| Аннотацiя: |
У статті розкрито правову природу фраудаторних і фіктивних правочинів
у контексті переходу майна заборонених політичних партій у власність держави.
З'ясовано зміст і ознаки цих правочинів, їх роль у забезпеченні реалізації рішень судів про заборону партій та повернення активів у державну власність. На основі аналізу норм цивільного, господарського та конституційного права, а також судової практики Верховного Суду визначено критерії розмежування фраудаторного і фіктивного правочинів. Доведено, що фраудаторний правочин характеризується наявністю волевиявлення сторін, але має протиправну мету – завдання шкоди державним інтересам. Обґрунтовано ефективність позову про визнання недійсним договору дарування та застосування реституції як належних способів судового захисту в справах щодо повернення активів заборонених політичних партій. |
