| Аннотацiя: |
У статті розглядаються перспективи поширення винятку з принципу заборони зворотної дії закону в часі на правовідносини, що пов’язані з поліпшенням правового становища фізичних і юридичних осіб. Аналізується відповідна діяльність правотворчих і правозастосовних органів. Зазначаються як позитивні, так і негативні риси такої діяльності. У контексті наведеного досліджується генезис появи правового принципу заборони зворотної дії закону в часі та його модифікація стосовно винятку з нього в сучасних умовах. Наводяться відповідні приклади доктринального тлумачення та практика діяльності судових органів з реалізації зазначеного принципу. Застосування порівняльно-правового методу дослідження надало змогу виявити спільне та особливе в таких правових принципах як «lex retro agit in mitius» та «in dubio pro tributario». Стверджується, що розширене тлумачення цих принципів свідчить про тектонічний зсув у правових системах країн світу взагалі та України зокрема. Цей процес автор ідентифікує як гуманізацію права, коли особа, задоволення її прав та інтересів дійсно стають метою існування держав, потенціал яких спрямований не на обмеження прав людини шляхом встановлення їх меж, а насамперед на розширення можливостей їх реалізації (збільшення прав, зменшення обов’язків) шляхом надання зворотної дії закону в часі, який передбачає такий дозвіл. |
