| Аннотацiя: |
У статті розкрито сутнісний зміст свободи світогляду та віросповідання як основоположного права та інструменту його соціальної інтеграції індивіда, здійснення ним обов’язків як громадянина та забезпечення його вільного розвитку. На основі міждисциплінарного дослідження у сфері релігієзнавства та правознавства визначається роль права як нейтрального регулятора, зокрема у царині свободи думки, світогляду та переконань індивіда. Оскільки думки, ідеї, переконання та концепції слугують засобом соціальної інтеграції, то в розумінні свободи світогляду та віросповідання розкрито її індивідуальний та інституційний компоненти. На цій основі будуються певні моделі втручання держави у здійснення свободи світогляду та віросповідання, які до вимог верховенства права та поваги до людської гідності мають бути нейтральними щодо певних релігійних конфесій. Така свобода не є абсолютною, тому з метою захисту конституційної демократії вона може піддаватися певним обмеженням у рамках міжнародних зобов’язань на засадах пропорційності. За методологічну основу взято концепцію сутнісного права та принцип пропорційності як засада визначення легітимних меж втручання публічної влади у здійснення свободи совісті і віросповідання з урахуванням індивідуальних та інституційних компонентів цієї свободи. Окремо розглядаються деякі аспекти цієї свободи крізь призму засад республіканізму та секуляризму, які ґрунтуються на концепті національної держави як простору безпеки власних громадян, які здійснюють своє громадянське право і обов’язок захищати Вітчизну. |
