Огляд реґіональної преси

Випуск 13, 19 лютого 2008 р.

 


ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Ще одні дострокові?
Віктор Скрипник, «Донеччина», 19.02.2008
Зміна виборчої системи – єдиний вихід в утворенні стабільної більшості українського парламенту.

Жить стало хуже, но жить стало веселее
Наталья Киселёва, «Крымское время», 14.02.2008
Попытка Партии регионов поднять свой рейтинг.

ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
 Сергій Ківалов: «Закон має бути однаковим для всіх, або Про дамоклів меч над незалежністю суддів»,
«Одеські вісті», 19.02.2008
Народний депутат України С. Ківалов – про статус голови Верховного Суду на сучасному етапі судово-правової реформи.

Виктор Шемчук решил «обрезать» крымскую конституцию
Наталья Киселёва, «Крымское время», 14.02.2008
О предложениях по изменению Конституции АРК - в законопроекте народного депутата В. Шемчука.

Президент України зустрівся з волинським губернатором Управління інформації та зв'язків з громадськістю ОДА,
«Волинь», 16.02.2008
Під час зустрічі Президента України В. Ющенка з головою Волинської ОДА М. Романюком – про соціально-економічний розвиток регіону.

Министр проверил Донецк и поддержал мэра
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 19.02.2008, Донецька обл.
Решение о придании Донецку особого статуса в рамках подготовки к чемпионату Евро - 2012 справедливо.

Півторагодинна бесіда із підсудною Тимошенко
Олександр Нагорний, «Волинь», 14.02.2008
Майже сім років тому Юлія Тимошенко багато чого передбачила з майбутніх подій.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Фінансування – за принципом доцільності й корисності для громади
Людмила Самойлова, «Зоря  Полтавщини», 18.02.2008
В роботі постійних комісій Полтавської облради – питання розвитку економіки, депутатської діяльності та інформаційної сфери.

О долгах, тарифах и прочем
Юлия Суконкина, «Крымское время», 14.02.2008
Долги за газ и электроэнергию Крымской автономии Президент Украины взял под свой контроль.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
Постучать по дереву
Дмитрий Литовченко, «Панорама», 19.02.2008, Сумська обл.
Народный депутат Вячеслав Кириленко встретился с руководством НСНУ Сумской области.

Віктор Балога розлучився з «Нашою Україною»
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок», 16.02.2008, Львівська обл.
Керівник президентського Секретаріату подався у «безпартійні».

Анатолій Бондаренко: „Я не бачу опонентів нашій силі  в обласній раді”
Cвітлана Соболь, «Нова Доба», 14.02.2008, Черкаська обл.
Керівник БЮТу в Черкаській обласній раді А. Бондаренко – про діяльність фракції.

КРИТИКА ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Відкритий лист Голові Верховної Ради України Яценюку
А. П. О. Гурський, «Одеські вісті», 16.02.2008
Головна тема звернення – обмеження існуючих прав та свобод ветеранів війни та праці.
ЕКОНОМІКА
Від УФСІ виграли усі Віталій Вандич,
Микола Савчук, «Галичина», 19.02.2008, м. Коломия
Спільний проект уряду України та Світового банку – наймасштабний соціальний проектом у державі, що торкнувся розвитку регіонів.
ПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ
Були партнерами, стали опонентами
Людмила Даценко, «Зоря Полтавщини», 14.02.2008
Майнові суперечки все частіше вирішуються за допомогою рейдерських атак.
ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРУШЕННЯ
"Мафія діє під прикриттям людей із Секретаріату Президента!.."
Ігор Починок, «Експрес», 18.02.2008, Львівська обл.
Найскандальніша земельна справа України вражає своїм розмахом і цинізмом.
НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
Меджлис обвинил милиционеров и эсбэушников в ненависти к татарам
Александр Мащенко, «Крымское время», 14.02.2008
В Крыму продолжаются дискриминационные действия местной власти по отношению к крымским татарам.
 

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Ще одні дострокові?
Віктор Скрипник, «Донеччина», 19.02.2008
Зміна виборчої системи – єдиний вихід в утворенні стабільної більшості українського парламенту.

Минуло лише п'ять місяців, як відбулися дострокові вибори до Верховної Ради, а вже говорять про нові. Чому?
Перш за все тому, що сподівання їхніх організаторів — помаранчевих на чолі з президентом — справдилися тільки в одному: зрадників-соціалістів, а саме так їх величали колишні союзники із БЮТ та "НУ-НС", таки покарали, до парламенту не пустили. А ось демократична більшість, на яку розраховували, утворилася така незначна (всього плюс два голоси), що Верховна Рада виявилася майже недієздатною. Ось і заговорили про нові вибори. Політологи, соціологічні служби вже й їхні результати видають: оці збережуть свої місця, оті — втратять 1,5-2%, а хтось такий же відсоток здобуде.
Перерозподіл 2-3% голосів виборців на структуризацію парламенту не вплине, не приведе до утворення стабільної більшості. Отже, треба змінювати виборчу систему. І не варто щось вигадувати, а повернутися до змішаної системи, за якою проводилися вибори 31 березня 2002 року, коли половину депутатів обирали в одномандатних округах, а решту — за партійними списками в загальнодержавному багатомандатному окрузі...
Що це дасть?
По-перше, виграють виборці: вони знатимуть депутата, який представлятиме і їхні інтереси, а не лише партійні, у законодавчому органі. Якщо кандидатів пропонуватимуть не тільки партії, а й громадські організації та збори виборців, шанси обрання депутатом людини, яка насправді захищатиме інтереси виборців, ще більше зростуть. Це за умови, що буде розроблено чіткі правила відкликання депутатів, які проштрафляться, втратять зв'язок з округом тощо.
По-друге, партійні списки скоротяться мінімум вдвічі. Значить, і відбір до них буде жорсткішим. До того ж, партіям доведеться добре думати, кого включати до списку, а кого рекомендувати для обрання у мажоритарному окрузі.
Щоб вибори були дійсно чесними і справедливими, обов'язково треба повернутися до формування виборчих округів за приблизно однаковою кількістю виборців. Саме так було у 2002 році. Але  після президентських виборів 2004 року, з подачі нового голови Центральної виборчої комісії Я.Давидовича, округи перекроїли за приблизно однаковою кількістю виборчих дільниць. За цією схемою проходили парламентські вибори 2006 і 2007 років.
Чи вплинуло таке нововведення на результати? Безперечно! Адже східні та південні області втратили понад два десятки округів. На Донеччині, наприклад, з 23 залишилося 17. Це мінус шість. У Дніпропетровській області зникло п'ять округів, у Харківській — три, в Луганській, Одеській та в Криму — по два. Зате стільки ж округів додалося в західних (переважно!) та центральних областях. Оскільки фінансування виборчої кампанії, основна агітаційна робота та підрахунок голосів здійснюються через окружні виборчі комісії, то не важко уявити, як це відбилося на голосуванні.
Пригадайте, як гнівався пан Президент, що на Сході дуже повільно рахують голоси. Погрожував направити до нас і СБУ, і ГПУ. А якби він подивився на кількість виборців у східних та західних округах, то, може, ні він, ні його прибічники так не галасували. Ну скажіть, хіба ж можна за однаковий час порахувати, як проголосували 305 тисяч 929 виборців округу № 51, до складу якого входять Краматорськ, Слов'янськ, Святогірськ, Миколаївка, Слов'янський та Олександрівський райони, і, скажімо, округ № 120 (м. Самбір, Мостиський та Самбірський райони Львівської області), де всього 129 тисяч 154 виборці?! Це у 2,36 раза менше! У 121-му окрузі (Старий Самбір) лише 59,6 тис. виборців! У п'ять разів менше, ніж у 51-му окрузі!
У повідомленні ЦВК про кількість виборців, внесених до списків на момент початку голосування, опублікованому в "Голосі України" 03.10.2007 р., я нарахував 41 округ, де виборців менше 100 тисяч. На Донеччині найменший округ № 48 (Маріупольський — Іллічівський), де 138 тисяч виборців. У п'яти наших округах кількість виборців перевищує 150 тисяч, у решті — за 200 тисяч з наближенням до 300 тисяч. Рекордна ж кількість виборців у сумно відомому 222-му окрузі (Голосіївський та Дарницький райони Києва) — 425 тис. 508 осіб! Це в сім разів (!) більше, ніж у найменшому, що на Львівщині.
Про яку ж справедливість можна говорити при такій систему виборів? Її обов'язково треба міняти! А для цього треба, щоб працювала Верховна Рада, ухвалювала нові закони, у т.ч. і про парламентські вибори. Та чи почують нас депутати, зайняті партійними розбірками?

Жить стало хуже, но жить стало веселее
Наталья Киселёва, «Крымское время», 14.02.2008
Попытка Партии регионов поднять свой рейтинг.

Ну, наконец-то Партия регионов научилась у своих майданных оппонентов методам борьбы. Красиво, действенно, весело. Можно даже похвалить их по-мойдодыровски: «Вот теперь тебя люблю я, вот теперь тебя хвалю я, наконец-то ты…»
Шариков в Верховной Раде Украины еще не было. Плакаты были, дудки тоже, драки всякие происходили, но чтобы вот так, с шариками, и в зал заседаний… Прямо по Райкину получается: «Шарики бегают! Мысли движутся! Мозги шевелятся! Думает человек, соображает!» Да, если партия, имеющая самую большую (пока еще) поддержку у избирателей, начала шевелиться и соображать — это хорошо.
А еще хорошо, что газ нам Россия не отключила. Теплее от этого в наших квартирах, правда, не стало, и борщ приходится готовить по нескольку часов, но было бы гораздо хуже, если бы борщ вообще нельзя было приготовить, то есть не на чем. А так поехал Виктор Андреевич к Владимиру Владимировичу на поклон и урегулировал данный вопрос. Задолженность у нас, оказывается, все-таки была, и погашать ее все-таки придется, но голубое топливо из наших труб не исчезнет. Это хорошо, плохо только Юлии Владимировне, потому что в газовом вопросе ей не удалось взять верх ни над Виктором Ющенко, ни над «Газпромом». То есть газовые посредники между Россией и Украиной все-таки останутся — старых просто уберут, а новых создадут. И цена на газ останется такой же, почти 180 долларов за тысячу кубометров. Эта цена Юлии Владимировне, конечно, не нравилась. И платить, она грозилась, мы не будем, тем более когда между нами есть какие-то посредники. Но, увы, мало ли что и кому не нравится.
Мне вот, например, и в магазинах ценники не нравятся. Мало того что все дорого, так еще цены каждую неделю вверх ползут, нет, даже скачут. И это несмотря на то, что во главе правительства находится сладкоголосая Юлия Тимошенко, обещавшая, что жить нам станет не только веселее, но и лучше. Лучше не становится.
А еще мне вообще не нравится руководство нашего государства. И что теперь? Можно я налоги на содержание чиновников со своей мизерной заработной платы в государственную казну отчислять не буду?
Кстати, о зарплатах. Когда парламентарии договорились разблокировать на полтора часа трибуну и принять ряд социально значимых законов, один из них касался как раз нашего благосостояния. Хотя то состояние, в котором находится подавляющее большинство граждан Украины, благом назвать и язык не поворачивается. Среди этих так называемых  социальных законопроектов был и инициированный Виктором Андреевичем документ о внесении изменений в Закон Украины «О прожиточном минимуме». Спикер Верховной Рады Арсений Яценюк, предваряя итоги обсуждения и голосования, радостно сообщил: «Уважаемые коллеги, это тот уникальный случай, когда, я думаю, все фракции без исключения поддерживают инициативу президента Украины. Она заключается в том, что законом предусматривается внесение изменения к статье 5 Закона Украины «Про прожиточный минимум», чтобы обнародовать ежемесячно результаты прожиточного минимума на интернет-сайте».
Случай, на который рассчитывал Яценюк, произошел, все фракции в 442 голоса поддержали данный законопроект, но лучше жить от этого мы не станем. По крайней мере, так думает лидер украинских коммунистов Петр Симоненко. Выступая в парламенте, он пояснил, что вся забота президента о своем народе заключается только в том, что расчеты и данные о размере ежемесячного фактического прожиточного минимума на одно лицо будут обнародоваться до 20 числа следующего месяца специально уполномоченным органом на официальном сайте. «Разве из этих расчетов борщ сварит наш народ? — поинтересовался Симоненко. — Может, так скажем, на столе что-то появится? Ничего не появится, это только для того, чтобы сказать, что вроде бы он заботится о социальных проблемах, об уровне жизни. Но никакого здесь уровня жизни нет. Здесь есть обнищание и безответственность президента, который вообще не понимает, что для этого нужно сделать, чтобы можно было накормить».
Да, борщ из этих обнародованных цифр о нашем прожиточном минимуме точно не сваришь, тут коммунисты правы, тем более при таком давлении газа. Так что вся забота президента о нас — это очередная рекламная штучка. И тут Симоненко снова прав, когда говорит, что Ющенко «в очередной раз пытается обмануть людей и таким образом, практически, сегодня показывает, что он никогда не думал о реальной экономике, он не знает реальной жизни, а тем более его предложения никакого отношения к социальному уровню жизни не имеют вообще».
А что тут удивительного. Мы уже слышали от Виктора Андреевича его программу «Десять шагов навстречу людям». Вы ее еще не забыли? Вот и президент не забыл. Не так давно его секретариат разослал по всем местным органам исполнительной власти поручение с требованием представить информацию о ходе выполнения плана действий Виктора Ющенко «Десять шагов навстречу людям». То есть Виктор Андреевич пообещал, а кто-то должен за него исполнить. Хорошая, согласитесь, работа у нашего президента. Всем бы такую. Тут мне сразу вспоминается эпатажный Александр Волков и его высказывание о цене обещаний Ющенко. «Я знаю, что обещания, договоренности, особенно со стороны Виктора Андреевича, стоят ноль целых хрен десятых», — говорит Александр Волков. И ему там, в Киеве, конечно, виднее.
А нам отсюда, из нашего далека, видно, что Партия регионов, можно сказать, на шару, то есть с помощью только одних шариков и надписей на них «НАТО — нет!», смогла поднять свой падающий день ото дня рейтинг доверия у своих избирателей.
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=2293&Itemid=31

ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Сергій Ківалов: «Закон має бути однаковим для всіх, або Про дамоклів меч над незалежністю суддів»
«Одеські вісті», 19.02.2008
Народний депутат України С. Ківалов – про статус голови Верховного Суду на сучасному етапі судово-правової реформи.

Судова реформа в Україні, як і належить будь-якій серйозній реформі, здійснюється поступово. Та ось лише вкрай нерівномірно. Деякі ділянки роботи, кажучи метафорично, нагадують сучасні будівлі, що вискочили вгору. Там вже сьогодні діє законодавство, що відповідає кращим європейським стандартам. Інші ж більше схожі на руїни середньовічного азіатського аулу. Створюється гнітюче враження, що їх не торкнулися ані аналіз експертів, ані увага законодавця.
Саме у цій, останній якості змушений звернути увагу на юридичний статус голови Верховного суду України, у якому, як у дзеркалі, відобразилися проблеми законодавства України про судоустрій. Він належить до нормативного пласту, не порушеного сучасним етапом судово-правової реформи – так само, як і порядок призначення на посаду судді, інститут дисциплінарної відповідальності суддів, організація суддівського самоврядування. Більше того. Кажучи об’єктивно, статус голови Верховного суду мало змінився з радянських часів, коли він був виписаний під посаду одноосібного голови судової системи держави, який відповідає безпосередньо перед керівництвом Комуністичної партії у Києві та в Москві за виконання партійних завдань. Тоді кожний керівник наділявся такими повноваженнями, щоб «залізною рукою» викорінювати будь-яке інакомислення та зайву ініціативність. Зокрема й незалежність суддів при здійсненні ними правосуддя, яка для будь-якого тоталітарного режиму за усіх часів становила особливу небезпеку.
Звичайно ж, сьогодні незмінність такого статусу містить у собі потенційну загрозу. Досі вона не проявлялася через високі етичні стандарти та толерантність тих, хто посідав крісло голови Верховного суду. Але чи довго це триватиме? Це запитання до усіх, хто залучений до процесу судової реформи. Важко сперечатися із тими, хто стверджує: небезпеку краще передбачити і попередити заздалегідь. Незалежний і неупереджений суд – надто важлива складова української державності, щоб віддавати її на волю випадку.
Величезні владні важелі, дані чинним законодавством голові Верховного суду, справді важко вписуються до концепції цивілізованої та незалежної судової влади, проголошеної Декларацією про державний суверенітет України та прописаної у чинній Конституції.
Сьогоднішні повноваження голови Верховного суду України, по суті, дають йому можливість визначати кадровий склад усієї судової системи країни. Зараз, у розпал кампанії щодо протидії роботі Вищої ради юстиції, яку безпідставно оголосили відповідальною за огріхи при формуванні судового корпусу держави, мало згадують про те, що саме через голову Верховного суду проходять подання про призначення на посаду, обрання або звільнення українських суддів, голів судів та їхніх заступників. Ніхто у державі не має права контролювати, як реалізується це повноваження. У результаті, із урахуванням багаторічних традицій роботи української судової системи, повз голову Верховного суду не проходить жодне призначення на суддівську посаду у державі, і кожний суддя, кожний голова суду має усі підстави почувати себе вдячним та зобов’язаним за своє призначення особисто голові Верховного суду – і навпаки, побоюватися його ж у плані свого звільнення з посади. Не варто пояснювати, яку структуру взаємин вибудовує закон між головою Верховного суду, керівником кожного із судів і кожним рядовим суддею. Це взаємини верховного головнокомандувача, командувача військової частини та рядового солдата. У таких умовах, бажає того чи ні голова Верховного суду, але із урахуванням управлінської культури, що склалася у незалежній українській державі, не те що його вказівка – будь-який його натяк, невдоволений вираз обличчя або тон голосу – багатьма головами судів та суддями сприймаються як наказ вирішити «бойове завдання», яке не підлягає обговоренню й має бути виконаним будь-якою ціною.
У самому Верховному суді, який він очолює, влада голови також має всеохопний характер. Голова Верховного суду не просто головує на засіданнях президії та пленуму Верховного суду України. Саме він вирішує, чи будуть скликатися засідання цих органів, як і коли вони будуть проходити. Саме він одноосібно формує їхній порядок денний – що дає можливість у будь-якій ситуації домогтися розгляду одного питання й, навпаки, назавжди заблокувати розгляд іншого. Багато хто погодиться, що цього достатньо, щоб одержати значний (якщо не повний) контроль над президією та пленумом Верховного суду України і рішеннями , які ними ухвалюються. У результаті створено усі умови для того, щоб одноосібні владні повноваження голови Верховного суду «приростали» за рахунок повноважень цих де-юре незалежних колегіальних органів.
На чолі президії голова Верховного суду, по суті, визначає, хто із суддів опиниться у якій палаті, відповідно, хто із них які категорії справ буде розглядати. Голова Верховного суду одноосібно затверджує штатний розклад та кошторис витрат усього Верховного суду, організовує його фінансування, керує організацією роботи судових палат та апаратом усього суду, у ході чого вирішує: прийняти, не прийняти на роботу, або звільнити, наприклад, досвідченого консультанта або дисциплінованого помічника, допомоги яких потребує той чи інший суддя. Йому ж закон довіряє репрезентувати Верховний суд у взаємовідносинах із усіма органами державної влади – а це і організація вирішення питань забезпечення суддів житлом, оздоровленням, захист суддів від тиску та провокацій.
Знову ж таки, закон створює ситуацію, коли суддя Верховного суду, якому хочеться і одержати премію, і розв’язати житлове питання, і розглядати ті категорії справ, у яких він має великий досвід та особливі навички, і сформувати команду консультантів, які допоможуть ефективно упоратися з пакетом судових справ і одержати захист від тиску зовні – думає насамперед про те, як би при здійсненні правосуддя найбільше сподобатися голові Верховного суду.
Тому, щоб не говорилося про успіхи у боротьбі за незалежність суддів від інших органів влади, коли ми говоримо про взаємини судді та голови Верховного суду, ця дорогоцінна незалежність опиняється під великим питанням. І хоча Конституція наказує судді при здійсненні правосуддя підкорятися лише закону, в умовах, коли закони найчастіше суперечать один одному, ці вимоги вже не виглядають надто безапеляційними. Натомість думка голови Верховного суду з кожного питання справді набуває для судді значення своєрідного найвищого закону, яким він готовий і буде керуватися незалежно від інших обставин.
Говорячи про значні повноваження, прямо й непрямо наданих законом голові Верховного суду, важко обійти увагою органи суддівського самоврядування – а вірніше, їхню нинішню організацію. Тут ми також дізнаємося про багато чого цікавого. Згідно з Конституцією, судова влада – це повноцінна гілка державної влади; гарантії її незалежності, самоврядування і, якщо хочете, самозабезпечення закріплені законом у вигляді передачі суддівському корпусу цілої низки дуже важливих повноважень. Наприклад, можливість вираження недовіри керівнику державної судової адміністрації, яка має на увазі його подальше звільнення. Або право призначати (й звільняти!) одну третину суддів Конституційного суду України – представництво, достатнє, щоб сформувати у Конституційному суді цілу колегію щодо розгляду справ, та й взагалі визначати напрям роботи єдиного органу конституційної юрисдикції у державі, з урахуванням традиційно високого авторитету суддів Конституційного суду, делегованих саме судовою владою (у нинішньому складі і голова Конституційного суду, і його заступник призначені суддями Конституційного суду від імені суддівського корпусу). Право призначати трьох членів Вищої ради юстиції та право припиняти їхні повноваження. Право призначати більшість членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, які, зібравшись разом, можуть ухвалювати рішення Вищої кваліфікаційної комісії із будь-якого з питань її компетенції, зокрема проти волі решти її членів разом узятих. Усі ці повноваження законом передано з’їзду суддів України, як вищому органу суддівського самоврядування країни. Однак для надзвичайного скликання такого з’їзду достатньо рішення зібрання суддів Верховного суду України, для впливу на яких, як згадувалося вище, голові Верховного суду законом надані усі мислимі й немислимі важелі. Організує з’їзд Рада суддів, яка складається із голів судів та їхніх заступників, поставлених нинішньою редакцією закону у залежність від голови Верховного суду. А відкриває цей з’їзд (і, на практиці, незмінно головує на ньому) голова Ради суддів – він же перший заступник голови Верховного суду України. Подальше коментарів не потребує. Такий з’їзд за визначенням не здатний ухвалити жодного рішення, що йде урозріз із особистою позицією голови Верховного суду, – і, навпаки, приречений завжди і в усьому дотримуватися його думки.
(Закінчення в наступному номері).
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=9913

Виктор Шемчук решил «обрезать» крымскую конституцию
Наталья Киселёва, «Крымское время», 14.02.2008
О предложениях по изменению Конституции АРК - в законопроекте народного депутата В. Шемчука.

Виктор Шемчук, сменивший прокурорское кресло в Крыму на депутатское в Верховной Раде Украины, решил укоротить Конституцию нашей автономии. Свои предложения по урезанию полномочий крымского парламента экс-прокурор изложил в законопроекте собственного сочинения, зарегистрированном под номером 2005 от 6 февраля 2008 года.
Как учился прокурор?
В пояснительной записке к законопроекту Виктор Шемчук обосновывает свои предложения по «обрезанию» тем, что «Автономная Республика Крым является уникальным административно-территориальным образованием в стране, которая в соответствии с частью 2 статьи 2 Конституции Украины является унитарным государством». Конечно, от работника прокуратуры вроде бы и нельзя требовать знаний о политической системе государств, но любое высшее юридическое образование невозможно без учебного курса «Конституционное право зарубежных стран», в рамках которого обязательно изучаются формы государственно-территориального устройства. Современных форм такого устройства немного, всего три: федерации, обычные унитарные государства и унитарные государства со сложной системой территориального устройства, в составе которых есть автономные образования.
Виктор Шемчук, номер 33 в списке «Наша Украина — Народная самооборона», уроженец Тернополя, окончивший в 1993 году юридический факультет Львовского государственного университета (так же, кстати, как и заместитель главы Секретариата президента Игорь Пукшин), наверняка изучал в таком известном вузе курс конституционного права. А раз изучал, то обязательно должен знать, что КАЖДОЕ ПЯТОЕ унитарное государство имеет в своем составе автономные образования. Ну, может, Виктор Викторович пропустил это занятие по уважительной причине или просто запамятовал? Иначе объяснить его ошибку из пояснительной записки к законопроекту — ту, где он уверяет, что автономии — это уникальное явление для унитарного государства, — мы просто не можем.
Но экс-прокурор не усмотрел в своем документе ошибки, зато обнаружил ошибки в нашей Конституции. В той же пояснительной записке он утверждает, что ряд положений Закона Украины «Об утверждении Конституции Автономной Республики Крым» и самой Конституции АРК «противоречат Конституции Украины, Законам Украины, создавая правовую коллизию». Это ж надо, юристы составляли нашу Конституцию, украинский парламент утверждал, целый юридический отдел Верховной Рады ее изучал вдоль и поперек, и ничего не обнаружили. Но тут в украинском парламенте появился 37-летний Виктор Шемчук и своим острым нардепским взглядом усмотрел правовую коллизию. И конечно, забил во все колокола, чтобы ее ликвидировать.
Что хочу, то и ворочу
Что же хочет изменить в нашей Конституции новоиспеченный депутат? Прежде всего, его не устраивает, что Верховный Совет автономии имеет право согласовывать назначение на должность и отстранение от должности начальника ГУ МВД Украины в Крыму (п. 1 ч. 25 ст. 26 Конституции АРК), а также его заместителей и глав городских и районных отделов милиции (п. 1 ч. 10 ст. 29). Еще бывшего прокурора не устраивает, что наш парламент согласовывает назначение на должность прокурора автономии (п. 2 ч. 25 ст. 26) и может «поднимать вопрос о его освобождении от должности перед генеральным прокурором Украины» (ч. 2 ст. 41).
Но просто так Виктор Викторович лишить крымских депутатов пусть и минимальной возможности влияния на кандидатуры местных силовиков не может, потому что ему мешает один пунктик из V раздела нашей Конституции, называющегося «Гарантии статуса и полномочий Автономной Республики Крым». В этом пункте 2 части 2 статьи 48 черным по белому гарантируется, что Конституция АРК может быть изменена исключительно крымским парламентом, то есть нашими народными избранниками. И тут Виктор Викторович, как тот плохой танцор, просто решает исключить из нашей Конституции то, что ему мешает. То есть исключить данный пункт. В своей сравнительной таблице он так и пишет: «Виключити повністю». Причем, в отличие от поправок к кадровым вопросам крымской милиции и прокуратуры, изменяя которые Шемчук хотя бы ссылается на Законы Украины «О милиции» и «О прокуратуре», здесь Виктор Викторович не приводит ни одного законодательного акта и не ссылается ни на одну из статей украинской Конституции, которым бы противоречила 48 статья крымской Конституции. Просто, ради своих корпоративных интересов, он хочет ее ликвидировать.
И что же получится в итоге? В итоге депутаты автономии не смогут влиять на назначение в Крым силовиков (как будто они раньше могли регулировать данный вопрос?!). Но это, как говорится, полбеды. Главное в другом. Главное в том, что после юридических поправок Шемчука возникает другая правовая коллизия. Теперь получается, что наша Конституция может быть изменена не только нашими народными избранниками, но и кем ни попадя. Например, попадет в очередной раз в Верховную Раду Украины небезызвестный Олег Тягнибок или его соратники по националистическому фронту, и им вдруг не понравятся некоторые положения Конституции нашей автономии. А то, что они им не нравятся и сегодня, в этом никто не сомневается. Им и сама-то автономия как кость в горле, а тем более некоторые конституционные права. Например, 10-я статья Конституции АРК, в которой говорится, что «русский язык как язык большинства населения и приемлемый для межнационального общения используется во всех сферах общественной жизни». В этой же статье крымчанам гарантируется право воспитания на родном языке в детских дошкольных учреждениях и обучение на родном языке в учебных заведениях. А какой язык является родным для подавляющего большинства жителей нашего полуострова? Русский. По результатам Всеукраинской переписи 2001 года его считают родным 77% населения автономии, в том числе 96,7% евреев, 81,8% белорусов, 78,8% корейцев, 77,6% болгар, 74,6% поляков, 71,8% греков, 59,5% украинцев, 46,1% армян и т. д. Как такое может понравиться украинским националистам?
Какой породы украинцы?
Украинские национал-демократы, как они себя называют, уже сейчас возмущаются по поводу того, что крымским школьникам разрешили два года сдавать выпускные экзамены на русском. Например, как сообщает информ-агентство «ЗИК», Украинская республиканская партия (это часть от расколотой УРП «Собор» Анатолия Матвиенко, которую возглавляет Левко Лукьяненко — член депутатской фракции БЮТ в украинском парламенте 4 и 5 созывов. — Прим. авт.) обратилась к Юлии Тимошенко с просьбой последовательно осуществлять национальную и государственническую политику. Что же непоследовательного усмотрели партийцы Лукьяненко в политике Тимошенко? Они пришли в негодование из-за покладистости министра образования Ивана Вакарчука, который после протестов крымчан позволил нашим школьникам сдавать экзамены на русском языке. Об этом сообщил корреспонденту «ЗИК» депутат Львовского областного совета, заместитель председателя УРП Ростислав Новоженец.
Этот политический деятель прославился в декабре прошлого года своей инициативой вернуть в украинские паспорта «пятую графу». «Мы должны знать, какое количество украинцев проживает в нашей стране, какие другие национальности, чтоб они пропорционально были представлены в Верховной Раде Украины и не нарушались права человека, — объяснял свою позицию Новоженец. — Ибо пока мы — биомасса. Даже животные имеют свою породу. Собаки и коты. Мой пес не только собака, а еще и бультерьер. И это нормально. А на Украине люди не имеют своей породы». Для того чтобы было понятно какой породы Ростислав Новоженец, он даже сфотографировался на паспорт в вышиванке. «Теперь понятно, что я принадлежу к украинскому этносу», — подчеркнул свою «пятую графу» заместитель председателя Украинской республиканской партии.
Всех крымчан — в дворники
В своем обращении к Юлии Владимировне Тимошенко по поводу «пятой колонны» крымчан члены УРП написали: «Поступающие в вузы, на «защиту» которых поднялись крымские педагоги-шовинисты, родились и вырастали в уже независимом украинском государстве. И если такие горе-абитуриенты не в состоянии овладеть близким к русскому украинским языком, то, очевидно, им не место в высших учебных заведениях, тем более что в Крыму большой дефицит дворников, уборщиков и других рабочих специальностей, где можно обойтись без знания государственного языка».
Во Львовской области и других украинских регионах, озабоченных национализмом, надо понимать, дефицита в дворниках-уборщиках не существует. Там их даже избыток наблюдается. Иначе как объяснить, что жители Западной Украины толпами выезжают в страны Западной Европы, чтобы там мести, скоблить, вылизывать, чистить, драить, мыть и выносить горшки и мусорные ведра за гражданами цивилизованных государств, обходясь без знания государственных языков этих стран. Они только во время выборов чудесным образом появляются в числе проголосовавших и опять исчезают до следующего народного волеизъявления. Поскольку очередные внеочередные выборы, судя по всему, не за горами, то следует ожидать, что эти знатоки «мовы» вернутся на родину, чтобы выбрать таких ура-патриотов, как Ростислав Новоженец, в состав Верховной Рады, а такие юристы, как Виктор Шемчук, помогут им лишить крымчан права на родной язык.
А что касается «крымских дворников», то, может, только они и смогут вымести нацистов из украинской политики!
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=2288&Itemid=31

Президент України зустрівся з волинським губернатором
Управління інформації та зв'язків з громадськістю ОДА, «Волинь», 16.02.2008
Під час зустрічі Президента України В. Ющенка з головою Волинської ОДА М. Романюком – про соціально-економічний розвиток регіону.

14 лютого Президент України Віктор Ющенко зустрівся з головою обласної державної адміністрації Миколою Романюком. Голова облдержадміністрації доповів Президенту України про соціально-економічний розвиток області та результати розвитку основних галузей народного господарства за минулий рік.
Під час зустрічі глава держави підкреслив, що Волинська область є західними воротами країни, через які мільйони гостей ЄВРО-2012 вперше ознайомляться з Україною. У цьому контексті, наголосив він, перед керівництвом регіону стоять актуальні та амбітні завдання. Серед них — забезпечення фінансування для завершення реконструкції та капітального ремонту автомобільної дороги Київ — Ягодин — Ковель; проведення відповідних робіт щодо створення у місті Луцьку на базі військового аеродрому міжнародного авіаційного вантажно-пасажирського комплексу.
Окремої уваги на зустрічі було надано блоку питань, що стосуються забезпечення належного функціонування пунктів пропуску через кордон та належного облаштування кордонів держави.
Окрім того, на зустрічі Президент та голова облдержадміністрації обговорили питання, пов'язані із підвищенням якості медичного обслуговування в області. Насамперед, мова йде про будівництво перинатального центру у місті Луцьку.
На зустрічі також йшлося про необхідність розробки та прийняття Закону України «Про особливий статус поліських територій України», який дасть можливість визначити державні гарантії соціально-економічного розвитку поліських територій.
Крім цього, голова облдержадміністрації Микола Романюк окреслив завдання, вирішення яких він особисто контролюватиме у 2008 році. Це, зокрема, реалізація програми «Зігрій любов'ю дитину» (вирішення житлово-побутових проблем багатодітних родин, які виховують десять і більше неповнолітніх дітей; забезпечення доступності сільської загальної освіти — програма «Шкільний автобус»; відкриття у Ковелі центру соціально-психологічної реабілітації для дітей, схильних до бродяжництва).
Це також соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями, поліпшення медичного обслуговування, передусім сільського населення, будівництво доступного та соціального житла в області, збереження та розвиток національної культурної спадщини.
http://www.volyn.com.ua/?rub=4&article=0&arch=

Министр проверил Донецк и поддержал мэра
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 19.02.2008, Донецька обл.
Решение о придании Донецку особого статуса в рамках подготовки к чемпионату Евро - 2012 справедливо.

Министр по делам семьи молодежи и спорта Юрий Павленко в выходные приехал в Донецк, встретился с губернатором и озвучил ряд интересных заявлений. Например, он считает, что просьба мэра Донецка Александра Лукьянченко о придании городу особого статуса в рамках подготовки к чемпионату Европы по футболу справедлива.
"Как раз вчера было совещание у президента, и он услышал эту просьбу. Президент воспринял ее, и теперь дело за Министерством финансов. Есть два варианта - либо часть налогов будет оставаться в Донецке, либо необходимые для подготовки к Евро-2012 средства мы передадим в виде субвенций. Моя позиция совпадает с позицией мэров городов. Государство должно помочь им в подготовке", - заявил министр, отвечая на вопрос корреспондента "Донбасса".
Напомню, что при новом правительстве Юлии Тимошенко, сумма изъятий из местного бюджета в государственный для Донецка была увеличена в 2008 году более чем в два раза. Мэр Донецка назвал такое отношение грабительским. Что до основной цели визита, то Юрий Павленко не скрывал - главным для него сейчас является подготовка к Евро- 2012. Министр считает, что чемпионат Европы по футболу в 2012 году начинается в Донецке генеральной репетицией в 2009 году. "И 2009 год покажет - можем мы достойно, на высшем уровне, провести чемпионат в 2012 году или нет. Сейчас в процессе подготовки возник ряд технических, организационных и финансовых проблем. Будем их решать, необходимые деньги выделит министерство. Финансирование Евро-2009 начнется уже в этом году", - заявил он, добавив, что по уровню подготовки к чемпионату Донецк в Украине является безусловным лидером.
Что касается жилья. Гостиницы для богатых строятся хорошими темпами. Об этом сообщил губернатор Владимир Логвиненко. "Строим гостиницы и еще 12 площадок выделили. Так что по этому сегменту нет вопросов. Проблема в общежитиях, которые планировалось переделать в трехзвездочные отели с умеренными ценами. Пока этот вопрос не решен и средства не выделены", - заявил он. Со своей стороны Юрий Павленко заверил журналистов, что знает о проблеме и в настоящий момент она решается. "Приходится менять цифры. Потому что с самого начала заложили 500 миллионов гривен на всю Украину, но уже понятно, что не хватит. 137 миллионов нужно только Донецку. Проверим цифры и будем работать", - пообещал министр.
http://www.donbass.dn.ua/showtext.php?mat=6853&rubr=1

Півторагодинна бесіда із підсудною Тимошенко
Олександр Нагорний, «Волинь», 14.02.2008
Майже сім років тому Юлія Тимошенко багато чого передбачила з майбутніх подій.

Два дні в столиці заради одного інтерв'ю
Останній раз я задавав запитання Юлії Тимошенко на прес-конференції в Луцьку напередодні позачергових виборів у Верховну Раду і стосувалося воно того, чи з'явиться її розкладачка в Кабінеті Міністрів. Відомо, що коли була перший раз прем'єр-міністром, то інколи ночувала в Кабміні. Без тіні сумніву, з усмішкою Юлія Володимирівна запевнила, що так і буде, бо тепер там роботи непочатий край. З розповідей тележурналістів відомо, що тепер у Кабміні вікна світяться допізна.
Один «вільний художник» іронічно мовив, що дізнався про страшну річ: виявляється, Юля працює не заради грошей, а щоб мати владу. А влада для чого? Для популізму! Почали видавати по тисячі втрачених заощаджень (а це в основному пенсіонерам), провели перерахунок пенсій, добавили грошей для новонароджених — і знову гвалт. Це ж бо популізм, проїмо весь валовий виробничий продукт, буде інфляція!
Закрили кордон — не до вподоби, бо як працювати без контрабандної сировини? Це ж бо Тимошенко старається догодити електорату, щоб стати президентом. А хто з амбітних політиків цього не хоче? Навіть Ющенко уже заявив, що йому подобається працювати Президентом. Щоправда, потрібно ще й уміння, мудрість, зваженість, відповідальність за обіцянки.
У мене виникла думка звірити наміри майже семирічної давності Юлії Тимошенко, затятої опозиціонерки, із сьогоднішнім «популізмом». Саме мені тоді випала нагода чи не вперше познайомити волинян-читачів нашої газети з такою суперечливою особистістю, як Юлія Тимошенко. В результаті поїздки до Києва було опубліковано у двох номерах «Волині» (серпень 2001 року) бесіду Юлії Володимирівни з кореспондентом, яка тривала півтори години. Коштувало мені це трохи нервів, але про це нижче. А суть в тому, що навіть такий матеріал — пізнавальний, витриманий, об'єктивний, з гострими та незручними запитаннями про Лазаренка, «Єдині енергетичні системи України» і т. д. — інше видання тоді навряд чи опублікувало б.
Нагадаю, що тоді був непевний час для журналістики. Хоча до того, з грудня 1999 року по лютий 2001 року Юлія Тимошенко була віце-прем'єр-міністром в уряді Віктора Ющенка. Саме з ініціативи нинішнього Президента вона посіла цю посаду. Адже вони непогано контактували, хоча й не без суперечок, коли Ющенко очолював Національний банк, а Тимошенко працювала головою Бюджетного комітету у Верховній Раді. Люди пам'ятають, як Юлія Тимошенко «освітила» села та містечка, при цьому наступивши на хвіст олігархам, які годувалися тіньовими енергооборудками.
Спочатку Ющенко відстоював свого фахівця, але Президент Леонід Кучма таки прибрав з тріском Тимошенко. Недаремно в телевізійній дискусії трохи раніше їй прямо погрожував один з «енергетиків» Григорій Суркіс. У січні 2001 року Генеральний прокурор Потебенько порушив дві кримінальні справи стосовно екс-віце-прем'єра (згодом вони посипалися, як з рога достатку). У лютому Юлія Тимошенко утворила Форум національного порятунку. Через деякий час її арештували. І хоч згодом опозиціонерку звільнили з сізо, однак допити в прокуратурі, судові баталії, переслідування рідних тривали довго. До телебачення Тимошенко доступу не мала, ЗМІ працювали в дусі відомого Піховшека з телеканалу «1+1»: «Чого бажаєте, Леоніде Даниловичу?».
Ось така була обстановка, коли в керівництва газети виникла ризикована ідея поспілкуватись із неугодним для влади політиком. Здавалось би, все просто: треба домовитись з оточенням Тимошенко, приїхати і побесідувати. Однак я не міг і подумати, що людина, в котрої взяли підписку про невиїзд і яка вже не займає високої посади, веде зранку до ночі таку бурхливу політичну діяльність. В офісі «Батьківщини» я просидів з 9-ої години до 19.30, все сподіваючись на обіцяну аудієнцію. На другий день — теж майже до вечора.
Приїжджали якісь делегації, українські та іноземні, мери міст, зарубіжні телевізійники, снували знайомі і незнайомі мені політики, а ще ж Тимошенко їздила в прокуратуру. Дратували партійні функціонери: «Вона може вас прийняти хіба що на 10-15 хвилин, ми краще вам дамо папери». Секретарка Валентина Іванівна — спокійна і врівноважена — тішила, що Юлія обов'язково прийме, що й утримувало від демаршу.
Нарешті Юлія Тимошенко знайшла 10 хвилин — у перерві між зйомками російських телевізійників, хоча двері час від часу відчинялися. Пізніше я описав перше враження від знайомства: «Середнього зросту, фігура моделі, волосся пряме, чорне, косметикою, здається, майже не користується. Її обличчя міняється — від привабливого до чарівного, коли сміється».
Цих хвилин було достатньо, щоб моя прониклива співбесідниця визначила, наскільки їй потрібен кореспондент незалежної газети маленької Волині. Вона сказала, що відповість на всі запитання, скільки б їх не було, і вибачилась за очікування.
Справді, після інтерв'ю на російське телебачення — НТВ, Юлія Володимирівна наказала нікого не впускати і відключити телефон. Секретарка встигла сказати мені: «Ви ж там довго не мучте її». Під час бесіди один раз задзвонив телефон і я зрозумів, що Тимошенко вмить може випустити кігтики... Запитань було більше двох десятків, політик відповідала експромтом, детально, навіть жартувала, незважаючи на нетерплячі погляди Олександра Турчинова, котрий інколи привідчиняв двері.
 «Усе»,— полегшено сказав я, виконавши редакційне доручення. «Невже все?»— засміялась Юлія Володимирівна. Я зрозумів, що під вплив цієї розумної і привабливої жінки дуже легко може потрапити будь-який політик.
Тодішні наміри опозиціонерки і нинішні діла прем'єр-міністра
Ну, а тепер про суть відповідей порівняно з нинішнім часом. Усі тоді і зараз дивуються (як би хто не ставився до неї), звідки така енергія, рішучість, працелюбність, зрештою, організаційний талант та ораторські здібності, оскільки колись її називали єдиним чоловіком в уряді Ющенка. Юлія Володимирівна під час бесіди сказала: «Враховуючи, що мене мати виховувала сама майже все моє життя, саме сільська родина — по лінії матері — вплинула на мене, сформувала. Моя прабабуся була настільки доброю людиною, що її знала вся округа. Її хата стояла на межі села Перещепіно на Дніпропетровщині, всі подорожні заходили до неї і тут їх обігрівали, допомагали. Так вихована і моя мати. Взагалі, ці якості передавались по жіночій лінії. Родина пройшла серйозні випробування, намагаючись вижити».
Стало зрозуміло, що саме жінки в цій родині мали сильні характери. І ось тепер, згадуючи, що донька Євгенія самостійно вибрала чоловіка — довгов'язого англійського рокера, а відомій матері довелось з цим, очевидно, змиритися, ще раз переконуєшся — це стійкі жінки. До речі, всі навчальні заклади Юлія закінчувала на «відмінно» (математик-кібернетик за фахом), як і життєві університети.
Українську «східну» мову Юля чула від родичів, але не розмовляла нею. А ось як заговорила: «Коли я прийшла в уряд, то при Віктору Андрійовичу розмовляти російською просто незручно (сміється). Мені вистачило двох годин, щоб перейти на українську». А ми дивуємося, чому у високих кабінетах не розмовляють українською — та не хочуть, зневажають.
Цікаві, як на той час, були її судження про політиків, які «роздмухують» якісь протиріччя між Сходом і Заходом, вихоплюють з контексту подій певні моменти, ту ж таки боротьбу ОУН-УПА, яка закономірно відбувалася в Україні, і поширюють на Сході в своїй інтерпретації... Це просто слабкі політики, які розуміють, що коли нація об'єднається, усвідомить свою неподільність, то їм не буде місця».
Нація не об'єдналась, соборність формальна. Тому й досі сепаратисти піднімають питання двомовності, НАТО, Криму, ятрять історичні рани, аби тільки виступати в якості «захисників» російськомовного населення. Навряд чи Тимошенко знала історію ОУН-УПА, але вона дивилась в майбутнє.
А ось це твердження цілком перекликається з нинішніми подіями в Україні: «І в нафтовій, і в газовій, і в атомній промисловості мені вдалося практично на сто відсотків прибрати тіньові сфери. Щоб провести таку, здавалося б, просту операцію, мені довелося над нею півроку працювати. Майже дев'ять мільярдів гривень (третину бюджету) додатково було повернуто до бюджету. Чого я не встигла зробити — це навести лад у вугільній промисловості. Саме в той день, коли я все-таки провела через уряд програму реформування вугільної галузі, буквально через годину, Президент, перебуваючи за кордоном, звільнив мене з посади. Це свідчить про те, який був шалений супротив і наскільки я зачепила інтереси олігархів».
І ще непогані аргументи щодо своєї компетенції: «Я є страшенно небезпечною людиною для них, бо працювала і в бізнесі, і у владі. Наприклад, якщо комуністи чи прогресивна соціалістка не були в керівництві господарчих структур, не займалися підприємництвом, то навіть якби хотіли подолати тіньову сферу, то не змогли б, бо не розуміють, як це зробити. Є інші політики, які добре знають, як долати злочинні оборудки, але не хочуть, бо там їхні інтереси. Саме тому влада бореться зі мною, хоче знешкодити. Роботою в уряді я довела, як можна боротися з системою».
Здається, що Юлія Тимошенко передбачила не тільки провал прогресивної соціалістки антиукраїнського спрямування, а й крах однієї партії: «Ті ж політики, які йдуть під гаслом соціал-демократії і з буквою «о», справді є нульовими соціал-демократами».
Не можу втриматися, щоб цілком не навести ось це моє запитання і відповідь тієї давньої бесіди, адже все справдилось. Ось цей діалог:
— Ось ми, Юліє Володимирівно, дійшли до запитання, яке в багатьох на вустах: чи будуть знову поряд Ющенко і Тимошенко? І як ви оцінюєте думку, що саме ви створили позитивний імідж Ющенку в уряді завдяки своїй енергійній діяльності в ПЕК, а він «здав» вас?
— Я покладаю великі надії на Віктора Андрійовича. Це дійсно чесна, добра людина, яка любить Україну і може бути позитивним політиком. Але ж він і дуже м'яка, компромісна, толерантна людина. А для того, щоб змити весь бруд, який є в політиці, прибрати весь негатив, який в Україні накопичився і панує, рухатися в майбутнє, треба мати характер, власну позицію, яку людина здатна захистити за будь-яких умов. Я вірю, що Ющенко, зрештою, назве речі своїми іменами, займе мужню громадянську позицію. Я думаю, що рано чи пізно, але ми складемо єдину команду. Я жодного поганого слова сказати про Віктора Андрійовича не можу.
Тоді Юлія Тимошенко також сказала, що, взявши гроші з тіньової сфери, можна поступово протягом п'яти років виплатити знецінені радянські вклади. Є в Тимошенко нині можливість виправити ті кардинальні біди, які вона критикувала: «Я вважаю головною несправедливістю в державі ось що: незабезпечення єдиних стартових фінансових можливостей для створення бізнесу. Це повинна була зробити держава на комерційних, пільгових засадах, навіть якщо б певні кошти були втрачені. Я не вважаю, що в селі проведено чесну реформу. Люди, які не мають підтримки влади, просто залишаються наодинці зі своєю бідою. У селі відбулася найбільша несправедливість з часів отримання незалежності». Хоча який супротив уряд Тимошенко очікує, досить глянути на дерибан землі навколо міст і містечок навіть у нашій області.
У 2001 році вона сказала, що «жінки, які приходять до влади, на мій погляд, чутливіші, менш цинічні в політиці і більше розуміють життя прос того народу». Поживемо — побачимо.
Тоді Тимошенко написала власноручно побажання волинянам: «Вчіться ставити політику і політиків собі на службу, а не навпаки». Судячи з останнього голосування, волиняни таки поставили на Тимошенко. І справа не у фанатизмі, який демонструють деякі її прихильники (Тимошенко не є непогрішимою), а в іншому: люди хочуть порядку, тобто рішучої влади і хоча б мінімальної справедливості, а не «безпредєлу». Чи діждуться?.. Нездійснені лозунги Помаранчевої революції викликали розчарування, але ось уже в цьому вини Тимошенко немає.
Навряд чи зараз прем'єр-міністр може приділити півтори години провінційному журналісту. І все ж на язиці — деякі гострі запитання. Ну, наприклад, Тимошенко закидають, що в її виборчому блоці є олігархи. Так ось чи отримають ці мільйонери преференції, якісь переваги в бізнесі? Яким чином уникнемо великої інфляції після «викиду» виплат? Чи може прем'єр-міністр піти на якісь непопулярні заходи заради стратегічних реформ в країні? У випадку невдач чи готова прем'єр-міністр піти у відставку, нікого не звинувачуючи? Хто професійні радники прем'єра в розрізі різних галузей? В попередньому уряді стерегли дії Тимошенко «непохитний» Кінах та «любий друг» Порошенко, тепер — Єхануров, Богатирьова, Балога, то що змінилося? Чи може сказати прем'єр, що має професійну і незрадливу команду? Якщо стане Президентом України, то кого з лідерів країн візьме за приклад — Тетчер, Путіна чи, може, Саркозі? І, нарешті, безневинне запитаннячко: а чи не хочеться їй, як гарній жінці, зробити в перукарні модну зачіску?
http://www.volyn.com.ua/?rub=4&article=0&arch=

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Фінансування – за принципом доцільності й корисності для громади
Людмила Самойлова, «Зоря  Полтавщини», 18.02.2008
В роботі постійних комісій Полтавської облради – питання розвитку економіки, депутатської діяльності та інформаційної сфери.

14  лютого відбулося спільне засідання постійних комісій обласної ради з питань бюджету, підприємництва та управління майном, з питань депутатської діяльності та інформаційної сфери.
Розпочав засідання голова комісії з питань бюджету, підприємництва та управління майном Володимир Гришко з представлення нового члена комісії Олександра Олексенка. Окрім членів комісій, у засіданні взяли участь заступник голови обласної ради Петро Ворона, депутат обласної ради, перший заступник голови облдержадміністрації Іван Близнюк, голова постійної депутатської комісії з питань екології та раціонального природокористування Анатолій Шкарбан.
Спочатку депутати заслухали доповідь начальника управління економіки облдержадміністрації Валентини Поліщук про виконання програми економічного і соціального розвитку області на 2007 рік. За попередніми даними, Полтавщина спрацювала з позитивною динамікою, зокрема досягнуто 30-відсоткового темпу росту валової доданої вартості замість запланованих 6%, втричі перевищено суму очікуваного прибутку (4,3 млрд грн замість 1,6 млрд грн),  до 1243 грн зросла середня заробітна плата в області. Якби не інфляція, наголосила Валентина Поліщук, ефект від розвитку економіки області був би значно відчутнішим. Взагалі перевиконано всі показники програми. Однак залишаються і проблеми: корпоративний конфлікт став на заваді повноцінній роботі Кременчуцького НПЗ, 27% підприємств області є збитковими, наприкінці року індекс споживчих цін на Полтавщині був вищим, ніж по Україні в цілому (останній негативний чинник у січні 2008 року вдалося виправити).
Проект обласної Програми розвитку інформаційної сфери та видавничої галузі у Полтавській області на 2008–2010 роки представив начальник управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, депутат обласної ради Олег Пустовгар.  Кошторис програми становить 12,5 млн грн. Нею передбачені кошти на висвітлення діяльності облдержадміністрації та публікацію у засобах масової інформації нормативно-правових актів обласної виконавчої влади, фінансову підтримку обласних ЗМІ, співзасновниками яких є обласна рада та облдержадміністрація, дитячих та юнацьких видань, газет обласної організації спілки літераторів і письменників, інвалідів, створення телерадіопередач, присвячених ювілею Миколи Гоголя та 300-річчю Полтавської битви, видання книжок, технічне переоснащення, розвиток матеріально-технічної бази комунальних друкарень тощо. Однак депутати не підтримали представленого проекту програми. Критикували як доцільність спрямовувати бюджетні кошти на підтримку економічно малоефективної роботи друкарень, так і запропоновані методи підтримки ЗМІ. Депутати Володимир Оніщенко, Валерій Пархоменко, Юрій Шляховий висловлювалися за підтримку саме комунальних ЗМІ і внесення коштів винятково до статутних фондів газет. Голова постійної депутатської комісії з питань депутатської діяльності та інформаційної сфери Іван Момот та голова постійної депутатської комісії з питань екології та раціонального природокористування Анатолій Шкарбан висловили подив з приводу того, що автори проекту не взяли до уваги і не поєднали зі своїм попередньо поданий депутатський проект. Заступник голови обласної ради Петро Ворона, депутат Валерій Головко вважають за необхідне виключити з проекту програми розділ «Розвиток поліграфічного виробництва, технічного переоснащення, зміцнення матеріальної бази поліграфічних підприємств» та доручити управлінню преси та інформації облдержадміністрації розробити на його основі проект обласної Програми розвитку поліграфічних підприємств і книгорозповсюдження. Відтак проект обласної Програми розвитку інформаційної сфери та видавничої галузі у Полтавській області на 2008– 2010 роки рекомендовано доопрацювати та повторно внести на розгляд комісіями.
Ще одне з непростих питань, що розглядали того дня депутати, – попереднє визначення об’єктів, фінансування яких у 2008 році пропонується за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток. Пропозиції виконавчої влади представив заступник начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Віталій Раздуй. У порівнянні з минулим роком сума субвенції менша на 7 млн грн і становить 40,3 млн грн, відповідно зменшено кількість об’єктів будівництва – з 22 до 17. Водночас пропозицій від міст і районів надійшло на суму 250 млн грн. З внесених до переліку на фінансування об’єктів два належать до спільної власності територіальних громад області – це обласний протитуберкульозний диспансер та обласний спортивно-оздоровчий комплекс. Майже 27 млн грн субвенції планується спрямувати на заклади охорони здоров’я, понад 5 млн – на об’єкти культури, по 4 млн – на спортивні та освітянські заклади. Половину об’єктів очікується ввести в дію вже у цьому році. Депутати не заперечували важливість фінансування робіт на пропонованих об’єктах, втім задля об’єктивності Володимир Гришко попросив підготувати додаткову інформацію про об’єкти, які не включено до переліку. Іван Момот висловив управлінню містобудування та архітектури пропозицію визначити відсоток готовності об’єктів після використання коштів субвенції, депутат Володимир Данилейко передав прохання групи депутатів-кременчужан включити до переліку об’єктів школу-садок у мікрорайоні Молодіжному Кременчука. Іван Близнюк відстоював необхідність будівництва об’єктів Пирятинської ЦРЛ. Роботу з визначення переліку об’єктів, які фінансуватимуться за рахунок держсубвенції, буде продовжено на наступних засіданнях.
Депутати підтримали письмову пропозицію депутата обласної ради Дмитра Хрістова про виділення коштів за рахунок субвенції з державного бюджету для добудови їдальні Лубенської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 1 та розглянули інші питання.
http://www.zorya.poltava.ua/index.php?rozd=&nomst=393

О долгах, тарифах и прочем
Юлия Суконкина, «Крымское время», 14.02.2008
Долги за газ и электроэнергию Крымской автономии Президент Украины взял под свой контроль.

Основная тема очередного заседания крымского правительства — долги за потребленные блага цивилизации: газ и электроэнергию, а также долги по зарплате. Эти два вопроса Виктор Ющенко взял под свой личный контроль и установил крымскому руководству сроки на их решение.
Газоснабжение крымских городов и районов на грани чрезвычайной ситуации:  лимиты газа сокращены, отключена подача горячей воды. Одна из причин происходящего, утверждают чиновники, — низкий уровень платы за потребленное голубое топливо, экономически не обоснованные тарифы на жилищно-коммунальные услуги в некоторых городах и районах республики, а также непередача объектов теплоснабжения в коммунальную собственность.
Так, по информации заместителя министра промышленности, транспорта, связи и топливно-энергетического комплекса автономии Вадима Жданова, за январь Крым рассчитался за газ на 46%. Поэтому теплопоставляющие организации не имеют лимитов на поставку газа на вторую декаду февраля. А у некоторых городов и районов задолженность за голубое топливо тянется еще с прошлого года. Худшие показатели — у Ленинского района, за счет поселка Щелкино, жители которого вообще не рассчитывались за потребленный газ, и у Армянска, а также у Керчи.
Досталось за нежелание принимать в коммунальную собственность объекты теплоснабжения и за экономически необоснованные тарифы симферопольским властям, которых глава крымского парламента Анатолий Гриценко обвинил в бардаке и призвал навести порядок хотя бы в тарифной сфере.
Что касается расчетов за энергоносители, то за 2007 год потребители рассчитались на 98%, лучшие показатели у Алушты и Сак (100% расчет), низкий уровень оплаты в Белогорском (79%), Нижнегорском (80%), Джанкойском (84,5%) районах.
Не лучше обстоят дела и с погашением задолженности по заработной плате. По словам заместителя министра труда и социальной политики автономии Ивана Акименко, в 2007 году задолженность по выплате заработной платы сократилось на 3,6 млн. гривен и на 1 января 2008 года составила 44,6 млн. В то же время растет задолженность на предприятиях государственной формы собственности, за прошлый год она увеличилась на 5 млн. гривен и на сегодняшний день составляет 22,8 млн. гривен. Также увеличили задолженность на 0,5 млн. гривен предприятия, находящиеся в процедуре банкротства. Полностью погашена задолженность по заработной плате на предприятиях всех форм собственности в Алуште, Армянске, Саках.
Также в ходе заседания члены правительства одобрили проект соглашения между правительством Крыма и компанией Benreg Europe GmbH (Германия) о сотрудничестве в сфере переработки и утилизации твердых бытовых отходов и утвердили план мероприятий к Международному дню языка. Так что, возможно, в недалеком будущем в Крыму появится завод по утилизации мусора. В соглашении отмечено, что правительство автономии обязуется предоставить инвестору подходящий для строительства утилизирующих установок земельный участок на концессионной основе, а инвестор в свою очередь должен обеспечить создание инфраструктуры в пределах границ участков размещения утилизирующих установок.
А 21 февраля в автономии пройдет Международный день языка. Среди мероприятий, запланированных на этот день: проведение в крымских учебных заведениях конкурсов и концертов среди учащихся на украинском, русском, крымскотатарском и других национальных языках; конкурс литературных работ на тему «Язык — душа народа» и т.д.
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=2291&Itemid=31

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ

Постучать по дереву
Дмитрий Литовченко, «Панорама», 19.02.2008, Сумська обл.
Народный депутат Вячеслав Кириленко встретился с руководством НСНУ Сумской области.

В субботу 16 февраля в Сумском национальном аграрном университете лидер блока "Наша Украина - Народная Самооборона" Вячеслав КИРИЛЕНКО встретился с партийным руководством области.
Политик заявил, что по итогам встречи с партактивом не планируются никакие кадровые перестановки, хотя и не отрицал, что в областной "Нашей Украине" есть ряд проблем. "Есть плюсы и минусы, как и в каждой областной парторганизации. Это значит только то, что во многих вопросах нужно быть активным в отстаивании собственных позиций - позиции нашей политической силы и позиции президента", - считает Вячеслав Кириленко. Одним из достижений своей политической силы он назвал создание коалиции и ее слаженную работу. "Вначале говорили, что это невозможно, а потом - что сразу поссоримся. Создали и не поссорились", - сказал он и суеверно постучал по дереву.
На партсобрании присутствовал и глава облгосадминистрации Павел Качур. "Нас очень радует деятельность главы Сумской ОГА. Павел Степанович - настоящий профессионал. Я делал все, чтобы выцарапать его в парламент, и ставил этот вопрос перед президентом, который, конечно, был не против, хотя говорил, что решение должен принять сам глава Сумской области, а он категорически отказался и сказал, что будет оставаться с сумчанами. Мы утратили в парламенте человека, который мог бы быть чрезвычайно эффективным депутатом в бюджетном или финансовом комитете, в любом комитете, занимающемся местным самоуправлением. Он мог занять место члена правительства..." - охарактеризовал губернатора Вячеслав Кириленко.
Суеверный политик.
Вячеслав Кириленко доволен работой областных "нашеукраинцев" и блока НУНС в целом, но на всякий случай стучит по дереву.

Віктор Балога розлучився з «Нашою Україною»
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок», 16.02.2008, Львівська обл.
Керівник президентського Секретаріату подався у «безпартійні».

Учора прес-служба Президента оприлюднила заяву Віктора Балоги, в якій він оголосив про свій вихід з «Народного Союзу «Наша Україна», запевнивши, що це рішення обдумане й остаточне.
"Вважаю, що всі ефективні можливості, пов’язані з моїм перебуванням у лавах «Нашої України», повністю вичерпані. Мій вихід з партії зніме питання співвідношення між моїми функціями як голови Секретаріату Президента і як члена президії НСНУ. Будуть припинені всілякі спекуляції щодо моєї ролі у внутріпартійних процесах», – заявив Віктор Балога.
Пояснення зрозуміле. А ось друга частина монологу голови Секретаріату «зашифрована». «Завжди був і буду людиною дії, тому не можу збавляти швидкість власного політичного і громадського життя, – цитує Віктора Балогу прес-служба. – З минулого, навіть недавнього, дивлюся в майбутнє. Нині мій головний мотив – це необхідність розвитку, руху вперед, виходу на нові рівні. Маю конкретні політичні плани. Упевнений, що вони будуть втілені». Що хотів цим сказати пан Балога? Питання – на засипку.
Коментар для «ВЗ»
Олексій ГАРАНЬ, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Школи політичної аналітики
- Тут можливі дві версії. Першу озвучив сам Віктор Балога – це небажання, щоб його діяльність як керівника Секретаріату Президента ототожнювали з його діяльністю як представника керівництва НСНУ. Друге пояснення може полягати у тому, що Віктор Балога, можливо, втратив інтерес до НСНУ, враховуючи розходження з іншими представниками цієї політичної сили, а також складнощі у створенні єдиної партії на базі «НУ-НС».
- Друга версія вписується у розмови про можливу появу (зокрема стараннями Віктора Балоги) нового політичного проекту під Президента. Ви припускаєте такий розвиток подій?
- Про новий проект справді говорять – з’являється інформація у пресі, є думки аналітиків. Але тут не все так просто. Створити нову політичну силу можна. Та виникає питання, наскільки потужною буде ця сила. За інформацією ЗМІ, ідея нового проекту полягає в об’єднанні однієї з течій у «Нашій Україні» (тієї, яка була не проти створення «широкої коаліції») і так званого прагматичного крила Партії регіонів. Але як відреагує на це електорат, яку підтримку матиме новостворена політична сила з цих двох складових?
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=62784

Анатолій Бондаренко: „Я не бачу опонентів нашій силі  в обласній раді”
Світлана Соболь, «Нова Доба», 14.02.2008, Черкаська обл.
Керівник БЮТу в Черкаській обласній раді А. Бондаренко – про діяльність фракції.

Анатолій Бондаренко вважає, що діяльність його фракції, по-перше, не повинна суперечити програмі і засадам партійної діяльності й має бути спрямована на послідовне виконання програми „Український прорив” та всіх тих програмних засад, які декларує сьогодні Юлія Тимошенко й нинішній уряд країни.
– Ваша фракція досить велика. Як ви досягаєте порозуміння, приходите до спільних рішень?
– Кожне питання підлягає дискусії. Причому більшість питань викликає дуже гарячі суперечки на засіданнях фракції, але коли ми виходимо до сесійної зали обласної ради, у нас готове одностайне рішення. Воно прийняте більшістю, і всі члени фракції підкоряються більшості. Окрім деяких депутатів, які, можливо, скоро й не будуть уже членами фракції.
– Чи задоволені ви прийнятим бюджетом на 2008 рік? Чи є у вас зауваження до нього?
– Це бюджет – документ, за яким функціонують і заклади освіти, і культури, і медицини. – Зауваження, звісно, є, бо він прийнятий у художньому варіанті. Без постатейного розподілу і капітальних видатків, а вони є найпотужнішою складовою бюджету на сьогодні. Щодо спрямування коштів, вважаю, що треба завершити ті об’єкти, які є перехідними й будують два-чотири роки і є довгобудами. Тому потрібно їх інвентаризувати й виділяти кошти в міру інвентаризації. Надто довго ми будуємо обласну дитячу лікарню, кардіологічний центр, газопроводи, які зариті в сільських районах між селами й утрачають свою здатність до функціонування.
– У вас найчисельніша фракція в обласній раді, багато ви маєте своїх депутатів в міських, сільських, районних радах. Як ви координуєте роботу ваших депутатів усіх рівнів між собою?
– Нам вдалося налагодити співпрацю з головами районних рад, які обрані від нашої політичної сили. При розподілі капітальних видатків ми будемо враховувати думку лідерів, які працюють на місцях і бачать, що сьогодні потрібно місцевим громадам. Кошти на мою думку, треба розподіляти пропорційно. Не може бути сьогодні 80 відсотків фінансового ресурсу в місті Черкаси, а скажімо, в район, який не має депутата, що представляв би його інтереси в обласній раді, – нічого.
– Як ви ставитеся до ситуації, коли депутат (є такі приклади) виділяє кошти на придбання музичного центру, а в той же час у цьому же районі село потребує декілька тисяч на завершення газифікації, причому труби вже прокладені як до нас так і вас, і вони псуються від незавершеності робіт?
Кожне виділення коштів буквально по кожному рядку викликає дискусію в нашій фракції. Якщо є пропозиції на 7-8 мільйонів, а треба вибрати на 1,5-2 мільйони, то буває дуже болюче і тяжко виділити ті чи інші об’єкти. У першу чергу ми прагнемо виділяти тим об’єктам, які впливають на життєдіяльність населення певної території, на соціально-економічний розвиток того чи іншого населеного пункту. Механізм виділення коштів на сьогодні вироблено: звернення районної адміністрації або ради, звернення селищної чи сільської ради, погоджене з депутатом, який закріплений за територією, та наявність проектно-кошторисної документації, яка пройде на експертизу.
– Чи вдається залучати кошти підприємств на соціальний розвиток населених пунктів, на території яких вони базуються?
– Я можу звітувати лише про те підприємство, яке очолюю. Нашим підприємством у 2007 році надано тільки благодійної допомоги, наприклад, на комп’ютеризацію шкіл близько 200 тисяч гривень, на придбання спортивного інвентарю – близько 50 тисяч гривень, на оплату проектно-кошторисної документації з газифікації Пальмирської лікарні – 50 тисяч гривень. Плюс до цього нашим підприємством було викуплено земельну ділянку під елеватор: ми заплатили в бюджет Вознесенської сільської ради 1 мільйон гривень, і ці кошти можуть бути використані сьогодні на ремонт загальноосвітньої школи в селі і тієї ж дільничної лікарні, приміром.
Тому вважаю, що залучати кошти підприємств можна й треба, за цим майбутнє. Власники підприємств, які сповідують далекоглядну політику, зацікавлені, щоб громади співпрацювали з ними, готові допомагати в утриманні соціальної сфери, у розвитку інфраструктури села. У нас в компанії так заведено. Якщо наше товариство на 100 відсотків орендує земельні частки/паї в селі, то й на 100 відсотків, тобто повністю, йде утримання соціальної сфери села. Якщо 50 відсотків землі орендується – то на 50, якщо 30 – то на 30. Наше село – значить, ми там господарі.
– З огляду на зміну уряду в країні й на чисельність ваших депутатів у районних радах, чи ставить ваша політична сила, зокрема в області, питання про перебування ваших людей на посадах у виконавчій владі?
– Правильно було б, якщо ми сьогодні розділяємо владу з Кабінетом Міністрів, і ми як політична сила повинні виконувати прийняту програму діяльності Кабміну, то ми хотіли б бачити своїх людей і у виконавчій владі. Тому що не можна виконати цю програму, маючи лише чотирьох, якщо мені не зраджує пам’ять, представників нашого Блоку на посадах заступників голів райдержадміністрацій. Ми готові сьогодні розділити відповідальність з „Нашою Україною” в цілому 50/50, але хотіли б бачити своїх людей і у виконавчій владі. Бо в багатьох випадках ми не згідні з діяльністю представників президентської вертикалі й готові їм допомогти. Не критикувати, бо це легше всього, а саме разом створювати умови для соціально-економічного розвитку певного району. У нас є люди  з досвідом роботи на різних посадах, і ми готові їх делегувати в органи виконавчої влади.
– Депутати від усіх політичних сил і усіх рівнів обіцяють забезпечити законність у землекористуванні. Але за законом земля ніби не продається, а насправді всі бачать, як помінялися власники земель і вздовж Дніпра, і навколо Канева та інших міст...
– Це таке болюче питання для нашого народу. Бо в нашій державі, на жаль, з природних ресурсів у власності держави залишилися тільки земля. Я вважаю, що це питання дуже сире, ще не готове. Наприклад, щоб зняти мораторій, треба ще дуже-дуже багато законів вдосконалювати, навіть сам Земельний кодекс має багато білих плям, де землекористувач не знаходить відповіді на свої питання.
А що стосується виділення земельних ділянок в природоохоронній зоні, поблизу річки Дніпро, то наша земельна комісія дуже багато відхиляє земельних питань. Наприклад, по Чехівській захисній дамбі ми не пропустили жодного рішення, бо воно потребує детального вивчення, є багато звернень від жителів. По Трахтемирову дуже гостре й болюче питання, бо там земельні ділянки було виділень ще за правління Кучми...
– Є механізм повернення обласної ради до цих питань?
– Я думаю, що механізм повернення – лише через рішення господарських чи адміністративних судів. Треба, щоб територіальна громада чи власники, чи відповідні органи виконавчої влади звернулися до судових інстанцій.
– А в чому причина того, що сесія облради відмовила у виділенні землі під „Чумацький постій” (Чорнобаївський район)?
– Наша фракція більшістю голосів, а може, навіть одностайно, підтримала це питання. Можливо, це інші фракції не підтримали. Бо засновник цього музею, пан Недяк, виступав у нас на засіданні фракції з програмою побудови цього історико-етнографічного комплексу, ми вислухали його й підтримали.
– Що ви скажете про діяльність уряду з повернення знецінених радянських заощаджень? Як ви оцінюєте стан справ з цього питання в області?
– Відділення Ощадбанку у нас, порівняно з відділеннями в інших областях працюють „відмінно”. Треба віддати належне керівництву обласного відділення: хай не на 100 відсотків, але вони багато роблять для того, щоб люди не стояли в чергах надто довго.
– Ви входите до комісії з житлово-комунального господарства. У цій сфері багато болючих питань. З вашої точки зору, з чого треба починати?
– У першу чергу треба, щоб мешканці багатоквартирних будинків почали створювати об’єднання співвласників. Треба бути господарями свого майна, утримувати його в належному стані. Без цього не буде ніякого житлово-комунального комплексу. Без цього послуги так і будуть мізерні, а коштів потребуватимуть так само багато.
– Чи існує в області якась програма зі створення таких товариств? Адже в законі чітко виписано, що товариство співвласників створюється після того, як буде проведено капітальний ремонт приміщень, які передаються у власність. А коштів на такий ремонт у РЕУ чи у міської влади, звісно, нема...
– Коштів в достатній кількості завжди нема. Але якісь кошти є. Просто міські ради повинні розробити чітку послідовність. Повинна бути програма у сфері ЖКГ, яка була б прийнята мінімум на 10 років і не залежала від зміни міського голови. І її послідовне виконання призведе до бажаного результату.

КРИТИКА ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Відкритий лист Голові Верховної Ради України Яценюку А. П.
О. Гурський, «Одеські вісті», 16.02.2008
Головна тема звернення – обмеження існуючих прав та свобод ветеранів війни та праці.

Шановний Арсенію Петровичу!
Одеська обласна Організація ветеранів, яка об’єднує в своїх лавах понад 650 тис. чоловік, вимагає від Верховної Ради України переглянути розділ ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” як такий, що порушує вимоги статті 22 Конституції України, якою встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Між тим, у недавно прийнятому Законі України “Про Державний бюджет на 2008 рік” внесені зміни в 102 закони України, із яких, понад 80 є соціальної спрямованості. Ці зміни фактично позбавляють або обмежують ряд прав пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Особливе невдоволення викликає відміна існуючого майже 15 років порядку про щорічну разову грошову виплату до Дня Перемоги – 9 Травня всім ветеранам війни в розмірі від 3 до 10 мінімальних пенсій за віком. Вирішення цього питання, стосовно розміру виплати, чомусь передається Кабінетові Міністрів України і тільки у межах бюджетних призначень, а, як відомо, грошей завжди “не вистачає”.
Особливо ветеранів війни та праці хвилює те, що вносяться зміни навіть до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про соціальний захист дітей війни”, “Про жертви нацистських переслідувань”. Багато нарікань і заперечень викликає положення ІІ розділу Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, яким обмежено надання пільг в залежності від розміру сукупного доходу сім’ї. Ветеранам праці навіть на пільговий проїзд міським і приміським транспортом, а тим, що мають особливі заслуги, військовим пенсіонерам та дітям війни (всього 438 тисяч чоловік) – ще і на комунальні та інші пільги необхідно кожні 6 місяців збирати різні документи, а значить вистоювати в чергах і нерідко даремно. Величина доходу, який дає право на соціальну пільгу, дорівнює нині 890 грн, цю межу подолали завдяки підвищенню пенсій багато ветеранів і автоматично позбудуться права на пільги з 1.05.2008 року якщо Верховна Рада України залишить ІІ розділ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” без змін. Допустити таке проти людей похилого віку – блюзнірство, великий гріх!
Верховній Раді України, Кабінетові Міністрів України слід більш виважено та розсудливо підходити до прийняття змін до законів, які зачіпають права мільйонів малозабезпечених людей. Лишати пільг ветерана (пенсіонера) з доходом 890 грн. Як “забезпеченого” – можуть ті, хто не любить свій народ. Такі дії крім обурення та зневаги до Верховної Ради, нічого іншого не викликають.
Вимагаємо при розгляді Верховною Радою України в березні місяці доопрацьованого Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” відмінити всі зміни до законів, які порушують вимоги статті 22 Конституції України.
Досить експериментів над народом України та над ветеранами в тому числі!
Голова Одеської обласної ради ветеранів О. Гурський.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=9888

ЕКОНОМІКА

Від УФСІ виграли усі
Віталій Вандич, Микола Савчук, «Галичина», 19.02.2008, м. Коломия
Спільний проект уряду України та Світового банку – наймасштабний соціальний проектом у державі, що торкнувся розвитку регіонів.

Проект, грант, тендер, інвестиції — ці та подібні до них слова на 17-му році незалежності ще залишаються маловживаними і малозрозумілими в наших селах. Мабуть, тому, що проекти пишуть і виграють під них гранти переважно міські громадські організації, що тендери також виграють міські будівельні фірми, а інвестиції теж ідуть переважно у міста. І ось прорив зроблено, принаймні на теренах Коломийського району. Мова про дворічну діяльність Українського фонду соціальних інвестицій (УФСІ) в рамках спільного проекту уряду України та Світового банку. Цей проект став наймасштабнішим соціальним проектом у державі!
Чим допоміг УФСІ нашим, здавалося б, забутим усіма селам? На Коломийщині аж 83 населені пункти, різні за чисельністю люду, за площею, географічним розташуванням і навіть менталітетом. Організатори проекту намагалися залучити до його орбіти якнайбільше учасників. Отож 38 громад зійшлися на збори з приводу розв’язання своїх сільських проблем за допомогою УФСІ. Проте до кінця витримала всю процедуру вимог лише половина — через недостатню згуртованість громади і брак здібних лідерів.
Так у районі з’явилося 16 громадських організацій з назвою Асоціація соціально-економічного розвитку села. Їх створили найактивніші сільські мешканці, і, забігаючи наперед, скажемо: не можна втратити ці дієві сільські клітини, які можуть продовжувати свою діяльність у багатьох корисних для громад напрямах.
На зборах кожної громади визначали головну для села проблему. Відтак активісти у рамках проекту пройшли відповідні тренінги, отримавши базові знання. В кожному селі створили Агенцію із впровадження, домовилися з проектантами. Агенції самостійно підтримували зв’язок з проектантами й контролювали виготовлення проектно-кошторисної документації. І хоч не всі сільські активісти володіють достатніми знаннями у цій сфері, все ж вони забезпечили контроль, зокрема за фінансами.
Завдяки УФСІ на Коломийщині полагодили систему опалення у Великокам’янській школі, відремонтували навчальні корпуси та побудували котельню у Великоключівській школі, оновили лікарські амбулаторії у смт Гвіздці і в с. Раківчику та закупили для них обладнання, поремонтували водогін у Ковалівці, шкільні приміщення в Матеївцях, П’ядиках, Молодятині, Замулинцях та другий корпус школи в Струпкові, добудували школи в Лісній Слобідці та Марківці, оновили дитсадки у Ценяві, Турці, Коршеві, Підгайчиках, поремонтували дорогу в Перерові, Центр культури та дозвілля — у Фатівці, збудували спортивну залу в Сопові. Назагал у рамках співпраці громад і УФСі впродовж 2006—2007 років освоєно понад 8,4 млн. грн. П’ять відсотків цієї суми зібрали самі громади, 2,5% додала районна влада, а 2,5% надійшло від місцевих підприємців-спонсорів. Решта ж 90% — це внесок УФСІ. Як кажуть сільські люди, нарешті і в сучасних умовах знайшлася ефективна форма допомоги селу, бо ж у нас дехто ще й досі не погоджується, що можна жити без колгоспів.
— Це був європейський підхід, — каже голова районної ради Дмитро Неміш, — адже наші громади вперше вирішували самі, що їм робити, визначали свою головну соціальну проблему. Більше того, вони її підтримали, хай незначним, але власним внеском. Гадаю, цей досвід потрібно використати при формуванні місцевого бюджету. Крім того, акція УФСІ дала можливість виявити активних сільських і селищних лідерів у соціальній сфері, котрі творили агенції, бо досі ми знали лише політичних сільських лідерів. Найважливіше те, що громади повірили в свої сили, що УФСІ дала їм поштовх до нових ідей, які, безперечно, вони ще не раз проявлять і втілять у життя.
— Тепер ми найперше будемо підтримувати ті сільські й селищні ради, — ділиться думками голова райдержадміністрації Михайло Вінтоняк, — які у своїй громаді, у її підприємливих людей знаходитимуть частину коштів для фінансування нагальних робіт у населених пунктах. Ми плануємо провести в усіх селах і селищах району сільські збори, на яких громадою окреслити місцеві соціально-економічні пріоритети й поміркувати, чим можуть допомогти в здійсненні наміченого районний і Державний бюджети, а чим — місцева громада. У такий спосіб громадяни стануть безпосередніми учасниками розвитку свого села. Отож проект УФСІ зрушив наші громади, переконав людей, що не все залежить від влади, а щось залежить і від громадянської активності. Ми тепер написали соціальний проект на 10 тисяч доларів для кожного села, який охопить 30-40 активних сіл. Щоправда, співфінансування у цьому випадку значно вище — 50%.
Заступник голови РДА Нестор Печенюк висловив побажання, аби сільські громади пропонували цікаві ідеї, проекти, задуми, писали під них міні-проекти й засновували різні невеличкі фірми, можливо, навіть і з закордонними партнерами.
— Проблеми наших сіл, — каже він, — загальновідомі: дороги, сміття, об’єкти побуту. Розв’язувати їх повинні спільно громада, влада і бізнес, а якщо до цього долучаються такі серйозні організації, як УФСі і Світовий банк, то успіх стає очевидним. До того ж започаткування невеличкого бізнесу тим чи іншим молодим жителем села дозволило б затримати в ньому юнаків і дівчат. Інша наша проблема — це комунальні підприємства, яких у районі шість. На жаль, вони не надають повного спектру послуг, а тому, набувши досвіду під час роботи УФСІ на Коломийщині, ми дійшли висновку, що необхідно створити в районі одне потужне комунальне підприємство, яке забезпечить усі необхідні потреби громад. Звичайно ж, його потрібно оснастити сучасною технікою.
Проект УФСІ також показав, що найактивнішим прошарком сільської громади є вчителі. Очевидно, тому аж 16 проектів, реалізованих фондом на Коломийщині, припало на дошкільні й освітні заклади. Начальник управління освіти РДА Іван Терлецький розповідає:
— Наше вчительство попрацювало над тим, аби написати проекти, створити агенції, контролювало хід виконання робіт. Тож у 16 селах оновилися дитсадки і школи. Бачили б ви Марківську й Молодятинську школи до діяльності УФСІ і тепер. Це так, якби з баби зробили дівку! Від педагогів району дякую представникам УФСІ, які допомогли нам. Хотіли б, аби фонд розпрощався з нами не назавжди. На Коломийщині 59 шкіл, і більшість із них потребує більшого чи меншого ремонту. Хотіли б також, аби наших селян, педагогів навчили писати проекти бізнес-центр чи Асоціація економічного розвитку Коломийщини.
Природно, під час роботи УФСі в районі були й свої труднощі, пов’язані передусім з іще замалою активністю громад, відсутністю місцевих лідерів, які б «тягли» це діло. Бо попередня соціалістична система відбила в людей охоту до громадської діяльності. Темпи робіт сповільнювали складні тендерні процедури. Давалася взнаки і непрогнозованість інфляції. Тому, наприклад, ремонт об’єкта спочатку оцінювали в одну суму, а коли бралися за роботу, то ця сума істотно зростала. Причому в середньому аж 10% кошторису на об’єкт становить виготовлення проектно-технічної документації. За словами голови районної ради Дмитра Неміша, бажано, аби кошти на рахунок громад надходили без запізнень і у повному обсязі. Тоді не було б непорозумінь і невизначеності. Представники фонду також не завжди вчасно доводили проекти до громад. Не всі громади знали, яка саме організація працюватиме у них. А якщо виділені на певний об’єкт кошти зуміли заощадити, то доцільно не забирати ці гроші назад, а передати тим, хто їх потребує.
Втім, від УФСІ, який вважають наймасштабнішим і найуспішнішим соціальним проектом в Україні, кажучи поетичним словом, виграли усі. Фонд знайшов спільну мову із селами Коломийщини, і завдяки цьому жителі аж 19 із них уже відчули вагомі плоди співпраці з УФСІ.
http://www.galychyna.if.ua/?society/2008/2/19/275500/

ПЕРЕДІЛ ВЛАСНОСТІ

Були партнерами, стали опонентами
Людмила Даценко, «Зоря Полтавщини», 14.02.2008
Майнові суперечки все частіше вирішуються за допомогою рейдерських атак.

Із наближенням відміни мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення грошовиті люди зі всезростаючою зацікавленістю поглядають на землі полтавських сільгосппідприємств. Усе частіше й частіше на останніх здійснюються рейдерські атаки. Вже звичними стали затяжні проблемні конфлікти між засновниками (керівництвом агроформувань) з одного боку та інвесторами – з іншого. Такі конфлікти, зокрема, виникали, виникають і ще будуть виникати практично в усіх районах області.
Приватне підприємство “Довіра-1”, що у Великій Багачці (керівник Олексій Могильний), має в розпорядженні трохи більше, як 3 тис. га земель. У господарстві є й тваринницька галузь, до того ж це сільгосппідприємство має статус племрепродуктора із розведення свиней великої білої породи. “Взимку свинопоголів’я дещо зменшується, а влітку – зростає”, – розповідає зоотехнік-селекціонер Валентина Кухоцька. А взагалі ж маємо 130 основних свиноматок, від кожної з яких отримуємо за рік близько двох десятків поросят. Раціон годівлі тварин збалансований, запас кормів достатній. Є у сільгосппідприємстві й велика рогата худоба, до того ж тут працюють над поліпшенням продуктивності поголів’я ВРХ. Приміром, торік господарство придбало 84 племінні корови та 70 голів молодняку породи червоно-ряба молочна. Тому навіть зимової пори надій від кожної з цих корів становить 15 л на добу, а після розтелення – до 27 літрів. Високопродуктивне стадо й годують відповідно, у раціоні – комбікорм, макуха, грубі та соковиті корми.
Минулий рік сільгосппідприємство “Довіра-1” завершило з хорошими прибутками, заклавши при цьому непогану базу під майбутній урожай. За словами головного агронома господарства Григорія Савенка, з осені на більшості площ проведено основний обробіток грунту, посіяно 600 га озимої пшениці та 100 га озимого ріпака. Посіви перебувають у хорошому та відмінному станах. Механізатори готують техніку до весняно-польових робіт.
Здавалося б, можна працювати та радіти життю. Але, коли б не оте “але”...
Проблеми та негаразди почали переслідувати Олексія Могильного щойно він очолив сільгосппідприємство. (До цього він не один десяток років працював головним економістом господарства, удостоєний почесного звання “Заслужений економіст України”).
Розповідає О.В.Могильний: “У І кварталі 2005 року економічна ситуація тоді ще в ТОВ “Довіра” була складна, господарство невпинно наближалося до повного розвалу. Виникло питання про переобрання директора. Очолити товариство запропонували мені. Два місяці я вагався, нарешті погодився.
Серед перших моїх кроків стало підвищення заробітної плати працівникам ТОВ, наведення порядку з житловим фондом. Зокрема ми прийняли в експлуатацію 16-квартирний будинок у селі Бутова Долина та передали все житло (150 квартир та будинків) згідно з Указом Президента та рішенням селищної ради в комунальну власність. Однак 5 із 6 засновників товариства були проти таких дій. Ситуація в господарстві нагніталася. Аби прояснити обставини, на 1 серпня 2005 року я призначив збори власників майнових і земельних паїв, повідомив людей, а
5 засновників увечері відмінили проведення зборів. Але вони все ж таки відбулися, до того ж – за участю представників районної влади. Після бурхливого та емоційного обговорення учасники зборів прийняли рішення про реорганізацію ТОВ “Довіра” в ПП “Довіра-1”. Здавалося б, “крига скресла”, але всі проблеми тільки-но починалися, бо відтоді приватне підприємство “Довіра-1” безкінечно перевіряли представники різних інстанцій, а мене не менше 10 разів викликали до суду...”
2006 рік був особливо складним для ПП “Довіра-1”. Господарство перебувало на загальних умовах оподаткування, град вибив 100 га ріпака, буревій знищив 350 га посівів кукурудзи та соняшнику, в результаті фінансові збитки сягнули 2 млн гривень. У скрутну хвилину кожен із нас благає Бога про допомогу. І для “Довіри-1” вона обіцяла надійти від ПП “Великобагачанський комбікормовий завод”.
Розповідає О.В.Могильний: “У листопаді 2006 року відбулася моя розмова з директором ПП “Великобагачанський комбікормовий завод” Ігорем Діденком, який на досить-таки джентльменських умовах пообіцяв 200 тис. гривень інвестувати в наше господарство. Ці кошти були повністю повернуті в червні 2007 року”.
Із власної необачності чи під тиском якихось обставин 4 грудня 2006 року О.В.Могильний підписує угоду про складання з себе повноважень засновника ПП “Довіра-1” і передачу корпоративних прав на володіння зазначеним підприємством ПП “Великобагачанський комбікормовий завод”.
Заради справедливості варто зазначити, що після укладення такого договору між цими підприємствами понад рік існували добрі партнерські відносини, хоча Ігор Діденко й пояснив Олексію Могильному, що пільгових кредитів чи коштів від держави отримати не вдалося... А згодом і головні спеціалісти ПП “Довіра-1” вирішили, що спільно з ПП “Великобагачанський комбікормовий завод” господарювати не будуть. До того ж ще й спільний із датчанами проект про вирощування 24–25 тисяч голів свиней за рік на горизонті ПП “Довіра-1” вималювався. У планах – реконструкція свинарників, 1000 племінних свиноматок датської селекції і... 2,5 млн євроінвестицій та 20 нових робочих місць. Можливо, саме це й стало поштовхом до рішучих дій з боку І.Г.Діденка.
Розповідає О.В.Могильний: “25 січня 2008 року приблизно о 16.30 я почув у конторі незрозумілий шум. Хотів вийти, аби дізнатися, що відбувається, але двері мого кабінету виявилися заблокованими... Приміщення контори ПП “Довіра-1” “захопили” охоронці спеціалізованої фірми і представники комбікормового заводу на чолі з директором І.Діденком. Вони силоміць забрали печаті та кутовий штамп у головного бухгалтера, заявивши, що саме І.Діденко є власником “Довіри-1”...”
Далі події розгорталися з блискавичною швидкістю. Уже наступного дня без відома О.В.Могильного вносяться зміни до Статуту ПП “Довіра-1” про те, що його власником є ПП “Великобагачанський комбікормовий завод”, статутні документи реєструє Державний реєстратор Великобагачанського району. Робота ПП “Довіра-1” заблокована.
У відповідь на це О.В.Могильний подав позовну заяву до Великобагачанського районного суду про неправочинність цих дій та звернувся до інших інстанцій із проханням про допомогу, адже працювати потрібно сьогодні, зараз.
– Силовий захват підприємства з метою дестабілізації його роботи – це беззаконня. Ми не можемо купити ліки, виплатити зарплату людям... – обурюється головний ветлікар господарства Ігор Марченко.
– Наше тваринництво “пустять під ніж”, адже комбікормовий завод його не триматиме. У нас своє нормальне господарство, й ми самі можемо йому дати лад, – говорить завідуюча МТФ № 1 Людмила Григор’єва.
Аналогічної думки дотримуються й механізатори ПП “Довіра-1”, із якими вдалося поспілкуватися в ремонтних майстернях.
Голова Великобагачанської районної ради Юрій Саковський прокоментував ситуацію так: “У цивілізованій країні не може бути подібних господарських відносин і влада не може стояти осторонь, бо на нас дивляться люди...
Усе має бути підпорядковане закону і правовим відносинам. Я взагалі не розумію таких дій, вони не підлягають коментарю”.
Я неодноразово намагалася зустрітися  з керівником ПП “Великобагачанський комбікормовий завод” Ігорем Діденком, але він не знаходив можливості безпосередньо поспілкуватися із кореспондентом “Зорі Полтавщини”. Тож і довелося поспілкуватися тільки в телефонному режимі.
Кор.: – Ігоре Григоровичу, ПП “Довіра-1” має борги перед комбікормовим заводом?
І.Діденко: – Так, має. А взагалі, до чого тут це? Є такі комерційні питання, про які в газетах не пишуть.
Кор.: – А ви вважаєте, що силові методи щодо відібрання печаті – це нормально?
І.Діденко: – Ми силових методів не застосовували. Ми прийшли, забрали печаті й пред’явили наказ про звільнення, адже я власник. Є договір передачі корпоративних прав.
Голова Великобагачанської райдержадміністрації Олег Діденко так прокоментував ситуацію довкола ПП “Довіра-1” і ПП “Великобагачанський комбікормовий завод”: “Були два добрих друга, один із яких зі смітників і бур’янів створив потужне господарство – це комбікормовий завод, а інший – потужне підприємство довів до банкрутства, де зарплата і все інше – на позичках. Вирізували худобу і так далі... Щодо силового чи не силового захвату ПП “Довіра-1”, то є угода від
4 грудня 2006 року про передачу корпоративних прав. Про що і як вони домовлялися, це не моя компетенція, а їхні господарські відносини. У цій угоді, затвердженій нотаріусом, записано, що О.Могильний складає з себе повноваження засновника і передає ПП “Довіра-1” у власність комбікормового заводу, який зараз і є власником ПП  “Довіра-1”. Але якщо між ними виникають невирішені питання, то вони мають звернутися до Господарського суду”.
Такі різні коментарі, оцінки цієї тривожної події. Хто правий, хто ні у цій ситуації – визначатиме суд.
На жаль, майнові суперечки задовго до судових засідань все частіше вирішуються за допомогою спеціалізованих фірм. Чи не стане така тенденція загальною практикою? У тому, щоб цього не трапилося, напевне, зацікавлені усі. Тому передвиборне гасло “Закон один для всіх” повинне врешті стати повсякденною практикою.
http://www.zorya.poltava.ua/index.php?rozd=&nomst=391

ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРУШЕННЯ

"Мафія діє під прикриттям людей із Секретаріату Президента!.."
Ігор Починок, «Експрес», 18.02.2008, Львівська обл.
Найскандальніша земельна справа України вражає своїм розмахом і цинізмом.

…400 гектарів особливо цінної землі вартістю майже 550 мiльйонiв доларiв – така ціна грандiозної земельної афери, у якiй фiгурують прiзвища високопоставлених працiвникiв Секретарiату, генералiв мiлiцiї та суддiв.
– З ким ми маємо справу? – перепитує нас, журналiстiв "Експресу", депутат Львiвської мiської ради Вiра Лясковська, яка вже кiлька мiсяцiв займається цiєю, без сумнiву, найскандальнiшою земельною справою за всi роки незалежностi України. I, замислившись лише на секунду, додає:
– Повiрте менi, це не просто бандити. Це своєрідна українська мафiя. Вона починається тут, у мiстi, з людей, які виконували брудну юридичну роботу, а її прикриття, за нашими спостереженнями, –  у високопоставлених кабінетах, кабінетах Секретаріату Президента, окремі представники якого (і я можу їх назвати), на мою думку, диригують вищими судами України.
Віра Дмитрівна знає, що каже. Перед нами на столі вона розкладає тисячі сторінок матеріалів цієї резонансної справи, яку ось уже майже три роки розслідують і прокурори різних рівнів, і міліція, і СБУ. Тут десятки доказів того, як люди, наділені владою і покликані захищати державу, українців та їхні інтереси, у певні вирішальні моменти не складають найважливішого іспиту – перед своєю совістю.
– Те, що сьогоднi вiдбувається навколо цих 400 гектарів землі, пояснити логiчно – неможливо, – заочно погоджується з Вірою Лясковською наш інший співрозмовник – мер Львова Андрій Садовий. Усi знають, що це афера, що документи – сфальсифіковані. Але чомусь нашi правоохороннi органи не наважуються на принципову позицiю, а ховають голову в пiсок. Нам у цiй ситуацiї залишається, як це не парадоксально, розраховувати тільки на журналiстiв, на те, що вони не дадуть прикрити цю справу.
Мер Львова також засвідчує, що йому під час особистої зустрічі запропонували 5 мільйонів доларів за те, аби допоміг владнати справи шахраїв.
П’ять мільйонів доларів! За що хтось готовий викласти такі гроші? І, засвідчують факти, ця сума – лише дещиця тіньового бюджету, який використовують для схиляння певних посадових осіб у відповідальні моменти до ухвалення потрібних рішень на користь загадкового мафіозного угруповання, що, скидається на те, поставило собі за мету за всяку ціну незаконно заволодіти 400 гектарами особливо цінних земель. Чому особливо цінних? Бо ті землі – це величезні ділянки в Карпатах, Львові, курортній зоні Трускавця, в інших привабливих рекреаційних зонах і т. ін.
Сьогодні, до прикладу, ринкова ціна квадратного метра землі у Львові – 700 доларів, а однієї сотки землі в рекреаційних зонах області, про які йдеться, – 12 – 15 тисяч. Себто, нескладні розрахунки показують, що мова про землі вартістю понад півмільярда доларів!
А починалась ця грандіозна афера досить прозаїчно.
– Упродовж майже кількох тижнів одного періоду часу наша комісія отримала два звернення. Одне – від сільського голови Грибовичів (населений пункт поблизу Львова) та від посадовців Львівської міської ради, – розповідає Віра Лясковська. – Обидва документи засвідчували, що якась організована група намагається оформити документи на власність величезні земельні ділянки. П’ятнадцять із них розташовані у Львові й займають площу понад 25 тисяч квадратних метрів. А ще 396 гектарів – у рекреаційних зонах Львівщини. Цікаво те, що в обох випадках фігурували фірми, зареєстровані за однією адресою, і їх засновниками виступали одні й ті самі люди.
Ще більше здивувалися працівники управління фінансів міської ради, коли на початку 2006 року виявили на розрахунковому рахунку понад 1 мільйон гривень, що надійшов начебто “за продаж ділянок”, розташованих у Львові.
Із матеріалів справи
“Службова записка. Управління фінансів повідомляє, що 30.08.2005 приватним підприємством перераховано кошти від продажу земельної ділянки в сумі 1254800 гривень. Слід зазначити, що в переліку проданих ділянок у 2005 році дані щодо укладання договорів купівлі-продажу земельної ділянки із зазначеним підприємством не відображені. Листом управління повідомлено, що ухвалу міської ради щодо продажу земельної ділянки цьому підприємству не приймали… Начальник управління фінансів Л. Максимович”.
Стало зрозумілим, що справа набирає серйозних розмахів. Спецпідрозділ у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю обласного управління СБУ порушує кримінальну справу. Слідчі Служби безпеки, як переконують свідки тих подій, досить активно взялися за справу. У рамках досудового слідства вони ініціюють проведення ряду експертиз, допитують свідків, вилучають системний блок, на якому, за припущеннями слідства, підробляли документи, і загалом за короткий час досить повно встановлюють обставини цієї, на перший погляд, нескладної справи.
Зокрема, досудове слідство встановлює, що 2005 року підроблено договір купівлі-продажу земельних ділянок, датований 31 грудня 2001 року та посвідчений нотаріусом Н. М. Пікулицькою. Крім того, слідством встановлено, як зазначається у відповідній постанові, що вчинено також підробку двох доручень від імені міського голови, з однаковим реєстраційним номером стосовно повноваження директора департаменту економічної політик із питань підписання договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
Із матеріалів справи
“…Наданий на експертизу системний блок являє собою комп’ютер на базі процесора… На досліджуваному носії інформації міститься файл, текстова частина якого повністю збігається з текстом договору купівлі-продажу земельних ділянок від 31 грудня 2001 грудня. Даний файл створено 31.08.2005 року (!), останній раз роздруковано 01.09.2005. Дані про дату та годину заносяться до властивостей файлу системою, відповідно до дати та години, що виставлена в установках bios…“
– Я, як i багато моїх колег, чудово пам’ятаємо той перiод – червень 2000 року, адже ми були тодi депутатами мiської ради, – згадує міський голова Андрій Садовий. – I справді голосували лише за те, щоб дозволити продаж п’яти дiлянок. Причому йшлося про дiлянки, на яких мали споруджуватись магазини й офiси. А те, що потiм якiсь пiдлi люди сфальсифікували це рішення i змінили його, дописавши ще п’ятнадцять ділянок, призначених для бензозаправок, безумовно, факт злочину i додати тут щось важко.
Погоджується із ним і секретар депутатської комісії із земельних питань Володимир Гірняк, який 2000 року теж голосував за ухвалу, яку пізніше фальсифікують.
– У чому проблема? – дивується він. – Адже достатньо взяти в міській раді оригінал протоколу тієї злощасної сесії, а також аудіозапис сесії і можна чітко побачити й почути, за що голосували депутати. П’ятнадцять ділянок дописано – і це факт!
Ще простіше, здавалося б, правоохоронцям буде довести кримінальний характер спроби організованої групи заволодіти іншими рекреаційними землями області на підставі іншого підробного документа – ухвали вже обласної ради за N278 від 01.02.1993. В оригіналі ця ухвала складалася із двох аркушів і загальних рекомендацій щодо того, які дії необхідно вчиняти для швидшого освоєння земель запасу. Однак через якийсь період шахраї докладають до цієї ухвали ще один додаток, у якому йдеться вже про те, щоб вилучити з кількох лісопаркових зон та передати під житлово-дачне будівництво та в землі запасу ще понад 395 гектарів особливо цінних лісів!
Із матеріалів справи
“Служба безпеки України. Висновок техніко-криміналістичного дослідження. У результаті проведеного дослідження особливостей шрифту машинописних текстів ухвали Львівської обласної Ради за N278 від 01.02.1993 “Про ефективне використання земель запасу” (стор. 103 і 105) та додатку до неї (стор. 104, 106, 107) встановлено, що сторінки 103 і 105 виконані на одній друкарській машинці, а сторінки 104, 106, 107 – на іншій”.
Таким чином в обох справах слідчим вдалося довести підробку документів, встановити певних причетних до цього осіб, зібрати необхідні докази й свідчення.
Але ви  жорстоко помилитесь, коли припустите на хвильку, що це стало фіналом тієї драматичної історії. Бо вже незабаром починають відбуватися надзвичайно цікаві події. Зокрема, усі встановлені слідством дійові особи, яких підозрюють у скоєнні особливо важких злочинів, несподівано звертаються до суду зі скаргами на постанови щодо порушення стосовно них кримінальних справ. І диво стається! Кримінальну справу щодо директора приватного підприємства, яке уклало, як встановило слідство, підроблені договори, суд скасовує. Кримінальну справу щодо нотаріуса, яка посвідчила ці підроблені договори (хоча на цей момент була позбавлена відповідної ліцензії), суд скасовує.
– Ось уявіть собі ситуацію, – згадує Віра Лясковська. – У суді сидять два прокурори, два міліціонери, три депутати, докази – очевидні, а суддя, потупивши очі в землю, каже: “Я мушу зачитати постанову про скасування кримінальної справи”. А потім у коридорі підходить до мене і крізь сльози каже: „Вибачте, Віро Дмитрівно, мене змусили”.
…А потім, коли кримінальні справи виявились фактично розвалені, з’ясовується ще один нюанс: п’ятнадцять земельних ділянок, які приватне підприємство отримало за підробленими документами, продані новому набувачу – СП “Західна нафтова група”, більш відоме як мережа бензозаправок “WOG”! Слідчий, який, як кажуть, „землю перевернув”, щоб встановити істину, дістав „зірочку”, пішов на підвищення і більше цієї справою не займається. Зате в матеріалах справи, найказковішим чином, з’являється додаток до ухвали з переліком доданих шахраями ділянок, на якому стоїть штамп місцевого СБУ „З оригіналом вірно” ( не виключено, що підроблений, бо обов’язкових реєстраційних даних на штампі не вказано). Однак в очах суду цей сумнівний папірець чомусь переважує офіційний експертний висновок тієї ж СБУ. І дає змогу судді викласти в рішенні суду думку, що претендує на хрестоматійну: „За наявності додатків до ухвал, що різняться змістом, суд приймає до уваги подальшу поведінку сторін…”
Відомо, мережу бензозаправок “WOG” пов’язують з Ігорем Єремєєвим, соратником Володимира Литвина, і, як стверджують авторитетні джерела, цей бізнесмен й досі залишається одним із фінансових спонсорів Блоку Литвина. За словами Віри Лясковської, Литвинові розповіли про те, що відбувається у Львові та до яких справ причетне підприємство близької до нього людини.
– Знаєте, яку ми дістали відповідь, – дивується Віра Дмитрівна. – Що, мовляв, Блок Литвина не відповідає за бізнесові справи, що їх провадять його симпатики!
…Ось уже майже три роки триває ця химерна війна з тінями, яка, скидається на те, ще не завершилась капітуляцією всієї правоохоронної системи лише тому, що група депутатів й ентузіастів не хоче змиритися з ганебною втратою 400 гектарів землі, котра належить громаді. За цей час уся ця правоохоронна система не спромоглася довести до логічного кінця жодної кримінальної справи, не провела жодного арешту! А всі принципові рішення, винесені місцевими судами на користь львівської громади, чомусь, дійшовши до вищих судів України, скасовують беззастережно і повертають на повторний розгляд до Львова.
Що це за загадкова сила, яка так наполегливо прикриває шахраїв, яка робить слідчих покірними і спонукає суди різних рівнів ухвалювати рішення, що чорне роблять білим, а чуже – своїм?
– До мене неодноразово телефонували рiзнi високопоставлені люди, які сьогодні сидять у поважних київських кабінетах, i наполегливо просили "забути" про цю справу. Але тут моя позиція принципова – ця земля є власністю громади міста й області, ніхто не має права розпоряджатися нею, окрім самих громадян, – каже мер Львова.
– Це однозначно впливові люди у високих кабінетах, які прийшли туди на помаранчевій хвилі, – ділиться своїми припущеннями депутат Володимир Гірняк.
– Коли я побачила прокурора, який сідав в одну машину з тими, проти кого він вів слідчі дії, у мене аж запаморочилось у голові. Та я все зрозуміла, – Віра Лясковська недвозначно всміхається. – А коли додам, що на так звані переговори зі мною приходив генерал міліції і переконував, щоб я поступилася, – то це хіба потребує коментарів?
Легка надія у львівських депутатів з’явилась тоді, коли, за дорученням Президента, після численних звернень органу місцевого самоврядування та міського голови у Львові запланували виїзне засідання РНБО щодо земельних зловживань в області.
– Але уявіть собі, що на засідання РНБО, яке чомусь відбувалося в обласній держадміністрації, не запросили нікого з представників міської ради. А в порядку денному навіть не було питання щодо фактично вкрадених у міста Львова 400 гектарів землі! – обурюється Віра Дмитрівна.
Цей факт підтверджує і міський голова Львова Андрій Садовий:
– Так, це правда. I коли ми зрозуміли це, я змушений був зателефонувати особисто секретарю РНБО й попросити втрутитись у ситуацію. Потім у нас відбулась дуже гостра розмова з представниками РНБО за участю депутатів. Й опісля якоїсь миті навіть здалося, що ця справа дістала певний iмпульс. Але сьогодні в мене таке враження, що хтось у високих державних кабiнетах свiдомо i планомірно гасить активність  правоохоронних органiв, а оригінали документів у нас просять для вилучення лише тому, щоб у подальшому їх знищити.
…Позаминулого тижня, очевидно, під впливом засідання РНБО, прокуратура Львівщини, яку віднедавна очолює колишній заступник Генерального прокурора Олексій Баганець, створила аж чотири оперативні групи, яким поставили завдання: виявити “земельні порушення на Львівщині. І досвідчених слідчих, свідомо чи ні, скерували якомога далі від Львова, у райони, де можна без проблем лякати кримінальними справами сільських голів, яки не прикриті політичними дахами. А для Львова, який стогне від насильства віроломних шахраїв, жодної групи кваліфікованих слідчих, скидається на те, не знайшлось.
Рядові слідчі СБУ, прокуратури та міліції, обпльовані в судах несправедливістю, чомусь ніяк не знайдуть підтримки у свого керівництва для рішучих дій.
– Якими можуть бути наслідки, якщо цим людям, котрих ви називаєте аферистами, через суди вдасться домогтися свого? – спитали ми насамкінець міського голову Львова Андрія Садового.
– Я навіть боюся про це думати, адже наразі ще вірю, що право i правда в нашій державі є, їх ніхто не скасував. Бо інакше станеться так, що будь-який бандит, у якого є багато грошей, може прийти i, показавши на якийсь будинок чи якусь земельну ділянку, сказати, що це його. I, занісши до суд фальсифiкованi документи й гроші, отримати потрібне рішення!
Такого допустити не можна!
…Найближчими днями в Апеляційному господарському суді відбудеться ще одне доленосне засідання, зокрема, щодо долі п’ятнадцяти земельних ділянок. До речі, з невідомих причин, недавно там повністю замінено судову колегію. А кілька тижнів тому у Вищому адміністративному суді втретє розглядали справу з приводу понад 300 гектарів землі – і справу знову повернули на повторний розгляд до Львова, хоча місцеві суди своїми рішеннями повернули цю землю громаді!
Із матеріалів справи
…“Безкарність, корупція породжують цинічний виклик мародерів закону, громаді, владі, моралі, а судова гілка влади іменем України надає право, тобто узаконює, мародерам красти найцінніші курортні зони, унікальні лісопаркові оздоровні території!”
…Це рядки з найсвіжішого звернення депутатів міста, яке колись було П’ємонтом національно-визвольного руху, а сьогодні впевнено перетворюється на таку собі українську Сицилію, де свій дістає потрібне у свого, а чужих розстрілюють кілери.
…Вулицями цього міста ще не так давно ходили люди, на прапорах яких гордо тріпотіло гасло “Закон один для всіх”. Але хто про це нині згадуватиме?
http://www.expres.ua/articles/2008/02/18/23890/

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

Меджлис обвинил милиционеров и эсбэушников в ненависти к татарам
Александр Мащенко, «Крымское время», 14.02.2008
В Крыму продолжаются дискриминационные действия местной власти по отношению к крымским татарам.

Позавчера в Крыму было холодно.
Первый зампред меджлиса Рефат Чубаров, в черной каракулевой шапке и пальто, стоя на захваченном земельном участке, на котором татары хотят построить соборную мечеть, заявил: «Власти Симферополя и Крыма «отморозились» от проблемы соборной мечети».
Напомню, 10 января Симферопольский горсовет принял решение о выделении мусульманской общине земельного участка для строительства соборной мечети, однако не на Ялтинской, 22, как предполагалось ранее, а на Луговой, 6. Депутаты мотивировали такое решение тем, что земельный участок на Ялтинской сделают природно-заповедной зоной. При этом, по мнению мэра крымской столицы Геннадия Бабенко, участок на Луговой по своим характеристикам ничем не уступает участку на Ялтинской.
После этого решения меджлисовцы установили на Ялтинской армейскую палатку, щит с надписью: «Место строительства соборной мечети» — и несколько щитов с лозунгами вроде: «Всевышний един, не гневите его! Гриценко, Бабенко, Плакида, не забывайте Бога, покайтесь и очистите души!» или «Депутаты Партии регионов, прекратите делить жителей Крыма на «своих» и «чужих!». Кроме того, участники «информационного пикета» (так теперь меджлисовцы именуют бывшие самозахваты и поляны протеста) отыскали где-то афоризм Шарля Пеги: «Блаженны те, кто принял смерть за свой очаг и огонь очага, и за бедную честь отеческих домов» и украсили им свою палатку. Хотя, боюсь, «пикетчики» не только не готовы «принять смерть», но и не читали книжек Шарля Пеги.
Да оно им, скажем честно, и ни к чему.
Позавчера, не дождавшись покаяния ни от Гриценко, ни от Бабенко, ни от Плакиды, меджлисовцы просто начали завозить стройматериалы на участок, где они, вопреки решению Симферопольского горсовета, намерены строить соборную мечеть. Как и следовало ожидать, эта акция сопровождалась «политическими проклятиями» в адрес властей Крыма и Симферополя. «Солировал» первый зампред крымскотатарского меджлиса Рефат Чубаров.
По его словам, за 21 день, который прошел с начала «информационного пикета», руководство Симферополя и Крыма не сделало ничего, чтобы решить эту проблему. За последние три недели Чубаров неоднократно обращался к спикеру ВС Крыма Анатолию Гриценко и мэру Симферополя Геннадию Бабенко с просьбой отвести землю под соборную мечеть на улице Ялтинской, 22. Однако «господин Бабенко, я не могу найти другого слова, просто «отморозился», сказав о том, что сессия Симферопольского горсовета состоится только 28 февраля, и они, может быть, рассмотрят вопрос о соборной мечети. А господин Гриценко указывает на то, что все необходимые решения должны приниматься Симферопольским городским советом».
Чубаров назвал такую позицию властей «крайне недружелюбной» и сообщил, что по этой причине в прошлую субботу на совещании председателей региональных меджлисов и имамов было принято решение о проведении акции «От каждого пожертвователя — по одному строительному камню». Мы поддержали «инициативу тысяч и тысяч крымских татар, которых мы до того еле сдерживали, уговаривали, упрашивали от того, чтобы они не начинали привоз строительных материалов», — заявил Чубаров.
По словам одного из лидеров меджлиса, люди привозят камни в багажниках своих легковушек и на велосипедах, но я лично видел только несколько громадных «Камазов» с ракушечником. Хотя, виноват, епископ Климент раскольнической Украинской Православной Церкви Киевского патриархата действительно привез камень «в знак веры в единого Бога».
Как настаивает Чубаров, акция не является началом самовольного строительства соборной мечети. «Эта акция — не начало строительства соборной мечети. Мы приступим к ее строительству после окончательного закрепления земельного участка, — заверил Чубаров. — Это акция, направленная на демонстрацию крымским властям решимости крымских мусульман, их настойчивости и, самое главное, на защиту собственного достоинства от депутатов Симферопольского горсовета, которые своими незаконными действиями посягнули на самые святые чувства верующих людей».
Кроме темы строительства соборной мечети, Чубаров, выступая перед журналистами, коснулся и вандализма на мусульманском кладбище в Нижнегорском (Рефат Абдурахманович упорно называет этот поселок Сейтлером) в ночь с 9 на 10 февраля.
«Случившееся… тотальное разрушение мусульманского кладбища мною лично связывается и с тем общим общественно-политическим фоном, который в крымском обществе насаждается определенными крымскими политиками и, к великому сожалению, частью руководителей органов власти Крыма», — заявил Чубаров.
А кроме того, «системные провокации, которые в последнее время учащаются в Крыму, могут быть следствием не только особого отношения части крымского политикума к крымским татарам, но и инспирироваться извне», — намекнул один из лидеров меджлиса, по всей видимости, на Россию. Потому что кто еще, скажите на милость, может вредить крымским татарам? Не турки же с арабами?
При этом, по мнению Чубарова и меджлиса, факт вандализма на мусульманском кладбище в Нижнегорске, равно как и ряд других резонансных событий, должна расследовать Служба безопасности Украины.
По мнению меджлиса, привлечение киевских спецслужб необходимо в связи с «ксенофобскими настроениями многих представителей МВД и СБУ Крыма по отношению к крымским татарам». «Расследование обстоятельств резонансных событий последнего времени не может осуществляться силами крымских управлений МВД и СБУ, среди сотрудников которых немало тех, кто исповедует по отношению к крымским татарам явные ксенофобские настроения», — говорится в специальном заявлении меджлиса.
Ну а помочь восстановить попранную справедливость призван самый мудрый и справедливый человек в стране — президент Виктор Ющенко. Именно его президиум меджлиса попросил взять под свой непосредственный контроль «работу по устранению дискриминационных действий крымской власти по отношению к крымским татарам».
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=2292&Itemid=31
 

*                                 *                              *

Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали, які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет України по 14 лютого 2008 року включно.

Отримання друкованої версії, а також зауваження та пропозиції, можна надсилати за адресою:
pustovoyt@rada.gov.ua
або телефоном:  255-23-94
Некрасова Олена Станіславівна


© Апарат Верховної Ради України
Інформаційне управління
Відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення