| Аннотацiя: |
У статті висвітлюється проблема застосування в судовій практиці ст. 431
«Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України» Кримінального кодексу України. Констатовано, що в судовій практиці не вироблено єдиного підходу стосовно того, в яких випадках дії громадян України вважаються такими, що спрямовані на відсіч і стримування збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни. У разі якщо йдеться про встановлення ознак цієї обставини, що виключає кримінальну протиправність діяння, у разі обвинувачення громадянина України у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 КК України, суди беруть до уваги ту обставину, чи видавалася обвинуваченому вогнепальна зброя представниками влади чи територіальної оборони Збройних Сил України та яку функцію виконувала особа на момент чи в процесі вчинення протиправних дій. Установлено, що суди застосовують здебільшого ст. 431 КК не самостійно, а одночасно зі ст. 39 Кримінального кодексу України, визначаючи насамперед у діях особи ознаки крайньої необхідності, які, на думку судів, виражаються в спеціальних ознаках, передбачених ст. 431 цього Кодексу. |
