| Аннотацiя: |
У статті йдеться про вади ст. 1 Цивільного кодексу України та їх адекватність сучасним детермінантам і тенденціям розвитку приватного права. Автор критикує її парадигму як застарілу та з урахуванням тенденцій легалізації предмета цивільного права за останній період та вплив на нього глобалізації та цифровізації пропонує своє бачення. Встановлено, що за диспозитивності цивільного права наполягати, що кодекс узагальнено регулює цивільні (особисті немайнові та майнові) відносини некоректно, а потрібно вказати, що він передбачає виправдані та бажані нормотворцем моделі за упорядкування цих відносин. Звернуто увагу на використаних у ній кваліфікаційних вимогах цивільних відносин – рівність і майнова самостійність. Щодо першого поняття вказано, що юридична рівність не відображає адекватно геном предмета цивільного права, оскільки ним допускаються переваги для окремих учасників. Натомість запропоновано використовувати юридичну рівновагу. Сучасне право потребує більш тонкого правового механізму на основі та врахування сучасних корелятів і світових тенденцій, де універсалізуються інститути та підгалузі. На підставі наведеного запропоновано інший підхід до ст. 1 ЦК України та сформовано її концепт. |
