|
|
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Євген Гірник: «Чутки про розпад демократичної коаліції перебільшені»ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
Оксана Процюк, «Галичина», 09.02.2008, Івано-Франківська обл.
В ексклюзивному інтерв’ю з керівником секретаріату парламентської коаліції Є. Гірником - про необхідність функціонування секретаріату.Василь Грицак: «Позачергові вибори треба проводити негайно»
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок», 06.02.2008, Львівська обл.
Тема інтерв’ю з народним депутатом України В. Грицаком та політологом Ю.Якименком – політичний конфлікт між коаліцією та опозицією.Демократия и капуста
Леонид Заславский, «Юг», 08.02.2008, Одесская обл.
Досрочные выборы – «не выход из длительного паралича высшего законодательного органа страны».Сюрпризи від Яценюка
Наталія Балюк, «Високий замок», 05.02.2008, Львівська обл.
Метод боротьби опозиції – дестабілізація ситуації в парламенті.
Одесский припортовый: обещания и соблазны приватизацииМІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Дора Дукова, «Вечерняя Одесса», 09.02.2008
Визит Премьер-министра Юлии Тимошенко на Одесский припортовый завод.Поки грім не вдарить...
Олексій Тимощук, «Подільські Вісті», 05.02.2008, Хмельницька обл.
Бліц-аналіз важливих подій в Україні.
Ігор Олійник: «Політична ситуація в державі буде визначати, коли будуть вибори в місцеві ради»ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
Василь Добрянський, «Західний кур’єр», 07.02.2008, Івано-Франківська обл.
Голова Івано-Франківської обласної ради І. Олійник – про першочергові заходи з вдосконалення місцевого самоврядування.
Александр Мороз: Меня интересует изменение системы властиКРИТИКА ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 09.02.2008, Донецкая обл.
О путях преодоления политического кризиса – на встрече с лидером СПУ А. Морозом во время его визита в Донецк.Володимир Лук’янець: «Влада повинна відповідати за все»
Світлана Соболь, «Нова Доба», 07.02.2008, Черкаська обл.
Принципові позиції Народного Блоку Литвина – тема обговорення з керівником політичної сили в обласній раді В. Лук’янцем.
Хто і як рохкає, діставшись до корита?ЕКОНОМІКА
«Місто», 06.02.2008, Чернігівська обл.
«Існуюче законодавство наразі не може забезпечити розвитку ринку землі».
Українським господарствам потрібна програма адаптації до Світової організації торгівліСКАНДАЛИ
Надія Тульчинська, «Нова Доба», 12.02.2008, Черкаська обл.
Народний депутат України Микола Томенко та голова Черкаської облради Володимир Гресь – про функціонування України в рамках СОТ.Волинь може залишитися без газу. Адже його виділятимуть лише по передоплаті.
Олексій Дудич, «Волинь», 07.02.2008, Волинська обл.
Як ніколи проблема газопостачання на Волині стає актуальною.
Ужгород захопили озброєні силовики...ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
«RIONEWS», 08.02.2008, Закарпатська обл.
Спроба знищити роботу органів місцевого самоврядування в Ужгороді.
Мазут и ныне там...ВІДРОДЖЕННЯ ДУХОВНОСТІ
Евгения Королева, «Крымское время», 09.02.2008
Выбросы мазута, зафиксированные в Керченском проливе, могут достигнуть глобальных масштабов.
Володимир Яворівський: «Світові ми цікаві нашою українською культурою»ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
Богдан Сушинський, «Одеські вісті», 12.02.2008
На прес-конференції народного депутата В. Яворівського – про становище сучасної української культури.
«Если нам и нужно перевооружаться», то социально-экономически…»
Леонид Тимошевский, «Время», 12.02.2008, Харьковская обл.Опрос харьковчан на тему возможного вступления Украины в НАТО. Бліц-опитування
Тамара Трофимчук, «Волинь», 09.08.2008, «Волинська обл.
Тема опитування – вплив державної політики на патріотизм українського народу.ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Євген Гірник: «Чутки про розпад демократичної коаліції перебільшені»
Оксана Процюк, «Галичина», 09.02.2008, Івано-Франківська обл.
В ексклюзивному інтерв’ю з керівником секретаріату парламентської коаліції Є. Гірником - про необхідність функціонування секретаріату.8 січня розпорядженням голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка депутата Верховної Ради IV і V скликань Євгена Гірника призначено керівником секретаріату демократичної коаліції. З цього приводу він дав ексклюзивне інтерв’ю нашій газеті.
— Пане Євгене, з чим пов’язане Ваше призначення і яка роль очолюваної Вами структури?
— Секретаріат правлячої коаліції передбачений регламентом Верховної Ради та угодою про демократичну коаліцію, проте досі створений не був. Очевидно, ця обставина впливала певним чином на якість роботи коаліції, тому керівники обох фракцій — «НУ—НС» і БЮТ дійшли висновку про необхідність функціонування секретаріату. Мою кандидатуру рекомендували голови обох фракцій — В’ячеслав Кириленко та іван Кириленко, і я прийняв пропозицію.
— Преса переповнена повідомленнями про швидкий розпад коаліції. Чи не є в такому разі Ваше призначення тимчасовим?
— Насправді чутки про настання розвалу коаліції значно перебільшені й поширюють переважно зацікавлені політики і політологи, їх поширюють саме ті політики, яким загрожує політична смерть. Я вже взяв участь в одному із засідань ради коаліції і можу запевнити вас, що представники обох фракцій налаштовані на конструктивну і тривалу співпрацю, тим більше, що державі справді необхідна стабільність, а позачергові вибори без конституційних змін не вплинуть на політичні розклади України. Отож своє завдання і завдання секретаріату вбачаю в доброякісній підготовці документів коаліції, аби певні дискусійні моменти вирішувались у робочому порядку, а не збуджували негативні настрої через публічні дискусії. Я впевнений, що демократична коаліція витримає усі випробовування, адже це виконання завдання їх виборців.
— Як складалося Ваше політичне життя після виборів?
— З червня минулого року після дострокового складання своїх депутатських повноважень я перебував у статусі «тимчасово непрацюючого» і мушу визнати, що він не додає позитивних емоцій. У такому самому статусі є ще десять моїх колег по фракції, і всупереч поширеній думці ми (на відміну від колег-парламентарів, що не складали достроково своїх повноважень) не отримували ніяких вихідних виплат, щомісячних компенсацій, не маємо жодних пільг, тобто нічим не відрізняємося від громадян, які не були депутатами. Професійний та політичний потенціал цих людей високий, і мені шкода, що на сьогодні працевлаштовані зі мною лише двоє. А без їхніх заяв розпуску минулої Ради, позачергових виборів і демократичної коаліції, очевидно, не було б.
Нині я перебуваю в позапартійному статусі, але не полишив громадської роботи, зокрема належу до ініціативної групи, яка вже організувала круглий стіл з приводу створення громадського руху, що працюватиме на об’єднання українських національних політичних сил. Але це окрема тема, яка матиме продовження згодом.
http://www.galychyna.if.ua/?society/2008/2/9/275406/Василь Грицак: «Позачергові вибори треба проводити негайно»
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок», 06.02.2008, Львівська обл.
Тема інтерв’ю з народним депутатом України В. Грицаком та політологом Ю.Якименком – політичний конфлікт між коаліцією та опозицією.Друга сесія Верховної Ради шостого скликання стартувала під акомпанемент не лише Державного гімну, а й словесних перепалок у сесійній залі і шурхіт депутатських ліктів, якими опозиціонери прокладали собі дорогу до спікерського крісла, а коаліція боронила голову Верховної Ради від облоги.
Ще були багатогодинні консультації у спікерському кабінеті, але усі закінчувалися однаково – нічиєю, тобто нульовим результатом. Коаліція й опозиція продовжують чубитися за «натовське» питання. Скільки ще триватиме двобій і що за ним стоїть? Про це «ВЗ» поцікавився у народного депутата від Партії регіонів Василя Грицака та політолога Юрія Якименка.
Супротив буде доти, доки лідери не домовляться між собою. Всі підстави для досягнення таких домовленостей є, - каже Василь Грицак . - Хіба сьогодні питання НАТО актуальне для України? Ні. А кроки, зроблені Президентом (тут не беру до уваги прем’єр-міністра і голову Верховної Ради) не додали спокою у державі за і без того складної політичної ситуації в Україні.
- Чому тоді Партія регіонів не погоджується на компромісний проект постанови щодо НАТО, запропонований спікером (про проведення референдуму безпосередньо перед вступом України до НАТО )?
- Компромісний варіант – це коли за нього готовий проголосувати весь парламент, а не лише Партія регіонів і комуністи. Досягли б такої домовленості – питань немає. Але відбувається інше: нам тикають, що у нас немає більшості, і кажуть: «Як проголосуємо, так і буде». Це не пошук компромісу, а шлях в нікуди. Для розв’язання ситуації спочатку треба провести консультації під головуванням Президента і потім приймати рішення. Інакше конфронтація продовжуватиметься.
- Але це означає параліч роботи Верховної Ради. Хто від цього виграє?
- Не ми почали знищувати український парламентаризм. Це питання – до «помаранчевої» команди й особисто до Президента. Розпуск парламенту у 2007 році, без усіляких на те підстав, - їхня робота. Сьогодні знову ведеться гра не на користь національним інтересам України. І Президент – у цій грі. Коли підписували і скеровували у штаб-квартиру НАТО «листа трьох», лідери фракції Партії регіонів, Блоку Литвина, комуністів хіба знали про це? Впевнений, не знав і керівник фракції «НУ-НС». Рішення приймалося однією людиною, а потім його дали на підпис ще двом – прем’єрові і спікеру.
- Можете чітко сформулювати, чого домагається Партія регіонів у «натовському» питанні?
- Президент України повинен ухвалити рішення про дату проведення референдуму щодо НАТО. Це має бути у найближчі три місяці. Буде рішення – буде розблоковано роботу парламенту. А далі нехай український народ визначається на референдумі, розпочинати процедуру вступу України до НАТО чи ні. Лише коли більшість українців висловиться «за», Президент матиме мандат на проведення переговорів щодо статусу України у відносинах з НАТО.
- Ви самі сказали, що питання НАТО для України сьогодні не актуальне. А вимагаєте негайного проведення «натовського» референдуму…
- Нехай Президент тоді скаже: «Ми відкликаємо своє прохання до НАТО (йдеться про «лист трьох». - «ВЗ»), беремо тайм-аут для проведення пропагандистської кампанії щодо НАТО, а референдум проведемо одночасно з президентськими виборами». І такий варіант можливий.
- Крім НАТО, є й інший цвях «програми» у виконанні опозиції – ситуація з Луценком і Черновецьким. Наскільки принципове для «Регіонів» це питання?
- Не принципове. Ми готові дочекатися рішення прокуратури, а потім, якщо справу передадуть до суду, то й рішення суду.
- Дехто з аналітиків вважає, що Партія регіонів намагається спровокувати позачергові парламентські вибори. Є такі помисли?
- Вибори треба проводити негайно, бо конструктивної роботи у нинішній Верховній Раді не буде. Якщо не відбудеться переформатування, цей склад парламенту працювати не зможе.
- Переформатування коаліції? Партія регіонів досі не відмовилася від цієї ідеї?
- За теорією ймовірності, усе можливо.
- Як і те, що Партія регіонів мусує питання НАТО, питання другої державної мови лише для того, щоб втримати від сповзання свій рейтинг?
- Хто був ініціатором питання щодо НАТО? Підписавши «листа трьох», Президент, прем’єр і спікер допомогли Партії регіонів – дали поштовх до проведення піар-акції для збереження «Регіонами» свого електорату і тримання його у «підігрітому» стані. Для нас вигідно підтримувати цю тему. А якщо завтра війна, мається на увазі - вибори? Наш електорат буде готовий. Це нормально, так робиться у політиці. Якщо є нестабільність, то треба робити прогнози на кілька кроків вперед. Це логічно для партії, яка в опозиції. Тим вона й опозиція, що повинна якнайшвидше просуватися до повернення у владу. А механізми можуть бути різні.
Коментар для «ВЗ»
Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру імені Разумкова
- Чи справді за нинішньої ситуації Партії регіонів вигідні дострокові парламентські вибори?
- Кроки, до яких вдається Партія регіонів, - це, швидше, спроба тиску для того, щоб повернутися до питання переформатування коаліції, продемонструвати свою значущість, якимось чином повернутися у владу, але не через вибори. Не думаю, що дострокові вибори сьогодні будуть корисними для цієї політичної сили. Як показали дослідження нашого Центру (проведені наприкінці минулого року), «Регіони» дещо втратили свою популярність. Є інформація і про внутрішні проблеми у партії, одним із сигналів цього було призначення Раїси Богатирьової. До того ж існують обмеження на проведення дострокових виборів (за Конституцією, повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бути припинені упродовж року з дня її обрання. – «ВЗ»).
- Поведінка «Регіонів» - гра м’язами?
- Так. Недарма Партія регіонів вхопилася за «натовську» тему. Це подразник для їхнього електорату. Наші дослідження показали, що більшість прихильників Партії регіонів або взагалі непоінформована про НАТО, або малопоінформована. А непоінформованими людьми легше маніпулювати. Дії Партії регіонів – це також демонстрація своєї корисності і послідовності назовні, особливо з урахуванням політичної ситуації в Росії.
- Є ймовірність переформатування коаліції?
- Найреальніший варіант – не переформатування, а приєднання до нинішньої коаліції Блоку Литвина. Щодо широкої коаліції за участю «Регіонів», то це малоймовірно.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=62612Демократия и капуста
Леонид Заславский, «Юг», 08.02.2008, Одесская обл.
Досрочные выборы – «не выход из длительного паралича высшего законодательного органа страны».На заре украинской демократии один из известных теперь деятелей организовал семинар «Как выиграть выборы». Была распечатана куча цветных бумажек с пунктами и диаграммами, прочитано два доклада, произнесена масса иностранных слов.
А перед отъездом, на перроне будущее светило подвело под семинаром черту. Чтобы выиграть выборы в наших условиях надо: первое — собрать больше «капусты», второе — толково раздать населению. Лет пятнадцать назад такие слова звучали дико. Теперь тривиально.
Выборы на халяву
Об избирательных технологиях говорить сейчас вроде не ко времени. Парламент шестого созыва только начал работу, президент свой срок далеко не завершил. Все так. Однако неспособность народных депутатов к диалогу и длительный паралич высшего законодательного органа страны требует каких-то решений. Одно из них — досрочные выборы Верховной Рады.
Основания для роспуска парламента в одной и той же статье Конституции выписаны с противоречиями. Но это касается только роспуска ВР президентом. Поскольку прекратить полномочия парламент может и по своей инициативе. А судя по тому, что призыв разойтись, звучит с двух сторон баррикады, такая перспектива реальна.
Нестор Шуфрич публично называет грядущий роспуск победой оппозиции, а Роман Зварич на том же телеканале пытается обосновать законность роспуска с помощью юридической казуистики. Типа того, что в прошлом году Ющенко не распускал парламент досрочно, а Верховная Рада сама стала недееспособной.
Если припечет, основания для команды «вольно», конечно, найдутся. Крючкотворы подведут базу, политологи обоснуют необходимость. Была бы воля у большинства в зале под куполом, был бы роспуск парламента в их интересах. Но рассмотрим ситуацию подробней. Категорически в новых выборах пока не заинтересован никто из лидеров. Не потому, что доволен своим положением, а потому, что есть шанс потерять, что имеешь.
Владимир Литвин, и не только он, считает, что разговорами о досрочных выборах коалиция и оппозиция просто шантажируют друг друга, хотя морально и политически никто к выборам не готов. Похожую точку зрения высказывает и председатель Верховной Рады Арсений Яценюк, добавляя, что политики не готовы к ним и финансово.
Последнее обстоятельство, пожалуй, главное. Хотя относится не ко всем. БЮТ начал не только собирать «капусту» — процесс раздачи ее в самом разгаре. Тысячу гривен «на рыло» потенциальному избирателю — такую порцию не могла позволить себе ни одна политическая сила. Да вот загвоздка — «капусту» берут из бюджета и распределяют через Государственный банк.
Понятно, что халява для избирательной кампании БЮТ и ее лидера продлится так долго, как долго правительство Тимошенко будет у власти. Гарантия — парламент шестого созыва. Пусть даже в состоянии комы. А может быть, и хорошо, что в состоянии комы. Поскольку сомнительные шаги правительства в Верховной Раде некому заблокировать или законодательно оспорить.
Как только «компенсационные» выплаты завершатся в денежной части, «белое братство» к досрочным выборам будет готово. А пока «ввиду того, что Верховная Рада не работает», почему бы не взять на себя ее функции, отстранить ненавистную социалистку Семенюк от работы в Фонде госимущества, а само имущество пустить на продажу? Вся выручка — на оплату халявы.
Интересно, что заложником Тимошенко в незаконном отстранении Семенюк и увольнении ее заместителей стал политический союзник — президент Ющенко. С одной стороны, гарант вроде бы на фокусы премьера мог посмотреть сквозь пальцы — у самого с правом сложные отношения. Но с другой — нарушается равновесие в коалиции, полномочия Банковой на глазах превращают в фикцию. Как завещал премьер Янукович, вечная ему память.
В результате появляется указ 106/2008 от 6 февраля. Президент приостанавливает решения Кабинета министров, которыми Валентину Петровну отстраняют от должности в связи со служебным расследованием, а ее заместителей увольняют. Те, кто предрекал конфликт президента с премьером, оказались правы.
Никто не хотел выбирать
Независимо от того, станет ли этот конфликт углубляться или произойдет примирение, интерес фракции БНУНС к досрочным выборам будет расти. В ситуации с Фондом госимущества и в подобных ей ситуациях (а такие неизбежны) пропрезидентская рать будет играть роль пассивной массовки. Не больше. Выступать против БЮТ регулярно, блокировать интересы премьера — значит развалить коалицию.
Безоглядно поддерживать революционные инициативы Тимошенко — значит выступать против собственного неформального лидера. Понятно, что бнунсовцы в растерянности, делают противоречивые заявления и морально готовы к разгону ВР хоть сейчас, не просчитывая перспективы на будущее.
Перспективы эти (Яценюк прав), конечно, печальны. «Капусту» на выборы быстро собрать не удастся. Админресурс узок. Симпатии электората к президенту невелики. Стало быть, можно места потерять, превратиться из союзника в приживальщика коалиции. Вывод: политически БНУНС к досрочным выборам не готов и в них пока не заинтересован.
Не заинтересованы в досрочных парламентских выборах и регионалы. Собрать «капусту» для них, вероятно, и сейчас не проблема. Но по сравнению с «компенсационными выплатами» БЮТ, все равно это капля в море. Неизбежны потери голосов на «канонической территории» Юго-Востока. И понятно, кто эти голоса подберет.
Риск получить в новом парламенте меньше ста пятидесяти кресел для Партии регионов — суровая реальность. Тогда блокады с бойкотами придется забыть и сидеть тихо, как мышки. Теряя не столько политическое влияние, сколько «майно» спонсоров. Надо ли говорить, что такой риск неприемлем. Что правильней выжать из Верховной Рады шестого созыва все, что она может дать.
Она может дать и дает регионалам много, но Янукович хочет взять все, вернуть премьерство не на выборах, а в результате «переформатирования» коалиции. «Ширка» давно уже нереальна. Никто, кроме коммунистов, не пойдет к регионалам в клиенты. Но все бойкоты, все драки, все безобразия донов в Верховной Раде, как ни парадоксально, направлены на поиск друзей.
Kстати, о друзьях-коммунистах. В сентябре их успеху на выборах способствовали два обстоятельства — потеря доверия социалистов к Морозу и посильная помощь ПР на Юго-Востоке. Теперь в случае досрочных выборов не сработает ни то, ни другое. Вожди пролетариата в новый состав Верховной Рады могут вообще не попасть. Их интерес в том, чтобы нынешний парламент работал как можно дольше.
Единственная фракция, заинтересованная в досрочных выборах, как вы уже догадались, фракция Литвина. По части сбора «капусты», тем паче по части ее распределения, у коллег Владимира Михайловича таланты невелики. Но для пристойной избирательной кампании хватит. Причем в настоящее время основной избирательный капитал литвиновцев — совсем не «капуста».
Неучастие в психодраме, нейтралитет в парламентском спектакле абсурда приносит немалые дивиденды. Достаточно выступить красиво — ты политик первого ряда. Поддержишь коалицию — уже демократ. Возразишь с трибуны — государственный деятель. Литвин утверждает, что уже сегодня готов внести в Верховную Раду постановление о досрочном прекращении полномочий парламента.
Но голос его теряется в «листьях капусты».
http://www.yug.odessa.ua/new/view.php?tid=10169&tr=aСюрпризи від Яценюка
Наталія Балюк, «Високий замок», 05.02.2008, Львівська обл.
Метод боротьби опозиції – дестабілізація ситуації в парламенті.Вчорашні події у Верховній Раді вкотре засвідчили, що опозиція не змирилася зі своїм новим статусом і цілеспрямовано діє в напрямі розвалу демократичної коаліції.
Метод їхньої боротьби давно апробований – дестабілізувати ситуацію у парламенті, довести її до абсурду. Що, зрештою, ми і спостерігаємо. А без дієздатного парламенту ані коаліція, ані уряд не зможуть ефективно працювати.
Логіка дій Партії регіонів, у принципі, зрозуміла – для них зараз чим гірше, тим краще. Завдання-мінімум для опозиціонерів – це привернути до себе максимальну увагу влади, мовляв, мусите з нами рахуватися і домовлятися. Водночас парламентські баталії відволікають владу від інших справ, які вже давно варто було зробити. Зокрема, поміняти Генпрокурора, голову Фонду держмайна, голову Антимонопольного комітету, голову Держтелерадіо і т. п. Наразі на цих та багатьох інших стратегічних посадах досі перебувають представники попередньої коаліції. Що, зрозуміло, цілком влаштовує Януковича і компанію. Не зрозуміло інше – чому спікер парламенту Арсеній Яценюк учора своїми діями лив воду на млин “регіоналів”.
Вчорашня поведінка спікера була більш ніж дивною. Знаючи наперед, що в залі фізично немає усіх депутатів від демократичної коаліції, він чомусь вирішив зробити перекличку. В результаті, стало очевидним, що навіть якби трибуну ніхто не блокував, коаліція все одно не змогла б ухвалювати рішення, бо не має 226 своїх “штиків”. По суті, Голова ВР, свідомо чи ні, діяв не в інтересах коаліції. Якщо б це був спікер від опозиції, то такі дії цілком логічні. Але для чого зайвий раз “палити” своїх? Продемонструвати суспільству, що коаліція недієздатна? Що за політичний садомазохізм!
Але це не єдиний “ляп” Яценюка. За день до цього на нараді за участю Президента України спікер несподівано заявив, що готовий відкликати свій підпис під так званим “листом трьох”. Нагадаю, в середині січня Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і Голова ВР Арсеній Яценюк звернулися з офіційним листом до Генсека НАТО, в якому заявили, що Україна розраховує на приєднання до Плану дій щодо членства в Альянсі. Саме цей лист і став для Партії регіонів формальним приводом для блокування роботи вищого законодавчого органу. Зокрема, “регіоналів” найбільше обурив підпис саме Яценюка, який, за словами опозиціонерів, не мав права “розписуватися” за весь парламент. Парадокс ситуації полягає у тому, що підпис Яценюка на цьому листі був зовсім не обов’язковий. Формально достатньо було підпису глави держави і керівника уряду. Але якщо спікер вже поставив свій автограф на такому поважному документі, то тепер смикатися і відкликати його просто смішно і несолідно. Це була б не лише ганьба для самого Яценюка, це був би удар по престижу країни. Зрештою, такий крок знівелював би сам лист.
Взагалі, історія з “листом трьох” трохи загадкова. Здивувало, насамперед, те, що інформацію про лист оприлюднили не самі підписанти, а американський сенатор Річард Лугар, який у цей час перебував в Україні. Керівники держави мали би скликати спеціальну прес-конференцію, де аргументовано і грамотно пояснити свій вчинок. При цьому знайти такі аргументи, які б переконали і противників НАТО. Наприклад, що лист – це лише поглиблення співпраці з Альянсом, нічого страшного у цьому немає, оскільки з НАТО поглиблено співпрацюють багато країн, зокрема і Росія. Те, що про лист не сказали самі підписанти, а дозволили це зробити американському сенатору, роздратувало навіть тих, хто проти НАТО нічого не має. Не в такий спосіб це треба було робити. Що тут приховувати? По суті, своєю неграмотною, непродуманою поведінкою підписанти листа дали “регіоналам” формальний привід причепитися.
Але не треба робити наступних помилок. Тим паче, відкликати підпис. Бо якщо Яценюк зараз піддасться на шантаж Партії регіонів, то завтра вони вимагатимуть і від Тимошенко, і від Ющенка відкликати свої підписи. Відтак поступка спікера не вгамує ситуацію, а лише роздмухає вогонь. Зрештою, мова шантажу для будь-якої влади не може бути прийнятною, оскільки, піддаючись такому шантажу, влада себе лише послаблює і компрометує.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=62580ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
Одесский припортовый: обещания и соблазны приватизации
Дора Дукова, «Вечерняя Одесса», 09.02.2008
Визит Премьер-министра Юлии Тимошенко на Одесский припортовый завод.В четверг туман едва не сорвал рабочую поездку Премьер-министра Украины в Одесскую область. Почти до полудня было не ясно, то ли в Одессе приземлится самолет из Киева, то ли в Николаеве. А в Одесском аэропорту несколько часов кряду Юлию Тимошенко ждали с плакатами представители Чрезвычайного комитета по защите одесситов во главе с депутатом горсовета Алексеем Гончаренко, протестующие против приватизации ОПЗ...
Судя по тому, как сложился день визита далее, несостоявшаяся встреча с пикетчиками была единственным выражением мнения «против». В актовом зале припортового завода, где Юлия Владимировна, хоть и с опозданием, появилась, как всегда энергичная, в костюме коричневой гаммы и в сопровождении министров ключевых отраслей, царила атмосфера полного одобрения решения о приватизации предприятия, и разговор, по сути, шел о деталях грядущих перемен.
Премьер-министр поблагодарила директора ОПЗ Валерия Горбатко за то, что завод — лучший в отрасли: «государственные заводы живут по-разному, все зависит от личности руководителя».
— Вопрос приватизации — это вопрос времени. В стране сложилось негативное отношение к приватизации, много лет она проводилась так, что в итоге заводы оказывались в руинах. Удачный пример — «Криворожсталь», так как инвестору поставили жесткие условия и проконтролировали их соблюдение. Сегодня за выполнением приватизационного соглашения на этом предприятии пристально следят не только государство, но и конкуренты.
Одесскому припортовому повезло, сказала Юлия Тимошенко, правительство не станет на сторону инвестора и не будет стараться минимизировать выставляемые ему условия. Напротив, пока ни один из документов не подписан, нужно тщательно проработать все пункты.
На что советовала обратить внимание Премьер-министр: модернизация, реконструкция предприятия; вся социальная инфраструктура должна быть сохранена и поддерживаться инвестором; экологическая составляющая обязательно должна присутствовать в условиях. Особое внимание — пункту о зарплате: «Нельзя пускать европейского инвестора (а интересуются заводом и европейские корпорации), не поставив вопрос о европейской зарплате».
Анализируя коллективный договор, Юлия Тимошенко предложила, во-первых, сделать его более долгосрочным, во-вторых, переписать пункт о том, что инвестор не имеет права сокращать количество работающих в течение 6 месяцев. Ее предложение — количество работающих сохранить таким, каким оно является на момент объявления о конкурсе. А в части сокращений рекомендовала воспользоваться опытом опять-таки «Криворожстали», где в случае сокращения работники получают от 60 до 100 тысяч гривен компенсации. Более четким посоветовала сделать пункт договора о зарплате — инвестор обязан не допускать ее уменьшения, ежемесячно повышать с учетом индекса инфляции и в течение 3 лет довести до европейского уровня. В социальном блоке — представить перечень объектов, оговорить вопрос о медицинском страховании: «Украина будет переходить на страховую медицину, другого пути не существует».
Сколько времени, спросила Премьер-министр у директора, нужно для доработки коллективного договора? Один день, ответил Валерий Горбатко. Сразу был назначен день, когда все изменения будут рассмотрены на заседании Кабинета Министров, — ближайшая среда.
«Гарантией того, что все будет хорошо» считает Юлия Тимошенко сохранение при должности нынешнего директора, даже намерена внести это предложение в соглашение с инвестором: «Где они найдут лучшего профессионала?» Сказала, что правительство выйдет с предложением к Президенту о присвоении Валерию Горбатко звания «Герой Украины».
Директор ОПЗ на встрече заверил, что коллектив предприятия, которому в этом году исполняется 30 лет, умеет работать, «а приватизация нужна, чтобы влился капитал и завод был конкурентоспособным».
Два документа — распоряжение правительства по утверждению условий приватизации завода и договор купли-продажи — уже подготовлены. Премьер-министр заявила, что подпишет их только после встречи с коллективом ОПЗ, его руководством, профсоюзами. Встреча состоялась. Значит, не за горами и объявление конкурса...
С руководителями области и города, хозяйственным активом Юлия Владимировна построила разговор, исходя из намерения правительства определиться с проблемами каждой области накануне пересмотра Государственного бюджета на 2008 год. В протоколе встречи зафиксированы приоритетные задачи, требующие совместных усилий правительства, Верховной Рады и самого региона: дорога Одесса — Рени и железнодорожная ветка Измаил — Рени, остров Змеиный, глубоководный судовой ход Дунай — Черное море, водообеспечение южных районов области.
http://vo.od.ua/article/7760Поки грім не вдарить...
Олексій Тимощук, «Подільські Вісті», 05.02.2008, Хмельницька обл.
Бліц-аналіз важливих подій в Україні.Громи дев’яносторічної давності згадувалися (і не лише згадувалися, оскільки у суботу на полях під Крутами знову гриміли постріли, але не лилась нічия кров: так військово-історичні клуби реконструювали ті трагічні події) минулого тижня найчастіше. І це, мабуть-таки, не випадково. Бо ж і той далекий бій, і героїчна загибель студентів та гімназистів під Крутами й досі залишаються докором українській владі соціалістів, котра виявила недалекоглядність і політичну наївність. Тодішні очільники УНР вважали, що незалежній Україні ні з ким воювати не доведеться, а створення повноцінної регулярної армії (а такі можливості були, адже сотні тисяч українців набули бойового досвіду на фронтах Першої Світової війни та й запасів зброї і амуніції вистачило б) є не що інше, як... ніж у спину революційній Росії! Більшовицькі ж керівники Росії такими делікатностями не переймалися, а тому не вважали чимось надзвичайним застосування військової сили, жорстокості і насильства до братнього народу. Для прикладу можна згадати хоч би й маленьку Естонію, яка, ставши у той же час незалежною, спромоглася сформувати і забезпечити всім необхідним лише один піхотний корпус. Але й цього військового об’єднання виявилося достатньо, щоб відбити напад більшовицьких військ і відстояти свою незалежність. І приклад Естонії, і бої під Крутами доречно згадати ще й тому, що в нашій державі зараз знову особливо гостро постало питання вибору моделі колективної безпеки, і в цьому контексті знову заговорили про братній російський народ, приєднання України до НАТО для якого стане заледве не тим же ножем у спину... А ще у ці пам’ятні дні кожен (незважаючи на майновий чи соціальний стан) громадянин України мав би поставити собі запитання, чи зміг би він (не приведи, Господи!) у важку годину добровільно пожертвувати своїм життям заради тієї незалежної України, яку ми сьогодні маємо? Адже ті хлопці у 1918 році не могли не розуміти, що шансів перемогти у них дуже мало, а вціліти — ще менше. Та все-таки до рук зброю взяли і захищати Батьківщину дружно пішли...
Та схоже, що сучасні політики ніяких висновків з подій дев’яносторічної давності не зробили і знову чекають, поки грім не гряне. Бо інакше не шукали б приводів для взаємних претензій, звинувачень і блокувань роботи парламенту, а таки знаходили б порозуміння і вели б законотворчу роботу. Та якщо опозицію у її устремлінні на будь-чому робити собі піар (особливо на критиці опонентів з коаліції, бо вшанувати пам’ять загиблих під Крутами ніхто з її очільників так і не з’явився) ще можна зрозуміти, то розбіжності в оцінці одних і тих же подій та ініціатив членами коаліції викликають відчуття непрогнозованості найближчого майбутнього. Варто було Юлії Тимошенко оголосити свій план розв’язання житлової проблеми за допомогою програми будівництва доступного житла, як одразу ж з’являється альтернативний проект президентського секретаріату. Тільки-но прем’єрка розповіла про перспективи розвитку української економіки й енергетики на брифінгу в Кабінеті Міністрів у Києві в суботу, 2 лютого, пояснивши, яких збитків зазнає наша держава, користуючись послугами „Росукренерго”, і що потрібно зробити, аби ці кошти залишалися в Україні, як Президент застеріг від поспішності у газовому питанні, адже ми нині маємо, за словами Віктора Ющенка, чи не найдешевший газ у Європі. А РНБО протягом 10 днів має визначитися із стратегією у газових питаннях.
Лише почали збиратися минулого тижня грозові хмари над головою керівника Ощадбанку Анатолія Гулея, як всюдисущий нардеп-регіонал Нестор Шуфрич заявив, що це Президент хоче таким чином зірвати виплату компенсації втрачених заощаджень. Ось так! Як тільки почалися виплати компенсацій, регіонали тут же заявили, що це популізм. Тепер же опосередковано вони ніби й не вважають це популізмом. А, втім, феномен політичної плавучості Нестора Шуфрича у тому й полягає, що його заяви, які викликали потрібний суспільний резонанс, оголошуються (і раніше оголошувалися) позицією фракції, якщо ж виступ однозначно недоречний, то це вважається його власною думкою. Однак бажання опозиціонерів учергове посварити коаліціантів проглядається досить чітко. Варто було Юлії Тимошенко обмовитися у Брюсселі в інтерв’ю агентству “Євроньюс” про можливу співпрацю із фракцією Партії регіонів, як регіонали досить оперативно зацікавилися цією пропозицією, викликавши тим самим жадання пояснень союзникам з „Нашої України”.
А ще минулого тижня у Брюсселі з’явився натяк на майбутній грім для Росії, коли Юлія Тимошенко оголосила ідею українського уряду з побудови газопроводу „Білий потік” в обхід території нашого північного сусіда. Та критики нової ініціативи, наводячи свої аргументи, особливо фінансові, чомусь скромно промовчали про те, що за урядовим проектом не передбачається збудувати новий газопровід „з нуля”. Мається на меті використати уже існуючі газові магістралі для транспортування азербайджанського і туркменського газу, добудувавши лише ділянки у Грузії, по дну Чорного моря до Феодосії, і з’єднання його з газотранспортною системою України. А це вже не така й утопічна ідея. Не все ж нам вислуховувати погрози Росії про обхідні газопроводи. Інша справа, що і країни Західної Європи прагнуть диверсифікувати транспортування газу, аби не залежати від непрогнозованих політичних вітрів в Україні. Та ще й керівництво Туркменії заявило, що не розуміє пропозицій українського прем’єра, оскільки такі проекти мають узгоджуватися з країнами-видобувниками блакитного палива...
Шкода тільки, що за всіма цими громами зовсім непоміченою залишилася ще одна подія: 400-річчя з дня смерті великого українця князя Костянтина-Василя Острозького. На державному рівні його вшанували у Литві і Білорусі, але не на батьківщині, де народився, жив і для її майбутнього так багато зробив...МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Ігор Олійник: «Політична ситуація в державі буде визначати, коли будуть вибори в місцеві ради»
Василь Добрянський, «Західний кур’єр», 07.02.2008, Івано-Франківська обл.
Голова Івано-Франківської обласної ради І. Олійник – про першочергові заходи з вдосконалення місцевого самоврядування.Розпочався 2008 рік для нашої області доволі успішно. Всі ради, починаючи з обласної, затвердили свої бюджети. Ведеться велика робота з уточнення кошторисів у березні-квітні цього року, як це і було продекларовано у Верховній Раді. Тож керівники рад та розпорядники коштів нині уважно аналізують стан справ із наповненням бюджетів, вишукують джерела додаткових доходів. Про це, а також про проблеми діяльності органів місцевого самоврядування, які актуалізуються суспільством, ми ведемо мову з головою обласної ради Ігорем Олійником, який зустрівся з журналістами ОТБ «Галичина» і газети «Західний кур’єр».
– Ігоре Мирославовичу, нещодавно відбулася нарада керівників органів місцевого самоврядування в Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка. Про що йшлося на ній?
– Відбулася цікава розмова. Вона навіть була надмірно, якщо так можна сказати, правдива. Серйозно обговорювалися питання бюджету. По-перше, щоб панували однакові правила гри – в Луганську, Дніпропетровську, Івано-Франківську чи Полтаві. Щоб кошти однаково доходили до людини. А то нерідко одні області краще захищені бюджетом, а інші – гірше. Всі розуміють, що цей бюджет тимчасовий. Ми сподіваємось, що остаточно бюджет буде затверджено у березні. Але ми самі повинні розуміти: є речі, про які всі говорять – структура нашої охорони здоров’я, освіти, культури є неефективна. З тієї точки зору, як вони працюють на громаду. Наприклад, як ми повинні ставитись до школи, де є шістнадцять учнів і чотири вчителі? Хіба може там молода людина отримати повноцінну освіту? Ми повинні дати дитині шанс отримати кваліфіковану освіту. За державний кошт. Як це є в усій Європі. Повинна бути достойна зарплата вчителя... Про це говорилося на нараді в Арсенія Яценюка.
Наступне питання – медицина. Якщо людина звернулася в лікарню, там повинні зробити все, щоб зберегти їй життя і здоров’я. А тут у нас є чимало проблем. Ми втрачаємо життя там, де на це нема жодних підстав...
В культурі у нас люди й далі працюють на 0,25 ставки. Це мізерні кошти. Ми повинні дати нове життя клубам і бібліотекам.
Куди мусимо вкладати гроші? У ті сфери, що гарантують виховання освіченої, здорової, культурної людини.
Це я назвав так звані захищені статті бюджету.
І перед нами постає питання наповнення дохідної частини. Нині ми порушуємо питання про рентну плату за використання природних ресурсів. Шість областей видобувають газ і нафту. А рентна плата залишається у Києві. Тепер порушується питання, щоб ці кошти надходили в обласний бюджет. Адже область може і повинна бути самоокупною, бездотаційною.
– А з другого боку, область повернула в державний бюджет понад дев’ять мільйонів гривень, які не змогла використати в 2007 році. Кажуть, що складні тендерні процедури... Але ж це конкретні втрати для області.
– Діяльність тендерного комітету мала нарікання від представників усіх областей. Сьогодні внесені законопроекти, які врегулюють цю проблему. Але якщо говорити про невикористання бюджетних коштів, то слід бачити, в першу чергу, суб’єктивний бік справи. Коли є бюджетні призначення, розпорядники коштів повинні не чекати грошей, а проводити тендери. Це передбачено законодавством. Бо люди чекають грошей, а потім проводять тендери. І не встигають... А якщо тендер проведений, але гроші не надійшли, потім вдруге тендер проводити не треба. Його результати переносяться в наступний період. Це власне є розуміння ефективного менеджменту. Бо повертати кошти від громади – це щонайменше неправильно.
– Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк висловився за те, щоб припинити газифікацію сіл у зв’язку з дорожнечею газу. Як ви до цього ставитесь?
– Ми повинні дивитись, як ці проблеми вирішує світ і Європа.В Європі впроваджують енергозберігаючі технології. Там нашої «лампочки Ілліча» давно нема. Лампочка там набагато дорожча, але довше служить і бере менше енергії... Справді, у нас понад дев’яносто відсотків області газифіковано. Але чи потрібно продовжувати цей процес? Держава вкладає кошти, а людина просто не зможе оплатити ціну газу. Ми повинні над цим задуматися. До нас вимогу впровадження енергозберігаючих технологій висуває і Європа. Ми сьогодні втричі більше споживаємо енергії, ніж, наприклад, в Італії. Проблема газу загострилася. Ціна на газ буде рости. Тож ми маємо вести активний пошук розв’язання цієї проблеми. Альтернативне паливо, альтернативні види енергії тощо. Багата Європа сьогодні палить дровами, вугіллям. А в нас часто деревина гниє...
– Очевидно, що треба проводити реформування житлово-комунального господарства. Чимало жителів області встановили автономне опалення, але зараз це заборонено.
– І правильно. По-перше, це є небезпечно для людей, які живуть навкруги. По-друге, при рості цін на газ все одно автономне опалення буде дорожчим, аніж централізоване високотехнологічне постачання тепла. Сьогодні ми повинні вкласти значні кошти, навіть кредити міжнародних банків, для реконструкції теплоцентралей. Це єдино правильний шлях. Ніде на Заході у багатоповерхівках нема автономного опалення.
– Ігоре Мирославовичу, повернемось до так званого «технічного» бюджету. В ньому реґламентуються кадрові питання для обласних рад. Зокрема, щодо кількості заступників голови...
– Це питання давно перейшло в політичну площину. Ці рядки в бюджеті, на мій погляд, з’явились всупереч законодавству про місцеве самоврядування. Повинні бути встановлені загальні правила. Не може бути в Івано-Франківській обласній раді 32 працівники, а в Одеській – 137. В нашій раді є три заступники, а в Дніпропетровській – дев’ять. Це є повний дисбаланс. У нас нема прогнозованих законодавчих актів. Питання кількості заступників іноді порушується спеціально. Це просто смішно. Ми говоримо про зростання бюджету, про додаткові надходження від, скажімо, оренди майна. У нас ця сума зросла від одного до трьох мільйонів. Та вже один заступник забезпечив... Скільки там тої зарплати. Минулого скликання у нас був один заступник, а в Львівській обласній раді – два. І ніхто про це не говорив. Це підміна понять. Суспільно-економічні відносини пішли вперед, а законодавство відстало.
– Продовжимо тему кадрів. Моє запитання про голову постійної комісії з питань бюджету Олега Синютку. Як відомо, він працює першим заступником міського голови Львова. А посада голови постійної комісії належить до звільнених, входить у штат облради. Чи будуть тут кадрові пропозиції?
– Згідно з бюджетом-2008 ми повинні зробити реорганізацію штатного розпису обласної ради. Яка це має бути реорганізація – невідомо. Ми порушували це питання перед головою Верховної Ради. Я думаю, у березні ми вже знатимемо штатний розпис обласної ради, і тоді я винесу на сесію зміни у виконавчому апараті. В тому числі і по бюджетній комісії.
– В області сьогодні найгостріші питання – земельні. Повсякчас ми говоримо про розподіл меж між населеними пунктами, про генеральні плани. А між тим землю роздають...
– Це якраз ще раз підтверджує, що у нас законодавство на кілька кроків відстало від життя. Коли раптом усі забажали розмежувати землі, ми написали листи головам сільських, селищних, міських і районних рад, в яких рекомендуємо перед тим, як давати певні погодження, повідомляти про це обласну раду. Тому що сьогодні законодавець не визначив, як це має бути. За цю каденцію ми приймали рішення про розширення меж Устя Зеленого і Поляниці. Нас просто поставили перед фактом. А має бути навпаки: сільрада звертається в обласну раду за дозволом на розширення меж і тільки потім починає виробляти проектні документи. На сьогодні, на жаль, наші вимоги тільки рекомендаційні.
– Ігоре Мирославовичу, суперечливі закони породжують суперечливі дії голів сільрад. А іноді ці дії підпадають під кримінальні статті. Як відомо, нещодавно правоохоронці спіймали на великому хабарі голову одного з приміських сіл...
– Сьогодні у Верховній Раді зареєстровано вісім законопроектів по вдосконаленню місцевого самоврядування. Іноді вони взаємопротилежні. Ми повинні розуміти: у Польщі чи в цілому в Європі завжди була приватна власність на землю. Українці нині ініціюють встановлення пам’ятника Михайлові Грушевському у Холмі. Польська влада знайшла земельну ділянку, де його можна поставити. І ця ділянка нічия. Але влада мусить дати оголошення про майбутнє будівництво і три місяці чекати, чи не відгукнеться власник землі. Така повага до приватної власності... У нас – незоране поле проблем. Ми не маємо кадастру землі. Сьогодні приватні структури роблять кадастр і держава не контролює. Ми не реагуємо на виклики часу. Тому у багатьох виникає спокуса скористатися «темною» ситуацією. В тому числі грішать на це й сільські голови.
Але я завжди підкреслюю: люди обирали свого голову, тож мають нести відповідальність за свій вибір.
– Ігоре Мирославовичу, ми вже побіжно торкнулися ефективного використання майна громади. Скажіть, будь ласка, як вирішуються конфліктні ситуації навколо так званої садиби Рея в Рогатинському районі, котра була передана у власність Української Православної церкви Київського патріархату, і палацу Потоцького в Івано-Франківську?
– Щодо палацу Потоцького. Сесії міської і обласної рад прийняли свої рішення. Сьогодні ведемо перемовини, щоб увійти в якийсь процес для того, щоб досягти домовленостей. Я як голова обласної ради разом з депутатським корпусом ставлю одну умову: нам потрібен музейний комплекс. Ми повинні залишити після себе музейний комплекс. Це складний процес. Але я думаю, що ми вийдемо на спільне рішення.
– Все-таки, це буде власність міста чи власність області?
– Ми сьогодні, по суті, не знаємо всіх юридичних деталей...
– Зате ми точно знаємо, що садиба Рея вже державі не належить...
– Це одне з тих питань, що не обумовлені законодавством. Ми повинні бути реалістами – держава не може утримувати такі пам’ятки. Депутати попереднього скликання обласної ради прийняли рішення передати цей об’єкт у власність церкви. Здавалось би, прекрасне рішення. Там релігійна громада хотіла відкрити монастир і ще якісь свої заклади. Церква набула власності. Згідно із чинним законодавством вона може ним і розпоряджатися. Що й було зроблено. На превеликий жаль, вона його продала. Хоча у мене нема жодних офіційних документів. Кому, коли... Ми вивчаємо це питання. Я думаю, що ми звернемося і до правоохоронних органів, і розглядатимемо це на постійних комісіях. На жаль, ми не робимо застережень при прийнятті подібних рішень на сесії. А треба. По садибі Рея не було застережень. Гадаю, що журналісти винесуть цей конфлікт на світло. Щоб не було таємниць...
– І насамкінець, Ігоре Мирославовичу. Ви сказали, що є вісім законопроектів реформування органів місцевого самоврядування. Скажіть, будь ласка, з позицій власного досвіду, якими мають бути вибори до місцевих рад: пропорційні, пропорційно-мажоритарні, мажоритарні?
– Я вважаю, що найкращою системою є пропорційно-мажоритарна. Як скрізь в Європі і обирають. Партія виставляє своїх кандидатів, а виборець обирає. Це так звані відкриті списки. Ви можете бути у цьому списку сто двадцятим, але набрали найбільше голосів. Отже, вас обрали... Хоча сьогодні є багато прихильників мажоритарної системи.
– А чи будуть дострокові вибори до місцевих рад?
– Думаю, що це залежить від політичної ситуації в державі. Ми сьогодні не можемо прогнозувати при цій нетривкій більшості, яка буде ситуація. Іншими словами: політична ситуація в державі і буде визначати, коли будуть вибори в місцеві ради.
http://www.wk.if.ua/?set=news&mc=readfull&do=1634ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ
Александр Мороз: Меня интересует изменение системы власти
Кирилл Сазонов, «Донбасс», 09.02.2008, Донецкая обл.
О путях преодоления политического кризиса – на встрече с лидером СПУ А. Морозом во время его визита в Донецк.Вчера в Донецк приехал лидер Соцпартии Александр Мороз. Просто поговорить с журналистами, встретиться с активом партии - времени-то теперь много. Впрочем, сам экс-спикер жалуется, что надежды на кучу свободного времени не оправдались. Много забот у политика в Украине. На вопросы прессы Мороз отвечал подробно и обстоятельно, так что стало понятно - он в курсе всех событий и бросать активную политическую жизнь не собирается.
Тем более так много сделано. "Сегодня мы видим, что построили государство, криминализированное полностью. Со всеми соответствующими институтами. То есть государство со всеми признаками конца эпохи первоначального накопления капитала", - констатирует Мороз.
По поводу возможных досрочных выборов в парламент, бывший глава этого органа предлагает смотреть на проблему шире. "Меня интересует изменение системы власти. Пока не будет завершена конституционная реформа, мы будем постоянно получать конфликты. А они будут толкать нас к досрочным выборам. Путей преодоления кризиса сейчас несколько, но это не моя забота. Да и Арсению Яценюку нужно осознать себя спикером, а не представителем секретариата президента в парламенте", - считает он.
Комментируя, по просьбе корреспондента "Донбасса" свое отношение к легитимности власти в Украине, Александр Александрович удержался от соблазна разом свести все счеты. "Я не был инициатором третьего тура на президентских выборах. Мы поддерживали Виктора Ющенко потому, что он обещал поддержать политическую реформу. Но легитимность президента определяется выборами. И в этом смысле Виктор Ющенко легитимен. К сегодняшней власти в парламенте тоже много вопросов, но выборы состоялись", - заявил глава СПУ.
Понятно, что Александр Мороз хотел бы видеть свою партию в парламенте, но пока не выходит. Но с выбором союзников он очень разборчив. "Проект Василия Волги - заказной. Поэтому объединяться мы с ними не будем. Давайте подождем немного и посмотрим. Но у таких проектов одна судьба. О Наталье Витренко вообще говорить не хочу - она женщина. Но к социализму она имеет самое отдаленное отношение. Скорее это левый радикализм. Национализация, союз трех государств - это сейчас не пройдет. А вот с Партией регионов у нас есть общие цели и интересы. Я даже встречался на днях с Виктором Януковичем и есть ряд законопроектов, которые мы будем предлагать через фракцию ПР в парламенте", - заявил экс-спикер.
На мой вопрос, что с позиции его опыта лучше - Украина с Кучмой или та разруха во власти, которую мы видим сегодня, политик ответил встречным вопросом. "Вижу, что вам демократ Кучма нравился больше?" - спросил он глядя с ленинским прищуром. Я неуверенно кивнул, ожидая лекции о трудном пути демократии. "Мне тоже больше нравилась Украина с Кучмой", - неожиданно согласился Мороз. Но дал понять, что очень уж трудно делать выбор из двух зол.
"Они, как демократы, друг друга стоят, но Кучма не допускал такого валюнтаристского отношения к Конституции страны. А Ющенко откровенно ее попирает, топчет Конституцию, - пояснил свою позицию экс-спикер.
Уже идут президентские выборы
"Конфликт между Виктором Ющенко и Юлией Тимошенко тянет за собой борьбу за ФГИ. Потому что Кабмин превратился в избирательный штаб БЮТ, а секретариат - в штаб Ющенко. Все делается настолько открыто и явно, что даже говорить об этом не хочется. И борьба за фонд является частью президентских выборов. Тимошенко хотела подчинить ФГИ себе, чтобы распределить собственность среди тех днепропетровских структур, которые оплатят ей прошедшую и следующую избирательную кампанию. Все знают фамилии этих людей, я не буду их повторять", - заявил Александр Мороз.
http://www.donbass.dn.ua/showtext.php?mat=6623&rubr=1Володимир Лук’янець: «Влада повинна відповідати за все»
Світлана Соболь, «Нова Доба», 07.02.2008, Черкаська обл.
Принципові позиції Народного Блоку Литвина – тема обговорення з керівником політичної сили в обласній раді В. Лук’янцем.„Нестрашно, коли тебе критикують – значить, ти щось робиш”, – так підсумував свою бесіду з журналістами газети „Нова Доба” Володимир Лук’янець, колишній губернатор Черкащини, що очолює нині в обласній раді фракцію Народного блоку Литвина. Ця політична сила має в облраді невелике представництво – всього 6 осіб, але ці люди, за словами пана Лук’янця, знають собі ціну й мають за плечима серйозну життєву школу. Тому позиції фракції досить сильні й можуть дозволити собі значно відрізнятися від позицій більшості.
Бюджет починається з того, чи надійдуть кошти
Володимир Лукич вважає, що питання бюджету не повинно бути першочерговим.
– Нашим депутатам необхідно усвідомити, що бюджет починається з того, чи надійдуть до нього кошти, – говорить пан Лук’янець. – Тому в першу чергу треба перейматися тим, чи працюватиме економіка регіону та як зробити, щоб розвивалися й промисловість, і аграрний сектор. Тобто, розробити й затвердити план соціально-економічного розвитку, а потім визначитись із забезпеченням його фінансовими ресурсами.
Відповідно до цього пан Лук’янець вважає, що всі фінансові потоки треба спрямовувати на розвиток економіки Черкащини, причому в першу чергу на ті об’єкти, що перебувають на завершальному етапі будівництва.
Друга принципова позиція фракції блоку Литвина в питаннях бюджету стосується фінансування сфер медицини, освіти та культури.
– На жаль, сьогодні держава не в змозі забезпечувати достойний рівень утримування і розвитку цих важливих соціальних напрямків. За рахунок Державного і обласного бюджетів ми їх „не витягнемо”. Тому наша фракція буде вносити пропозицію на розгляд сесії обласної ради про те, що, незалежно від форми власності підприємства, 1 відсоток від його валового прибутку має вносити на розвиток закладів медицини, освіти та культури в межах певної територіальної громади.
Кілька прикладів для наочності: підшефна школа в Золотоноші отримує на капітальний ремонт аж... 300 грн на рік; фельдшерсько-акушерський пункт, що обслуговує 300 осіб, має на медичні препарати 50 бюджетних гривень на рік. Не дивно, що вистачає цих коштів хіба що на йод та марганцівку. Тому працюючі підприємства певної територіальної громади могли б узяти на себе частину цього тягаря.
Майбутнє економіки регіону – за машинобудуванням
На перше місце фракція блоку Литвина в Черкаській обласній раді ставить розвиток економіки.
Володимир Лукич занепокоєний тим, що план розвитку економіки регіону на рік приймається похапцем, без обговорення – роздали матеріали, проголосували, прийняли.
– Півстоліття тому наша область створювалася як експериментальна. Вона мала стати орієнтиром для інших у розвитку сільськогосподарського виробництва, тому тут починали впроваджувати нові технології і будувати великі переробні підприємства. Навіть бюджет за радянських часів формувався так, що його частина за останній квартал становила 35 відсотків від річного – за рахунок надходжень від 24 цукрових заводів області, які давали значні відрахування до бюджету.
Сьогодні пріоритетний розвиток у регіоні, на думку депутата, повинна отримувати машинобудування. Він вважає, що прихід на Черкащину корпорації „Богдан” – велика вдача, оскільки вона розгорнула свої виробництва в спорудах колишнього „Ротора”. Нині під її потужності відведено землі в Геронимівці. Крім того, майже в кожному районному містечку області є власні машинобудівні підприємства. Славнозвісний „Мегомметр” в Умані став підприємством європейського рівня. Тому саме за цією галуззю – майбутнє нашого регіону.
На разі хімічна галузь швидко втрачає свої позиції на Черкащині, оскільки тут надто важко зберігати й нарощувати потужності. Те ж „Хімволокно” майже нічого не давало до бюджету, оскільки працювало на 95 % за давальницькою схемою. Влада довго не могла зважитися на такий крок, як закриття цього гігантського промислового об’єднання, бо воно забезпечувало роботою 6 тисяч черкащан і годувало їхні сім’ї. Така ж доля може спіткати інший хімічний гігант – „Хімреактив”. За радянських часів 85 % замовлень цього підприємства надходило від військово-промислового комплекса; коли Україна вийшла з усіх військових блоків, його продукція стала незатребуваною. По-доброму „Хімреактив” треба було б одразу приватизувати, але, на жаль, його внесли до списків підприємств, що не підлягають приватизації, – і ми втратили завод. Тепер його треба переводити на випуск засобів побутової хімії і, можливо, частково – комплексних мінеральних добрив. Звичайно, ВАТ „Азот” займає тут безсумнівні лідерські позиції. Але він на підйомі за рахунок того, що 100 відсотків його продукції йде на експорт. Для підприємства це добре, а от для регіону – не дуже. Вартість однієї тони „азотівських” аміаку чи селітри – на тисячу гривень дорожчі, ніж ті ж добрива, завезені з Росії, навіть після проходження розмитнення й усіх інших процедур. Тому нашим сільгоспвиробникам його продукція не по кишені. З нашої точки зору, хоча б 10 відсотків його продукції мало б залишатися в області за поміркованою ціною. Це певним чином було й помітною підтримкою аграрного сектору.
Давайте повернемося до ідей Столипіна
– Нас сьогодні турбує аграрний сектор, – зізнається пан Лук’янець. – Вступ України до Світової організації торгівлі – чудова річ, але практично всі країни в Європі, що входять до СОТ, є членами Європейського Союзу. А підтримка аграрного сектору в ЄС дуже серйозна. Досить сказати, що на 1 гектар ріллі там виділяється дотація в розмірі 2 тисяч євро, а ми отримуємо від держави на посів озимини 150 гривень на гектар. Хіба зможуть наші сільгоспвиробники конкурувати за таких нерівних умов? Інше: в Україні діє офіційна заборона на застосування генної інженерії в сільськогосподарському виробництві. А в Європі їй сказали „так”, і обіцяють м’ясо за два з половиною долара. А з огляду на низький життєвий рівень наших людей, вони, незважаючи на шкоду для здоров'я таких продуктів харчування, купуватимуть, що дешевше, _________. От і треба думати, як нам уберегти своїх селян. Тому наша, фракція на сесії обласної ради пропонували прийняти заяву до Верховної Ради України та уряду, яка б закликала їх зберегти дотації тваринництву. Інакше ми втратимо цю галузь. Прикро чути про те, що ми нарощуємо обсяги реалізації м’яса. Але ці обсяги ростуть за рахунок винищення поголів’я худоби. Причому знищується поголів’я свиней і великої рогатої худоби, а обсяги виробництва м’яса птиці дійсно ростуть: з 10–12 відсотків десять років тому вони зросли до 80–82 відсотки від загального виробництва м’яса. І це має ще один негативний наслідок: якщо норматив внесення добрив вимагає 180 кілограмів мінеральних добрив та 14 тонн органічних на один гектар, то торік на Черкащині вносилося 49 кілограмів добрив „Азоту”та 2,5 тонни органіки.
Уперше за 14 років ми маємо негативний відсоток по гумусу. Уражені ерозією ґрунти займають 32 відсотки площ, 7 тисяч га треба терміново виводити з обробітку з метою дати землі можливість самовідновитися, а на площах близько 200 тисяч гектарів з тією ж метою треба протягом 3–4 років вирощувати багаторічні бобові культури.
Якщо ми будемо бездумно нарощувати інвестиції у птахівництво, а виробництва великої рогатої худоби не буде, якщо ми не зможемо вносити хоча б 10-12 тонн органіки на гектар, то за п’ятнадцять років від знаменитих черкаських чорноземів не залишиться нічого. Ми безповоротно втратимо потенціал наших ґрунтів.
У питаннях власності землі я прихильник її вільного продажу. Бо інакше її буде розпродано за тіньовими схемами. Тому треба якнайскоріше прийняти земельний кадастр і створити земельний банк. Останнє необхідно, щоб сільськогосподарські товариства, які не в змозі зараз на рівних конкурувати на ринку землі, могли взяти кредити й викупити свої землі, залишившись на них господарями. Давайте повернемося до ідей Столипіна, до тієї реформи, яку він не встиг втілити в життя, – запропонував Володимир Лукич наприкінці розмови.
Влада має змусити себе поважати
Володимир Лук’янець переконаний, що позиція фракції, її деякі пропозиції можуть здатися непопулярними, хоч і обґрунтованими. Але, за його словами, влада має відповідати за все – на те вона й влада:
– Влада – не жінка, її не треба любити. Але вона має примусити себе поважати. Для цього є достатньо прав і можливостей, достатньо механізмів впливу на будь-яке підприємство.
При цьому пан Лук’янець підкреслює, що в політичному плані його фракція дотримується принципу співпраці з усіма політичними силами, вміючи досягати домовленостей з будь-яких питань:
– Ми повинні забути, що є представниками якоїсь партії. Ми всі – представники Черкащини і маємо керуватися її інтересами.КРИТИКА ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Хто і як рохкає, діставшись до корита?
«Місто», 06.02.2008, Чернігівська обл.
«Існуюче законодавство наразі не може забезпечити розвитку ринку землі».Нині в Україні справжній земельний бум. Питання виділення та продажу земельних ділянок дуже активно обговорюють і депутати всіх рівнів, а на сесії панує важка і напружена атмосфера. Чому виникає така велика кількість земельних проблем? Справа в тому, що 10 років ці ділянки були нікому не потрібні, а сьогодні, коли ціна на них зросла, відповідно збільшилася і кількість людей, зацікавлених у них. Більше того, аби людина брала ділянку лише під забудову, цих проблем було б у кілька разів менше.
Що принесе зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, як і хто проводитиме аукціони, наскільки прозорим може стати сам процес продажу і оренди землі? Це далеко не всі питання, якими переймаються не тільки депутати, а й певна категорія пересічних громадян. Запитань більше ніж відповідей, але всі сходяться на одному — існуюче законодавство наразі не може забезпечити розвитку ринку землі і не може чітко визначити юридично обґрунтованих земельних відносин. Спираючись на існуючі закони, прогнозуючи розвиток подій після введення нових, депутати обласної та міської рад ділилися думками про те, за яким сценарієм далі розвиватиметься ринок землі.
Олександр Шанойло, заступник голови облдержадміністрації:
— Наприкінці минулого року були внесені зміни до земельного законодавства, які передбачають виділення земельної ділянки в оренду або у власність шляхом проведення аукціонів. Але на даний час сама процедура їх проведення і відповідні дозволи на це тільки вирішуються. Тому виділення землі призупинено. Розглядаються лише питання, документи з яких нині у стадії оформлення. Я вважаю, що найближчим часом ми не отримаємо якихось пояснень і механізмів щодо врегулювання земельних відносин. Сьогодні ведеться активна робота щодо ефективного використання земель сільськогосподарського призначення. В нашій області понад 300 тисяч гектарів землі, яка до цього часу не оброблялася, і голова облдержадміністрації поставив завдання максимально залучити її до використання. З’являється чимало потенційних інвесторів, котрі бажають вкласти кошти в розвиток аграрного бізнесу. Серед них і місцеві сільгосппідприємства. Отже, на мою думку, ринок землі активно розвиватиметься, і для цього є всі передумови. Справді у Чернігові існує проблема з виділенням земельних ділянок на території міста, але все це можна вирішити узгодженістю дій між всіма органами влади. Не треба боятися, що у місто прийде потужний капітал. Це все одно неминуче станеться. Потрібно готуватися до цього і розробити пропозиції із залучення інвестора до передмістя Чернігова.
Олександр Сердюк, заступник міського голови:
— Земельні питання цікавлять всі господарські об’єкти міста, оскільки без них взагалі неможливий розвиток будь-якого бізнесу. Звідси і зіткнення інтересів різних бізнесменів. Всі земельні питання у Чернігові вирішуються винятково у законодавчому полі. На всі прокурорські протести ми надаємо чіткі відповіді, опираючись на пункти законів. Виконавча влада, яку я представляю, займається підготовкою документів з виділення земельних ділянок, а прийняття рішень —виключно у компетенції сесії міськради. Були поодинокі випадки, коли депутати не приймали їх, але зазвичай більшістю голосів питання вирішувалися позитивно. Завдяки цьому у місті активно розвивається бізнес і йде будівництво. Ажіотаж навколо проведення аукціонів і сподівання, що завдяки їм ми зробимо механізм продажу землі прозорим, мені нагадує події середини минулого сторіччя: щоб нагодувати країну, потрібно сіяти кукурудзу. Не врятувала нас така позиція, і аукціони не вирішать всіх питань. Нам обіцяють закони тільки за 2-3 місяці, а ніхто не говорить, скільки часу займе підготовка до впровадження. На мій погляд, закон не повинен говорити ”Тільки так!”. Чому ми обмежили конкурси? Питань більше ніж відповідей.
Володимир Лещенко, депутат облради:
— У Конституції України записано, що земля — це власність народу. Я взагалі не прихильник торгівлі земельними ділянками, краще було б надавати їх в оренду. Але наші органи виконавчої влади для наповнення доходної частини бюджету часто схиляються до продажу. Це не вихід. Для наповнення бюджету необхідно розвивати виробництво і економіку, а не продавати народне добро. Сьогодні сільськогосподарські землі не є об’єктом купівлі-продажу, але ряд політичних сил схиляються саме до такої перспективи. Ми можемо вскочити у халепу, аналогічну приватизації державного майна. Коли роздавали сертифікати, обіцяли, що ми будемо володіти фабриками і заводами, а що вийшло? Те ж саме станеться і з землею. Ми вивчали ситуацію у Менському районі, де 40% родючих земель не використовується. При виділенні земельних ділянок немало порушень і причина цього — суб’єктивізм вже на стадії підготовки документів. Бажаючі купити землю пропонують поліпшити соціальні умови життя мешканців населеного пункту. Наприклад, у двох селах Козелецького району за наділ землі столичні бізнесмени пообіцяли провести газ. Я не можу підтримати таку позицію. Якщо продавати землю, то робити це потрібно прозоро і на конкурсних умовах.
Володимир Ступак, депутат міськради:
— Земля — це найбільше багатство України, тому не дивно, що за право володіти нею йде така боротьба. При виділенні земельних ділянок багато порушень, зокрема у Чернігові. Наведу один красномовний факт. 21 листопада сесія міськради надала дозвіл ТОВ ”Єврокон Полісся” на виділення земельної ділянки 7,5 га по вулиці Савчука для проектування і будівництва багатоповерхівок за умови розроблення містобудівного обгрунтування. Мені не зрозуміло, чому надається цей дозвіл, адже генеральним планом такої забудови не передбачено. Це — рекреаційна зона і будувати там можна тільки у крайньому випадку. До того ж державне управління екології не надало погодження на матеріали проекту землеустрою. Але, незважаючи на це, виконком та управління архітектури вносять дане питання на сесію. Це і є яскравим прикладом розбазарювання та розкрадання землі. Без проведення громадських слухань ми не маємо права проводити подібні операції.
Людмила Павлінська, головний архітектор Чернігова (у відповідь В. Ступаку):
— Майданчик по вулиці Савчука передбачений генеральним планом міста, прийнятим ще у 2003 році. А щодо відсутності узгоджень, то я хотіла б запросити депутатів на прогулянку в цю зону. Ви зможете оглянути територію і зробити висновок, що вона собою являє.
Віктор Лазар, депутат обласної ради:
— У нашій країні поки що взагалі відсутній ринок землі, а коли він сформується, земля перестане бути предметом політики, стане товаром і на цьому всі розмови, суперечки та баталії закінчаться. За приклад може правити Польща, де на відведення земельної ділянки витрачається місяць, а у деяких країнах цей процес триває і того менше — 2 тижні. У нас питання може розглядатися рік. Це смішно. Коли вийде новий закон, в Україні з’являться мільйони лотів і ціна на землю впаде у кілька разів. Сьогодні ми повинні знищити середовище, де процвітає корупція і хабарництво, у тому числі і при вирішенні земельних питань. Щоб ліквідувати свинство, треба прибрати корито. Ми дали людям сертифікати, які підтверджують їх право на землю, але держава не дає можливості цією власністю розпоряджатися. Це ненормально!
В’ячеслав Лебідь, депутат міськради:
— Позитивний досвід розв’язання земельних проблем ми маємо не тільки за кордоном, а й в Україні. Взяти за приклад хоча б Чернівці. Там архітектура на підставі генерального плану розвитку міста визначає пріоритети, що і де необхідно будувати. Все це затверджується на сесії, яка дає необхідні розпорядження управлінню земельних ресурсів. Потому йде процедура узгодження та громадські слухання. Тільки після цього ділянка виставляється на аукціон для продажу чи передачі в оренду. Подібний механізм прозорий і унеможливлює різні махінації. У нас виникає безлад при вирішенні земельних питань через те, що виділення ділянок відбувається хаотично. Хтось угледів клаптик землі — вирішив збудувати там будинок. Це ненормальне явище і його потрібно позбутися.
Володимир Вінниченко, депутат міськради:
— Проблема полягає у простому дотриманні законодавства. Закони існують, і їх просто необхідно виконувати. Це зніме напругу і ажіотаж. Ігнорування їх у верхніх ешелонах влади проектується і на місцеві органи. Все доволі просто і логічно.
Микола Скок, депутат міськради:
— Навряд чи мільйони лотів врятують пограбування українських земель. На мою думку, продавати землю гріх. Я також не вважаю катастрофічними земельні проблеми, які виникають у нашому місті, їх розв’язують у звичайній робочій обстановці. Те, що зірвали пару сесій міськради, нічого не означає. Ми розглядали питання виділення земельних ділянок і будемо це робити надалі. Рецептів зняття напруги може існувати кілька, але потрібно виходити з того, що маємо на сьогоднішній день: є закон, є бажання і є наміри. Давайте цим і керуватися.
Анатолій Роговий, депутат міськради:
— У першу чергу на сесії міськради необхідно прийняти положення про надання земельних ділянок забудовникам. Сьогодні під будівництво виділяються землі забудовникам, які ні до будівництва, ні до фінансових структур ніякого стосунку не мають. Тобто, йде спекуляція. ВАТ ”Домобудівник” отримав лише мізерну кількість ділянок від наших потреб. Питання в тому, кому ми продаємо землю. Забудовнику? Мені, як підряднику вона потрібна на 8-9 місяців, поки йде будівництво, а далі вона переходить у власність мешканців будинку і міста. Ціна продажу з аукціону увійде у вартість квадратного метра житла, оскільки це затрати на саме будівництво. Тобто, наших жителів ми будемо карати їх же землею. Сьогодні необхідно прийняти 5-6 земельних законів, а поки що вирішувати питання на місцях. Депутати мають прийняти правила забудови та виділення земельних ділянок забудовникам, а для цього визначити матеріальну базу у фірми, що бере ділянку, і перелік збудованих ним об’єктів у місті. Я не сказав би, що земельні питання у Чернігові розглядаються прозоро. Я, наприклад, як депутат не знаю і половини організацій, яким виділяються землі, як не знаю і того, хто стоїть за ними. Тож до прозорості нам далеко.
Іван Донець, депутат міськради:
— У стінах влади сьогодні чимало тих, хто був і раніше. Вони продовжують грабувати державу. Нам ніхто не може дати чіткої відповіді: що можна зробити для врегулювання земельних відносин і як діяти далі? Ми не маємо прозорих механізмів, не знаємо людей, які лобіюють земельні питання, а влада не може навести в цьому порядок. Колега говорив про виділення землі по вулиці Савчука під забудову незрозуміло якій структурі і без необхідних погоджень, а головний архітектор, в свою чергу, про безлад на даній території. Хто повинен розібратися? Про який продаж взагалі може йти мова у даному випадку? Чіткої відповіді на ці та інші питання я поки щоне отримав.
В’ячеслав Швед, радник голови облдержадміністрації:
— Минулого року в області почалися певні процеси, пов’язані з розвитком ринкових відносин. Щодо аукціонів, то їх мають проводити незалежні люди, і вся інформація оприлюднюватися у ЗМІ. При розгляді земельних питань обов’язково повинен бути конкурентний фактор. Хоча залишається невирішеною низка питань. У Чернігівському районі було продано кілька земельних ділянок, але у більшості випадків ми зіштовхнулися з проблемою щодо права оформлення. Ми не мали на це відповідної ліцензії. Тобто, якщо найближчим часом питання врегульовані не будуть, говорити про чесну, конкурентну і прозору процедуру неможливо. На мою думку, серйозні зрушення відбудуться приблизно за два місяці.
Анатолій Богуш, депутат обласної ради:
— Вся проблема вирішення земельних питань полягає у відсутності не тільки прозорих механізмів, а й політичної волі у депутатів і у влади загалом. Тільки чітко прописані законом положення допоможуть нам діяти на благо громади і не розбазарювати народне багатство — землю.
Віктор Бережний, депутат міськради:
— На комісії з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин, яку я очолюю, завжди розглядається чимало питань, більшість з яких не викликають нарікань та не призводять до дискусій. Прецеденти виникають винятково при розгляді питань про виділення ділянок під будівництво або проект відведення юридичним особам. Хоча і їх не можна назвати масовим явищем. У роботі комісії беруть участь головний архітектор та начальник управління земельних ресурсів, які дають відповіді на запитання, що виникають. Ми ретельно розглядаємо всі заяви, які надходять до міської ради про виділення земельних ділянок, перевіряємо їх, з’ясовуємо призначення і тільки потім передаємо свої рекомендації сесії. Лише вона приймає остаточне рішення. І щодо забудовників. Є державна програма про будівництво соціального житла. Президент пропонує не дешеві кредити, а 30% дотації при купівлі квартири. Забудовнику ж земельні ділянки повинні надаватися безкоштовно. Я не знаю, наскільки прозорими зроблять земельні питання аукціони, чи вистачить у місті інвесторів, щоб конкурувати із сторонніми бажаючими вкладати кошти, і чи будуть брати участь у цьому процесі забудовники. Поспіхом говорити про це я б не став.
Олег Шеремет, депутат міськради:
— Безлад у земельних питаннях я розділив би на дві складові: політика і бізнес. Дерибан розпочався під час передвиборної кампанії і, на жаль, досі не закінчився, тому що деяким політичним силам ситуація з постійними виборами необхідна для реалізації своїх планів. Саму землю слід розрізняти: земля територіальної громади в особі органів місцевого самоврядування і земля державних органів. Уряд уже запланував, і про це сказано у бюджеті, продавати землю територіальних громад. У нас в країні справді немає політичної волі. Минула Верховна Рада розглядала проекти законів, які б вплинули на розвиток земельного кодексу. Фактично вони розблокували б питання продажу і операцій із землею взагалі. Але новий парламент їх відхилив. Я прогнозую, що найближчим часом ці закони прийняті не будуть. Адже Кабміном у бюджеті на цей рік передбачено, що проводити земельні торги повинні підприємства із спеціальною ліцензією. А таких підприємств поки що не існує. На сьогодні ринок землі єдиний, де можна заробити гроші. Уряд бачить, що, продавши землю, можна отримати на певний час гроші і потім розрахуватися за свої соціальні проекти. Ми поки що не можемо говорити про аукціони без законодавчого підгрунтя. Добропорядний західний інвестор не прийде на наші аукціони, які не мають правового поля. А тим часом міська рада продовжуватиме розглядати земельні питання, оскільки повинна це робити винятково в межах своїх повноважень.
Олександр Мельник, депутат міськради:
— Хотів би зазначити, що для Чернігівщини і Чернігова земельне питання вже з величезною бородою. В чому ж його суть? Ще відомий класик Карл Маркс говорив, що земля є унікальним економічним ресурсом, і з цього потрібно виходити. Чи вірить хтось, що комусь у нашому місті безкоштовно надається земля в оренду? Навряд. Хочу нагадати слова одного з моїх політичних опонентів, що земля на Седнівській коштує 20 тис. доларів за сотку. За одну сесію роздають кілька гектарів. От і порахуйте. А кому це вигідно? Деякі місцеві політики дуже часто говорять: “Не треба переносити велику політику на наш місцевий рівень”. На що хочеться відповісти: вона вже давно тут. У міській раді створена більшість, яка впливає на остаточний результат при розв’язанні питання. Чи можемо ми вплинути на цей процес? Ми намагалися блокувати прийняття рішень на користь громади. Виникають кілька „чому”. Чому не друкують оголошення у місцевій пресі про продаж земельної ділянки? На мій погляд, це не безлад, а організовані дії.
Віктор Демшевський, депутат міськради:
— У безладі винні депутати. Минулого року було розроблено систему розгляду питань на сесії, але її не прийняли. Відповідальні за це сьогодні саме депутати. Навести порядок у земельних питаннях можна за прикладом Білорусі. Там виділяється ділянка на певний термін. Якщо власник не здійснює там необхідних робіт, комісія забирає цю ділянку з усіма будівлями, оцінює її, виплачує кошти вже колишньому власнику і виставляє землю на аукціон. Хто на торгах буде переможцем? Той, у кого більше коштів.
Дмитро Попов, депутат міськради:
— Справді, я згоден з думкою про свиней і корито. Я хочу сказати людям, щоб вони не очікували на ілюзії: коли добираються до корита, то рохкають всі однаково, незалежно від кольору прапора, який майорить над цим коритом. Це притаманно не тільки Чернігову, а й усій Україні. Ми поки що не знаємо, як себе поводити, тому і нервуємо. Якщо депутат працює за існуючою системою — його звинувачують у дерибані. До слова сказати, інколи заслужено. Якщо ж він відмовляється і чекає на нове законодавство — говорять, що гальмує процес. Альтернативні варіанти існують, над ними необхідно тільки працювати.ЕКОНОМІКА
Українським господарствам потрібна програма адаптації до Світової організації торгівлі
Надія Тульчинська, «Нова Доба», 12.02.2008, Черкаська обл.
Народний депутат України Микола Томенко та голова Черкаської облради Володимир Гресь – про функціонування України в рамках СОТ.Наскільки господарський комплекс України готовий до функціонування в жорстких рамках СОТ? Це було темою робочої поїздки в Умань та Уманський район 9 лютого нинішнього року депутата Верховної Ради, члена фракції БЮТу Миколи Томенка та голови Черкаської облради Володимира Греся.
Завітавши на Уманський тепличний комбінат, гості ознайомилися з одним із найбільших та найсучасніших господарств в Україні. За обсягом виробництва продукції уманські тепличники посідають третє місце в Україні. Так, торік на ринки України та за кордон було поставлено 111 тис т продукції торговельної марки „3 грядки” – тобто виробленої на УТК. Під час екскурсії генеральний директор ПОСП „Уманський тепличний комбінат”, депутат Уманської райради М.Гордій продемонстрував гостям чимало нових технологій, запозичених у Голландії, Польщі та інших державах західної Європи й успішно запроваджених на УТК. Він підкреслив, що підприємство постійно реконструюється і розбудовується: в Умані теплиці займають 23 га земельних площ, торік у Тальному стала до ладу теплиця площею 10 га. На підприємстві в Умані працює понад 600 уманчан, середня зарплата торік становила 1800 грн. Особливо старанні тепличниці заробляли по 2-3 тис грн на місяць.
Повертаючись до теми СОТ, Микола Томенко зазначив, що українські політики і фахівці економісти найближчим часом повинні розробити спеціальні програми адаптації до умов праці в СОТ усіх галузей економіки нашої держави. Особливо сільського господарства. І заявив, якщо таких програм до дати голосування за вступ до СОТ не буде, то ні він сам, ні політична сила БЮТу у ВР голосувати за вступ до СОТ не будуть.
Позиція голови Черкаської обласної ради Володимира Греся виявилася набагато оптимістичнішою. На його думку СОТ має остерігатися українського товаровиробника та його високоякісної продукції, а не навпаки. Зокрема УТК та ще ряд підприємств Черкащини готові успішно конкурувати зі світовими товаровиробниками.
За програмою візиту гості ознайомилися з процесом реконструкції шкільного приміщення Дмитрушківської сільської школи, яка проводиться за рахунок коштів Українського фонду соціальних інвестицій, спілкувалися з викладачами Уманського державного аграрного університету.Волинь може залишитися без газу. Адже його виділятимуть лише по передоплаті.
Олексій Дудич, «Волинь», 07.02.2008, Волинська обл.
Як ніколи проблема газопостачання на Волині стає актуальною.Офіційний початок опалювального сезону для Волині залишився у далекому минулому — два місяці зими вже позаду, однак гарантії, що в кожній волинській домівці буде тепло та затишно, досі нема. Із столиці нас вкотре лякають відключенням газу, але більшість як чиновників, так і жителів області навіть не уявляють, що таке взагалі можливе. До повідомлень з новин, що десь в Україні мерзнуть люди, ми вже якось звикли — тож там мерзнуть, а тут — область із європейським обласним центром. Тим часом заборгованість населення за газ уперто не зменшується, а ліміти виділеного для підприємств теплокомуненергетики газу від ДК «Газ України» уже давно закінчились. На придбання нових обсягів газу коштів немає — бо ще за старі не розрахувались. Сьогоднішній рівень розрахунків за блакитне паливо катастрофічно низький. Своєрідний рекорд на Волині встановила бюджетна сфера, яка розрахувалась за газ (станом на кінець січня) лише на 9 відсотків. Виправдовуючись, бюджетники нарікають на бюрократичну тяганину, мовляв, гроші ніби виділені, але в казначействі їх ще нема.
Населення області, за даними із офіційного сайта ДК «Газ України», заборгувало за блакитне паливо більше 10 мільйонів гривень, розрахувавшись лише на 40 відсотків. Цими днями навіть Голова Верховної Ради висловив припущення, що через низький рівень розрахунків та здорожчання газу доцільно було б взагалі припинити газифікацію сільської місцевості, мовляв, треба інші джерела енергії шукати. А де ж їх шукати, якщо при масовому переході на альтернативні джерела палива останні вмить стануть дефіцитом і подорожчають.
Тим часом, окрім теплих радіаторів, волинян гріє думка про те, що уряд погасить борги по комунпослугах за рахунок знецінених вкладів Ощадбанку. Та поки це лише обіцянки. А ось умови ДК «Газ України» — це гірка правда. І на погоду сподіватися не варто, вона, як завжди, непередбачувана. Як мовиться: «Синоптики помиляються один раз, але щодня». Слава Богу, що й так нема морозів. Бо було б непереливки.
— Низький відсоток платежів не дає можливості розраховуватись за газ в тому обсязі, який вимагають у Києві. Може трапитись так, що вже найближчими днями ми не зможемо подати в область чи на окремі об'єкти газ. Я боюся за наслідки, — ділиться голова правління ВАТ «Волиньгаз» Мирослав Коротя.
На жаль, ані «Волиньгаз», ані волинська філія «Газу України», ані інша місцева структура не має жодного впливу на цей процес. Рішення про обмеження постачання газу ухвалюють у Києві і трапитись це може з дня на день. Відповідальність за наслідки, з юридичної точки зору, несуть самі боржники, а місцева влада має лише опосередковане відношення до забезпечення жителів теплом.
Минулої п'ятниці служби ВАТ «Волиньгаз» попередили усі підприємства теплокомуненерго області: не розрахуєтесь за січень, у лютому вже не буде чим грітися.
Страшно подумати, яка доля чекає дитячі садочки, школи та лікарні, які не мають власних котелень, а повністю опалюються котельнями житлових масивів. Якщо вентиль на трубі перекриють за мінусової температури, це буде повний крах для систем опалення.
Про загрозливість ситуації та найбільших боржників серед підприємств теплокомуненергетики газовики поінформували голову облдержадміністрації Миколу Романюка. Цифри вражають. Найбільші проблеми з балансом газу в області має енергетична компанія «Луцьктеплоенерго», що опалює 33 та 40 квартали обласного центру. Маючи ліміт газу у січні в межах 1100 тисяч кубометрів, підприємству вдалось його перебрати більш як у п'ять разів.
Мережі централізованого опалення Волині сьогодні перебувають на межі повного колапсу. Складається враження, що їх керівники не дають собі звіту і не замислюються, чим то все може скінчитись. Щоб обігріти квартири у лютому, треба сплатити старі борги, потім необхідно домовитись із ДК «Газ України» про планові обсяги газу і авансом за них розрахуватись. А як же вони це зроблять, якщо за січень розрахувались лише на 20-25 відсотків?
Управління «Львівтрансгазу» готове знижувати тиск на газорозподільних станціях області. ВАТ «Волиньгаз» у свою чергу, отримавши чітке розпорядження від'єднувати неплатників від газової труби, опинилось між молотом і наковальнею та змушене виконувати вказівки зверху. Тому без газу можуть лишитись не тільки окремі користувачі, а й цілі населені пункти.
Найсвіжіші рішення столичних високопосадовців не містять оптимізму: ліміти газу на лютий наша область отримала в мізерній кількості, лише на тому рівні, на якому розрахувалась за використаний газ у попередньому. Тому й залишається замкнуте коло взаємопов'язаних проблем. Чому не працює котел чи котельня? Бо нема тиску. Чому немає тиску? Бо недостатньо газу для області в цілому. А чому недостатньо газу? Бо неможливо дати більше, оскільки за нього ніхто не заплатив.
Тим часом, практика від'єднання побутових споживачів від газопостачання не нова для Волині. Невтішна статистика від «Волиньгазу» свідчить, що більше 3 тисяч волинян зустріли новий 2007 рік без газу в оселі через те, що невчасно за нього розрахувались. Слід очікувати, що найближчим часом ця цифра значно збільшиться і не лише за рахунок окремих будинків, а цілих житлових кварталів та міст, як це вже сталось у кількох областях східної України.
Нині чи не єдиною гарантією надійного надходження «блакитного палива» в мережі газопроводів є лише повна передоплата його вартості. Тому постає питання — чи варто випробовувати долю? Тим паче, що виклик і попередження нам вже зробили. Нещаслива доля Алчевська може не обійти стороною й Волині. Займаючи призові місця в кінці списків з розрахунку за спожитий газ, ми прирікаємо наших дітей на замерзання в квартирах, школах, дитячих дошкільних закладах. Як ніколи стає актуальним, хоча дещо заїждженим, гасло: платить кожен, виграють усі.
http://www.volyn.com.ua/?rub=2&article=0&arch=750СКАНДАЛИ
Ужгород захопили озброєні силовики...
«RIONEWS», 08.02.2008, Закарпатська обл.
Спроба знищити роботу органів місцевого самоврядування в Ужгороді.Балогівці таки нацькували своїх псів на ужгородців. У найгірших традиціях медведчуківщини силовики захопили приміщення Ужгородської мерії. Гарні учні есдеківської школи терору, балогівці дали наказ знищити в Ужгороді самоврядування і встановити в місті «барвисту» владу.
Підім’явши під себе майже всю область, балогівці ніяк не могли здобути Ужгород. Останнім часом вони не тільки виливали купу бруду на ужгородську владу, а й фактично блокували будь-які позитивні рішення для Ужгорода. Пробалогівька обласна влада грубо ігнорувала прохання обласного центру допомогти профінансувати деякі проекти, потрібні для життєдіяльності міста, а також ламала вщент усі потуги міста провести корисні інвестиційні проекти на благо ужгородців.
Балогівці не мають наміру пояснювати людям, чому в їхньому рідному Мукачеві не проводяться вибори мера після того, як Петьовка покинув мукачівців і пішов до Верховної Ради. Вони так само не мають наміру пояснювати, чому в їхньому місті можуть робити бізнес тільки «наближені до тіла». Вони так само не пояснили людям, яким чином забирають під себе профспілкове майно та підгрібають під свій клан сотні гектарів державної землі. А от Ужгород був для них скалкою в оці.
Саме балогівці вигадали міф про «дерибан ужгородських земель», при цьому замовчували той факт, що за нової влади ужгородська земля в приватне користування не дається, а встановлена плата за землю, що дало місту змогу поповнити бюджет на мільйони гривень.
Балогівці не давали змоги розвиватися Ужгороду, а тепер ще й вирішили захопити місто силовим методом. Для цього вони посадили в крісла силовиків таких людей, які в жодному разі не чіпатимуть інтереси балогівського клану, а навпаки — вірно служитимуть на благо встановлення в Ужгороді балогівської влади.
Одне запитання, як країна з такими диктаторськими замашками прагне йти в демократичну Європу?...
Хроніка подій
Візит до обласного центру Закарпаття президентського секретаря, який представив особовому складу УСБУ нового начальника Рахівського, дивним чином збігся в часі з сигналом аноніма про нібито заміновану міську раду та поспішне взяття мерії в облогу озброєними людьми у бронежилетах.
Перший день облоги
У середу, 6 лютого, саме напередодні сонячного затемнення з запізненням через погоду в аеропорту приземлився літак президентського секретаря. Представлення Рахівського відбулося опівдні, а вже за кілька годин досить темна ситуація почала розгортатися і довкола Ужгородської мерії. Через перекриття без будь-яких пояснень вул. Боженка та вул. Уральської (довкола мерії) лаялися водії. Людей на площу Поштову не пропускали працівники міськвідділу міліції, які стояли по двоє по всьому периметру площі та поза будівлею міської ради. Заборону будь-кому потикатися сюди пояснювали необхідністю забезпечити безпеку людей. На Поштову підігнали автомобіль МНС.
Поки міліціянти берегли таємницю, прес-секретар міського голови Олег Подебрій повідомив, що міліціонери почали шукати вибухівку. За словами речника, робилося це чомусь без представника мерії. Звісно, правоохоронці міни не знайшли, а ось чи знайшли те, що шукали, залишалося невідомим. Тільки близько 17.00 міліція зняла облогу навколо мерії й начальник міськвідділу міліції Василь Понзель зробив заяву для ЗМІ. За словами начальника, міліція отримала сигнал про те, що приміщення міської мерії заміноване, з чергової частини УСБУ. «Відтак я особисто, мої заступники, посилена оперативно-слідча група виїхали сюди, заблокували підходи, щоб унеможливити травматизм, евакуювали працівників, які були на робочих місцях. Після цього ми викликали піротехніків, вибухотехніків, кінолога, спеціаліста-хіміка з метою виявлення вибухових предметів, можливої «хімії», ртуті тощо», — сказав Василь Понзель і додав, що наразі чекають ще одного спеціаліста, який має приїхати з Тячівщини, і тому міліція залишатиметься в мерії.
Таким чином, міліціянти і не думали покидати приміщення міськради, а чим вони там займалися, можна було тільки здогадуватися. Робота міської влади була повністю паралізована, що може призвести до складних наслідків для міста. На думку речника Олега Подебрія, вся метушня навколо мерії є провокацією правоохоронних структур, міліції, прокуратури і безпекарів, спрямованою виключно на дискредитацію міської влади. «Хоча ми перевірили, що двері на даний момент зачинені, немає жодних гарантій, — це моя точка зору, — що не були підкинуті компромати або вилучені окремі документи, які можна використати на створення негативного резонансу в місті, — сказав речник. — Хочу повідомити таке: хоча працівники міліції твердять про забезпечення евакуації працівників міської ради, на момент дзвінка в УСБУ (о 14.50) їх у міськраді не було через заходи дезінфекції, які на цей час тут проводилися. Днями наша міліція з такою ж оперативністю відреагувала на анонімний дзвінок і кинулася арештовувати представників КП «Уж-тепло», які встановлювали лічильники. А чи так спритно вони реагують на дзвінки від громадян, яких спіткало лихо? »
Другий день облоги
Наступного дня, в четвер 7 лютого, Ужгородська мерія все ще залишалася в облозі. Міського голову Сергія Ратушняка у приміщення не пропустили, трьом міліціонерам вдалося відтіснити його до дверей. Стало відомо про призначення нового прокурора міста Ужгорода, якому дано одновекторну і вузьку вказівку... (В обласній прокуратурі відмовилися надати офіційні коментарі як стосовно нового прокурора, так і стосовно попереднього). Згодом правоохоронці, які нібито так ретельно шукали вибухівку, виламали двері кабінетів міського голови і двох відділів міської ради, замість пошуків вибухівки, ртуті чи іншої небезпеки почали виносити... документи. У цей час на прес-конференції депутат Верховної Ради України Геннадій Москаль, який приїхав на Закарпаття розбудовувати ГО «Народна самооборона», що не має фіксованого членства, а відтак самостійне і незалежне від «Нашої України», запевнив, що про ситуацію в міській раді йому достеменно невідомо й пообіцяв, якщо йтиметься про порушення Закону «Про місцеве самоврядування», порушити питання в парламенті.
Під вечір, коли мерією походжали тільки озброєні люди у бронежилетах (все ще шукали «міни» чи, може... потруєних тарганів?..) міські депутати були змушені екстрено провести сесію на східцях мерії і звернутися до ОБСЄ, Ради Європи, посольств європейських держав та США, керівництва держави. У зверненні, зокрема, йдеться: «Ми, депутати Ужгородської міської ради 5-го скликання, обурені свавіллям та беззаконням із боку правоохоронних органів міста та області, спрямованими на повну дискредитацію міської влади. Події 6—7 лютого 2008 року з озброєним захопленням міської ратуші з боку правоохоронних органів свідчать про виключно замовний характер дій владних органів Закарпатської області. Без будь-яких пояснень не допускаються в приміщення мерії Ужгородський міський голова, депутати Ужгородської міської та Закарпатської обласної рад, працівники виконавчих органів міськради, громадяни міста, що унеможливлює нормальне вирішення питань життєдіяльності обласного центру. Жоден із працівників міськради нині не застрахований від того, що в їх службових приміщеннях не будуть виявлені підкинуті наркотики, зброя чи помічені грошові купюри з метою дискредитації міської влади. Вважаємо, що ці протиправні дії інспіровані керівництвом Закарпатської обласної державної адміністрації за прямої вказівки Секретаріату Президента України через принципову позицію Ужгородського міського голови та депутатського корпусу у відстоюванні законних прав та інтересів територіальної громади м. Ужгорода. Правоохоронні органи в черговий раз виступили знаряддям у руках нечесних ділків від політики.
Ужгородська міська влада протягом 2006 —2008 років неодноразово зверталася до органів прокуратури міста, міського відділу міліції, до правоохоронних органів вищих рівнів з проханням посприяти нормальному функціонуванню об’єктів життєдіяльності міста, на що з їх сторони не було ніякої реакції, а натомість — систематична бездіяльність, ігнорування рішень міської ради та виконкому.
Практика протиправних дій правоохоронних органів міста та області свідчить про грубе порушення та нехтування Конституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про органи місцевого самоврядування», а головне — прав і свобод людини та громадянина».
Тридцять членів міського депутатського корпусу під час сесії просто неба висловили недовіру керівництву Закарпатської обласної державної адміністрації (О. О. Гаваші), а також виступили з вимогою негайно припинити протиправні дії правоохоронних органів міста; депутати вимагають негайної відставки начальника Ужгородського міського відділу УМВС України в Закарпатській області (В. Й. Понзель), в. о. прокурора м. Ужгорода (В. В. Черничко) та прокурора Закарпатської області (Ю. Ю. Бенца), начальника УСБУ в Закарпатській області (Ю. В. Рахівський). Міські депутати вимагають створення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для розслідування подій, які сталися в місті Ужгороді, та негайного скликання засідання Ради національної безпеки і оборони України щодо незаконних дій правоохоронних органів у обласному центрі.
Представники всіх політичних партій одностайно відгукнулися на заклик мера й підтримали заяву про припинення безчинств, які творяться в обласному центрі. Важко нині прогнозувати щось достеменно, але очевидним є те, що на депутатів чинитиметься тиск. «Особливо це стосується «нашоукраїнців», — вважає депутат міської ради від фракції БЮТ Павло Федака. — Від них будуть вимагати відкликати підписи під зверненням, робити якісь заяви, шукати слабку ланку, щоб розбити моноліт депутатського корпусу. Є інформація, що вже розпочато прослуховування телефонів та зовнішнє спостереження за міським головою Сергієм Ратушняком і окремими депутатами з метою компрометування, а також тиску на членів їхніх родин». На переконання п. Федаки, заява Ужгородської «Батьківщини» про збір підписів для проведення референдуму про недовіру міському голові — це чистісінька провокація, вчинена в той момент, коли над обласним центром нависла загроза олігархічної окупації, коли прем’єр Тимошенко вступила у відкритий конфлікт із кумівськими кримінальними кланами, і в цій боротьбі їй потрібна підтримка такої постаті, як мер Ужгорода Сергій Ратушняк, а фракція БЮТ в Ужгородській міській раді підтримувала й буде підтримувати міського голову, які би провокації проти нього не чинилися.
Крім того, зі зверненням до силових структур Закарпаття про поновлення Конституції та припинення безчинства стосовно органів місцевого самоврядування й забезпечення нормальної роботи Ужгородської міської ради звернулися депутати Закарпатської обласної ради фракції «Народна» та фракції БЮТ.
Третій день облоги
Станом на 8 лютого ситуація не змінилася. Мерія залишалася заблокованою людьми в міліцейських мундирах. Силовики нарешті визнали, що проводять виймання документів по одній із кримінальних справ, порушеній торік. Вигадка про мінування остаточно луснула, мов бульбашка на воді. Пригадується, як колись, за есдеків, міліція вривалася в Мукачівську мерію і балогівці горланили на весь світ, що такого не було при жодних режимах. А нині чи не вони ж тиснуть на Ужгород ще грубішими методами, блокуючи роботу міської влади?
До Ужгорода у п’ятницю прибула група депутатів Верховної Ради. На думку народного депутата Валерія Баранова, який приїхав для вивчення ситуації в Ужгороді, «обласна держадміністрація зайняла невірну позицію, оскільки за три дні не зуміла розблокувати роботу органу місцевого самоврядування». І це вже тенденція, коли місто просто блокується областю. Обласна влада відмовляє Ужгороду в допомозі при фінансуванні необхідних для ужгородців проектів, а натомість блокує все, що може принести зиск обласному центру. Особливо дивуватися не доводиться, адже Ужгород залишається останнім бастіоном, непідвладним барвистому клану.
http://rionews.com.ua/statjag.php?id=11577&rubrika=25ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
Мазут и ныне там...
Евгения Королева, «Крымское время», 09.02.2008
Выбросы мазута, зафиксированные в Керченском проливе, могут достигнуть глобальных масштабов.Крымские экологи бьют тревогу: приближается весна, а вместе с повышением температуры начнет всплывать мазут, разлившийся во время шторма 11 ноября прошлого года и до поры до времени осевший на дне Черного моря.
Неожиданно теплая для зимы погода и небольшой шторм в ночь с 4 на 5 февраля уже вызвали выбросы мазута, зафиксированные в Керченском проливе, сообщил на пресс-конференции в Симферополе президент Крымской академии наук профессор Виктор Тарасенко (на фото). Полоса практически сплошного загрязнения пляжей достигает семи километров — от мыса Акра до мыса Такил. Ученый уверяет: это только начало.
— Лужи мазута на берегу, насыщенные нефтепродутами водоросли и песок, полосы нефтяной пленки в прибрежной зоне — вот что мы видим сегодня, — рассказывает Виктор Сергеевич. — Там, где свободному накату волн препятствовали высокие берега, небольшие мысы или каменные развалы, интенсивность мазутного загрязнения еще больше.
На берегу обнаружены целые колонии мертвых медуз и десятки тушек бакланов. Рыбаки сушат весла: «Упаси бог попасть сетью в мазут. После этого ее можно только выбросить. Да и какой улов может быть в таком грязном море?» Учитывая, что на улице по-прежнему высокая температура воздуха, прецедент может повториться в любой момент.
Несмотря на то, что ситуация сложилась тревожная, ученые уверяют, что эту экологическую проблему можно решить. Главное — незамедлительно принять конкретные меры: организовать постоянный экомониторинг Керченского пролива и предпроливья, вывоз и утилизацию уже собранных нескольких тысяч тонн песчано-мазутной смеси, которая в данный момент просто лежит в мешках на берегу, создать наблюдательные посты для контроля за ситуацией, отслеживать и предупреждать новые выбросы мазута, использовать современные средства обезвреживания мазута и нефтепродуктов (биосорбент и др.). Украинскими учеными сконструирована и изготовлена опытная установка по распылению сорбента на загрязненной акватории с морских судов. Только комплексная реализация этих мероприятий, считает Тарасенко, позволит очистить Черное море от мазута.
— Но решать эту серьезную техническую и экологическую задачу должны все-таки госструктуры, обладающие необходимыми финансовыми средствами, а также организационными и нормативно-правовыми возможностями, — подчеркивает Виктор Сергеевич.
Но сейчас, как утверждает крымский ученый, власть отказывается принимать необходимые меры, мотивируя это тем, что проблемы... просто не существует.
— Министр курортов и туризма АРК, с молчаливого согласия более высоких руководителей автономии, заявляет об отсутствии каких-либо причин для волнения о предстоящем курортном сезоне в связи с катастрофой, — рассказывает Тарасенко. — И это происходит в то время, когда нужна методическая серьезная работа по ликвидации ужасных последствий прошлогоднего шторма.
http://time4news.org/index.php?option=com_content&task=view&id=2261&Itemid=31ВІДРОДЖЕННЯ ДУХОВНОСТІ
Володимир Яворівський: «Світові ми цікаві нашою українською культурою»
Богдан Сушинський, «Одеські вісті», 12.02.2008
На прес-конференції народного депутата В. Яворівського – про становище сучасної української культури.«Україна – зона культурного лиха» – під таким гаслом відбулася 30 січня в Одеському обласному центрі української культури прес-конференція голови Національної спілки письменників України (НСПУ), голови комітету Верховної Ради з питань культури та духовності Володимира Яворівського.
Сьогодні ми подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента, написані під враженням від цієї прес-конференції та від розмови з Володимиром Яворівським.
Передусім слід сказати, що прес-конференція з такою тривожною і, по суті, трагічною констатацією: “Україна – зона культурного лиха” має свою передісторію. Річ у тім, що ще 30 листопада в Києві відбулися перші надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”, в яких взяло участь 679 делегатів з усіх областей України. Факти, якими оперували ці делегати, з усією можливою очевидністю засвідчували, що і на регіональних рівнях, і на рівні всеукраїнському становище наших закладів культури, наших історико-культурних пам’яток, музеїв, кіномистецтва та книговидання, наших навчальних закладів, які готують фахівців з культури, справді вкрай важке, як важким є і саме буття сучасного митця та працівника культури.
З цього приводу Надзвичайні збори ухвалили “Резолюцію” та “Звернення до української і світової громадськості”, якими вони зверталися також і до Президента, Верховної Ради та уряду України, привертаючи їх увагу до становища сучасної української культури, становища українського митця, українського інтелігента. Отож і прес-конференція, яка відбувалася в Одеському українському центрі, теж проходила під впливом проблем, порушуваних на Надзвичайних зборах української культурно-мистецької інтелігенції.
А розмову з Володимиром Яворівським я починав із того, що близьке і що болить нам обом, як і тисячам інших літераторів, книговидавців, бібліотекарів та книгорозповсюджувачів: зі стану українського книговидання, а отже, й української літератури, українського письменства.
В одному з інтерв’ю, які В. Яворівський давав з нагоди свого недавнього 65-річчя, на запитання, чи багато книжок видають нині члени Спілки письменників, він відповів: “Мало, тому що видавництво “Український письменник” розікрали. З півтора мільйонів гривень, які виділяють Спілці письменників, половина йде на... Шевченківські свята. В усіх областях є організації письменників, отож треба утримувати голову та відповідального секретаря (додам, що в більшості областей – ще й літконсультанта – Б.С.). На книговидання держава виділила 21 млн гривень, але грошима цими розпоряджається телерадіокомітет. Видавництво “Український письменник” їх не бачить. Всього в Спілці 1700 письменників. Середній вік літераторів – 42 роки. Найстаріший – 90-літній Олекса Ющенко з села Хоружівки Сумської області. Він пише спогади про Малишка, Рильського і Тичину. На гонорари теж ніхто не живе. Колись за роман платили 45 тисяч карбованців. “Волга” коштувала 12 тисяч, а “жигулі” – шість”.
Вже навіть такого коротенького, лаконічного звіту перед читачами та літераторами досить, щоб зрозуміти, що справи в цьому виді культури справді перебувають “у зоні лиха”. Проте я звернув увагу голови Спілки на один цікавий парадокс. Так, письменникові-професіоналу видаватися у нас важко. Але неправі ті, хто вважає, що книговидання у нас в занепаді. Навпаки, за всю історію свого існування Україна не знала такого книговидавничого буму. Раніше, скажімо, на весь південь України, точніше, на п’ять областей: Одеську, Миколаївську, Херсонську, Вінницьку та Кіровоградську, існувало одне-єдине видавництво. Причому автор з цієї зони не мав права подавати рукописи, наприклад, до донецького, дніпропетровського чи львівського видавництва. Він був “приписаний” до свого зонального. А тепер майже всі районні типографії взяли собі державні ліцензії на книговидання. Не кажучи вже про те, що в кожному обласному центрі з’явилося щонайменше два десятки видавництв.
Причому що вражає. Якщо ви не маєте належної кількості фахівців-медиків, вам ніколи не дозволять відкривати медичний заклад. А ось видаючи районним типографіям ліцензії та міжнародні номери ISBN, ніхто не цікавиться, а чи має ця типографія в штаті фахових редакторів, коректорів, оформлювачів та поліграфістів. Зараз ці районні та міські типографії продуктують десятки тисяч (це без будь-якого перебільшення) книжок, рукописи яких ніхто не читав, не редагував і не корегував. Більшість із них написана безнадійним “суржиком”, і Пегас копитом по них, ясна річ, не ступав. Свого часу я вже ввів у літературознавство навіть спеціальний термін – “літературне самогоноваріння”.
– Я абсолютно згоден з тим, – говорить Володимир Яворівський, – що нам слід переглянути всю політику видачі ліцензій на видавничу діяльність. Потік цього низькопробного “чтива” – причому низькопробного і з погляду своєї художності, і з погляду поліграфії, – стає все загрозливішим. На книжкових полицях з’являється безліч так званих творів, які взагалі не повинні були б побачити світ у вигляді книжок. Звичайно, ми не повинні повертатися до тих часів, коли існувало одне видавництво на кілька областей, і коли панувала цензура. Але ж якийсь професійний відбір, якась робота над твором повинні вестися! Повинна існувати експертна оцінка цих видавництв. Та й взагалі, у нас в культурі відбуваються дивовижні речі. Наприклад, у віданні Міністерства культури у нас є десять вищих навчальних закладів, які готують фахівців для культури. Але на університет, очолюваний “співаючим ректором” М. Поплавським, який готує перукарів і ще когось там, виділено було 102 млн. державних коштів, а на інші 9 вузів лише – вдумайтесь – 148 млн. Це ж якої такої логіки слід дотримуватися, аби так розподіляти бюджетні кошти? Виявляється, що величезна сума державних коштів іде на несмак, який пропагує і сам Поплавський і, на жаль, діти, які в нього навчаються. Звичайно ж, ми в депутатській комісії робитимемо все можливе, щоб подібних речей більше не відбувалося, цього року 40 млн. грн. нам вже вдалося перерозподілити.
А як збагнути таке співвідношення, коли в 2007 році на культуру у нас в державі виділено було 869 млн. грн., а на утримання в’язниць – 1,3 мільярда?! І якої логіки дотримуються оті володарі державних коштів, які на рік планують проведення в Україні 4 міжнародних конкурсів гітаристів? А це ж безліч коштів. Навіть цілковито “загітаризована” Іспанія – і та не може дозволити собі такого. А що ж лишається на проведення конкурсів та фестивалів національного, народного мистецтва? Чому, скажімо, не заплановано жодного конкурсу чи фестивалю бандуристів?
Тобто, з одного боку, на культуру нашу виділяється плачевно мало коштів, а з іншого – навіть ті гроші, які ми від держави маємо, значною мірою витрачаються нераціонально. Якщо в Національному університеті культури ми починаємо навчати за держзамовленням на перукарів, то це ж уже абсурд!
І на зборах у Києві, і під час прес-конференції в Одесі йшлося про аморальність багатьох програм телебачення та про його шкідливий вплив на дітей і підлітків, про засилля низькоякісної зарубіжної кінопродукції, яка, здебільшого, пропагує злочинну романтику, секс і криваве насильство; і водночас – про занепад українського кіномистецтва та проблеми українських кіностудій.
– Звичайно ж, – прилучається до цієї полеміки Володимир Яворівський, – дуже шкода, що занепала Одеська кіностудія, яка дала Україні і світові стільки яскравих імен і стільки чудових фільмів. Ми ще остаточно не втратили її, контрольний пакет акцій залишається за державою, зараз на кіностудії налагоджується дублювання фільмів українською мовою, дещо й знімається. Проте зрозуміло, що для нормального функціонування Одеської, Ялтинської та Київської кіностудій нам слід змінити саму державну політику щодо їх фінансування, закупівлі фільмів, налагодження всіх видів кінопрокату. Зараз на створення українського кіно виділяють щось із 51 млн. гривень на рік, але на такі гроші можна зняти всього-на-всього один повнометражний художній фільм. Щоправда, вже на поточний рік нам вдалось збільшити фінансування на 6 додаткових млн. гривень, але, звичайно ж, цього дуже і дуже мало. Тим часом у нас з’явилося кілька молодих талановитих кінорежисерів. Один із них – Тарас Томенко – на свої власні кошти зняв чорно-білий фільм, який посів перше місце на кіноконкурсі у Німеччині, а другий його фільм “Суха земля” – здобув перше місце на фестивалі у Японії. Тобто у нас є молоді режисерські сили, є талановиті сценаристи. Отже, справа – за державною підтримкою нашого кіномистецтва, яке нам обов’язково слід відродити.
Передумови для цього, як вважає Володимир Яворівський, є. Вбачаються вони, передусім, у тому, що Україна нарешті отримала “культурний уряд”, у складі якого – перший віце-прем’єр Олександр Турчинов, який сам є автором кількох книжок та членом Національної спілки письменників. Та й Юлія Тимошенко майже в кожному своєму виступі говорить, що ми, українці, повинні розпочинати відродження України з душі, а вже потім буде й економіка, і все інше. Відповідаючи в цьому контексті на запитання одного з одеських журналістів, як він ставиться до появи в Одесі пам’ятника російській імператриці Катерині ІІ, Володимир Яворівський заявив:
– Я вважаю, що робити цього не варто було. Треба враховувати настрої у державі. Адже скільки ця імператриця завдала шкоди українському народові, українській культурі, самому українському життю! Отож сьогодні не варто було збурювати Україну цим пам’ятником. Та й взагалі, слід приймати якусь постанову, щоб Україна нарешті звільнилася від пам’ятників тоталітарного минулого.
Потребує врегулювання і проблема, пов’язана з правами студентів, які навчаються на священиків. Зокрема, за словами В. Яворівського, цього року планується ухвалити закон, згідно з яким студентам церковно-духовних навчальних закладів надаватимуться такі ж пільги, як і студентам усіх інших навчальних закладів. Буде прийнято новий закон про культуру, який передбачатиме значне підвищення заробітної плати для працівників цієї сфери. Бо це ганебно, що в наш час сільські бібліотекарі здебільшого працюють на чверть окладу, а чимало з них отримують на місяць якихось 500 гривень.
– Цей рік, – прогнозує депутат Володимир Яворівський, – фінансово видається неймовірно важким для України, проте уряд не відступиться від того, щоб повернути громадянам їх заощадження. Хто б там що з цього приводу не говорив, і як би не залякував нас інфляційними процесами, але в даному випадку уряд робить велику справу, повертаючи в такий спосіб довіру людей до влади. Вперше ми маємо в парламенті національну більшість. Хай ця більшість всього лиш у два-три голоси, але вона існує, і тому ми вже маємо можливість вирішувати якісь важливі для народу питання. Ми вперше маємо команду однодумців, і в нас є можливість здійснити український прорив у кількох, визначальних для самозбереження та відродження нашої нації, напрямах.
Наступного дня Володимир Яворівський взяв участь у творчому вечорі з нагоди 70-річчя поета Валентина Мороза, що відбувся в літературному музеї, отож ми мали змогу спілкуватися і під час прес-конференції, і після неї, та під час ювілейного вечора. Ще на прес-конференції, торкаючись власних творчих справ, Володимир Яворівський з прикрістю сказав, що чимало того часу, який мав би піти на написання книжок, на жаль, витрачено на політику. Йому все здавалося, що ось-ось діяльність наших політиків призведе до справжнього відродження української культури, самої України. Ясна річ, з цього приводу не раз довелося зазнавати розчарувань, але останнім часом як депутат Верховної Ради він знову поринув у цю роботу, відроджуючи власну віру у корисність своєї діяльності на парламентській ниві. До речі, нещодавно побачив світ і двотомник його вибраних творів, з чим ми його й вітаємо.
Говорячи про місце і роль молодої незалежної України в європейському та світовому контекстах, Володимир Яворівський, зокрема, зазначив, що найближчим часом Україна навряд чи здатна вразити світ розквітом своєї економіки, своїми новітніми технологіями, здобутками на енергетичному, машинобудівному чи якомусь іншому ринку. Єдине, чим ми поки що цікаві світові, то це нашою самобутньою українською національною культурою. Тож, погоджуючись із ним, мушу додати: святий обов’язок наш – берегти це надбання багатьох поколінь предків наших.
http://izvestiya.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&PageID=9836ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
«Если нам и нужно перевооружаться», то социально-экономически…»
Леонид Тимошевский, «Время», 12.02.2008, Харьковская обл.
Опрос харьковчан на тему возможного вступления Украины в НАТО.«А как вы относитесь к возможности вступления Украины в НАТО?» — с таким вопросом корреспонденты газеты «Время» обратились к харьковчанам.
Вадим и Евгений:
— Мы больше склоняемся к негативному отношению к НАТО. И считаем, что Украине там делать нечего. Зачем нам нужны чужие проблемы, тем более, связанные с вооружением.… Наша страна автоматически будет подвержена опасности со стороны террористов всего исламского мира. Другое дело, если бы Россия вступила в НАТО, то можно было бы и Украине идти следом. Однако мы не знаем, чего от этого блока ожидать, ведь возможен любой исход. Они, скорее всего, не собираются помогать нам экономически, их интересует только военная выгода.
Зоя Николаевна:
— Я интересовалась и читала о том, что собой представляет блок НАТО. И ничего неблагоприятного не вижу в возможном вступлении. Я думаю, что это способствовало бы объединению Украины с различными странами и народами. Все это повлияло бы на нашу культуру и сделало бы нас европейским государством. А что касается вооружения, то это вполне нормальное явление. Это один из элементов обмена опытом. Если за нами будет такая защита, как НАТО, то любая угроза военных конфликтов сведется к минимуму….
Артур:
— В принципе НАТО — это вражеский и совершенно чуждый нам альянс. Я категорически против вступления туда Украины. Это, скорее всего, приведет к окончательному разрыву отношений с Россией. А мы прекрасно знаем, что, кроме России, ни одна страна мира не будет заинтересована помогать Украине экономически. Это касается газа, нефти и многого другого. А вооружаться нам сегодня нет смысла. У Украины нет возможных военных противников. Нужно просто привлекать как можно больше инвестиций из стран Европы и США, и в вооружении не будет смысла. Это как со Швейцарией….
Любовь Васильевна:
— НАТО — это, прежде всего, военный блок. А военные действия нам точно не нужны. В противном случае, мы должны будем обеспечивать иностранных солдат всеми необходимыми средствами. Платить им зарплаты и т. п. Это, опять-таки, все за счет простого народа. А размещение военных баз на территории Украины в случае нашего вступления в блок просто неизбежно. США к этому и стремится, чтобы подобраться поближе к России. Даже если Украине и есть против кого вооружаться, то только не против России, близкой нам по духу и крови. К примеру, я по национальности наполовину русская и украинка...
Владимир и Тамара:
— Честно говоря, лучше в НАТО не вступать. Ведь страна у нас продажная, начиная от верхов и до простого народа. Если начнется война, то Украина будет на той стороне, где больше заплатят. А по большому счету, мы — мирная страна. Нам не надо вооружаться против кого-либо. Украине лучше бы экономически подняться выше. И не за счет развития военно-промышленного комплекса, а посредством эффективной социально-экономической политики.
Полина:
— Я против вступления Украины в этот блок. Ведь направленность там, в основном, военная. Считаю, вступление в НАТО не принесет Украине никакой пользы. В военной защите мы пока не нуждаемся, да и нет потенциальных противников. Если не нарываться на международные конфликты, то и НАТО не нужно нам.
Сергей:
— Во-первых, если мы туда вступим, это сделает нас врагом России — потому, что она в НАТО не вступает. Кроме того, наши славянские народы — братские. Любые вооруженные конфликты — это гибель молодых ребят, чего ни в коем случае нельзя допускать. Экономический аргумент тоже очень важен: скорее всего, придется заменять все вооружение и расформировывать наши военнопромышленные центры. Между тем, на данный момент никакой внешней угрозы для Украины не существует.
http://www.time.kharkov.com/index.php?page_name=article&id=2002Бліц-опитування
Тамара Трофимчук, «Волинь», 09.08.2008, «Волинська обл.
Тема опитування – вплив державної політики на патріотизм українського народу.1. Коли ви востаннє відчували гордість за свою Батьківщину і у зв'язку із чим?
2. Наскільки нинішня державна політика сприяє патріотичному згуртуванню людей?
Володимир Карпук, депутат Верховної Ради 6-ого скликання, фракція Блоку «Наша
Україна — Народна самооборона» (м.Київ):
— Щодня, всі ці 17 років незалежності, тішуся з того, що народився на цій землі, тут живу, стараюся працювати заради неї. Я оптиміст і знаю: все у нас складеться добре. Недавно прочитав гарну фразу Мойсея Фішбейна, поета єврейської національності, який був виселений в Ізраїль в часи СРСР, але зараз повернувся в Україну: «Україна — богодана й богообрана. І вона виживе, бо так хоче Бог. Я не знаю, чому мені, євреєві, дано це знати, але я це знаю».
— Політичні сили у нас мають різні вектори в своїй діяльності, опозиція орієнтується на Схід, коаліція — на Захід, тому до єдності далеко. Згуртувати народ можуть політики, які не на словах, а на ділі прагнуть зробити, аби кожна українська сім'я мала європейські стандарти життя. Але ситуації у Верховній Раді породжують недовіру до політиків і до системи влади загалом. Це дуже погано.
Олександр Голуб, депутат Верховної Ради 6-ого, скликання, фракція Комуністичної партії (м.Київ):
— Навіть забув, коли востаннє це зі мною було. Мабуть, коли грала наша футбольна збірна на минулому чемпіонаті світу. І, напевно, все. В період незалежної України гордитися мені було нічим. Зате до 18 років я жив у іншій країні. Я пишався СРСР.
— Нинішня політика сприяє конфронтації. Не вироблено спільного інтегралу, який би міг об'єднати громадян України різної національності, культур, віросповідання. Хоча насправді все не дуже складно. Треба тільки думати про себе, проводити абсолютно незалежну внутрішню і зовнішню політику.
Юрій Андрухович, письменник (м. Івано-Франківськ):
— Останнім позитивним імпульсом для мене стало обрання Яценюка головою Верховної Ради і потім Тимошенко — прем'єром. Але чи можна його віднести до розряду «гордість за Батьківщину», я не знаю. Швидше, це не більше, ніж позитивна емоція. Справжнє почуття гордості, патріотизм не фальшивий, а дійсний збудила, мабуть, тільки Помаранчева революція. Нічого іншого в нашій найновішій історії її перевершити не може.
— Вона з одного боку на це націлена, тобто намагання існують на рівні певних декларацій. Але по суті своїй вони не спрацьовують. Маємо яскраво виявлений в середині країни конфлікт між, умовно кажучи, двома Українами. Це видно за підсумками виборів.
Анна Гомонай, ведуча каналу «Інтер» (м.Київ):
— У мене завжди найвищі оцінки Батьківщини приходять із-за кордону. Дуже теплі і зворушливі відчуття цього року були в Грузії. Це унікальна держава, в якій обожнюють Україну. Ти в аеропорту показуєш свій паспорт — і в людей змінюються обличчя. Хоча історично ні Грузія, ні Україна ніколи не мали спільних кордонів. Але ці дві країни чомусь люблять одна одну. Навіть Леся Українка казала, що якби вона не народилася українкою, то хотіла б бути грузинкою.
— Швидше, не сприяє. Кроки до розбрату бачимо щодня. Достатньо згадати останні події у Верховній Раді. Парламент не працює, використовує, як привід, абсолютно політичне питання НАТО. Депутати, які мислять не державними категоріями, а дбають про власні інтереси, спекулюють на питаннях, що роз'єднують людей.
Петро Саганюк, міський голова (м. Володимир-Волинський):
— Найбільш пам'ятний момент — проголошення незалежності України. Подія давня, та все одно нею пишаюся. Після того був Майдан, думалося — у країні настануть зміни. Трошки воно не так вийшло, як хотів народ. Тепер я просто горджуся тим, що українець, що моя держава є незалежною, прагне стати членом Європейського Союзу.
— На жаль, вона зараз працює у протилежну сторону. Якби було навпаки, нас би ніхто не ділив на схід і захід. Щоб політика гуртувала державу, в ній мусить існувати національна ідея — любов до свого народу, мови, культури. Це — стержень, без нього нічого не буде.
http://www.volyn.com.ua/?rub=33&article=1&arch=
Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали,
які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет
України по 12 лютого 2008 року включно.
Якщо видання має інтернет-версію – наводиться гіперпосилання, якщо
не має – вказується дата виходу газети в світ.
Зауваження та побажання можна висловити: т. 255-23-94,
Некрасова Олена Станіславівна