| Аннотацiя: |
У статті досліджено правові, етичні та практичні аспекти застосування штучного інтелекту (ШІ) в державному судочинстві та міжнародному арбітражі крізь призму принципу верховенства права. Ролі ШІ розглянуто як континуум: від допоміжних завдань документообігу, аналітики й перекладу через інструменти підтримки прийняття рішень до “автоматизованої правосвідомості”, здатної самостійно формувати висновок у справі. Показано, що головний виклик полягає не в самому використанні технологій, а в розмиванні межі між допоміжною функцією алгоритмів і фактичним делегуванням їм суддівського та арбітражного мандата. Проаналізовано ключові ризики: непрозорість алгоритмів (“чорна скринька”), “галюцинації” генеративних моделей і фіктивні посилання у процесуальних документах, відтворення й посилення історичних упереджень, брак емпатії та неможливість перевірити логіку машинного висновку. Порівняно підходи державних судів і міжнародного арбітражу, де процедурна гнучкість і автономія сторін розширюють простір для експериментів, але водночас загострюють питання легітимності рішення. Висвітлено український контекст, а саме цифровізацію судової системи, перспективи інтеграції ШІ, приватні аналітичні сервіси та судову практику, що допускає ШІ лише як допоміжний інструмент за умови людського контролю. Зроблено висновок, що ухвалення рішення має залишатися виключно людською функцією, а персональна відповідальність судді й арбітра та зрозуміла мотивація рішень є мінімальною умовою довіри до цифрового правосуддя. |
