| Аннотацiя: |
У статті розглядаються історико-термінологічні та процедурні аспекти формування нормотворчої діяльності в Давній Русі як витоки нормотворчого процесу української правової культури. Звернена увага на вживання в середньовіччі слів «закон», «звичай», «устав», «грамота» в значенні певних видів нормативних актів. Відзначається, що хоча вся повнота нормотворчого процесу була в руках князя, і діючими нормами права ставали як його нормативні акти, так і певні положення присудів, однак загальнодоступним це ставало часто лише після певного роду кодифікації: внесення правником цих норм у тексти правових збірників.
Відповідно показана роль збірників юридичного характеру, зокрема «Мірила праведного», так званого Пушкінського збірника і юридичного збірника зі складу конволюту, відомого як 4-й Троїцький рукопис, тощо в правовій культурі Давньої Русі. Виділено ряд рис, притаманних нормотворенню в Давній Русі крізь призму саме збірників юридичних текстів: обмежена кількість княжих уставів у їх складі; особливий характер формування збірників, коли вони доповнювалися різними приписами, що вносилися прямо у текст давніших документів; орієнтований на практичні потреби суду, коли значна кількість новел і доповнень, виписів з давніх
іноземних правових текстів тощо стосується актуальних правових питань тощо. |
