Парламентаризм і державна незалежність України до 10-ї річниці Незалежності України (1991-2001)

 
ЗМІСТ
 
Вступ    
Огляд літератури
Огляд
І. Український  парламентаризм: минуле та сучасне
Огляд
Бібліографія
1.1.Історія зародження та становлення парламентаризму в Україні
– Віче доби Київської Русі (VI-ХV ст.)
– Генеральна Рада та органи самоврядування козацької доби (ХV-XVIII  ст.)
– Конституція Пилипа Орлика (квітень 1710  р.)
– Центральна Рада УНР (1917-1919 рр.)
– Верховна Рада Української РСР (1922-1990 рр.)
Огляд
Бібліографія
1.2. Верховна Рада незалежної України
– Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)
– Прийняття Верховною Радою України Акта про державну незалежність (24 серпня 1991 р.)
– Всенародний референдум на підтвердження Акта про державну незалежність України 1 грудня 1991 р.)
– Постанова Верховної Ради України "Про Державний прапор України" (28 січня    1992 р.)
– Прийняття  Конституції України  (28 червня 1996 р.)
Огляд
Бібліографія
1.3.Конституційні засади формування українського парламенту
– Вибори до Верховної Ради України
– Статус народного депутата України
– Функції і повноваження Верховної Ради України
– Законодавча діяльність Верховної Ради України
– Склад і структура Верховної Ради України
Огляд
Бібліографія
ІІ. Парламент  у системі органів державної влади незалежної України
Огляд
Бібліографія
2.1. Політичний устрій  України
– Інститут Президентства в Україні
– Кабінет Міністрів України
– Державна податкова адміністрація України
– Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення 
– Національний банк України
– Інститут уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
– Рахункова палата Верховної  Ради України
– Конституційний Суд України
– Вища Рада юстиції України
– Генеральна прокуратура України
Огляд
Бібліографія
2.2. Відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади
– Парламент і Інститут Президентства в Україні
– Парламент і Кабінет Міністрів України
Огляд
Бібліографія
2.3. Парламент і судова влада
– Парламент і Конституційний Суд України
– Парламент і судова система України
Огляд
Бібліографія
2.4. Парламент і реґіони
– Верховна Рада України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим
– Верховна Рада України і органи місцевих державних адміністрацій
– Верховна Рада України і органи місцевого самоврядування
Огляд
Бібліографія
ІІІ. Участь у зовнішньополітичній діяльності та міжпарламентські зв’язки Верховної Ради України

Членство:

– Парламентська Асамблея організації безпеки в Європі (ПА ОБСЄ, з 1992 р.); 
– Парламентська Асамблея  Чорноморського економічного співробітництва (ПА ЧЕС, з     1993 р.)
– Європейська міжпарламентська асамблея православ’я (ЄМАП, з 1993 р.)
– Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ, 
з 1995 р.)
– Парламентський вимір центрально-європейської ініціативи (ПВ ЦЄІ, з 1996 р.)
– Міжпарламентський союз (МПС, з 1999 р.)
– Міжпарламентська Асамблея Співдружності Незалежних Держав (МПА СНД, 1999 р.) 
Асоційоване членство: 
– Парламентська Асамблея організації північно-атлантичного союзу (ПА НАТО, з 1992 р.)
Спостерігач:
 
– Парламентська Асамблея Західноєвропейського союзу (ПА ЗЄС, з 1999 р.)
Огляд
Бібліографія

IV. Бібліографія
Бібліографія
станом на 25 липня 2001 року
Вступ

   Після проголошення Акта про державну незалежність України 24 серпня 1991 року, Україна задекларувала себе як суверенна, демократична, правова держава, що стала на шлях розбудови громадянського суспільства.
   З прийняттям Основного Закону - Конституції України - розпочався етап правового закріплення нових умов і організаційно-правових засад діяльності  інститутів громадянського суспільства та державних органів. Саме Конституція України започаткувала існування українського парламенту як сучасного органу законодавчої влади.
   Внаслідок здобуття незалежності Україна виявила намір інтегруватися в європейське та світове співтовариство, що, в свою чергу, сприяло  розвиткові демократичних цінностей та інституцій. Однією з таких демократичних, правових інституцій є український парламент - Верховна Рада України.
   Парламент в Україні, як і в інших сучасних правових державах, є ефективним важелем державної політики, гарантом вирішення соціальних і економічних проблем. Його завдання - законодавчо визначати політичні шляхи розвитку держави, поглиблювати інтеграційні процеси, сприяти розбудові правової держави, підтримувати діалог із громадськістю.
    Верховна Рада України є індикатором змін у суспільному житті, тому в її діяльності, як і в державі в цілому, відображаються політичний та ідеологічний плюралізм, реальна багатопартійність, які є чинниками демократичного розвитку.
    Бібліографічний покажчик "Парламентаризм і державна незалежність України" репрезентує колекцію документів із фондів Бібліотеки Верховної Ради України та Національної парламентської бібліотеки України, які висвітлюють еволюцію ідей українського парламентаризму: від стародавнього віча до козацьких рад, від Конституції Пилипа Орлика до Центральної Ради й, нарешті, до сучасного українського парламенту. Ознайомлення з цими документами  дозволить упевнитися, що Україна, хоч і не може бути віднесена до традиційно парламентських держав, має певні історичні традиції парламентаризму, і це дає підстави сподіватися на подальший плідний розвиток такого державного устрою на українських теренах.

Огляд літератури

І. Український  парламентаризм: минуле та сучасне

1.1. Історія зародження та становлення парламентаризму в Україні

– Віче доби Київської Русі (VI-ХV ст.)
– Генеральна Рада та органи самоврядування козацької доби (ХV-XVIII ст.)
– Конституція Пилипа Орлика (квітень 1710 р.)
– Центральна Рада УНР (1917-1919 рр.)
– Верховна Рада Української РСР (1922-1990 рр.)
  Традиції сучасного українського парламентаризму своїм корінням сягають у історію східного слов’янства. Передісторія виникнення якого як інституту представницької влади пов’язується з історичними формами прямої демократії, однією з яких було віче часів Київської Русі. За свідченням історика М.С.Грушевського "Нариси історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV ст.", виданої "Науковою думкою" в 1991 р. і представленої в цьому розділі виставки, учасники віча не були обраними представниками: "Представництво не припускалося: кожний брав участь сам за себе". (с. 312). Проте цей владний інститут нічим не поступався європейським аналогам парламентських представницьких органів. Також ґрунтовну інформацію про цей період можна знайти і статті В.Шатіла: "У часі, джерелах і постатях: [Право та законотворчість Київ. Русі]" в журналі "Юридичний вісник України" за 12-16 грудня 1996 року.
    Наступним яскравим періодом в історії розвитку українського парламентаризму була козацька доба ХV-ХVІІ ст. У цьому періоді слід виділити два значних елементи - козацькі ради та проголошення в квітні 1710 року Конституції гетьмана Пилипа Орлика. В експозиції представлено як саму Конституцію, так і низку статей і брошур з даної теми:     З них випливає, що ця Конституція була першим конституційним актом, що народився на українських теренах і мав суттєвий вплив на демократичний розвиток державного устрою в Україні.
     Багатовікові демократичні традиції акумулювалися під час  революційних подій 1917-1918 рр., що вилилися у спробу відновлення української державності. Створена в березні 1917 р. Центральна Рада перетворилася на об’єднавчий і координаційний центр українського народно-визвольного руху з гаслом автономії України. Матеріали з даної тематики вміщено, зокрема, в книгах:       Після проголошення ІІІ Універсалу Центральна Рада стала верховним законодавчим органом Української Народної Республіки. Хоча в жодному зі своїх законодавчих документів Центральна Рада і не називала себе парламентом, але, по суті, вона виконувала  його функції.
     Наступним етапом у процесі розвитку українського парламентаризму була Верховна Рада Української РСР, яка уособлювала державну законодавчу владу в республіці.
     6 березня 1919 р. у м. Харкові на  ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було затверджено проект першої Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом 14 березня 1919 року.
     У зв’язку з утворенням СРСР і прийняттям першої Конституції Радянського Союзу (січень
1924 р.) були внесені відповідні зміни до Конституції України, а ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив нову Конституцію УРСР, що внесла зміни щодо адміністративного устрою (до складу УРСР  з 12.10.1924 р. до 02.08.1940 р. - увійшла Молдавська  Автономна Соціалістична Радянська Республіка.) Верховна Рада Української РСР як законодавчий орган була вперше створена в результаті прийняття Конституції УРСР (прийнята на Надзвичайному ХІV Всеукраїнському з’їзді Рад, 30 січ. 1937 р.) на підставі норм третього розділу "Найвищі органи державної влади УРСР". Верховна Рада формувалася шляхом загальних і прямих виборів, причому був визначений принцип представництва - один депутат від 100 тис. населення.     Четверта Конституція УРСР прийнята 20 червня 1978 р. позачерговою сьомою сесією Верховної Ради України. Її текст розроблено на основі Конституції СРСР 1977 р., яка відобразила новий етап розвитку держави - побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства.
    Усі чотири Конституції Радянської України були документами політичними і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС, а оскільки Україна була республікою у складі СРСР, то дані конституційні акти з певним застереженням можна віднести до групи основних законів держави.
    У книзі Слюсаренка А. Г., Томенка М. В. Історія української Конституції. - К.: Т-во "Знання" України, 1993. - 192 с. зібрано та проаналізовано конституційно-державні акти з найдавніших часів до сьогодення.  Читач отримає змістовні відповіді на питання, пов’язані з  державним устроєм,  формами правління, місцем особистості, нації та суспільства в системі етичних цінностей.
     Загальні матеріали щодо законодавчої діяльності Верховної Ради УРСР, про історію та сучасність українського парламентаризму, вміщено в публікаціях, що представлені у документальній експозиції цього розділу, таких як:      Підґрунтям формування демократичних засад парламентаризму в Україні стали альтернативні вибори до Верховної Ради, проведені у 1990 р. на основі мажоритарної виборчої системи.
     Парламент саме тому і став "колискою" української державності, що це був єдиний орган, де рішення приймалися від імені народу колегіальним шляхом.

1.2. Верховна Рада незалежної України

– Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)
– Проголошення Верховною Радою України Акта про державну незалежність (24 серпня 1991 р.)
– Всенародний референдум на підтвердження Акта про державну незалежність України (1 грудня 1991 р.)
– Постанова Верховної Ради України "Про Державний прапор України" (28 січня
1992 р.)
– Прийняття  Конституції України (28 червня 1996 р.)
     16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація стверджувала сучасну назву держави - Україна, вводила до офіційного леґітимного обігу категорії "національна держава", підкреслювала приналежність до українського народу - єдиного джерела державної влади - громадян усіх національностей, констатувала верховенство Конституції та законів республіки на своїй території, розмежовувала владу на законодавчу, виконавчу та судову, гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права, територіальне верховенство та недоторканість кордонів, економічну самостійність і захист усіх форм власності, економічну безпеку та національно-культурне відродження українського народу. Проголошуючи свій намір стати в майбутньому нейтральною державою, Україна заявила про своє право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи державної безпеки, безпосередні та рівноправні відносини з іншими учасниками - суб’єктами міжнародного права, визнавала пріоритети загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права над внутрішнім правовим полем.      Наступним кроком України на шляху до незалежності стало проголошення Верховною Радою України Акта про державну незалежність (24 серпня 1991 р.). Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет, урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної Української держави - України. В одному пункті Акт проголошення незалежності України повторював положення Декларації про неподільність і недоторканість території України, а в іншому - фіксував суттєві зрушення: Декларація стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території, а Акт наголошував, що на території України мають чинність виключно Конституція та закони України.
      Перший всеукраїнський референдум, що відбувся 1 грудня 1991 р., відіграв доленосну роль у становленні України як незалежної держави, підтвердив леґітимність і надав найвищої юридичної сили прийнятому Верховною Радою Української РСР Акта проголошення незалежності України. Цей референдум довів реальну спроможність українського народу самостійно вирішувати найважливіші питання суспільного та державного життя.
    З матеріалами стосовно проведення референдумів в Україні знайомить читачів видання Погорілка В. Ф., Федоренка В. К. Референдуми в Україні: Історія та сучасність / Ін-т держави і  права ім. В.М.Корецького НАН України. - К., 2000. - 246 с.
     На пропозицію Президента України Л.М.Кравчука 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України більшістю голосів прийняла Постанову про Державний прапор України. У ній було визначено колір смуг, з яких складається прапор, та співвідношення ширини й довжини прапора.
    У  1992 р. на конституційному рівні  було визначено  принцип поділу влади, внаслідок чого парламент набув цивілізованого вигляду - із колективної інституції, наділеної формально необмеженою владою, почав набувати рис класичного законодавчого органу демократичної держави.
  Після здобуття Україною незалежності політичний розвиток у країні дедалі більше стверджується на шляху парламентської демократії, а боротьба різноманітних політичних сил набуває політичних форм.
     Головним надбанням України як незалежної держави та новою віхою в розвитку українського парламентаризму стало прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, фундаментом не лише сучасних, а й майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації. Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку та зміцнення демократичної, соціальної та правової держави.      Про те, як створювався основний закон України, як і хто над ним працював, про історію "конституційної ночі" розповідає книга В.П.Гетьман. Як приймалась Конституція України. Нотатки учасника розробки Основного Закону України. - К., 1996. - 128 с.
    Читачам цікаво буде ознайомитися з виданням, яке надає експертну оцінку ухвали Основного закону.  Хто і як ухвалював Конституцію України: Експерт. оцінка 6 липня 1996 року / Кудряшов С. П., Одарич С. О., Оробець Ю. М., Томенко М. В.; Фонд “Укр. перспектива”; Ред. Н.Одарич. - К., 1996. - 28 с.

1.3. Конституційні засади формування українського парламенту

– Вибори до Верховної Ради України
– Статус народного депутата України
– Функції і повноваження Верховної Ради України
– Законодавча діяльність Верховної Ради України
– Склад і структура Верховної Ради України
     24 вересня 1997 року було прийнято Верховною Радою України, а згодом підписано Президентом України Закон  "Про вибори народних депутатів України". Ухвалення Закону стало важливим кроком на шляху політичного реформування суспільства. Запровадження Законом змішаної, мажоритарно-пропорційної  виборчої системи значно активізувало діяльність політичних партій, що, з одного боку, сприяло процесу їх об’єднання у виборчі блоки, а з іншого, - створенню нових політичних організацій. Науково-практичний коментар Кравченка В. В., Пухтинського М.О. Закон України "Про вибори народних депутатів України". - К.: Ін Юре. - 1998.- 192 с. у популярній формі роз’яснює читачам зміст статей нового Закону України.
     Статус народного депутата України та порядок здійснення ним депутатських функцій і повноважень визначаються, насамперед, Конституцією України і Законом "Про статус народного депутата України", прийнятим 17 листопада 1992 р. з наступними змінами та доповненнями, Реґламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами. Як особа, що представляє народ в органі державної влади, народний депутат є насамперед суспільним, політичним діячем, покликаним виражати та захищати інтереси суспільства й інтереси своїх виборців. Разом із тим, він є державним діячем, членом парламенту, парламентарієм, який бере активну участь у здійсненні законодавчої, контрольної та інших функцій парламенту, а тим самим функцій держави. Про окремі аспекти депутатської діяльності можна дізнатися за статті Грушанської Н. І. Правові засади депутатської етики // Державно-правова реформа в Україні: Мат-ли наук.-практ. конф. - К., 1997. - С. 138-140; а про місце народного депутата в системі політичної влади можна отримати інформацію зі статті Манчуленка Г., Філіпчука В. Народний депутат України: Конституційно-правовий статус // Віче. - 1998. - № 1. - С. 3-11.
     Конституція України визначає склад Верховної Ради - чотириста п’ятдесят народних депутатів України. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Докладнішу інформацію про це можна знайти в статті Журавльової Г. Проблеми вдосконалення конституційної реґламентації роботи Верховної Ради України // Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - С. 63-65.
     Інформацію про результати парламентських виборів в Україні, що відбулися 29 березня 1998 р., читач знайде у книзі Парламент України: Вибори’98: документи, статистика, бібліографія/ Е.Афонін, І.Воронов, Ю.Ганжуров та ін. - К.: Парлам. вид-во, 1998. - 422 с.
      Конституція України 1996 року в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін (у вигляді однопалатного парламенту), але значно оновила окремі її інститути. Найважливішими віхами української парламентської реформи є припинення існування Президії Верховної Ради України як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради в комітети Верховної ради, формування Рахункової палати, створення інституту представників Президента та Кабінету Міністрів у Верховній Раді України тощо. Загальні відомості з даної теми вміщено в статті Теплоухової Н. Г., Падалки С. С. Верховна Рада в контексті творення незалежної української держави // Наук. праці іст. фак-ту Запоріз. держ. ун-ту. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 164-168.
     Відповідно до Конституції України Верховна Рада України здійснює не лише законодавчу, а й установчу та контрольну функції. Провідною з них є, звичайно, законодавча. Установча функція реалізується через участь парламенту у формуванні інших вищих державних органів, передусім через надання згоди на призначення Президента України, Прем’єр-міністра України, призначення третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів безстроково. Крім того, здійснюється парламентський контроль за виконанням Державного бюджету України, за діяльністю Кабінету Міністрів України, загалом структур виконавчої влади шляхом заслуховування й обговорення щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України, через відповіді на депутатські запити тощо. Проблеми, що виникають у процесі функціонування українського парламенту та шляхи їхнього вирішення, висвітлено в статті  Железняка Н. А. Законодавство України, що регулює діяльність Верховної Ради, та загальні проблеми його вдосконалення // Державно-правова реформа в Україні: Мат-ли наук.-практ. конф. - К., 1997. - С. 141-144.
     Сучасна законодавча діяльність Верховної Ради України як представницького органу, так само, як і інші напрями її діяльності, не може бути оцінена однозначно. Добре, що на конституційному рівні розширилося коло суспільних відносин, які регулюються на рівні закону. Тим більше, що цими законами закладено основу для проведення докорінних реформ в економіці, політиці, соціальному житті країни. До того ж українське законодавство значною мірою приведене у відповідність до вимог міжнародного права, у тому числі, з питань прав людини. Докладніше про це можна довідатися зі статті Супрунюка Е. В. Функциональная характеристика деятельности Верховной Рады Украины по обеспечению прав и свобод граждан // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 1997. - С. 25-31.
     Велике значення для вдосконалення законодавчої діяльності верховного представницького органу має покращання процедурної реґламентації законодавчого процесу, що має бути спрямована,  по-перше, на уникнення можливості спричинення будь-якої шкоди інститутам і принципам діяльності громадянського суспільства і, по-друге, сприянню, належному використанню в правотворчій діяльності досягнень науки, практичного досвіду, суспільної думки, задоволенню вимог соціального прогресу. В експозиції представлено низку брошур і статей з даної тематики, серед яких увагу варто звернути на таку Законотворення - основна функція парламенту /Упоряд. О.Барабаш. - К., 1997. - 167 с.

ІІ. Парламент  у системі органів державної влади незалежної України

2.1. Політичний  устрій України

– Інститут Президентства в Україні
– Кабінет Міністрів України
– Державна податкова адміністрація України
– Національний банк України
– Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення
– Інститут уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
– Рахункова палата Верховної  Ради України
– Конституційний Суд України
– Вища Рада юстиції України
– Генеральна прокуратура України
     Президент України уособлює верховну владу в країні, є гарантом демократичного розвитку та створення правової держави та громадянського суспільства. У новітній історії України посаду Президента було введено 1991 р., коли Верховна Рада ухвалила Постанову "Про вибори Президента Української РСР". У чинній Конституції України (1996 рік) закріплено положення, згідно з яким "Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина" (ст. 102). В експозиції представлено ряд матеріалів із даної теми, серед яких стаття Бурчака Ф. Г. Конституційний статус Президента України // Правова держава: Щоріч. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 8. - С. 19-29; книга Бурчака Ф. Г. Президент України. - К.: ІнЮре, 1997. - 21 с; стаття Кривенка Л. Інститут президентства. Глава держави: проблема конституційного й фактичного статусу // Зб. наук. праць Укр. Акад. держ. упр. - К., 1999. - С, 59-65; стаття Кононенка Н. Інститут президентства в Україні: тенденції та перспективи розвитку // Молода нація. - К., 1996. - С. 165-168. та ін.
     Вищим органом у системі виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, який очолює систему органів виконавчої влади, є урядом України, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Ефективність його діяльності як центру державного управління багато в чому залежить від підтримки Верховної Ради та Президента України. Конституцією України визначається коло функцій і повноважень Кабінету Міністрів, зокрема, йому властиві такі функції, як виконавча, бюджетно-фінансова, державного програмування розвитку України, організаційна, державного контролю та ін. Відомості про діяльність Кабінету Міністрів, його статус і роль у системі влад вміщено в таких публікаціях: Авер’янов В. Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава: Щоріч. наук. пр. - К., 1997. - С. 29-36; Дуда А. Конституційно-правова основа діяльності та повноваження Уряду України // Акад. держ. упр. Зб. наук. пр. К., 1999. - С. 234-237; Марченко В. В. Уряд і виконавча влада // Харк. держ. пед. ун-т. Зб. наук. пр. - Х., 1998. - С. 46-52 та низці інших.
     Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, який має спеціальний статус. Такий орган має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення та звільнення керівників і вирішення інших питань. З податковою політикою держави, реформуванням та модернізацією податкової системи України читача познайомить видання Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. / за заг. ред. М.Я.Азарова. - К.: ДІЯ, 2000. - 320 с.
     У законі "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" дано визначення Національної Ради як "конституційного, постійно діючого позавідомчого державного органу, підзвітного Верховній Раді і Президентові України". Слід підкреслити, що означення "конституційний" підносить Національну раду до найвищих інституцій держави, тобто визначає відповідальність і повноваження її. Створюючи такий конституційний, позавідомчий, державний орган на якісно нових законодавчих засадах, Верховна Рада України засвідчила, що України здійснила вибір на користь демократії, цивілізованої побудови інформаційного простору, всебічного задоволення потреб громадян України. Докладніше про діяльність і перспективи Національної ради з питань телебачення і радіомовлення можна довідатися з виступу її голови Бориса Холода: Телерадіопростору України - правову стабільність, світові технології, європейський вибір // Телепрескур’єр - 2001. -  № 1 (6). - С. 12-15.
    Процес становлення законодавства про Національний Банк України та банківську систему нашої держави розпочався з моменту прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України та Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР". Після прийняття Верховною Радою України (20 березня 1991 р.) Закону України "Про банки та банківську діяльність", Український республіканський банк Держбанку СРСР оголошено власністю України, і на його базі створено Національний банк України. На законодавчому рівні було проголошено, що Національний Банк України є вищою кредитною та емісійною установою держави, підзвітний Верховній Раді України і проводить у республіці єдину державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи в цілому, організовує міжбанківські розрахунки, здійснює функції резервного банку. Про функціонування НБУ, його місце в системі влади, докладну інформацію вміщено в книгах: Гетьман В. П., Килимник Ю. В. Національний банк у системі влади. - К., 1997. - 36 с; та Кротюк В. Л. Національний банк - центр банківської системи України: Організаційно-правовий аналіз. - К., 2000. - 47 с.
    Про історію Національного банку України та його сучасну діяльність читач дізнається, звернувшись до статті  Воронової Л., Мороза А., Пуховкіна М., Савлука М. "Національний банк України" // Вісник Національного Банку України. - 2001. - № 5. - С. 6-9.
     Створення інституту уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було зафіксовано в Конституції (ст. 101). У ній закріплено, що ця посадова особа буде здійснювати парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина. Створення такого інституту доповнює традиційно наявні форми парламентського контролю. Одним зі способів виконання своїх функцій Уповноваженим є розгляд звернень і скарг громадян, захист прав громадян України. Про ці та інші аспекти діяльності омбудсмена говориться в статтях: Закоморна К. О. Роль інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у систематизації законодавства // Систематизація законодавства в Україні: Проблеми теорії та практики. - К., 1999. - С. 442-446; Марцеляк О. В. Правова природа інституту омбудсмена // Проблеми законності. - Х., 2000. - Вип. 43. - С. 22-28 та ін.
        Закон "Про Рахункову палату Верховної Ради України" введено в дію 29 жовтня 1996 р. Згідно з ним, Рахункова палата є постійно діючим вищим органом державного контролю у сфері фінансів і економіки, утворюється вона Верховною Радою, підпорядкована та підзвітна їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави та є юридичною особою. У здійсненні функцій контролю вона послуговується принципами законності, плановості, об’єктивності, незалежності та гласності. Інформацію про утворення та діяльність Рахункової палати вміщено в статтях Коцюбальської О. Правовий статус Рахункової палати Верховної Ради України // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність. - К., 1997. - С. 205-207; та Рахункова палата Верховної Ради України - новий орган у державній контрольній системі України // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1997. - С. 48-54.
    Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України). Закон України "Про Конституційний Суд" основними принципами діяльності Конституційного Суду України називає: верховенство права, незалежність колегіальність, рівність прав суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ і обґрунтованість ухвалених ним рішень. Зазначені вище положення відображають державно-правову основу  його діяльності як судового органу конституційного контролю, який самостійно та незалежно здійснює судову владу через конституційне правосуддя. Леґітимні підстави діяльності Конституційного Суду України розглянуто в книзі Лисенкова С. Л. Закон "Про Конституційний Суд України": Популярний  коментар. - К., 1998. -102 с. та у статті  Тесленка М. Про місце Конституційного Суду України в системі вищих органів державної влади // Право України. - 1999. - № 12. - С. 33-35.
    Відповідно до Конституції України (ст. 131) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
  - внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх із посад;
  - прийняття рішення стосовно порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності;
  - здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів   вищих спеціалізованих судів і розгляд скарг на рішення про притягнення до відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.
    Закон України "Про Вищу раду юстиції" встановлює шестирічний термін повноважень її членів, а також кількість останніх - 20 осіб. Члени Вищої ради юстиції призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади членів Вищої ради юстиції вносяться депутатськими групами та фракціями. Згодом Президент України видає указ про призначення членів Вищої ради юстиції. Детальну інформацію про статус і функціонування Вищої ради юстиції вміщено в книзі Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с.
    Генеральна прокуратура України є складною державною структурою, яка організує свою діяльність зі територіальним і предметно-галузевим принципами. Вона не лише здійснює керівництво підпорядкованими прокуратурами, а й безпосередньо виконує особливо важливі завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів. У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія як дорадчий орган при Генеральному прокуророві України, а також у ній є управління та відділи, що створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не менш пріоритетних напрямів діяльності. Генеральний прокурор України, який очолює Генеральну прокуратуру, призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України. Докладну інформацію про Генеральну та інші прокуратури України вміщено в збірнику Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с.
    Внаслідок прийняття Основного Закону організація державної влади в Україні істотно оновилася. Щодо подальшого розвитку та вдосконалення правового механізму взаємодії Верховної Ради України з Президентом України, Кабінетом Міністрів України, органами судової влади, слід зазначити, що вирішення пов’язаних із цим питань може здійснюватися в рамках не парламентської, а конституційно-правової реформи. Після прийняття чинного Основного Закону України Верховна Рада України втратила попередній статус найвищого органу державної влади та набула статусу парламенту України з якісно новими ознаками. Нині вона є єдиним, загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади в Україні.

2.2. Відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади

– Парламент і Інститут Президентства в Україні
– Парламент і Кабінет Міністрів України
    Поліфункціональними є відносини Верховної Ради України з Президентом України як главою держави, а також із органами виконавчої та судової влади.
    У сучасних умовах нагальним є питання про співвідношення компетенції Президента та Верховної Ради України щодо формування уряду та здійснення контролю за його діяльністю.
     Реалізація системи стримування та противаг у відносинах між Президентом і Верховною Радою України проявляється, за наявних умов, в узгодженому ухваленні ними рішень з питань особливо великої державної та суспільної ваги. Це, зокрема, стосується оголошення Верховною Радою України, за поданням Президента України, стану війни й укладення миру, схвалення президентського рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, затвердження указів Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях. Цьому аспекту присвячено статтю Городецького О. В. Парламент і президент (проблеми відносин) // Чернівец. ун-т. Наук. вісн. - Чернівці, 1996. - Вип. 4-5. - С. 144-149.
    Становище Кабінету Міністрів України у взаємовідносинах із Верховною Радою України визначається його місцем у структурі органів виконавчої влади. Вищий орган виконавчої влади покликаний "виконувати" закони через здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень. Конституція України наділяє уряд правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, обов’язком розробляти та подавати Верховній Раді України проект закону про Державний бюджет України, доповідати про стан виконання Державного бюджету України та звітувати про його виконання.
    Верховній Раді України належать повноваження щодо формування складу Кабінету Міністрів України, що виражається у наданні згоди Президенту України на призначення Прем’єр-міністра України, затвердженні Програми діяльності Кабінету Міністрів України, здійсненні контролю за діяльністю Кабінету Міністрів. Про взаємовідносини законодавчої та виконавчої влад в Україні говориться в таких статтях: Солов’євич І В. Проблема взаємодії законодавчої і виконавчої влади у світлі Конституції України // Правова держава. - К., 1997. - С. 29-36; Тодика Ю. М., Серьогін В. О. Парламентський контроль як одна з форм реалізації принципу гласності щодо діяльності Кабінету Міністрів України // Проблеми законності. - Х., 1999. - С. 26-32 та ін.
    Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі виконавчої влади є підконтрольним і підзвітним парламенту в межах, передбачених у статтях 85 і 87 Конституції України.
 

2.3. Парламент і судова влада

– Парламент і Конституційний Суд України
– Парламент і судова система України
     Взаємини Верховної Ради України та Конституційного Суду України будуються на основі реалізації її компетенційних повноважень.
     Так, Верховна Рада України відповідно до Конституції України призначає третину складу Конституційного суду України і звільняє з посади призначених нею суддів. В експозиції представлено низку статей із даної теми, де висвітлено різні аспекти діяльності Конституційного Суду. Серед них такі: Тесленко М. Про місце Конституційного Суду України в системі вищих органів державної влади // Право України. - 1999. - № 12. - С. 33-35; Шаповал В. Конституційний Суд України: місце в державі і роль у соціумі // Укр. правовий часопис. - 1998. - Вип. - 3. - С. 38.
     Досвід минулих десятиліть засвідчив, що Верховний Суд України та Вищий арбітражний Суд України, маючи право законодавчої ініціативи, вносили на розгляд Верховної Ради законопроекти з найбільш важливих для забезпечення ефективності законодавства питань. Тому доцільним є наділення Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції правом законодавчої ініціативи та внесення відповідних змін до ст. 93 Конституції України.

2.4. Парламент і реґіони

– Верховна Рада України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим
– Верховна Рада України і органи місцевих державних адміністрацій
– Верховна Рада України і органи місцевого самоврядування
  Автономна Республіка Крим (АРК) має свої органи влади та місцевого самоврядування, які здійснюють надані їм повноваження. Верховна Рада АРК є представницьким органом, повноваження, порядок формування та діяльності якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року, Конституцією Автономної Республіки Крим (глава 6, ст. 21-33). У Конституції Автономної Республіки Крим, на відміну від попередніх законодавчих актів, визнано Верховну Раду АРК як представницький, а не законодавчий орган влади. Таке положення відповідає ст. 75 цієї Конституції, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є виключно парламент України - Верховна Рада України. Конституцією Автономної Республіки Крим до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено 36 найважливіших повноважень, які вона вирішує самостійно. Це, зокрема, прийняття Конституції АРК, призначення чергових виборів депутатів її Верховної Ради, ухвалення рішення про проведення республіканського (місцевого) референдуму, затвердження бюджету АРК тощо. Про діяльність Верховної Ради АРК та політичне життя Криму говориться в статті Вісковського Р. Ю. Підстави Кримської Автономії // Наук. вісн. Дніпропетр. ін-ту внутр. справ. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 55-59.
  Основний Закон України визначив дві системи влади на місцях: міські державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади, та місцеве самоврядування як публічну владу територіальних громад. Це різні за природою системи місцевої влади, насамперед за функціями та повноваженнями. Так, діяльність органів державного управління  спрямовується на реалізацію державної політики на місцях, а органів місцевого самоврядування - на захист інтересів населення та реалізацію суспільних інтересів. Як закріплено в Конституції, "народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" (ст. 5). Тобто є влада народу (публічна влада), яка має складовими державну владу (законодавча, судова, виконавча) і місцеву (місцеве самоврядування). Про взаємовідносини загальнодержавної та місцевих влад, про реформу місцевого самоврядування в Україні, можна знайти інформацію в наступних статтях: ІІІ. Зовнішньополітична діяльність та міжпарламентські зв’язки Верховної Ради України

Членство:

– Парламентська Асамблея організації безпеки в Європі (ПА ОБСЄ, з 1992 р.);
– Парламентська Асамблея  Чорноморського економічного співробітництва (ПА ЧЕС, з 1993 р.)
– Європейська міжнародна асоціація православ’я (ЄМАП, з 1993 р.)
– Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ, з 1995 р.)
– Парламентський вимір центральноєвропейської ініціативи (ПВ ЦЄІ, з 1996 р.)
– Міжпарламентський союз (МПС, з 1999 р.)
– Міжпарламентська Асамблея Співдружності Незалежних Держав (МПА СНД, 1999 р.)
Асоційоване членство:
– Парламентська Асамблея організації північноатлантичного союзу (ПА НАТО, з 1992 р.)
Спостерігач:
– Парламентська Асамблея Західноєвропейського союзу (ПА ЗЄС, з 1999 р.)
   Згідно з Конституцією України засади зовнішньої політики держави визначає Верховна Рада України. Тому важливим напрямом діяльності українського парламенту є активна участь у політичній діяльності на міжнародній арені.
   З січня 1992 року Верховна Рада бере участь у роботі Парламентської Асамблеї ОБСЄ, у центрі уваги якої - питання зміцнення безпеки та стабільності в Європі. Протягом 1994-2001 років представники України брали активну участь у роботі щорічних сесій і засідань Генеральних комітетів Асамблеї. Після набуття статусу повноважного члена Парламентської асамблеї Ради Європи  (жовтень 1995 р.) делегація Верховної Ради України постійно співпрацює на щорічних сесіях Асамблеї та бере участь у засіданнях її комітетів. За цей час члени делегації неодноразово виступали з трибуни Асамблеї з широкого кола політичних, соціально-економічних і гуманітарних питань.
   Перша сесія Генеральної асамблеї ПА Чорноморського економічного співробітництва, в якій взяли участь голови та делегації 9 парламентів - засновників Асамблеї, відбулася в червні 1993 р. в Києві. Відтоді постійна делегація Верховної Ради України бере участь у Генеральних Асамблеях ПАЧЕС, одній із тих міжнародних організацій, де Україна відіграє важливу роль. Докладніше про участь українського парламенту в ПАЧЕС можна дізнатися з таких статей: Мхітарян Н. ЧЕС: шляхи співробітництва // Спостерігач. - 1996. - № 28. - С. 34-37; Платонова В. Стан і перспективи співробітництва України в рамках ЧЕС та ПАЧЕС // Мат-ли наук. практ. конф. (КДУ ім. Т.Шевченка). - К., 1999. - Ч.  1. - С. 100-105.
    З червня 1996 року Україна представлена в роботі Центральноєвропейської ініціативи як повноправний член цього об’єднання. Важливим аспектом міжпарламентської співпраці в цьому напрямі стала, зокрема, участь представницької делегації Верховної Ради України у Конференції керівників парламентів держав-членів Ініціативи (1997 рік).
    Співпраця Верховної Ради України з Міжпарламентським союзом обмежувалася епізодичною участю представників Верховної Ради України у щорічних сесіях Союзу через невирішення питання формалізації членства вищого законодавчого органу України в цій найбільшій міжпарламентській організації.
    Членами Європейської Міжпарламентської Асамблеї православ’я (ЄМАП) є парламентські делегації перелічених нижче держав: Вірменії, Болгарії, Грузії, Югославії, Греції, Естонії, Кіпру, Латвії, Білорусі, Чорногорії, Молдови, України, Румунії, Росії, Фінляндії. Спостерігачами є делегації Албанії, Казахстану, Польщі, Словаччини, Чехії. Верховним органом асамблеї є Пленум парламентських делегацій держав-членів. ЄМАП засідає раз на рік (у червні), в країні та місті, визначених Асамблеєю. Кожна держава-член має на пленумі один голос, який висловлюється керівником парламентської делегації, і цей керівник по суті висловлює відповідальну думку своєї країни з кожного обговорюваного питання. В Україні в січні 1999 року відбувалася міжнародна конференція ЄМАП (м. Одеса), де було підкреслено прагнення України брати активну участь у створенні нової моделі міждержавних відносин, що ґрунтуються на  принципах християнства, закріплених у статуті ЄМАП.
    Одним із пріоритетів у комплексі двосторонніх міждержавних відносин є розвиток співпраці з країнами-сусідами України. Свідченням цього є постанова Верховної Ради України (березень 1999 року) про вступ України до Міжпарламентської Асамблеї Співдружності Незалежних Держав. Про МПА як одну з форм співробітництва країн-членів СНД і про можливість членства України в цій організації говориться в книзі Ткаченка В. А. Співдружність Незалежних Держав і національні інтереси України. - К., 1998. - 100 с.
    Верховна Рада України підтримує регулярні контакти з міжпарламентським об’єднанням 16 держав-членів НАТО - Північноатлантичною Асамблеєю. Однією з форм взаємозв’язків Альянс-Україна є організація та проведення за участю українських парламентаріїв тематичних семінарів та інших заходів. Інформацію про Північноатлантичну Асамблею та інші парламентські організації можна знайти в статті Хабарова С. А. Европейские парламентские организации (Правовые аспекты) // Государство и право. - 1997. - № 1. - С. 92-99.
    Верховна Рада України також підтримує зв’язки з Парламентською асамблеєю Західноєвропейського союзу: українські законодавці беруть участь як спостерігачі в сесіях цієї інституції, де аргументовано виступають за надання Україні статусу асоційованого партнера ЗЄС.
    Співпраця Верховної Ради України регулярно здійснюється і з міжпарламентськими об’єднаннями, до яких Україна не входить як офіційний член.
     Нині є всі підстави стверджувати, що загалом міжнародна діяльність Верховної Ради протягом останніх років значною мірою спричинилася до визнання України як рівноправного члена світового співтовариства. Характеристику зовнішньополітичної діяльності Верховної Ради України можна знайти в статті Зайця А. П. До питання про визначення Верховною Радою України засад зовнішньої і внутрішньої політики // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність. Мат-ли наук.-практ. конф.  - К., 1997. - С. 200-201.

БІБЛІОГРАФІЯ
І. Український парламентаризм: минуле та сучасне

1.1. Історія становлення парламентаризму в Україні
1. Апанович О. Урядовий апарат Гетьманщини (XVIII ст.) // Уряд. кур’єр. - 1995. - 31 січ. - С. 12.
2. Бадяк В., Рогович М. Державно-правові погляди Пилипа Орлика і європейські політичні теорії XVII-XVIII ст. // Державність. - 1994. - №  1-2. - С. 12-13.
3. Бандурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток / Ун-т  внутр. справ. - Х., 1999. - 276 с.
4. Верховна Рада УРСР за конституцією республіки 1937 р. // Проблеми правознавства. - К., 1991.
- 65 с.
5. Від Конституції Пилипа Орлика - до Конституції незалежної Української держави // Розбудова держави. - 1992. - №  5. - С. 3.
6. “Вкрадені принципи”: Конституція Пилипа Орлика та основи амер. демократії // Самостійна Україна. - 1995. - 19-25 верес. (4.33). - С. 11; 26 верес.-3 жовт. (4.34). - С. 11.
7. Гайчурівський В. Американській конституції 208 років, українській - 285: [Про життя та діяльність творця першої укр. Конституції Пилипа Орлика] // Голос України. - 1995. - 3 черв. - С. 13.
8. Городецький О. В. Парламентське право України: процес становлення // Чернівецький ун-т. Наук. вісник. Сер. Правознавство. - Чернівці, 1996. - Вип. 4-5. - С. 138-143.
9. Грозовський І. Козацьке право // Право України. - 1997. - №  6. - С. 76-80.
10. Грушевський М. С. Нариси історії Київської Землі від смерті Ярослава до кінця ХІV сторіччя. -
К.: Наук. думка, 1991. - 560 с.
11. Доморослий В. Біля витоків українського парламентаризму: [Виповнилося 93 роки від початку практ. парлам. діяльності наддніпр. українців у вищому законодав. органі Росії - Держ. Думі] // Віче.
- 1999. - № 4 (85). - С. 131-137.
12. Доморослий В. Законодавча та виконавча влада в Україні: історія проблеми // Розбудова держави. - 1995. - №  12. - С. 14-16.
13. Замлинський В. Пилип Орлик // Віче. - 1994. - №  3. - С. 122-136.
14. Іванов Д. Ю. Розвиток ідей української державності в конституції Пилипа Орлика // Розбудова держави: Духовність, екологія, бізнес: Зб. матеріалів другої загальноукр. студент. наук. конф. - К., 1996. - С. 127-130.
15. Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: [Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р.]. - К.: Генеза, 1997. - 430 с.
16. Інтелектуальний шлях України /Під ред. С.П.Корецького. - Київ: Незалеж. інтелект. центр, Самвидав, 1998. - 30 с.
17. Історія української Конституції /Укр. правн. фундація; [Упоряд.: А.Слюсаренко, М.Томенко]. - К.: Право, 1997. - 441 с.
18. Кислий П., Вайз, Чарльз. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / [Літ. ред. Е.Р.Рахімкулов]. - К.: Абріс, 2000. - 414 с.
19. Киян М. Партійний склад депутатського корпусу України в першому російському парламенті (1906 р.) // Вісн. Академії правових наук України. - 2000. - №  2. - С. 77-82.
20. Козінцев І. У добу Центральної Ради: [Державотворення] // Юрид. вісн. України. - 1997. - 3-9 квіт.(№  14). - С. 7.
21. Кононенко П. П. Від IV Універсалу Центральної Ради до Конституції України 1996 року // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - К., 1999. - Вип. 5. - С. 142-148.
22. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими на п’ятій сесії Верховної Ради Української РСР восьмого скликання. - К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1932. - 32 с.
23. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки. - К.: Держ. вид-во політ. літ-ри, 1939. - 30 с.
24. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими І, ІІ, ІV і V сесіями Верховної Ради УРСР. - К.: Політвидав при ЦК КП(б)У, 1941. - 24 с.
25. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими І, ІІ, ІV, V і VІ сесіями Верховної Ради УРСР. - К.: Укр. держ. вид-во, 1944. - 30 с.
26. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, ухваленими Верховною Радою Української РСР 28 червня 1947 року на доповідь Редакційної комісії - К.: Видання Верховної Ради Української РСР, 1947. - 27 с.
27. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими на І, ІV, V та VІІ сесіях Верховної Ради Української РСР другого скликання. - К.: Видання Верховної Ради Української РСР, 1950. - 28 с.
28. Конституция (Основной Закон) Украинской Советской Социалистической Республики /С изм. и допол., принятыми на I, II, III и VI сессиях Верховного Совета Украинской ССР третьего созыва. - К.: Издание Верховного Совета Украинской ССР, 1955. - 31 с.
29. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими на ІІІ і ІV сесіях Верховної Ради Української РСР четвертого скликання. - К.: Видання Верховної Ради Української РСР, 1957. - 58 с.
30. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими на VІІ сесіях Верховної Ради Української РСР четвертого скликання. - К.: Видання Верховної Ради Української РСР, 1959. - 33 с.
31. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими на першій сесії Верховної Ради Української РСР сьомого скликання. - К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1967. - 58 с.
32. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, прийнятими на ІІ сесії Верховної Ради Української РСР восьмого скликання. - К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1972. - 32 с.
33. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки /Із змінами та доповненнями, внесеними Законом Української РСР від 27 жовтня 1989 року на десятій сесії Верховної Ради Української РСР одинадцятого скликання. - К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1989.
- 61 с.
34. Конституція (Основний Закон) України. Прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 року /Зі змінами та доповненнями, внесеними законами України від 27 жовтня 1989 року, 24 жовтня 1990 року, 18 квітня, 21 травня, 19 червня, 5 липня, 17 вересня, 5 листопада 1991 року, 14 лютого, 3, 17, 19 червня 1992 року. - К., 1992. - 58 с.
35. Конституція (Основний Закон) України /Зі змінами та доповненнями, внесеними законами України від 27 жовтня 1989 року, 24 жовтня 1990 року, 18 квітня, 21 травня, 19 червня, 5 липня, 17 вересня, 5 листопада 1991 року. - К., 1993. - 50 с.
36. Конституція (Основний Закон) України. Прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 року /Зі змінами та доповненнями, внесеними за станом на 21 вересня 1994 року. - К.: Преса України, 1994. - 28 с.
37. Конституція Української Народної Республіки 1918 року («круглий стіл», присвячений її 80-річчю) // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1998. - №  2 (13). - С. 99-104.
38. Копиленко М., Копиленко О. Еволюція українського конституціоналізму: [З досвіду конституційного будівництва УНР та Української гетьманської держави] // Право України. - 1992.
- №  6. - С. 36-38, 42.
39. Копиленко О. “На склоні віку”: [Роль фракцій у діяльності Центр. Ради] // Уряд. кур’єр. - 22 серп. - С. 12.
40. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України 1917-1920. Центральна Рада. Гетьманство. Директорія: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1997. - 208 с.
41. Копиленко О., Копиленко М. З досвіду законотворчості УНР та Української Держави // Право України. - 1995. - №  5-6. - С. 52-55.
42. Кресіна І. О., Кресін О. В. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція. - К.: ПБП “Фотовідеосервіс”, 1993. - 79 с. - (Б-ка українця; №  3-9).
43. Кривенко Л. Т. Український парламентаризм: питання становлення // Правова держава: щорічн. наук. пр. - К., 1996. - Вип. 7. - С. 29-33.
44. Лукашевич О. А., Манжул К. В. “Конституція” Пилипа Орлика - історико-правова пам’ятка XVIII ст. - Х.: Основа, 1996. - 51 с.
45. Манелюк В. Ідеї влади та управління в історії українського конституціоналізму // Вісн. Укр. Академії держ. управління при Президентові України. - 1999. - №  1. - С. 224-235.
46. Медведчук В. Конституція Пилипа Орлика як перше відбиття української національної ідеї на конституційному рівні // Академія правових наук України, Вісник. - Х., 1997. - №  3 (10). - С. 3-15.
47. Мельник Л. Нариси козацької держави в українській суспільній думці у переддень Хмельниччини // Розбудова держави. - 1998. - №  9-10. - С. 107-112.
48. Мироненко О. Вітчизняний конституціоналізм від І.Мазепи до К.Розумовського (1687-1764) // Вісн. Академії правових наук України. - 2000. - № 1. - С. 82-99.
49. Мироненко О. М. Світоч української державності. Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. - К., 1995. - 330 с.
50. Мироненко О. Представницькі органи Литовсько-руської держави в контексті еволюції українського парламентаризму // Вісн. Акад. правових наук. - 1997. - №  2. - С. 38-49.
51. Мироненко О. Роль генеральних військових рад в історії вітчизняного парламентаризму: [XV-XVII ст.] // Вісн. Академії правових наук України. - 1998. - №  1. - С. 71-82.
52. Мироненко О. М. Суб’єкти політичного “конституційного” контролю і нагляду в Україні-Гетьманщині: [Гетьманська держава] // Вісн. Конституційного Суду України. - 1999. - №  4. - С. 63-93.
53. Панович О. Конституція Пилипа Орлика // Хроніка-2000. - 1998. - №  23-24. - С. 90-97.
54. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика (1710 рік). - К.: Веселка, 1994. - 77 с.
55. Перший конституційний акт України: [Конституція Пилипа Орлика] // Вісн. міжнар. відносин. - К., 1993. - Вип. 1. - С. 145-158.
56. Петрів М. Конституція України 1710 р.: Орлик і Василенко / [Пер. укр. О.Козлова]. - К.: [Укр. Вид. Спілка], 1997. - 34 с.
57. Празаконодавці схожі на сучасних: Укр. парламентаризму 80 років: [Публ. архів. документів доби Центр. Ради] // Голос України. - 1997. - 29 лип. - С. 3.
58. Рибалко В. Автор першої української Конституції: (Пилип Орлик) // Голос України. - 1997. - 1 листоп. - С. 3.
59. Рогожин А., Гончаренко В. Проблеми становлення конституціоналізму в Україні // Право України. - 2000. - №  12. - С. 143-144.
60. Скакун О. Ф. Ідейні витоки українського парламентаризму // Правова держава: Щорічник наук. пр. - К., 1998. - Вип. 9. - С. 68-78.
61. Скомороха В. Деякі питання конституційного провадження: [України] // Право України. - 1998.
- №  9. - С. 5-9.
62. Слюсаренка А. Г., Томенка М. В. Історія української Конституції. - К.: Т-во "Знання" України, 1993. - 192 с.
63. Смолий В., Рычков В. Украинский парламентаризм: от Вече Киевской Руси до Верховной Рады [Украины] // Украина. - 1997. - № 1-2. - С. 7-9.
64. Смолка А. Конституція Пилипа Орлика та її соціально-економічний аспект // Економіка України. - 1996. - №  5. - С. 71-77.
65. Таранов А. П. Історія Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки. - К. - 1957. - 166 с.
66. Угода та Конституція Пилипа Орлика: [Пер. і комент. В.Шевчук] // Розбудова держави. - 1992.
- №  5. - С. 4-14.
67. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. - К.: Наук. думка, 1996 - (Пам’ятки історії України. Серія 5. Джерела новітньої історії. / [Ред. рада: П.П.Толочко (голова та ін.]). Т. 1: 4 березня-9 грудня 1917 р. / [Упоряд.: В.Ф.Верстюк та ін.; Редкол.: В.А.Смолій (відп. ред.) та ін.]. - 1996. - 587 с.
68. Український парламентаризм: минуле і сучасне /[Шемшученко Ю. С., Мироненко О. М., Погорілко В. Ф. та ін.]; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; За ред. Ю.С.Шемшученка. - К.: Парлам. вид-во, 1999. - 367 с.
69. Федоренко Г. Передісторія українського парламентаризму в Україні  // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997. - С. 183-184.
70. Чуприна В. Гетьман Пилип Орлик і перша конституція України // Дзвін. - 1996. - №  9. - С. 100-104.
71. Чушенко В. Історичні традиції і форма правління сучасної України // Драгоманівський збірник. “Вільна спілка” та сучасний український конституціоналізм. - Львів, 1996. - С. 183-189.
72. Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії // Право України. - 1998. - №  5. - С. 25-29.
73. Шатіло В. У часі, джерелах і постатях: [Право та законотворчість в Київ. Русі] // Юрид. вісн. України. - 1996. - 12-18 груд. - С. 7.
74. Шемшученко Ю. С. Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку // Правова держава: Щорічник наук. пр. - К., 1998. - Вип. 9. - С. 58-68.
75. Шуст Р. Козацька Рада Чигиринського періоду: почин українського держ. парламентаризму // Хроніка-2000. - 1998. - №  23-24. - С. 15-21.
76. Яковлів А. Основи конституції У.Н.Р. - Париж: [Меч], 1935. - 63 с.
1.2. Верховна Рада незалежної України
77. Бадзьо Ю. Влада - опозиція - держава в Україні сьогодні. Думки проти течії. - К.: Смолоскип, 1994. - 30 с.
78. Верховна Рада України: Інформ. довід /Секретаріат Верхов. Ради України. - К.: Парламент. вид-во, 1998. - 68 с.
79. Верховна Рада (парламент) України // Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К., 1997. - С. 67-81.
80. Верховна Рада України в системі органів державної влади // Рябченко О. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин. - Х., 1999. - С. 117-133.
81. Верховна Рада України дванадцятого скликання 1990-1994 роки /За ред. П.Кислого, І.Плюща. - К.: Кий, 1998. - 756 с.
82. Верховна Рада України. 1990-1994 рр. Інформаційна довідка. Про роботу ВРУ 12-го скликання. - К., 1994. - 48 с.
83. Верховна Рада України: парадигми і парадокси. - К.: Укр. перспектива, 1996. - 56 с.
84. Виттковски А. Пятилетка без плана. Украина: 1991-1996: формирование национального государства. - К.: Сфера, 1998. - 240 с.
85. Гетьман В. П. Як приймалась Конституція України: нотатки учасника розробки Основного Закону України. - К.: Б. в., 1996. - 126 с.
86. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 лип. 1990 р. - К.: Політвидав України, 1990. - 8 с.
87. Журавський В. С. Керівні органи Верховної Ради України // Держава і право. Вип. 9. - К., 2001. - С. 100-106.
88. Журавський В. С. Розвиток доктрини українського парламентаризму в ХІХ - на початку ХХ ст. // Право України. - 2001. - №  5. - С. 37-41.
89. Загальні відомості про Верховну Раду України // Королько В. Основи паблік рілейшенз. - К., 1997. - С. 245-250.
90. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. - К.: Абрис, 2000. - 414 с.
91. Україна. Конституція. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
92. Конституція України 1996 року // Український альманах. - Варшава, 1997. - 1997. - С. 29-32.
93. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. - Київ: Філос. і соціол. думка, 1992. - 272 с.
94. Конституція незалежної України: У 3 кн. /Під заг. ред. С.Головатого. - К.: Укр. Правн. Фундація: право, 1995 . - С.
95. Копейчиков В., Гусарєв С. Питання реалізації Конституції України // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1997. - №  3 910). - С. 15-23.
96. Копейчиков В. В. Теоретичні та практичні питання тлумачення конституції // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1996. №  7. - С. 61-68.
97. Копиленко О. До проблеми національного пріоритету Конституції України // Матеріали науково - практичної конференції “Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи”, 25 червня 1997 р., Київ. - Х., 1998. - С. 22-23.
98. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. - К., 1997. - 170 с.
99. Кривенко Л. Т. Укр. парламентаризм: питання становлення // Правова держава: К., 1996.
- Вип. 1. - С. 29-33.
100. Литвин В. М. Україна: хроніка поступу (1991-2000). - К.: Видавн. дім "Альтернативи", 2000. - 516 с.
101. Малишко М. І. Основи Конституції незалежної України /Нац. техн. ун-т України. - К., 1996.
- 23 с.
102. Мироненко О. М. Біля витоків вітчизняного парламентаризму // Правова держава. - Вип. 8. - К., 1997. - С. 226-230.
103. Незалежність України: Іст. витоки та перспективи . - К., 1997.
104. Опришко В. Ф. Конституція України - основа концепції розвитку законодавства // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р.
- К., 1997. - С. 10-14.
105. Погорілко В. Ф., Федоренко В. К. Референдуми в Україні: історія та сучасність / Ін-т держави і  права ім. В.М.Корецького НАН України. - К., 2000. - 246 с.
106. Проблеми, досвід, перспективи реалізації Конституції України: [Зб. ст.] / Луган. держ. пед. ін-т та ін. - Луганськ, 1997. - 87 с.
107. С’єдін М. Парламентаризм: криза або необхідність переосмислення?: [Розгляд становлення та функціонування парламентаризму в країнах Центр. та Схід. Європи] // Нова політика. - 2001. - №  1(33). - С. 51-53.
108. Семенов В. С., Прагнюк О. Я. Міжнародно-правові аспекти Конституції України /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К.: ІнЮре, 1997. - 29 с.
109. Сергієнко П. П. Соборна Україна: від ідеї до життя. - К., 1993. - 64 с.
110. Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні. Проблеми теорії і практики: До 10-річчя незалежності України. - К., 2000. - 600 с.
111. Степанов А. Украина между прошлым и будущим. - К.: Либідь, 1997. - 128 с.
112. Тацій В. Я., Грошевий Ю. М. Правові засоби охорони Конституції // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1995. - №  3. - С. 35-42.
113. Теплоухова Н. Г. Верховна Рада в контексті творення незалежної української держави // Наук. праці істор. ф-ту Дніпропетр. ун-ту. Вип. 2. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 164-167.
114. Тихонова Є. А. Проблеми розвитку парламентаризму в Україні // Державно-правова реформа в Україні. - К., 1991. - С. 177-181.
115. Тодика Ю. М., Супрунюк Є. В. Державно-правові проблеми діяльності Верховної Ради України по забезпеченню основних прав і свобод людини і громадянина // Зб. наук. праць. - Х., 1998. - С. 30-34.
116. Троненко Г. А. До питання історії незалежної укр. держави перехідного періоду (1990-1996 р.р.) // До 100-річчя Нац. музею іст. України. - К., 1998. - С. 135-140.
117. Україна за роки незалежності. Аналітичний огляд за 1991-1997 роки /Адміністрація Президента України. - К., 1998. - 205 с.
118. Український парламентаризм: історія і сучасність. - Хроніка-2000. Спецвипуск. - 1998. -
Вип. 23-24. - 395 с.
119. Український парламентаризм: минуле і сучасне /За ред. Ю.С.Шемшученка. - К.: Парлам. вид-во, 1999. - 368 с., іл.
120. Федоренко В. Л., Грузинець І. І. Проблеми гарантій права громадян України на участь у всеукраїнському референдумі // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали наук.-практ. конф. (24-25 верес. 1999 р.). - Дніпропетровськ. 1999. -
С. 128-133.
121. Формування парламентської більшості: стан, проблеми, перспективи. - К., 2000. - 125 с.
122. Хто і як ухвалював Конституцію України: Експерт. оцінка 6 липня 1996 року / Кудряшов С. П., Одарич С. О., Оробець Ю. М., Томенко М. В.; Фонд “Укр. перспектива”; Ред. Н.Одарич. - К., 1996. - 28 с.
123. Худояр І. В. Демократія і диктатура: шлях від буржуазного парламентаризму до влади Рад // Правова держава. Вип. 2-3. - К.: Наук. думка, 1992. - С. 163-167.
124. Юридичні підвалини парламентаризму в Україні, або Чи матимемо ми міцну представницьку владу?: [Методолог. семінар "Парламентаризм в Україні: проблеми теорії та практики", присвяч. 10-річчю незалежності України] // Юрид. вісн. України. - 2001. - 1-7 берез. - С. 4-5.
125. Юхновський І. Україна - незалежна держава: Виступи, аналітичні статті. - Львів: Захід. наук. центр АН України, 1994. - 128 с.
126. Якимович Б. До питання про українську національну символіку // Національна символіка (сер. Пам’ятки України). - К., 1992. - С. 2-12.
1.3. Конституційні засади формування українського парламенту
127. Анохін О. М. Про місце та роль постійних комісій (комітетів) Верховної Ради України у системі державних органів // Університет внутрішніх справ. Вісник. - Х., 1997. - Вип. 2. - С. 130-133.
128. Балакірєва О., Мельниченко В. Самореалізація багатопартійності: Електор. потенціал укр. партій напередодні виборів // Віче. - 1998. - №  2. - С. 149-159.
129. Бюджетні повноваження парламенту: Укр. реалії на тлі світового досвіду: [Шрьодер Л., Кейдн Н., Барабаш О. та ін.; Пер.: В.Поліщук та ін.]. - К.: Заповіт, 1997. - 140 с.
130. Верховна Рада України: парадигми і парадокси/ Підгот.: Когут Ш. та ін.; [Відп. ред. Одарич Н.] - К.: Укр. перспектива, 1996. - 55 с.
131. Вибори до Верховної Ради України: Досвід та уроки / В.Г.Кремень, Є.Г. Базовкін, А.О.Білоус та ін. - К.: Нац. ін-т стратег. досліджень, 1994. - 70 с.
132. Виборчий закон як правова основа виборів // Вибори до Верховної Ради України: Досвід та уроки. - К., 1994. - С. 9-13.
133. Вишняк О. Вибори-98: прогнози і реальність // Розбудова держави. - 1998. - №  5/6. - С. 8-15.
134. Гаман В. П. Парламентські коридори, або Момент істини у нашій новітній історії: Розмови різних років з укр. парламентаріями. - К.: Укр. письменник: Вир, 1998. - 327 с.
135. Георгіца А. З. Двопалатна структура парламенту: доктрина і сучасна конституційна практика // Чернівецький ун-т. Науковий вісник: Зб. наук. пр. - Чернівці, 1999. - Вип. 70: Правознавство.
- С. 64-68.
136. Георгіца А. З. Деякі питання встановлення основних функцій парламентів // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. - Чернівці, 1999. - Вип. 48: Правознавство. - С. 25-29.
137. Георгіца А. З. До питання про трактування та дефініцію поняття “Парламентаризм” // Чернівецький ун-т. Науковий вісник науковий вісник. - Чернівці. 1997. - Вип. 18: Правознавство.
- С. 140-145.
138. Георгіца А. З. Історична роль і місце парламентських установ у житті суспільства // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. - Чернівці, 1997. - Вип. 11: правознавство. - С. 17-32.
139. Георгіца А. З. Проблема компетенції парламенту // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. - Чернівці, 1999. - Вип. 45: Правознавство. - С. 53-63.
140. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / [Чернів. держ. ун-т ім. Ю.Федьковича]. - Чернівці: Рута, 1998. - 483 с.
141. Георгіца А. З. Шляхи вдосконалення організаційної структури парламенту України // Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наук. конф. - К., 1993. - С. 333-335.
142. Горуненко О. Жінки в політиці: парламентські вибори 1998 року // Діалог різноманітностей 1998 року. - 1998. - №  5-6. - С. 3-18.
143. Грушанська Н. Актуальні питання етики парламентарія в  Україні // Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 1: Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України. - С. 267-269.
144. Грушанська Н. І. Правові засади депутатської етики // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.) - К., 1997. - С. 138-140.
145. Дашкевич Я. Парламентські вибори 1998 р. в Україні: результати і прогнози // Укр. варіанти. - 1998. - №  2. - С. 4-8.
146. Денисов В. Методологія сучасного парламентаризму // Віче. - 2000. - №  9. - С. 3-18.
147. Денисов В. Парламентаризм і ліберальна традиція індивідуальної свободи // Віче. - 2001. - №  1. - С. 65-84.
148. Довідник депутата /[Упоряд. М.Ф.Верменчук, Л.П.Павлова]. - К.: Парлам. вид-во, 2000. - 477 с.
149. Душин И. Л. и др. Выборы: технологии избирательных кампаний/ Душин И. Л., Сысун А. И., Ложкин Б. Е. - Х.: РА, 1998. - 152 с.
150. Железняк Н. А. Законодавство України, що регулює діяльність Верховної Ради, та загальні проблеми його вдосконалення // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997. - С. 141-144.
151. Журавльова Г. Витоки Українського парламентаризму // Віче. - 1998. - №  6. - С. 135-140.
152. Журавльова Г. Проблеми вдосконалення конституційної реґламентації роботи Верховної Ради України // Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 1: Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України. - С. 63-65.
153. Заєць А. Український парламентаризм. Формування й удосконалення: Парламент України в 1990-1994 роках // Віче. - 1999. - №  2. - С. 13-31.
154. Законотворення - основна функція парламенту: [Упоряд. О.Барабаш; Ред. Е.Валентайн; Пер. В.Поліщук та ін.]. - К.: Заповіт, 1997. - 167 с.
155. Итоги выборов депутатов ВС // Киевский центр политических исследований и конфликтологии. Бюллетень. - К., 1994. - №  6. - С. 149-153.
156. Кравченко В. В., Пухтинський М. О. Закон України "Про вибори народних депутатів України": Науково-практичний коментар. - К.: Ін Юре. - 1998. - 192 с.
157. Колодій О. Вибори’98 і становлення громадянського суспільства в Україні // Укр. варіанти.
- 1998. - №  2. - С. 20-29.
158. Комітети - основа діяльності законодавчих органів влади. - К.: Заповіт, 1997. - 96 с.
159. Костецька Т. А. Інформаційні аспекти підготовки і проведення виборів і референдумів в Україні // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 4-ій річниці Конституції України, 1-3 черв. 2000 р. , Закарпаття, Україна. - Ужгород, 2000.
- С. 171-174.
160. Кречмер, Геральд. Фракції, партії в парламенті. - К., Заповіт, 1999. - 299 с.
161. Кривенко Л. Верховна Рада України - однопалатний парламент // Академія правових наук України. вісник. - Х., 1998. - №  4 (15). - С. 70-80.
162. Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. - 1998. - №  3. - С. 14-32.
163. Кривенко Л. Український парламент: двопалатність чи однопалатність? // Віче. -1999. - №  9.
- С. 3-19.
164. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; [Редкол.: Ю.С.Шемшученко голов. ред.) та ін.]. - К.: ІнЮре, 1997. - 44 с.
165. Кривенко Л. Т. Посилення ролі законодавчої влади як основа розвитку українського законодавства // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.- практ. конф.. травень 1996 р. Київ. - К., 1996. - С. 162-164.
166. Майданник О. В., Майданник О. О. До питання вдосконалення статусу народного депутата України // Проблеми державно-правової реформи в Україні: Зб. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 3.
- С. 109-116.
167. Макеєв С., Саламатов В. Політична географія України. За підсумками виборів 29 березня 1998 року // Політичний портрет України: Бюлетень. - К., 1998. - №  21. - С. 43-55.
168. Малишко М. І. Сучасний стан та перспективи розвитку українського парламентаризму // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997.
- С. 156-159.
169. Манчуленко Г., Філіпчук В. Народний депутат України: Конституційно-правовий статус // Віче. - 1998. - №  1. - С. 3-11.
170. Мельник О. Український парламентаризм: перші кроки на шляху незалежності // Хроніка-2000. - 1998. - №  23-24. - С. 354-362.
171. Мікуліна Л. О. Конституційні основи організації та діяльності Верховної Ради України // Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наук. конф. - К., 1993. - С. 362-363.
172. Моніторинг висвітлення засобами масової інформації парламентських виборів в Україні в березні 1998 року: Заключ. звіт: Липень 1998 р. / Європ. Ін-т засобів масової інформації. - Б. М. Європ. коміс., 1998. - 74 с.
173. Оцінка виборчої системи в Україні /Міжнар. Фундація Виборчих Систем; Перекл. з англ. П.Насади; Ред. Н.Малахов. - К.: Ін-т демократії ім. П.Орлика, 1993. - 65 с.
174. Парламент України: Вибори’98: документи, статистика, бібліографія/ Е.Афонін, І.Воронов, Ю.Ганжуров та ін. - К.: Парлам. вид-во, 1998. - 422 с.
175. Підлудська І., Конончук С. Ділова еліта України / [Ред. Н.Лисюк]; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. - К., 2000. - (Персоналії). Ч. І: Парламент: Інф. станом на 1 лют. 2000 р. - 303 с.
176. Піховшек В., Конончук С. Розвиток демократії в Україні: 1997 рік. - К.: Агентство "Україна", 1998. - 456 с. - (сер. "Демократія в Україні).
177. Піховшек В., Конончук С., Ярош О. Розвиток демократії в Україні: 1998 рік. - К.: УНЦПД, 1999.
- 324 с. - (сер. «Демократія в Україні»).
178. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. - Х., 1995. - 115 с.
179. Правова держава. Вип. 6-8. - К., 1995-1998.
180. Процевський О. І. Про трудові правовідносини народних депутатів України // Харківський держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. Зб. наук. пр. Серія: Економіка і право. - Х., 1998. - Вип. 1. - С. 39-45.
181. Соскін О. Вибори в Україні: чи відбувся вибір? // Універсум. - 1998. - № 7-8. - С. 4-5.
182. Ставнійчук М. І. Вибори в Україні /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; [Відп. ред. Погорілко В. Ф.]. - К., 1998. - 48 с.
183. Ставнійчук М. І. Проблема конституційно-правового регулювання інституту виборів до Верховної Ради України // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997. - С. 176-177.
184. Супрунюк Е. В. Функциональная характеристика деятельности Верховной Рады Украины по обеспечению прав и свобод граждан // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 1997. - Вип. 32. - С. 25-31.
185. Таций В. Я., Тадыка Ю. Н. Политико-правовые аспекты совершенствования выборов народных депутатов Украины // Проблемы законности: Респ. межвед. науч. сб. - Х., 1995. - Вып. 29. - С. 39-47
186. Теплоухова Н. Г. Падалка С. С. Верховна Рада в контексті творення незалежної української держави // Запорізький держ. ун-т. Наукові праці історичного факультету. - Дніпропетровськ, 1997. - Вип. 2. - С. 164-168.
187. Тихонова Є. А. Проблеми розвитку парламентаризму в Україні // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997. - С. 177-181.
188. Ткачук А. Абетка депутата: [Словник найбільш вживаних термінів і понять] / Ін-т громад. суспільства. - К., 2000. - 104 с.
189. Тодыка Ю. Н., Яворский В. Д. Выборы народных депутатов Украины: конституционно-правовой аспект /[Отв. ред. Цвик М. В.]. - Х.: Факт, 1998. - 173 с.
190. Томенко М. Підсумки парламентських виборів в Україні: [Політ. орієнтації і надання переваг електорату] // Політ. думка. - 1998. - №  2. - С. 107-119.
191. Україна на виборах: передвиборна кампанія у мас-медіа: Аналіт. доп. - Б. Р. - 129 с.
192. Федоренко Г. Український парламентаризм: історичні паралелі // Віче. - 1998. - №  4. - С. 49-55.
193. Хинич М., Хмелько В., Ордешук П. Пространственный анализ парламентских выборов 1998 года в Украине // Социология: теория, методы, маркетинг. - 1999. - №  2. - С. 21-43.
194. Цибенко А. Політична партія в парламенті України: принципи організаційного функціонування. - К., 1997. - 39 с.
195. Чеберяк П. А. Законодавчі функції Верховної Ради України // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р. - К., 1997. - С. 191-193.
196. Чекмишев О. В., Тихомиров О. Д. Закон “Про вибори народних депутатів України”: Попул. комент. /Ком. “Рівність можливостей”; [Ред. Г.Кононенко]. - К.: Агентство “Україна”, 1998.
- 413 с.
197. Чобіт Д. В парламенті нової України (спостереження і роздуми народного депутата України). - К.: Українознавство, 1995. - 158 с.
198. Шаповал В. Парламент як орган народного представництва // Віче. - 1999. - №  5 (86).
- С. 3-10.
199. Шаповал В. Парламентаризм в Україні: пошуки парадигми чи рух до нового? // Віче. - 1997. - №  5. - С. 14-24.
200. Шаповал В. М. Журавльова С. Г. Концепція парламентського права в Україні // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., травень 1996 р., Київ. - К., 1996.
- С. 185-187.
201. Шаповал В. М. Розподіл влад і конституціоналізм: досвід України /[Ред. Н.М. Маслакова]. - К., 1994. - 31 с. - (Національний ін-т стратегічних досліджень. Наукові доповіді; Вип. 28).
202. Шейко П. В. Правові засади депутатської діяльності // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., ( листоп. 1997 р.). - К., 1997. - С. 190-192.
203. Шемшученко Ю. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Право України. - 1998. - №  1. - С. 17-20.
204. Шморгун О. Яким має бути український парламент? // День. - 2000. - 7 квіт. - С. 4.

ІІ. Парламент у системі органів державної влади незалежної України

2.1. Політичний устрій України
205. Авер’янов В. Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава: Щоріч. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 8. - С. 29-36.
206. Агафонов С. А. Систематизація законодавства про інститут Президента України: проблеми та шляхи їх вирішення // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., жовт. 1999 р. - К., 1999. - С. 406-408.
207. Бурчак Ф. Г. Конституційний статус Президента України // Правова держава: Щоріч. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 8. - С. 19-29.
208. Бурчак Ф. Г. Президент України /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; [Ред. М.С.Лопата]. - К.: ІнЮре. 1997. - 21 с.
209. Веніславський Ф. В. Роль інституту Президента України у механізмі взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влади // Нова конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук. пр. - Х., 1997. - С. 18-24.
210. Вознесенская Е. Л. Формирование имиджа Президента Украины средствами документальной фотографии // Наукові студії з політичної психології. - К., 1996. - Вип. 2. - С. 158-167.
211. Гаврилишин Б. Реформи в керівництві держави // Адміністративна реформа в Україні. проблеми підвищення ролі Міністерства фінансів України і Національного банку України як інститутів регулювання економіки: Наук.- практ. конф., Київ, 17-18 черв. 1998 р. Доп., повідомл.: [Збірник]. - К., 1998. - С. 121-122.
212. Гетьман В. П. Килимник Ю. В. Національний банк у системі влади. - К.: [Укрінбанк], 1997.
- 36 с.
213. Гриценко М. Конституційний статус Президента України та деякі аспекти здійснення виконавчої влади // Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 2, Ч. 2: Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні. - С. 256-261.
214. Державно-правова реформа в Україні. - К., 1997. - 215 с.
215. Добротенко Н. А. Деякі тенденції трансформації парламенту України // Черкаський ун-т. Вісник. - Черкаси, 1999. - Вип. 12: Серія: Історичні науки. - С. 140-144.
216. Дуда А. Конституційно-правова основа діяльності та повноваження Уряду України // Українська акад. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 1: Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України. - С. 234-237.
217. Журавльова Г. С. Проблеми реґламентації законодавчого процесу в Україні // Правова держава: Щорічник наук. пр. - К., 1998. - Вип. 9. - С. 332-336.
218. Закоморна К. О. Роль інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у систематизації законодавства // Систематизація законодавства в Україні: Проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., жовт. 1999 р. - К., 1999. - С. 442-446.
219. Каменецький С. М. и др. Методологічні засади створення баз знань у ситуаційному центрі Президента /Каменецький С. М., Рубан В. Я., Слівак А. Є. // Компьютерные системы моделирования управленческих решений: Сб. науч. тр. - К., 1995. -С. 34-50.
220. Кампо В. Українські реформи: політика і право. Популярний нарис. - К., 1995. - 30 с.
221. Кононенко Н. Інститут президентства в Україні: тенденції та перспективи розвитку // Молода нація: Альманах. - К., 1996. - №  2. - С. 165-168.
222. Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с.
223. Копейчиков В. Моральні і політико-правові підвалини статусу глави держави // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р. - К., 1997. - С. 187-189.
224. Коцюбальська О. Правовий статус Рахункової палати Верховної Ради України // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р.
- К., 1997. - С. 205-207.
225. Коцюбальська О. Рахункова палата Верховної Ради України - новий орган в державній контрольній системі України // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1997. - №  3 (10).
- С. 48-54.
226. Кривенко Л. Інститут президентства. Глава держави: проблема конституційного й фактичного статусу // Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 2.
Ч. 1: Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні. - С. 59-65.
227. Кротюк В. Л. Національний банк - центр банківської системи України: Орг.-прав. аналіз / [Відп. ред. В.Б.Авер’янов]. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 247 с.
228. Лавриненко М. Ф., Ющик О. І. Парламентська реформа: деякі проблеми удосконалення законодавчого процесу // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук. - практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997. -С. 147-151.
229. Лисенков С. Л. Закон “Про Конституційний Суд України”: Попул. коментар / [Голов. ред. С.В. Головко]. - К.: Либідь, 1998. - 102 с.
230. Марцеляк О. В. Правова природа інституту омбудсмена // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 2000. - Вип. 43. - С. 22-28.
231. Марченко В. В. Уряд і виконавча влада // Харківський держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. Зб. наук. пр. Серія: Економіка і право. - Х., 1998. - Вип. 1. - С. 46-52.
232. Марчук Є. Основні напрямки діяльності Уряду в умовах ринкової трансформації економіки України // Економіка України та шляхи її подальшого реформування: Матеріали Всеукр. наради економістів, 14-15 верес. 1995 р. - К., 1995. - С. 30-34.
233. Є. Марчук. Україна: нова парадигма поступу. - К., "Аваллон". - 2001. - 216 с.
234. Мельник О. В.Парламентська відповідальність уряду // Чернівецький ун-т. Науковий вісник: Зб. наук. пр. - Чернівці, 1999. - Вип. 62: Правознавство. - С. 64-65.
235. Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. / за заг. ред. М.Я.Азарова. - К.: ДІЯ, 2000. - 320 с.
236. Парламентська реформа: теорія та практика. Зб. наук. праць. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2001. - 290 с.
237. Петренко А. А. Питання вдосконалення парламентського контролю і закон України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997. - С. 163-165.
238. Плахотнюк Н. Реалізація положень Конституції України щодо питання інституту президентства // Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 1: Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України. - С. 223-229.
239. Погорілко В. Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні // Академія правових наук України. вісник. - Х., 1995. - №  3. - С. 21-27.
240. Президент в Україні: законодавче забезпечення діяльності. - К., 1999. - 416 с.
241. Серьогіна С. Г. Питання нормотворчої діяльності Президента України // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 1999. - Вип. 37. - С. 61-66.
242. Серьогіна С. Г. Функції Президента України // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 1998. - Вип. 34. - С. 54-59.
243. Спірін О. А. Місце і роль інституту президентства в розбудові української державності // Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наук. конф. - К., 1993. - С. 383-386.
244. Тодыка Ю. Н. Яворский В. Д. Президент Украины: конституционно-правовой статус /Нац. юрид. акад. Украины им. Ярослава Мудрого, Акад. правовых наук Украины; [Отв. ред. Цвик М. В., Погорилко В. Ф.]. - Х.: Факт. 1999. - 254 с.
245. Холод Б. Телерадіопростору України - правову стабільність, світові технології, європейський вибір // Телепрескур’єр. - 2001. - № 1 (6). - С. 12-15.
246. Цвік М., Процюк І. Про державно-правову природу влади Президента України в системі розподілу влад // Академія правових наук України. Вісник. - Х., 1999. - №  1 (16). - С. 51-61.
2.2. Відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади
247. Біттнер О. Контури майбутньої угоди між ВР і КМ визначено // Уряд. кур’єр. - 2001. - 22 берез. - С. 4.
248. Біттнер О. Повноваження різні - відповідальність одна: [Пробл. співпраці кабінету Міністрів України з Верховною Радою] // Уряд. кур’єр. - 1998. - 20 серп. - С. 4.
249. Воронов М. М. Законодавча влада у системі державної влади // Університет внутрішніх справ. Вісник. - Х., 1997. - Вип. 2. - С. 124-130.
250. Гончаренко В. Д. Сессионная форма контроля Верховного Совета УССР за деятельностью органов государственного управления. - Х., 1991. - 20 с.
251. Городецький О. В. Парламент і президент (проблеми відносин) // Чернівецький ун-т. науковий вісник. Сер. Правознавство. - Чернівці. 1996. - Вип. 4-5. - С. 144-149.
252. Джангиров Д. Правительство устояло, но работать ему не дадут. Может, оно и к лучшему: [Взаимоотношения Кабинета Министров и Верховного Совета] // Бизнес. - 1998. - 19 окт.
- С. 9.
253. Кадькаленко С. Т. Розподіл влад: теорія і практика // Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Вісник. Наук.-практ. зб. - К., 1999. - №  2 (4). - С. 77-81.
254. Каневський О. С. Парламентаризм і розподіл влад // Севастопольский гос. техн. ун-т. Вестник. - Севастополь, 1999. - Вып. 17: Философия и политология. - С. 86-92.
255. Кривенко Л. Конституційна й фактична моделі системи розподілу влад: проблеми колізій // Українська акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 1: Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України. - С. 166-169.
256. Серегина С. Г. Конституционные основы взаимодействия законодательной и президентской властей // Нова Конституція і проблеми вдосконалення законодавства: Темат зб. наук. пр. - Х., 1997. - С. 12-18.
257. Солов’євич І. В. Проблема взаємодії законодавчої і виконавчої влади у світлі Конституції України // Правова держава: Щоріч. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 8. - С. 29-36.
258. Тодика Ю. М., Серьогін В. О. Парламентський контроль як одна з форм реалізації принципу гласності щодо діяльності Кабінету Міністрів України // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб.
- Х., 1999. - Вип. 40. - С. 26-32.
2.3. Парламент і судова влада
259. Гергелійник В. Конституційний Суд в системі органів контрольної влади: теоретичні аспекти. // Право України. - 1999. - № 5. - С. 81-85.
260. Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с.
261. Кордун А. На страже права выбора: роль Конституционного Суда Украины в выборах парламента // Юрид. практика. - 1998. - № 5 (март.). - С. 4-5.
262. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України. - 1999. - № 1. - С. 8-13.
263. Тесленко М. Взаємозв’язок права і політики в діяльності Конституційного Суду України // Право України. - 1999. - № 10. - С. 11-13.
264. Тесленко М. Про місце Конституційного Суду України в системі вищих органів державної влади // Право України. - 1999. - № 12. - С. 33-35.
265. Хассемер В. Конституційне судочинство і політичний процес // Вісн. Конституц. Суду України. - 2000. - №  4. - С. 22-23.
266. Шаповал В. Конституційний Суд України: місце в державі і роль у соціумі // Укр. правовий часопис. - 1998. - Вип. 3. - С. 38.
267. Шаповал В. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції в Україні: /Місце Конституц. Суду України в держ. механізмі/ // Вісн. Конституц. Суду України. - 1998. - № 2. - С. 45-53.
2.4. Парламент і реґіони
268. Арістова С. Г. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”: теорія і практика // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф., (листоп. 1997 р.). - К., 1997.
- С. 370-372.
269. Вісковський Р. Ю. Підстави Кримської Автономії // Наук. вісн. Дніпропетр. ін-ту МВС України. - Дн-ровськ, 1999. - С. 55-59.
270. Воронов М. П. Болдирєв С. В. Про правові гарантії місцевого самоврядування // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р.
- К., 1997. - С. 330-332.
271. Дмітрієва В. Проблеми законодавчого визначення правового статусу Представництва Президента в Автономній Республіці Крим // Українська акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 2, Ч. 2: Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні. - С. 337-341.
272. Карнаух М. Конституційні проблеми організації державної влади та місцевого самоврядування в Україні // Українська акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 1: Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України. - С. 279-282.
273. Руда Н. Місцеве самоврядування в Україні: проблеми правового регулювання // Правова держава. Щоріч. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 8. - С. 63-70.
274. Фрицький О. Місцевому самоврядуванню державну підтримку // Місцеве та реґіональне самоврядування України. - К., 1994. - Вип. 3 (8). - С. 20-26.
275. Шиба О. М. Правовий механізм регулювання діяльності органів місцевого самоврядування в Україні // Чернівецький ун-т. Наук. вісник. Сер. Правознавство. - Чернівці. 1996. - Вип. 4-5.
- С. 172-178.
276. Щебетун И. С. Конституционные основы местного самоуправления // Материалы вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исследовательской работы: Правоведение (Донецк, апрель 1997 г.). - Донецк, 1997.
- С. 36-39.
277. Юлдырев С. В. Вопросы территориальной основы местного самоуправления в Украине // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. тр. - Х., 1997. - С. 33-37.

ІІІ. Участь у зовнішньополітичній діяльності та міжпарламентські зв’язки
Верховної Ради України

278. Бобин М. Европейский интеграционный процесс: правовые аспекты деятельности Европейского Союза и Совета Европы. Роль высших судебных учреждений // Правозащитник. - 1998. - № 3. - С. 66-98.
279. Борисов К. Г. Правовые формы партнерства Европейского союза в сфере коммуникаций и информационных услуг // Московский журнал международного права. - 1998. - № 2.
- С. 84-110.
280. Венская Декларация 1994 года Парламентской Ассамблеи ОБСЕ: /Парламент. Ассамблея Организации по безопасности и сотрудничеству  в Европе/ // Моск. журнал междунар. права. - 1995. - №  3. - С.165-215.
281. Всеєвропейська Міжпарламентська Асамблея православ’я: Довідка “ГУ” // Голос України. - 1999. - 27 січ. - С. 2.
282. Гіждіван Л. Ю. До питання про функціонування керівних органів Ради Європи // Запорізький юрид. ін-т. Вісник. - Запоріжжя, 1999. - № 3(5). - С. 54-61.
283. Головатий С. Спадщина радянського режиму гальмує перехід  до демократії: [Виступ члена делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи під час слухання питання “Дотримання Україною зобов’язань, взятих під час вступу до Ради Європи”] // Голос України. - 1999. - 9 лют. - С. 7.
284. Грушанська Н. І. Досвід Европарламенту та німецького парламентаризму для України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. конф., жовт. 1998 р. - К., 1998. - С. 192-195.
285. Для чого Україні Рада Європи // Право України. - 1997. - № 6. - С. 70-75.
286. Добрянський С. Європейський Союз та Рада Європи: можливості міжнародно-судового захисту прав людини /порівняльний аналіз/: /Україна та ЄС/ // Вісн. Академії правових наук України. - 2000. - № 3. - С. 27-35.
287. Довідник організацій сприяння демократичного розвитку та парламентської допомоги в Україні / Рада міжнар. наук. досліджень та обмінів IREX. - К., 1998. - 98 с.
288. Економічний міст між континентами. До міжнародної конференції ЧЕС - МЕРКОСУР // Діловий вісник. - 1997. - № 9. - С. 11.
289. Єльченко В. Ю. Україна у складі непостійних членів Ради безпеки ООН: /Розповідає Постійний представник України при ООН, Представник України у Раді безпеки ООН, Надзвичайний та Повноважний Посол/ // Трибуна. - 2000. - № 3-4. - С. 10-12.
290. Заєць А. П. До питання про визначення Верховною Радою України засад зовнішньої і внутрішньої політики //  Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р. - К., 1997. - С. 200-201.
291. Кондратюк С., Овсій І. Чорноморський реґіон: реалії та перспективи нафтового шляху “Азія-Європа” // Людина і політика. - 1999. - № 3. - С. 6-14.
292. Кутовой Е. Г. Черноморское экономическое сотрудничество на рубеже двух столетий // Дипломат. вестн. - 1998. - № 7. - С. 67.
293. Мармазов В. Є. Піляєв І. С. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: Досвід і пробл. / [Відп. ред. Ковтун Н.] . - К.: Вентурі, 1999. - 399 с.
294. Мхітарян Н. ЧЕС: шляхи співробітництва: /Чорноморська зона екон. співробітництва/ // Спостерігач. - 1996. - № 28. - С. 34-37.
295. Недригайло В. Перемога України на сесії ПАЧЕС: /Парламент. Асамблея Чорноморського екон. співробітництва провела 12-те пленарне засідання/ // Голос України. - 1998. - 19 груд. - С.10.
296. Нюрас Нюрве. Взаємодія і співробітництво між державами Чорноморського басейну і Європейським Союзом // Економічний часопис. - 1998. - № 10. - С. 14-26.
297. Панченко О. Україні продовжили кредит довіри: членство України Парламентській Асамблеї Ради Європи не призупинено // День. - 1999. - 29 січ. - С. 3.
298. Парахонський Б. Стратегія мирної взаємодії: [Україна в системі Чорноморського економічного співробітництва] // Вісник НАН України. - 1998. - № 5-6. - С. 53-63.
299. Парламентська асамблея Ради Європи / [Пер. з фр. Шевчук І.]. - К.; Страсбург: [Парламент. вид-во], 1998. - 94 с.
300. Платонова  В. Стан і перспективи співробітництва України в рамках Чорноморського Економічного Співробітництва та північної асамблеї Чорноморського Економічного Співробітництва // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали наук.-теорет. конф., присвяч. 165-річчю ун-ту. - К., 1999. - Ч.1 - С. 100-105.
301. Правила процедури Парламентської Асамблеї Ради Європи. - К.; Страсбург, 1998. - 78 с.
302. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. - К., 1998. - 450 с.
303. Рабінович П. Комісар з прав людини Ради Європи - нова правоохоронна інституція // Вісн. Академії правових наук України. - 2000. - № 3. - С. 36-41.
304. Ратувухери Т. Черноморская ассамблея: на запад окольными путями?: [Черноморская ассамблея экономического сотрудничества (ЧАЭС) была учреждена 25 июня 1992 года] // Підтекст. - 1998. -
№ 25(17-23 черв.). - С. 21-23.
305. Серьогін В. О. Гласність роботи українського парламенту з точки зору стандартів Ради Європи // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. конф., жовт. 1998 р. - К., 1998. - С. 213-216.
306. Струтинський В. Сучасні проблеми розвитку парламентаризму в країнах Центральної Європи на прикладі Польщі та України) // Європа: ідеї та процеси: Матеріали наук. симпоз., 4-5 черв. 1998 р. - Чернівці, 1998. - С. 63-76.
307. Ткаченко В. А. Співдпужність Незалежних Держав та національні інтереси України // К.: Ін-т Громадянського Суспільства, 1998. - 100 с.
308. Хабаров С. А. Европейские парламентские организации /Правовые  аспекты/ // Гос-во и право. - 1997. - № 1. - С. 92-99.
309. Юркевич А. В. Зовнішньополітична діяльність Верховної Ради УРСР. - К.: Політвидав, 1970. - С. 56.

Головна сторінкаІнформація та історична довідкаКаталогиБібліографічні покажчикиНові надходженняЕлектронні текстиНаші партнериБібліотечні ресурси в Internet
 2001 © Апарат Верховної Ради України
Інформаційне управління
Відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення

2001 © Hаціональна паpламентська бібліотека Укpаїни