим інструментом у забезпеченні збереження та охорони довкілля і поліпшення екологічної ситуації в країні. Як не прикро, склалося становище, за якого наша багата природними ресурсами Чернігівщина вже протягом сорока років не має ефективної плати за нафту та газ, які видобуваються на її території.
Від імені обласної ради ми приймали неодноразові звернення щодо того, аби рентні платежі розподілялися, хоч би і частково, але на користь областей. А саме, щоб четверта частина спрямовувалася на користь регіональних бюджетів. Ми працюємо над цими питаннями. І, до речі, буквально 25 березня цього року, на сімнадцятій сесії обласної ради, ми прийняли звернення до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України щодо відрахувань п’ятої частини збору за водокористування до місцевих бюджетів. І це робимо не лише заради додаткового наповнення місцевих бюджетів, а більше з метою фінансування першочергових заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів, виконання робіт щодо попередження водних стихій і усунення їх наслідків. Щоб ці кошти залишалися в області для вирішення місцевих проблем. Адже за використання води треба платити, як це й робиться в країнах Європи. Тим більше, що воду Чернігівщини, а це майже 60 мільйонів кубометрів щорічно, використовують для виробничих проблем сотні підприємств.
І саме за це має бути хоч якась компенсація для області. Так само і для інших регіонів держави. Якщо відраховуються за це гроші в Державний бюджет, то чому ж області і райони, на території яких іде водозабір, не повинні мати компенсацію за свої природні ресурси? Тим більше, що у нас на Чернігівщині – 1570 мальовничих річок, загальною протяжністю понад 8,33 тисячі кілометрів, 1300 озер і 1897 ставків, а ще ж 4058 артезіанських свердловин, які використовуються для задоволення виробничих потреб. А що вже говорити за оспівану нашим знаменитим земляком Олександром Довженком, «зачаровану» Десну, яка висунута номінантом на Всеукраїнський конкурс «7 чудес України». Вона, справді, – диво, і не тільки своєю красою, але й тим, що напуває своєю йодованою водою нашу столицю. І нам дуже важливо, аби податки, які нараховуються за експлуатацію нашого природного середовища, сприяли тому, щоб органи місцевого самоврядування мали змогу виконувати всі зобов’язання з реалізації місцевих бюджетів на благо соціально-економічного розвитку свої територій та громад.
– До речі, щодо рентної плати, а це, насамперед, надра, що експлуатуються на Чернігівщині. Який доробок у самодостатність і соціальний розвиток громад дає видобуток вуглеводнів, що проводиться, якщо не помиляємось, на території п’яти південних районів області?
– Не помиляєтесь, адже в зону нафтогазодобувних регіонів входять Варвинський, Ічнянський, Прилуцький, Срібнянський і Талалаївський райони, де починаючи з 1959 року, було видобуто 115 млн. т. нафти і 10 млрд. куб. м газу. І найприкріше те, що фактично віддавши із своїх надр на десятки мільярдів доларів вуглеводневої продукції, ці регіони до цих пір залишаються соціально необлаштованою і депресивною зоною. Нонсенс! Такого економічного і соціального здирництва не знайдете навіть у найбіднішій державі світу. Проте, у нас – це в порядку речей.
Звичайно ж, обсяги видобутку вуглеводнів у цих регіонах скромніші, ніж у тому ж Кувейті чи Арабських Еміратах, але ж там до відкриття покладів нафти була суцільна бідність і безмежні пустелі, а тільки почали видобувати вуглеводні – все ожило. Нині тут суцільні зелені оазиси і безтурботне та найбагатше у світі суспільство.
Як не прикро, реальних позитивних зрушень за весь час експлуатації надр у Чернігівських нафтогазоносних регіонах не сталось. І це за умов, що в 1972 році тут добували дві третини української нафти. До цих пір, приміром, у Талалаївському районі газифіковано тільки одну Талалаївку. Нині, правда, розпочато газифікацію півдесятка сіл, але ж у районі їх 45!
Мабуть, найприкріший і рекордно абсурдний приклад – село Українське цього ж таки Талалаївського району. На його території експлуатується аж 20 свердловин (майже десята частина усіх свердловин НГДУ «Чернігівнафтогаз» ВАТ «Укрнафта»), а люди до цих пір опалюють свої оселі дровами та торфом! Окрім того, тут повністю розбиті дороги, розвалена інфраструктура… В той же час нещадна експлуатація сільської землі дає до місцевого бюджету лише 9 тис. грн. – не вистачить навіть на ямковий ремонт стометрового проміжку вулиці. Подібна ситуація і в інших населених пунктах нафтогазоносних районів.
Я не хотіла б, щоб аналогія щодо сказаного була відносно до держави, але ж бажаю, щоб саме на вищому державному рівні звернули увагу на те, що не може народ, який живе на багатій надрами землі, відчувати себе, як у резервації.
– Що вже зроблено для відновлення соціальної справедливості та економічного захисту згаданих нафтогазоносних регіонів?
– На мій погляд, тут головне, що обласна рада звернула увагу на цю несправедливість однією з перших серед владних інституцій Чернігівщини. Зважаючи на назрілі екологічні та соціальні проблеми в цих регіонах, депутати обласної ради тричі відмовляли в наданні нових земельних ділянок для ВАТ «Укрнафта».
Цим проблемам була присвячена і спільна нарада, яку обласна рада разом з обласною держадміністрацією провели в Прилуках. За її підсумками було прийнято звернення до ВАТ «Укрнафта» щодо співпраці в напрямку покращення соціально-економічної ситуації в нафтогазодобувних регіонах області. Акціонерному товариству запропоновано укласти відповідну угоду щодо щорічного виділення ним на розвиток територіальних громад області 22,6 млн. грн.
– Наталіє Андріївно, на завершення нашої бесіди хотілося б ще раз повернутися до порушеної на її початку теми. ви одна з прибічників впровадження на теренах області зеленого туризму, як найменш бюджетно затратних напрямків діяльності малого бізнесу. Які Ви бачите перспективи його розвитку на рідній Чернігівщині?
– Хотіла б сказати, що бачу в цьому найсприятливішу перспективу. Томущо наша область з її прекрасною Десною, з ровесниками запровадження християнства у Київській Русі – Спасо-Преображенським собором та Антонієвими печерами, з її справжнім чудом природи – урочищем Замглай, з древнім Любечем і Седневом, гетьманською столицею Батурином, палацо-парковими ансамблями в Качанівці та Сокиринцях, Рихлівським монастирем, мальовничими Вишеньками, Тростянецьким дендропарком, іншими історичними та природними прикрасами нашого краю має велику можливість бути привабливою не тільки для вітчизняних туристів, але й для десятків тисяч зарубіжних паломників.
І в цьому багатому різномаїтті привабливих та мальовничих туристичних місць велику роль повинен відігравати зелений туризм. Чим він вигідний і привабливий для територіальних громад? Тим, що не вимагає державних капіталовкладень. І тим, що об’єктом зеленого туризму може бути будь-яке село чи навіть віддалений хутірець. Головне, що цей вид туризму задовольняється використанням існуючого потенціалу населених пунктів, наявністю приватного житлового фонду, продуктів харчування в сім’ях тощо. Крім цього, туристів приваблює екологічно чистий ландшафт, цілюще повітря, затишні сільські помешкання, наявність об’єктів обслуговування, доступні ціни.
Питання щодо вивчення та запозичення досвіду зеленого туризму, які вже маємо в краї, ми постійно включаємо в порядок денний виїзних зборів обласної асоціації «Ради Чернігівщини», членами якої є голови районних рад та міст обласного значення. Адже цей вид малого бізнесу сприяє наповненню місцевих бюджетів, створенню нових робочих місць, розвитку соціальної сфери. І головне – без сторонніх капіталовкладень.
В числі хороших прикладів – об’єкт зеленого туризму в селі Андріївка Чернігівського району – садиба приватних підприємців Тетяни та Сергія Карпачових, які презентували членам нашої асоціації свій міні-готель «Андріївські озера» з розгалуженою мережею сільського відпочинку. Прекрасний приклад – осередок зеленого туризму «Соколиний хутір» у селі Петрушівка Ічнянського району, який ми детально вивчали на попередніх зборах. Тут у селянських побілених хатах зразка ХVІІІ-ХІХ століть створено 25 місць для бажаючих відпочити у сільській місцевості. Для туристів тут пропонується широкий спектр послуг, а саме: полювання з соколами, рибальство, велопрогулянки та прогулянки на конях. Тут створений музей, де представлені експонати від часів Трипільської культури і до сьогодення… За словами господаря цього приватного підприємства, отамана місцевого козацького осередку Миколи Черепа, відпочити на хутір приїжджали навіть туристи з Японії, Швеції, Швейцарії, інших країн, не кажучи вже про співвітчизників. І приємно, що в ці глинобитні хатки, прикрашені національними українськими рушниками, їдуть не тільки відпочити, але й пізнати, що ж таке є Україна, в чому її етнічна привабливість, в чому її душа.
У Сосницькому районі ми вивчали справжній європейський досвід роботи туристично-готельного комплексу «Перлина Полісся» в селі Рудня, а ще відвідали чудово облаштоване для зеленого туризму урочище «Бернадське». В мальовничій місцевості Ріпкинського району з червня минулого року розпочав роботу туристичний кемпінг «Голубі озера». Віднедавна реалізується новий туристичний проект «Пригодницький сплав по річці Десна». Дуже добре, що такі приклади у нас уже є. І все це робиться лише за рахунок внутрішніх інвестицій. Тобто організатори зеленого відпочинку не йдуть із протягнутими руками прохати гроші для організації свого бізнесу, а створюють його власними силами. Та головне, що результатом цього бізнесу є додаткові надходження до сільських і селищних скарбниць, а місцевим жителям – нові робочі місця.
І тому я хочу наголосити, що питання розвитку зеленого туризму в сільській місцевості у плані перспективного впровадження у дію має бути першочерговим у полі зору як органів представницької, так і виконавчої влади. Тим більше, що вже через три роки в Україні і Польщі буде проходити європейський чемпіонат з футболу «Євро – 2012». І ми повинні зробити все залежне, щоб і наша область, а Чернігів найближчий із обласних центрів до Києва, змогла гідно прийняти всіх болільників, які забажають у ці дні відвідати нашу область.
– Які кроки в цьому напрямку вже робляться?
– Насамперед, ми створили обласну асоціацію працівників готельного і туристичного бізнесу, яку очолює директор комунального підприємства обласної ради «Готельний комплекс «Придеснянський» Сергій Протченко. І дуже добре, що ця організація починає працювати у правильному руслі. Я думаю, якщо Чернігів не входить до списку тих міст, де буде проходити чемпіонат «Євро-2012», то ми все рівно знаємо, що наш край не залишиться поза увагою цього міжнародного спортивного заходу, бо ми поряд із столицею.
Це питання, між іншим, розглядалося нещодавно на колегії Мінтрансбуду, членом якої мене обрано. Мова там йшла про те, що основні заходи чемпіонату, в тому числі і різноманітні туристичні екскурсії, будуть проходити в радіусі 100 з лишком кілометрів від Києва. Отож Чернігів, як найближчий до столиці обласний центр, підпадає під ці перспективи. Тим більше, що в Києві передбачено цілих 54 матчових годин. І це говорить про те, що наш обласний центр буде в числі перших міст України, куди гості чемпіонату насамперед можуть приїхати.
Хочеться, щоб на нашу прекрасну Чернігово-Сіверську землю обов’язково звернули увагу. А ми, у свою чергу, будемо робити все залежне щодо підтримки цього напрямку роботи на користь всієї громади і бюджету нашого рідного краю та на радість його гостей, які, будемо сподіватися, приїжджатимуть до нас все частіше з любов’ю до Чернігівщини в душі.
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
СОКИРЯНИ ВІТАЮТЬ ЄДНАННЯ НАЦІЇ
Петро Калита, «Час», 15.05.2008, Чернівецька обл.
Відбулася презентація Блоку національних сил Буковини на Сокирянщині.Блоківці з нетерпінням чекали цього дня: Сокиряни – це перший райцентр Бессарабії, де створювався БНСБ. Недруги Блоку натякали, що у бессарабських районах не будуть сприймати національну українську ідею і БНСБ там не одержить підтримки.
Не так сталося, як їм хотілося. Навпаки, до української ідеї саме на Бессарабії сьогодні спраглі люди. Адже усі ми однакові. Усі однаково радіємо з перемог держави, однаково на нас відбиваються труднощі. Хіба була різниця між Сокирянами і Вижницею, коли голосували на референдумі за незалежність України? Не було. І не буде. Бо ми всі разом – велика українська нація.
Це й було доведено на велелюдному зібрані у Сокирянах 11 травня. Того дня люди з’їжджалися до райцентру з усіх сіл району. Вони несли туди свої тривоги і гіркі думи про те, куди заводить наша влада свій народ і як з цього вийти.
Особливо тривожилися жителі сіл Вашківці, Селища, Грубного та інших. У першому селі не вщухають бої за землю. Там селяни не на життя, а на смерть стоять проти «Сварога». Хмельницька фірма з осідком у Шепетівці одержала корпоративні права на користування землею від теперішнього голови райради, а порадитися зі справжніми власниками землі — селянами, напевне, «забули». Тому почалися бої. У селі днює і ночує підрозділ «Беркут». А до Вашківців перманентно «навідуються» бритоголові хлопці з битами у руках. Там уже не раз проливалася кров. Селяни змушені організовувати загони самооборони. Про це йшлося на презентації Блоку національних сил Буковини на Сокирянщині. Член ради Блоку, депутат обласної ради Петро Кобевко закликав у кожному селі створити загони національної самооборони і відстоювати свої права на майно і землю. Бо більше нікому. Правоохоронні органи, прокурори і їм подібні часто самі посягають на це майно і на ґрунт людський. Їхні будинки вже височіють на кручах Дністра. Дійшло до того, що приватизували там не тільки землю, а й воду. Бо до річки вже не зайдеш: охорона з собаками не пускає:
— У нас є закон, але його не виконують, — говорив Петро Кобевко. – Адже всі знають, а прокурор знає краще за всіх, що заборонено будь-яку будівлю чи паркан встановлювати ближче 100 метрів від берега річки. А з нахилом до 3% заборонена зона становить до 200 метрів.
Але жодний дністровський загарбник не зважає на закон. Доведеться тоді людям самим виконувати державні функції і силами патріотів України ліквідувати незаконні будови на березі Дністра.
У залі на підтвердження цієї думки піднявся добрий десяток молодих унсовців. Вони гаслами «Слава нації!», «Смерть ворогам!» підтвердили серйозність наміру вжити заходів для повернення українській громаді загарбаного берега Дністра.
У Селищі, Грубному недавно скоїлися резонансні вбивства людей. Скрізь виною стає горілка. Блок національних сил Буковини закликає громадян до культури вживання спиртного. Аби алкоголь не відбирав у нас розум і не штовхав на необдумані вчинки.
Важливою проблемою на Сокирянщині, як і по всій Україні, є заробітчани. Вдома облогують поля, вже не вистачає робочих рук на підприємствах, а найпродуктивніші сили — за кордоном. Ми змушені створити умови, за яких люди мають заробляти не менше, ніж в Італії чи Еспанії. І умови праці мають бути не гіршими за європейські. Все інше у нас набагато краще: і земля, і люди роботящі.
Присутні з увагою вислухали представників БНСБ Івана Антонюка (УНП), Олександра Бурденюка (НРУ), Віктора Лютика (КУН), Віталія Мельничука (ВО «Свобода»), Володимира Ткача (УНА-УНСО), Петра Кобевка та Василя Бойчука, координатора Блоку у Чернівецькій області.
Потім були цікаві виступи представників політичних партій та громад Сокирянщини. З цих виступів стало зрозуміло, що у районі йде нещадна боротьба за владу між запеклими друзями з БЮТу та НУНС. Вони вже так захопилися боротьбою, що про інтереси людей не дбають. Тому повинна прийти сила, яка змусить поступитися тих, хто свої амбіції та свої інтереси ставить вище за народні. Такою силою у нас є Блок національних сил Буковини.
Декларацію про входження до Блоку підписали представники УНП, Руху та КУНу Сокирянського району. Також до ради Блоку на Сокирянщині входить і представник Новодністровська, міста обласного підпорядкування. Таким чином у Сокирянах створили 8-й районний Блок національних сил Буковини. Після Путили, Вижниці, Сторожинця, Глибокої, Кіцманя, Заставни, Садгори.
http://www.chas.cv.ua/20_08/4.htmlХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МАЄ ВШАНУВАТИ СИМОНА ПЕТЛЮРУ
«Проскурів», 15.05.2008, м. Хмельницький
Хмельницька обласна організація КУН наполягає на перейменуванні однієї з вулиць на честь борця за українську державність С.В. ПетлюриХмельницька обласна організація Конгресу Українських Націоналістів надіслала на адресу міського голови Сергія Мельника звернення з пропозицією вшанувати Главу Директорії УНР, Головного отамана Армії УНР Симона Васильовича Петлюру, 129-а річниця від дня народження якого відзначається в травні цього року.
Враховуючи велич імені Симона Петлюри, його величезну роль у національно-визвольному русі, Хмельницька обласна організація Конгресу Українських Націоналістів вважає за необхідне розглянути питання: перейменування однієї з вулиць, названих іменами людей далеких до історії нашого міста, а то й ворожих до усього українського, на честь Українського Героя, борця за українську державність Симона Васильовича Петлюри; виділення земельної ділянки для спорудження пам’ятника Головному отаману Армії УНР.
“Симон Петлюра – це символ українського національно-визвольного руху, боротьби за українську державність, – наголосив голова секретаріату Хмельницької обласної організації Конгресу Українських Націоналістів Олександр Симчишин. Постать Петлюри для України надзвичайно масштабна, він напряму пов’язаний з нашим краєм. Ми переконані, що міська влада Хмельницького зобов’язана вшанувати Голову Директорії УНР...”.
Прес-служба Хмельницької обласної організації Конгресу Українських Націоналістів.
ЕКОНОМІКА
ДЕНЕГ НЕТ. ДО ОСЕНИ?
Олег СУСЛОВ, «Вечерняя Одесса», 13.05.2008, Одесская обл.
Все больше складывается ощущение, что статистическая наука избрала в своей работе жанр соцреализма.Вспомните, как каких-то 20 лет назад уличные плакаты и газетные передовицы — на фоне пустых магазинных полок — вещали о достижениях советского Агропрома в области производства мяса, молока, яиц, масла. Сегодня подобные победные реляции можно услышать в адрес финансового рынка, мол, все показатели имеют устойчивую тенденцию роста, хотя истинное положение дел уже по-настоящему пугает своей непредсказуемостью.
Для иллюстрации вышесказанного приведу фрагмент реального диалога между банкиром и потенциальным заемщиком, желающим взять ипотечный кредит. Напомню, что совсем недавно финансовый рынок предлагал среднюю ставку в долларах США в размере 13-14 процентов годовых. Теперь же банкир, совершенно не смущаясь, говорит: «А под 28 процентов возьмешь?». Заемщик — тоже не комплексуя — достойно парирует: «Возьму». На что банкир извиняющимся тоном сообщает: «Извини, но денег в банке нет. Подождешь до осени?»
Разговор этот состоялся в первых числах мая. К этому моменту ситуация на финансовом рынке накалилась до предела, обнажив три главные проблемы.
Первая — в результате борьбы с инфляцией (в качестве инструментов были выбраны ужесточение требований Нацбанка по резервированию коммерческими банками средств по ряду операций и «замораживание» бюджетных денег на счетах Госказначейства, объем которых, по некоторым оценкам, превысил 20 миллиардов гривен). финансовая система осталась без денег. Стоимость ресурсов на межбанковском рынке доходила до 40-45 процентов годовых, и то далеко не все банки могли одолжить денег — даже под такие дикие проценты — своим менее запасливым коллегам.
Вторая проблема: сворачивание кредитных программ. Нет денег — нет кредитов. А взять средства практически негде. На мировых финансовых рынках — кризис, а Национальный банк только относительно недавно приступил к рефинансированию коммерческих банков, причем деньги получают далеко не все желающие и под достаточно высокую ставку — 14 процентов годовых. Поэтому, по признанию многих одесских банкиров, с конца зимы банки кредитуют только текущие потребности предприятий, откладывая до лучших времен выдачу средств на реализацию новых проектов.
Физических же лиц от кредитования практически отлучили. Даже решение кредитного комитета банка о том, что по вашей заявке о выдаче заемных средств на покупку жилья, земельного участка или автомобиля принято положительное решение, еще не означает, что вам действительно сразу же дадут деньги. Придется постоять в очереди таких же страждущих, ибо одновременно всех не осчастливливают.
Тем не менее, люди готовы ждать и готовы переплачивать по процентным ставкам, лишь бы уберечь свои сбережения от прожорливой инфляции, конвертируя их в собственность, цена которой все равно будет расти.
Наконец, Третья проблема, вернее, вопрос: когда вся эта вакханалия закончится? Ведь сегодня на финансовом рынке царит полная неопределенность. Никто не решается дать прогноз о том, когда же у банков появятся ресурсы, до какого уровня упадут потом процентные ставки и вернутся ли они к своим прежним значениям, каким будет курс доллара по отношению к гривне?
Наиболее оптимистично настроенные специалисты временем оздоровления финансового рынка называют начало осени. Получается, что банковская система может еще три, максимум, четыре месяца поработать в режиме «автопилота», а потом возможно наступление необратимых для финансового рынка последствий.
Впрочем, банкиры очень надеются, что власть не допустит прихода этого «потом». Ведь в основе многих сегодняшних экономических «чудес», включая инфляцию. — это подтвердил и опрос деловых ожиданий предприятий в I квартале 2008 года, проводящийся по инициативе НБУ, — лежит политическая нестабильность, которая в любом случае не может длиться вечно.
Безусловно, наступит и курсовая стабильность. Правда, очень мало посвященных в тайну: когда же все-таки? Игры с долларом, при которых официальный курс упорно держится на отметке «5,05», а безналичный на межбанковском рынке опустился к 25 апреля до отметки «4,85», причем Нацбанк не выходит с предложением о покупке американской валюты, наводят на мысль, что кому-то сегодня выгодно загнать доллар, как говорится, «под плинтус», дабы скупить его по дешевке, а потом он опять вернется к отметке «4,95-5,00». Тем более, что в экономических обзорах появились прогнозы о намечающемся во втором полугодии 2008 года начале оздоровления американской экономики. Хотя многие крупные украинские предприятия, например, ведущие морские торговые порты, устав от валютных игрищ, приняли решение о переводе расчетов за товары и услуги в евро.
Говоря о положении дел в банковской системе нашего региона на пресс-конференции, посвященной итогам I квартала, начальник управления НБУ в Одесской области Михаил Азаров отмечал, что коммерческие банки озабочены решением текущих задач, среди которых основными являются перерегистрация финучреждений —обществ с ограниченной ответственностью — в открытые акционерные общества и выполнение нормативов роста собственного капитала до требуемых величин.
За рефинансированием в Нацбанк обращались далеко не все самостоятельные комбанки региона, однако деньги получили все, кто хотел. Никому не было отказано, что лишний раз свидетельствует о высокой репутации кредитно-финансовых учреждений нашего региона. Много нареканий вызывает повышение тарифов коммерческих банков на свои услуги для физических лиц по рассчетно-кассовому обслуживанию, по осуществлению денежных переводов. Однако главный банкир области взял под защиту своих подопечных, напомнив, что Закон «О банках и банковской деятельности» предписывает кредитно-финансовым учреждениям работать рентабельно.
Что они с удовольствием и делают: прибыль банковских структур области за
I квартал 2008 года составила 333 миллиона гривен, что в полтора раза больше, чем за аналогичный период прошлого года...
http://vo.od.ua/article/8266
ПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ. НОВИЙ ЕТАП?
Петро Громовий, «Деснянська правда», 3.05.2008, Чернігівська обл.
Вибір інвестора переростає в протистояння частин селищної громади, людей, котрі живуть по-сусідству, на одній вулиці. Щось у нашому реформуванні земельних відносин таки й справді недодумано.Ідеться, звісно, про земельний переділ, і ніякого підтексту заголовок не містить. Чорний – за кольором землі, а чорноземами Бахмаччина не обділена, як і селище міського типу Дмитрівка. Нинішній переділ обумовлений боротьбою за пайовика, власника земельних та майнових подій, між інвесторами.
Власник паю – на те і власник, щоб розпоряджатися ним за власним розсудом. Звичайно, він обирає того інвестора, котрий обіцяє вищу орендну плату, кращі соціальні програми, виконує свої обіцянки. Все, здавалося б, просто. Але життя нерідко підкидає ситуації, які зав’язуються у такий тугий вузол, котрий непросто розв’язати.
Раніше у Дмитрівці був колгосп імені Крупської. Згадуючи минуле, дмитрівці часто посилаються: от колись у ньому того було стільки, а цього стільки. Було… Недолуга аграрна політика, чи її відсутність, у перші ж роки незалежності поставила село на коліна. Процес постійного приниження сільгоспвиробника тривав достатньо довго. Господарства банкрутували одне за одним. Вижило небагато. Обтяжені боргами, вони чекали потужних інвесторів. Не всі дочекалися…
Пройшло свій шлях реформування від КСПП до товариства з обмеженою відповідальністю (2005 рік) і ТОВ «АгроДмитрівське». Проте зміна вивісок питання по суті не вирішила, як, до речі, і зміна керівництва. Тутешня далеко не бідна земля давала ганебно низькі врожаї. Заборгованість по зарплаті на початок 2007 року перевищила 700 тисяч карбованців. Борговим зашморгом на шиї господарства висів півторамільйонний кредит, узятий протягом 2005-2006 років під заставу худоби, аби хоч якось звести кінці з кінцями.
Зневірені у власних силах, дмитрівці почали шукати в тутешній окрузі надійного інвестора. Але, ознайомившись із фінансовим становищем господарства, потенційні інвестори делікатно відмовлялися. Нарешті в березні минулого року «за гуж» узявся Ігор Булах, який і очолив «АгроДмитрівське». Спадщина, чесно кажучи, дісталася йому гірше нікуди. Весна надворі, а у складах – ні насінини, ні добрив, ні пального. Одні борги. Землю, зрештою, засіяли, дали лад вирощеному. Заклали основу врожаю цьогорічного, засіявши з осені озимими 980 гектарів. 500 гектарів підготували під нинішню ярину. І зараз часу не гають. Механізатори за день напруженої роботи заробляють по 100-120 гривень.
Появу на шляху інвестора-конкурента в образі товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» можна було передбачити. Спрацювала, очевидно, інерція попередніх негараздів у господарській діяльності. По-друге, 31 грудня минулого року закінчувався п’ятирічний термін дії угод на оренду земельних паїв. «АгроДмитрівське», як таке, що шукає інвесторів, з’явилося в Інтернеті і таким чином потрапило в поле зору «Нібулона» з Миколаївської області. Група прихильників нового інвестора звернулася письмово до сільгосппідприємства з проханням узяти себе під своє крило, побувала у двох селах у Вінницькій області, де господарює «Нібулон». Дмитрівчанам сподобалося. Повернувшись, вони почали працювати з людьми по укладенню угод із «Нібулоном». Сьогодні протистояння наростає. В хід у таких випадках, як правило, ідуть взаємні звинувачення.
Справді, друга і третя ферми другої комплексної бригади, де ми побували з Миколою Рогулею та Надією Бубенок (прихильниками «Нібулона») мають сьогодні жалюгідний вигляд. Деякі фрагменти приміщень напіврозібрані, без вікон, дверей і дахів, металевої начинки. Ще не так давно тут мукало і мекало, люди мали роботу і якусь зарплату. Можна зрозуміти гнівні слова на адресу керівництва (якого тільки?) колишньої завфермою Валентини Іллющенко, що сьогодні тут ні худоби, ні приміщень, ні, звісно ж, робочих місць. А розтягується те, що залишилося, серед білого дня. Ми бачили, як і тоді хтось із дмитрівців із молотком у руках заготовляв собі цеглу. Купи такої «приватизованої» цегли зі стін твариницьких приміщень лежали й через дорогу.
Але правда й те, що занепад галузі розпочався не з приходом інвестора, і худобу не він почав збувати. Просто забрали її в інше місце, бо тут уже не могли дати ради. Худоба, до речі, знаходиться під заставою, і кількісно її стільки ж у господарстві, як і прийняло її нове керівництво. Можна також ставити під сумнів деякі питання процедури зборів акціонерів, оцінку діяльності чи бездіяльності інвентаризаційної комісії, річні підсумки роботи «АгроДмитрівського», відколи біля його керма став Ігор Булах, але ж немало і зроблено. Передусім ліквідовано заборгованість по зарплаті. Перебоїв з виплатою зараз не спостерігається.
Про це повідомили кореспонденту заступник директора ТОВ «АгроДмитрівське» Олександр Киричок, бригадир тракторної Микола Троцький, обліковець Людмила Фомич, доярки Валентина Рябченко та Леся Мірошниченко. Нинішнього року люди вперше одержали оплату за земельні паї у розмірі півтора відсотка від їх вартості, хоча угодою передбачався 1 відсоток. Та й на той відсоток коштів не знаходилося, бо майже щороку господарство працювало збитково. Наступного року передбачають рівень оплати за паї підвищити до 3,5 відсотка. Такий показник зазначений у переукладених угодах тих пайовиків, котрі надали перевагу «АгроДмитрівському». Більше того, цей відсоток передбачають із кожним наступним роком поступово підвищувати.
У нинішньому році виплачено грошима й по 10 відсотків вартості майнового паю. Ще 5 відсотків мають виплатити після збирання врожаю. Таким же чином передбачено проплатити наступного року, у 2010-ому році рівень проплати становитиме 25 відсотків. До речі, термін дії угод щодо майнових паїв означений 2010 роком.
Далі. Хто переуклав угоди на оренду земельних паїв, матиме можливість безкоштовно зорати город площею 25 сотих, одержати 50 кілограмів борошна вищого гатунку за пай, півтонни соломи тощо.
Наступного року «АгроДмитрівське» планує ввести в дію сучасний доїльний зал на фермі у Щучій Греблі, обіцяє пайовикам надати допомогу в газифікації їх осель. «Нібулон» також обіцяє, крім 3 відсотків плати за орендовані паї, наполовину викупити майнові і поміч в газифікації, солідну оплату механізаторам. Присутня під час розмови одна з власниць земельного паю резонно запитала представників «АгроДмитрівського», де вони були раніше з цими пропозиціями. Якби не конкуренти, чи йшлося б про це сьогодні? Певно, що ні. Бо потрібні відповідні власні фінансові ресурси, яких «АгроДмитрівське» зараз не має.
На момент перебування господарство переуклало 240 угод на оренду земельних паїв, точних даних по «Нібулону» не називають. Складається враження, що люди ставлять підписи під угодами, не дуже вчитуючись у текст, довіряючи на слово. До речі, ми маємо тексти угод і від «Нібулона», і від «АгроДмитрівського».
Непокоїть інше. Вибір інвестора переростає в протистояння частин селищної громади, людей, котрі живуть по-сусідству, на одній вулиці. Наша історія знає різні чорні переділи. Нерідко дорого, дуже дорого обходилися вони суспільству. Відомо ж бо, яке значення мала і має сьогодні земля для селянина. І в конфліктах інвесторів власники майнових і земельних паїв можуть стати розмінною монетою, стороною, котра потерпить найбільше. А може й виграти. Питання лише в тому, якою ціною дістанеться виграш.
Ось і спадає на думку: чи варто сьогодні відміняти мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, що в його передчутті не в останню чергу стимулює інвестиційні потоки.
Як бути в цьому випадку «АгроДмитрівському», котре вже вклало солідні кошти у виробництво? Що робити «Нібулону», якщо це підприємство не загітує достатню кількість власників паїв, передусім земельних? Зрештою, як почуватиметься громадянин, маючи, скажімо, майновий пай в «АгроДмитрівському», а земельний – у «Нібулоні»? І кому з них потрібен буде такий пайовик? Ситуації далеко не з розряду вигаданих. Вони вже примушують замислюватися пайовиків.
Щось у нашому реформуванні земельних відносин таки й справді недодумано. Правильно, з людьми треба працювати персонально, дбати, щоб процес був прозорим, відкритим і у межах чинного законодавства. Нікому не позаздриш у ситуації, що склалася у Дмитрівці, і насамперед – селищному голові Станіславу Ковтуну. Він уособлює тут владу. А спробуй у його становищі утримати на плаву човна, якщо його розгойдують бурхливі емоції. І часом справді чорні аргументи на користь чергового земельного переділу.
І все ж таки хочеться вірити, що здоровий глузд візьме гору.
Бахмацький район.
РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
ЦЕНЫ РАСТУТ, А ЖИЗНЬ... УЛУЧШАЕТСЯ?
А. Ковальский, "Эхо", 15.05.2008, г. Житомир
Цены на базарах Житомира, увы, продолжают стремительно расти. Напрашивается парадоксальный вывод: украинским гражданам нужно спасать свои кошельки от собственного правительства.В нашей стране рост цен стал таким же привычным явлением как смена дня и ночи. Хозяйки в отчаянии: невозможно угадать, с какой суммой идти сегодня на рынок - продукты дорожают так, что покупать их приходится все меньше, а денег тратить все больше. Можно ли привыкнуть к таким прыжкам цен буквально на все? Компенсирует ли повышение зарплат и пенсий этот обвал цен? И вообще, насколько все подорожало за последний год?
Первых два вопроса риторические, - ответ на них хорошо известен всем. Конечно, к такой постоянной инфляции привыкнуть нельзя, как нельзя привыкнуть, например, к раку или какой-нибудь другой смертельной болезни. Итог известен. Нормально жить в постоянном стрессе от такой нестабильности долго нельзя. И никакие заверения нынешнего правительства в том, что жизнь тем не менее улучшается, не срабатывает - в стране не так-то много богачей, которым ценовой рост "по барабану", или помаранчевых фанатиков, готовых терпеть от своих идолов все, что угодно, или просто ненормальных. В основном народ все и сам прекрасно видит, поскольку в отличие от членов правительства зарабатывает свой хлеб очень трудно, ходит за покупками в обычные магазины, платит за коммунальные услуги, ездит в общественным транспортом, лечится в обычных больницах, покупая лекарства за свои кровные, и т.д. А вот насколько все же за год выросли цены?
Госкомстат Украины на днях разместил на своем сайте следующие данные: цены на продукты питания и безалкогольные напитки в апреле 2008 года увеличились по сравнению с апрельскими ценами прошлого года на 47,2%. Увеличилась ли на столько же ваша зарплата, пенсия? А ведь речь идет только о хлебе насущном. Выросли еще и коммунальные платежи, расходы на транспорт, медицину и т.д.
Поскольку на днях центральные отечественные телеканалы транслировали заседание правительства, на котором бледная Ю. Тимошенко, безуспешно пытающаяся улыбнуться в нужном месте, что-то такое говорила о снижении цен и полной победе ее Кабмина над жуткой инфляцией уже в... июне (!?), мы проинформируем читателя о том, на фоне каких "цифр" воспринимали эти фантастические заклинания премьер-министра, скажем, житомиряне. Да, подсолнечное масло, например, чуть подешевело, оставаясь по-прежнему невиданно дорогим. Возможно, гривен на двадцать стали дешевле и супердорогие плазменные телевизоры, но...
Цены на базарах Житомира, увы, продолжают стремительно расти. По оперативным данным госкомиссии по ценам в Житомирской области, начиная с января нынешнего года, дорожают на глазах все социально значимые продукты, даже соль... Кило пшеничного хлеба у нас с января подорожало на 49 копеек, а перед майскими праздниками уже стоило 3 гривны. А килограммовый хлеб из муки высшего сорта - 3,93 грн. Рис, стоивший 3,58 грн., подорожал до 5,60 грн. А масло побило все "рекорды": в конце прошлого года килограмм стоил 18,2 грн., а уже в мае - 25,36 грн.! "Варенка", в которой еще надо поискать мясо, с 15,91 грн. подорожала до 18,05 грн. (хотя в уважающих себя "колбасных" киосках меньше чем за 25-30 гривен ее не продают).
Возвращаясь к росту цен за минувший год (с апреля 2007 г. по апрель 2008 г.), заметим, что те самые 47,2% роста - это средняя цифра. Масло и жиры, например, теперь стоят на 82,6% дороже, чем год назад, а подсолнечное масло, одногривневым снижением цены на которое так гордится Ю. Тимошенко, тем не менее год назад стоило на 114% дешевле. Более чем на 101,5% за год выросли в цене фрукты, на 89% - овощи (включая картошку).
Квартплата выросла на 12%, цены на содержание и ремонт жилья - на 14,6%, канализацию - на 18,2%, воду - на 18,1%. Подорожали мебель, бытовая техника и т.д. Медицинские услуги подорожали в среднем на 19,2%, медикаменты - на 15,4%. Транспортные услуги за год подорожали на 24,8% (железная дорога - на 15,1%, а автодорожный транспорт - на 27,2%).
А цены на учебу? Дошкольная и начальная школы подорожали на 27,3%, средняя школа - на 17,9%, а стоимость высшего образования увеличилась в среднем на 15,1% (стоимость учебы на гражданском факультете Житомирского военного института, например, выросла почти в два раза: 5 тысяч 600 гривен в год теперь превратились в 10 тысяч гривен за год обучения).
Словом, апрельская инфляция (к апрелю прошлого года) составила 30,2%. Небезынтересно и то, что еще год назад этот показатель (по сравнению с апрелем 2006 года) равнялся 10,5%. Что же произошло за прошедший год? Более нестабильной ситуации в стране, чем та, которую породил парламентский кризис и досрочные выборы в Верховную раду (вспомним, кто был их инициатором), трудно вообразить. Сможет ли обуздать такую опасную инфляцию нынешнее правительство? Попытаться ответить на этот вопрос можно лишь беря в расчет совершенно конкретные экономические показатели, пропуская мимо ушей клятвы и заверения, под какой бы красивой косой они ни рождались. В 2007 году рост валового внутреннего продукта в Украине составил 7,6% (это, между прочим, высокое четвертое место среди 11 стран региона с развивающейся экономикой). В этом году, если все будет относительно нормально (!?), по прогнозам специалистов Международного валютного фонда (которых очень трудно упрекнуть в каком-то предвзятом отношении к нынешнему украинскому руководству), увы, снизится до 5,6%. И при всем уважении к евроатлантической риторике ныне правящих в Украине демократов, суровые спецы из МВФ, учитывающие также и уровень способности наших нынешних руководителей, собственно говоря, управлять страной, вынуждены прогнозировать следующее: украинская экономика вынуждена будет совершить "жесткую посадку" уже в 2009 году, когда рост ее ВВП замедлится до 4,2%. Это если все будет у нас продолжаться, как сейчас, если все у нас, по мнению Ю. Тимошенко, "будет хорошо". То есть, при отсутствии каких-либо реформ в экономике и при наличии угрожающе растущей инфляции.
Напрашивается парадоксальный вывод: украинским гражданам нужно спасать свои кошельки вовсе не от бандитов, а от собственного правительства.НЕ ТАКЕ СТРАШНЕ ОСББ, ЯК КОМУСЬ ЗДАЄТЬСЯ
Зінаїда Матяшова, «Полтавський вісник», 15.05.2008, Полтавська обл.
Чи реально поліпшити якість житлових пос¬луг і зберегти житловий фонд шляхом створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків – ОСББ?Міська програма реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2007-2010 рр. передбачає реорганізацію житлово-експлуатаційних дільниць обласного центру. Проте, на думку депутата Полтавської міської ради від фракції БЮТ Ганни Кіященко, злиття деяких ГЖЕДів хіба що зменшить витрати на їхнє утримання (за рахунок скорочення управлінського апарату). А от якість послуг від цього навряд чи поліпшиться
Але ж у цій Програмі, як і в Стратегічному плані економічного розвитку Полтави до 2015 року, визначена оперативна мета – створення конкурентного середовища у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Г.Кіященко глибоко вивчила шляхи реформування ЖКГ у країнах колишнього соціалістичного табору та на пострадянському прос¬торі, знайома з досвідом багатьох міст України й нині працює над спеціальним дослідженням, яке збирається оприлюднити наприкінці травня на семінарі Інституту відкритого суспільства в Буда¬пешті. На її думку, реально поліпшити якість житлових пос¬луг і зберегти житловий фонд можна тільки шляхом створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків – ОСББ.
– У всьому світі, – говорить Ганна Василівна, – давно вже дійшли думки, що найефективніше розпоряджатися й дбати про своє майно може тільки власник. У Полтаві більш ніж 90 відсотків квартир у багатоповерхових будинках приватизовані, тобто належать мешканцям, але утримують багатоповерхівки, як і раніше, ГЖЕДи.
За законодавством України, приватизувавши своє житло й одержавши документ про право власності на нього, мешканці стають співвласниками інженерних мереж, дахів, підвалів, сходових маршів, так званих колясочних тощо. Тобто кожна сім'я володіє не тільки своєю квартирою, а й певною часткою місць загального користування, хоча в свідоцтві про приватизацію вона не зазначена. Проте майном загального користування у Полтаві розпоряджаються ГЖЕДи й управління майном комунальної власності міста. І це ненормально. Єдиний вихід – це створення ОСББ, члени яких наведуть лад у своїх будинках.
ПВ Полтавці, як правило, нарікають на роботу ГЖЕДів, проте чомусь не наважуються об'єднатися й зареєструвати ОСББ …
– У Законі України «Про об'єд¬нання співвласників багатоквартирного будинку» сказано, що ОСББ створюється за ініціативою мешканців. Однак може спливти чимало часу, поки ми дочекаємося такої ініціативи. Ми мусимо вести широку роз'яснювальну роботу, пояснювати, які переваги виникають після створення товариств.
ПВ А які ж це переваги?
– ОСББ має право отримати у власність або довгострокове користування прибудинкову територію. А це захищає прилеглу земельну ділянку від зведення на ній додаткових споруд — так званого ущільнення забудови, яке сьогодні створює проблеми багатьом мешканцям. Загальні збори або правління ОСББ розпоряджаються й місцями загального користування. Це дозволяє, наприклад, здати в оренду підвал, площі для розміщення реклами, колясочну тощо й таким чином зменшити розмір квартплати. Досвід показує, що квартплата в будинках, які належать до ОСББ, здебільшого нижча, ніж в інших.
Товариство набагато ефективніше, ніж окремий мешканець, може боротися з монополістами, які надають неякісні послуги. Загалом правління ОСББ має широкі повноваження й може укладати угоди про вивезення сміття, прибирання території чи надання інших послуг не тільки з комунальними підприємствами, а й з приватними структурами. А це – крок до здорової конкуренції на ринку житлово-комунальних послуг, у результаті якої поліпшиться якість обслуговування населення.
Для обслуговування будинку не обов'язково наймати такий самий штат, як у ГЖЕДі, – можна обме¬житися тимчасовими робітниками – тільки на час виконання ремонту.
ПВ Але ж чимало будинків у Полтаві тривалий час не ремонтувалися, а отже, потребують значних капіталовкладень. Якщо ці витрати перекласти на плечі мешканців, їм доведеться, окрім квартплати, здавати ще й чималі суми на ремонт…
– Законодавство регламентує, що при передачі житла новому власнику (в даному випадку ОСББ) попередній власник має зробити ремонт. Отже, міська влада обов’язково мусить відремонтувати будинок.
Я переконана, що для того, аби стимулювати створення ОСББ, до адресних програм капітального ремонту будинків та благоустрою прилеглих територій, до програм щодо встановлення побудинкових лічильників води та тепла й ремонту сходових кліток потрібно вносити ті будинки, де створено або створюється об'єднання співвласників. Пояснення просте: будинок матиме справжнього господаря, здатного підтримувати порядок і берегти майно. Отже, бюджетні кошти будуть використані ефективно. А місто опікуватиметься тими об'єктами, які нікому передати – школами, дитсадками, лікарнями, дорогами.
ПВ Скільки ОСББ діє на сьогодні в Полтаві?
– На жаль, не дуже багато – всього лише 23. Навіть у Комсомольську, який значно менший від обласного центру, їх майже вдвічі більше. Торік, приміром, у Полтаві було зареєстровано тільки 3 ОСББ.
ПВ У чому ж справа?
– На мою думку, сама ідея ОСББ дещо спотворена. Коли в Полтаві проходили громадські слухання з питань реформування ЖКГ, то деякі представники ОСББ, яких запросили на слухання, відверто висловлювали бажання передати свій будинок назад, в управління ГЖЕДу, через погану якість житлових послуг.
От скажіть, чи може будь-який пересічний полтавець вплинути на керівника ГЖЕДу? Теоретично, звичайно, може, але для цього йому треба звернутися зі скаргою в управління житлово-комунального господарства, міськвиконком, зрештою, подати судовий позов. А на голову правління ОСББ вплинути набагато простіше, бо його обирають на загальних зборах. Але люди ще не вміють (або просто не хочуть) відстоювати свої права.
Нещодавно мої знайомі переселилися в новозбудоване житло в центрі міста. Їм повідомили, що відразу після здачі будинку в експлуатацію в ньому було створено ОСББ, й квартплату слід перераховувати на спеціальний рахунок. Та коли керуюча будинком принесла їм рахунок, вони були вражені занадто високою сумою. «Певно, в цьому будинку живуть дуже багаті люди, які не рахують грошей», – подумали мої знайомі й не стали сперечатися. Та виявилося, що інші мешканці якраз добре рахують гроші. Особливо обурилися власники магазинів на першому поверсі. Вони зажадали від керуючої будинком пояснити, за що саме мають платити? Вона не змогла дати вичерпну відповідь і виписала нові рахунки, де суми були набагато меншими. Цей приклад яскраво свідчить, що члени ОСББ можуть (і мусять) відстоювати свої права.
– Проте, – продовжує моя співрозмовниця, – на шляху створення ОСББ існують і певні проблеми. Так, якщо в дев'ятиповерхівках, де 100 й більше квартир, зібраної квартплати цілком достатньо і для утримання самого будинку, і для виплати заробітної плати голові правління, бухгалтеру, тощо, то в будинках із меншою кількістю квартир зробити це складніше. У комунальній власності міста нині перебуває 2109 багатоповерхівок, і тільки 510 з них – це будинки, в яких більш ніж 5 поверхів.
За таких обставин можна створювати товариство співвласників відразу кількох будинків, хоча об'єднати людей у такому випадку набагато складніше.
Місто обов'язково має допомогти всім, хто бажає створити ОСББ. По-перше, надати допомогу ініціативній групі під час оформлення та реєстрації всіх документів, що засвідчують створення об'єднання, а також надати об'єднанню всю інформацію про будинок, тобто його технічний паспорт, інформацію про власників житлових і нежитлових приміщень. До речі, державна реєстрація ОСББ проводиться безплатно.
По-друге, слід навчити людей працювати, адже голови правлінь і керуючі будинками, як правило, не мають досвіду такої роботи. Міська влада повинна супроводжувати новостворене ОСББ рік чи, принаймні, півроку – як це практикують у інших містах, де є спеціальні центри. Наприклад, у Миколаєві працює Центр підтримки ОСББ, головним завданням якого є проведення просвітницької роботи серед мешканців, надання їм безплатної консультативно-методичної допомоги під час створення ОСББ і розробки потрібної документації, надання можливості ознайомитися з нормативно-правовими актами зі створення й функціонування ОСББ, проведення навчальних семінарів.
І, звичайно, слід усіляко стимулювати тих, хто вирішив стати повноправним господарем свого майна. А в доглянутому, приваб¬ливому будинку і жити веселіше, і квартири, навіть без євроремонту, мають вищу ціну. Тож створення ОСББ – це й своєрідне капіталовкладення у майбутнє. Адже не секрет, що, купуючи квартири, люди звертають увагу на стан під'їздів, інженерних мереж тощо. Житло в обшарпаних, занедбаних будинках коштує набагато дешевше, ніж в ошатних.
ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРУШЕННЯ
МІЛЬЙОН ЗА… ГЕКТАР!
Володимир Лисенко, «Деснянська правда», 13.05.2008, Чернігівська обл.
Рекордний для нашого регіону хабар викрили нещодавно співробітники Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС в Чернігівській області спільно з колегами з ГУБОЗ МВС України.Як повідомили кореспонденту «Деснянської правди» у Центрі зв’язків з громадськістю УМВС України в Чернігівській області, сільський голова одного з населених пунктів у Козелецькому районі зажадала від фізичної особи майже мільйон гривень за виділення сільрадою чотирьох земельних ділянок, по 25 соток кожна, для проведення індивідуального будівництва.
За ці гроші спритна 50-річна жіночка обіцяла посприяти прискоренню процедури прийняття позитивного рішення сесією сільської ради про надання дозволу на розробку проектів відведення вказаного гектара землі.
За фактом одержання сільським головою хабара Чернігівська обласна прокуратура порушила кримінальну справу за частиною 3 статті 15 («Замах на злочин») та за частиною 3 статті 368 («Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище») Кримінального кодексу України.
До речі, остання стаття передбачає досить серйозне покарання – позбавлення волі на термін від 8 до 12 років з конфіскацією майна.
Розслідування триває.
СКАНДАЛИ
ГІРКА СЕНСАЦІЯ, АБО ЧОМУ НОВОСАНЖАРСЬКА РАЙОННА РАДА ВІДКЛИКАЛА ДЕЛЕГОВАНІ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ПОВНОВАЖЕННЯ
Олександр Зінченко, «Зоря Полтавщини», 14.05.2008, Полтавська обл.
На переконання голови райради Юрія Лебедина це слід було зробити ще 8 жовтня минулого року, коли депутати висловили недовіру голові райдержадміністрації Миколі Долині.Голова Новосанжарської районної ради Юрій Лебедин на останній сесії райради змушений був внести на розгляд пленарного засідання до вісімнадцяти оголошених раніше в порядку денному питань ще одне – «Про делеговані повноваження районної ради». І запропонував розглянути це питання першим. А щоб стало зрозуміліше, пояснив: районна рада визначила шістнадцять напрямків делегованих повноважень райдержадміністрації на сесії в грудні 1997 року. Тепер має намір відкликати їх. На переконання Юрія Лебедина, це слід було зробити ще 8 жовтня минулого року, коли депутати висловили недовіру голові РДА, бо вийшла певна суперечність – з одного боку, депутати не довіряють Миколі Долині, а з іншого, – уповноважують його виконувати певні рішення. Тобто вийшла «недовіра наполовину». Але так воно й залишалося б надалі, якби Микола Долина відтоді не поглибив протиріччя. Депутати, напевно, досі надіялись на те, що голова райдержадміністрації зробить правильні висновки і шукатиме конструктивні точки дотику в співпраці з радою. Сподівання виявилися марними. Це підтвердили й останні події на нехворощанських землях. Нагадаємо, що з місяць тому, без дозволу власників земельних паїв, Полтавська газонафтова компанія почала прокладати полями нафтопровід. («Зоря Полтавщини» писала про це у номері за 22 квітня ц.р. – Ред.). Доки люди стояли в обороні своєї власності, намагаючись заблокувати роботу екскаваторів, орендарям удалося з’ясувати, що представники ПГНК працюють з дозволу Миколи Долини. Той власноруч підписав угоду, в якій чорним по білому зазначено: він (тобто голова РДА) є… власником земельних ділянок. А щоб селяни не надто пручалися, проти оборонців невдовзі було виставлено «молодців» у бронежилетах.
– У своїй діяльності Микола Долина зайшов так далеко, що його дії мають оцінити компетентні органи, – говорив на сесії Юрій Лебедин. – Надалі цій людині не можна надавати ніяких додаткових прав.
Потім наголосив, що ніхто не має на меті блокування повноцінної діяльності району. Просто відтепер, якщо винесене питання знайде підтримку в депутатів, сесія делегуватиме райдержадміністрації кожне конкретне рішення, попередньо розглянувши його в комісіях.
Першим про свою відмову підтримати цю пропозицію заявив депутат Сергій Рак, назвавши такі дії необдуманими, необґрунтованими і навіть нерозумними. Такими, що поставлять під загрозу повноцінне функціонування відділів та управлінь РДА. На що Юрій Лебедин уточнив: райдержадміністрація має не тільки делеговані райрадою, а й державні повноваження, визначені в Законі «Про місцеві адміністрації». Їх у РДА ніхто не забирає.
Голова бюджетної комісії Юрій Свердлов навів ряд конкретних фактів, зокрема той, що керівник райдержадміністрації досі не підписав документи на фінансування ряду об’єктів соціальної сфери. Тим самим Микола Долина ліквідовує практику тридцяти відсоткового співфінансування соцсфери інвесторами. Вже це є серйозним аргументом для відкликання повноважень.
Погодився з позицією попереднього виступаючого і депутат Володимир Петрушко:
– Я вже не раз говорив з трибуни, що нам, депутатам, треба мати власну честь і не дозволяти ні Миколі Долині, ні апарату райдержадміністрації виявляти неповагу до депутатського корпусу. Отож, щоб нам вірили, щоб із нами рахувалися, ми повинні бути принциповими у своїй позиції. Не думаю, що кілька депутатів у прийнятті того чи іншого рішення можуть помилятись, а голова адміністрації – бути істиною в останній інстанції. Отож підтримую думку, що слід відкликати делеговані нами повноваження. Це рішення не є ні протизаконним, ні запізнілим, воно нарешті дасть можливість прозоро розподіляти кошти.
Про «прозорість» фінансових оборудок із боку очільника адміністрації розказав запрошений на сесію Нехворощанський сільський голова Юрій Любимський. Навів такий приклад: упродовж десяти років, відколи сільрада співпрацює з Полтавською газонафтовою компанією, підписувались угоди, відповідно до яких ПГНК щороку сплачувала одинадцять тисяч гривень за кожен гектар орендованої землі. Шістдесят відсотків із цієї суми залишались у місцевому бюджеті, решта – надходила до районного бюджету. Торік, без відома сільради та землевласників, було підписано угоди терміном на три роки, де вказано іншу суму орендної плати – аж… одна тисяча гривень за гектар!
– Я запитував: а де ж поділися ще десять тисяч? А мені відповідали: мовляв, на що натякаєш? На що я можу натякати, коли на угодах стоїть печатка райдержадміністрації, – розповідав Юрій Любимський.
Вислухавши всі «за» і «проти», депутати проголосували за пропозицію Юрія Лебедина.
Таким чином Новосанжарська РДА, можливо, єдина в Україні, на сьогодні жодного повноваження від ради вже не має. Ось така гірка сенсація...ПРАВИТЕЛЬСТВО ПОЗАРИЛОСЬ НА ПРИЧАЛЫ?
Алексей Широбоков, «Газета по-харьковски», 14.05.2008, Харьковская обл.
Директор порта «Южный» утверждает, что его предприятие захватили.8 мая на пресс-конференции в информагентстве «Интерфакс» руководитель «Морского торгового порта «Южный» Владимир Васильев заявил о противоправном захвате предприятия и попытках незаконной приватизации причалов порта. По его словам, причалы «Южного» представляют интерес в рамках приватизации Одесского припортового завода (ОПЗ).
– Чтобы понять суть того, что произошло в ночь с 6 на 7 мая 2008 года, нужно вернуться почти на год назад. В июне 2007 года Кабмин создал концерн «Укрморпорт», в пределах полномочий которого я до 2012 года был назначен начальником порта «Южный». 29 декабря 2007 года, когда я был на больничном, глава Минтранса Иосиф Винский назначил и.о. начальника порта Юрия Крука. В январе 2008 года Крук издает приказ, которым переводит меня на должность замначальника порта по социальному развитию. А 1 апреля из-под пера Крука появился еще один приказ – о сокращении моей должности, что, по сути, означало мое увольнение. После этого был организован конкурс на занятие вакантной должности начальника порта «Южный». Его выиграл Крук. Причем во время конкурса было допущено значительное количество грубых нарушений: он был закрытым (хотя по одному из условий должен быть открытым), и проводил его не глава конкурсной комиссии, а его заместитель, нарушен был порядок уведомления о проведении конкурса. Более того, было нарушено условие, по которому конкурсант в течение 5 лет должен был проработать начальником портовой отрасли. У Крука же такого стажа не было, – заявил во время встречи с журналистами Владимир Васильев.
Он также сообщил, что подал иск в Ворошиловский райсуд Донецка, в котором потребовал восстановить его в должности:
«21 марта 2008 года суд принял решение удовлетворить мой иск. Эта же судебная инстанция 24 апреля 2008 года признала недействительными результаты конкурса на должность начальника порта, который выиграл Крук. Выполняя решение суда, 24 апреля я вновь вступил в должность начальника предприятия».
– Далее последовала серия заявлений со стороны Крука, по которым тот же суд отменил свое же решение от 21 марта 2008 года. А 30 апреля в выходной день Ворошиловский райсуд вынес определение, которым запретил мне противодействовать работе Крука на посту начальника порта, и обязал МВД помочь ему выдворить меня из админздания. Уже на основе этого определения премьер-министр издает поручение МВД, Минтрансу и Минюсту о выполнении постановлений Ворошиловского райсуда Донецка, по которым начальником порта оставался тот же Крук. А в ночь с 6 на 7 мая здание администрации порта подверглось настоящему штурму, – сказал Васильев.
Надо отметить, что сейчас Васильев пытается обжаловать незаконные, на его взгляд, определения Ворошиловского райсуда в Апеллляционном суде Донецкой области.
По словам Антона Караговника, адвоката, представляющего интересы Васильева, «это был силовой захват. И понятно, кто интересант, если министрам, Онищуку и Луценко, направлено соответствующее поручение. Все служащие, все чиновники, присутствующие при захвате, ссылались на это поручение».
По мнению Владимира Васильева, захват связан с «попыткой «присоединить» 4 причала порта «Южного» к ОПЗ, на приватизации которого, как известно, настаивает Юлия Тимошенко».
– До 2001 года эти причалы входили в структуру ОПЗ. В 2001 году по решению Кабмина они были переданы в ведение порта. Сейчас хронология событий разворачивается в обратной последовательности. Если ОПЗ, несмотря на запрет президента, будет приватизирован, то я предполагаю, что для увеличения привлекательности завода эти четыре причала будут возвращены ОПЗ и, возможно, тоже войдут перечень приватизированных объектов. Происходит планомерное снижение цены на ОПЗ – с $6 млрд. до $400 млн. Наверное, ранее не находилось покупателей в заинтересованных кругах, – сообщил Васильев.
http://gazeta.kh.ua/country/2008/05/14/111756.html
ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
ВІЙСЬКОВІ ЩОСЬ ЗАКОПАЛИ, А ВОНО «ФОНИТЬ»?
Олександр Брусенський, «Полтавський вісник», 15.05.2008, Полтавська обл.
У Полтаві продовжують обговорювати можливість завезення радіоактивних відходів в передмістя обласного центру.Повернення «ПВ» до теми про наміри столичного керівництва звезти радіоактивні відходи у сховища на військовому аеродромі у Полтаві (див. «ПВ» від 9 травня 2008 р.) не пройшло повз увагу читачів. Одразу після публікації до редакції зателефонували полтавці й повідали деякі подробиці, які, на їхню думку, можуть пролити світло на проблему. Найбільше вона турбує людей, котрі живуть неподалік сховищ, де військові зберігали ядерні боєголовки до авіаційних ракет
Зокрема, Лідія Молчанова, родина якої має земельну ділянку край села Зорівка, стверджує, що на власні очі бачила, як військові щось закопували в землю поблизу сховищ. Свідком «земляних робіт» жінка стала випадково. Десь у середині 90-х років, уже після того як ракетні боєголовки зі сховищ вивезли, родина Молчанових їхала на дачу дорогою, яка веде до сховищ. Зазвичай проїжджали там безперешкодно, але того разу метрів за шістсот від КПП машину зупинили військові й попередили, що далі їхати не можна. Молчанови вирішили почекати, доки проїзд відкриють, бо кружний шлях був дуже незручним. Сидячи в автівці, спостерігали, як метрів за 250-300 від дороги на крутосхилі група солдатів щось закопувала в землю. Нагорі стояли кілька військових вантажівок. Потім до Молчанових підійшов офіцер й наказав повертатися, бо дорога буде перекрита ще довго.
– Через деякий час на полі, що над крутосхилом, де солдати щось закопали, військовим роздали землю під городи, – розповідає Лідія Андріївна. – Місце захоронення – на відстані до одного кілометра по прямій від КПП сховищ. Ми не часто приїжджаємо на дачу, а от ті, хто там живе постійно, скаржаться на погане самопочуття і навіть на зростання смертності. Люди вважають, що це пов’язано з підвищеною радіацією – «фонять» кинуті сховища або випромінювання йде з-під землі, куди військові щось закопали. Кажуть, що сховати в землю могли все, що залишилося у сховищах після вивезення ядерних боєголовок: інструмент, тару, прилади тощо. Увесь цей мотлох, звісно, теж «фонить», отже, щоб не перейматися його утилізацією, вояки могли просто закопати його у землю...
Пані Лідія розповіла й таке. Жителів селищ Рибці та Зорівка непокоять і труби, які виходять з-під землі в саду, що тягнеться між селами. То дивні споруди, каже жінка. З підземного колодязя, вкритого плитою, яка закриває вхід у підземелля, назовні виходять три труби. Уся ця конструкція раніше була накрита металевою будкою. Місцеві вважають, що то – вентиляційна шахта, яка веде до сховищ. На користь цього припущення свідчить і те, що сад, закладений на початку 80-х років, так і не розвинувся. Дерева там не підросли і не цвітуть... Місцеві жителі пояснюють це тим, що з вентиляційних труб випаровується якась токсична ¬речовина, кот¬ра пригнічує все живе...
Люди хотіли б провести аналіз води у ставках, які неподалік сховищ, та ґрунту, бо з кожним роком у районі нині кинутого військового об’єкта погіршується екологічна ситуація, люди хворіють частіше, ніж ті, хто живе далі від сховищ, – висловила побажання Л. Молчанова. – Час уже з’ясувати вплив об’єкта, де довгі роки таємно зберігали ядерну зброю, на природу та наше здоров’я. Невже й справді хтось хоче ще більше погіршити там обстановку?
ВІДРОДЖЕННЯ ДУХОВНОСТІ
РАЗ, ДВА, ТРИ – І БАСТА!
Михайло Фединишинець, «Старий Замок «Паланок», 15.05.2008, Закарпатська обл.
В Ужгороді не те що сутужно з мистецькими пам’ятниками, а місто спохаблене примітивними, абсурдними й потворними.Випив я міцну чорну каву і щось мною замиксало. І вкотре виникло величезне бажання словесно розгромити пам’ятники до каленого болю дорогого міста. Досі постійно заважали різні умовності. Пригадую, як десь два роки тому по УТ-1 демонстрували фільм про пам’ятники в Парижі. Я як на початку роззявив рота, так і сидів ще довго після закінчення фільму. Переповідати – нонсенс: це треба лише бачити і чути. Одне слово, слів нема! Нинішньому Ужгороду до нинішнього Парижа – що мені пішки до екватора. Але за мною плаче конкретність, себто оте величезне бажання.
Отже, Августин Волошин на набережній Незалежності, Тарас Шевченко на площі Народній, автором яких є скульптор Михайло Михайлюк. Якщо загалом, то пам’ятники, перепрошую за м’яку різкість, – нікудишні. Образ Президента Карпатської України – ніякий, без будь-якої родзинки, фантазії, експресії, це цілковите творче фіаско. А Кобзар – помпезний, похмурий, з повчальним, нав’язливим і ледь не сталевим поглядом. Навколо нема бодай крихти затишку, камерності, аби помолитися перед Богом української нації, постояти наодинці з Тарасом. До того ж пам’ятник не те що не вписався в конструктивістську площу, а буквально зіпсував її. Вона втратила той логічний просторовий шарм. Пам’ятник там – що більмо в оці. До речі, архітектор опусу – Володимир Лезу. Шкода, що рік тому монумент не перенесли в інше місце, а перемогло пустослів’я – різні звернення, протести, фрази на кшталт, мовляв, це замах на українську державність. Маразм та й годі!
Сквер Томаша Гаріка Масарика біля транспортного мосту. Бюст Президенту Чехословацької республіки – модерний, сучасний, нетрадиційний, зворушливий, цілеспрямований, але все-таки чогось йому бракує. Може, постамент міг бути іншим, несподіванішим, сміливішим, висловлюючись фігурально, у дусі самого бюста. Та вже як є. Пардон, що не можу пригадати ім’я чеського автора твору.
Пам’ятник чорнобильцям Василя Олашина, що також за два кроки від мосту, – просто кумедний, навіть абсурдний. Кумедний, бо з оголеною, вибачте, піською. Це що – натяк на імпотенцію? Тоді занадто грубий. І як наслідок – найбільша світова техногенна катастрофа мимохіть викликає посмішку або сміх, а не налаштовує душу на скорботний лад, особливо в підлітків, юнаків і юнок. Це перший маленький абсурд. А великий той, що чому лише чоловік безнадійно волає до Неба? Жінок радіація обминула, чи як? Безперечно, я за філософію, але не за таку невиношену, непродуману, не виправдано епатажну. Тут хіба що Земля як розщеплений атом, мабуть, тягне хоч на якусь-якусіньку знахідку скульптора. Та ні – і та слабенька, посередня.
От і Київська набережна. Монумент Олександру Духновичу роботи Михайла Беленя не вважаю якимось сучасним, європейського ґатунку витвором мистецтва, але принаймні величний Будитель ніби частково згладжує архітектурно потворний драмтеатр. Пам’ятник витриманий, спокійний, на жаль, без особливої експресії – і все ж доволі своєрідний і – що також важливо! – на своєму місці.
На Православній набережній – пам’ятник загиблим міліціонерам, автором якого є той же Михайло Белень. Ангел печально трубить у небо, ніби плачучи за невинно убієнними. Доволі оригінальне вирішення теми, але знову зауважу, що її втілення подих не перехоплює. Та й деталі на постаменті не в гармонії, не в одному дусі з усім. А неподалік, ледь не рукою подати – пам’ятник «афганцям» роботи Василя Олашина. Мати відчайдушно молиться за свого сина, за всіх обставин сподіваючись на його повернення з війни. Що казати про твір: може бути – і ні на йоту (!) не більше. Най Бог перебачить, але хрест на землі не… не… навіть не знаю, як би то повісти – просто «не» і все. Одне слово, також традиційно, звично, ще б трохи – і примітивно. Ясна річ, ключовий мінус набережної – два скорботні пам’ятники поряд, та ще й в обидвох, мовити б, основне начало – звернення до неба.
Абсолютною творчою поразкою скульптора Івана Бровді й художника-архітектора Бориса Кузьми є їхній пам’ятник добровольцям Другої світової війни напроти готелю «Закарпаття». Це з мистецької точки зору – нуль, великий. Та й із тематичної – якщо не непотріб, то 98,9-відсотковий примітив. Та ще й треба було додуматися спорудити його на такому унікальному і колись розкішному місці. Замість того, аби іноземні туристи з вікон милувалися якимось прекрасним людським пам’ятником, їм мозолить очі суцільна лажа.
Єдиною душевною втіхою, розрадою перед входом у готель є бронзовий карпатський крилатий ведмідь. Це така краса, плюс таким теплом і легким гумором віє від роботи Михайла Колодка та Івана Цубини, що просто серце співає! Європейський рівень! Так і тягне сфотографуватися біля пам’ятника, торкнутися його. Молоді незаангажовані скульптори буквально втерли носа та й витерли ноги об маститих. Хотілося б вірити, що цей ведмідь – початок нового якісного етапу.
Звичайно, основна перевага бюста Євгенові Фенцику біля філармонії роботи відомої скульпторки Олени Мондич – це аура початку ХХ сторіччя, могутні каштани навколо. Це так, до слова, бо загалом пам’ятник світиться талантом. Але все-таки не є сильним…
Не маю жодної претензії до Ерделі й Бокшая в альпінарії. Автор дуету – киянин Михайло Олійник. Справді виношений твір, камерний, теплий, життєвий, продуманий до деталей. Такий пам’ятник не соромно показати гостям міста. Хоча нервує дикунство молоді, а саме пропала піпа Бокшая… Пам’ятник Шандору Петефі на однойменній площі (здається, це копія будапештського) також неординарний, цікавий, камерний, наближений до глядача, ніби губиться між перехожими.
До чого веду? Чудовий або слабенький пам’ятник – це не те, що чудова або слабка книга. Звісно, що нецікаву заникують на полиці – і крапка. Натомість пам’ятники ставляться, мовити б, на віки і мимоволі щоденно виховують у людей естетичний смак, шліфують його, розвивають фантазію, мислення. Загалом Ужгороду в пам’ятниковому ракурсі майже нічим похвалитися: раз, два, три – і баста! Інакше ж панують хаос, непослідовність і часто-густо безпідставні амбіції скульпторів, які ладні один одному перегризти горло, аби лиш «урвати» солідний гонорар, а там хоч потоп. Відтак відсутній і мистецький небайдужий безкомпромісний підхід до цієї проблеми. Як відсутня і нестандартна, вишукана, несподівана, свіжа думка, приміром, пам’ятник скрипалю, перукарю, офіціанту, бомжу або навіть повії, як у Празі, гаманцю, як у Мельбурні, бабці-пенсіонерці, як у Брюсселі, парі, котра цілується в польоті, як у Харкові…
А на десерт я висловлю, здавалося б, крамольну й ідіотську ідею: оскільки чимало ужгородських пам’ятників не відповідають жодним мистецьким критеріям (відтак і місто сплюндроване), то варто їх просто демонтувати і переплавити на значущі. У крайньому випадку подарувати авторам і занести їм у хату: най там до білої гарячки захоплюються своїми творіннями. От такі тото – кепськущі! – справи, пані й панове! Та чи лише в цьому…
ПАМ'ЯТЬ
ПОТРІБНА ДОБРА ВОЛЯ СУСІДІВ
Лесь Гомін, «Деснянська правда», 13.05.2008, Чернігівська обл.
Міністерство закордонних справ Російської Федерації повідомило, що надана українською стороною інформація не може вважатися достатньою для визначення волі О.П.Довженка бути перепохованим в Україні.Питання перепоховання праху видатного сина України Олександра Довженка на його малій Батьківщині – у Сосниці – останнім часом не сходить з порядку денного. Кілька років тому його обґрунтовано порушили рідні і земляки Олександра Петровича, культурологічні кола нашої держави, авторитетні українці за кордоном. Ініціативу громадськості Сосниччини ще 2006 року підтримала обласна рада. Однозначну позицію з цього приводу у клопотанні на адресу вищих владних структур держави висловило Чернігівське земляцтво у м. Києві. «Деснянська правда» свого часу інформувала про ініціативи громадськості, в тому числі і про недавній лист сосничан щодо повернення праху Олександра Довженка на рідну землю.
Про ситуацію, яка складається сьогодні довкола цієї проблеми, голову Сосницької районної ради Василя Волошка поінформував заступник міністра культури і туризму України Тимофій Кохан.
Міністерство закордонних справ, йдеться у листі, докладає постійних зусиль для вирішення питання щодо перепоховання О.П. Довженка. Російська сторона висловила дві основні вимоги: наявність документального підтвердження волі померлого бути похованим в Україні та згода на це його спадкоємців.
Щоб виконати ці вимоги, племінник і спадкоємець О.П. Довженка Т.М. Дудко оформив у відповідних органах виконавчої влади Москви офіційне право відповідальності за могили митця та його дружини. Крім того, у грудні 2007 року він звернувся до президентів Російської Федерації та України В.В.Путіна та В.А.Ющенка, мера Москви Ю.М.Лужкова з проханням перепоховати О.П.Довженка, що є беззаперечним свідченням його спадкоємців провести перепоховання.
Посольство України в Російській Федерації спробувало вивчити архів режисера, який зберігається в Російському державному архіві літератури та мистецтв. З’ясувалося, що щоденники й особисте листування О.П.Довженка, де й міститься потрібна інформація, закриті його дружиною Ю.І.Солнцевою до 2009, частково – до 2010 року.
З огляду на те, що Ю.І. Солнцева померла багато років тому, племіннику О.П. Довженка Т.М. Дудку було запропоновано переоформити право власності на архів на себе. Проте на його звернення дирекція Російського державного архіву літератури та мистецтв відповіла відмовою, аргументуючи свою позицію відсутністю механізму передачі права на архів без зафіксованої волі його справжнього власника. На думку Т.М.Дудка, воля О.П.Довженка бути похованим в Україні зафіксована в його творах «Зачарована Десна. Оповідання. Щоденники (1941-1956)». До такої думки схиляються й окремі українські дослідники творчого спадку митця. Крім того, побажання О.П.Довженка зафіксовано в опублікованих листах.
Водночас відомо, що свого часу Юлія Солнцева зверталася з проханням сприяти перепохованню праху Олександра Довженка в Україні до різних державних інстанцій, зокрема до голови Спілки радянських письменників УРСР Олеся Гончара. Її листи зберігаються також у фонді «О.П.Довженко» в Російському державному архіві літератури та мистецтв. Як вважає відомий український дослідник творчості Довженка С.В.Тримбач, усі згадані публікації «є документальним свідченням волі митця». А щодо заповіту, то, за словами дослідника, його, як такого, не існує, оскільки в радянські часи заповіти не оформлювалися.
5 жовтня 2007 року По¬сольство України в Ро¬сійській Федерації надіслало чергову ноту Міністерству закордонних справ Росії, у якій поінформувало російську сторону про зафіксоване у творах митця бажання бути похованим в Україні, про документальні свідчення волі на це його покійної дружини та про бажання спадкоємців О.П.Довженка зробити перепоховання. З огляду на те, що головною умовою російської сторони для розгляду питання про перепоховання Довженка була наявність перерахованих документальних свідчень, у ноті посольства містилося прохання взяти до уваги зазначене та надати сприяння щодо практичного аспекту вирішення цього питання.
Однак нотою у відповідь Міністерство закордонних справ Російської Федерації повідомило, що надана українською стороною інформація не може вважатися достатньою для визначення волі О.П.Довженка бути перепохованим в Україні. Причому російська сторона «не вважає актуальним здійснювати перепоховання відомих діячів, похованих у єдиній державі».
Жорсткість позиції російської сторони ускладнює переговорний процес та певною мірою блокує його. З огляду на це Міністерство закордонних справ України запропонувало включити питання перепоховання О.П.Довженка до порядку денного засідань підкомітету з питань гуманітарного співробітництва та підкомісії з питань співробітництва в галузі культури та інформації. Кабінет Міністрів погодився з цією пропозицією.
Таким чином, проблема не в документальному обґрунтуванні волі великого кіномитця бути похованим в Україні, а, схоже, у позиції наших сусідів, які «не вважають актуальним здійснювати перепоховання відомих діячів, похованих у єдиній державі». Іншими словами – немає доброї волі в російської сторони.УРОК ПАМ’ЯТІ У КОПИЩІ
Володимир Соболь, «Житомирщина», 13.05.2008, Житомирська обл.
У селі Копище Олевського району в липні 1943 року фашистськими загарбниками було розстріляно й спалено живцем близько трьох тисяч сільських жителів, із яких 1347 — діти.Завдяки Житомирській обласній організації Товариства сприяння оборони України близько 300 учнів із Андрушівського, Коростенського, Ємільчинського, Олевського, Житомирського районів і Житомира дізналися про Копищанську трагедію. У рамках місячника оборонно-масової роботи, присвяченого 63-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, оборонне товариство організувало для дітей поїздку в село Копище Олевського району, в якому в липні 1943 року фашистськими загарбниками було розстріляно й спалено живцем близько трьох тисяч сільських жителів, із яких 1347 — діти.
В Олевську школярі вшанували пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній та афганській війнах. У Копищі також відбулися мітинг і покладання квітів до пам’ятника жертвам фашизму. Виступаючи на мітингу, голова районної ради Валерій Троян нагадав про те, що минає 67 років, як безжалісний смерч війни увірвався на Олевщину. Війна з фашистами принесла біль і страждання й жителям села Копища.
До червня 1941 року в Олевському районі проживали близько 52 тисяч чоловік, із яких кожен третій потім боронив від окупантів Батьківщину на фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіллі та партизанських загонах. Усього загинули на війні 2845 олевчан. Втрати мирного населення становлять 6167 чоловік. Велич солдатського подвигу увічнено в пам’ятниках, меморіальних дошках, пам’яті народу. В районному центрі та дев’ятнадцяти селах — 19 братських могил жертв фашизму, 15 братських і 16 одиночних могил закатованих партизанів і підпільників.
Зі спогадів очевидця Копищанської трагедії Федора Бовкуна, виступів голови обласної організації ТСОУ Михайла Ніколуся, заступників голови обласної, районної ветеранських організацій Юхима Рикова та Анатолія Іваненка, під час екскурсії в музеї історії хлопці та дівчата дізналися про те, що на окупованій фашистами території копищанці випікали для партизанів хліб, були зв’язковими, ходили в розвідку, надавали партизанам відомості про розташування фашистських військ. За це гітлерівські карателі звідусіль оточили село й знищували мирне населення. У полум’я падали матері з дітьми, бабусі та дідусі. Людей гнали до центру села — в приміщення школи, хати-читальні, колгоспної контори, медпункту. Кулями та вогнем гітлерівці намагалися знищити навіть саму згадку про село...
— Я вже встигла побувати в багатьох містах України, з’їздити за кордон, — каже учениця Житомирської загальноосвітньої школи №17 Маргарита Бойченко. — Але тільки в Копищі разом із однокласниками подумки зазирнула в багатостраждальну історію нашого краю. На жаль, раніше не чула про Копищанську трагедію. Сумно від усвідомлення того, що в роки Великої Вітчизняної війни загинуло так багато безневинних людей і військовослужбовців. Не повернувся з фронту й мій дідусь Іван. Ми повинні пам’ятати, якою ціною були завойовані для нас мир і спокій.
Із Коростеня разом зі студентами технічного коледжу ТСОУ приїхав і ветеран Великої Вітчизняної війни Євген Торушин. Коли розпочалася війна, Євгену Васильовичу було шістнадцять років. На власні очі бачив смерть, жорстокість фашистів. Але був збентежений тим, що побачив і почув у Копищі.
— Ми постійно організовуємо подорожі місцями бойової слави, місцями, пов’язаними із трагічними сторінками історії нашого народу під час Великої Вітчизняної війни. У такий спосіб виховуємо молодих людей патріотами рідної держави, спроможними в разі необхідності стати на її захист, — сказав голова обласної організації ТСОУ Михайло Ніколусь. — 13 липня цього року виповнюється 65 років Копищанської трагедії. Отже, приїдемо на Олевщину з учнями, ветеранами, аби схилити голови перед пам’яттю тих, хто ціною власного життя допоміг урятувати світ від фашизму.
* * *
Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали, які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет України по 16 травня 2008 року включно.
Заявки на отримання друкованих версій, а також зауваження та пропозиції можна надсилати за адресою:
demchenko_o@rada.gov.ua
або телефоном: 255-25-43,
Демченко Олені Анатоліївні.