| Аннотацiя: |
У статті проаналізована система стримувань і противаг в Україні, яка є необхідною складовою поділу державної влади, що запобігає узурпації влади та забезпечує баланс між її гілками. З`ясовано, що конституційна реформа 2004 року в Україні істотно змінила поділ владних повноважень, що вплинуло на взаємодію між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Внаслідок змін Україна стала парламентарно-президентською республікою, тобто повноваження Верховна Рада України щодо формування уряду розширилися. Досліджено повноваження Президента України за парламентарно-президентської республіки. Продемонстровано, що Президент України втратив можливість одноособово призначати Прем’єр-міністра, що зробило уряд більш залежним від парламентської коаліції. При цьому Президент України зберіг певні важелі впливу, зокрема право вето на законопроекти, можливість розпуску парламенту у визначених Конституцією випадках, а також повноваження у сфері зовнішньої політики та оборони. Продемонстровано, що Верховна Рада, зі свого боку, отримала більше можливостей для контролю над виконавчою владою через затвердження складу Кабінету Міністрів, ухвалення його програми діяльності, а також висловлення йому вотуму недовіри. Окреслено, що судова влада мала відігравати роль арбітра у суперечках між гілками влади, однак її незалежність залишалася обмеженою через політичний вплив. Узагальнено те, що реформа 2004 року була скасована у 2010 році та відновлена у 2014 році, її основні принципи продовжують визначати сучасну систему стримувань і противаг в Україні. Продемонстровано важливу роль у механізмі стримувань і противаг судового контролю, який відіграє значну роль у визначенні конституційності актів законодавчої та виконавчої влади, що забезпечує дотримання принципу верховенства права. Децентралізація, яка стала частиною подальших реформ, також посилила цей баланс, розширивши повноваження органів місцевого самоврядування. |
