| Аннотацiя: |
У статті авторка аналізує правову природу генетичної ідентичності людини та застосування цього терміна в законодавстві України. Законодавчо закріплені обмеження щодо неприпустимості втручання в геном людини з метою видозміни генома нащадків є утіленням міжнародного консенсусу щодо заборони модифікації генома через зародкову лінію. Водночас міжнародне та національне законодавство оперує низкою термінів: генетичні ознаки людини, генетична ідентичність людини, генетичний апарат людини, визначення яких не закріплені в нормативно-правових актах та щодо яких немає офіційного юридичного тлумачення. Мета статті полягає в дослідженні правової природи генетичної ідентичності людини в контексті застосування відповідної термінології в законодавстві України. Принципи, встановлені Загальною декларацією ЮНЕСКО про геном людини та права людини 1997 р., щодо визнання генома спадщиною всього людства в символічному сенсі, повага до людської гідності, недопущення дискримінації, захист від зловживань та ін. все ще залишаються головними детермінантами для визначення правових меж щодо маніпуляцій з геномом людини. Натепер норми міжнародного права та національного законодавства обмежені декларативними положеннями про заборону модифікації генетичної ідентичності суб’єктів через зародкову лінію, підкреслюючи цим ідентичність особи через її належність до людського роду як біологічного виду. Визначеність поняття генетичної ідентичності людини, зокрема в юридичному контексті, має важливе значення з огляду на необхідність запровадження спеціальних умов та обмежень у зв’язку з опрацюванням генетичних даних і перспектив розвитку і практичного застосування технологій редагування генома людини, що потребує забезпечення належного захисту прав і законних інтересів суб’єктів відповідних правовідносин. |
