| Аннотацiя: |
У ЄС радикалізацію та насильницький екстремізм, що ведуть до тероризму, розуміють як динамічний процес впливу на людину, під час якого вона приходить до прийняття насильства у формі терору як можливого, ймовірного, що суперечить закону, способу дій. Це глобальні проблеми, що не обмежені будь-якою національністю, етнічною групою, релігією, ідеологією або гендерною ідентичністю. Доведено, що складність факторів, що сприяють поширенню радикалізації та насильницького екстремізму, свідчить про необхідність комплексної стратегії, спрямованої на їх профілактику, яка має розроблятися відповідно до норм міжнародного права та з урахуванням необхідності дотримання прав людини, і стосуватися різних аспектів, зокрема безпеки, належного управління, запобігання конфліктам, освіти, соціально-економічного розвитку, забезпечення зайнятості для молоді та комунікації. Проаналізовано основні програмні документи ЄС щодо протидії радикалізації й насильницькому екстремізму: Стратегія ЄС щодо боротьби з тероризмом 2005 р., Стратегія внутрішньої безпеки ЄС 2010 р., Європейський порядок денний з безпеки 2015 р. Акцентовано увагу на важливості діяльності RAN, IMPACT Europe, Групи експертів Комісії високого рівня з питань радикалізації (HLCEG-R), які стали інструментами політики ЄС щодо протидії радикалізації та насильницькому тероризму. Здійснено аналіз європейського досвіду запобігання радикалізації та насильницькому екстремізму на прикладі Норвегії, Північної Ірландії та Косово. |
