| Аннотацiя: |
У II половині ХХ століття значного поширення набуло звернення «до стратегії
історизування конфліктогенного спадку —незалежно від того, чи така стратегія має на меті досягнення консенсусу (принцип замирення суспільних відносин), чи, навпаки, вона спрямована на повторне відкриття деяких аспектів витісненої історії (принцип відмінності, символічного визнання і інтегрування в національну історичну оповідь) або ще на те, щоб втікати від відповідальності, «стираючи сліди злочинного минулого». У контексті цієї тези можна розглядати й події, що розгорталися в Україні під час Революції Гідності та одразу після неї. |
