 |
|
ВЕРХОВНА
РАДА УКРАЇНИ
ВАЛЕРИЙ КРАЙНИЙ: «ХОЧУ НА СЕССИЮ!»
Евгений Спежаков, «Верже»,
Запорожская обл.
На пресс-конференции народный депутат Украины,
координатор неформального депутатского объединения «Запорожский край» Валерий
Крайний был готов общаться на любые темы — политические, экономические,
ситуационные. Но признался, что ему очень хочется в сессионный зал парламента —
работать.
ПРО
ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
ВІКТОР ЮЩЕНКО: «ВІДНИНІ ПИТАННЯ «ЯК ЖИВЕ ВІЙСЬКОВИЙ?»
СТАЄ ПРІОРИТЕТНИМ ДЛЯ НАШОЇ ДЕРЖАВИ»
Людмила
Пархоменко, «Деснянська Правда», 11.03.2008, Чернігівська обл.
Віктор Ющенко сказав, що українці можуть гордитися своєю
армією. Адже, скажімо, продемонстрований власний український танк – від броні
до зв’язку, озброєння, навігації – це ноу-хау України.
АНДРЕЙ НИКИФОРОВ: «НОВАЯ КОНСТИТУЦИЯ — ЭТО ЛЕКАРСТВО НЕ
ДЛЯ УКРАИНЫ, А ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА»
Наталья
Киселёва, «Крымское Время», 06.03.2008
А. Никифоров — политолог, доцент кафедры политических
наук Таврического национального университета о настоящем и будущем в
политической жизни Украины.
РЕГІОНАЛЬНА ВЛАДА
ХОЛОДНАЯ ВОЙНА
Саша
Белая, «Панорама», 12.03.2008
Противостояние в городской власти набирает новую силу.
Мер г. Сум предложил фракциям горсовета новый состав исполкома.
ЛЬВІВСЬКА МЕРІЯ ХОЧЕ ЗМІНИТИ ЗЕМЕЛЬНУ ПОЛІТИКУ У ЛЬВОВІ:
ЗАМІСТЬ АУКЦІОНІВ – ПРОДАЖ ПРАВА НА ОРЕНДУ
За
Матеріалами Львівської Хвилі, «Post Поступ», 05.03.2008, Львівська обл.
Депутати Львівської міськради пропонують контролювати власників земельних ділянок
через продаж тільки права на оренду.
РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЙ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МОЖЛИВОСТЕЙ ГРОМАД
Анатолій Васевич, «Зоря Полтавщини»,
12.03.2008
Понад триста представників
органів місцевого самоврядування шести областей України взяли участь у міжрегіональному
інформаційно-методичному семінарі "Всеукраїнський конкурс проектів та
програм розвитку місцевого самоврядування: реалії сьогодення та перспективи",
який відбувся у Полтавській обласній раді.
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
ДРУГИМ ПУТЕМ
Саша Белая, «Панорама», 12.03.2008, Сумская обл.
Нашеукраинцы могут не дать сумскому мэру работать и
инициировать досрочные выборы перед комитетом ВР.
СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬК-2
Ігор
Буркут, «Час», 06.03.2008, Чернівецька обл.
Партія регіонів провела у льодовому палаці
Сіверськодонецька другий з’їзд „депутатів всіх рівнів”. Ми вже звикли до
всього, і вітчизняна громадськість мляво реаґує навіть на таке протиприродне
поєднання слів, як „українізація України”.
ВАЛЕРИЙ ГОЛЕНКО: «С МНЕНИЕМ МИЛЛИОНОВ НЕЛЬЗЯ НЕ
СЧИТАТЬСЯ»
Елена Коптева, «Наша Газета»,
7.03.2008, Луганская обл.
Найти модель для сохранения Украины как независимого
государства, в котором комфортно будет жить всем ее гражданам, не выясняя при
этом, кто из них больший патриот, — такова, по мнению председателя Луганского
областного совета Валерия Голенко, одна из главных целей состоявшегося в
Северодонецке Второго съезда депутатов советов всех уровней.
ЕКОНОМІКА
ХУДОБУ ПІД НІЖ, ДЕПУТАТА У ПОЛЕ, ТЕХНІКУ – НА ДОРОГИ
Ігор Чуб, «Віче-Інформ», 07.03.2008,
Волинська обл.
Якщо хтось каже, що українців ділять по Дніпру, то,
мабуть, це ще не найстрашніший поділ. Куди гіршою є зневага до аграрної частини
українців, дискримінація, яка культивується у тому числі на законодавчому
рівні.
НЕ ПЛАТЯТ ОДНИ — РАСПЛАЧИВАЮТСЯ ДРУГИЕ
Татьяна Буряковская, «Время», 7.03.2008, Харьковская обл.
Официально утверждённая цифра — 31,6 процента. Иными
словами, почти треть подготовленной воды может вполне «законно» исчезать из
водопроводных сетей по пути к потребителю, будучи, тем не менее, впоследствии
оплаченной.
РІВЕНЬ
І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
ОМЕЛЯНІВ: ЗЕМЛЯ ЗА БАРТЕРОМ
Ярослав
Чорний, «Деснянська Правда», 11.03.2008, Чернігівська обл.
Газифікація села в обмін на земельні ресурси.
СКАНДАЛИ
СЕЛЯНИ «ВІДМІНИЛИ» СЕСІЮ РАЙРАДИ
Ярослав Гаврилюк, «Волинь»,
11.03.2008
Скориставшись досвідом народних депутатів, численна
делегація жителів приміського села Вербка, що на Волині, які добиваються
розв'язання земельної колізії заблокувавши трибуну, скандували: «Ганьба!».
АРСЕН АВАКОВ ОБВИНЯЕТ РУКОВОДСТВО ТПУ В КОРРУПЦИИ
«Главное», 7.03.2008, Харьковская обл.
«Тендерная палата – одна из крупнейших коррупционных схем
в Украине. Убытки, наносимые этой надгосударственной коммерческой структурой
государственному бюджету, исчисляются миллиардами гривен». Такое заявление
сделал Харьковский губернатор Арсен Аваков.
ОПИТУВАННЯ
ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
Проведение в Харькове двух матчей финальной чемпионата
Евро-2012
«Время», 07.03.2008, Харьковская обл.
Требование о дублировании зарубежных фильмов на
украинский язык
«Миг», Запорожская обл.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ВАЛЕРИЙ КРАЙНИЙ: «ХОЧУ НА СЕССИЮ!»
Евгений Спежаков, «Верже», Запорожская обл.
На пресс-конференции народный депутат Украины, координатор неформального депутатского объединения «Запорожский край» Валерий Крайний был готов общаться на любые темы — политические, экономические, ситуационные. Но признался, что ему очень хочется в сессионный зал парламента — работать.
А работы, как говорится, непочатый край. Прежде всего, это План действий правительства, основанный на программе Блока Юлии Тимошенко «Український прорив». Кроме того, это законопроекты о депутатской неприкосновенности и депутатских льготах. На подходе еще ряд серьезных документов, нацеленных на осуществление системных государственных реформ. Яснее ясного — это намного серьезнее, чем Североатлантический альянс. Вот почему Валерий Крайний считает, что блокада Верховной Рады началась не из-за проблемы НАТО: «Сегодня определенные силы ищут варианты, как выйти из этой ситуации. Искусство политики заключается не только в том, как войти, но и в том, как выйти. Вопрос НАТО все равно будет решаться на референдуме. Я уверен, что противостояние рано или поздно будет закончено, 4 марта мы войдем в сессионный зал и будем работать в режиме пленарных заседаний и в рамках регламента. Мы сказали Арсению Яценюку, что у него как спикера Верховной Рады не будет никаких проблем со стороны БЮТ. Мы готовы работать по каждому документу. Но пока в сессионном зале будут шарики, мы туда не пойдем».
Валерий Крайний рассказал о многих задачах и проблемах, стоящих перед парламентом и требующих безотлагательного решения. В частности, в марте народные депутаты вернутся к вопросу изменений и дополнений в Госбюджет 2008 года, от которого Запорожская область «ожидает много положительных изменений». Наши наболевшие проблемы известны каждому запорожцу: мосты, газификация сел, Степногорск, Энергодар, подтопления Бердянска, статус и финансирование Хортицы... Для того, чтобы эти проблемы были как можно скорее и эффективнее решены, все 12 депутатов-запорожцев (6 — БЮТ, 4 — Партия регионов, по одному от КПУ и Блока Литвина) и объединились в «Запорожский край». Задвинув политические разногласия на третий-четвертый план, все они твердо настроены работать для блага родного края.
http://verge.zp.ua/N10/text33.htm
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
ВІКТОР ЮЩЕНКО: «ВІДНИНІ ПИТАННЯ «ЯК ЖИВЕ ВІЙСЬКОВИЙ?» СТАЄ ПРІОРИТЕТНИМ ДЛЯ НАШОЇ ДЕРЖАВИ»
Людмила Пархоменко, «Деснянська правда», 11.03.2008, Чернігівська обл.
Віктор Ющенко сказав, що українці можуть гордитися своєю армією. Адже, скажімо, продемонстрований власний український танк – від броні до зв’язку, озброєння, навігації – це ноу-хау України.
Президент України Віктор Ющенко побував у військовому містечку Гончарівському. Головною метою поїздки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України було ознайомлення з тим, чим сьогодні живе перша окрема гвардійська танкова бригада 8 армійського військового корпусу. Віктор Ющенко прокоментував також питання щодо роботи парламенту.
До Гончарівського Президент прибув на вертольоті, одягнений у військову камуфляжну форму з погонами капітана. Саме таке звання запасу має Глава держави. Він розповів, що у свій час теж проходив службу в армії, на кордоні з Туреччиною.
Спершу Віктор Ющенко разом з іншими офіційними особами, зокрема, з Міністром оборони України Юрієм Єхануровим, ознайомився з основними зразками військової техніки бригади, новими озброєннями вітчизняного виробництва. Військові продемонстрували також бойові можливості танка Т-64 БМ «Булат». І варто зазначити, що всі присутні були вражені, наскільки швидко й легко маневрує ця 45-тонна машина, укомплектована найсучаснішою зброєю, зокрема, керованою ракетою «Комбат». Також Віктор Ющенко побував на полігоні, де побачив роботу військової техніки в дії і навіть сам відчув себе в ролі танкіста.
Про озброєння і новітню техніку
Після демонстрації можливостей вітчизняної військової техніки Віктор Ющенко сказав, що 47 мільйонів українців можуть гордитися своєю армією, тією унікальною базою, яка забезпечує високу бойову готовність Збройних Сил. Адже, скажімо, продемонстрований власний український танк – від броні до зв’язку, озброєння, навігації – це ноу-хау України. Отож цього року треба завершити розробки і сформувати замовлення на 10 машин танкового зразка. Нині в армії ми маємо різнотипну техніку з різною комплектацією. Тому треба оперативно формувати власну унікальну базу. Із того ряду машин, котрі ми бачили, дві третини вже найближчим часом будуть у національній розробці, матимуть національного замовника.
Президент України зазначив, що йому надзвичайно приємно, що сьогодні не спить конструкторська думка. Це стосується й керованих ракет, і концепції цифрового зв’язку, на який через два роки перейде вся українська армія. Президент зажадав, щоб Генштаб, Міноборони через два дні поклали йому на стіл документи про державне замовлення на військову техніку, інші види озброєння. Чіткі завдання Віктор Ющенко також поставив перед Урядом і Міністерством оборони: забезпечити відповідність фінансування з Державного бюджету 2008 року потребам обороно-здатності держави та завданням Збройних Сил.
Про контрактну армію
Говорячи про формування української армії, Президент підкреслив, що 2008 рік у цьому плані є знаковим, тому що Міноборони стає замовником оборонного комплексу. І тепер серйозне завдання стоїть перед солдатами Збройних Сил. Адже 9-12 місяців стройової підготовки для сучасної служби явно недостатньо. Бо місце військовослужбовця нині не лише на плацу, а й у навчальних класах, бо він має справлятися з технікою дуже високого зразка. Для цього треба, аби людина служила в армії 5, 10, а, можливо, й більше років. Професійний солдат – той, для якого служба – професія. Нині у нас рядовий та сержантський склад Збройних Сил – це лише 30 відсотків контрактників. І аби перехід з 1 січня 2010 року на контрактну армію не був під серйозним зривом, Кабмін та всі органи державної влади зобов’язані належним чином виконати державну програму щодо створення професійних національних Збройних Сил з комплектуванням на контрактній основі. Також Глава держави наголосив, що призов на строкову військову службу 2009 року має бути останнім. Уряд і Міністерство оборони повинні забезпечити всі умови для переходу на контрактну основу військової служби, включно з підготовкою нових Статутів. Держава має повернути борг перед людьми в погонах і створити гідні умови для життя й соціального захисту військових та їхніх родин. Протягом цього року мусять бути розроблені механізми, що дозволять значно підвищити грошове забезпечення військових до розмірів відповідних категорій державних службовців, істотно збільшити надбавки за військові звання. Вже зараз підвищено заробітну плату солдатам і сержантам, що проходять службу за контрактом, також офіцерам тактичної ланки.
Президент привітав усіх присутніх у залі армійців, сьогоднішніх і вчорашніх, з Днем захисника Вітчизни, котрий ми нещодавно відзначали. І сказав, що він не уявляє українського солдата, котрий би не був патріотом своєї землі. Також не уявляє українського офіцера, який не шанує українського слова, своїх батьків, історію гетьманщини, княжої України... Військовий – це свята професія. І тільки дух та віра дають нам сили пережити негаразди й рухатися вперед. Також Віктор Ющенко повідомив, що вбачає печальну сторінку в тому, що в Академії відмінено курс військової української історії. Зрозуміло, матеріально-технічна база має неоціненне значення. Але не менш важливою є й підготовка душі, виховання патріотизму.
Про житло
Ще на початку зустрічі Юрій Єхануров зазначив, що для всіх зрозуміло: без повного забезпечення військових житлом – і тих, що служать, і тих, хто в запасі, – ніякої контрактної армії бути не може. Отож це питання сьогодні – під особливим контролем. Тому щотижня він доповідає Президентові про те, скільки ордерів на квартири отримали військові по всій Україні. З початку року в Україні було видано 499 ордерів, з 500-го (плюс 29) почали в Гончарівському.
Віктор Ющенко також підкреслив, що торік житлову програму військовиків було провалено. І тепер завдання для Міноборони – аби цього року армійці отримали якомога більше квартир. Адже сьогодні у Збройних Силах 53 тисячі черговиків на житло. У 2008 році 8 тисяч мають заселитися у нові квартири. Окрім цього мусить бути повна реєстрація черги в електронному вигляді, аби не було так, що хтось чекає житла 15-20 років, а хтось уже встиг отримати його не раз. Найперша увага – тим, хто стояв на черзі ще до 1993 року, хто втратив годувальника і хто має у своїй родині інваліда. Люди, котрі не проти будувати власний будинок, повинні отримати безкоштовну земельну ділянку і пільгові кредитні ресурси.
Питання житла – підкреслив Віктор Ющенко, – це питання формування української родини. Буде житло – будуть діти, буде розквіт життя.
Потрібно подбати також і про казарми, які мають бути переобладнаними під сучасні гуртожитки.
До всього, контрактна армія – це, варто повторитися, професійна армія. Отож військовики повинні отримувати безкоштовну вищу освіту.
А потім Президент перейшов до найприємнішого, він власноручно вручив ордери тим, хто звільнився в запас і перебуває на черзі на отримання житла. Відтак квартири у Чернігові по вулиці Єськова отримали 12 черговиків з Гончарівського і 17 – з Десни. Серед них – Марія Федорівна Геращенко, вдова військовослужбовця, котра, взявши до рук омріяний ордер, не могла стримати сліз. А хлоп’я, котре піднялося з татом на сцену, не розгубилося, коли Президент потис йому руку, як дорослому, і запросило Віктора Ющенка на гостину у нову квартиру. Надія Заваденко, що також отримала ордер, дуже хвилювалася, коли висловлювала слова подяки. Але головне вона все ж сказала – нарешті у справі отримання житла лід рушив. До речі, у будинку по вулиці Єськова у Чернігові, де відтак мешкатимуть військовики, 195 квартир належатимуть Міноборони. Отож щасливчиків незабаром стане більше.
Про український парламент
Журналісти принагідно спитали Віктора Ющенка, що буде з українським парламентом, коли він не запрацює за 30 «критичних» днів. Президент України сказав, що він також не хоче бачити нашу Верховну Раду зачиненою, бо це втрата часу для нації. Ще менше він хоче її розпускати. І питання бойкоту – це далеко не НАТО, нас сьогодні туди ще ніхто конкретно не запрошує. Все впирається у питання влади, інтересів кількох людей чи політичних сил. Саме цим диктується така брутальна поведінка частини парламентаріїв. Зрозуміло, що у політиків різних партій свої програми, концепції розвитку тих чи інших сфер держави. Але парламент – це, перш за все, спілкування, а не протистояння. Отож, наголосив Віктор Ющенко, він сподівається що наступного тижня Верховна Рада розпочне конструктивну роботу. Глава держави закликав політичні сили, представлені у парламенті, до діалогу та пошуку шляхів виходу з кризи.
АНДРЕЙ НИКИФОРОВ: «НОВАЯ КОНСТИТУЦИЯ — ЭТО ЛЕКАРСТВО НЕ ДЛЯ УКРАИНЫ, А ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА»
Наталья Киселёва, «Крымское время», 06.03.2008
А. Никифоров — политолог, доцент кафедры политических наук Таврического национального университета о настоящем и будущем в политической жизни Украины.
Женская логика украинской политики
— С наступлением весны в украинском политическом воздухе снова запахло выборами. Как вы думаете, нас опять ожидает внеочередная избирательная кампания или слухи о смерти этого парламента преувеличены?
— Не знаю, возможно, у меня проблемы с обонянием, но запаха досрочных выборов я не ощущаю. Вроде бы все логически идет именно к очередному роспуску парламента, но вот как раз это и настораживает. Дело в том, что украинской политике присуще ярко выраженное женское начало. Потому и самый яркий политик — женщина, а политики-мужчины все какие-то… ну, одним словом, «свидоми украйинци». И логика развития украинской политики типично женская.
Скажем, антикризисная коалиция полгода назад имела все основания не соглашаться на внеочередные выборы, но поступила вопреки логике — согласилась. В результате чего мы имеем вместо правительства Януковича правительство Тимошенко. Точнее, конечно, не мы имеем правительство, а как раз наоборот.
После выборов-2007 сначала политологи, а затем и политики едва ли не в один голос рассказывали, как должен повести себя президент Ющенко. У него в парламенте имеется несколько десятков оловянных депутатиков, которые должны были по команде президента проголосовать за спикера Яценюка, а вот за премьера Тимошенко — не голосовать. В итоге мы получили бы «демократическое» большинство в парламенте и исполняющее обязанности правительство исполняющего обязанности премьера Януковича. Президент — над схваткой, с золотой политической акцией наперевес. В его руках все ниточки: дергай, за какую хочешь. И все довольны, ибо всем сестрам досталось по серьгам. Кроме, естественно, брата Юли. Но кто ее любит? Казалось бы, делай Ющенко так (ТАК!), как тебе советуют со всех сторон, — и к пчелам. Ан нет, наш президент не ищет простых путей. Вот теперь и приходится ему мотаться по стране, в Москву, в Европу летать, лепить «из того, что было» новую пропрезидентскую партию...
Вот и сейчас, когда для нормального функционирования политической системы досрочные парламентские выборы гораздо более необходимы, чем в прошлом году, на мой взгляд, никаких парламентских выборов не будет. И именно потому, что они необходимы. Вот когда в них исчезнет необходимость, тогда…
— Виктор Ющенко снова заговорил о политической коррупции в парламенте. Что это такое? Чем политическая коррупция отличается от обычной?
— Политическая коррупция, в отличие от обычной, не подпадает под действие законодательства. Вот, собственно, и все отличия.
А что это такое, можно попробовать объяснить на историческом примере. Ну, чтобы не обидеть никого из современных политиков. Помнится, после парламентских выборов 2002 года в стране разразилась очередная спикериада. Фракции, объединившиеся вокруг президента Кучмы, двигали на пост руководителя парламента Владимира Литвина (не лидера избирательного блока имени себя, а экс-главу президентской администрации). У кучмистов в парламенте заветных 226 «штыков» не набиралось. Как быть? Поступили в духе рыночных отношений и либерализации всех сторон жизни общества: сбегали на политический базарчик, пошуровали и — получили искомый результат. Говорят, по мере приближения к заветному числу 226, цена депутатского голоса измерялась суммой с шестью нулями. В национальной валюте украинского «политикума» — долларах, естественно. Но вот что интересно. После того как Литвин стал спикером, число «большевиков» стало резко возрастать, теперь уже бесплатно. Точнее — не за деньги. За кресла и портфели. Вот, собственно, в разрезе оба вида политической коррупции, или, если хотите, проституции: продажа своих полномочий за деньги, смена политической позиции за должность, с последующей ее коммерческой реализацией. Не скажу, что подобная политическая «деятельность» — исключительно украинское явление, но украинская политика ею пропитана сверху донизу, вдоль и поперек. Виктор Андреевич Ющенко в курсе всего этого. Он — плоть от плоти украинской политической системы. Потому и политическая коррупция тревожит его не сама по себе, а только в том случае, когда в ее результате возникает угроза его полномочиям. Три года президентства Ющенко уже пролетели. В следующие два мы все чаще и чаще будем слышать от него о политической коррупции, о том, как это ай-ай-ай…
Проверки на прочность Украина не выдержит
— Еще один популярный предвыборный тезис, кроме коррупции, касается объединения страны. Она разделена или разговоры о расколе — это происки врагов?
— Расколоться может что-то когда-то единое, цельное. Украина никогда самостоятельной и единой системой не являлась. Потому речь должна идти не о расколе, а о поиске единства для разных (очень разных!) частей, механически встроенных сейчас в единое государственное тело Украины. Почему-то считается единственно возможной государственнической позицией делать вид, что никаких расхождений между украинскими регионами не существует. Не буду называть ее страусиной, поскольку страусы как раз так себя не ведут. Так ведут себя украинские «национально свидоми» политики.
Кстати, насчет происков врагов. Сейчас у Украины врагов нет. Я имею в виду внешних. Какой-нибудь Шуфрич во главе МЧС страшнее международного терроризма, а собственные Вооруженные Силы опаснее для украинских граждан, чем все армии стран-соседей вместе взятые. Кстати, Украина в ее нынешнем виде может существовать как единое и суверенное государство именно потому, что существует своего рода международный консенсус по поводу ее независимости. А вот если консенсус этот будет нарушен, подозреваю, что даже самой элементарной проверки на прочность наша держава не выдержит. Вспомним хотя бы события пресловутой «оранжевой революции». Из-за пустяка — выборов президента — страна едва не развалилась. А если бы международное сообщество вместо того, чтобы поддержать единство страны, сыграло бы на ее развал?
— Что сможет устранить раскол? Помогут ли объединению новые выборы?
— Выборы — это всегда размежевание. Украинская политическая система сложилась таким образом, что партии в ней рассортированы не по линейному (идеологическому) принципу: от правых до левых, а по плоскостному (территориальному): базирующемуся на поддержке западного и юго-восточного электората. Потому при любых общенациональных выборах реальные претенденты на победу будут педалировать те вопросы, которые наиболее рельефно характеризуют, а значит, разъединяют украинские регионы.
Преодолеть же «раскол» Украины может только погружение ее в больший контекст. Произойти это может по-разному. Скажем, вступит Украина в ЕС… Правда, региональные проблемы Бельгии или, скажем, Испании членством в ЕС не излечиваются. Или вспомним, что в рамках СССР Украина была куда более цельной и единой, чем сейчас, когда она сама себе предоставлена. Имеется и еще один вариант: если Украина сможет выработать внутри себя такую государственную идею, которая не просто впишет в себя все ее регионы, все проживающие здесь этнические группы, но и окажется привлекательной для тех, кто живет за ее пределами. Но такая идея будет совсем не похожа на нынешнюю «национальную», доставшуюся современным отцам нации от классиков украинского национализма.
Сладкая парочка Ющенко — Балога и акула Тимошенко
— Как говорят эксперты, для участия в выборах Балога задумал создать новую пропрезидентскую партию. Для чего этот проект? Сможет ли новая партия для Виктора Андреевича повысить его рейтинг?
— Говорят: на всякого мудреца довольно простоты. Это я не о Ющенко. Это я о Балоге. Делали ведь уже президентские партии. Не работает на Украине эта технология. С Ющенко все более-менее понятно. Не знаю, зачем это ему, но он хочет как можно дольше оставаться президентом. А для этого придется идти на выборы. На юго-востоке Виктору Андреевичу голосов не собрать, даже если Янукович и Ахметов сдадут ему весь свой политический ресурс. Западный электорат ушел к Тимошенко, и не похоже, чтобы она готова была в ближайшее время его уступить. Куда президенту податься? Только в админресурс. А вот Балога не похож на тупого исполнителя президентских капризов. Не может он не помнить о политической судьбе Пустовойтенко, Медведчука и прочих подобных. Но вот ведь идет по их стопам. Думаю, путь этот ведет в тупик. Хотя посмотрим, какой проект Конституции попробует протащить сладкая парочка Ющенко—Балога.
— Какое политическое будущее вы прогнозируете ПР и БЮТ? Социологи уверяют, что у регионалов рейтинги падают, а у бютовцев, наоборот, растут.
— У каждого из этих политических объединений свой комплекс проблем. Партия регионов, как любая украинская мегапартия, крайне болезненно переносит статус оппозиционной силы. Но еще страшнее для нее — сохранить свой светлый образ в глазах своего избирателя. Ведь еще каких-то четыре года назад своего избирателя у ПР практически не было! На выборах-2007 за регионалов голосовали во многом по инерции, по принципу «от противного». Хватит ли инерции до следующих выборов?
БЮТ — самая эластичная политическая сила высшей украинской лиги. Сегодня она базируется на поддержке избирателя Западной и Центральной Украины, но при этом жестко не привязана к данным регионам. Тимошенко, как выяснилось, лучшая ученица политической школы Кучмы, из которой вышли практически все современные украинские лидеры. Не удивлюсь, если через несколько лет она сможет или будет вынуждена перебазироваться с запада страны на юго-восток. Но в этом и слабость Тимошенко. Она обречена подбирать то, что роняют другие. Выпустил Ющенко сначала центр страны, а затем и запад — Тимошенко подобрала. Упустит Партия регионов юго-восток (не обязательно весь, достаточно, для начала, наиболее его «нестойких» областей: Херсонской, Днепропетровской и прочих), Тимошенко акулой кинется на эту электоральную добычу! Однако при наличии более четко и органично отражающих политические запросы этих регионов партий Тимошенко в украинской политике места нет.
Что же до роста или падения текущих рейтингов, то сейчас, когда предвыборная ситуация не актуальна, я не стал бы обращать на них особого внимания.
Настоящих политиков на Украине нет
— Президент хочет изменить Конституцию? Поможет ли это лекарство Украине?
— Это лекарство не для Украины. Это лекарство для президента. Если принимать его регулярно, можно и политическое здоровье поправить, и политического долголетия добиться. Вот тут-то партия губернаторов могла бы оказаться кстати. Но только в том случае, если бы не было других партий. Рассчитывать же на то, что президент будет кроить Конституцию под себя, а все остальные — сидеть в сторонке и пускать слюни, по крайней мере, наивно.
— Как вы относитесь к утверждению новой Конституции на референдуме? Как уверяют оранжевые политики, народ не может высказать свое мнение на референдуме по поводу НАТО из-за плохой информированности. А хорошо ли информирован украинский народ о том, например, чем президентская республика отличается от парламентской?
— Далеко не все студенты-политологи смогут объяснить, чем парламентская республика отличается от президентской. А украинскому народу все эти тонкости до лампочки. Кстати, разницы-то никакой, в принципе, и нет. Скажем, СССР при Хрущеве был парламентской республикой, а после того, как Брежнев стал Председателем Верховного Совета, стал фактически президентской. Кто-то из граждан Советского Союза это заметил? Ощутил разницу? Путин, скорее всего, ближайшее четырехлетие проведет на посту премьер-министра России. Подозреваю, что, без всякой рихтовки Конституции, Российская Федерация на это время превратится в парламентскую республику. А какими, президентскими или парламентскими, республиками были Польша Пилсудского, СССР Сталина, Иран Хомейни, Китай Дэн Сяопина? У настоящего политического лидера должность является прилагательным. Вот только где их взять-то, настоящих?
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=2407&Itemid=31
РЕГІОНАЛЬНА ВЛАДА
ХОЛОДНАЯ ВОЙНА
Саша Белая, «Панорама», 12.03.2008
Противостояние в городской власти набирает новую силу. Мер г. Сум предложил фракциям горсовета новый состав исполкома.
Городской голова Геннадий Минаев предложил лидерам фракций обсудить кандидатуры для нового состава исполкома. Сам мэр не захотел их озвучить по телефону, но "r" стало известно, что на должность первого заместителя предлагается кандидатура Анатолия Бондаря. Также в состав нового исполкома должны войти нынешний начальник правового управления Ольга Донцова и представитель фракции "Нашей Украины". Секретарь Сумского городского совета, лидер самой многочисленной фракции БЮТ в Сумском горсовете Петр Гученко заявил, что предложение от мэра поступало, но партийцы не считают их официальным предложением. "Пусть на сессии озвучит новый состав исполкома, и наша фракция уже через 20 минут выскажет свое отношение к нему, а также назовет свои кандидатуры", - сказал он.
Петр Гученко не захотел назвать фамилии тех, кого поддержат бютовцы. Он считает, что кулуарные договоренности по данному поводу неуместны, а процесс формирования власти должен быть публичным.
Договоренности мэра по поводу нового исполкома обрастают слухами. Некоторые партийцы их трактуют так, что мэр намерен капитулировать, написав заявление об увольнении. Геннадий Минаев подобные слухи опровергает с присущим ему юмором: "Слухи о его смерти сильно преувеличены!" -- сказал он. Он также заявил, что не выдвигал никаких ультиматумов, а лишь предложил кандидатуры и теперь ждет реакции БЮТ.
ЛЬВІВСЬКА МЕРІЯ ХОЧЕ ЗМІНИТИ ЗЕМЕЛЬНУ ПОЛІТИКУ У ЛЬВОВІ: ЗАМІСТЬ АУКЦІОНІВ – ПРОДАЖ ПРАВА НА ОРЕНДУ
За матеріалами Львівської хвилі, «POST Поступ», 05.03.2008, Львівська обл.
Депутати Львівської міськради пропонують контролювати власників земельних ділянок через продаж тільки права на оренду.
Львову не потрібні аукціони з продажу землі. Так вважають деякі міські депутати і чиновники. Як альтернативу – вони пропонують продавати винятково право на оренду. Тоді місто контролюватиме власників ділянок. І в такий спосіб можна буде стримувати ріст цін на житло.
Дорогу львівську землю помалу скуповують люди з інших регіонів – для прикладу, з Донецька або Києва. Львів’яни поки що не мають грошей, - кажуть у міській раді. Тим часом люди з іншим міст будуватимуть а ділянках житло, а далі... захмарні ціни. Відтак голова депутатської комісії землекористування Тарас Криворучко ставить під сумнів доцільність аукціонів.
Як відзначив голова комісії землекористування Львівської міської ради Тарас Криворучко: „Як на мене, це проблема серйозна. Про неї не можна мовчати. Була колись така приказка в період тут панування Польщі, коли казали, що „ваші уліци, але наші каменіци”. Тобто я би хотів, щоби ми не допустили цього”.
Тому у мерії вважають – на відкритих торгах зараз краще продавати тільки право на оренду. Інвестор спершу платить немалі гроші за саме право. А потім щороку – стабільно сплачує гроші за оренду. Це дозволить чиновникам контролювати дії підприємців.
У свою чергу начальник управління природних ресурсів Львівської міської ради Михайло Бокало каже: „Люди просто вкладають гроші, купляють, вичікують роками, коли піднімається ціна – і перепродають. А так краще продавати право оренди. Ми контролюємо той процес тоді повністю, терміни будівництва. І нереально тоді просто перепродати”.
Найуспішніший продаж права оренди у Львові – був торік. Йдеться про ділянку на вулиці Федорова, де місто вторгувала рекордну суму – 19 мільйонів гривень. А от остання спроба у такий спосіб продати землю на вулиці Спокійній закінчилась провалом – охочих просто не було.
А тим часом 1-го квітня – у Львові земельний аукціон. На торги в чергове вставлять три ділянки – на Чорновола, Величковського та Демнянській. Всі – під житлову забудову. За цей рік від продажу землі місто хоче вторгувати понад сто мільйонів гривень.
http://postup.brama.com/usual.php?what=60433
РОЗВИТОК ТЕРИТОРІЙ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МОЖЛИВОСТЕЙ ГРОМАД
Анатолій Васевич, «Зоря Полтавщини», 12.03.2008
Понад триста представників органів місцевого самоврядування шести областей України взяли участь у міжрегіональному інформаційно-методичному семінарі "Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування: реалії сьогодення та перспективи", який відбувся у Полтавській обласній раді.
Від імені полтавського краю гостей привітав голова обласної ради Олександр Удовіченко. У роботі семінару взяв участь заступник голови обласної ради Петро Ворона.
Про підсумки Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування 2007 року та завдання на 2008 рік присутніх поінформував заступник голови Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, заступник керівника дирекції Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування Віктор Лопатинський.
Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України є науково-методичною, консультативною і координуючою структурою, дорадчим органом при Президентові України. Діє він з квітня 1992 року.
Про визначення змісту інноваційних складових за проектними пропозиціями учасників конкурсу 2008 року розповів член експертної комісії конкурсу, директор Інституту місцевої демократії, кандидат технічних наук Валерій Рубцов, а про методологію підготовки проектів та програм розвитку місцевого самоврядування – вимоги та особливості – начальник організаційного відділу Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України Василина Ісакова.
– У час, коли Україна стала незалежною державою, законодавча база щодо місцевого самоврядування була фактично нульовою, – наголошував Віктор Лопатинський. – І тому доводилося вести серйозну наукову роботу, вносити свої пропозиції, щоб були вчасно прийняті відповідні закони Верховною Радою та постанови Кабінету Міністрів. Фонд виступив ініціатором запровадження Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування. Його почали проводити з 2003 року після відповідного Указу Президента України. Метою конкурсу був відбір проектів з питань місцевого самоврядування, спрямованих на розв'язання проблем регіонального та місцевого розвитку, поширення позитивного досвіду, здобутого у процесі їх реалізації. Які ми очікували результати? Це створення бази інноваційних ідей та їх упровадження у практику діяльності органів місцевого самоврядування. І як наслідок – поглиблення процесів муніципальної реформи.
За п'ять років проведення конкурсу в ньому взяли участь 1283 органи місцевого самоврядування, переможцями стали 339 рад. На реалізацію проектів з державного бюджету виділено 51 млн 426 тис. 700 грн. Майже стільки ж залучено з місцевих бюджетів.
Суть конкурсу та формулу успішної участі в ньому допомагають зрозуміти інформаційно-методичні семінари, що стали вже традицією. Тільки торік у подібних заходах взяло участь понад 2 тисячі представників органів місцевого самоврядування. У деяких регіонах стали проводитися обласні конкурси.
Відрадно, що цьогоріч, зазначалося на семінарі, органи місцевого самоврядування І і ІІ категорій – села, селища та малі міста – отримають гранди вдвічі більші, ніж у попередні роки (І категорія – 100 тис. грн, ІІ – 200 тис. грн). Раніше з однієї області могли подавати до 17 проектів. І нерідко траплялося так, що жоден із них не "проходив". Причинами були розпорошеність і нечіткість ідей, відсутність репрезентації супроводу проектів. Зважаючи на це, було внесено зміни до положення про конкурс, згідно з якими рада має подавати не більше трьох проектів, концентруючи увагу на головних питаннях. Перемагають же, як правило, ті, хто зумів запровадити командний стиль роботи і до участі у конкурсі підходить дуже серйозно. Зокрема майже щороку стають переможцями міста Комсомольськ, Вознесенськ, Кам'янець-Подільський, Бердянськ, Славутич.
Є надзвичайно важливим, стверджували промовці у своїх доповідях, щоб проекти, які подаються на конкурс, були конкурентними. До речі, останнім часом вони стали більш досконалими. Фахівці навчилися розпізнавати проблему із середини, здійснювати її грунтовний аналіз, вивчати можливі шляхи вирішення і потім все це подавати як проект.
Учасники семінару висловили упевненість, що робота у цьому напрямку і надалі має поліпшуватися.
Місцеве самоврядування: реалії та перспективи
У рамках методично-інформаційного семінару відбулося засідання "круглого столу" на тему "Місцеве самоврядування: реалії і перспективи" за участю представників рад різних рівнів шести областей України та полтавських журналістів. У форматі діалогу було обговорено типові проблеми в роботі органів місцевого самоврядування України та шляхи їхнього вирішення.
– Ми обговоримо ті проблеми, якими живуть сьогодні місцеві ради і громади. Хотілося б почути точку зору наших гостей щодо нинішнього стану речей із розвитком місцевого самоврядування, – підкреслив голова Полтавської обласної ради Олександр Удовіченко. – Сьогодні є намагання багатьох владних інституцій вносити зміни і доповнення до закону про місцеве самоврядування. На рівні держави були прийняті рішення, в тому числі Верховною Радою, про реформування в рамках конституційної реформи, перші кроки зроблені, а до органів місцевого самоврядування справа так і не дійшла. Ми працюємо в режимі, коли маємо певні, на наш погляд, атавізми в організації влади на місцях, у взаєминах і організації спільної роботи вертикалі виконавчої влади та представницьких органів на рівні області, міст, районів. Цей блок питань хотілося б обговорити. І, звичайно, те, заради чого ми зібралися, – це пошуки форм, методів і схем, які дали б можливість залучати до вирішення проблем місцевого самоврядування фінансові ресурси з різних джерел: це і місцеві бюджети, і державна казна, і позабюджетні кошти, у тому числі й те, що робить Фонд розвитку місцевого самоврядування.
Проблеми, з якими стикаються органи місцевого самоврядування, означила заступник голови Дніпропетровської обласної ради Катерина Відякіна.
Десятирічний досвід роботи в Дніпропетровській обласній раді самої Катерини Іванівни дозволяє бачити процес становлення самоврядування в регіоні й перепони на шляху розвитку. Перша з них – двовладдя на рівні області й районів.
– У нас в ряді районів через це не були прийняті бюджети. Згідно з Бюджетним кодексом райдержадміністрація повинна подати свій проект у районну раду. А погляди на бюджет – різні. І на рівні області була така ситуація. Облдержадміністрація, маючи відмінну від ради думку, збиралася подати проект рішення про бюджет 2008 року за дві доби до сесії – депутати, мовляв, проголосують. Ми були змушені затягти сесію, щоб дати депутатам час розібратися, і змусили адміністрацію рахуватися з нами. Як бачите, це можливо. Але процес дуже важкий. Погіршує ситуацію розмаїття політичних симпатій, що часто стає на заваді порозуміння між обласною радою і обласною держадміністрацією.
Оскільки це позначається на житті територіальних громад, депутати намагаються шукати спільну мову з виконавчою владою. Проте найкращим виходом і для цієї області, і для інших, і для України загалом був би законодавчий розподіл повноважень між двома гілками влади, вважає представниця Дніпропетровщини. Це б не тільки позбавило країну конфліктів, але й запобігло б дублюванню функцій. Останнє породжує, зокрема, проблему в управлінні спільною власністю територіальних громад. Насправді це – прерогатива ради. Однак з кількісно обмеженим виконавчим апаратом ради виконувати цю функцію неможливо. Тому виникла необхідність делегувати відповідне повноваження держадміністраціям. Відтак у царині управління спільною власністю територіальних громад з'явилося підгрунтя для протиріч і конфліктів. Законодавчо їх вирішення не визначено, навіть не визначено саме поняття управління спільною власністю територіальних громад. Це зумовлює суперечки й між громадами. Наприклад, часто виникають запитання на кшталт: чи має право обласна рада відчужувати об'єкти, призначати їх керівників тощо, якщо цими об'єктами управляє обласна рада, але знаходяться вони на території якогось району? Отже, на часі – питання формування виконавчих комітетів при радах.
Не оминула Катерина Відякіна централізації коштів та проведення тендерних закупівель, що для територій районного, сільського рівнів, а подекуди й для міст, перетворилися на суцільну проблему.
– Я думаю, що кожна обласна рада направляла до органів державної влади свої зауваження і пропозиції щодо цієї процедури. Свого часу ініціював порушення цього питання Донецьк. Дніпропетровська область минулого року через узаконені перепони у проведенні тендерів повернула у державну скарбницю 21 млн грн. А коли в області провели велику нараду за участю Прем'єр-міністра та голів райрад і райдержадміністрацій і порушили серед іншого і цю проблему (до слова, щодо неї райради і райдержадміністрації одностайні), реакцією Прем'єр-міністра було... звинувачення: це ваші проблеми, і ось тут ви зробили не так, і ось тут не так використали гроші... Але ж люди кричать тоді, коли є проблеми!
За дорученням Асоціації місцевого самоврядування голова Дніпропетровської обласної ради досліджує це питання системно. Водночас він намагається систематизувати в цілому проблематику місцевого самоврядування в Україні.
На думку Катерини Відякіної, проблеми самоврядування в Україні – через недорозвиненість демократії.
– Колегіальний орган представляє народ. А народ не може бути поганий, він такий, який є. А те, що відбувається у парламенті, – робота окремих осіб. Спроба ж дискредитувати представницьку владу є спробою встановити диктатуру. За умови жорсткої вертикалі влади легше керувати, легше звільняти. Система управління територією за Європейською хартією місцевого самоврядування складніша, важче працювати на рівні компаньйонів і партнерів. Рішення обласної ради повинні містити позицію всього депутатського корпусу. Нещодавно щось подібне відбулось у Верховній Раді щодо НАТО. Це недостатність розвитку демократії. На жаль, нині намагаються вернутися назад. Зокрема у питанні виборчої системи: від пропорційної до мажоритарної. Це крок назад, а не розвиток. Якось я веду розмову з одним нашим депутатом, і він каже, що більше не балотуватиметься за пропорційною схемою, а тільки за мажоритарною, бо йому простіше купити свій округ – місто, де розташоване його підприємство. Він напевно знає, що тоді буде депутатом обласної ради. Так, пропорційна система у нас ще недосконала. Але це – демократичний інститут. Я вивчала польський досвід місцевого самоврядування. Там є поняття партійної системи, але з відкритими списками.
Щодо майбутнього системи місцевого самоврядування у зв'язку з законопроектами, які передбачають його нівелювання, на Дніпропетровщині сподіваються на розуміння народними депутатами України аргументів на користь самоврядування. Голова обласної ради – вибрана особа, голова облдержадміністрації – призначена. Перший відповідає перед всією територіальною громадою, другий – лише перед особою, яка його призначила. Одна людина не буде сильнішою за усіх, її погляд не буде об'єктивним, стверджує гостя. Якщо ж законопроекти стануть законами, Асоціація місцевого самоврядування звертатиметься до судових інстанцій – аж до європейських.
Харківський експеримент
Голова постійної комісії Харківської обласної ради з правових питань та регуляторної політики, віце-президент Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області Віктор Устименко розповів учасникам "круглого столу" про унікальний експеримент по вдосконаленню діяльності органів місцевого самоврядування, який уже більше року триває на Харківщині.
– Пройшов перший етап політичної реформи, але на цьому ми й зупинилися, – сказав Віктор Устименко. – По суті невирішеними залишаються всі питання діяльності органів місцевого самоврядування, територіальної громади, взаємодії обласної, районної, сільської, селищної рад. Тобто кожна рада діє сама по собі, а будь-які дії обласної чи районної ради можуть кваліфікуватись як втручання в діяльність певного органу місцевого самоврядування. Мета експерименту, який триває на Харківщині, – створення певної вертикалі влади для забезпечення ефективної взаємодії обласної ради з органами місцевого самоврядування – районними, міськими, сільськими, селищними радами Харківської області. В експерименті беруть участь усі територіальні громади області – сільські та селищні ради, мерії міст обласного і районного значення, а також сама обласна рада. Для цього прийняті й зареєстровані в управліннях юстиції Статути територіальних громад, у яких чітко визначені їхні повноваження та взаємодія з обласною та районними радами. Зареєстровано Статут Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області, яка надає методичну, юридичну та інші види допомоги в діяльності районних, сільських, селищних та міських рад. Предметно працюють і департаменти, створені при Асоціації. Також укладені угоди між обласною і районними радами про делегування прав з метою вирішення спільних завдань територіальних громад сіл, селищ, міст області щодо регіонального розвитку та розвитку окремих територій Харківської області, створено Консультативно-дорадчу раду з питань місцевого самоврядування при голові Харківської обласної ради.
Голова постійної комісії Харківської обласної ради з правових питань та регуляторної політики Віктор Устименко пояснив, що основною метою створення цих інституцій є розширення прав територіальної громади та органів місцевого самоврядування та їх закріплення у локальних правових актах, які приймаються відповідно до чинного законодавства. А це є законною підставою для їх виконання на території органу місцевого самоврядування.
– По суті, у локальних правових актах, які приймаються на території відповідного органу місцевого самоврядування, крім положень, передбачених законом, закріплено певні, досить суттєві, повноваження, не передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", – акцентував увагу присутніх голова комісії. – Але вони не заборонені чинним законодавством і стосуються діяльності органів місцевого самоврядування, забезпечення життєдіяльності відповідних територій.
За словами Віктора Устименка, у цих локальних правових актах передбачені також повноваження, що не заборонені законом, по координації дій місцевих органів самоврядування і обласної ради, її постійних комісій у вирішенні спільних завдань з регіонального розвитку та розвитку окремих населених пунктів, розгляді проектів програм та концепцій з питань розвитку місцевого самоврядування, пов'язаного з функціонуванням місцевого господарства та забезпеченням життєдіяльності територій, приватизації майна, соціального захисту населення, прав та інтересів територіальних громад та органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб.
– Нещодавно ми прийняли такий локальний правовий акт про передачу труб газопроводів з балансу сільських рад на баланс спеціальної організації, – навів приклад Віктор Устименко. – Зараз у такий спосіб хочемо передати трансформатори та інші електроспоруди, які знаходяться на балансі органів місцевого самоврядування і які вони не можуть експлуатувати.
Вдалося розв'язати харків'янам і ще одну типову проблему в роботі органів місцевого самоврядування – управління майном спільної власності територіальних громад. На підставі угоди між обласною та районними, сільськими, селищними радами права по управлінню майном були делеговані обласній раді. Як результат, протягом року обласний бюджет Харківської області збільшився на 12–16 мільйонів гривень.
Та все ж, на думку промовця, органи місцевого самоврядування не будуть мати належних прав доти, доки не буде проведено другий і третій етапи політичної реформи.
– Нинішня вакханалія влади встановилася з двох причин: перший етап політреформи, який пройшов не дуже вдало, і недопрацьована система виборів на пропорційній основі, – висловив свою точку зору Віктор Устименко. – І навіть ті зміни й доповнення до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", які зараз планується приймати, знову ж таки не визначають чіткої концепції розвитку місцевого самоврядування. Тому врешті-решт необхідно провести політичну реформу і віддати всю владу на місця. Коли Київ передасть, у відповідності з законом, повноваження органам місцевого самоврядування, не виникатиме й питання федералізації. Адже насправді воно не політичне, це питання передачі повноважень органами центральної влади органам місцевого самоврядування, у тому числі й формування бюджету за принципом "знизу вгору". Необхідно чітко збалансувати нашу економічну владу між органами центральної влади, обласної влади, районної, сільських рад і чесно розподілити бюджет. Харківщина віддала півтора мільярда гривень у центральний бюджет, а тепер субвенціями і субсидіями отримуємо гроші назад. Лише за тендерні процедури у Тендерну палату України Харківська область сплатила 129 мільйонів гривень! За ці кошти можна було газифікувати усі села області, які ще не газифіковані.
Про проблеми місцевого самоврядування у місті районного підпорядкування розповів під час "круглого столу" Приморський міський голова Запорізької області Григорій Шаповал. Також він поділився досвідом залучення інвестицій у розвиток міста.
– Сьогодні самоврядування для такої міської ради, як наша, де 11 тисяч населення, а в літній період, коли прибувають відпочиваючі, – і до 60 тисяч, має лише один вихід – "рятуйся сам як можеш", – сказав Григорій Шаповал. – Ми знаємо, що грошей ніхто ніколи не дасть, і навіть не чекаємо цього. Тому пішли до населення, почали розбудовувати місто за кошти людей. Як результат, сьогодні місто повністю газифіковане, хоч ще у 2002 році не було газифіковано жодного будинку. Не було відремонтовано доріг – пішли за принципом співфінансування. Десять відсотків збирає неселення, дев'яносто – міська рада. Для залучення інвестицій почали проводити у себе й міжнародні конференції і також маємо позитивний результат. Хочу відмітити, що за шість років ми не віддали жодного квадратного сантиметра землі. Сьогодні робимо це на договірних засадах: ви нам прокладаєте вісім кілометрів газопроводу у селище, а вам буде відведена земля. Використовуємо й інші варіанти. Те, що ми їздимо один до одного і вивчаємо досвід, дуже добре.
Учасники "круглого столу" висловили одностайну думку про те, що у столиці не чують місцевих ініціатив, зокрема, щодо децентралізації влади, розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, створення та впровадження механізму формування самодостатніх місцевих бюджетів, спрощення тендерних процедур.
"Наче і робиться щось для села, та цього не видно"
Голова Старобільської районної ради Луганської області Валерій Пахниць наголосив на необхідності залучення до роботи в органах місцевого самоврядування професіоналів:
– Я представляю районну раду і вважаю, що ті типові проблеми місцевого самоврядування, про які вже говорили колеги, є на різних рівнях. Двовладдя, конкуренція у владі – хто перший, хто другий – залежить також від кадрів, від людей, які працюють у місцевому самоврядуванні. Мені, як керівнику районної ради, це добре видно. У нас 21 сільська рада, з них принаймні в шістьох голови – підготовлені люди, з якими можна втілювати будь-які ідеї, створювати проекти, говорити на рівних. Інші 15 сільських голів – люди, котрі мають свій менталітет сільського мешканця, зі своєю підготовкою, і там важко знайти тих, хто б міг рухати наше самоврядування вперед. Там немає двовладдя, там він один – керівник. Але при цьому, не маючи фінансового резерву, бюджету, коли ні про який фонд розвитку і мови бути не може, він практично ніякої ролі не виконує. Хоча на селі сьогодні є єдина місцева влада – це сільський голова і сільрада. Тому та концепція, про яку тут говорили, справді потрібна, та ми, беручи участь у багатьох семінарах і навчаннях у Києві, постійно чуємо лише розмови. Багато говоримо, а результатів ніяких. Я брав участь 1 березня у Сєверодонецькому з'їзді, де тема місцевого самоврядування була головною: куди ми йдемо з нашим самоуправлінням і що будуємо у нашій державі. І там те ж саме – всі розповіли, у резолюції записали, а старту якогось не побачили.
Хотілося б звернути увагу на питання про фонди допомоги місцевому самоврядуванню. Було сказано, що з державного бюджету залучено 51 мільйон гривень на проекти. Але якщо взяти і розподілити в Україні хоч потроху, по 100–200 тисяч на місто, район чи село, то скільки років треба йти до того, щоб чогось досягти, зупинити спад у розвитку сіл, містечок, місцевого самоуправління. Це настільки мізерна сума, а щоб проект чи грант виграти, треба чимало зусиль, бо бажаючих багато, а грошей мало. У 2006 році дві сільські ради в нашому районі виграли гранти по 50 тисяч. Та коли 20 грудня дають гроші і до кінця року їх треба за десять днів використати, то це вже просто насмішка. Минулого року збільшено об'єми, але жодна рада не виграла тендер, і практично все це залишилося на папері, а робота начебто йде. Ніби й робить держава щось для села, але цього не видно. Такі підходи не сприяють розвитку місцевого самоврядування. Чому ми маємо двовладдя на рівні сільських районів? Якщо взяти місто, там немає такої проблеми. Форма створена, інститут місцевого самоврядування діє, і вже врегульовані деякі питання. Тобто готова структура для використання на всіх територіальних рівнях. Думаю, у нас напрацьовано багато практичних питань, вони мають концептуально "вийти нагору", але там поки що нікому почути.
"На тендерах наживається купка людей"
Обговорюючи тему тендерів, голова Полтавської обласної ради Олександр Удовіченко зазначив:
– Хочу висловити особисті враження про зустріч голів обласних рад із Президентом і Головою Верховної Ради. Ми порушували питання тендерів, говорили про ті негативні явища, які створює нинішня Тендерна палата. Після зустрічі з Президентом їду додому й по радіо чую, що дає інтерв'ю голова Тендерної палати і розповідає про те, скільки він врятував для держави мільярдів гривень завдяки діяльності Тендерної палати, про те, що без тендерів, без цього контрольного органу розграбували б весь бюджет. Цинізму такого ще не було. Прийнята постанова Кабміну про спрощення процедури закупівель товарів на суму до 80 тисяч гривень. Це косметична схема, оскільки сьогодні практично зупиняється забезпечення харчуванням учнів, вирішення господарських питань в медицині, в бюджетній сфері. Адже треба три учасники тендерних торгів, а люди просто не йдуть, оскільки обсяги фінансування цих операцій зовсім неадекватні тим внескам, які треба сплатити за участь у тендері. Такого ставлення до людей, структури організації бюджетного процесу, думаю, ще не бачила ні одна держава. Тут задіяні всі політики і політикани центрального рівня. Не чують, на жаль, сьогодні, не хочуть почути проблем місцевого самоврядування. На згаданій зустрічі Президент послухав наші пропозиції щодо змін до цієї сфери. Погодився, сказав, буде підтримувати. У нас головний ідеолог змін до закону – голова Львівської обласної ради. Представники обласних рад збиралися у Запоріжжі, створили робочу групу, направили у Львів (від Полтавської обласної ради їздив заступник голови Петро Ворона). Зібрали там фахівців усіх областей, відпрацювали проект рішення щодо змін до законодавства про місцеве самоврядування і подали. Нас ніхто не послухав, у Верховну Раду поданий законопроект Секретаріату. Його всі бачили і аналізували. Комусь подобається така позиція, комусь ні, хтось за Президента, хтось проти, але такого нехтування, як сьогодні, ситуацією з організацією влади по вертикалі і місцевого самоврядування держава ще не знала.
Маємо проблему, що нині полягає не так у політичних протистояннях, як, на мій погляд, у повзучій корумпованості, яка
в різних інституціях, наче червоточина, роз'їдає державний апарат і державну машину. Це дуже небезпечно, тому потрібно про це говорити, щоб голос наш був почутий. Щодо речей, які сьогодні виникають у рамках протистояння гілок влади – виконавчої і місцевого самоврядування, то там, де є розумні люди, ці проблеми приглушені, а там, де амбіції керівників на рівні району чи області переважають здоровий глузд, там вони набувають викривлених форм. Наприклад, у нашій області в кількох районах районні ради висловили недовіру головам райдержадміністрацій, де більшістю, а де двома третинами голосів депутатів. У деяких районах – по два рази. Ніякої реакції протягом півроку ні з боку обласної держадміністрації, ні з боку Секретаріату Президента. Можна відмахнутися і сказати, що це якісь політичні речі, але це пряме порушення діючого законодавства. Треба розглядати і давати відповіді людям. Якщо ж не розглядати і навіть не спілкуватися з представництвом громади, депутатським корпусом, то це просто ігнорування, руйнація всякої організації влади у нашій державі. Обласна рада просто закидана зверненнями з районів, ми винесли на комісії, обговоримо ці питання на черговій сесії. Можливо, нас почують, і зреагує виконавча влада. Ми намагаємось це зробити в цивілізованій формі, щоб обласна рада була в своїх рішеннях монолітна. Поки не знаходимо спільної мови, то й не виносимо питання для того, щоб просто чубитися в сесійному залі, не маючи виваженого рішення. Така ситуація сьогодні, не нагнітаємо, але бачимо, що певні речі треба змінювати у нашій державі.
– Ми відійшли від політики і тепер переймаємося винятково інтересами громад – освітою, комунальним господарством тощо. І у цьому Донецька обласна рада і обласна держадміністрація – однодумці, – розповіли Лариса Паскаль і Ольга Маштакова – завідувач і консультант сектора з питань методичної роботи і адміністративно-територіального устрою управління організаційного забезпечення діяльності ради та її органів виконавчого апарату Донецької обласної ради. – Втім, і на Донецькій області позначається актуальна загальнодержавна проблема – відсутність в Україні бачення системного перетворення у країні і як наслідок – стратегічного планування. Донеччани втомилися чекати кроків держави, вони розробили свою стратегічну програму розвитку регіону до 2015 року, проте без підтримки держави втілювати її важче, ніж було б за умови підтримки. На жаль, представники Донеччини не впевнені, що державна влада хоче чути пропозиції, які регіон направляє з року в рік.
Учасники "круглого столу" були одностайними: органи місцевого самоврядування і надалі будуть активно відстоювати свої позиції на всіх рівнях.
Спілкуючись із журналістами по завершенні засідання "круглого столу", голова обласної ради Олександр Удовіченко зазначив, що Полтавська область здобула понад 2 млн гривень на всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, якому був присвячений міжрегіональний семінар у Полтаві. Інтерес керівників рад до такого конкурсу великий, адже це реальний шлях, який можна пройти, правильно подати проект і отримати кошти для вирішення конкретних проблем територій. Полтава була обрана місцем проведення таких масштабних заходів тому, що наша область протягом останніх двох років є активним учасником цього процесу, є ентузіасти, ініціатори цієї справи.
Минулого року наша область була одним з переможців, і керівництво Фонду сприяння місцевому самоврядуванню зрозуміло, що тут є однодумці у справі розбудови самоврядування.
ДРУГИМ ПУТЕМ
Саша
Белая, «Панорама», 12.03.2008, Сумская обл.
Нашеукраинцы могут не дать сумскому мэру работать и инициировать досрочные выборы перед комитетом ВР.
Сейчас областная организация "Народного союза Наша Украина" анализирует работу своих партийцев и высылает в центральный штаб информацию о количестве решений суда, признавших действия местных советов незаконными и неправомерными. В случае обнаружения "системности" будет подниматься вопрос о роспуске местного совета.
7 марта заместитель председателя Сумской областной организации НСНУ по идеологическим вопросам Виталий Моисеенко сообщил, что решение о проведении досрочных выборов может инициировать профильный комитет ВР.
"Это может случиться и в г. Сумы. У меня есть пять-шесть решений суда, которые признали действия мэра незаконными. Не исключаю, что этот вопрос может быть поставлен на рассмотрение профильного комитета ВР", - заявил он.
Виталий Моисеенко видит в этом лишь инициативу по формированию уважения к закону. Ничего конкретного о сроках рассмотрения подобной инициативы он не сказал. Этот вопрос не обсуждался даже на заседании городской организации.
Виталий Моисеенко уточнил, что инициировать рассмотрение данного вопроса перед профильным комитетом ВР может как глава облгосадминистрации, так и любой из нардепов.
Что касается действий мэра г. Сумы Геннадия Минаева, то партийцы не скрывают недовольства его кадровой политикой. По иронии судьбы, все решения суда, где фигурирует "незаконность" действий мэра, касаются увольнений и выговоров подчиненным. "Даже если есть одно решение суда, профильный комитет может рассматривать этот вопрос", - заявил партиец.
СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬК-2
Ігор Буркут, «Час», 06.03.2008, Чернівецька обл.
Партія регіонів провела у льодовому палаці Сіверськодонецька другий з’їзд „депутатів всіх рівнів”. Ми вже звикли до всього, і вітчизняна громадськість мляво реаґує навіть на таке протиприродне поєднання слів, як „українізація України”.
Відлуння першого з’їзду відчувається до цих пір: йому належало одне із чільних місць у планах розколу України. Проте тодішня після майданна влада зуміла трохи налякати ініціаторів „сходняка”, і гасла другого з’їзду виявилися поміркованішими. Одне з питань, винесених на нього, і насправді є дуже актуальним для України. Йдеться про місцеве самоврядування. Його необхідно розвивати, бо без справжнього місцевого самоврядування немає ні сучасної демократії, ні сприятливих умов для формування громадянського суспільства.
Втім, саме про ці актуальні проблеми у льодовому палаці говорили найменше. Головним чином тут протестували проти „насильницької українізації України”. У сумбурі української політики ми вже звикли до всього, і вітчизняна громадськість мляво реаґує навіть на таке протиприродне поєднання слів, як „українізація України”. Уявімо собі на хвилинку інші словесні конструкції, побудовані за цією ж схемою: „русифікація Росії”, „китаїзація Китаю”, „германізація Німеччини”. Абсурдність такого підходу наведені приклади демонструють наочно. Адже Росія повинна бути Росією, Китай – Китаєм, Німеччина – Німеччиною. Інша річ, коли йтиметься про китаїзацію Росії чи Німеччини. Такого масового явища ще немає. Натомість є русифікація України, і це викликає цілком зрозумілий опір українців. Або Україна лишається собою і зберігає власну державність, або ж перетворюється на якусь „Росію другого ґатунку” і сходить з історичної арени як держава.
Можливий і третій варіант – білоруський. Проте він все більше не влаштовує самих білорусів, де зростає невдоволення приниженим станом рідної мови і культури, і навіть лукашенкові власті мусять час від часу здійснювати заходи з підтримки „роднай мовы і літаратуры”. Інакше всі свідомі білоруси перейдуть в жорстку опозицію до існуючого політичного режиму. Збереження традиційної „совковості” для нинішньої білоруської влади стає все складнішою справою: на неї грошей вже не вистачає. Зміни неминучі, й вони обов’язково будуть пов’язані з відродженням національної свідомості самих білорусів. А без масового протесту проти русифікації тут не обійтись, всі постсовєтські країни через це проходили.
Нам же намагаються нав’язувати русифікацію під приводом захисту від „українізації”. Складається уява, що із сіверськодонецького льодового палацу виповзає заморожений до пори-до часу аґресивний „совок” і намагається повернути хід історії назад. Недарма на тому ж з’їзді стільки говорилося про питання історії, причому виступаючі відстоювали той їхній варіант, що закладався ще у сталінські часи. А історію завжди і всюди пишуть переможці, які акцентують у минулому саме те, що для них нині є найбільш актуальним. До того ж, на одну і ту ж історичну постать чи подію погляди різних сил бувають діаметрально протилежними. Наприклад, фігура Чингізхана для монголів означає одне, для нас же – зовсім інше. Кожен народ має право сам обирати власний варіант національної історії, зі своїми героями та антигероями. І не треба нав’язувати нам чужі варіанти.
У Сіверськодонецьку ж зроблено чергову спробу примусити українців погодитися з чужими історичними оцінками. Недарма делеґати скандували: «Россия! Россия!», – вони вголос назвали ту силу, інтереси якої і представляли на своєму конгресі. Саме правляча верхівка Росії зацікавлена у домінації російської мови в Україні, в збереженні великодержавно-шовіністичного варіанту „спільної” історії, нарешті, в неприйнятті України в НАТО. Тобто майже весь порядок сіверськодонецького з’їзду відповідав інтересам іншої держави, а не України.
Для чого це потрібно реґіоналам? Судячи з усього, партія втрачає підтримку і перебуває під доволі ймовірною загрозою розколу, причому невдоволення в ній проявляють як власні інтелектуальні сили, так і найбільші партійні спонсори. З’їзд мав продемонструвати „єдність партійних лав”, чого зробити не зміг. Ні Раїси Богатирьової, ні Рината Ахметова з Борисом Колесниковим на арені льодового цирку помічено не було. Серйозні люди у цей час займалися серйозними справами, що наштовхує на певні роздуми. А росіянам вся та говорильня була потрібна для утилітарної мети – в останній день перед президентськими виборами в Росії, коли в цій країні заборонена передвиборча аґітація, ще раз прорекламувати путінського висуванця Медвєдєва. Недарма московський канал РТР у прямому ефірі транслював з’їзд, проливаючи бальзам на душу затятим великодержавним шовіністам. Вони раділи, що «в незалежной мазепинской Хохландии» так відстоюють інтереси імперської Росії «настоящие русские люди». Слава великому вождю Володимиру Путіну за те, що нарешті поставив на коліна „самостійників”, – так, мабуть, думали українофоби.
А громадянам України слід поміркувати над іншим. Усі крапки над „і” розставлено, кожна з політичних сил чітко визначила свої позиції. Попереду ще багато виборів, на яких громадяни України матимуть змогу обрати майбутнє для своєї країни. Коли підемо на виборчі дільниці, то спробуємо ж не забути, як на сіверськодонецькому з’їзді зала скандувала: «Россия! Россия!». Хай за тих скандувальників і голосують в країні, що для них рідніша від нашої. Ми ж віддамо голоси своїм політичним силам, які мають лише одну матір – Україну. А крикунам з льодового палацу варто нагадати, що вони своєю поведінкою провокують радикалів з протилежного політичного флангу на скандування іншого гасла: «Чемодан, вокзал, Россия!». То вже біда. Розумні етнічні росіяни в Україні жодних проблем з українською мовою не мають – вони її чудово розуміють, а чимало з них і добре розмовляють українською. Той, хто поважає своїх сусідів-українців, користується такою ж повагою і з їхнього боку. Інша річ – хто ненавидить. Проблема тут не в мові, а в людях та їхньому ставленні до інших людей. Нас всіх об’єднує Україна зі своєю історією, мовою, традиціями. Це треба визнати, інакше – розвал.
http://www.chas.cv.ua/10_08/4.html
ВАЛЕРИЙ ГОЛЕНКО: «С МНЕНИЕМ МИЛЛИОНОВ НЕЛЬЗЯ НЕ СЧИТАТЬСЯ»
Елена Коптева, «Наша газета», 7.03.2008, Луганская обл.
Найти
модель для сохранения Украины как независимого государства, в котором комфортно
будет жить всем ее гражданам, не выясняя при этом, кто из них больший патриот,
— такова, по мнению председателя Луганского областного совета Валерия Голенко,
одна из главных целей состоявшегося в Северодонецке Второго съезда депутатов
советов всех уровней.
Именно в таком государстве должно быть реальное
представительство прав регионов, должны быть соблюдены права всех
граждан, независимо от того, на каком языке они говорят.
Об
основных итогах Северодонецкого съезда шла речь на пресс-конференции, на
которой во вступительном слове председатель Луганского облсовета Валерий
Голенко отметил два главных вывода, которые можно сделать после столь значимого
мероприятия. Впервые в ходе подготовки и на самом съезде прозвучали мнения о
том, что нужны новые подходы и новые принципы в строительстве полиэтнического
государства, так как путь на создание моноэтнического государства, которым мы
следуем сейчас, — это путь в никуда.
Второй
вывод: в условиях начавшейся конституционной реформы должно быть обеспечено
выполнение обещаний в части региональной политики. В первую очередь тут надо
подразумевать развитие местного самоуправления, поскольку на местах не могут
согласиться с такой централизацией власти.
— Это
крупнейший форум за последнее время, участники которого смогли
продемонстрировать, что половина жителей страны не согласна с политикой,
проводимой в государстве, которая становится все более политикой национализма.
Граждане страны громко сказали: «Не согласны!». И поставили задачу сформировать
гуманитарную политику, которая устроит всех ее жителей, а также призвали к
поиску компромисса в политической жизни, — отметил Валерий Николаевич. — Съезд
— это не Верховная Рада, где принимаются законы. Съезд — это способ выражения
общественных настроений, отражение мнения миллионов избирателей. Решения съезда
— это сила общественности, это мнения людей, с которыми нельзя не считаться.
«Нужен,
нужен, нужен», — трижды подтвердила депутат областного совета Ирина Зайцева
необходимость проведения съезда. И в то же время она не смогла сдержать
удивления по случаю столь равнодушной реакции представителей высшей власти в
стране на событие такого масштаба, если мы так много говорим о незрелости
нашего гражданского общества, о необходимости его формирования. «Более
действенного способа для такого формирования, который был продемонстрирован в
Северодонецке, просто не существует. Оставлять такое мероприятие без внимания,
по крайней мере, странно. Это говорит о степени ответственности и степени
профессионализма высшей власти, — выразила свое личное мнение участница
съезда. — Диалога пока не получается, иначе бы они (представители высшей
власти — Ред.) присутствовали на таком представительном форуме».
Депутат
облсовета также уверена, что вопросы гуманитарной политики, поднятые на съезде,
— о русском языке, об отношении к НАТО, о фальсификации истории — актуальны
всегда, поскольку человек формируется в комплексе всех сфер бытия, в которых он
себя реализует, а не только занят удовлетворением своих физиологических
потребностей.
Ее коллега
по областному совету, депутат Алексей Иванов в некоторых моментах своего
выступления перед журналистами был эмоционален более обычного, дав выход
чувствам и мыслям. По его мнению, Партия регионов потеряла часть голосов избирателей
по итогам досрочных парламентских выборов в 2007 году, так как не поднимала
гуманитарные вопросы в межвыборный период. Поэтому назрела крайняя
необходимость обсудить их с привлечением широкого круга депутатов, историков,
ученых, что и было сделано в Северодонецке 1 марта.
— Партия
регионов подтвердила свои гуманитарные принципы, подтвердила сплоченность в
партийных рядах и осудила шаги тех, кто только накаляет обстановку в стране, —
сказал Валерий Голенко, отвечая на вопросы журналистов.
Диссонансом
с тематикой съезда об объединении страны стало поведение представителей
националистических сил, которые находились на площади перед спорткомплексом и
были достаточно агрессивно настроены по отношению к делегатам, провоцировали
столкновения и не хотели вслушиваться в слова, звучавшие в Ледовом
дворце. «В их поведении была явная тенденциозность и нежелание слушать
оппонентов, нежелание идти на компромисс», — отметил Валерий Голенко. Его
поддержал Алексей Иванов: «Те, кто хотел услышать, те услышали».
Станет ли
проведение таких съездов депутатов всех уровней регулярным, участники
пресс-конференции сказать пока затруднились. Ведь это не партийная организация,
которая по уставу обязана проводить свои форумы с определенной
периодичностью. В случае с проведением Северодонецкого съезда-2
инициатива шла снизу, от избирателей, от депутатов. Хотя и в 2004 году, и
сейчас сама обстановка в стране подтолкнула к проведению подобных масштабных
встреч. «Будет третий съезд или нет — никто не планировал», — честно ответил
Валерий Голенко, предположив, что подобные встречи можно будет проводить и в
Киеве: «Мы хотели бы единства, спокойствия в стране. Хотим быть услышанными».
Из того,
что было записано в резолюции съезда и что будет воплощено на практике, Валерий
Голенко назвал конкретные пункты. Будет создан совет правозащитников, которому
предстоит поднять на европейском уровне вопросы функционирования русского языка
в соответствии с выполнением положений Хартии о региональных языках.
Будут собраны воедино предложения по конституционной реформе и наработан пакет
предложений по реформированию системы выборов в местные советы. Проект
концепции по местному самоуправлению, подготовленный по итогам съезда, намерены
представить на рассмотрение участников предстоящего в Киеве Всеукраинского
съезда интеллигенции.
Памятуя о
преследованиях участников первого съезда, журналисты задали вопрос: не будет ли
претензий к делегатам и на сей раз? «Нет, надеюсь, что не будет. Хотя страсти
нагнетались. Но в выступлениях ораторов на втором съезде ничего противоправного
не было, и нет оснований для подобных действий правоохранителей. И не будет», —
уверенно ответил председатель областного совета. Как сопредседатель
оргкомитета съезда Валерий Голенко поблагодарил сотрудников МВД, СБУ за их
профессиональные действия по охране общественного порядка, не допустивших
никаких столкновений во время проведения съезда в Северодонецке.
http://nashagazeta.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=433
ЕКОНОМІКА
ХУДОБУ ПІД НІЖ, ДЕПУТАТА У ПОЛЕ, ТЕХНІКУ – НА ДОРОГИ
Ігор Чуб, «Віче-інформ», 07.03.2008, Волинська обл.
Якщо хтось каже, що українців ділять по Дніпру, то, мабуть, це ще не найстрашніший поділ. Куди гіршою є зневага до аграрної частини українців, дискримінація, яка культивується у тому числі на законодавчому рівні.
«Виявляється, у селі люди працюють, аби лиш не померти з голоду…»
Руслан Хомич (на фото), мешканець села Кроватка Рожищенського району на Волині, показує мені публікацію, з якою я добре знайомий, — статтю моєї колеги Ніни Романюк «Береськівський мед», матеріал, що вийшов друком не тільки у тижневику «Віче-інформ», а й в «Україні молодій». Синьою кульковою ручкою у цій статті підкреслено з десяток рядків, у тому числі речення, яке автор виніс на початок свого матеріалу — про те, який зиск дає селянам їхня важка праця. І далі: «Кожен виживає як вміє».
Щоб вижити, селяни-одноосібники можуть піти на заходи, з якими Україна ще не стикалася: випустити свої трактори, комбайни, іншу техніку не у поле, а на автомагістралі. «Якщо дрібні контрабандисти перекрили міжнародні автомагістралі поблизу українсько-польських пунктів пропуску, вимагаючи від Польщі пришвидшення ратифікації угоди про малий прикордонний рух, — говорить Руслан Хомич, — то ті, хто заробляє на шматок хліба найчеснішою у світі працею, тим більше мають право перекрити дороги».
Не вперше ловлю себе на думці, що селянська Україна чекає на свого Стефаника двадцять першого століття. Російський прозаїк Андрій Платонов писав, що люди в оповіданнях Василя Семеновича Стефаника перебувають у якомусь «третьому» стані, тобто вони не мертві, але й жити у їхньому становищі неможливо, і вони мучаться у своєму проміжному трагічному стані, зриваючись у свою погибель. Як про теперішніх українських селян написано. Словом, важко жити — шкода вмерти…
Руслан Хомич каже, що думка написати книгу відвідувала його не раз і не два. Він уже й назву має — «Країна прихованого рабства. 1991 — 2008 роки». Я не знайомий із творчими можливостями вчителя і селянина-одноосібника із Кроватки, тож потенційний художній рівень такої ж потенційної книги спрогнозувати не беруся. Знаю лише, що якби ця книга дійсно побачила світ, то у ній обов'язково були б такі розділи, як, наприклад, сирцевий (у ньому йшлося б про безконтрольне ввезення і переробку цукрової тростини та реалізацію цукру з неї), податковий та інші.
Якщо хтось каже, що українців ділять по Дніпру, то, мабуть, це ще не найстрашніший поділ. Не є страшною сама по собі і соціальна складова цього поділу — на більш індустріальний Схід та переважно аграрний Захід. Куди гіршою є зневага до аграрної частини українців, дискримінація, яка культивується у тому числі на законодавчому рівні. (Приклад такої законодавчої дискримінації полягає хоча б у застосуванні п'ятнадцятивідсоткового прибуткового податку із доходів фізичних осіб. Робітник платить його із заробітної платні, а певна категорія селян — із… валу виробленої сільськогосподарської продукції. Категорія ця — селяни-одноосібники, котрі обробляють більш ніж два гектари ріллі і при цьому вироблену продукцію насмілюються реалізувати, а не перетворити на гній. Уявляєте, вклала така людина у вирощування, наприклад, цукрового буряка десять тисяч гривень, викопала його, відвезла на завод, забрала цукор, продала, скажімо, за дванадцять тисяч, а з тих дванадцяти тисяч гривень тисячу вісімсот має прибуткового податку заплатити. Тобто ішачила вона задарма).
Хіба не культивується в Україні думка: західняк — значить, або селюк, або заробітчанин? Почувши таке на свою адресу, не кожен «селюк» або «заробітчанин» стримається, щоб не відповісти людині з того боку Дніпра: робітник — значить, янучар, манкурт і так далі. І пішло: східняки такі-то, західники такі-то. Отак зверху хтось діє за принципом «поділяй і володарюй», надуваючи за свої депутатські зарплати повітряні кульки і спостерігаючи за нашою розрізненістю.
Поділивши українців на янучарів та селюків, законодавець, каже Руслан Хомич, продовжив поділ уже всередині цих двох груп. «У Польщі усі, хто займається сільським господарством, — «рольнікі», рільники тобто, у Штатах — фермери, у нас же селяни поділені на безліч категорій: ті, хто займається особистим підсобним господарством (тобто одноосібники, котрі обробляють до двох гектарів землі), одноосібники, котрі обробляють більш ніж два гектари землі, фермери, великотоварні виробники… і до кожної категорії у держави своє ставлення».
— Я не просто згоден, я хочу платити п'ятнадцять відсотків прибуткового податку зі своєї зарплатні, — говорить Руслан Хомич. — Але держава мусить зважати на те, що заробітна плата в одноосібника — раз в рік, тоді, коли він реалізує врожай. Ця заробітна платня — різниця між сумою, яку я вклав у вирощування врожаю, і коштами, що я їх виручив від продажу врожаю. Тобто ця різниця може бути зі знаком «плюс», а може і зі знаком «мінус». У нас же виходить, що, забираючи у селянина, котрий самотужки господарює більш ніж на двох гектарах ріллі, п'ятнадцять відсотків від валу, а не від прибутку, держава немовби говорить: «Селянин, одноосібний господар, згідно з чинним законодавством, навіть не має права подумати про те, щоб вирощувати сільгосппродукцію — він має право лише продати надлишки продукції, виробленої для власного споживання». Скажіть, де, в якій країні селянинові заборонено на думці мати сіяти хліб? Ми, виходить, звичайні раби, причому дуже хороші раби, бо і шосту частину урожаю віддаємо, і самі себе годуємо, і вісім мільярдів прибуткового податку з нас запланували зібрати. Це закони яничарів, бо тільки яничари могли написати, щоб українець-одноосібник не мав на меті виробляти товарну сільгосппродукцію. У США мої колеги наприкінці року сплачують від чистого прибутку навіть не п'ятнадцять відсотків, а лише сім, і то, звичайно ж, за умови, якщо фермер працює з прибутком. Причому він має право чотири роки бути збитковим, але раз на п'ять років мусить показати, що прибуток у нього є, хоча б такий-сякий.
— Селяни масово, просто-таки масово відмовляються від своїх паїв. Пам'ятаю, після введення п'ятнадцятивідсоткового податку на вирощену сільгосппродукцію на сесії однієї із сільських рад Рожищенського району було 40 заяв з проханням забрати у них їхні земельні ділянки куди подалі, — каже Хомич. — Один пенсіонер із Підгірного у свою сільраду написав: «Прошу відібрати у мене мій пай, бо він мені такий не потрібен».
— Таке враження, — продовжує селянин-одноосібник з Кроватки, — що влада робить усе можливе, аби відучити селянина від землі, щоб він віддав свою землю якомусь німцеві чи голландцю.
«…Секрет німецького успіху — дешеві кредити, що надає своїм підприємцям держава, яка дбає про свою енергетичну безпеку. Німеччина всіляко сприяє своїм бізнесменам, котрі працюють на програму енергетичної незалежності країни. А ріпак — це біопаливо, і вирощений він буде на українських землях, що заростають бур'янами».
Це — ще одне підкреслене Русланом Хомичем кульковою ручкою місце із «Береськівського меду». Аграрники, котрі господарюють на українських землях, поділені ще й за своїм громадянством. Німець чи голландець має ліпші стартові умови в Україні уже тому, що він не українець. Європейському фермеру європейські комерційні банки видають кредити під два-чотири відсотки річних, у нас же буквально вчора процентна ставка по кредиту для сільгоспвиробника була такою ж, але не в рік, а у… місяць! А потім ми самі собі видумуємо легенди про доброго господаря з-за кордону, хазяйновитого німця і лінивого хохла, ллючи воду на млини тих, то поділив нас на отого лінивого хохла з Заходу і пияка-кацапа зі Сходу.
Рапс — вигідна культура, якщо у тебе є відповідне обладнання, щоб його провіяти, і якщо ти маєш куди той рапс продати. Наприклад той же німець із Береська на олійному ріпаку отримує від трьох з половиною до чотирьох тисяч прибутку з гектара. Німеччина — визнаний лідер у виробництві біопалива (у країнах Європи біодизель здебільшого є продуктом ріпакової олії): наприклад у 2005-му році із 4,23 мільйона тонн виробленого в Європі біодизеля частка цієї країни — 1,9 мільйона тонн.
— У мене був один довідник, гортаю я його, бачу рядок: «прем'єр-міністр України» і телефонний номер, — пригадує Хомич. — Набираю. На диво, на тому кінці дроту таки відповіли. Ні, не Янукович (на той час прем'єром був саме він), інша людина. Я розповідаю цьому чоловікові, вочевидь високому державному чинові, про свої проблеми, ділюся селянським болем, і, виливши душу, наприкінці розмови від нього чую: «Ну що я вам можу сказати… Якщо ви виживете і цього року, то наступного року сійте рапс». Чесне слово, якби мені таке сказав він в очі, не стримався б — зацідив би. Ну як може високий державний чин так говорити? Рапс — це ж не цукровий буряк! Бабуся посіє цукровий буряк пальцем, зробить борозенку мотикою, прополе мотикою, обійдеться без хімії, викопає той буряк городником, складе, накриє листям, і той буряк може місяць лежати, перш ніж бабуся найме машину, щоб завезли його на бурякопункт. Матиме принаймні чим корвалол запити і чай підсолодити, бо їй тільки на ліки та чай пенсії і вистачає. А щоб займатися рапсом, треба мати сівалки точкового висіву, нові комбайни, сушарки, бо, якщо рапс не посушити протягом перших п'яти годин, за ніч його можна викидати. Тобто рапс не може полежати, як буряк, під копичкою сіна. Невже людина, яка працює у Кабінеті Міністрів, цього не розуміє? Ех, шкодую, що я прізвища його не записав…
— Після розмови із представником Кабміну я ще раз зрозумів, — каже Руслан Хомич, — що те, як держава ставиться до нас, треба множити на два, і оце, що виходить в результаті множення, мусить бути ступенем нашої протидії, нашого ентузіазму, нашого гуртування. Ми зробили висновок: «Якщо роз'єднують, значить треба об'єднуватися», — і створили Асоціацію фермерів та приватних землевласників.
Є ця асоціація і в обласному масштабі, і в районному, причому Асоціацію фермерів та приватних землевласників Рожищенського району очолює саме селянин-одноосібник Хомич. Як працює асоціація і що вона дає пересічному виробнику сільськогосподарської продукції?
— Мав я 24 з половиною тонни картоплі, — говорить Руслан Хомич. — На той час її закупівельна ціна на Волині становила 80 копійок, у Сімферополі оптовики приймали по гривні двадцять. Найняли ми фуру, завантажили її картоплею та й поїхали в Крим. Завезли мене у Сімферополі на оптовий ринок. Щоб заїхати на територію ринку, треба було стояти два дні. В'їзд за нашу велику фуру коштував 610 гривень, кожен день торгівлі на ринку — 210 гривень плюс двісті гривень треба було платити господареві за простій вантажівки. Таку фуру картоплі, як у нас, можна було продати тижнів за два. Я все це як порахував, так одразу посірів.
— Але мені Юрій Федорович Комов, віце-президент Асоціації фермерів і приватних землевласників Автономної Республіки Крим, говорить: «Сейчас я покажу тебе, как работает ассоциация», — продовжує Руслан Хомич. — Годині о другій дня привезли нас у спальний район: просто між багатоповерхівками ми фуру поставили. Не встигли вийти з кабіни, як люди з усіх боків: «Где вы ездите? Сколько можно ждать?»
– Виявляється, наші партнери з асоціації три дні перед нашим візитом роздавали рекламки, що приїде сільгоспвиробник, продаватиме картоплю з перших рук, так би мовити, – продовжує Руслан Хомич. – Картопля йшла по гривні вісімдесят, на лікарні віддавали значно дешевше. Чистими вийшло по гривні п'ятдесят сім копійок за кілограм. Після того, як я повністю розрахувався за фуру, яку наймав, лишилося мені гривня двадцять. Тобто плюс п'ятдесят відсотків від волинської ціни. Але і це ще не все. Щоб я не їхав на Волинь порожняком, інший член кримської асоціації, господар кар'єру, розпорядився, щоб мені нарізали без черги блоків з черепашнику. У Криму вони гривня вісімдесят сім копійок за штуку, у нас тоді давали від п'яти з половиною до шести.
І коли мені з Криму телефонують, чи не знайдемо ми негайно 900 тонн картоплі для потреб Чорноморського флоту військово-морських сил Росії, вони не мені дзвонять — вони телефонують в асоціацію, – резюмує Руслан.
Цей чудесний спосіб селянської самоорганізації набагато кращий від того, свідком якого довелося стати дванадцять днів тому, коли у Володимирі-Волинському відбулося так зване селянське віче. У президії цього віча, якщо я не помиляюся, селян було від сили двоє, у тому числі голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Волинської області Микола Собуцький. Після двогодинних балачок (які до болю нагадували мітинги десь так тисяча дев'ятсот дев'яностого року: максимум гнівної патетики, мінімум – конкретики), під час яких відбувалося що завгодно (самопрезентація редактора якоїсь газети, гнівні відгуки запровадити люстрацію, мусоління слова «губернатор», яким начебто нарікає себе голова облдержадміністрації, і ледь не погрози скрутити голови всім курам, які вилуплюються на світ на розташованих навколо древнього волинського міста птахофабриках), прозвучала чи то вимога, чи то пропозиція до законодавчих органів вжити низку заходів. На жаль до переліку заходів (принаймні в його усному варіанті) так і не потрапило скасування п'ятнадцятивідсоткового податку від валу виробленої селянином-одноосібником товарної продукції, що, на думку автора, зайвий раз свідчить про «обізнаність» частини організаторів «селянського» віча у селянській темі.
...Віра селян у те, що якась партія чи партійка відстоюватиме їхні селянські інтереси, така ж смішна, як і думка, що хтось замість них горбатитиметься у свинарниках чи на полях. Не горбатитимуться! Була одна партія із аграрною назвою, та й та перейменувалася у народну – електорату серед одних лише селян, як писав гуморист Євген Дудар, «видать, не хвата».
З вірою у доброго дядю (чи дідуся?) Мороза (коли той ще був Головою Верховної Ради України) звертався до керівника парламенту та його співпарламентників колись і Руслан Хомич. Як він сам зізнався, за роки листування із властьімущими інстанціями відповідь з Києва прийшла лише на один підписаний ним лист, та й то на той, якого він не відправляв, – із Секретаріату Президента України (про цей кумедний випадок «Віче-інформ» писало у попередньому номері). Лист Хомича Морозу стосувався, як ви уже, можливо, здогадалися, Закону про оподаткування доходів фізичних осіб в тій його частині, яка застосовується до селян під час реалізації ними вирощеної продукції.
Читаю: «Створюються умови для того, щоб селяни відмовилися від землі, яка потім буде скуплена ділками за безцінь. Просимо вжити можливих заходів для порятунку українських селян. Дискримінація державою селян полягає у тому, що великотоварні сільгосппідприємства сплачують податків на суму, яка дорівнює 1,5 – 2 відсоткам від валу виробленої продукції, а одноосібний господар – 15% від валу. Чи живемо ми в країні, в якій діє Конституція?»
— Ми нарахували вісімнадцять статей Конституції, написаних щодо нас таким чином, наче ми не існуємо, — стверджують селяни-одноосібники з Кроватки. — Але ж у деяких районах Волині одноосібні господарства дають до 90 відсотків всієї товарної продукції (хоч за податковим законодавством і не мають можливості її виробляти), усього ж в області одноосібних господарств, за інформацією, якою я володію, щонайменше 160 тисяч. Як ми можемо не існувати?!
— Ви раніше казали, — звертаюся до Руслана Миколайовича Хомича, — що селяни збираються не тільки перекрити автомагістралі сільгосптехнікою, а й пустити під ніж велику рогату худобу…
— У мене є колега-одноосібник Фальфушинський, теж з Рожищенського району. Приклад: він свого часу здав двох бичків, з нього забрали вісімсот гривень податку, а потім, через півроку, йому дали дотацію на… приблизно таку ж суму. Виходить, він ту дотацію заробив собі сам, його гроші держава по банках прокрутила-провертіла, а потім повернула йому, але вже знеціненими. Так, знеціненими, адже вартість тих же мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо за півроку зросла у два з половиною рази! Наприклад минулого року я купував тукосуміш за ціною 1400 гривень за тонну, цього ж року спромігся купити удвічі менше, тому що нині її ціна — 3 тисячі 400 гривень. Як купить великотоварний сільгоспвиробник 300 тонн мінеральних добрив, то йому держава 30 тисяч гривень компенсує, як посіє тисячу гектарів зернових — держава сто п'ятдесят гривень дотації на кожен гектар дасть. Можна працювати! Бачите, відійшов від теми великої рогатої худоби, бо так мені оте село болить… Пускатимуть під ніж, звичайно, пускатимуть… Скільки натрудися, щоб сіна заготувати, а молоко купують у нас дешевше, аніж у місті коштує проста вода з бульбашками. Та ще й п'ятнадцять відсотків від того молока заберуть! А потім розповідають, який справедливий уряд і які він дає дотації. Дає, тільки не усім.
— Ми вимагаємо, — продовжує Руслан Хомич, — щоб щодо нас у податковому законодавстві застосовувався один термін: сільгоспвиробник, фермер, землероб, рільник — байдуже який, але один для всіх. Щоб кожному з нас давали на гектар однієї і тієї ж продукції однакову дотацію, існував один податок, який би ми сплачували раз у рік — взимку, і, відповідно, лише річна звітність.
— Склалося враження, що державі вигідно плодити спекулянтів, які купували б селянську продукцію за готівку в обхід чинного податкового законодавства, і селянин-одноосібник змушений продавати товар саме спекулянтові, адже, як ви сказали, чинне податкове законодавство не стимулює селянина реалізовувати товар за «білою» схемою…
— Давайте цукор візьмемо для прикладу, добре? У хороші (з точки зору ціни на цукор) часи рентабельність вирощування цукрового буряка у Рожищенському районі не перевищувала 7 відсотків. Рожищенський район за своїми землями не Горохівський, і зібрати тут в середньому 360 центнерів солодкого кореня з гектара — за щастя. Повторюся: 7 відсотків, та й то у кращі часи. У мене, якщо я продам цукор у торговельні точки, які ведуть сувору податкову звітність, при рентабельності 7 відсотків 15 відсотків заберуть. Кому потрібна така праця? Вирощувати буряк — це не кульки з написом «НАТО – ні» надувати. От і змушений селянин везти цукор перекупникові, а міський мешканець — у перекупника той цукор купувати.
— Зареєструйтеся, як юридична особа, господарство своє і колег-одноосібників об'єднайте у крупнотоварне, назвіть себе директором, платіть державі те, що платять вони, і отримуйте від неї те, що вони отримують. Чи це проблематично?
— …Почну здалеку. Певний час, коли Україна була на піку безладу, інфляції та ще казна-чого, мені так усе набридло… «А у полі, — думаю, — так добре, вийдеш у широке поле — ніхто тебе не чіпає…» Розумієте, я не хочу бути ні директором, ні рабом у директора, бо ті селяни, котрі отримують у великотоварних господарів за свою працю 500 гривень — це теж раби, тільки не приховані, як селяни-одноосібники, а відверті. Я просто хочу сам господарювати на своїй землі; хочу, щоб мої доньки жили біля мене, а не роз'їхалися по містах; хочу працювати в полі, а не тицяти довідки десяткам контролюючих, фіскальних та інших інстанцій. Та й хто працюватиме у мене? Пройдіться по селу: з 70 дворів лише 15 дають собі раду, решта п'ють і нічого доброго від цього життя не чекають.
— На що я можу проміняти роботу в полі? — запитує селянин із Кроватки Рожищенського району на Волині Руслан Хомич. — Машини клепатиму. Я будь-яку машину зберу — за роки фермерства навчився. Але це вже коли доведуть до краю. А скоро, відчуваю, доведуть. Будемо зерно за кордоном купувати.
Ми уже згадували Василя Стефаника. Пам'ятаєте його «Новину»?
«У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але та випросилася….
Прийшов він вечором додому та й застав дівчата на печі.
— Тату, ми хочемо їсти, — сказала старша, Гандзуня.
— То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Є хліб!
Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають…
…Гриць взяв меншу, Доцьку, на руки, а Гандзуню за руку та й вийшов із ними. У місячнім світлі розстелилася на долині ріка… Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду.
Коло нього стояла Гандзуня і говорила:
— Тату, не топіть мене, не топіть, не топіть!
— Ні, ні, не буду, але Доці вже ліпше буде, як тобі»…
В основу сюжету новели "Новина" Стефаника покладена реальна подiя, що трапилася в селi Трiйцi 1898 року. Рівно 110 років тому.
Не дай Бог, щоб таке повторилося в українському селі двадцять першого століття…
http://www.viche.lutsk.ua/index/2488
НЕ ПЛАТЯТ ОДНИ — РАСПЛАЧИВАЮТСЯ ДРУГИЕ
Татьяна Буряковская, «Время», 7.03.2008, Харьковская обл.
Официально утверждённая цифра — 31,6 процента. Иными словами, почти треть подготовленной воды может вполне «законно» исчезать из водопроводных сетей по пути к потребителю, будучи, тем не менее, впоследствии оплаченной.
Специалисты КП «ПТП «Вода» подготовили расчёты по повышению тарифов на централизованное водоснабжение для промышленных предприятий и юридических лиц. В ближайшее время эти данные будут представлены городским властям Харькова для утверждения.
Об этом сообщил на
пресс-конференции в горисполкоме главный инженер предприятия Владимир Паболков.
По его словам, о возможном повышении тарифов для населения речь пока не идёт.
Хотя уже сегодня тариф на водоснабжение бытовых потребителей не покрывает
затрат на приготовление и доставку водопроводной воды. Как известно, он
составляет 1,65 грн. за кубометр, а себестоимость куба водопроводной воды
обходится предприятию в 1,89 грн. Главной причиной тому является постоянное повышение
цен на энергоресурсы — газ и электричество. «Энергетическая составляющая» в
тарифе на харьковскую воду довольно велика (от 36 до 42 процентов), поскольку
вода в город доставляется на большие расстояния —
Если говорить о том, из чего
складывается тариф на водопроводную воду, то ещё одна небезынтересная его составляющая
— это потери воды при транспортировке. Официально утверждённая цифра — 31,6
процента. Иными словами, почти треть подготовленной воды может вполне «законно»
исчезать из водопроводных сетей по пути к потребителю, будучи, тем не менее,
впоследствии оплаченной. По словам Владимира Паболкова, реальные потери
составляют несколько больше — 31,9 процента. Только за прошлый год в Харькове
произошло 4,5 тысячи повреждений на водопроводных сетях. По данным предприятия,
треть водопроводных сетей (а это
Сотрудники департамента водосбыта говорят, что платежи, поступающие от потребителей, не залёживаются на счетах предприятия, поскольку сразу же используются на нужды производства, в том числе — реконструкцию и ремонт оборудования. С теми, кто не оплачивает воду в срок, проводится разъяснительная работа, а если она не даёт желаемого результата, потребителя от водоснабжения отключают и подают иск в суд. В настоящее время от 15 до 20 процентов бытовых потребителей являются должниками предприятия «Вода» на общую сумму более 52 млн. грн. «Особое» внимание уделяется тем, чьи долги насчитывают 2 — 3 тысячи гривен. Таких потребителей от централизованного водоснабжения отключают, не заходя в квартиры. В прошлом году таким образом в Харькове было отключено около 100 квартир, а в этом году — несколько десятков. Чтобы подключить воду снова, владельцу квартиры придётся выплатить долг или хотя бы его часть, заключив на оставшуюся сумму договор о реструктуризации, а также оплатить затраты предприятия на отключение и восстановление водоснабжения, что составляет около 500 грн. В настоящий момент в Харькове остаются неподключенными к водоснабжению около двух десятков квартир.
http://www.time.kharkov.com/index.php?page_name=article&id=2239
РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
ОМЕЛЯНІВ: ЗЕМЛЯ ЗА БАРТЕРОМ
Ярослав Чорний, «Деснянська правда», 11.03.2008, Чернігівська обл.
Газифікація села в обмін на земельні ресурси.
Довгоочікувана звістка
Минулого року село Омелянів, що у Козелецькому районі, облетіла приємна звістка: можливо, що у будівлях місцевих жителів дуже скоро з’явиться газ. Довгоочікувана вість миттєво заполонила серця омелянівців. Люди радісно говорили: «Ну, нарешті! Ось і ми дочекалися!» Звістка про газифікацію стала головною темою їхніх розмов.
Ініціатором доброї справи виявився колишній сільський голова, а нині депутат обласної ради Віталій Антипенко. Незабаром сільська громада дізналася і про того, хто взявся за це діло, як кажуть, обома руками. Ним виявився Сергій Успенський, директор київської фірми «Артекс Плюс».
Бартерна угода
Зрозуміло, газифікація села –
справа не з дешевих. Достатньо сказати, що ця важлива справа коштувала понад
два мільйони гривень. Звісно, таких великих грошей в омелянівців, а це
переважно прості літні люди, не було. Але вони були у Сергія Успенського, який запропонував
передати йому у власність
І незабаром біля Омелянова розпочалися роботи. Підрядник фірми «Артекс Плюс», підприємство «Чернігівгазбуд» жваво узялося за справу. Але коли на Новий рік вдарили морози, усі роботи довелося тимчасово припинити. На цей час «Чернігівгазбуд» встиг прокласти 14 кілометрів газопроводу. Було використано 70 відсотків від потрібної суми. Згодом, за умови теплої погоди, роботи знову розпочнуться. А поки що…
Розкол
А поки що, як це часто буває, одна й та ж справа сприймається різними людьми по-різному. На жаль, саме так сталося і серед омелянівців, котрі поділилися за своїми уподобаннями на дві частини. Одна частина громади радіє угоді між сільрадою та фірмою «Артекс Плюс», друга – м’яко кажучи, радіє «не дуже».
Розкол відбувся і серед народних обранців, бо депутати сільської ради також по-різному дивляться на земельні питання. Дванадцятеро обранців розділилися на два непримиренних табори: один налічує чотирьох депутатів, другий – вдвічі більше.
Згодом думка, що
Загальні збори
Все це змусило фірму «Артекс Плюс» звернутися до омелянівців з проханням підтримати раніше підписану угоду. Разом із Сергієм Успенським до Омелянова приїхав і його бізнес-партнер з газифікації, також киянин, Ігор Сидорук.
Зустріч підприємців з громадою відбулася минулої п’ятниці у приміщенні сільської ради, де з цього приводу о 10 ранку розпочалися загальні збори омелянівців.
Того дня у залі сільради, розрахованій на 100 людей, не виявилося жодного вільного місця. Декму довелося стояти у коридорі. Отже, байдужих до цього важливого питання тут не було.
Крім місцевих селян, на зборах також були присутні представники «Чернігівгазбуду», працівник райдержадміністрації та депутати обласної ради, які підтримували підприємців у цьому складному питанні.
Під час обговорення, яке виявилося досить бурхливим, де¬хто із селян одного табору навіть погрожував «опонентам». Інколи, не зважаючи на присутність гостей і місцевого священика, в залі лунала брудна лайка.
Нова-стара згода
До речі, під час зустрічі дещо змінилися умови торішньої угоди. Тепер киянам вистачило за газифікацію Омеляніва лише… 22 гектари землі, аби тільки справу було доведено до кінця.
Після тривалих суперечок поміж прихильниками різних таборів селяни нарешті дали згоду - і Сергій Успенський запевнив, що блакитний вогник запалає в оселях омелянівців ще цього року.
Що ж, як кажуть, поживемо – побачимо, тим паче, що погодні умови сприяють продовженню газифікації, а сільська громада Омелянова з нетерпінням чекає на газ.
СКАНДАЛИ
СЕЛЯНИ «ВІДМІНИЛИ» СЕСІЮ РАЙРАДИ
Ярослав Гаврилюк, «Волинь», 11.03.2008
Скориставшись досвідом народних депутатів, численна делегація жителів приміського села Вербка, що на Волині, які добиваються розв'язання земельної колізії заблокувавши трибуну, скандували: «Ганьба!».
Початок чергової сесії Ковельської районної ради не передвіщав чогось недоброго. Головуючий Микола Гайдучик ознайомив депутатів і запрошених із порядком денним, який було прийнято. На сесії мав звітувати про виконання програми економічного і соціального розвитку району в 2007 році голова районної державної адміністрації Вадим Грищук. Депутати також мали розглянути зміни до бюджету, кілька цільових програм та інше. За регламентом районної ради, на початку пленарного засідання відводиться півгодини для оголошення депутатських запитів і запитань. Оскільки на сесію прибула численна делегація жителів приміського села Вербка, які добиваються розв'язання земельної колізії, то голова райради надав слово їхньому представнику.
Конфлікт цей задавнений. Ще у 2003 році товариство з обмеженою відповідальністю «Марія», яким керує ковельчанка Ольга Радзивилюк, викупило частину будівель збанкрутілого Ковельського крохмального заводу та уклало із Дубівською сільською радою договір оренди 1,6 гектара землі. Детальний план території майбутнього житлового кварталу погодив начальник управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Яким Сеник.
Зібравши всі необхідні документи та затвердивши на сесії сільської ради назви нових вулиць, Павло Безека шляхом жеребкування роздав сорок земельних ділянок під індивідуальне будівництво. І тут, як кажуть, коса наскочила на камінь. Ольга Радзивилюк хоче реконструювати картоплесховище під цех з переробки овочів. Отже, згідно з нормативами, це буде місце розташування джерел викиду шкідливих речовин, в радіусі якого (100 метрів) заборонена житлова забудова. А славний сільський голова Павло Безека цю землю вже роздав людям під будівництво.
Як так трапилось і хто в тому винен, зараз з'ясовує господарський суд Волинської області, у провадженні якого перебуває аж три позовні заяви щодо згаданого конфлікту.
Отож, отримавши слово, представник делегації із Вербки досить гостро апелював до виконавчої влади району, а конкретно — до голови райдержадміністрації Вадима Грищука, який був у президії. Зокрема, наголошувалось, що люди, які отримали «на руки» рішення Дубівської сільської ради про надання земельних ділянок, не можуть добитися ні в районі, ані в області погоджень, необхідних перед початком будівництва. За словами ж Грищука, районна влада не створювала цей прецедент, а оскільки всю «кашу заварив» Безека, то хай сам тепер і розбирається.
Кульмінація настала, коли до трибуни вийшов головний архітектор району Анатолій Зінчук. Близько півсотні жителів Вербки посхоплювались з місць, швидко оточили трибуну, відвернули мікрофон та розгорнули два транспаранти. На одному з них було написано: «Чиновники! Схаменіться! Віддайте землю крохмального заводу молодим сім'ям с. Вербки», на іншому — Вадима Грищука звинуватили у брехні. До селян, які заблокували трибуну, приєдналися депутати від БЮТ та УНП.
Районним керівникам сидіти у президії під широким транспарантом було незручно, але молоді селяни з Вербки не відходили. Коли головному архітектору Анатолію Зінчуку вдалося звільнитися з «полону» і таки добратися до вільного мікрофона у залі, від трибуни загукали: «Не слухайте його!». Тільки-но Вадим Грищук знову взяв у руки мікрофон, як у відповідь люди почали скандувати: «Ганьба!». Причому чи не найголосніше кричала жінка, яка отримала від сільської і районної влади три земельні ділянки — на себе, чоловіка і на свою повнолітню дитину, та звернулась до райдержадміністрації з приводу молодіжного кредитування.
В цьому емоційному, бурхливому протистоянні, де одні не могли докричатися до інших, де миготіли відеокамери та палахкотіли спалахами фотоапарати, депутат-соціаліст Петро Мякота запропонував головуючому призупинити сесію і припинити, так би мовити, весь цей балаган. Голова Ковельської районної ради Микола Гайдучик так і вчинив.
http://www.volyn.com.ua/?rub=33&article=0&arch=
АРСЕН АВАКОВ ОБВИНЯЕТ РУКОВОДСТВО ТПУ В КОРРУПЦИИ
«Главное», 7.03.2008, Харьковская обл.
«Тендерная палата – одна из крупнейших коррупционных схем в Украине. Убытки, наносимые этой надгосударственной коммерческой структурой государственному бюджету, исчисляются миллиардами гривен». Такое заявление сделал Харьковский губернатор Арсен Аваков.
Кроме того, эти деньги мошенническим путем отнимаются не просто у государства, что само по себе уже криминальное деяние, они отбираются у самых незащищенных его граждан, сообщается на персональном сайте политика.
«Ради прибылей, замечу – огромных прибылей! – вполне конкретных и известных людей и депутатских групп, не дают государственным организациям без взяток и откатов, покупать лекарства, еду одежду, постельное белье, уголь – самое необходимое для самых слабых и самых беззащитных! Цинизм и бесчеловечность этих дельцов потрясает! О том, что Тендерная палата Украины – коррумпированная структура знают уже даже воспитанники детских садов в украинских селах! И только господин Лаба продолжает свою бурную деятельность, спеша, видимо, урвать побольше, пока не дали по рукам.
Я хочу сказать прямо – мне совсем не жалко, что господин Лаба недополучил в свой карман несколько миллионов! Я очень надеюсь, что уже и не получит!
Президент Украины дал ясное и четкое определение ситуации с Тендерной палатой. Я уверен, что в самое ближайшее время будут приняты адекватные меры на государственном уровне и система государственных закупок вновь станет законной, прозрачной и вообще – исполнимой! А заодно – и без Тендерной палаты!
В одном я согласен с председателем правления Тендерной палаты – вопрос злоупотреблений в сфере государственных закупок, давно уже вопрос Генпрокуратуры, МВД и СБУ! Я не сомневаюсь, что правоохранительные органы имеют много вопросов к господину Лабе на эту тему!», - заметил Арсен Аваков.
Напомним, накануне председатель правления Тендерной палаты Украины
Владимир Лаба заявил, что Харьковская и Винницкая областные государственные
администрации (ОГА) в
http://www.glavnoe.kharkov.ua/news/n2683
ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ[1]
Проведение в Харькове двух матчей финальной чемпионата Евро-2012:
«Время», 07.03.2008, Харьковская обл.
Проведение в Харькове двух матчей финальной
чемпионата Евро-2012:
|
Замечательно |
51% |
|
Город не сможет
подготовиться как следует |
24% |
|
Категорически против |
5% |
|
Не определился |
2% |
|
Мне все равно |
5% |
|
Мы этого не переживем |
3% |
|
Мы после этого станем жить в
европейском городе |
10% |
Требование о дублировании зарубежных фильмов на украинский язык
«МИГ», Запорожская обл.
Требование о дублировании
зарубежных фильмов на украинский язык это:
|
Нормальное решение, соответствующее интересам страны. |
42.31% (11) |
|
|
42.31% (11) |
|
Попытка вывести отечественные кинопроизводство и кинопрокат из кризиса. |
3.85% (1) |
|
Результат борьбы конкурирующих фирм-прокатчиков. |
0.00% (0) |
|
Стремление разорвать культурные связи с Россией. |
11.54% (3) |
Ущемление
прав русскоязычного населения, жестокая украинизация.Проголосовало 26 чел
* * *
Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали,
які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет
України по 12 березня 2008
року включно. Починаючи з цього випуску огляди виходитимуть по середах і п’ятницях.
Заявки на отримання друкованих версій, а також зауваження та
пропозиції можна надсилати за адресою:
nekrasova@rada.gov.ua
або телефоном: 255-23-94,
Некрасовій Олені Станіславівні.